Кожну людину треба запам’ятовувати в найкращий момент її життя…

Кожну людину треба запам’ятовувати в найкращий момент її життя…

Одного разу ми з мамою гуляли по літньому лузі.
Був чудовий день, сонячний, радісний, такі дні бувають на самому початку літа, коли трава дивовижно зелена, небо – яскраво-синє, коли цвітуть одразу всі квіти та прокинулися одразу всі різнобарвні метелики.

І мама була в яскравій сукні з червоними квітами на чорному полі. В елегантній сукні та в елегантних туфельках – вона ж красуня була. А я з дитинства знаю, що красуні завжди повинні ідеально одягатися. Навіть на літню прогулянку по лузі біля річки. І у красунь волосся завжди має бути гарно прибране. Це обов’язково для красунь.

Ми гуляли й милувалися красою. А потім мама раптом сказала: «Запам’ятай мене такою!»,
повернулася до сонця і до мене, посміхнулася і розкинула тонкі руки… Вона була дивовижно гарною. Як цей літній чудовий день.

Але туга стиснула мені серце. Я злякалася. Я подумала, що мама зникне. Пропаде. Якщо не зараз, то потім. І тому вона велить запам’ятати її, зробити уявну фотографію на пам’ять. Я заплакала. Я ж зовсім маленька була. Мені було років чотири, а мамі – двадцять п’ять. Вже багато.

Мама обійняла мене та пояснила. Треба кожну людину запам’ятовувати в найкращий момент її життя. От і все. У розквіті її краси, у припливі добрих почуттів, в прекрасному русі, майже в польоті, у мить натхнення і світлої радості – ось у цю мить треба подумки сфотографувати людину.
Запам’ятати її такою. І вона назавжди залишиться такою в нашій душі, навіть якщо все зміниться.

Так запам’ятовуєш чудовий літній день з квітами, метеликами та цілковитим щастям. І пам’ятаєш його все життя.

Я запам’ятала. І пам’ятаю донині маму саме такою і тільки такою. Юною, гарною, вільною, радісною, усю в сонячних променях…

Це так треба запам’ятовувати людей і найкращі моменти земного життя. Це наш дембельський альбом, який ми зберігаємо. І потім заберемо з собою в інше життя – найкращі картинки. Улюблені обличчя. Чудові різнобарвні дні.

А все погане – невдалі знімки. Їх навіть і проявляти не треба. І вклеювати в альбом не треба.
Просто людина погано вийшла. Або світло було занадто темним…

Треба людей запам’ятовувати в їхні найліпші моменти. Тому що насправді вони є такими. І такими нас зустрінуть на квітучих луках на березі річки – ми одразу їх впізнаємо. І впізнаємо щасливий
літній день, він той самий. Або майже той самий…

© Ганна Кір’янова