Ох, нелегка ця робота – бути чоловіком цілу суботу

Ох, нелегка ця робота – бути чоловіком цілу суботу

ранці я запитала, що на сніданок і уточнила, чи є в будинку вершки.

Після сніданку забула поставити посуд у посудомийку, бігом одяглася і, взуваючись, пояснила терміновий похід тим, що в мене закінчився кондиціонер для волосся (чоловікові зазвичай потрібна якась деталь для велосипеда). “Я скоро!” – крикнула на прощання. Але “скоро” затяглося.

— Розумієш, ніяк не міг знайти ланцюг потрібного розміру, — минулими вихідними мій чоловік так пояснював свою довгу відсутність.

— Розумієш, ще не вигадали кондиціонер для волосся, який би мене повністю влаштовував, — збиралася сказати я, повернувшись додому до обіду і… перенюхала всі парфуми в парфумерному магазині, забігла в кафе та випила кави з еклером, потім згадала, що хочу нову помаду , а потім ще й заскочила у взуттєвій за зручними босоніжками. На порозі будинку я з’явилася втомлена і…

— Фу, спека! – обурювалась я, плюхаючись на диван.

— Як я втомилася! — додала, щоб нікому на думку не спадало попросити мене щось зробити.

— Дайте годинку відпочити і обідатимемо, — я зручно влаштувалася на дивані.

Треба сказати, вперше це «обідатимемо» я вимовляла з неймовірним задоволенням, тому що вкладала в нього не «обідатимемо обід, який я зварила», а «обідатимемо обід, яким ви мене пригостите».

Зрозумів це чоловік не одразу.

А тільки тоді, коли син став з’являтися на кухні кожні три хвилини і з плаксивим “Я голооодний!” заглядати у холодильник. Звук холодильника, що відкривається і закривається, майже приспав мене, і я, підклавши під голову ще одну подушку, потяглася за пультом від телевізора. А чоловік, зрозумівши, що ще кілька дитячих заходів – і двері холодильника відваляться, замовив на обід піцу.

Піца була настільки ситною, що мене ще більше потягнуло поспати, про що я і повідомила домашніх. Зачинилася у спальні. Взяла з полиці першу-ліпшу книгу. А потім написала чоловікові у ватсап: «Будь ласкавий, принеси водички».

Я не бачила обличчя чоловіка, коли він отримав повідомлення. І, можливо, він приховував якісь емоції, коли зі спокійним виглядом приніс мені чашку з водою і заговорив:

— Петя проситься до ІКЕЇ, хоче в ігрову кімнату…

— Супер! – оцінила я плани чоловіка та сина. — Якраз зможу в тиші подивитися концерт, а потім пару серій серіалу, який всі хвалять.

— Але ж увечері футбол, — чоловік не звик пропускати прямі трансляції.

— Спасибі за інформацію, але ж ти знаєш, я більше за серіалами, — відповіла я і позіхнула.

…Чоловік із сином були відсутні до пізнього вечора. В ІКЕЇ вони не лише награлися, а й повечеряли. І повернулися до будинку, де… все було так, як вони залишили: скоринки недоїденої піци височіли на журнальному столику. У чашках скисав недопитий сік. Брудні тарілки з засохлими рештками каші так і стояли на кухонному столі. Перші мошки літали над огризком яблука. Піжама сина валялася на підлозі. Переступаючи через неї, чоловік, запідозривши, що, може, я захворіла або, чого доброго, збожеволіла, поцікавився:

— Ну, як ти тут без нас?

— Жахливо! – приголомшила я чоловіка.  Тільки час даремно витратила! Цей серіал, який усі хвалять, ну просто ні про що. Зла не вистачає! Я скачую інший…

— Коли ти плануєш його дивитися? Незабаром спати лягати…

— Завтра! – як ні в чому не бувало відповіла я і додала:

— До речі, що плануєш готувати на сніданок? А то я зголодніла і під’їла все, що знайшла. Немає ні яєць, ні сосисок, ні молока.

— А хто почитає мені перед сном? — сонний син увійшов до кімнати.

— Тато вже йде, лягай, милий, — сказала я синові, зітхнула зітханням найвтомленішої у світі людини, залізла з ногами в крісло і знову включила телевізор, з незадоволеним виглядом прокоментувавши:

— Субота! Вечір! А зайнятися зовсім нічим!

Джерело