Душевна історія про те, як мало для щастя людині треба: щоб хтось поговорив з нею, виявив зацікавленість

Душевна історія про те, як мало для щастя людині треба: щоб хтось поговорив з нею, виявив зацікавленість

Частенько, люди не завжди звертають увагу на потребі близьких, а вони страждають від цього. Душевна історія, яку розповів Сергій Георгієв, пробирає до сліз.

Один раз хлопчик Олексій зайшов в телефонну будку, щоб подзвонити своєму другу В’ячеславу. Він набрав номер один раз, другий, але відповіді не було. Олексію стало нудно. Він почав вивчати написи на будці.

Там навіть хтось залишив свої телефонні номери, неакуратно написані. З іншого боку будки був написаний чітко якийсь номер. Альоша набрав його. У трубці він почув:

– Алло. Я вас слухаю. Хто говорить? (запитав хрипкий чоловічий голос).

– Я.

Хлопчик злякався, і хотів повісити трубку, але не вирішився. Він почув, що чоловік зрадів його дзвінку, і захотів поспілкуватися.

– Як я радий. Я чекав твого дзвінка, дитина. Ти дуже поспішаєш?

– Ні.

– А в школі у тебе все нормально?

– Так – тихо відповів Альоша.

– Напевно, у тебе справи? Тобі потрібно бігти на гурток, і робити уроки? Спасибі, що подзвонив.

Хлопчик увесь наступний день хотів знову поговорити з чоловіком. Нарешті, він набрався сміливості і подзвонив.

– Як я радий тебе знову почути! Я ж удома сиджу, і нікуди майже не виходжу. Рани у мене болять – признався чоловік.

Альоша злякався.

– Які рани?

– Я ж тобі, хлопчисько, вже розповідав. Ти забув, що я літав на “Ілюхі – горбатому”?

Льоша не зміг сказати, що він не спілкувався з чоловіком. Боявся, що поранений льотчик засмутиться. Увечері він запитав у батька:

– Тато, а що це таке “Ілюха – горбатий”? – Це літак такий. Німці “Іл – 2” боялися, як вогню. Наші літаки були потужними, а льотчики – найвідважнішими.

Хлопчик сказав:

– Тато, якби у мене дідусь залишився в живих, ми б його відвідували?

У батька на очах виступили сльози.

– Звичайно, синок.

Альоша наступного дня подзвонив старому, і поговорив з ним. Фронтовик, з радістю розповідав про те, як він воював, як прикривав танки, з повітря. Йому так хотілося спілкуватися, хоч з кимось. Відчувалося, що у ветерана немає родичів.

Альоша пішов до сусіда – міліціонера, і показав йому номер телефону ветерана. Той швидко знайшов адресу, і розповів, як знайти будинок дідуся, як легше туди дістатися. Альоша узяв папірець з телефоном і адресою, і вирішив зустрітися з цією людиною, яка воювала. Довелося проїхати декілька зупинок. Він подзвонив ветеранові з будки, яка була недалеко. Виявилось, старий відчував, що Альоша прийде. Він йому сказав:

– Піднімайся, внучок, знайомитимемося.

Так, ще у однієї самотньої людини, з’явився друг. Ось така історія з щасливим кінцем.

Джерело