«Випадкових зустрічей не буває» – історія про те, як проста людська доброта врятувала життя

«Випадкових зустрічей не буває» – історія про те, як проста людська доброта врятувала життя

Вона стояла біля магазину, де юрмилися люди і крадькома витирала сльози. У вітрині блищали блискучими червоними боками гранати. Дуже стиглі та красиві.

Кисленького хочеться! – з посмішкою сказала їй мама.
Мама хворіла вже два роки. Краще їй не ставало, перестала ходити, насилу сідала.

Дівчину звали Віра. Нещодавно її звільнили з роботи. За те, що кілька разів запізнилася з обіду. А вона в цей момент їздила переодягати та годувати маму. Затрималася на десять хвилин. Цього вистачило. Начальство слухати не захотіло,просто на місце Віри хотіла потрапити родичка бухгалтера. До неї і так на роботі нема за що чіплялися, а тут такий шанс випав.

– У мене мама.  Їй погано.  Їй потрібна допомога. Ну, увійдіть же ви в моє становище! Я не можу зараз залишитися без роботи! Нам жити не буде на що. У вас теж є мама! – ридала Віра в кабінеті директора.

– Ну, це люба, твої проблеми! А моя мама себе чудово почуває, за здоров’ям стежити краще треба було! Все, вільна! – начальниця насилу впихнулася в крісло і втупилася в монітор.

Так Віра лишилася без роботи. Поки що пошуки нового результату не принесли. Плюс маму одну не можна залишити. Вони жили вдвох і рідні теж не було.

– Вірочко! В мене ж пенсія! Проживемо поки що! – сказала мама.
Тільки після оплати комуналки від пенсії залишалося декілька тисяч. Та й маму треба було лікувати. Віра намагалася купувати мамі ласощі, а сама харчувалася одними ріжками, економлячи. Але грошей все одно не вистачало.

Загалом Віра стояла біля кіоску, дивилася на гранати і плакала. Вона абияк назбирала по кишенях і сумках 30 гривень.

– Цікаво, скільки коштує один гранат? – подумала Віра.
– 40 гривень. за два! – Почула вона.
І побачила, як незнайомка з собачкою, що стоїть попереду, бере два великих стиглих граната.

– Не вистачить… Господи, що ж робити? Позичати? І так уже багатьом винна. Те, що підробляла, поки підлоги мила, ледве вдалося віддати за половину боргу. Мама чекає, – Віра уявила свою маму, худеньку, яка намагалася її підбадьорити і заридала вже в голос.

– Дівчино! У вас щось трапилось? Чому ви плачете? Я можу допомогти? – торкнувся Віру до рукава чоловік у довгому плащі і з борідкою.
Поруч із ним стояла жінка похилого віку. І тут Віру, як то кажуть “прорвало”. Вона розповіла про маму, і про гранати. Запитала, чи не міг би він їй купити один, а вона гроші потім обов’язково віддасть. Незнайомець купив Вірі три граната. А потім сказав:

– Поїдемо подивимося вашу маму. Що там із нею. А далі вирішимо!

– А навіщо вам на неї дивитися? Ви хто? – шмигнула носом Віра.

– Я лікар, – просто відповів незнайомець.
Він був лікарем від Бога. Приїхав із мегаполісу провідати свою маму. І біля кіоску зіткнувся випадково з Вірою. Або ангели привели за ручки їх обох у це місце?

І Вірина мама Люба збентежено дивилася на гостей, поки лікар проводив огляд і комусь телефонував. А його мама втішала літню жінку словами:

– Не хвилюйтесь. Мій син стільки людей врятував! Він дуже добрий лікар. Допоможе вам обов’язково! Надія є! До речі, мене так звати!

– Ну ось. У мене тут поруч Віра, Надія та Любов. Отже, все буде добре. Ви поки що гранати пробуйте. Скоро машина під’їде, вас треба госпіталізувати, особисто за вами спостерігатиму, через місяць бігати будете, – посміхнувся лікар.

Він мав рацію. Правильно підібране лікування, обстеження та висококласний фахівець зробили свою справу – мама Віри стала на ноги, ніби й не хворіла. І не втомлюється молитися і дякувати Господу та долі, що послав доньці зустріч із лікарем.

А Віра незабаром влаштувалася на добру роботу. Все налагодилось. З маминим рятівником вони зідзвонюються. Дівчині хочеться думати, що колись вони ще обов’язково побачаться!

До речі, гранати Віра тепер купує із посмішкою. Згадуючи ту доленосну випадкову зустріч біля вітрини.

Автор: Тетяна Пахоменко