“Не кради!” – це величезна заповідь…

“Не кради!” – це величезна заповідь…

“Не кради!” – це величезна заповідь.

Слухайте, хіба мало що можна вкрасти окрім грошей?

Наприклад, можна вкрасти час. Ось ти приходиш до когось в гості… Приходиш до товариша, а товариш (наприклад, ви – студенти) пише курсову роботу. А ти прийшов до нього в гості. В нього кожна хвилина дорога. Він весь семестр проспав, і в нього лише одна ніч залишається на те, щоб все зробити. Ти сидиш в нього. А йому тебе соромно вигнати. І ти крадеш в нього час, сили. Він потім, як муха, прийде з цим папером на іспит, бо не встигне, не допише.

Ти вкрав у нього дорогоцінні три, чотири, п’ять годин.

Так буває в гостях.

Можна вкрасти добре ім’я людське.

Ось, наприклад, ми з тобою сидимо на лавці, дихаємо повітрям. Йде наш спільний знайомий. До сьогоднішнього дня ти добре ставився до нього. Я тобі говорю: «А ти знаєш, хто в нього коханка?» (Ніхто за язик не тягне. Я просто беру і кажу). Ти знаєш хто? – Хто? – Та ось та-то? – Та ну, я не повірю. – Точно точно…”

Що я зробив щойно цій людині? Ось так ось – неподумавши? – Я в нього вкрав добрі думки про двох людей. Одразу ж. Тепер, він дивитиметься на них крізь призму моїх слів. «О! Ця блудниця з ним живе! «О! Цей блудник з нею живе!» Все вже. Я вкрав добре ім’я в людей. Два слова вимовив і все – вкрав!

Розумієте?

А якщо я, наприклад, вас не поважаю, бо мені про вас наговорили; або Ви мене не поважаєте, тому що Вам про мене щось наговорили; то ми нічого з вами хорошого не зробимо. Люди, які не поважають одне одного, які дивляться один на одного, виходячи з того, що їм про вас сказали, ці люди ніколи не зможуть разом нічого збудувати, пошити, прикрасити, зробити… нічого того, чим Богу можна людям послужити.

І ми будемо безплідні з вами… Безплідні! Ми нічого не можемо зробити хорошого найчастіше саме тому, що «тобі сказали про мене», «мені сказали про тебе», «їм сказали про нас». І в нас у голові погань вся ця живе. У нас вкрали добрі думки про людей.

Вкрали! Можливо – не спеціально. Але так виходить, що лукавий працює через це «неспеціальне» людське лиходійство. Ось що можна вкрасти.

Я вже не говорю про те, що вчені можуть красти праці один в одного. Вчене ім’я можна вкрасти: відкриття зробив один – а Нобелівську премію отримав другий. Вкрав? – Вкрав! Красти можна нескінченно. Все що хочеш. Можна честь чужу вкрасти. Можна вкрасти чуже щастя, а потім викинути його, бо набридло. Розумієте?

І ось, коли людина каже: «Не крастиму!», вона вже починає «працювати» в цей бік і раптом розуміє, що «Не кради!» – це величезна заповідь. Я, звичайно, намагаюся не красти, по кишенях не лізу… Ну, начебто, не краду… Не зливаю бензин з чужих машин, начебто не краду. Але я розумію, що це поняття дуже широке.

Це велика заповідь. Тому я не скажу про себе, що «Я – не крав!» Не скажу.

© Андрій Ткачев

Джерело