Про втомлену жінку. Прочитайте до кінця!

Жила-була на світі Втомлена Жінка. Кожен ранок вона абияк прокидалася, примушувала себе цілий день працювати і змученою лягала спати. Вона вже і не пам’ятала, коли востаннє почувала себе відпочилою, повною сил. І так все тривало до певного часу, до того самого моменту, коли тінь Втомленої Жінки відокремилася. Це було літньої спекотної днини, коли треба було зробити чергову важливу справу, тому що “не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні”, “без зусиль не виловиш і рибку із ставка”, “хто не працює, той не їсть”. Саме це довело жінку до піку втоми. Тінь стала віддалятися від неї, залишивши свою господиню сидіти без сил на офісному стільці. Жінка благала Тінь: -Будь ласка, повернися до мене! Ти йдеш, і разом з тобою йде уся моя сила… Тінь відповіла: – Так, вірно. Адже я – Хранителька твоєї Енергії. Але я більше не можу тобі допомогти. Ти вичерпала майже усю свою силу, не поповнивши її запаси. Ти довела себе до повної знемоги. Подумай гарненько, чому усе це з тобою сталося? – Без тебе мені буде складно це зрозуміти. Будь ласка, допоможи мені! Тінь трохи подумала, а потім погодилася. – Добре. Але тільки за умови, що ти пройдеш три випробування, які звільнять від чар твою Енергію. Згодна? – Звичайно! – Тоді слухай. Завдання перше: відчуй свою спину, свої плечі. Чи відчуваєш ти нестерпну важкість? Втомлена Жінка кивнула. Як їй цього не відчувати? Скільки років вона тягає невидимі важкі мішки. – Тоді віддай не свою ношу тим, кому вона буде по плечах. Віддай цим людям ЇХНІ ЖИТТЯ. Це їхні уроки, це їхні перемоги, цей їхній розвиток. А свою долю залиш. І тоді ти зможеш почати жити своїм життям. Ох, як важко було жінці признатися собі в тому, що вона несе тягар, призначений зовсім не їй. Це було їй не під силу, це висмоктувало її енергію: турботи подруг, чоловіка, батьків. Вона тягнула на собі усі їхні проблеми, усі їхні труднощі і намагалася їх вирішити, але ставало тільки гірше. Всім. Але тепер все, досить: відтепер нехай кожен живе своїм життям. Втомлена Жінка закрила очі, представила кожного, чию ношу вона колись через свою доброту звалила на себе, і подумки віддала їхню долю. Як тільки Втомлена Жінка звільнилася від непосильного тягаря, її телефон почав дзвонити. Це шукали її усі, хто колись звалив на неї увесь цей тягар. Втомлена Жінка перелякано подивилася на свою Тінь: – Що мені робити? Вони зараз почнуть знову просити мене забрати їх ношу! Тінь залишалася невблаганною. – Якщо хочеш бути здоровою, якщо ти хочеш, щоб усі ці люди прожили повноцінне життя, не жалкуючи ні за чим, тоді пройди друге випробування: навчися говорити “ні”, коли це необхідно. Жінка кивнула, але відчула, що друге випробування, мабуть, ще складніше за перше. Як відмовити? Що про неї подумають? А раптом з нею перестануть спілкуватися? А раптом її не любитимуть? Але робити нічого. Вона відповіла на дзвінок своєї подруги. Розмова була безглуздою: подруга вмовляла зробити за неї усі справи, а Втомлена Жінка все виправдовувалася і виправдовувалася. Тінь підійшла до своєї підопічної і тихо підказала: – Для того, щоб навчитися говорити “ні”, спочатку треба розучитися виправдовуватися. Інакше люди відчують твою невпевненість і продовжуватимуть переконувати тебе до тих пір, поки ти не здасися і не звалиш на себе їх тягар. Жінка кивнула і закінчила розмову з подругою твердим, невблаганним і в той же час повним співчуття “ні”. Це звучало на мові серця приблизно так: ти мені дуже дорога, саме тому я бажаю тобі, щоб ти жила своїм життям, повір саме тоді можна відчути себе щасливою: випробувавши усе послане долею, ти вчишся цінувати те, що у тебе є, і ти прагнеш до своєї мрії, набуваючи для цього усіх необхідних якостей. Звичайно, не всі зрозуміли Втомлену Жінку. Хтось дійсно перестав з нею спілкуватися (а чи друг він був?), хтось образився (так, треба час, щоб звикнути жити своїм життям і поважати життя іншої людини), а хтось з цим змирився. Тінь сказала: – Прийшла пора пройти третє і останнє випробування. І тоді до тебе повернеться твоя енергія, твоє бажання жити. Навчися відпочивати. Дозволь собі відпочивати. А для цього ти зустрінешся з тим, хто тобі найбільше заважає – зі своїм Почуттям Провини. Третє випробування було найпідступнішим. Почуття Провини безжально змінювало свої обличчя і голоси. Як тільки Втомлена Жінка намагалася відпочити, як Почуття Провини підходило до неї і маминим голосом говорило: – Як? Ти знову байдикуєш? Я тут працюю, працюю, а ти відпочиваєш! Як тобі не соромно! Адже сьогодні стільки справ! Або чувся татовий голос: – Якщо ти цього не зробиш, то ніхто не зробить. Все піде намарно. Що? Втомилася, говориш? Чому ти втомилася? Ти ще нічого не зробила! Працювати, працювати потрібно більше, працювати! Або Почуття Провини говорило голосом бабусі: – В нашій сім’ї зроду ледарів не було. Я ось кручуся цілий день, не сяду навіть. І ти маєш бути такою ж. Голоси вимагали і докоряли, і жінка зрозуміла, що вона не зможе відпочити, не зможе, навіть якщо лежатиме на дивані годинами, навіть якщо поїде у відпустку на край землі. І тоді виник цей крик, крик її протесту: – Я маю право на відпочинок! Я знімаю з себе закляття заборони на нього. Відтепер я не лише працюватиму, але і повноцінно відпочиватиму. Адже існує не лише день, але і ніч. Активність змінюється відпочинком і в природі. Навіть природа, Велика Жінка, відпочиває! Я не байдикую, а відновлююся, щоб бути здоровою, щасливою, повною натхнення і творчих сил. І тоді я робитиму щось не тому що “повинна”, я робитиму все з любов’ю, з радістю, з щирим бажанням. Цього монологу вистачило, щоб Почуття Провини зникло. Втомлена Жінка усвідомила, що завжди намагалася бути хорошою для когось і тому заборонила собі жити своїм життям, заборонила собі відпочивати, мати свою думку. І від цього ще ніхто не став щасливим, все тільки ускладнювалося. До тих пір, поки вона зовсім не виснажилась. Цей день був незвичним для Відпочилої Жінки. Вона з насолодою прийняла квіткову ванну, лежала на дивані з улюбленою книжкою, милувалася неймовірною красою заходу, вдихаючи аромати вечірньої роси, слухаючи голос щасливих надій, відчуваючи биття життя, що повернулося, у своєму серці. До неї поверталася не лише Енергія, до неї поверталися Здоров’я, Краса, Радість, Натхнення, Спокій. І усе це тільки тому, що одного разу Втомлена Жінка нарешті дозволила собі… відпочити. Бажаю вам щастя! Джерело

Незалежність – це зовсім не відсутність залежностей, як тобі здавалося. Це – знання того, що двері відкриті … Історія про кохання і правильну незалежність. Тому що якщо ви щасливі, то все робите правильно … Жила-була Абсолютно Незалежна Жінка. Приблизно рік тому стала вона такою – абсолютно незалежною. Чим жахливо пишалася. Вона прокидалася по дзвінку будильника і ніколи не валялася в ліжку. Їй було все одно, пити каву або чай: вона довго долала залежність від кофеїну. І подолала, заодно вигнавши з свого раціону все солодке, калорійне і некорисне. Тому вона пила вранці воду і їла несолодке і несолону вівсянку. Вона розлучилася з подругами, тому що їй не хотілося від них залежати. Вона абсолютно байдуже ставилася до шопінгу – і ніхто не посмів би дорікнути її в тому, що через блискучі ганчірки вона здатна втратити голову. Так що там шопінг! Вона не втрачала голову і від чоловіків. З тих пір як вона прогнала свого коханого (адже мало не потрапила в залежність від нього) пройшло вже багато місяців. Коротше кажучи, Абсолютно Незалежна Жінка відчувала, що ще трохи – і вона стане Ідеальною Жінкою. Суботнього ранку за її дверима почувся шурхіт. Вона відчинила. Хитаючись від втоми, на порозі стояла Кішка. Жінка придивилася і ахнула: Ти ?! Але … Як же? Триста сорок кілометрів ?! Я йшла рік, – і Кішка, увійшовши в будинок, знесилено притулилася до ніжки крісла. Навіщо? Сумувала, – підняла очі Кішка. – Я не можу жити ні без тебе, ні без нашого будинку, ні без нашого чоловіка. До речі, де він? Але ж я відвезла тебе до тітки в село … Ти не образилася? Спочатку так, – зітхнула Кішка. – Але потім пробачила. Я ж розумію: ти так хотіла стати незалежною … І стала! – Голос Жінки раптом зрадницьки здригнувся. Що ж, вітаю, прошепотіла Кішка. – Нічого не поробиш. Я відпочину день-два і піду назад. Вночі Жінка, здригнувшись, відкрила очі – вона завжди прокидалася від незрозумілого відчуття тужливої ​​порожнечі в грудях. Близько серця було холодно – немов хтось всередині включив вентилятор. За звичкою вона простягнула руку за заспокійливим – і наткнулася на теплу шерсть. Кішка м’яко протопавши по ковдрі, вляглася під боком, замурчала. Незабаром холодний вентилятор в грудях зник. … Минуло три дні. Жінка прокинулася. Півгодини повалялася в ліжку, потім помчала в кухню, смакуючи найміцнішу каву з чорним шоколадом. Потім вона потягнулася до мобілки і задала своєму коханому чоловікові найважливіше питання: «Ти де?» – всього таких дзвінків вона вчора зробила штук сто. Потім призначила зустріч подружці в кафе. І раптом вона побачила Кішку, яка сидить біля дверей. Випусти мене, будь ласка, – попросила та. Ти йдеш?! – в очах Жінки заблищали сльози. – Але тепер я не зможу без тебе! Заспокойся, – сказала Кішка. – Я просто йду погуляти, скоро повернуся. І не замикай, будь ласка, двері. Адже незалежність – це зовсім не відсутність залежностей, як тобі здавалося. Це – знання того, що двері відкриті. А ще незалежність – це щастя від того, що у тебе є хтось, до кого ти готова сотні сорок кілометрів йти пішки … І Кішка вийшла за поріг, підбадьорливо посміхнувшись Абсолютно Нормальній Жінці … Автор: Олена Марчевська Джерело

Коли вони бачать тебе сильною жінкою, вони думають, що тобі нічого не потрібно, і що ти можеш витримати все і подолати все, що з тобою відбувається. Коли вони бачать тебе сильною жінкою, вони шукають тебе, щоб ти допомогла їм нести їхні «хрести». Вони розмовляють з тобою лише коли їм потрібно і думають, що тебе не потрібно чути. Ви не питаєте сильної жінки, чи втомилася вона, чи страждає… або чи «впала» вона, чи є у неї тривога, чи чогось боїться. Важливо!!! що вона завжди поруч: наче маяк в тумані чи скеля посеред моря. Сильну жінку ніколи не пробачають. Якщо ж вона хоч раз втратить над собою контроль, одразу говорять, що вона слабка або істеричка. Коли сильна жінка зникає на хвилину, це всі помічають, але коли вона є, її присутність для всіх звична. Нікого не цікавить, де вона отримує сили, необхідні кожен день, щоб бути такою жінкою – адже нікому не має значення… Р/s Може вже пора визнати, поважати і дякувати сильним жінкам у вашому житті, тому що вони, як ніхто потребують прийняття і любові.  Джерело

“Якщо про вас говорять погане, намагаються забруднити репутацію, очорняють вас і ваші добрі вчинки, ви себе питаєте: “за що? Чому вони так чинять? Навіщо обмовляють і чого домагаються?”. Є давня притча, яка відповість на це питання. До мудреця підійшов чоловік і запитав, чому його переслідують наклеп і злість? Чому всі його добрі вчинки спотворюються наклепниками, а світлі наміри поливають брудом лихослівці? Чому про нього так багато говорять поганого, за що його переслідують і нападають на нього? Мудрець сидів під розлогим старим деревом. Він сказав: “Ти стоїш на сонці. Іди сюди, встань в напівтемряві під гілками дерева!”. Засмучений і стомлений чоловік так і зробив. Мудрець продовжував: “Я відповів на твоє запитання!”. Чоловік не зрозумів відповіді; тоді мудрий Ходжа розтлумачив сенс. Він сказав, що тінь зникла. Чорна тінь, яка слідувала за чоловіком, зникла, коли він покинув сонячну сторону. Він покинув місце світла – і тінь зникла. Чорна тінь наклепу супроводжує тих, хто вибрав сонячну сторону, сторону світла і добра. Якщо піти зі світлої сторони в напівтемряву буденності або в темряву зла, чорна тінь наклепу зникне. Порожніх людей мало обмовляють, вони непомітні. І лиходіїв не обмовляють-вони і так у темряві зла. Нападкам, несправедливості і лихослів’ю піддаються ті, хто на світлій стороні. На боці Добра. Перестань робити хороше, перестань сам випромінювати світло, відмовся від добра – і лихослів’я припиниться. Наклеп вичерпається. Наклеп-доказ того, що Ви на світлій, сонячній стороні. І наклепом темні сили Вас спокушають, штовхають у темряву, – там безпечніше!Якщо вас обмовляють, ви на стороні світла. І є простий спосіб позбутися від чорної тіні лихослів’я і нападок – піти в напівтемряву. Цього темні сили і домагаються…. Чоловік зрозумів і зробив крок на сонячну вулицю. Подякував мудрецю і пішов далі жити і як і раніше здійснювати хороше. Він більше не звертав уваги на чорну тінь, яка бігла за ним”. Анна Кир’янова

— Вони не впізнали одне одного…— Не впізнали…— А ми ж робили все, що могли. Зближували, подавали знаки, показували щасливе майбутнє в снах.— Не зрозуміли, не відчули, не почули.— І що цим людям потрібно?— Мабуть, помилятися… І два ангели, опустивши голови, мовчки полетіли до хмар. Їхні підопічні, ВІН і ВОНА, так і не наважилися зізнатися одне одному. Мовчки переживали через почуття, яке незрозуміло, звідки взялося, зупинялися за півкроку ДО, видаляли невідправленні повідомлення, хотіли любити й боялися цієї любові.Перехворівши, кожен занурився у свій світ, метушню, звичність, зону комфорту.Так і жили… — Ти що-небудь розумієш? — запитав ЙОГО Ангел.— Ні, а ти? — відповів ЇЇ Ангел.— І я. Дивно, навіщо ми тут? Начебто мій живий — здоровий, хоча ганяє по трасі, як божевільний.— І від моєї тривожних знаків не надходило, так невелика застуда минулого літа. Тоді навіщо нас відірвали від важливих справ і сказали терміново прибути до підопічних у лікарню?— Не знаю.Раптом, як грім, посеред ясного неба, на Землю спустився ще один Ангел. — Небесна сило, ти як тут? — запитали, не вірячи своїм очам.— Що означає, як? — засміявся Ангел, справа в мене важлива.— Та які в тебе можуть бути справи, ти ж відсторонений від кураторства людьми! Чи ти думаєш, що всі ці твої штучки зі зближення душ на благо?— Звичайно, — так само весело відповідав Ангел.Двоє не на жарт розсердилися.— Втік, признавайся, ім’ям усіх небесних світил! Ну не могли тебе помилувати! — А судити ж за що? — підморгнув вчорашній в’язень.— Ти ще питаєш, за що? — обурилися ангели, — хто 20 років тому листоноші підніжку поставив і той руку зламав?— Зате лист із сумки випав і загубився. Адже в ньому рядок був, який ледь двоє життів не погубив, пам’ятаєте? Хлопець в армії служив, а друзі написали, що наречена не дочекалася. Обмовили. Позаздрили. Він на дембель прийшов, вона всі два роки чекала, весілля зіграли, троє діточок у них, живуть душа в душу.— А бабусю, хто до інфаркту довів? — не заспокоювалися ангели.— Ну який інфаркт, я вас благаю. Так, ритм трохи зірвався. Я їй говорив, не потрібна тобі ця любов, вам по 70 кожному. А вона ніяк. Люблю, не можу. Влаштував я їм зустріч на танцях, тих, знаєте, кому за… Хіба міг подумати, що танцювати почнуть, як 30-річні. Ось і сердечко трохи підкачало. Але все ж добре, живуть щасливо. Правнуків ростять, у гори ходять.— Гаразд, а тут навіщо?— Ось, самі дивіться! І троє ангелів глянули на будівлю, над якою красувалася веселка й сотні променів сонця заглядали у вікна.— Чуєте? Ні, мовчіть, не до вас зараз, ще, ще, ще! УРА!!! Народився! Хлопчик, 4200 ріст 53 см! Перший крик, вдих, видих, вдих, видих, відмінно, прийшов!Ангел, змахнувши крилом, кинувся вгору, до вікна 5 поверху. За ним поспішили обидва куратори.— Дивіться, ось відповіді на всі ваші запитання, — прошепотів, задоволено усміхаючись.У пологовому залі, з прилипшим до чола пасмом волосся, лежала жінка, ніжно притискаючи до грудей новонародженого сина. У її очах було стільки любові, що, здавалося, весь світ зараз освітлений світлом! Поруч із ними, трохи нахилившись і цілуючи маленького сина, був ВІН — найщасливіша людина на світі! Ледве стримуючи сльози, шепотів: «Ти моє життя! Люблю! Дякую!»А вона, заплющивши очі від щасливої втоми, подумки дякувала Всевишньому за ВСЕ! І за той дощовий літній вечір, коли лише один дзвінок змінив усе її життя. — Пробач, мабуть, я не повинен цього говорити, але знаєш, не можу більше без тебе… Та й чи потрібно? Якщо всі думки про тебе, усі сни… Усе чогось боявся, погруз у сумнівах, а ось зараз їхав, дощ по лобовому склу, і так захотілося тебе побачити! Прожени, якщо дурень і все неправильно зрозумів…— Знаєш, ти зараз зробив цей крок за двох. Дякую! Люблю!Так почалася казка, завдовжки в життя. Де кожен день, як мить, де відчуття, що знають одне одного тисячу років, одним тільки поглядом вгадують бажання. І найщасливіший день, коли син прийшов у їхнє життя, промінчик світла, любов, радість і надія, найвищий прояв ЛЮБОВІ!— Ти моє життя!— Ти моє життя!Ангели, повернулися на небо. Мовчали. Кожен думав про своє. І було, про що задуматися.— І все ж, як у тебе вийшло? — не витримали вищі куратори, — ми й так і сяк, але вони не впізнали одне одного.— Так усе ж просто — я ВІРЮ, що любов сильніша за упередження.— Але як? Як ти дізнався про них? — Той хлопець, що так солодко спить на грудях сказав. Йому час прийшов народитися, а він уперся й на цих двох показує. Мамою й татом називає. Я намагався пояснити, що якщо вищі куратори не змогли, то я вже й поготів. А він на своєму стоїть — вони мої, допомагай. Підняв я старі зв’язки й побачив, що недопрацювали ви трохи, друзі. Ні, без претензій, просто, як би це вам пояснити делікатніше… Чим вище ви піднімалися, тим більше трималися за свої титули й посади. Забули, що ЛЮБОВ вища за всі регалії. Ось і не переглянули їхні лінію долі. Відписалися, що в цьому житті не впізнали одне одного, але в наступному обов’язково будуть включені всі вищі сили й так далі… Їм зараз потрібно, розумієте? А хлопчина це зрозумів. І будуть жити в любові, щасливі. Через три роки донька народиться, а ще через два, помітять, що хлопчик гарно малює. У художню школу віддадуть, потім роботи на конкурс відправлять. І, хоча, дід — професор буде бурчати, бо не чоловіче це заняття, у будівельний потрібно, по стопах діда… Проекти, будівлі, кар’єра. Батько стане горою — нехай малює. Тому що побачить у цих картинах таку глибину, що куди там цим бетонним блокам. Так виросте художник, який, ставши відомим, подарує світові не тільки картини, він подарує багатьом дітям надію на життя, допомагаючи в лікуванні. Сотні життів врятує, тисячам душ дасть можливість побачити світ — усього лише, передаючи неповторність ЖИТТЯ мазками пензля.І все це він зможе зробити за однієї умови — народившись від ЛЮБОВІ й у ЛЮБОВІ!Така арифметика, хлопці… Десь далеко-далеко, спекотної червневої ночі, ще довго йшли розмови ангелів про людей. Про те, що багато від них приховано й доводиться осягати, про те, як із ростом страхи й невдачі закривають шлях до щастя, а титули й регалії позбавляють авантюризму у вчинках. І все ж, є в людей те, що даровано згори — вони пізнають ЛЮБОВ на цій Землі! Почуття, яке можна прожити тільки тут і зараз, не завтра, не вчора — ЗАРАЗ.Головне — відчути свою людину! Ну й авантюризму трішки. © Олена Горовенко Переклад: ©Чаювання поза часом Джерело

Є чудова історія про жінку, яка прала білі шкарпетки. Донька цієї жінки займалася танцями. І після кожного виступу жінка ці шкарпетки замочувала в білизні, терла, кип’ятила, виконувала ритуальні танці, але все одно вони втрачали свою білосніжну хрустку невинність. І ось одного разу у цієї жінки гостював знайомий офіцер, подивився на всі її зусилля і пообіцяв навчити, як зробити так, щоб білі шкарпетки завжди виглядали, як нові. На наступний день жінка радісно простягає йому брудні шкарпетки, він бере ці шкарпетки, викидає їх у відро для сміття і дістає з кишені нові. Секрет ідеальних білих шкарпеток виявився простий: там, де тобі потрібно бути в ідеальних білосніжних шкарпетках, ти одягаєш нові шкарпетки. У всі інші місця носиш чорні, рожеві, фіолетові, в горошок, смужку, з єдинорогами і черепахами. Мені здається, що це ідеальне рішення. Не побиватися там, де можна не побиватися. Можна сказати: “Але це ж гроші”. А пральний порошок, відбілювачі, засоби для виведення плям, електрика, вода і ваш безцінний час – безкоштовні? Як часто ви одягаєте білі шкарпетки? Як часто потрібно бути саме в білих шкарпетках? Я за те, щоб робити своє життя максимально простим, а себе максимально складним. Ускладнюйте себе, розвиваючи, як фахівця, як творця, розвивайте свій мозок і свої навички. Розвивайте своє мислення і постійно себе навчайте. Якщо вам потрібно бути в білих шкарпетках – будьте в білих шкарпетках. Якщо вам потрібно докласти купу невиправданих зусиль, щоб бути в білих шкарпетках, то це так собі стратегія. Якщо вам потрібно побиватися заради чогось, що можна вирішити одним походом в магазин, то це знову ж так собі стратегія. Слухайте гарну музику. Читайте хороші книги. Дивіться хороші фільми. Вчіться. Займайтеся спортом. Грайте з дітьми. Обіймайте коханих. Телефонуйте батькам. Будьте до себе добрими. Часто стандарти, яких ми намагаємося дотримуватися, недосяжні. Важливо визнати, що ви і так стараєтеся, ви і так робите для себе дуже багато. Проявіть до себе милосердя, купіть упаковку білих шкарпеток, щоб коли потрібно, постояти красиво. А весь інший час витратьте на по-справжньому важливі речі. Олена Пастернак

В одному із штатів Судану, вчителька вирішила мотивувати своїх учнів до хорошого навчання і в якості подарунку, вручити накращому учневі нове взуття. В школі вчились діти із дуже бідних сімей і практично всі були погано вдягнуті і взуті. Дітям сподобалась ця ідея. Всі почали писати твір, в очікуванні отримати приз. Протягом пів години всі учні написали свої роботи і почали їх здавати. Прочитавши всі твори, вчителька була збентежена, кому подарувати подарунок? Всі роботи учнів були достойні найвищої оцінки. Вона запропонувала потягнути жереб кожному учневі і попросила щоб кожен написав своє ім’я на листочку. Кожна дитина, виконала вимогу вчительки і кинула листочок в коробку. Змішавши всі листочки, вчителька витягнула один і назвала ім’я “переможця” – Вафаа Абделькарім!! Всі діти зааплодували в долоні і почали щиро її вітати. Дійсно, дівчинка була достойна цього подарунка. Вона ледве виходжувала в старих як хлам порваних чобітках. Але це не завадило їй бути однією з найуспішних учениць школи. Коли вчителька повернулась додому вона розповіла своєму чоловіку цю історію….. і заплакала….. Чоловік здивувався. Він не розумів, чому дружину так сильно збентежила ця історія і чого вона плаче. Відповідь дружини вразила чоловіка і заставила заплакати і його! Правда в тому, що коли вона подивилася інші листочки в коробці з іменами, абсолютно на всіх листочках було написано ім’я “Вафаа Абделькарім”! Діти розуміли, що всім їм було необхідне взуття, але стан черевиків Ваффаа був вкрай критичним. І незважаючи на свою потребу, кожен із них вирішив віддати цей подарунок однокласниці. Сауле Азім ЗАПИТАННЯ: Чи здатні наші діти на таке?

Шостий день наближався до кінця, світ був повністю готовий, коли Бог вирішив створити жінку. Через кілька годин напруженої праці до нього підійшов старший ангел і здивовано запитав: – Чому ти витрачаєш так багато часу на її створення? Всіх інших живих істот на планеті ти створював за лічені хвилини. Бог зітхнув і відповів: – Це буде унікальна істота, яка допоможе привнести гармонію, любов і красу в світ. Поглянь на список запланованих специфікацій для неї: більше 200 складових частин, але її рухи повинні бути граціозними і витонченими. Вона буде виліковувати себе сама і полегшувати біль людей, які поруч з нею. Вона буде слабка, але в разі необхідності зможе працювати по 18 годин на добу. У неї буде всього 2 руки, але вони зможуть обійняти кожну близьку людину, причому так, щоб обдарувати любов’ю, наповнити турботою і полегшити біль, фізичну або душевну. Ангел не повірив своїм вухам. – І це стандартна комплектація? Та тут же роботи на тиждень! – Ні, – відповів Всевишній, – Я дороблю все сьогодні, і вона буде моєю улюбленицею. Ангел не став суперечити, але підійшов і доторкнувся до останнього проєкту Господа. – Ого, вона така м’яка і ніжна! – Так, – вигукнув Бог, – але в цій ніжності ховається сила та витримка, яку ти і уявити собі не можеш. Я довго розмірковував над тим, як поєднати крихкість і міць, красу і силу – і зовсім недавно знайшов рішення. А оскільки всі інші проєкти вже готові і закриті, я застосую всі ці нововведення для жінки. – Невже вона буде при цьому мислячою істотою? – не міг повірити ангел. – І мислячою, і прекрасною, і чуттєвою, – відповів Бог. Ангел захоплено глянув на жінку. – Дійсно красива. Мабуть, найкрасивіша створена тобою істота. Він доторкнувся до її обличчя:– Здається, від надлишку вкладених у неї якостей вона трохи протікає. – Ні, не протікає, – усміхнувся Господь. – Це сльози. У них буде перетворюватися і йти з неї смуток, самотність, страждання й прикрості. Ангел був дійсно вражений.– Господи, ти все продумав. Жінка справді вийшла дивовижною! – О так! – вигукнув Всевишній. – Вона приголомшлива. Вона буде наповнювати світ красою, а її сили зможуть здивувати навіть чоловіка. У ній зможе ужитися все, аж до протилежностей. Вона зможе посміхатися, навіть коли хочеться плакати і зможе допомогти іншому, навіть коли сама потребує допомоги. Її сили, якості і допомогу ближньому будуть проявлятися у всім, навіть у погляді… Ангел стояв і зачаровано дивився на жінку. А Господь зітхнув: – На жаль, базова комплектація неможлива без одного недоліку, який навіть мені несила змінити. Ми задаємо всі передумови, але не можемо керувати свідомістю. Жінка повинна прийти до цього сама, інакше це зіпсує їй все життя. – Що ж це? – здивувався ангел. – Вона не знає собі ціну. Джерело