“Я думала ненавидіти вас сильніше вже неможливо. Але ви підняли нашу ненависть на якийсь безмежний рівень…”

“Я думала ненавидіти вас сильніше вже неможливо. Але ви підняли нашу ненависть на якийсь безмежний рівень…”

Я думала ненавидіти вас сильніше вже неможливо. Але ви підняли нашу ненависть на якийсь безмежний рівень. Ви копнули такі глибини… Розбудили вікові поклади. Розлупили ядро ​​землі і звідти ринула вогненна лава. Ми ненавидимо вас. Кожного, хто прийшов, хто підтримав і хто промовчав. І посилайте геть усіх, хто намагається втюхати нам зараз якісь промінчики добра. На даний момент нам доступні дві опції: страх та ненависть. А ні, страх теж недоступний.

Ми ненавидимо вас. Ви прийшли підло. Вночі. На. Нашу. Землю! Ви вкрали у наших батьків старість, а в дітей – дитинство. Ви вкрали у нас весну. Вона прийшла, а ми її не помітили. Але в нас буде ще багато весен, а ви вже потонули у темряві. Ми постаріли на десять років, але помудріли на сто життів.

І всі ці сто життів ми ненавидітимо вас. За наших сивих батьків, які мали б бавити собі час із вудкою, але йдуть у тероборону. За дітей, які розливають коктейлі Молотова та народжуються під бомбами.

За кожного загиблого.

За кожне місто.

За кожне вирване з корінням дерево.

За зруйнований пологовий будинок.

Але ми все відбудуємо. І Наші жінки народжуватимуть воїнів. Ваші – клепати гарматне м’ясо.

Ми посіємо хліб на ваших кістках. Ви казали, що немає такої країни, як Україна. Але саме Україна випалює вам зараз клеймо як худобі. Саме в нашу землю ми поховаємо вашу імперську велич. І саме українським чорноземом присипаємо ваше іржаве Z.

Найвірніші з нас забули про смиренність і готові гризти вам горлянки та ламати хребти.

Ви казали, що ми не є нацією, що нас немає. Але зараз кожен українець у будь-якій точці світу почув поклик крові. Ці невідомі ниточки, судини, нейрони передали цей код нації, перетворивши всіх нас на добре налагоджений механізм, мурашник, де кожна мурашка тягне свою маленьку частинку. І з цих малесеньких частинок ми викладемо вам похоронний курган і напишемо на ньому «не..й шастати!

А потім наша ненависть мутує. Вона переросте в щось мерзенно-гидливе. І ми передамо це почуття світу як естафету. І в той час коли вам буде соромно сказати звідки ви, ми будемо гордо говорити: «Пам’ятаєте країну, яка гасила о.ків? Отож..
Доброго вечора, ми з України.

Автор: ILONA SKALA

Джерело