Я готова чесно розповісти про те, що відчуває жінка в 30 років без кар’єри, чоловіка і дітей

Я готова чесно розповісти про те, що відчуває жінка в 30 років без кар’єри, чоловіка і дітей

Привіт! Мене звати Лідія, і в 30 років я відчула себе старою. Більшості людей здається, що 30 для жінки — це вже багато. Це той вік, коли вже повинен бути чоловік і обов’язково діти. Або успішна кар’єра. Та й здоров’я на четвертому десятку, кажуть, вже не те, щоб жити повним життям. Це неправда. Радіти життю і своєму положенню можна в будь-якому віці.

Сьогодні я хочу розповісти  історію свого 30-річчя і те, як мені вдалося подолати нав’язані суспільством правила.

Пам’ятаю, я ходила на захід — зустріч з відомим психологом. Я там була сама доросла. Після найстарішої я себе відчула на концерті, а також на навчальних курсах. Загалом, мені досить-таки добре засумувалось напередодні свого 30-річчя. Та що там засумувалось — я ридала 3 дні до та 2 тижні після. Плакала, бо думала, що я все. Дітей не народила, заміж не вийшла, кар’єру не побудувала — взагалі нічого не встигла, а «жіноча пенсія» десь зовсім близько. Я не святкувала свої 30 років — я оплакувала свою молодість.

Всі мої подруги вже або з чоловіком, або з дітьми (або і те і інше, на щастя). Кожна перша запитувала: «А ти коли?», «А що, не кличе?» — і те саме банальне про годинники, які як би цокає. І кожна друга з них говорила, що «нема чого там робити — насолоджуйся свободою», з часткою хвастощів на кшталт: «Дивись, я заміжня і мені все одно, але ти все ж таки немає». Ситуація здавалася мені з ряду геть що виходить.

Деякі знайомі побудували гарну кар’єру, багато хто навіть до 30. Відкрили свій бізнес, причому цікавий, і я з радістю за ними спостерігала. Але часто ловила себе на думці: чому я так не можу? Хоча я і не намагалася так-то. Дивилася на всі ці запуски нових проектів, і займалася самобичуванням, і не могла зрозуміти, «ким я стану, коли виросту», якщо пенсія вже десь не за горами.

У 31 рік я вперше пішла по лікарях і поліклінікам. Невтішний діагноз «рак щитовидної залози» вибив мене з колії остаточно. Не знаю, кому дякувати — Бога, долю, Всесвіт чи когось там ще, — але мені пощастило: виявили на ранній стадії, мені дісталася одна з найлегших і виліковних форм онкології.

Але, ек-макарек, якщо вже і здоров’я пішло під укіс, значить, роки беруть своє і можна здавати себе в утиль. Ось тут вже стало страшно. Не від хвороби, а від усього навколишнього і від усіх цих міркувань в моїй голові. Бо всім відомо, що всі хвороби від нервів, а в моїй родині онкології і взагалі проблем з щитовидною залозою не було ні в кого. Своїми стресом і депресією довести себе до лікарняного ліжка — усвідомити це було жахливо.

Саме після операції я зупинилася і задумалася: а якого біса взагалі я про все це думаю і зациклююся на віці? З чого я взяла, що мені так важлива кар’єра і сім’я саме зараз? Від того, що я порівнюю себе з іншими, краще не буду, а життя триває, і вона зовсім не погана! Не скажу, що відразу все в моїй голові змінилося після цього, але в підсумку виявилося дуже легко відпустити ці «мрії». Тому що це зовсім не мої мрії.

Всі ці «треба реалізувати себе», «треба влаштуватися в житті», «треба народити дітей, побудувати кар’єру» нав’язали мені суспільство, інтернет, пострадянський виховання і багато що ще. Ну немає у мене цього — ну і чорт з ним! Я звичайна людина. Я не розбираюся в бізнесі, в мені немає комерційної жилки, мій кумир не Стів Джобс і навіть не Ілон Маск, я не «достигатор», яким зараз модно бути. І це нормально.

Я зрозуміла, що у мого віку є вагомі плюси. Будь у мене чоловік і діти — рвонула б я не думаючи в Париж, Прагу, в сусіднє місто погуляти? Поїхала б серед ночі до подружки, тому що «місяць на затоці, краса невимовна, бери вино і поїхали зустрічати світанок!»? Змінювала б роботу в пошуках тієї самої цікавої, що дозволяє розвиватися, коханій?

Я могла вийти заміж в 22 — слава богу, не зрослося. Могла вийти в 27 — чотири рази «слава богу, не зрослося». 28 я зустріла того, з ким бачу своє майбутнє не тому, що мені «пора заміж», а тому що це саме Він. Ми щасливі, нам весело і добре. А чим закінчаться ці відносини — мені за великим рахунком все одно. Я знаю, що попереду ще маса всього цікавого.

Зараз

Зараз мені трохи за 30. У мене є коханий чоловік і кот-балда. Такої гармонії всередині я не відчувала ніколи. Я знаю свої можливості, майже все розумію про себе і життя, живу, дотримуючись тільки своїм бажанням і мріям.

Хотіла би я повернутися в свої 23, 25, 27? Борони боже! Початок мого прекрасного четвертого десятка радує мене адекватністю і всіма фарбами життя.

Єдине, що бентежить, — спина болить, та й гуляти до ранку вже не хочеться. І те, що я ніяк не можу зрозуміти в свої роки, — це діти: хочу я їх чи це відгомони чужих порад про те, що «всім треба, діти — це головне досягнення жінки». Але розібратися з цим мені допоможе психолог.

Замість висновку

Загалом, не так страшні 30, як їх малюють. Це той вік, коли вже все розумієш про себе і знаєш, чого хочеш від життя. Не мати чоловіка і дітей в цьому віці — це далеко не початок кінця. Абсолютно нормально бути вільною в будь-якому віці.

Коли піде четвертий десяток, на вашому обличчі не з’являться відразу зморшки. Зір не зміниться, слух залишиться такий же гострий і навіть груди не валиться до пупа. Не страждайте від віком, найкращі роки — вони зараз. Ви така ж молода, гарна і цікава жінка, як в 24, 25, 27, і навіть краще.

Не існує правильного способи прожити життя. І, як би не нав’язували вам свої погляди друзі, родичі і всі навколишні, щасливе життя — це та, що підходить саме вам. І тільки вам вирішувати, як розпоряджатися своїм здоров’ям і часом.


Джерело