Ми люди скромні, чужого не беремо, а своє не віддамо. Ні сантиметра…

Ми люди скромні, чужого не беремо, а своє не віддамо. Ні сантиметра…

Берлін. Стою в черзі в маленькому супермаркеті. Переді мною пара років по 70. Дуже емоційно говорять, якщо коротко то таке: Вона: еті укрАинці савсєм абнаглєлі! Аружіє ім шлют, деньгі наші кровниє отдалі! Ім мало!

Він: мало ім!

Вона: Хатят нам іспаганіть і дєвятоє мая!

Він: і не гаварі! Бандеравци! Нічево, Маша, скоро всьо кончіца нашей пабедой!

Вона: я нє сомневаюсь!

Десь на другому реченні я починаю наспівувати мелодію. Тихенько так бубоню. Як буває з меломанами:))

Вже за пару секунд вони починають нервово озиратися. А я що, я стою собі, посміхаюся:)

І на пасажі про «всьо кончіца нашей пабедой» я співаю останній рядок вголос так, що чує вся черга:…А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

І тут Маша як схопить свого діда і як рване до дверей:)) Навіть хліба не купили))

Бояться, гади. Нас бояться. Прапорів наших бояться. Пісень бояться.

А ми що, ми люди скромні, чужого не беремо, а своє не віддамо. Ні сантиметра.

Люблю вас, дорогі українці.

Yaroslava Gres