Таточку, дякую тобі за те, що ти є у мене. Живи довго, я тебе благаю!

Таточку, дякую тобі за те, що ти є у мене. Живи довго, я тебе благаю!

Заїхала провідати батька. Побула п’ять хвилин і вирішила раптово… Заберу його до себе. Назавжди. Впродовж одного дня заберу. А він взяв з собою лише капці, шкарпетки, сорочку та портсигар, який колись у молодості йому мама подарувала. А ще взяв з собою ковдру свою. Не знаю, навіщо вона йому знадобилася, але я заперечувати не стала.

З того часу проживає з нами цей немічний дідусь-хлопчик. Худий, зморшкуватий, з лисиною на голові. Лише на потилиці рідіє сиве закручене волоссячко. Як іде по хаті, перебираючи ногами, з ковінькою, то робить це обережно. Зупиняється перед кожним порогом, тримаючись однією рукою за стіни. Бачить нашого котика – посміхається. А Пушок частенько вилазить йому на ноги і він гладить його зморшкуватою рукою.

Інколи дідусь говорить сам до себе. І це здається дивним, ніби бачить когось невидимого. Частенько дрімає він. Приходять гості – йде до себе у кімнату, соромиться бути на людях. Частенько тато згадує матусю. Він довго страждав, коли вона померла. Любить повторювати свої історії, які ми сотню раз чули. А ми слухаємо і вдаємо, що вперше чуємо.

Колись такі сильні і мужні руки татуся тепер трясуться. Він тримає чашку з чаєм двома руками, бо боїться її впустити. Все частіше переглядає дідусь світлини з мамою, коли вони були ще юні. Він привіз їх з собою, просто заховав у одну шкарпетку.

Буквально ще декілька місяців тому я не помічала, як татусь раптово зістарівся, схуд та зігнувся. Тепер він перестав бути дорослим і за ним треба догляд, як за малим хлопчиком. Обслуговує він себе, звичайно, сам. Але часом трохи чудить. Тому за ним необхідно приглядати.

Любить тато, коли усі вдома. Коли я приходжу з роботи, полегшено зітхає і посміхається, Інколи плете вироби з лози. Але зараз неслухняні руки не дають йому це робити швидко і довго. А раніше навіть кошики продавав у селі.

Я відчуваю неймовірну тугу та жах, коли розумію, що тато з сильного здорового чоловіка перетворився у слабкого та кволого дідуся. Йому зараз сімдесят дев’ять років.

Мені шкода батька. Я з ніжністю ставлюся до нього, бо щиро люблю його. Ніхто не знає, куди приведе нас життя. Але я хочу, щоб свої останні дні він провів у спокої, тиші та комфорті. А йому багато й не треба. Лише, щоб рідні люди були поруч.

Таточку, дякую тобі за те, що ти є у мене. Живи довго, я тебе благаю. Бережіть своїх рідних. Коли вони старіють, їм особливо потрібна турбота й любов дітей.

Джерело