«Душевне Щось» – розповідь про почуття, яке жило в душі

«Душевне Щось» – розповідь про почуття, яке жило в душі

Жило-було на світі Щось. Воно тихенько жило в глибині душі. І, загалом, нікому не заважало.

Одного разу в душу зайшло Почуття. Це було давно. Почуття Щосю сподобалося. Щось дуже дорожило Почуттям, боялося його втратити. Навіть двері на ключ закривати почало. Вони довго блукали по закутках душі, розмовляли ні про що мріяли. Вечорами вони разом розводили вогнище, щоб зігріти душу.

Щось звикло до Почуття і йому здавалося, що Почуття залишиться з ним назавжди. Почуття, власне, так і обіцяло. Воно було таке романтичне.

Але одного разу Почуття пропало. Щось шукало його скрізь. Довго шукало. Але потім в одному з куточків душі знайшло прорубану сокирою дірку. Почуття просто втекло, залишивши величезну дірку. Щось у всьому винило себе. Щось надто вірило Почуттю, щоб ображатися.

В пам’ять про Почуття залишилася дірка в душі. Вона не закладалася нічим. І ночами через неї залітав холодний і злий вітер. Тоді душа стискалася і студеніла.

Потім в душу намагалися заглянути ще інші почуття. Але Щось їх не пускало, кожен раз виганяючи віником через дірку. Мало помалу почуття і зовсім перестали заходити.

Але одного разу в душу постукало зовсім дивне Почуття. Спочатку Щось не відкривало. Почуття не полізло в дірку, як це робили попередні, а залишилося сидіти біля дверей. Весь вечір бродило Щось по душі. Вночі вляглося спати, на всякий випадок поклавши віник поруч з ліжком.

Проганяти нікого не довелося. Ранок, заглянувши в замкову щілину, Щось переконалося, що Дивне Почуття, як і раніше сидить біля дверей. Щось почало нервувати, розуміючи, що не можна прогнати того, хто ще не зайшов.

Пройшов ще день. Сум’яттю Щось не було меж. Воно зрозуміло, що до смерті хоче пустити Дивне Почуття. І до смерті боїться це зробити. Щосю було страшно. Воно боялося, що Дивне Почуття втече, як і перше. Тоді в душі з’явиться друга дірка. І буде протяг.

Так проходили дні. Щось звикло до Дивного Почуття у дверей. І одного разу, з гарного настрою, впустило-таки Дивне Почуття. Ввечері вони розпалили багаття і вперше за стільки років відігріли душу по-справжньому.

– Ти підеш? – не витримавши, запитало Щось.

– Ні, – відповіло Дивне Почуття, – я не піду. Але за умови, що ти не будеш мене утримувати і не будеш замикати двері на замок.

– Я не буду замикати двері, – погодилося Щось, – але ти ж можеш втекти через стару дірку.

І Щось розповіло Дивному Почуттю свою історію.

– Я не бігаю через старі дірки, – посміхнулося Дивне Почуття, – я інше почуття.

Щось йому не повірило. Але запросило на прогулянку по душі. – А де твоя стара дірка? – поцікавилося Дивне Почуття.

– Ну ось, – гірко посміхнулося Щось.

І показало місце, де розташовувалася дірка. Але діри на місці не було. Щось чулo, як лається злий холодний вітер, але це було з зовнішньої сторони душі.

Щось подивилося на Дивне Почуття, посміхнулося і сказало, що не замикатиме двері ніколи.

Джерело