Мудра історія про тих, хто проживає не своє життя

Мудра історія про тих, хто проживає не своє життя

Спочатку скажуть: тобі треба по-іншому одягнутися. Потім скажуть, що треба схуднути. Потім – що треба енергійніше рухатися і дивитися веселіше! Оптимістично. І не скаржитися. Змінити зачіску треба. Прочитати модну книгу і фільми для саморозвитку подивитися. А коли схуднеш, зміниш зачіску, одягнеш інші речі і почнеш оптимістично усміхатися, скажуть, що ти занадто старий. І що тоді робити?

Так один чоловік сказав дружині, з якою двадцять п’ять років прожив. Коли вона в спортивному модному костюмчику крокувала з ним в важкому поході з важким рюкзаком за спиною. Все життя вона худла, надривалася в спортзалі, качала прес і робила стрижки; як чоловікові подобалося. І дивилася фільми, які йому подобалися. І читала книги, які він рекомендував. А у відпустці сплавлялась по річках і повзала по горах. І вечорами біля багаття, відмахуючись від комарів, співала бардівські пісні під гітару. Чоловік любив саме так проводити відпустку. Ось дружина все робила так, як йому подобалося. Слухала критику. Намагалася. А потім він розсердився, що вона повільно йде з рюкзаком. І сказав: ти занадто стара!

І що робити з такою критикою? Це не вага і не зачіска. Не новий фільм про космічну свідомість, який можна подивитися. П’ятдесят п’ять років нікуди не дінеш. І стає важко тягнути рюкзак і перти по гущавині, співаючи пісні… Чверть століття людина все робила, як хотал інша людина – заради збереження шлюбу. Щоб любили. Щоб розуміння було! А потім чоловік широкими швидкими кроками пішов далеко вперед. А вона сиділа на рюкзаку і плакала – вона дуже втомилася. Як маленький сивий гномик, сиділа в лісі і плакала. Без всякого оптимізму. Тому що прожила не так, як хотіла: морила себе голодом, потіла в спортзалах, бродила по тайзі і повзала по горах у відпустці. А хотіла зовсім іншого: тихих вечорів на морі, пиріжки пекти, ходити іноді в кіно на мелодрами, носити довге волосся, на дивані лежати зрідка з книжкою, в театр ходити в красивому платті…

Вона прожила не своє життя. Вона робила, як чоловікові подобалося. Вона не хотіла його втратити! А він назвав її старою і кинув в лісі – чому вона так повільно плететься?

Вона дійшла до електрички; кинула в лісі важкий рюкзак. На квиток вистачило, і то добре. Їхала, дивилася в каламутне скло на похмурий ліс, з якого вибралася дивом…

Вона вибралася. А хтось не може. І до сих пір худне, стрижеться, відпочиває і їсть не так, як хочеться; а так, як треба іншим. Це даремно. Тому що потім все одно можуть кинути в лісі; тому що ми занадто старі і повільно тягнемо рюкзак…

Джерело