«Їжачок» — добра історія про даремну метушню

«Їжачок» — добра історія про даремну метушню

Татові було сорок років, Славіку – десять, а їжачку – зовсім мало.
Славік притягнув їжачка в шапці, побіг до дивана, на якому лежав тато з розкритою газетою, і, задихаючись від щастя, закричав:
– Тату, дивися!


Тато відклав газету і оглянув їжачка. Їжачок був кирпатий і симпатичний. Батько й сам любив тварин, і вчив цьому сина.
– Гарний їжак! – сказав тато. – Красунчик! Де дістав?
– Мені хлопчик у дворі дав, – сказав Славко.
– Подарував, значить? – уточнив тато.
– Ні, ми обмінялися, – сказав Славко. – Він мені дав їжачка, а я йому квиток.
– Який ще квиточок?
– Лотерейний, – сказав Славік і випустив їжачка на підлогу. – Тату, йому треба молока дати..
– Постривай з молоком! – строго сказав тато. – Звідки у тебе лотерейний квиток?
– Я його купив, – сказав Славко.
– У кого?


– У дядечки на вулиці… Він багато таких квитків продавав. По тридцять копійок… Ой, тато, їжачок під диван поліз…
– Почекай ти зі своїм їжачком! – нервово сказав тато і посадив Славіка поруч з собою. – Як же ти віддав хлопцеві свій лотерейний квиток?.. А якщо він виграшний?
–  Так, виграшний, – сказав Славік, не перестаючи спостерігати за їжачком.
-Тобто, як це той хлопчик щось виграв? – тихо запитав тато, і його ніс вкрився крапельками поту.
– Холодильник! – сказав Славік і посміхнувся.
– Як це?! – Тато якось дивно затремтів. – Холодильник?!.. Що ти верзеш?.. Звідки ти це знаєш?!
– Як – звідки? – образився Славко. – Я ж його звірив з газетою…. Там перші три цифри збіглися… і інші… І серія та ж!.. Я вже вмію перевіряти, тату! Я ж дорослий!
– Дорослий?! – Тато так зашипів, що їжачок, який виліз з-під дивана, від страху згорнувся в клубок. – Дорослий?!.. Міняєш холодильник на їжачка?
– Але я подумав, – злякано сказав Славик, – я подумав, що холодильник у нас вже є, а їжачка немає…
– Замовкни! – закричав тато і підхопився з дивана. – Хто?! Хто цей хлопчик?! Де він?!


– Він у сусідньому будинку живе, – сказав Славік і заплакав. – Його Сеня звуть…
– Йдемо! – знову закричав тато і схопив їжачка голими руками. – Йдемо швидко!!
– Не піду, – схлипуючи, сказав Славко. – Не хочу холодильник, хочу їжачка!
– Так ходімо ж, – кричав тато. – Тільки б повернути квиток, я тобі сотню їжачків куплю…
– Ні… – ревів Славік. – Не купиш… Сенька і так не хотів мінятися, я його ледве вмовив…
– Теж, видно, філософ! – єхидно сказав тато. – Ну, швидко!..
Сені було років вісім. Він стояв посеред двору і зі страхом дивився на грізного тата, який в одній руці ніс Славіка, а в іншій – їжака.
– Де квиток? . — Забирай свою колючку, а наше віддай назад.
– У мене немає квитка! – сказав Сеня і затремтів.
– А де він?! – закричав батько. – Що ти з ним зробив? Продав?
– Я з нього голуба зробив, – прошепотів Сеня і заскиглив.
– Не плач! – сказав тато, намагаючись бути спокійним. – Не плач, хлопчику… Значить, ти зробив з нього голуба. А де цей голуб?.. Де він?..


– Він на карнизі засів… – сказав Сеня.
– На якому карнизі?
– Он на тому! – і Сєня показав на карниз другого поверху.
Тато зняв пальто і поліз по водостічній трубі.
Діти знизу з захопленням спостерігали за ним.
Два рази тато зривався, але потім все-таки доповз до карниза і зняв маленького паперового голуба, який вже злегка розмокнув від води.
Спустившись на землю і важко дихаючи, тато розгорнув квиточок і побачив, що він випущений два роки тому.
– Ти його купив? – запитав тато у Славіка.
– Ще у другому класі, – сказав Славко.
– А коли перевіряв?
– Вчора.


– Це не той тираж… – стомлено сказав тато.
– Ну і що ж? – сказав Славко. – Зате всі цифирки сходяться…
Тато мовчки відійшов убік і сів на лавочку.
Серце шалено стукотіло у нього в грудях, перед очима пливли оранжеві кола… Він важко опустив голову.
– Татку, – тихо сказав Славік, підходячи до батька. – Ти не сумуй! Сеня каже, що їжачка нам віддасть…
– Спасибі! – сказав тато. – Спасибі, Сеня…
Він встав і пішов до будинку. Йому так стало гірко, коли він зрозумів, що вже не повернути того часу, коли їжачок може стати дорожчим за холодильник.

Джерело