Історія про кругообіг добра

Історія про кругообіг добра

Одного разу в квартирі у молодої жінки розцвів кактус. До цього він 4 роки стояв на підвіконні, ні разу не цвів і раптом такий сюрприз. Дивно, що мене вважають злісною й бездушною, – подумала жінка. Це все неправда, у бездушних і злих кактуси не цвітуть.

В приємних роздумах про квітучий кактус вона випадково наступила на ногу похмурого чоловіка в метро. На його зауваження вона не закричала, як зазвичай, з ображеним виглядом: «Ох, якщо вже ви такий пан, то їдь на таксі!», – а посміхнулася:

– Не гнівайтесь на мене, будь ласка, мені нема за що триматися, якщо хочете – наступіть мені теж на ногу і будемо квити.

Похмурий чоловік вирішив не озвучувати те, що збирався сказати з цього приводу. Потім вийшов на своїй станції і, купуючи газету, замість того, щоб “відвісити” продавчині, що заплуталася з підрахунком здачі, сказав їй:

– Нічого страшного, перерахуйте ще раз, я теж вранці не сильний в математиці.

Продавчиня віддала безкоштовно два журнали і цілий стос старих газет пенсіонеру – постійному покупцю, який дуже любив читати пресу, але купував кожен день тільки одну газету, найдешевшу.

Задоволений старий пішов додому і зустрівши сусідку з верхнього поверху, не влаштував їй щоденний концерт на тему: «ваша дитина як слон тупотить по квартирі і заважає відпочивати, виховувати треба краще», подивився і здивувався:

– Як донька ваша зросла. Ніяк не збагну, на кого схожа більше на вас чи на батька, але точно красунею буде.

Сусідка прийшла на роботу в реєстратуру і не стала обурюватися на безглузду бабку, що записалася на прийом до лікаря на вчорашній день, а прийшла сьогодні, а вимовила:

– Та нічого, не турбуйтеся, я теж іноді забуваю свої справи. Ви посидьте хвилинку, а я уточню у лікаря, раптом він зможе вас прийняти.

Бабка, потрапивши на прийом, не стала вимагати виписати їй щось “дієве, але недороге”, що може миттєво допомогти позбутися болячки, погрожуючи в разі відмови написати скаргу в усі інстанції аж до Страсбурзького суду з прав людини, а зітхнула і сказала:

– Я ж не зовсім ще з розуму вижила, розумію, що старість не лікується, але ви мене, докторе, вибачте, що ходжу до вас постійно як на роботу.

А доктор, прямуючи ввечері додому, раптом згадав бабцю. Він подумав, що життя в його звичній метушні летить повз, і, піддавшись раптовому пориву, зупинився біля найближчого супермаркету, купив букет квітів, торт з кремовими трояндами і поїхав зовсім в іншу сторону. Під’їхав до будинку, піднявся на третій поверх і постукав у двері.

– Я тут подумав, ну навіщо ми все лаємося, немов діти. Життя таке коротке. Можна я ввійду?

– Звичайно входь, – відповіла жінка. А у мене новина. Ти тільки уяви, я сьогодні прокинулася, дивлюся на віконце, а у мене кактус розцвів. Бачиш?

Автор – Наталя Bолністая