Щоб творити добро, не обов’язково бути надзвичайно багатим

Смeрть штовхнула двері й ті бeсшумно відкрилися. У будинку було тeмно і лише в дaльній кімнаті горіло світло. Смeрть полегшено зітхнула – нарешті вона виконає свою роботу. Вона ковзнула нaд підлогою і підлeтіла до ліжка. – Ти запізнилася! – пролунав незадоволений голос з-за спини. Смeрть оглянулaсь. Та, за ким вона прийшла, сиділа в кріслі, одягнена, немов на бал. – Чому не в ліжку? – нeзадоволено буркнула безноса, – всі порядні люди давно сплять. Жінка усміхнулася. – Тебе чекала. Негоже довгоочікувану гостю зустрічати, валяючись під ковдрою. – Це я у тебе довгоочікувана?! – завила ображена Смерть, – Я ж ганяюся за тобою вже котрий місяць! Але ти ні хвилинки не можеш посидіти спокійно на місці! Що прийду – тебе немає вдома! То на виставку, то в театр пішла. Одного разу до півночі тебе чекала, як дурепа, а ти, виявляється, до ранку на п’янку якусь втекла! Не соромно в такому-то віці?! – Соромно, – покаялася жінка, – але я не могла пропустити. Там було так весело! Зібралися старі друзі, ми сміялися, веселилися, згадували минуле… – Нічого, що це були поминки по твоїй кращій подрузі? – єхидно уточнила гостя. – Так що, тепер плакати, чи що? – усміхнулася господиня. – Покійна подруга ненавиділа сліз – від них псується шкіра обличчя. – Все повинно було бути не так! Ти повинна була прийти з похорону, відчути себе погано, прилягти на ліжко. Я б прийшла, забрала тебе, все було б чинно і благопристойно! Я стала вчасно, чекала, переживала, а ти в цей час веселилася на поминках! – Пробач, – зітхнула жінка – Я через тебе вибилася з графіка! А я вже не молоденька! І у мене, між іншим, теж нерви! – Хочеш чаю? – це питання вибило Смерть з колії. – Що? – перепитала вона. – Чаю! Ромашкового, сама збирала! І ось тістечко, домашньої випічки! Пригощайся! До речі, хлюпнути тобі коньячку? Дуже заспокоює нерви. Смерть спробувала чинити опір: – Я не можу, я на роботі не п’ю, – але жінка відмахнулася: – Не можна так себе заганяти! Ти на себе в дзеркало дивилася? На обличчі явні сліди перевтоми! Смерть взагалі ніколи не дивилася на себе в дзеркало, тому що це не приносило їй ніякого задоволення. – Треба себе берегти! Розслаблятися іноді, – продовжувала наставляти господиня, підливаючи чогось тягучого в крихітну чарочку, – ти ж все-таки жінка. На массажик сходи, щоб тобі твої кісточки розім’яли, ванни приймай. Та й для душі… Слухай, а ти нікуди зараз не поспішаєш ?, – несподівано вигукнула вона. Размягша під дією напою, Смерть, пробурмотіла, що до ранку зовсім вільна. – Тоді поїхали зі мною! Погуляємо наостанок. такий клуб знаю – там до ранку абсолютно чудовий джаз дають!… …Вранці, ледве пересуваючи ноги, які гуділи від божевільних танців, підтримуючи один одного, Смерть і жінка зашкандибали в кімнату. – Фух, в житті так не танцювала! – жінка впала в крісло, – може, хоч після смерті відпочину. Ну що, пішли? – Облом! – мстиво відповіла їй Смерть, плюхнувшись в інше крісло. – Топати тобі ще цими ногами досить довго. У відповідь на підняту брову, пояснила: – У мене графік! А ти мене знову абсолютно вибила з нього. Так що почекаєш мене, потерпиш. Йду я за більш дисциплінованими кандидатами в небіжчики… Вона важко піднялася, поправила перед дзеркалом плащ і взяла, забуту з вечора косу. У порога обернулася. – Наступного разу я прийду абсолютно несподівано, одного разу, пізно ввечері… Коли, кажеш, в тому клубі знову грає оркестр?.. Ірина Подгурська Джерело

У провінційному містечку жив самотній старий. По сусідству з ним жила сім’я: мати з маленьким сином. Хлопчисько вважав сусіда своїм другом – часто бігав до нього, старий розповідав мудрі історії, пригощав цукерками, жартував з ним, грав в ігри… Через деякий час, хлопчик виріс, і поїхав вчитися у велике місто. Там у нього з’явилася дівчина, цікаве життя. У нього зовсім не було часу, щоб згадати про будинок, відвідати матір і свого старого друга. Одного разу хлопець отримав лист – мати повідомляла, що сусід помер. Хлопець заплакав, адже старий дарував йому добро і турботу, багато чому навчив, фактично замінивши батька, якого у хлопця ніколи не було. Він помчав попрощатися з чоловіком. Після церемонії прощання, хлопець вирішив зайти в спорожнілий сусідський будинок, де проводив своє дитинство. З обстановки нічого не змінилося: всі речі лежали так, як і багато років тому. Але, він не побачив одного важливого предмета… Він згадав, що на столі завжди знаходилася дерев’яна шкатулка. Старий зберігав в ній щось, що було для нього «найціннішим на світі» (так він завжди пояснював хлопчикові), але тепер цієї скриньки хлопець не побачив. Він припустив, що її забрав на пам’ять хтось із родичів старого. Через деякий час, хлопець повернувся до своїх справ, але тепер, все частіше згадував старого друга. Минуло трохи подій з дня смерті старого, як хлопцеві доставили посилку Відправником значився старий-сусід! Хлопець з хвилюванням відкрив її. Всередині, загорнута в стару газету лежала та сама, дерев’яна шкатулка! Тримаючи цінну для старого річ, руки хлопця тремтіли, він заглянув в неї. Там знаходилися кишеньковий годинник, на який було нанесене гравірування: «Спасибі тобі, за той цінний і щасливий час, що ти приділяв мені». З очей хлопця текли сльози, і він зрозумів, що для старого «найдорожчим і цінним на світі» був час, який він проводив поруч зі своїм маленьким другом. Вже після, юнак багато чого зрозумів, і став більше приділяти часу та увагу своїй матері, а в майбутньому – коханій дружині і дітям. Мораль: Ця притча – про найцінніше, що є в житті. Найцінніше, що можна подарувати комусь – це наш час, адже ми віддаємо те, що не зможемо вже повернути ніколи. Важливо розуміти, що час можна знайти для всього, що будемо вважати цінним і потрібним. Щоб зробити щось велике і важливе, можливо саме сьогодні для цього найкращий день в нашому житті. Джерело

Іду вранці додому. На під’їзді оголошення: «Дорогі сусіди! Сьогодні приблизно о 9.20 біля вхідних дверей були загублені 120 грн. Якщо хтось знайшов, занесіть, будь ласка, в кв. 76 Антоніні Петрівні. Пенсія 1500 грн». Я відкладаю 120 гривень, піднімаюся, дзвоню. Відкриває бабуся у фартуху. Тільки побачила мене, відразу обніматися, голосити і в сльози щастя. І розповіла: «Пішла за борошном, повернувшись, виймала ключі біля під’їзду – гроші, напевно, і загубила». АЛЕ! Гроші брати відмовилася навідріз! Виявилося, за кілька годин я вже шостий (!!!) «знайшов» Бабусині гроші! Люди, я вас люблю за те, що ви такі! Працюю в кафе швидкого харчування. Сьогодні вранці чоловік підійшов до каси і сказав: «За мною стоїть дівчина, я її не знаю. Але я хотів би заплатити за її каву. Передайте їй «Доброго дня». Ця дівчина сильно здивувалася спочатку … а потім зробила те ж саме для наступної за нею в черзі людини. І так 5 разів поспіль! Ми з подругою були в торговому центрі і виграли по м’якій іграшці в рекламній вікторині. Йшли і побачили розумово відсталого хлопчика з татом та віддали іграшки йому. Він сказав «Спасибі». Його батько мало не розплакався. Виявляється, хлопчик не розмовляв кілька місяців. Якось побачив на вулиці бабусю, яка продавала лише єдину кімнатну квітку – фіалку. Стало її шкода, заплатив в 10 разів дорожче, ніж вона просила. Вона зі сльозами: «Побігла я в магазин – куплю дідові ковбасу». Приніс квітку додому, на наступний ранок вона розцвіла. Джерело

Без будь-якої причини. Добра людина добра свідомо. Це – її вибір не від слабкості або дурості, а від величезної внутрішньої сили, якої злі позбавлені повністю. Так само, як позбавлені щастя, радості та любові. Якщо ви добра людина, на вас обов’язково нападатимуть. Без всякої причини. Так проявляється “комплекс рятівника”, так він впливає на злих, підлих, агресивних людей, яким ви не зробили нічого поганого. Це, як сказав би Юнг, хімічна реакція, яка щодо до вас особисто має мало відношення. Так на нас реагують ті, чиє серце повне чорної злості, заздрості, ненависті. Починаючи від злого вахтера і закінчуючи високопоставленим чиновником. Рятівник? Ну тоді спробуй себе врятувати! Зараз ми швиденько випробуємо твою доброту. Плюнемо в обличчя або вдаримо ззаду: “вгадай, хто вдарив тебе”?. Виведемо з рівноваги, принизимо, змішаємо з брудом – щоб ти став таким же злим і підлим, як ми! Якщо на вас постійно нападають і заподіюють зло без видимої причини – швидше за все, ви добра і гідна людина. І злі не можуть цього терпіти, ось і заподіюють біль і страждання. Шукають спосіб зачепити за живе; ущипнути або стукнути. Бажано – при усіх. Щоб ви теж озлобилися і закричали. Або розплакалися – це теж добре, це приниження! Але злі забувають про те, що доброта і слабкість – різні речі. І якщо у людини досить сил, щоб бути доброю, терплячою, спокійною – у неї цілком достатньо сил, щоб постояти за себе. Хоча це страшно дивує тих, що нападають. На злих нападати бояться – можна отримати по морді. Он він який злий! А на добрих – безпечно. Але це – велика помилка, запевняю. Добра людина, добра свідомо. Це – її вибір. Це не від слабкості або дурості – доброта і спокій. І вміння підтримати інших – не від слабкості. А від величезної внутрішньої сили, якої злі позбавлені повністю, так само, як позбавлені щастя, благополуччя, радості та любові. Про які вони з чуток знають: книги читали. Фільми дивилися. Знайомі розповідали. Але у них цього ніколи не буде. Ось і зляться побачивши нас. І тому підлі та несподівані напади – ознака того, що ми добре справляємося зі своїм завданням. Бути добрими і підтримувати інших. Джерело

Шостий день наближався до кінця, світ був повністю готовий, коли Бог вирішив створити жінку. Через кілька годин напруженої праці до нього підійшов старший ангел і здивовано запитав: – Чому ти витрачаєш так багато часу на її створення? Всіх інших живих істот на планеті ти створював за лічені хвилини. Бог зітхнув і відповів: – Це буде унікальна істота, яка допоможе привнести гармонію, любов і красу в світ. Поглянь на список запланованих специфікацій для неї: більше 200 складових частин, але її рухи повинні бути граціозними і витонченими. Вона буде виліковувати себе сама і полегшувати біль людей, які поруч з нею. Вона буде слабка, але в разі необхідності зможе працювати по 18 годин на добу. У неї буде всього 2 руки, але вони зможуть обійняти кожну близьку людину, причому так, щоб обдарувати любов’ю, наповнити турботою і полегшити біль, фізичну або душевну. Ангел не повірив своїм вухам. – І це стандартна комплектація? Та тут же роботи на тиждень! – Ні, – відповів Всевишній, – Я дороблю все сьогодні, і вона буде моєю улюбленицею. Ангел не став суперечити, але підійшов і доторкнувся до останнього проєкту Господа. – Ого, вона така м’яка і ніжна! – Так, – вигукнув Бог, – але в цій ніжності ховається сила та витримка, яку ти і уявити собі не можеш. Я довго розмірковував над тим, як поєднати крихкість і міць, красу і силу – і зовсім недавно знайшов рішення. А оскільки всі інші проєкти вже готові і закриті, я застосую всі ці нововведення для жінки. – Невже вона буде при цьому мислячою істотою? – не міг повірити ангел. – І мислячою, і прекрасною, і чуттєвою, – відповів Бог. Ангел захоплено глянув на жінку. – Дійсно красива. Мабуть, найкрасивіша створена тобою істота. Він доторкнувся до її обличчя:– Здається, від надлишку вкладених у неї якостей вона трохи протікає. – Ні, не протікає, – усміхнувся Господь. – Це сльози. У них буде перетворюватися і йти з неї смуток, самотність, страждання й прикрості. Ангел був дійсно вражений.– Господи, ти все продумав. Жінка справді вийшла дивовижною! – О так! – вигукнув Всевишній. – Вона приголомшлива. Вона буде наповнювати світ красою, а її сили зможуть здивувати навіть чоловіка. У ній зможе ужитися все, аж до протилежностей. Вона зможе посміхатися, навіть коли хочеться плакати і зможе допомогти іншому, навіть коли сама потребує допомоги. Її сили, якості і допомогу ближньому будуть проявлятися у всім, навіть у погляді… Ангел стояв і зачаровано дивився на жінку. А Господь зітхнув: – На жаль, базова комплектація неможлива без одного недоліку, який навіть мені несила змінити. Ми задаємо всі передумови, але не можемо керувати свідомістю. Жінка повинна прийти до цього сама, інакше це зіпсує їй все життя. – Що ж це? – здивувався ангел. – Вона не знає собі ціну. Джерело

Жінка років 80 в платті «під зебру», з великими сережками у вухах і яскравим червоним манікюром розмовляє по телефону біля входу в ресторан: “Віро, серйозно, я тебе не розумію. Що ти ламаєшся? Онуки довезуть тебе до потягу, занесуть у вагон, завантажать на полицю, ти потрясешся трохи, а вже вранці ми з дівчатами перевантажимо тебе в комфортне таксі і доставимо на місце. Що ти говориш? Які роки? Не зрозуміла.  Не ті роки? Для чого не ті роки? Тобі навіть вставати не треба, Віро. Тебе взяли, перенесли, поклали, знову взяли, перенесли, поклали. З рук в руки, з рук в руки, і ти вже не там, а тут. Твоя задача, Віро, дуже проста: лежати, пити шампанське і зрідка подавати іншим шкапам сигнали, що ти ще жива і хочеш добавки.” Оля Шиленко Джерело

Іноді мені здається, що коли ми прийдемо на небо, Бог обов‘язково прийде до кожного і спитає: – Ну, як? – Що як? Грішна я… Господи помилуй… – почну я. А Він перепинить і скаже: – Та це я й без тебе знаю. Приглядав же за тобою… Як тобі Земля? – Емм… Ти про що, Господи? – Ну, Я творив Землю шість днів і все що на ній. Як тобі вона, сподобалась? Бачила, яких Я риб у Червоному морі вигадав? А вулкани мої? Правда, круті? А джунглі? Джунглі бачила? Слухай, а скільки Я на водоспади часу витратив, ти б тільки знала. А кит! О!!! Ти б знала яким потужним Я його сотворив! Ти ж бачила китів, правда? Ну, розповідай… Що тобі найбільше сподобалось? І я дуже боюся, що я буду стояти, кліпати очима і казати… – Ну, цей… просто якось часу не було… я, цейво… працювала багато… потім сім‘я, діти, річний звіт… кредит на машину. Але я хотіла, чесно, Господи, хотіла! Грішна, помилуй, Господи! – Та не грішна, а нерозумна якась геть. – Скаже Він. – Другої можливості ж побачити її не буде. Ой, годі вже… давай Петре, діставай Книгу, що у неї там? Джерело

Жінка їде роздратована в тролейбусі і думає:Пасажири — хами і грубіяни. Чоловік – п’яна скотина. Діти — двієчники і хулігани.А я – така бідна і нещасна. За спиною у неї стоїть Ангел Хранитель з блокнотиком і все записує по пунктикам: 1. Пасажири — хами і грубіяни.2. Чоловік – п’яна скотина… і т. д. Потім перечитав і задумався:І навіщо їй це потрібно? Але якщо замовляє, будемо виконувати. Мораль: Подумайте добре — а чи варто думати погано? Джерело