Минуле, теперішнє чи майбутнє?

Одного разу, в двері самотньої жінки хтось наполегливо постукав. Жінка підійшла до дверей і відкрила їх. На порозі стояв чоловік. Добрий день! Чи не дасте ви мені трохи грошей? Чому я повинна давати вам гроші? – запитала жінка. Хоча б тому, що у мене немає однієї руки. Добре, я дам вам грошей, тільки ви перенесіть цеглини з двору в будинок. І як я це зроблю? У мене ж немає однієї руки! Жінка демонстративно завела одну руку за спину, підійшла до цеглин, які лежать на вулиці, взяла один і занесла його додому. Показавши на власному прикладі як це зробити. Чоловік носив цеглу в будинок весь день, а коли виконав роботу і всі цеглини були перенесені, жінка розплатилася з ним.Пройшли роки і в двері жінки знову постукали. Коли вона відкрила двері, побачила на порозі незнайомця, в дорогому одязі і супроводі слуг, позаду яких стояли дорогі автомобілі. Незнайомець простягнув жінці товсту пачку грошей і сказав: Ось, візьміть, це ваші гроші! І за що така винагорода? – запитала жінка. Кілька років тому, саме ви подарували мені віру в себе і свої сили! Жінка придивилася і побачила, що у багатого незнайомця немає однієї руки. Вона подивилася йому в очі, задумливо посміхнулася і сказала: Візьміть ці гроші і віддайте тому, у кого немає жодної руки. Джерело

Мандруючи світом, два ченці забрели в містечко. Там вони побачили жінку, яка не могла перейти дорогу, оскільки її затопило після сильного дощу. Дама ніяк не могла обійтися без сторонньої допомоги, щоб не забруднити одяг. Вона нетерпеливо стояла і похмуро дивилася на кожного, хто проходив повз. Зрідка вона лаяла своїх супутників, але вони ніяк не могли їй допомогти – у руках кожного з них був свій вантаж. Молодший чернець побачив жінку, нічого не сказав і пішов далі. Його супутник швидко переніс її на іншу сторону вулиці, де вона могла продовжити свій шлях. Жінка не подякувала, а лише повернулася до ченця спиною і пішла геть. Ченці продовжили свій шлях. Молодший монах йшов у роздумах. Через кілька годин він уже не міг мовчати і сказав: «Та жінка повела себе грубо і егоїстично. Але ви все одно допомогли їй! А вона вам навіть не подякувала!» На що мудрий монах відповів: «Я переніс жінку кілька годин тому. Чому ти все ще несеш її з собою? » Мораль: якщо злість змушує нас перебувати в минулому, ми не можемо проживати сьогодення. Більше того, минуле не дозволяє нам рухатися вперед. Ми не зобов’язані прощати тих, хто навмисно заподіяв нам біль. Але ми повинні сприймати дійсність такою, якою вона є, і відпускати погані моменти. Вибір завжди за нами: нести хворобливу ношу з собою або залишити її в минулому.

Одного разу дуже багатий чоловік взяв свого сина в подорож з єдиною метою – показати хлопчикові, що означає жити без грошей.Кілька днів вони провели на фермі у дуже бідній сім’ї. Після повернення додому батько запитав, чи сподобалася йому поїздка.– Сподобалася, батьку, – відповів хлопчик.– Бачив, якими бідними можуть бути люди? – запитав чоловік.– О, так! – була відповідь. – А який висновок зробив із подорожі? – знову запитав батько.– Я бачив, що у нас один пес, а у них чотири. У нас басейн до середини саду, а у них струмок, якому немає кінця. У нас в саду світять заморські ліхтарі, а у них вночі сяють зірки. У нас тераса до переднього двору, а у них простори до самого горизонту. У нас невелика ділянка землі, на якій ми живемо, а у них безкраї поля, які не можна окинути поглядом. Ми купуємо їжу, а вони вирощують її самі. У нас навколо будинку стіни для захисту, а у них друзі. Батько хлопчика онімів. І тут син додав:– Я зрозумів, які ми насправді бідні. Джерело

– Не просіть Господа позбавити вас від труднощів, спокус і недоліків, а боріться з ними своїми силами і перетворюйте їх на переваги, – сказав якось отець-настоятель. – Своїми силами? Але Ви ж казали, що сил своїх ми не маємо, що сили даються нам Богом? – запитав учень. – Дай спочатку ти мені відповідь ось на яке питання, – сказав настоятель. – Коли ти вперше пішов до школи, у тебе не було знань, а після завершення навчання вони в тебе вже були. Звідки ж вони взялися? – Від вчителя, звичайно ж, – відповів учень. – Учитель давав всім вам одні й ті ж знання, але чому ж не всі однаково їх засвоювали? – Продовжував допитуватися настоятель. – Просто я докладав багато зусиль, старанності і багато роздумував, от тепер і маю ці знання. – А може, вчитель давав тобі знань більше, ніж іншим? – припустив настоятель. – Ні. Учитель неупереджено ставився до всіх нас і нікого не виділяв. Хто хотів, брав його знання і завдяки ним дізнавався навіть те, чого вчитель нам не давав. А хто не хотів вчитися і докладати зусиль, щоб засвоїти знання, той не займався, а просто просиджував штани і незабаром забував ту дещицю, що засвоїв від учителя. – Ось ти сам і відповів на своє запитання, бо те ж саме відноситься і до життя, – сказав настоятель. Одні й ті ж життєві обставини по-різному впливають на нас. Хтось виносить з них дорогоцінні зерна досвіду, що перетворюють життя, а хтось або не побачить їх, або розгубить, через що їх душі залишаються голодними. Від нас залежить, чи зможемо ми, приклавши свої невеликі зусилля, увагу і старанність, подолати труднощі, спокуси й недоліки і витягти закладені в них божественні зерна Сили, Любові і Мудрості. Пам’ятай, «хто має, дасться йому і примножиться, хто ж не має, забереться від нього й те, що має». Джерело