Людина іноді чекає одну єдину людину…

Людина іноді чекає одну єдину людину…

У лікарні лежала одна пацієнтка, красива жінка середніх років. Її відвідували родичі і друзі. Приносили фрукти, листівки, підбадьорювали. І колеги відвідували – теж підбадьорювали і бажали якнайшвидшого одужання.

Але жінка була сумна. Вона деколи посміхалася, перемагаючи біль. Дякувала сердечно. І знову лягала на ліжко без сил. Їй ставало все гірше і гірше, незважаючи на лікування.

Лікар зауважив, що жінка встає вечорами через силу і дивиться у вікно. Постійно перевіряє телефон. І довго стоїть і дивиться на темну засніжену вулицю. Чекає когось. Чекає. А потім тихо лягає без сил.

На тумбочці лежать радісно-помаранчеві апельсини… І красиво розставлені листівки, як маленькі обеліски на кладовищі.

Потім лікареві сестра жінки розповіла, що від пацієнтки пішов чоловік, якого вона дуже любила. Вона пережила розлучення, нічого не поробиш. А через півроку захворіла. Напевно, вона чоловіка чекає. Сподівається, що він прийде її провідати …

Лікар зазирнув на сторінку пацієнтки в мережі – і все зрозумів. Вона писала про свою хворобу і згасання. Друзі підтримували її, звичайно, але її пости були звернені до однієї – єдиної людини. І пісні вона розміщувала для цієї людини. І картинки публікувала з прихованим закликом: прийди, будь ласка! Мені дуже погано. Я дуже тебе чекаю!..

… Але той, кого вона чекала, так і не прийшов. Не подзвонив і не написав. Не відповів на ці таємні благання. І ввечері жінка відійшла від вікна. Лягла в ліжко і повернулась до стіни.

І так померла, тихо, без сліз, докорів і прохань… Хоча її можна було врятувати! Лікування було правильним! Але іноді одного лікування мало, якщо людина когось чекає. Чекає, і приходять хороші, добрі люди… Але.. не ті…

Колись давно арабські лікарі радили привести до тяжкохворого того, кого він чекає. Якщо приховує людина, що в душі чекає когось, треба було взяти її за руку, і мацати пульс. Називати вголос імена. При імені потрібної людини для одужання – пульс прискорювався. Організм давав сигнал. Ось цю людину і приводили до хворого! І ЯК НЕ ДИВНО – хвороба відступала…