Історія, яка повернула мені віру в безмежну силу добра

Цей випадок стався під час Другої Світової війни. Розповіла мені його моя бабуся. Стояв 1942 рік. Сім’я моєї бабусі – прадід, мати, батько, брати і сестри зі своїми дітьми – жили в маленькому селі в Україні. Німці увійшли туди зимовим морозним днем. Підпалили будинки, а вигнаних на вулицю жителів стали розстрілювати з автоматів. Як тільки в селі почався цей жах, мій прадід зняв зі стіни дерев’яний хрест, сховав за пазуху і повів всю родину в сарай у дворі. Він прикріпив хрест на стіну, став на коліна і сказав всім зробити те ж саме. Дід став читати псалом 90-й. Всі підхопили. З вулиці чулися автоматні черги, крики і стогони вмираючих. Сарай вже загорівся зовні. Все село стало схожим на велике багаття. Поступово зовні все стихло. Прадід і його сім’я продовжували читати псалом, незважаючи на задушливий дим всередині. Поступово стіни сараю перетворилися на вугілля і впали. Але вся сім’я вціліла. Німці незабаром покинули село, впевнені, що нікого в живих не залишилося. Прадід разгріб вугілля, дістав майже не пошкоджений вогнем хрест і знову сховав його за пазуху. Врятовані віддали хвалу Богові. Потім сім’я покинула спалене село, в якому неможливо було знайти навіть лопати, щоб поховати останки розстріляних. З тих пір бабуся завжди носила на шиї в шкіряному мішечку 90-й псалом. Її поховали разом з ним. © Тамуна Ч. Джерело

…Втомлений молодий ангел, сидів на підвіконні квартири, сумно дивлячись на молоду жінку, яка лежала на дивані. – Відстаєш від плану! – сказав над вухом голос. Старий, досвідчений ангел приземлився поруч і трохи штовхнув крилом молодого. – Так я вже не знаю, що з нею робити, – мало не плачучи, сказав молодий. – Так, Іванова Валерія Володимирівна, 36 років. Великий літературний і художній потенціал. Не розкритий. Потенціал на щасливий шлюб і синів-погодок. Не розкритий, – прочитав старий картку, що з’явилася з нізвідки. – Не хоче, нічого не хоче. Їй казки писати для дітей і картинки до них малювати, а вона…. Передовий юрист у великій фірмі. Роботу ненавидить, але ходить на неї з завзятістю гірського барана. Грошей позбутися боїться, що все одно витрачає тільки на ділові костюми (треба відповідати), які вона, до речі, теж терпіти не може. Купила квартиру в центрі міста, в яку приходить тільки відсипатися. А адже якби вона все кинула і почала робити те, що хоче, то ті ж гроші почала б отримувати через рік. Кинула б місто, яке не любить, і поїхала б до моря, завела б пухнастого товстого кота, якого завжди хотіла… Зараз навіть кота не може завести, бо вдома майже не буває. – А зі стосунками як? – поцікавився досвідчений. – Точно так же. Той, хто їй призначений, чекає її там, біля моря. Уже 5 років чекає. Навіть кошеня бездомного п’ять років тому підібрав і виходив. – М-даа, засідка… Сни мотивуючі посилав? Зустрічі потрібні підбудовував? – задумливо почухав лисину старий. – А як же! Після снів встає зла, огризається на всіх. Рекламу на курси малювання і розвиток письменницького таланту підсовував, конкурси творчі… Все видаляє, не читаючи. Навіть зустріч з нареченим майже влаштував – він до цього міста приїжджав. У нього тут друг армійський виявився. Вона повз пройшла. Розмова була з важливим клієнтом по телефону, – молодий зовсім повісив голову. – Спробуємо застосувати більш серйозні методи, – задумливо сказав старий. …Ранок був похмурим, як і настрій Валерії, яку розбудив телефонний дзвінок шефа: – Через півгодини у тебе літак. Проблеми в південному філіалі. Розрулиш – отримаєш премію, ні – догану. А ще через кілька годин жінка стояла в південному місті на набережній і дивилася на море. Вдосталь надихавшись морським повітрям, вона розгорнулася на підборах і зібралася йти до філії фірми, як раптом проїжджаючий мимо велосипедист занадто пізно її помітив. Валерія відчула поштовх і полетіла зі сходів прямо в воду, і якби не чоловік, що прийшов їй на допомогу, то все могло б закінчитися сумно. Чоловік здався їй смутно знайомим, він зловив таксі і відвіз її в лікарню. У неї виявилося легкий струс мозку і перелом ноги. Увечері подзвонив бос і зажадав пояснень, чому Валерія так і не з’явилася у філії. Страждаюча сильним головним болем жінка, несподівано видала шефу все, що накопичилося у неї за минулі роки… і тут же стала безробітною. …На гілці дерева за лікарняним вікном сиділи два ангела. – І все ж перелом і струс – це як то занадто круто… – сумнівався молодий. – Ні-і, з переломом нікуди не втече, а струс не дасть багато думати. А суджений її вже все зрозумів. Думаєш він просто так кожен день до неї з мандаринами приходить? – усміхаючись, сказав старий ангел. – А творчість? – запитав молодий. – Завтра її сусідка виписується і забуде в тумбочці альбом і олівці, а там все і складеться – потер руки досвідчений. Ось так, часом про нас дбають наші Ангели. Щоб змінити життя в кращу сторону. Будьте вдячні за все, що відбувається у вашому житті. Адже дуже часто саме проблеми (втрата роботи, хвороба, вимушений переїзд тощо) круто змінюють наше життя. А у вашому житті були такі історії? Поділіться в коментарях. Джерело

Лікар Марк був відомим фахівцем в області онкології. Одного разу він збирався на дуже важливу конференцію в інше місто, де його повинні були нагородити премією в галузі медичних досліджень. Він дуже хвилювався, бо на цій конференції повинні були оцінити його багаторічні роботи. Однак, через дві години після того, як літак злетів, сталася аварійна посадка в найближчому аеропорту через технічні неполадки. Лікар боявся не встигнути, тому орендував машину і поїхав сам в місто, де мала проходити конференція. Незабаром після того, як він виїхав, погода зіпсувалася, і почався сильний шторм. Через сильний дощ доктор завернув не туди й заблукав. Після двох годин безрезультатної їзди він зрозумів, що загубився. Чоловік був голодним і жахливо втомленим, тому вирішив пошукати, де б зупинитися. Через деякий час він нарешті натрапив на маленький старий будинок. Зневірившись, вийшов з машини та постукав у двері. Двері відчинила красива жінка. Лікар назвався і попросив дозволу скористатися телефоном. Проте жінка сказала, що у неї немає телефону, але він може зайти та почекати, поки погода не покращиться. Голодний, мокрий і втомлений лікар прийняв її люб’язну пропозицію та увійшов. Дама дала йому гарячий чай і поїсти. Вона сказала, що гість може приєднатися до її молитви. Але лікар Марк посміхнувся і сказав, що він вірить тільки в працьовитість і відмовився.Сидячи за столом, лікар пив чай і спостерігав за жінкою у тьмяному світлі свічок, як вона молилася поруч з дитячим ліжечком. Лікар розумів, що жінка потребує допомоги, тому, коли вона закінчила молитися, запитав: – Чого саме ви хочете від Бога? Невже ви думаєте, що Бог коли-небудь почує ваші благання? А потім він запитав про маленьку дитину в ліжечку, біля якого вона молилася. Господиня сумно посміхнулася і сказала: – Дитина в ліжечку – це мій син, який страждає від рідкісного типу раку і є тільки один лікар, його звуть Марк, який може вилікувати його. В мене немає грошей, щоб дозволити собі це лікування, окрім того, лікар Марк живе в іншому місті. Бог досі не відповів на мою молитву, але я знаю, що Він допоможе … і мою віру нічого не похитне. Ошелешений лікар Марк втратив дар мови та просто розплакався. Він прошепотів: – Боже великий… Він згадав все, що з ним сьогодні відбулося: несправність в літаку, проливний дощ, через який він збився зі шляху; і все це сталося через те, що Бог не просто відповів на її молитву, а й дав йому шанс вийти за межі матеріального світу і допомогти бідним нещасним людям, у яких немає нічого, крім молитви. Хай Бог береже усіх дітей та їх матерів! Джерело

Я студентка коледжу. Одного ранку йшла додому після навчання і в голові роїлися думки. Було багато «хвостів», які треба було здавати, наступного тижня вечірка, а у мене немає відповідного одягу і все в такому ж дусі. Мій рій невирішених питань перервав голос бабусі. – Донечко, подай мені монетку. – Немає у мене ніякої монетки. – Не може бути. Вона точно є. Впевнена. – І де ж вона лежить, якщо ви так впевнені. – У твоєму рюкзаку, на самому дні. Потрібно просто добре пошукати. Я трохи злилася, так як спізнювалася на автобус, але сперечатися з бабусею мені було незручно. Я почала шукати. Серед зошитів, книг та ручок справді була монетка. Я дуже здивувалася і дістала її, але вона вислизнула з рук і покотилася. – Донечко, підніми монетку. Я сама не зможу нахилитися. Я все більше дратувалася, але сперечатися не стала. Як тільки нахилилася пролунав гуркіт. Хвилею мене відкинуло в сторону. Кілька хвилин я не розуміла, що відбувається. До мене підбіг чоловік, слідом ще кілька людей. В очах було темно, в вухах дзвеніло. Через кілька хвилин я прийшла до себе. Кивнула чоловікові, що зі мною все в порядку. Бабусі поруч не виявилося. Вона просто зникла. Виявилося, що неподалік вибухнув балон із газом. На тому місці, де я йшла якраз і були уламки. Мені дивом вдалося врятуватися. Точніше, я вирушила за монеткою і змогла відбутися легким переляком. Я поспішила додому. Увечері прийшла мама з роботи і я розповіла дивну історію, яка зі мною трапилася. Мама здивувалася і попросила докладніше описати бабусю, в чому була одягнена, якого зросту була. Після того як я описала в вподробицях стареньку, мама схопилася і побігла в кімнату. Звідти принесла старе фото. На ньому була саме та бабуся. Виявилося, що моя прабабуся врятувала мене від нещасного випадку. Джерело

У моєї дочки на вушках – спеціальні процесори. З ними вона чує. Без них – ні. Ми зараз відпочиваємо на морі. Купаємося, плаваємо. Для процесорів придумані аквабокси, в яких можна плавати. І якщо у ванній або басейні – ми ними звичайно, користуємося, то в морі – мені страшно їх загубити. Ну не дай Бог … І ми в морі знімаємо “вушка” – процесори, і плаваємо без них. Іншими словами, Катя, коли купається в морі, не чує. Зараз зайшли в море, плаваємо. Недалеко від нас купається хлопчик років семи з мамою. Пірнає, бризкається. І випадково в процесі гри, весело виринувши з води, він штовхає Катю, яка не чула його наближення, злякалася, впала в воду… Все це за секунду, і вже через п’ять секунд все добре, я її хапаю, притискаю, рятую, але Катя пхикає. Не боляче, але, мабуть, налякалася, що несподівано. Я обіймаю її, заспокоюю. Мама хлопчика каже синові: – Іди вибачся. – Ні, – стоїть на своєму хлопчик. – Ти образив дівчинку, штовхнув. – Я не навмисне. – Ну і що? Але вона плаче. Вибачся … – Не хочу. Якщо чесно, я не вважаю винуватим хлопчика ні в чому. Дитина гралася і пірнала, і, виринувши, випадково налякала когось поруч. Це швидше вже я сама винна: ​​могла б відійти в сторону, бачачи, що хлопчисько рухливий і грайливий. Загалом, море не поділили. – Вибачся! – наполягає мама. – Скажи: «Вибач!» – Не треба, – тихо кажу я мамі, коли хлопчик відвернувся. – Моя дочка, поки у воді, не чує, і не відповість. Мама задумливо подивилася на мене і відповідає: – Треба. Треба вибачатися, якщо образив. Навіть не заради того, перед ким, а заради себе. Заради совісті … Мені так сподобався цей крихітний епізод. Адже це тільки на перший погляд крихітний. Якщо забруднив дзеркало душі чужої образою, краще вибачся, протри душу. Заради себе і внутрішньої чистоти. Вибачення (каяття) – це як зняти з душі тягар. Має сенс це робити, навіть якщо вас точно не пробачать або навіть не почують. Адже Ваша совість завжди вас почує! А мама класна. Хлопчик підійшов до нас уже на березі, коли Катя була в “вухах”, сказав «Вибач мене, якщо образив» і подарував Каті дерев’яних качечок в упаковці. У нас теж є такі. Тут по пляжу ходить дорослий хлопець, підкладає качечок на лежаки і записку. У записці написано, що він не говорить і не чує, і просить купити у нього цих качечок . Я купила відразу. А жінка поруч, яка не купила, мені каже: «Навіщо Ви купували? А раптом це обман? І він не глухий? І він просто впарює Вам копійчану дурницю? » – Хм …. Я ж не йому роблю приємно, я – собі. І я в будь-якому випадку, залишуся зі своєю совістю, а він – зі своєю … А зараз я дивлюся на качечок в долоньках дочки і розумію: ми не одні такі. Я дістала наших качечок і помахала мамі хлопчика чотирма качечка. І вона посміхнулася. І все зрозуміла. До мурашок. Як всетаки добре, що ми море не поділили! Мені завжди і всюди зустрічаються люди, з якими мені так по дорозі, що іноді хочеться обійняти людину і сказати: «Таке щастя зустріти тебе …» Ольга Савельєва Джерело

Малюк лежав на ліжку, відвернувшись до стіни. Йому не хотілося ні бавитись, ні дивитися мультфільми. Він був дуже, дуже самотній. Мама його померла від раку, коли він був ще зовсім немовлям, батько покинув сім’ю, дізнавшись, що у мами рак, і за ним наглядала бабуся. Але вони переїхали в інше місто далеко, і бабуся не могла до нього їздити. А там опікуном його стала інша бабуся, рідна цієї сестра. Але ніхто його й не відвідував. Життя повільно згасало в ньому, як лампада, в якій закінчується олія, а долити нікому. Онкологія з’їдала його день за днем. І жити йому залишалося зовсім недовго. А в цей час в іншому місті… перед іконою Божої Матері ридаючи, молилася старенька бабуся: “Заступниця Преблаженна, Всецарице, Матінко, Всемилостива! Там, за сотні кілометрів помирає мій онучок у лікарні, від раку. Від того, що й маму його занапастило!.. Ти знаєш, що я і приїхати до нього не можу, стара зовсім.. Він…бо й нехрещений ось, не встигла я!! А опікунка його, сестра моя, зовсім невіруюча! Бач, горе яке! Але прошу, Пречиста, помилуй його, Сина Свого за малюка благай”. А у лікарні далекого міста змучений болем хлопчик нарешті заснув під дією бупренорфіну. І раптом… він побачив, як двері у його палату відчинилися, і в неї увійшла невимовно прекрасна Жінка, одягнена в багряницю і з вінцем на голові. Малюк із надією запитав: “Тітко, а Ви моя мама?? Я часто її уявляю, яка вона красива… І як їй там добре на Небі.” На що Жінка променисто посміхнулася, і відповіла, присівши на край ліжка дитини: “Я Мама, мама для всіх, хто живе на землі. А твоя матуся живе неподалік мене, я часто її бачу.” Малюк із трепетом запитав: “А як Вас звуть?” Жінка відповіла: “У Мене дуже багато імен. Але ти можеш звати мене Пантанасса.” Хлопчик запитав: “Скажіть, а що це означає?” Пантанасса відповіла: “По-грецьки це означає Всецариця, адже Мій Син Цар царів. Його звуть Ісус.” Малюк радісно сказав: “Я знаю! Бабуся розповідала про доброго Боженьку, на ім’я Ісус Христос! Що Він воскрес!!” Богородиця (а це була саме Вона) посміхнулася, і простягши руку, погладила малюка по щоці. Потім Вона сказала: “Там у далекому місті, твоя бабуся невпинно молиться за тебе. А тому, почув Господь її молитви, і милістю Божою, ти будеш здоровий. Тільки скажи лікареві, щоб тебе охрестили. Обов’язково!! А це … Мій подарунок тобі.” З цими словами Божа Матір витягла звідкись зі складок одягу чудову білу лілію, і маленьку іконку, і поклала їх на тумбочку. Малюк запитав у Цариці: “Що це за чудовий запах?? Я ніколи не відчував нічого прекраснішого.” Богородиця відповіла: “Так пахне у Раю, в Едемському Саді. Там ти колись зустрінешся зі своєю мамою…” Потім Вона ще раз погладила малюка по щоці і з чудовою посмішкою розчинилася у повітрі. Вранці, тільки-но хлопчик прокинувся, він з подивом побачив на тумбочці іконку з Тією самою Жінкою та квітку. Значить … Вона мені не наснилася?? І приходила справді?! Що ж вона сказала передати лікарю? Тут у його голові голос Пантанасси виразно сказав: “Скажи лікареві, щоб тебе ОБОВ’ЯЗКО охрестили!” Незабаром як завжди з обходом прийшов лікар. І, звичайно, помітив на тумбочці чудову квітку з чудовим запахом. І запитав у хлопчика: “Хто приходив до тебе, і приніс квітку??” Малюк дістав з-під подушки іконку, і сказав: “Вона, ця Жінка.” Лікар здивовано запитав: “А.. вона щось говорила?” Малюк відповів: “Так. Вона просила сказати Вам, щоб мене обов’язково охрестили! І ще … сказала, що я буду здоровий!”. Лікар у сильному хвилюванні вийшов із палати. Він йшов коридором і думав: “Невже… до нього приходила Сама Цариця Небесна?? Хоча… Церква каже, що діти до 7 років бачать Ангелів, та й лілія… напевно все ж таки приходила. Дивні діла Твої, Господи! Будь що буде. Слава Богу за все!!!” Лікар зв’язався з бабусею, яка була опікуном хлопчика, і попросив дозволу його охрестити. Та відповіла: “Взагалі, я навіть можу передати Вам опіку над дитиною, якщо хочете дбати про нього. Мені він в тягар.” Так і вийшло. Через кілька днів у лікарняному храмі в ім’я святителя Луки Кримського спеціально запрошений лікарем протоієрей охрестив малюка, з ім’ям Анастасій (Воскресіння). Лікар став його хрещеним батьком, а медсестра- хрещеною матір’ю. Яке ж було здивування лікаря, коли на наступному обстеженні … не знайшли і сліду від пухлини! А трохи згодом … лікар оформив всі документи і став новим опікуном хлопчика. А одного разу… малюк несміливо назвав його татом, а його дружину мамою. Вони навіть розплакалися, адже дітей своїх їм не дав Бог. Незабаром вони написали листа його бабусі до того далекого міста, і описали все, що сталося з її онуком. А в листі у відповідь … було всього чотири слова: “Слава Богу за все!” Так молитва бабусі та милість Цариці Небесної врятували малюка від неминучої смерті та подарували двом добрим людям радість батьківства та материнства. Насамкінець скажу, що та квітка лілії дуже довго не в’яла, а зав’явши, зберегла свій дивний аромат. І хлопчик завжди носив її на шиї, у спеціальному мішечку. Пресвята Богородице, моли Бога за нас!!! Написано на основі реальних подій, тому заради Христа, автор залишає за собою право не називати дат та імен героїв, а також змінювати географію та хронологію подій. Спаси Господи усіх, хто прочитає цю маленьку розповідь. Автор: Мандрівник Джерело

“Берегти себе – необхідно, поки є хоч одна жива істота, якій ви потрібні. У блокадному Ленінграді працювала лікар, Есфір Львівна. І видавала годуючим жінкам, виснаженим і чорним від голоду, соєве молоко. Півсклянки. І суворо стежила, щоб жінки випили це молоко при ній. Тому що всі вони намагалися перелити молочко в баночку; для немовляти. І дистрофічна, з тріщиною в черепі після бомбардування, Есфір Львівна говорила: “Якщо ви не вип’єте молочко, ви помрете. І ваша дитина буде повзати в темній і холодній квартирі поруч з вами. І теж загине. Пийте, щоб врятувати свою дитину!”. І змушувала пити. Щоб зберегти себе. І тому – бережіть себе, хоча іноді ці слова звучать дико і дивно. Як себе врятуєш від злих людей, несправедливості, обтяжливих прохань, життєвих бурь? І треба бути добрим, і всім допомагати. Тільки ваша дитина нікому не буде потрібна, якщо щось погане з вами трапиться. І близькі люди залишаться без вас, і їм буде дуже погано. А якщо немає нікого, кому ви потрібні – ви мені потрібні. Раз я пишу кожен день, а ви – читаєте. І заведіть собі кого-небудь, кому ви будете більше всього на світі потрібні. І пийте молочко. Гуляйте на свіжому повітрі. Не звертайте уваги на ворогів. Їдьте на курорти і купуйте собі красиві речі, щоб себе потішити і довше прожити. Залишаючись здоровими і веселими. І допомагайте іншим людям берегти себе. Цьому так важко навчити, якщо людина не вміє, і звикла жити для інших. І вмирати за інших. Тільки вмирати саме і не треба – як вони без вас? Так що – бережіть себе. І інших, звичайно, теж. Особливо – своїх близьких і любимих!”. Анна Кир’янова

Моя прабабця колись розповіла мені таку історію.Дівчиною вона захворіла на тиф. І так заслабла, що вже майже помирала. Їй виділили окрему тарілку, ложку, чашку, а братам і сестрам заборонили спілкуватися з нею, щоб не наражати їх на небезпеку. І от одного разу підходить до неї тато і каже: – Катю, скажи, чого б ти хотіла скуштувати найбільше? Вона подумала і відповіла: – Вершків. Рік був голодний, тож вершки взагалі були за розкіш.. Але тато взяв з хати єдину коштовну річ, продав її і купив тих вершків. Вона з’їла їх і почала одужувати. – Хіба вершки в змозі вилікувати тиф? – запитала я (а була ще мала). – Не вершки, люба… Просто я відчула себе потрібною, бо заради мене тато був ладен на все. Людині, ким би вона не була і якими би статками не володіла, важливо відчувати себе потрібною, вартою уваги і довіри. Якщо це не так, гармонія світу руйнується. І людина руйнується зсередини. Тільки любов дарує, рятує і лікує… Чи не так? Автор невідомий Джерело