Татові було сорок років, Славіку – десять, а їжачку – зовсім мало.Славік притягнув їжачка в шапці, побіг до дивана, на якому лежав тато з розкритою газетою, і, задихаючись від щастя, закричав:– Тату, дивися! Тато відклав газету і оглянув їжачка. Їжачок був кирпатий і симпатичний. Батько й сам любив тварин, і вчив цьому сина.– Гарний їжак! – сказав тато. – Красунчик! Де дістав?– Мені хлопчик у дворі дав, – сказав Славко.– Подарував, значить? – уточнив тато.– Ні, ми обмінялися, – сказав Славко. – Він мені дав їжачка, а я йому квиток.– Який ще квиточок?– Лотерейний, – сказав Славік і випустив їжачка на підлогу. – Тату, йому треба молока дати..– Постривай з молоком! – строго сказав тато. – Звідки у тебе лотерейний квиток?– Я його купив, – сказав Славко.– У кого? – У дядечки на вулиці… Він багато таких квитків продавав. По тридцять копійок… Ой, тато, їжачок під диван поліз…– Почекай ти зі своїм їжачком! – нервово сказав тато і посадив Славіка поруч з собою. – Як же ти віддав хлопцеві свій лотерейний квиток?.. А якщо він виграшний?– Так, виграшний, – сказав Славік, не перестаючи спостерігати за їжачком.-Тобто, як це той хлопчик щось виграв? – тихо запитав тато, і його ніс вкрився крапельками поту. – Холодильник! – сказав Славік і посміхнувся.– Як це?! – Тато якось дивно затремтів. – Холодильник?!.. Що ти верзеш?.. Звідки ти це знаєш?!– Як – звідки? – образився Славко. – Я ж його звірив з газетою…. Там перші три цифри збіглися… і інші… І серія та ж!.. Я вже вмію перевіряти, тату! Я ж дорослий!– Дорослий?! – Тато так зашипів, що їжачок, який виліз з-під дивана, від страху згорнувся в клубок. – Дорослий?!.. Міняєш холодильник на їжачка?– Але я подумав, – злякано сказав Славик, – я подумав, що холодильник у нас вже є, а їжачка немає…– Замовкни! – закричав тато і підхопився з дивана. – Хто?! Хто цей хлопчик?! Де він?! – Він у сусідньому будинку живе, – сказав Славік і заплакав. – Його Сеня звуть…– Йдемо! – знову закричав тато і схопив їжачка голими руками. – Йдемо швидко!!– Не піду, – схлипуючи, сказав Славко. – Не хочу холодильник, хочу їжачка!– Так ходімо ж, – кричав тато. – Тільки б повернути квиток, я тобі сотню їжачків куплю…– Ні… – ревів Славік. – Не купиш… Сенька і так не хотів мінятися, я його ледве вмовив…– Теж, видно, філософ! – єхидно сказав тато. – Ну, швидко!..Сені було років вісім. Він стояв посеред двору і зі страхом дивився на грізного тата, який в одній руці ніс Славіка, а в іншій – їжака.– Де квиток? . — Забирай свою колючку, а наше віддай назад.– У мене немає квитка! – сказав Сеня і затремтів.– А де він?! – закричав батько. – Що ти з ним зробив? Продав?– Я з нього голуба зробив, – прошепотів Сеня і заскиглив.– Не плач! – сказав тато, намагаючись бути спокійним. – Не плач, хлопчику… Значить, ти зробив з нього голуба. А де цей голуб?.. Де він?.. – Він на карнизі засів… – сказав Сеня.– На якому карнизі?– Он на тому! – і Сєня показав на карниз другого поверху.Тато зняв пальто і поліз по водостічній трубі.Діти знизу з захопленням спостерігали за ним.Два рази тато зривався, але потім все-таки доповз до карниза і зняв маленького паперового голуба, який вже злегка розмокнув від води.Спустившись на землю і важко дихаючи, тато розгорнув квиточок і побачив, що він випущений два роки тому.– Ти його купив? – запитав тато у Славіка.– Ще у другому класі, – сказав Славко.– А коли перевіряв?– Вчора. – Це не той тираж… – стомлено сказав тато.– Ну і що ж? – сказав Славко. – Зате всі цифирки сходяться…Тато мовчки відійшов убік і сів на лавочку.Серце шалено стукотіло у нього в грудях, перед очима пливли оранжеві кола… Він важко опустив голову.– Татку, – тихо сказав Славік, підходячи до батька. – Ти не сумуй! Сеня каже, що їжачка нам віддасть…– Спасибі! – сказав тато. – Спасибі, Сеня…Він встав і пішов до будинку. Йому так стало гірко, коли він зрозумів, що вже не повернути того часу, коли їжачок може стати дорожчим за холодильник. Джерело
