Мені дуже подобаються люди, які мають нахабство бути щасливими…

Мені дуже подобаються люди, які мають нахабство бути щасливими…

Мені дуже подобаються люди, які мають нахабство бути щасливими.

Так, саме так, адже для того, щоб бути щасливим в цьому світі необхідна сміливість, частка ризику і навіть мужність.

Бути щасливим просто так, тільки тому що ти живеш – це виклик усім скигліям, яких, на жаль, більшість серед людей. А вже стати щасливим не дивлячись на щось то- взагалі нечувана зухвалість, бо ніщо так не підбішує, як чужий оптимізм і віра в прекрасне.

Якщо ти вирішив бути щасливим, будь готовий до того, що в тебе полетять камені. Тобі будуть постійно твердити, що ти повний ідіот і ніякого щастя немає, є лише ілюзія його і взагалі, м’яко або грубо попросять спуститися з небес на землю, щоб не муляти очі своєю посмішкою.

На твої боязкі спроби пояснити, що щастя це круто і зовсім не вимагає від людини багато чого, приготуйся почути і не раз завчений постулат “Так не буває”. Ти пожмеш плечима і збереш слідувати своїм шляхом далі, але навздогін тебе обов’язково обіллють брудом, тому що ти неправильний, занадто вільний і думки твої дуже шкідливі.

Не знаю чому, але людям жахливо страшно припустити думку про те, що, воно, щастя це, прямо у них під носом, варто тільки дозволити його собі. Воно всюди і заховано в маленьких дрібницях, які так і хочуть, щоб ними насолодилися.

У літньому теплому вечорі, в чашці кави, в ароматі квітів і трав, в бесіді з простою і цікавою людиною, в усмішці дитини. Воно в тому, що ти живеш і дихаєш і у тебе є дві ноги і руки, щоб ходити по цій прекрасній землі. Я дуже люблю людей, які розуміють, що бути щасливим – нормальний стан для людини.

І я теж вибираю шлях щастя.