Історія мого кохання почалася із кави…

Історія мого кохання почалася із кави…

Ніколи не розуміла кавоманів. Сама каву не пила, не любила і вважала, що нікому вона не смакує, просто люди намагаються виглядати витонченими, інтелігентними, тому й мучать себе цим гірким напоєм. А я вища за будь-які «штампи», тому чесно – і навіть з викликом – про це заявляла.

Аж одного разу… Так-так, справді, бувають дива! Історія мого кохання почалася з любові до кави…

Костик сподобався мені одразу: високий блондин з химерною зачіскою, упевнений в собі і в тому, що робить. Запросив на танець – і я опинилася в ніжно-обережних обіймах міцних рук, залишалося тільки ледь вихилятися під музику, бо пересування наших тіл по танцполу цілком залежало від хлопця. Не дивно, що коли Костянтин запропонував провести мене додому, я погодилась. Не одразу. Через 30 секунд.

Ми довго гуляли містом, не помічаючи нікого й нічого: тільки він – і я, лише його голос і мій сміх…

«Може, вип’ємо кави?» – запропонував Костя десь через дві години і, не чекаючи на відповідь, відчинив переді мною двері цукерні.

«Солодке на ніч?» – перестрашено перепитала моя внутрішня принцеса, але я тупнула на неї кришталевим черевичком – і вона сховалася в найвіддаленішій кімнаті мого сумління.

Проте Костик добре розумівся на дівочих жахіттях, тому замовив банановий чізкейк з мінімумом калорій. І дві кави.

– Тобі яку? Еспресо? Амерікано? Лате? Може, капучіно?

– Ні, дякую. Я не п’ю кави. Будь ласка, чай, зелений, з саусепом, без цукру.

На здивований погляд нового кавалера відповіла:

– Ні, я не хвора. Просто мені не подобається смак кави.

– Взагалі не подобається кава?

– Так, не подобається. Вона гірка й не смачна.

Сказала це твердо, упевнено, пишаючись власною оригінальністю. І Костик не сперечався.

Проте наступного дня запросив мене до себе – на каву. Звісно, я уявляла, що означає цей вираз, тому відмовилась.

– Ходімо краще в кіно.

– Залюбки! Тільки на «місця для поцілунків», – пожартував.

Певний час мені вдавалося уникати двозначних запрошень. Проте одного разу я не встояла – і погодилась. Вечір тоді був дуже холодний, ми змерзли, гуляючи містом, а коли пішов крижаний дощ (а ми якось несподівано опинилися поблизу Костикового будинку), я нарешті прийняла його запрошення.

Хвилюючись, роздягнулась у передпокої. Костя забрав мої речі, повішав до шафи.

– Проходь до вітальні! Зараз я тебе зігрію.
Звучало багатообіцяюче…

Поки я розглядалась, він хазяйнував на кухні. Хвилин через десять приніс тацю з паруючими чашками і шоколадом. Пахло кавою. Але якось дивно пахло…

– Я знаю, ти не любиш каву. Але спробуй цю, тобі сподобається: це чококава.

– Що?..

– Кава з шоколадом і збитими вершками.

Обережно покуштувала… Смачно! Досі не пила нічого кращого!

Костик усміхався, спостерігаючи, як мої очі мимоволі примружувалися від насолоди.

– Хочеш ще?

– Так! А можна?

– Чом би ні? Тільки іншу. Добре? Довіряєш мені?

Я ствердно закивала головою.

– Тоді обирай: кава по-турецьки, по-віденьськи, по-ірландськи чи, може, глясе?

– На твій смак, любий! (Я ж бо нічого не тямила в тому).

– Тоді приготуємо каву з яєчним жовтком.

Я тільки очима кліпала…

Костя «священнодіяв»: змолов кавові зерна, засипав до турки, залив водою; двічі доводив до кипіння, знімаючи пінку. Потім збивав жовтки з цукром, знову чаклував з кавою, чашками, нагріваючи, переливаючи… Я так і не запам’ятала, як та кава готується, але була вона напрочуд смачна. Уперше в житті я насолоджувалася цим духмяним напоєм, приготованим гарним хлопцем і саме для мене – єдиної, неповторної…

Відтоді щодня Костик готував для мене каву – і щоразу іншу. Я і не уявляла, що існує так багато рецептів, та й видів самої кави. З кавоненависниці коханий перетворив мене на кавоманку.

Тепер наш ранок завжди починається з кави, ось уже більше двадцяти років. І щоразу Костику вдається мене здивувати…

Джерело