Казка про стосунки, яку повинна прочитати кожна розумна жінка

Казка про стосунки, яку повинна прочитати кожна розумна жінка

Перед тим як перейти до прочитання, вам потрібно дещо дізнатися про візерунок «Шаміра», який починається з точки, йде хвилею, закінчується колом. Він часто зустрічається на килимах, які прийнято дарувати на заручини, на весілля або коли близьке розлучення. З цим візерунком пов’язана одна стара казка:

Одного дня у маленькому селі далеко в горах народилася прекрасна дівчинка, і названа вона була Шамірою.

З кожним роком в її селі все сильніше висихала земля, худоба помирала, русло річки перетворювалося в дорогу.

– Раз зникла вода, значить, скоро зникнемо і ми, – якось сказала мати.

– Куди поділася річка? – запитала її Шаміра.

– Хто знає? Може, її випив дракон, а може, змінила шлях і тепер тече під землею.

Шаміра вирішила знайти річку. Вранці вирушила в гори по сухому руслу, йшла через ущелини і перевали, стежила за польотом птахів і нарешті побачила воду: десятки струмків стікали з білоголової гори і зникали у моху. Шаміра сіла у одного з потічків, опустила в потік кінчики пальців.

– Ти куди? – запитала вона його.

– Нікуди. Ми з братами просто біжимо наввипередки. А ти?

– Іду до озера, що заховано в вершині гори.

– Я якраз звідти. Вхід в печеру завалило камінням, всередину не потрапиш.

– Зрозуміло, – зітхнула Шаміра. – Значить, відпочину тут і піду додому.

Придивилася до струмка, побачила відображення свого обличчя.

– А ти красиво на сонці виблискуєш, і вода твоя ніжнішана дотик, ніж у інших.

Струмочок завирував.

– Де ти живеш? – запитав він дівчину.

– За ущелиною, – відповіла Шаміра.

– Можна я тебе проведу?

– Не знаю… Довгий має бути шлях. У тебе одного вистачить сил? От якби ти попросив своїх братів з’єднатися з тобою в потік, тоді б точно дійшов.

Струмок мовчав. Шаміра піднесла до нього губи і зробила ковток.

– Як ти хороший! Ну правда, прощатися з тобою шкода.

Дівчина попрямувала з гори і раптом почула за собою плескіт: кілька струмків зливалися в один і текли по її слідах.

– Спасибі, що провів, – біля села дівчинка сказала струмочку.

Потік стрибав, бився об каміння хвилею.

– Ого, який великий став! Так і до моря дійдеш.

– Що таке море?

– Я завтра тобі розповім. Дочекайся мене тут.

Дівчина опустилася на коліна і знову зробила ковток зі струмка. Потік плескався їй услід, скроплював сухі прибережні камені точками бризок.

За ніч струмок всіх братів з околиць поєднав в собі. До ранку вздовж берега пробилася зелена щетина. Худий степовий вовк перед світанком напився з струмка води. Оживлений, почухав за вухом, зловив блоху в хвості і знову занурив щасливу морду в потік.

Ледве сонце здалося через гори, прийшла Шаміра. В руках вона тримала глечик.

– Привіт!

Струмок підняв хвилю – просив поцілунок. Дівчина зробила ковток, потім другий. Скропила водою собі на обличчя.

– За ніч ти став таким сильним!

Струмок надувся, покотив свої води швидше, взявся пересувати валуни.

– Я сумувала за тобою. Чи можемо ми бачитися щодня?

Струмок заіскрив бризками і відповів:

– Я кожен день тут буду для тебе.

Шаміра погладила пальцями швидкий потік.

– Ти обіцяла розповісти про море.

– Ой, так. Воно далеко. Не кожен може до нього добратися. Тільки той, хто не боїться перешкод на шляху. Там можна залишити позаду береги і вийти на свободу, невагомість, простір. Потоку, який зможе дійти до моря і показати мені його, я б віддала всю себе.

Від слів Шаміра струмок закипів, увібрав в себе земні і підземні води, ріс і шумів. Шаміра кожен день приходила на його берег з глечиком, хвалила, пестила, розповідала йому про море, далеке, велике…

З кожним днем у селі зеленіли поля. Кожна корова, вівця, коза приносила повне вим’я в будинок. Сільські пірамідами складали головки сирів в коморах. Запрацювали млини, олійниці, пекарні. В далекі краї полетіли листи: «Приїжджайте, повернулася вода». На околицях селищ з’явилися нові зруби, а потік біг все швидше, вирував.

– Шаміро, Шаміро, скоро я покажу тобі море.

– Ти у мене кращий за всіх, я вірю в тебе.

Одного ранку потік торкнувся колін Шаміра, коли вона з глечиком нагнулася до нього.

– Нам пора до моря, – сказав.

Він виштовхнув з осоки човен. Шаміра обернулася на свій будинок: там мати годувала кашею її молодших братів. Поруч цвів сад, кози щипали траву. Дівчина взяла з кострища вугілля, написала кілька слів на глечику, сховала його в кущах. Ступила в човен. Потік помчав.

По дорозі долини шелестіло колоссям, важчала жито, в селах кричали діти і півні, через мости перекочувалися навантажені вози. Шаміра пальцями пестила воду.

– Ти у мене такий молодець.

Потік вирував.

Жителі прибережних будинків з подивом дивилися на дівчину в човні без весел, але та зникла з поля зору так швидко, що селяни прийняли її за сон. Останніми дівчину в човні бачили рибалки, які на березі моря виплутуватися з тенет улов. Заворожені, чоловіки дивилися їй услід, поки вона не стала точкою, що не злилася з темрявою.

Шаміру шукали в селі. Під кінець другого дня в кущах знайшли її глечик з написом: «Не шукайте мене. Я втекла з коханим». Поруч ревів, гримів, гнав свої води до моря потік…

Візерунок Шаміра означає: жінка живить чоловіка словом, а чоловік живить її ділом. Коли чоловік знає, що у нього вірять, йому під силу навіть неможливе. Саме тому важливо підтримувати своїх чоловіків у всіх їх починаннях, адже тоді вони здатні здійснити найпотаємніші жіночі бажання.

Історія з книги “Казки для неспокійних”

Джерело