Найбільше в старості ми шкодуватимемо не про те, що мало подорожували…

Найбільше в старості ми шкодуватимемо не про те, що мало подорожували…

Найбільше в старості ми шкодуватимемо НЕ про те, що мало подорожували…

Не про те, що мало приділяли уваги своєму духовному розвитку. Й не про те, що погано виховували своїх дітей.
Навіть не про те, що не присвятили себе мистецтву. Хоча, може, про це й пошкодуємо, звісно – так пишуть деякі психологи. Яким ще далеко до старості.


Я з багатьма старшими людьми спілкувалася, які були цілком при собі.
Найбільше вони жалкували про те, що дозволяли себе нахабно використовувати.

Терпіли образи, незаслужені та підступні. «Чому я не могла відповісти, коли мене начальник змушував за трьох працювати?», – говорила одна пані.

А інша згадувала родичів, які приїжджали в гості до однокімнатної квартирки, де вона тулилася з двома дітьми й чоловіком. І жили в гостях тижнями. А вона все прибирала, прала, готувала й пригощала, як годиться, – хоча кому таке годиться?

Хтось терпів жорстокість п’яниці-чоловіка.

Хтось – нахабні вимоги абсолютно сторонніх людей. Не з малодушності чи боягузтва – а просто, щоб нікого не образити, не зачепити. Залишитися в очах довколишніх доброю людиною.

Ось про це всі шкодували.

І вголос міркували, як би зараз, з огляду на прожиті роки, вони легко й незворушно відмовили.

Гарячу воду давали раз на тиждень. І до жінки з трьома дітьми в цей день з’їжджалася з пранням вся рідня. Ну, і купалися всі, природно. І у неї не залишалося часу випрати й викупати дітей. І в дев’яносто років вона з гіркотою й подивом про це згадувала – не про те, чому так поступали родичі. А про те, чому вона не знайшла слів для відмови… Їй було прикро дуже!

Ось про що ми точно шкодуватимемо – про безцільно й бездарно витрачений час, про зусилля й жертви, про добровільне рабство.

Про непотрібне терпіння – яке ніхто не цінував.

Так що терпіти зайве не треба.

Тоді залишаться сили та час і для подорожей, і для дітей, і для онуків, і для мистецтва. І здоров’я залишиться. А гіркоти в душі не буде – треба просто вчитися говорити «ні».

І все…

Або просто ігнорувати нахабні прохання, присвятивши себе мистецтву, подорожам чи відпочинку. Або – вихованню дітей…

Джерело