“Вмійте слухати себе”… Текст, який потрібно прочитати кожному!

Піти красиво … Мене завжди дивувало, чому багато людей пов’язують свій відхід з чийогось життя з заподіянням болю, сльозами і обов’язковою умовою зробити “западло”. Навіть якщо ображені, навіть бажаючи помститися, навіть якщо просто поставити на своє місце. Але що ж тут красивого? Піти красиво – це коли ти залишаєш людину з відчуттям, що вона тебе втратила, а не звільнилася від чергової огидної тварюки в своєму житті. Красиво – це коли людина шкодує, що тебе більше немає в її житті. А прикидаючись або стаючи падлюкою, єдине, що може тішити око в тому, що ви пішли, – це двері, які нарешті зачинилися за вашою спиною! Ідіть достойно, зберігаючи людяність.  А замість помсти, злості і страждань, використайте цей час на самовдосконалення, саморозвиток і особисте щастя. Повірте, це – найхолодніша помста і найкрасивіший спосіб піти з будь-яких відносин. Немає нічого більш болючого, ніж намагатися кусати власні лікті від жалю і морально стояти колінами на битому склі! Автор: Настя Поручикова Джерело

Навіть якщо ви прекрасний фахівець і чудова людина – все одно обійдуться. Посумують, згадають кілька разів і знайдуть, ким замінити. Мільярди людей живуть на планеті, і є серед них і фахівці, і просто – чудові особистості. Так влаштоване життя і соціум, незамінних немає. І довго бути відсутнім ризиковано – замінять. Нічого особистого, це життя. А якщо помреш – ще швидше замінять, чекати тепер нема кого. І людям треба швидше заповнити порожнечу, що виникла, щоб комусь передати наші обов’язки. Не обійдуться тільки люблячі: батьки, діти, чоловік-однолюб. Хоча мало таких пар. І це завжди треба пам’ятати. У татовому кабінеті прийматиме інший лікар. А у мене не буде іншого тата. І з гіркотою в серці я думаю про те, як багато він працював і як його не шкодували – лікарів не особливо щадять. І легко замінюють іншими, це нормально. Всіх замінюють і без усіх можуть обійтися. А ваші діти, батьки, навіть собака – на все життя залишаться без вас. І обійтися не зможуть ніяк, просто змушені будуть змиритись. І тому – не залишайте нас!Вибирайте своїх. Бережіть здоров’я. Лікуйтеся і відпочивайте. І скиньте занадто важкий вантаж, який, нібито, тільки ви можете тягнути. Нехай інших профі пошукають, а без вас якось обійдуться – а обійтися цілком зможуть, запевняю. Хоча нас так часто переконують у протилежному; але ви не вірте. І бережіть себе. © Анна Кир’янова Ілюстрація: Lisa Aisato Джерело

Сучасний світ – це життя напоказ. Пішов у кафе – фотографуєш каву і їжу, сходив на манікюр- обов’язково треба тицьнути нігтя в камеру. А якщо вже взяли заміж, народилась дитина чи ви поїхали закордон, то буде мільйон фотографій з різних ракурсів. Порадіти тихо? Та ну, це ж так ніби й все пройшло мимо! Як можна “злупити” кілограм полуниці і не викласти це в Інтернет? А як можна залізти в ріпак, макове поле, піти збирати чорницю до лісу і не сказати про це? Я теж хотіла гарну фотографію у сонячному ріпаку. Але виявилось, що там так запаморочливо гули бджоли і запах у нього такий п’янкий… Що набагато приємніше було просто насолоджуватися цією красою, закинувши телефон десь далеко. А для чого показувати своє щастя взагалі? Бо у вас його багато і конче треба поділитись? Навряд чи, комусь легше від того, що ви на Ейфелевій вежі чи чоловік подарував вам новий перстень. Хочете ділитися щастям, то купіть у старенької бабці яблук, дайте безхатьку кілька гривень, усміхніться комусь. Або заведіть собі кішку: вона два рази в рік буде народжувати кошенят, а ви віддаватимете їх людям і будете ділитися муркотливим, м’яким реальним щастям! Мене особливо вразив один луцький “бізнесмен”: так щиро ділиться фотками себе і жінки у Венеції, Відні, Будапешті… Беріть, людоньки, радість – не шкода! А сам зарплату працівникам затримує, видає її так, ніби робить величезну послугу, оплачує наполовину менше, ніж обіцяв… А, може б, він замість своєї щасливої пики краще б найманим робочим премію дав або, принаймні, не обманював їх? Ні, якось не “того” ? Хто дізнається, що ви добру справу зробили, якщо не буде відео, фотки і поста в мережі? І не цікаво, навіть. А парочки, які викладають мільйони “мімімішних” фото? Особливо мило, коли вони вітають один одного в мережі і шлють смайлики, живучи разом. Вони дома не ночують і змушені спілкуватись у мережі? Чи любити тихо тепер не в моді?Щастя – це добре. І його прагне кожен. Але на Землі мільйони нещасних, самотніх, втомлених, ображених, хворих. Від вашого щастя їм не легше. А іноді й важче, щоб хто не казав. Зате їм стане приємніше від вашого доброго слова, маленького дарунку, банального жесту від серця. Робіть когось щасливим не тому, що це в тренді. А тому що від цього всім стане ліпше на душі. І вам також.автор: Anna SavchukДжерело

Одного дня тебе не стане… Як би жорстоко не звучало, але це правда, з якою треба просто… змиритися.В ту секунду ти покинеш усе, що надбав за життя, залишиш усіх, кого любив чи ненавидів і назавжди підеш кудись, звідки не повертаються. Ніколи. Світ не помітить твого відходу. Того дня сонце зійде, як сходило раніше. Квіти будуть цвісти і пахнути. Люди будуть ходити, як завжди, цілеспрямованим натовпом пливучи кожен в свою сторону.І тільки рідні плакатимуть над твоїм бездиханним тілом, проводжатимуть в вічну дорогу, аж доки не поселишся ти в землі – в місці останнього спочину, в місці, з якого ти почався… Аж тоді тобі стане все одно… Але поки живеш, подумай про це, коли знервовано проведеш очима останній автобус.Коли з вуст зриватимуться мати через загублені гроші.Коли не встиг перейти на зелене світло і мусиш (злий) чекати цілих 3 хвилини!Коли захочеш образити дитину за принесену в щоденнику двійку.Коли, не взявши парасолю, промокнеш до нитки під холодним дощем і в думках проклинатимеш небо.І ще в багатьох подібних моментах, коли ти будеш на межв зриву. Через дрібниці. Через такі несуттєві дрібниці! Люби це життя, поки ти тут, поки дихаєш на повні груди, поки можеш обійняти рідних. Поки здорові й живі всі, хто тобі близький.І ніколи, (чуєш?), ніколи не нарікай на життя!Адже це таке благословення – ходити своїми власними ногами цією прекрасною землею… О. Сапріянчук

Любіть себе повільно…. Любов не любить поспіху. Слухайте себе уважно, як ніби це останнє слово, яке ви почуєте. Повільно, ніби підігріваєте молоко для немовляти. Як ніби танцюєте перший танець з людиною, у яку закохані. Любіть себе повільно. М’яко. Як несподіваний сонячний день. Як ніби попереду вічність і найважливіше завдання, яке вам видали в Небесній Канцелярії — розчісувати свої локони з любов’ю, поки вони не стануть золотими і не перетворяться в ріки. Любіть себе повільно всім своїм тілом, виконуючи чудовий танець. Як ніби життя застигло на годиннику і тільки залишається, що співати пісні, рахувати коників у траві і чекати, поки тебе покличуть за стіл… а на ньому полуниця і свіжий хліб. Як ніби найважливіша глава книги вашого життя ось зараз, в цю мить. Не поспішайте себе прикрасити, втиснути в форми. Вранці в дзеркалі розглядайте себе, як картину великого Майстра. З усією повагою до його таланту і не поспішайте ставити жодні оцінки. По-ві-ль-но… як звучить лінива самба в тіні білих і жовтих будинків. Як тиша після тривалого дня.Ніжно. Не соромлячись цієї ніжності.Залишаючись на місці стільки, скільки потрібно. Автор: Єлена Кісєльова Джерело

День тільки настав, а… вже вечір. Тиждень тільки почався в понеділок… а вже п’ятниця. … і місяць пройшов. … і рік майже закінчився. … і пройшло 40, 50, 60 або 70 років нашого життя. … і ми усвідомлюємо, що втратили своїх батьків і друзів. І розуміємо, що вже пізно повертатися. Так може, спробуємо максимально використати решту часу. Не потрібно соромитися шукати заняття, які нам подобаються. Давайте додавати кольору до нашого сірого. Давайте посміхатися тим дрібницям життя, які є бальзамом для наших сердець. І, врешті-решт, давайте насолоджуватися цим часом, який у нас Є. І спробуємо виключити це вічне «потім»… Я зроблю це пізніше…Я скажу потім…Я подумаю про це пізніше… Ми залишаємо все на потім, як ніби-то «потім» – наше. але: потім – кава холодна…потім – рік закінчується…потім – здоров’я погіршується…потім – діти дорослішають… потім – батьки старіють…потім – обіцянки забуваються…потім – життя закінчується… І «потім» – часто буває занадто пізно… Так що, не залишайте нічого на «потім». В якому б віці ми не були, ми вже не в тому віці, коли можемо дозволити собі відкласти те, що потрібно зробити негайно. Сьогодні… зараз – найкращий час для життя. Букар Діуф Джерело

В цьому і полягає загадка жінки. Я бачила жінок, які замовкали і щасливо виходили заміж. Я бачила жінок, які спрямовували свою енергію в сім’ю, і їхні чоловіки згортали гори. Я бачила жінок, які самовіддано “запихали” себе в будинок і відрікалися від кар’єри. Я бачила жінок, які жертвували собою в ім’я дітей. Я бачила жінок, які не дозволяли собі злитися. Я бачила жінок, які прокачували в собі смирення і покірність. Я бачила жінок, які ідеалізували своїх батьків. Я бачила жінок, які вважали себе відповідальними за все, що навколо. Я бачила жінок, які задовольнялися малим. Я бачила жінок, які терпіли і сподівалися. Потім я бачила їх знову. Я бачила жінок, які замовкали і щасливо виходили заміж – потім вони відкривали рот і розлучалися; Я бачила жінок, які спрямовували свою енергію в сім’ю, і їхні чоловіки згортали гори – надривалися, щоб відповідати, а розуміючи, що не дотягують, – спивалися; Я бачила жінок, які самовіддано “запихали” себе в будинок і відрікалися від кар’єри – а потім спалювали всіх енергією, яка била через край; Я бачила жінок, які жертвували собою в ім’я дітей – і діти опинялися в полоні неоплатного боргу в своїх матерів; Я бачила жінок, які не дозволяли собі злитися – вони і любити собі не дозволяли, бо немає місця любові там, де немає місця злості; Я бачила жінок, які прокачували в собі смирення і покірність – а потім у них накопичувалося, і вони вибухали, руйнуючи все на своєму шляху, або починали тьмяніти і хворіти; Я бачила жінок, які ідеалізували своїх батьків – вони так і залишилися дітьми, не увійшовши навіть у підлітковий період протесту; Я бачила жінок, які вважали себе відповідальними за все, що навколо – їх тривога і гіперконтроль вбивали будь-яку ініціативу в оточуючих; Я бачила жінок, які задовольнялися малим – вони втратили багато; Я бачила жінок, які терпіли і сподівалися – вони жили в суцільній образі. Я бачила й інших жінок… жінок, котрі: вибирали себе; конфліктували і з’ясовували; були чесними з близькими і з собою; не “строїли” дітей, а раділи з ними; бачили чоловіка, яким він є, а не ідеальну картинку; помилялися, падали, вставали і не вставали; займалися улюбленою справою, стаючи цікавішою собі, чоловікові та дітям; просили про допомогу, здавалися; ненавиділи готувати або обожнювали цю справу; були щасливі. Я бачила всіх цих жінок в собі. В кожній з нас живе багато жінок. Ми можемо комусь з них давати енергію, а когось відпускати з миром. Вибір за нами. Джерело

Я знаю, хто я і на що здатна. Тепер, викресливши зайвих людей зі свого життя, я точно знаю, хто зі мною поруч. Цих людей мало, але кожен з них вартий ста інших. Я назавжди залишуся вірна своїм принципам. Зовнішні обставини не в силах мене переламати. Я знайшла себе і не відмовлюся від себе. Я точно знаю, у що я вірю. Я вірю, що чесність – це перевага. І, якщо я винна, я докладу всіх зусиль, щоб виправити це, щоб заслужити прощення. Я вмію визнавати свої помилки. І мені не доведеться розуміти, що мене змусили покаятися, я зроблю це сама! Я вірю, що доброта робить нас красивішими і чистішими. Це ні з чим незрівнянне відчуття – коли хтось дивиться на тебе вдячними очима, чи це людина, що зневірилася, чи бездомна собака. Коли я роблю чиєсь життя трішки щасливішим, я нічого від цього не втрачаю. І не важливо, чим потім обернеться до мене врятований, адже це – його краса, а в моїх діях не було розрахунку! Я вірю, що прямолінійність перевершує лукавість. Я або скажу свою думку тому, про кого вона склалась, або зовсім промовчу. Це простіше, адже відповідати за брехню і лицемірство гірше і складніше, ніж відповідати за власну думку! Я вірю, що вірність – чеснота сильних. І, що б не сталося, я ніколи не зраджу свій власний вибір, людей, які мені дорогі, і тих, хто мене потребує! Ми залишимося разом, а, значить, вже не можемо бути переможеними! Я вірю, що через чуже горе я не знайду своє щастя. Я не здатна на підлість. У мене вистачить гідності не завдавати болю іншим. Навіть, якщо хтось заподіє біль мені. Зрештою, кожен отримає те, чого вартий! І я вірю, що мені вистачить сил продовжувати в це вірити! Автор: Анастасія Поручикова Джерело