У Шотландії пілот зупинив літак, щоб не задавити їжака

Американська спілка захисту тварин, у 2018 році, назвала «дитиною року» 7-річного Романа Маконна, який врятував більше 1 300 собак. Роман вважав що так мають вчиняти і інші діти, даючи порятунок собакам. В своєму дуже юному віці, він, навіть, встиг заснувати організацію, що займається порятунком тварин та знаходженням для них господарів, а також, виступити в Нью-Йорку, де розповідав про бажання піклуватися про безпритульних псів. Будучи ще зовсім-зовсім маленьким, Роман пожертвував кошти, які йому подарували на день народження, на порятунок собак. Тоді йому тільки виповнилося 3 роки, саме цей момент і став початком добрих справ юного захисника природи. Підтримує свого сина у всьому і мати Романа. Вона завжди супроводжує його в поїздках, та спільно з ним займається пошуком нових домівок для сотень собак. Першим псом, якого Роман з своєю мамою врятували та знайшли новий будинок, був великий американський бульдог на ім’я Саллі. З нього і розпочалася історія юного Романа про порятунок сотень і сотень інших безпритульних собак. Джерело

Генрі Форд – народився 30 липня 1863 р Знаменитий промисловець, був власником заводів з виробництва автомобілів по всьому світу. Коли йому виповнилося 16 років, він втік з дому і поїхав працювати в Детройт. Також свого часу Генрі написав кілька книг одна з них називалася «Моє життя і робота», «Сьогодні і завтра». Мотивуючі цитати Генрі Форда, які варті уваги: Невдачі лише дають привід і мотивацію починати знову і більш розумно. Якщо і існує насправді якийсь секрет успіху, то полягає цей секрет в тому умінні прийняти точку зору іншої людини і подивитися на речі його очима. Незалежно від того, чи вважаєте ви, що досягнете успіху або ж не досягнете, ви в будь-якому випадку будете праві. Перешкоди – з’являються тоді, коли ви перестаєте дивитися на свою мету. Думай завжди, що ти здатний на те чи інше звершення, або думай, що не здатний – так чи інакше ти все одно будеш правий. Якщо рубати дрова самому, то ти зігрієшся ними двічі … Спробуй поставити під контроль 50 найбагатших єврейських фінансистів, які творять війни для власного прибутку, – і війни будуть скасовані. Головна користь капіталу не в тому, щоб зробити більше грошей, а в тому, щоб робити гроші заради поліпшення життя. Самі по собі ідеї цінні, але будь-яка ідея, врешті-решт, тільки ідея. Завдання в тому, що б реалізувати її практично. Кращий друг – той, хто завжди допоможе нам проявити найкраще, що укладено в нашій душі … Ми занадто багато зробили для того, щоб злякати радість життя. Роботодавець на дає вам грошей, роботодавець тільки розподіляє гроші. Зарплату завжди видає клієнт. Добре, що народ не розуміє, як працює банк і подібні системи, інакше завтра б сталася революція. Якщо у людини є багато ентузіазму, то він зможе зробити все, що завгодно. Ентузіазм – це основа будь-якого прогресу. Найвидатніший витвір в світі – це здатність залишати свій розум молодим. Гроші ніколи не змінюють людину, вони просто напросто знімають з неї маску. Якщо людина сама по собі була егоїстичною, або нетерплячою, або жадібною, гроші просто покажуть це – ось і все. Я ніколи не стою, якщо маю можливість сидіти, і ніколи не сиджу, якщо маю можливість лежати. Людина вмирає тоді, коли перестає розвиватися, а похорон – просто формальність … У світі є люди-першовідкривачі і люди, що пливуть за течією. Другі критикують перших, але якби не було перших, життя других застигло б на місці. Успішні люди вириваються вперед, використовуючи той час, які інші використовують даремно. Джерело

Красиво сказано. Одного разу я два роки прожила без гарячої води. Точніше, на кухні вона текла, а ось у ванні ледве капала, так що неможливо було прийняти душ, тільки терпляче наповнити ванну приблизно хвилин за сорок. Оскільки митися хочеться вранці і ввечері, кожен з членів сім’ї щодня витрачав на це півтори години. Ясна річ, коли проблема тільки виникла, я попросила чоловіка викликати сантехніка, але він сказав: “Старі труби, знімна квартира, чого ти хочеш? Ми ж не будемо робити капітальний ремонт і довбати стіни? Давай якось так”. І ми стали жити якось так. Не пам’ятаю, чому я вибухнула, але одного разу раптом влаштувала жахливий скандал, після якого сантехнік був викликаний. Майстер пішов через п’ять хвилин, і я подумала, що все безнадійно. Відкрила кран, і звідти ринув потужний струмінь рудої води. Виявляється, в трубі скупчилася іржа, знадобилось декілька разів постукати, і затор зник. Розумієте? Два роки без гарячої води – один дзвінок і декілька рухів. Я легко готова визнати, що справа в нашому особливому недбальстві, але схожі історії я спостерігаю напрочуд часто. Друзі десять років жили в незатишній тісній квартирі, в якій вічно бракувало місця. Вони її так не любили, що навіть не бажали ремонтувати. Врешті-решт плюнули на все і вирішили переїхати, хоча дуже любили свій район. Почали збиратися і виявили поклади старих речей: одяг, дбайливо складений у валізи та прибраний на шафу; антресолі, забиті матеріалом для ремонту, який так і не відбувся; полиці, заставлені нерозпакованими коробками з книгами і казна-яким дрібним сміттям, – від незавершеного рукоділля до сувенірів з давніх поїздок; комору з бабусиним килимом, розкладачкою і зламаною пральною машинкою. Виявилось, у будинку безліч темних кутів, з яких вимітали пил, але ніколи туди серйозно не заглядали і не розбиралися. Вони раптом з’ясували, що їх найпотрібніші речі поміщаються в декілька сумок, а ті вісімнадцять мішків поїдуть на смітник. Знаєте, коли я до них заїхала, жінка плакала. Тому що зрозуміла: ці десять років вона могла жити набагато затишніше і просто щасливо. Але є люди, які примудряються на тих же умовах існувати у власному тілі. Болить. Болить голова, несильно, але з року в рік, дні погіршення здоров’я складаються в місяці, але все можна витерпіти і зі всім змиритися. Тому що мігрень не лікується, ми ж знаємо. А потім людина раптом потрапляє до лікаря і виявляє, що ситуація виправляється (ні, не гільйотиною, але якимись препаратами окрім знеболювальних). І можна було не мучитися стільки часу. Те ж відбувається з психологічними проблемами, які неминучі, тому що “світ такий”, та й ти сам недосконалий. Люди б’ються з ними роками, поки не входять в ступор і не виявляють, що багато що коригується антидепресантами не лише “до витривалості”, але і до цілком пристойної якості життя. Ці два слова – “якість життя” – ключові. Вони не про те, скільки ти заробляєш і де відпочиваєш. Вони про те, скільки тобі доводиться терпіти. З чим треба миритися, як часто зціплювати зуби, замружувати очі та не дивитися навкруги, поки не стане трохи легше. Неважливо, чи терпиш ти фізичний біль, незатишок або стосунки, які чомусь потрібно зберегти. Одного разу виявляється, що ти терпиш більше, ніж живеш. І це півбіди, а головна біда в тому, що дискомфорт часто абсолютно необов’язковий. “Тільки на третій день індієць Гострозоре Око помітив, що в камері немає четвертої стіни”. Добре, якщо рахунок на місяці, а не на десятки років. Будь ласка, перевіряйте на міцність стіни, в яких ви безнадійно замкнуті. Штовхайте кожні двері, які виглядають закритими. Пробуйте на зуб нерозв’язні проблеми та нездійсненні завдання, іноді старі проржавілі кайдани виявляються не міцнішими, ніж рожеві пухнасті наручники для сексуальних ігор. І набагато страшнішим, ніж ваші тривалі проблеми і ніж майбутні зусилля для їх вирішення може стати розуміння того, що терпіти не треба було. Що ви могли бути щасливими набагато раніше, вже багато років, а не тільки зараз, коли нарешті здолали інерцію. І уся та сумна і важка частина життя могла бути зовсім іншою, а ви не знали і нічого тепер не повернеш. Джерело

Хлопчик років десяти, тремтячи від холоду, босоніж стояв біля вітрини взуттєвого магазину і, не відриваючись, дивився на тепле взуття. До нього підійшла одна жінка і запитала: – Мій маленький друг, що ти з таким інтересом розглядаєш за цим склом, про що думаєш? – Я прошу Бога, щоб Він мені дав одну пару черевиків, – відповів хлопчик. Дама взяла дитину за руку і увійшла з ним в магазин. Вона попросила продавця принести шість пар дитячих шкарпеток і запитала, чи може той принести таз з теплою водою і рушник. Службовець приніс все, про що його попросила жінка. Вона повела хлопчика в задню частину магазину, зняла рукавички, вимила дитині ноги, висушила їх рушником. Продавець приніс шкарпетки. Дама наділу одну пару на ноги дитині, потім приміряла і купила йому черевики, попросила звернути інші шкарпетки і віддала їх хлопчикові. Потім вона погладила його по голові і сказала: – Тепер, без сумнівів, ти відчуваєш себе набагато краще. Вона розгорнулася, щоб піти. У цей момент хлопчик дотягнувся до її руки і, дивлячись на неї зі сльозами на очах, запитав: – Ви дружина Бога? Джерело

Дідусь з онуком йшли великим лісом. Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами. Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку. – Дідусю, он хатинка! – радісно вигукнув онук. – Може, в ній переночуємо? – Так, це хатинка для дорожніх, – сказав дідусь. Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості. Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому хлібинку та глечик з медом. Поруч лежала маленька гілочка ялинки. На вікні – відро з водою. Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти. – Хто це все поставив на стіл? – питає онук. – Добрий чоловік, – мовив дідусь. – Як це так? – дивується онук. – Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він. Для чого ж він старався? – Щоб ти став кращим, – відповів дідусь. Джерело

Те, що проявляється, коли зовнішнє втрачає сенс – від незвичайної втоми, образи, розбитого серця або втраченої довіри; коли включається автопілот і вимикаються почуття, гаснуть внутрішні маяки, виходить з ладу душевний компас. Саме тоді – несподівано, але завжди передбачувано – настає момент, коли відчай зітхання за подихом розсіюється, і навіть в найважчі хвилини приходить спокій. Так буває після довгого плачу навзрид чи завершення вкрай складного і стомлюючого справи: всередині розливається тиша, і ти відчуваєш себе ніби в великих і теплих долонях Бога. Це – проявляється самотність, що лежить глибоко всередині. Навіть не так – ціла глибина. Безпечна, що підтримує і надійна. Вона в багато разів міцніша за тебе – в тих категоріях і ступенях, в яких ти звикла про себе думати, і ніяк не пов’язана ні з самооцінкою, ні з оцінками і судженнями інших про тебе – скільки б ти не говорила собі: «Ніколи нічого нормального у мене не буває»; скільки б не твердили тобі у відповідь: «Ти права». “Ти можеш мене зафарбувати, але я як і раніше буду тут”. У психології самотністю називається архетип, що відображає глибинний центр людини, її цілісність. Я ж відчуваю її як спину величезного кита, що лежить на дні океану. Щось непорушне і неминуще, що є в тобі, поки ти тріпотів на поверхні, борючись зі штормом. Хвилі накривають тебе з головою, вода заливається в ніс і вуха. Тебе носить, як паперовий човник на вітрі – з уваги губляться берега, ламає грот-щоглу. В принципі, звичайна справа, коли «життя перевертається з ніг на голову і прірва під ногами не стає небом» (М. Павич). І ще звичніше – коли день за днем, рік за роком ти очікуєш від оточуючих людей того, чого вони не можуть дати: від холодних – емоцій, від дурних – ясності, від похмурих – радості буття. І замість того щоб дозволити іншим жити так, як вони собі придумали, починаєш хрестові походи благих намірів – переробити, переконати, «розбуркати». А коли не виходить (а воно завжди не виходить) – розчаровуєшся, журишся про втрачений час і шкодуєш себе. І ось саме в такі моменти, коли більше немає сил складати мрії і бачити смисли, тоді, коли одного ранку в житті настає ніч, ти раптом відчуваєш, що зможеш дочекатися світанку. Тому що ресурс знаходиться – з’являється нібито нізвідки, але насправді – зсередини. І ти починаєш поводитися з собою по-іншому – ніжніше і простіше і намагатися себе втішити, а не добити. Це взяла кермо влади твоя самотність, тимчасово відключивши метушливий тривожний мозок. Її завдання – робити все, щоб ти залишалася цілою і неушкодженою, виходила з крайнощів з вірою, з драм – живою. Їй, йому – цього центру всередині – не потрібні твої метання і виходи із зони комфорту. Вона як захисний трос від перевантажень, осередок прийняття і підтримки, персональний фан-клуб і база, яка беззастережно «за тебе». Особливо, коли «Х’юстон, у нас проблеми». Особливо тоді. «У мене є я, ми впораємося», – я повторюю цю фразу щоразу, коли здається, що «я найсамотніша в світі», і навіть найближчі люди – якісь незрозумілі чужаки. І в той момент, коли від втоми або образи опускаються руки і все стає «пофіг і все одно», я несподівано намацую землю під ногами, розуміючи: ні, це не кінець, це – початок. Моя точка зборки. Моя можливість згадати, що якщо я стільки років якось само живу, не дивлячись на мінливі обставини і мінливих в них же людей, значить, і в цей раз зможу – пережити, адаптуватися і виплисти. Прийти в себе, до себе, якою б довгою ні вийшла дорога. Без метушні, без компаса – по чуттю. А головне – без оглядки на інших, без звірки з їх очікуваннями. Тому що те, що раз по раз відбудовує тебе після внутрішньої Хіросіми, нічого не знає про них, але знає все про тебе – справжню, сміливу і живу. Навіть якщо те, що зараз відбувається бачиться кінцем світу, згадай – скільки їх вже у тебе було? Ну правда – скільки? І адже тоді ти не те щоб «брала себе в руки», а просто робила все можливе для того, що є. І – допомагало. Тому нехай розсипається, нехай кришиться, як лід, нехай ламається: у тебе всередині є те, що врятує і вилікує. Тільки довіряй. Тільки слухай себе. Тільки не забувай: у тебе є ти. Джерело

Для того, щоб продовжувати далі жити — потрібно змінюватися. Це істина  життя, яку варто запам’ятати, щоб досягти успіху, гармонії та стабільності. Навіть більше, варто забути про те, що було в минулому. Особливо — позбутися від тягаря, який ніби якір зупиняє ваш життєвий корабель. Якщо це під силу, то потрібно почати підготовку до життя з чистого аркуша . Але ж при цьому доведеться прикласти не лише зусилля, а й перенести можливий біль. Адже, без цього не відбувається ні народження, ні переродження. А тим більше, коли людина вже пройшла певні етапи свого життя  і має свої звички, уявлення на світ, своє оточення та вподобання. Тільки звільнення від вантажу минулого дозволяє нам жити і насолоджуватися  теперішнім  і підготувати себе до майбутнього. Це перетворення буває не тільки у людей .У сорокарічному віці  пазурі орла стають занадто довгими і гнучкими і він не може схопити ними здобич. Його дзьоб стає занадто довгим і зігнутим і не дозволяє йому їсти. Пір’я на крилах і грудях стають занадто густими і важкими і заважають літати. Тепер орел стоїть перед вибором: або смерть, або тривалий і болісний період зміни, що триває 150 днів … І орел, на відміну від багатьох людей, обирає зміни… Він летить до свого гнізда, що знаходиться на вершині гори і там довго б’ється дзьобом об скелю, поки дзьоб не розіб’ється і злізе … Потім він чекає, поки не відросте новий дзьоб, яким він вириває свої кігті … Коли відростають нові кігті, орел ними висмикує своє занадто важке пір”я на грудях і крилах … і тоді, після 5 місяців болю і мук, з новими дзьобом, кігтями і оперенням орел знову відроджується і може жити ще 30 років … Дуже часто для того, щоб жити, ми повинні змінитися, іноді цей процес супроводжують біль, страх, сумніви … Ми позбавляємося від спогадів, звичок і  минулого … Тільки звільнення від вантажу минулого дозволяє нам жити і насолоджуватися сьогоденням  і підготувати себе до майбутнього. Такі муки даються людині для того, щоб вона оновилася і почала дихати на повні груди по-новому. Все треба перетерпіти. Бо для того, щоб продовжувати далі жити — потрібно змінюватися… І це факт, який важко заперечити! Джерело

Будь-які довгі стосунки, рано чи пізно, зазнають спад емоційного напруження. Те почуття, коли все здається простим і безтурботним — йде. А на його місце приходить перша криза. Сильна половина раптом стає легкоранимою і понурою. Сьогодні поговоримо про те, що може зробити мудра жінка, щоб допомогти своєму чоловікові знову повірити в себе і свої сили. Не ведіться на його поганий настрій Найпоширенішою помилкою як чоловіків, так і жінок є реакція на чужий поганий настрій. Яка, зазвичай, не тільки не приводить до позитивного результату, а розпалює конфліктну ситуацію. Саме тому психологи рекомендують вчитися, не вестися на роздратування партнера. Зрозуміло, всьому є межа і ніхто не закликає терпіти негатив роками. Ні. Але іноді промовчати або перевести малоприємну розмову в жарт — вкрай корисне вміння! Підбадьорте його чоловіче его Час від часу чоловіки відчувають невпевненість у собі. І допомогти йому позбутися від цього стану може його жінка. Сила її похвали і підтримки, яку дама надає йому. Якщо ви відчуваєте, що ваш чоловік перестав вірити у свої сили, спробуйте похвалити його. Тільки робити це потрібно від душі, щиро. Забудьте на час про критику і вказування на його промахи, навіть якщо вони є. Особливо дієвою є похвала у присутності друзів або колег. Від такого жесту, у чоловіка немов розправляються крила і з’являються сили відповідати тому образу себе, що ви змалювали у розмові з друзями. Не позбавляйте його особистого простору Ще одна часта помилка жінок — це обмеження свого коханого в його особистих інтересах. Як тільки відносини набувають статус «серйозних», багато жінок починають буквально позбавлятися від усього, що було в чоловіка до неї. Сюди можуть відноситися: друзі, походи на концерти, риболовля, перегляд футболу щосуботи та інше. Тільки от прибравши «все зайве», ніхто не залишається в плюсі. Через деякий час, чоловік перетворюється в інертну істоту, якій не цікаво вже нічого. А жінка в вічну «пилку», яка втомилася закликати його до дії. Мудрі жінки завжди пам’ятають про те, як важливо, щоб у кожного було своє особисте життя та інтереси. Заохочуйте будь-які намагання Якщо поглянути на практично будь-яку сім’ю, то можна помітити, що лише одиниці жінок хвалять старання чоловіків. Частіше можна побачити, що молоко куплено зовсім не те, поличка у ванній прибита криво, а прибирати він зовсім не вміє. Коли кожне починання чоловіка, нехай навіть всередині будинку, є підставою його зачепити, то дуже швидко на зміну бажанню що-небудь робити, приходить цілковита апатія до всього, що його оточує. Не варто дивуватися, що коханий чоловік не бажає підкорювати нові вершини, якщо він завжди все робить не так, як потрібно. Якщо ви шукаєте спосіб підбадьорити свого чоловіка, то постарайтеся уникати засудження на його адресу. Навпаки, підтримуйте будь-які його починання і бажання щось зробити для вас. Щиро, наче дівчинка, радійте тому, що він вже зробив або купив. І тоді, в наступний раз, йому захочеться робити ще більше! Джерело