У Шотландії пілот зупинив літак, щоб не задавити їжака

Генрі Форд – народився 30 липня 1863 р Знаменитий промисловець, був власником заводів з виробництва автомобілів по всьому світу. Коли йому виповнилося 16 років, він втік з дому і поїхав працювати в Детройт. Також свого часу Генрі написав кілька книг одна з них називалася «Моє життя і робота», «Сьогодні і завтра». Мотивуючі цитати Генрі Форда, які варті уваги: Невдачі лише дають привід і мотивацію починати знову і більш розумно. Якщо і існує насправді якийсь секрет успіху, то полягає цей секрет в тому умінні прийняти точку зору іншої людини і подивитися на речі його очима. Незалежно від того, чи вважаєте ви, що досягнете успіху або ж не досягнете, ви в будь-якому випадку будете праві. Перешкоди – з’являються тоді, коли ви перестаєте дивитися на свою мету. Думай завжди, що ти здатний на те чи інше звершення, або думай, що не здатний – так чи інакше ти все одно будеш правий. Якщо рубати дрова самому, то ти зігрієшся ними двічі … Спробуй поставити під контроль 50 найбагатших єврейських фінансистів, які творять війни для власного прибутку, – і війни будуть скасовані. Головна користь капіталу не в тому, щоб зробити більше грошей, а в тому, щоб робити гроші заради поліпшення життя. Самі по собі ідеї цінні, але будь-яка ідея, врешті-решт, тільки ідея. Завдання в тому, що б реалізувати її практично. Кращий друг – той, хто завжди допоможе нам проявити найкраще, що укладено в нашій душі … Ми занадто багато зробили для того, щоб злякати радість життя. Роботодавець на дає вам грошей, роботодавець тільки розподіляє гроші. Зарплату завжди видає клієнт. Добре, що народ не розуміє, як працює банк і подібні системи, інакше завтра б сталася революція. Якщо у людини є багато ентузіазму, то він зможе зробити все, що завгодно. Ентузіазм – це основа будь-якого прогресу. Найвидатніший витвір в світі – це здатність залишати свій розум молодим. Гроші ніколи не змінюють людину, вони просто напросто знімають з неї маску. Якщо людина сама по собі була егоїстичною, або нетерплячою, або жадібною, гроші просто покажуть це – ось і все. Я ніколи не стою, якщо маю можливість сидіти, і ніколи не сиджу, якщо маю можливість лежати. Людина вмирає тоді, коли перестає розвиватися, а похорон – просто формальність … У світі є люди-першовідкривачі і люди, що пливуть за течією. Другі критикують перших, але якби не було перших, життя других застигло б на місці. Успішні люди вириваються вперед, використовуючи той час, які інші використовують даремно. Джерело

Американська спілка захисту тварин, у 2018 році, назвала «дитиною року» 7-річного Романа Маконна, який врятував більше 1 300 собак. Роман вважав що так мають вчиняти і інші діти, даючи порятунок собакам. В своєму дуже юному віці, він, навіть, встиг заснувати організацію, що займається порятунком тварин та знаходженням для них господарів, а також, виступити в Нью-Йорку, де розповідав про бажання піклуватися про безпритульних псів. Будучи ще зовсім-зовсім маленьким, Роман пожертвував кошти, які йому подарували на день народження, на порятунок собак. Тоді йому тільки виповнилося 3 роки, саме цей момент і став початком добрих справ юного захисника природи. Підтримує свого сина у всьому і мати Романа. Вона завжди супроводжує його в поїздках, та спільно з ним займається пошуком нових домівок для сотень собак. Першим псом, якого Роман з своєю мамою врятували та знайшли новий будинок, був великий американський бульдог на ім’я Саллі. З нього і розпочалася історія юного Романа про порятунок сотень і сотень інших безпритульних собак. Джерело

Щоб творити добро, не треба бути надзвичайно багатим. Інколи варто озирнутися і побачити, кому дійсно потрібна допомога і підтримка. Навіть маленькі наші зусилля зможуть змінити чиєсь життя, поселити у когось в душі віру в те, що світ не без добрих людей і в скрутну хвилину є на кого покластися. Кожної неділі хлопчик з батьками намагалися комусь допомогти. Цього разу їхню увагу привернула бабуся, що ходила магазином, придивляючись до продуктів, але нічого не купувала. Доброго дня! Чи можна вам допомогти? – запитав хлопчик. Доброго дня, дитинко! Дякую, що ти запитав, але у мене все є, дякувати Богу, — відповіла бабуся. Хлопчик розповів батькам, що бабуся відмовилася від допомоги, тоді сім’я вирішила зробити бабусі сюрприз. Вони запитали продавчиню, де живе старенька. Та, виявляється, знала її і розповіла. Тоді вони купили багато продуктів та букет квітів і по обіді пішли за вказаною адресою. Очі бабусі світилися радістю: —Як ви знайшли мене, дітки? Я дуже здивована, — стишеним голосом говорила бабуся. —Це не важливо. Можна до вас на чай? – спитав батько. —Звичайно, але мої частування не дуже багаті. Але це – дуже доречно, бо в мене сьогодні день народження, а рідні не змогли приїхати, — опустивши очі, прошепотіла бабуся. Яким чудовим виявився вечір! Бабуся казала, що це – чудо, бо вона вже навіть не сподівалася так гарно провести день і зустріти таких надзвичайних людей. Джерело

Одна жінка зненавиділа роботу. Прийшов новий начальник, важка людина. Він тиснув на співробітників, отруйно жартував: “у клімактеричному віці людина не здатна переучуватися!”, робив зауваження, вимагав, щоб всі розповідали йому; хто що говорить і хто в чому помилився. Обстановка стала важкою. І нічого зробити було не можна – цей начальник був родичем власника компанії. А жінці рік до пенсії залишався. І звільнятися було невигідно, нерозумно навіть. І вона ось що зробила: такий календарик. І стала викреслювати дні. День пройшов – вона його закреслила. Ще день – знову закреслила. Так вона чекала виходу на пенсію. І настав цей день. Колись адже день звільнення все одно настає. А жінка страшно постаріла, відчувала себе розбитою, вона ледве ходила. Зморшки, депресія… І ніякої радості від пенсії! Тому що вона жила як у в’язниці. І вбивала своє життя – викреслювала кожен день. Вона нічого хорошого не бачила, але ж було і хороше! Друзі на роботі. Вдячні клієнти. Результати праці були хороші. І молодих фахівців вона відмінно навчала! І, головне, була весна, потім – літо, потім – золота осінь з дощиками, потім сніжна біла зима, потім знову зазеленіли дерева і квіти зацвіли… І чоловік був, і син, і кіт, і поїздки на дачу, і кіно, і кафе, і прогулянки по набережній – і нічого від цього не залишилося. Жодного хорошого спогаду. Тільки ось це похмуре очікування і закреслення днів життя. І думка: “швидше б час минув!”.Час минув. Він стрімко проходить. Але і ми проходимо разом з ним. Наше життя теж складається з днів, в яких є і погане, і хороше, світле – але вона нічого хорошого не бачила. Закреслювала своє життя. Треба було або піти з роботи, ризикнути, звільнитися, втекти, як з в’язниці тікають. Або прийняти ситуацію, але бачити хороше теж. Жити повноцінно. А начальнику сказати: “ваші жарти мене зачіпають!”. Виженуть так виженуть. Але це навряд чи. Такі начальники боягузливі. І начальника прибрали точно в той день, як вона вийшла на пенсію. Календарик закінчився. Рік минув. Рік життя… Не треба закреслювати і рахувати дні. І молити: швидше б час минув! Він і так приходить занадто швидко… Жити треба! Анна Кир’янова

Одного разу тато покарав свою трирічну дочку за те, що вона витратила рулон позолоченого обгорткового паперу. З грошима було туго і тато був просто розлючений через те, що дитина намагалася прикрасити якусь коробочку без видимої на те причини. Незважаючи на це, на наступний ранок маленька дівчинка принесла своєму батькові подарунок. Вона сказала: – Це для тебе, Татку. Він був збентежений тим, що за день до цього накричав на доньку. Але його обурення знову вирвалося назовні, коли він виявив, що коробка порожня… Він звернувся до доньки: – Хіба ти не знаєш, що коли дарують подарунок, то передбачається, що в коробці буде щось лежати? А у тебе просто порожня коробка. Маленька дівчинка глянула на нього зі сльозами на очах: – Таточку, вона не порожня. Я наповнила її своїми поцілунками. Вони всі твої, Татку! Батько був вражений. Він опустився на коліна, ніжно обійняв доньку і благав її про прощення. З тих пір тато зберігав цей безцінний подарунок поруч зі своїм ліжком кілька років. Якщо у нього щось не клеїлося в житті, він згадував поцілунки і любов, яку подарувала йому дочка. І це набагато важливіше всіх негараздів, матеріальних багатств і сварок через дрібниці. Чи не занадто часто ми стали замислюватися про матеріальні блага і чи не розучилися дарувати один одному щось більш цінне – любов, тепло, поцілунки і усмішки… Alla Belov Джерело

Прийшла до мене молода жінка, і всю першу годину сесії витратила на обурливий, і дуже негативний опис дівчини-колеги, яка — о, жах! — уся в татуюваннях, пірсингу, дредах.Вона слухає незрозумілу музику, носить незрозумілий одяг, розповідає про незрозумілі фільми. — Вона змушує Вас наслідувати її? — запитала я несподівано для моєї співрозмовниці.— Ні…- розгубилася жінка.— Вона наполягає на тому, щоби Ви зробили собі тату, заплели дреди, пробили тунелі у вухах? — спокійно продовжую я.— Ні…— Вона запрошує Вас на неформальні тусовки, знайомить зі своєю компанією, приходить без дозволу в гості?— Ні…— Вона звалює на Вас свою роботу, або постійно просить про допомогу?— Ні…— Вона пліткує про Вас, плете інтриги за Вашою спиною, висміює Ваш стиль?— Ні…— Вона намагається підсидіти Вас, й активно конкурує?— Ні…— Вона спить із Вашим чоловіком?— Ні…— Вона винна Вам гроші?— Ні…— Вона винна перед Вами за щось?— Ні… — Вона насвинячила Вам під двері?— Ні…— Вона похитнула ваш створений світ, у якому правильно лише те, що зрозуміло? Вона лякає вас, дозволивши собі робити те, на що ви ніколи не зважилися, але ймовірно хотіли? Вона здається вам вільною, тобто, має те, чого не маєте ви? Ні, друзі мої, я не ставила собі за мету змусити її заплакати, хоча вона це зробила…Мені хотілося зламати сформовану в голові кожного другого систему, яка змушує заперечувати все те, що в ній не вкладається.Ненавидіти тих людей, які відрізняються від них.І боятися їх тільки за те, що вони дали собі право на своє власне життя, своє власне тіло, і свій власний вибір.Несвобода завжди жорстока…Нетерпима.Агресивна.І перекладається вона, як правило, на тих, хто вільний, і хто нікому нічого не нав’язує.Найневільніші з нас точно знають, як усі повинні жити і як правильно. Однаково…Так спокійніше, правда?І справа зовсім не в тому, що пірсинг і татухи — це добре, а стандартна зачіска — погано.Справа в тому, що чужі татухи не повинні хвилювати того, кому їх не набили насильно.Будьте вільними настільки, щоби жити тільки на території свого власного життя! Ліля Град

Мені з продуктів потрібен був хліб, кефір і помідори. Я одяглася за 2 хвилини. Від моєї квартири до супермаркету – 7 хвилин пішки. Там, в супермаркеті, я провела в сукупності 9 хвилин, з яких 5 – вибирала продукти (я знаю, де те, що потрібно мені), і 4 – розплачувалася. 7 хвилин назад. Разом – 25 хвилин. Це було три дні тому. А вчора я знову зібралася в магазин, по тій же траєкторії з тим же списком продуктів, і зі мною ув’язалася моя Катя. Каті 4 роки. Одягалися ми 30 хвилин. Тому що спочатку шукали кофту, забуту в садку. Потім колготки ніяк не надягалися на ноги. Потім лаялися через шарф – треба чи не треба. Треба! Потім вибирали іграшку, яку візьмемо з собою. Пощастило плюшевому верблюду. Потім ми вчилися вимовляти слово “верблюд”. Кинули “вівюда” в кут зі сльозами і взяли слона. “Слона” ми легко вимовляємо. Нарешті, вийшли. Сперечалися, хто натисне кнопку ліфта. Потім перевіряли поштову скриньку. Потім вивчали домофон. Шлях до магазину зайняв 53 хвилини. Ми наздоганяли собачку, потім тікали від собачки. Ми обговорювали світлофор і його кольори. Ми придумали проїхати на автобусі одну зупинку вперед і повернутися. Ми шукали перед входом в сурермаркет ялинку, яку розібрали, тому що Новий рік закінчився. Ми засмутилися і сумували через ялинку. Потім ми рахували, скільки місяців до нового Нового року. Ми шукали 5 гривень, щоб узяти візок. Ми каталися на візку. Ми купили кефір, помідори і хліб. І ще купу солодкого, не заявленого в списку. І морозиво. І ананас. Катя, навіщо нам ананас? Давай викладемо. Ми кокетували з касиром. Ми оплачували покупки. Ми плакали, що виклали ананас. Ми повернулися за ананасом. Додому – я, Катя, слон і ананас – йшли повільно, тому що їли морозиво… Разом 2 години 42 хвилини зайняло те, що займає в ідеалі менше півгодини. Але знаєте, що я вам скажу? Ні хвилини з цього часу я не вважаю втраченим. Тому що щасливе батьківство – це усвідомлене бажання сповільнитися, щоб ще раз прожити дитинство і побачити всі ці звичні дорослості – світлофор, домофон, ананас – очима своєї дитини. Автор: Ольга Савельєва

Є “люди”, які стежать за нами і буквально мріють, щоб сталося у нас щось недобре. Спостерігають недоброзичливо. Може, хочуть чимось поживитися. Наприклад, зайняти місце на роботі. Або отримати щось, що нам належить. Або просто насолодитися видовищем нашого падіння, а потім це обговорити з іншими. І примовляти: “Я ж говорила, що вони розлучаться!”, “Я ж знав, що він розориться!”, “Ми були впевнені, що їх компанія завалиться, бізнес збанкрутує, машина розіб’ється!”… Ну, цікаво цим людям спостерігати за чужими нещастями. Так вони влаштовані. У будь-якої успішної хоч в чомусь людини є своя…. “похоронна команда”, яка від душі бажає їй невдач. Нехай спостерігають. Вчені проводили експеримент; листя, на які дивилися, довго не сохли і не жовтіли. Набагато довше, ніж нікому не цікаві листочки. Дивний факт! Коли прем’єр-міністру Черчиллю стукнуло сімдесят, на ВВС створили спеціальну “похоронну команду” – вісім редакторів пильно стежили за Черчиллем. Вони чекали, коли він помре, щоб негайно сповістити про це. Радіопередачі зробити, надрукувати некрологи. Напевно, багато заготовили заздалегідь. У разі нещастя ці видання першими повідомлять новину і піднімуть свої рейтинги на надзвичайну висоту! Тим більше, Черчілль курив безперервно сигари, сьорбав коньяк і не займався спортом. Були підстави чекати … Ну ось, Черчілль прожив до дев’яноста років. А з восьми членів “похоронної команди” жодного не залишилося. Може, шкідливо сидіти, як стерв’ятник і чекати чужого нещастя? Може, недобра увага була корисною для енергійного Черчилля? І викликала бажання довше пожити, на зло ворогам? Але ось такий факт. Черчилль плідно прожив ще двадцять років. А ті, хто чекав його смерті – не прожили. Жоден з цієї “похоронної команди” не пережив політика… Так що не варто сидіти і, витягаючи шию, спостерігати за кимось із зрозумілою метою. Краще писати хороше. Говорити хороше. І жити довго і добре … своїм життям! © Анна Кир’янова Джерело