Неймовірна історія про щедрість. Прочитавши її, ви багато чого зрозумієте!

Неймовірна історія про щедрість. Прочитавши її, ви багато чого зрозумієте!

“Один дуже багатий халіф прогулювався в околицях міста. Варта і слуги супроводжували його. І халіф статечно крокував у своєму розшитому золотом халаті. Він думав про життя і смерть.

Він побачив сад з плодовими деревами. Біля воріт сидів маленький худенький хлопчик в лахмітті. Хлопчик їв сухий хліб. А поруч сиділа велика собака. Хлопчик відламував шматочки від свого сухаря і пригощав собаку. Один шматочок з’їсть, другий – голодній собаці віддасть.

Халіф зацікавився. Часи були жорстокі тоді. А собак не дуже-то любили; та й до хлопчиків в лахмітті ставилися приблизно так само. Це ж був хлопчик-раб. І ось треба ж: пригощає собаку хлібом, хоча сам голодний. Шкіра та кістки, ось і весь хлопчик. Халіф запитав хлопчика: чи це його собака?

«Ні, – відповіла дитина, – ця голодна собака підійшла до мене і стала дивитися, коли я дістав хліб!».

«Так навіщо ж ти віддаєш їй свій хліб?», – здивувався халіф.

«Мені просто соромно їсти одному, коли хтось голодний дивиться», – відповів хлопчик. Халіф чомусь відчув мурашки на шкірі. І він ще запитав хлопчика:

“Ти кріпак?”. Дитина відповіла: «я раб господаря цього саду».

І ці слова вразили халіфа. Він наказав звільнити хлопчика і подарувати йому сад. Особистий сад з плодовими деревами. Хлопчик дуже зрадів. Він взяв собаку до себе і став обробляти сад. А фруктами ділитися з бідними дітьми і старенькими.

А халіф продовжив царювати. Але він змінився. Він став ділитися з бідними. І говорив про себе халіф так: «я раб господаря цього саду».

Всі ми – раби Господаря саду. Але свободу в житті майбутньому і нагороду отримає той, кому соромно їсти одному, коли інший дивиться голодними очима. Той отримає нагороду, хто може відламати шматочок коржа для іншого. Для людини або собаки. Або кота. Всі хочуть жити і їсти. І всі ми – раби Господаря саду.

Так думав халіф. Правильно думав. І на серці у нього стало легше. Коли даси комусь шматочок, завжди легше на серці. А це значить, що ми вчинили правильно. Хоча ніхто не просив і нічого не вимагав. Просто соромно їсти одному …”.

Анна Кір’янова