“Рецепт щастя” – наймудріша історія, яку варто прочитати кожному напередодні Великодня!

“Рецепт щастя” – наймудріша історія, яку варто прочитати кожному напередодні Великодня!

Маленька Ліза чекала цей світанок з особливим трепетом. Усе боялася, що бабуся пошкодує й не розбудить. Але ось тепла долоня торкнулася щоки: «Сонечко, прокидайся». Дівчинка усміхнулася й тут же підхопилася з ліжка. У них була важлива, ні, ДУЖЕ важлива справа!

Затамувавши подих, спостерігала, як бабуся молилася перед іконою. Після цього на стіл були викладені необхідні продукти для тіста.

Тіста особливого, можна сказати незвичайного! Вони пекли Паску.

Крок за кроком, без метушні, у тиші сплячого будинку, були додані перші інгредієнти. Далі пауза, потрібно чекати.

— Терпіння, — сказала бабуся, — ось основний секрет. Поспіх тут ні до чого.

— А як же любов? Ти ж завжди казала, що секрет у любові, яка вкладається в приготування, — запитала Ліза.

Бабуся усміхнулася:

— Терпіння — частина любові. Заварили чай, сіли зручніше за стіл.

— Бабусю, ось ти так смачно готуєш і все в тебе виходить, особливо мої улюблені пиріжки. А скажи, чи існує рецепт щастя? Щоби люди його знали й обов’язково були щасливими?

— Звичайно існує, — усміхнувшись і підсунувши до внучки тарілочку з печивом, відповіла бабуся.

Як пояснити дитині? Задумалася. І раптом, перед очима, калейдоскопом, пронеслися спогади. Ось вона 17-річна дівчина. Закохалася. Він — місцевий хуліган і «гроза» села, але, мабуть, стріляли в серця одночасно…

Став зривати в садах троянди, за що був неодноразово премійований виховним батьківським запотиличником. На уроках малював її портрет, тому й не здав зошит на перевірку, отримавши очікувану двійку і виклик батьків у школу. Був не з боязких, весняним днем підійшов до неї і сказав: «Розумієш, люблю»

Усміхнулася. Розуміла.Так почалася їхня історія, яка трапилася 40 років тому і триває досі. Одного разу, йшли вулицею й місцеві хлопчаки прокричали услід:

-Тілі-тілі-тісто наречена з нареченим! Їй стало ніяково, розтулила долоню і трохи відійшла. Він зупинився й подивився в очі.

— Хочеш я вуха їм намну?

— Ні, що ти, просто давай йти поруч.

— Краще я їм вуха намну, але руку не забирай, це так, ніби ти зраджуєш нас…

Відтоді, так і йшли життям — рука в руці. Через три роки відгуляли весілля, гості співали й танцювали.

Щасливі молодята пробували свій перший сімейний хліб, умочуючи в сіль, як підказували старійшини, розказуючи про пуд, який доведеться з’їсти разом. Він прошепотів на вухо: «Сіль для смаку, не більше, у нас свій рецепт щастя».

Погодилася й на правах молодої дружини освоювала «кулінарні» ази.

На першу річницю, хтось із друзів пожартував:

— Ну що, тілі-тілі, а тісто добротне замісили?

— Різне, — сміючись відповіла господиня.

І тільки ввечері, коли гості розійшлися, витираючи посуд сказала:

— Знаєш, а любов, вона, як тісто, що замісиш, те і з’їсиш. Час летів. Ставали старшими, осягали премудрості життя сімейного та… місили своє тісто. Від простого — сіль, вода, борошно, до здобного, ароматного, запашного. Молодими прагнули до швидких страв — тісто простіше, начинка смачніша.

Але з кожним роком, додавали родзинку — ось тісто, якому потрібен час охолонути (давай поговоримо про це завтра, зараз одні емоції), а цьому тістові, навпаки, тепло потрібне (йди до мене, зараз обійму і все буде добре), а бувало, що все замісили як треба, а на сковороді, замість пишних оладок — тонкий млинець (та не плач, я з’їм, дуже смачно, правда). Пироги, пиріжки, печиво, піца, круасани, торти…

І знову пельмені, коли сини один за одним і часу катастрофічно не вистачає. Пелюшки, сорочечки, втома. Які тут пироги.

Магазинне? Не те щоб. Але чужа здоба трапилася.

Так вийшло, хто безгрішний?

Сиділи ввечері за столом, коли діти заснули і вона сказала ті важливі слова, нехай і відгукнулися болем, адже любов це вміння відпускати.— Знаєш, не завжди виходить любити одну людину все життя. Я все розумію.

— Вибач, я зрадник. Розтиснув долоню. У нас діти…

— Ми не про дітей зараз. Ми про нас. Я прийму будь-яке твоє рішення, відпущу, якщо скажеш, але молю про одне, не цілуй більше мої губи, якщо розлюбив. Від такого поцілунку одна гіркота.

І він поїхав на дачу, намагаючись почути себе.

Вночі пролунав дзвінок.

— Я дурень, вибач, заварив кашу.

— Або замісив інше тісто?

— Ні, тісто тільки з тобою. Можна приїду?

Більше ніколи про це не говорили. Прощення — не подвиг і не боягузтво. Досвід. Крапка.

Їхня історія налічує десятки років, безліч днів і ночей, подій. Книга життя поповнюється новими записами, уже підростають онуки, а на першій сторінці записані двоє ВІН і ВОНА. Творці свого рецепту щастя.— Бабусю, — тихо покликала Ліза, — можна я буду прикрашати?— Звичайно, люба!

— Ось стану дорослою, буду пекти так само смачно, як ти!

— Обов’язково будеш, дитино. Головне, роби це з любов’ю!

©Олена Горовенко

Переклад: ©chajuvannja

Джерело