Повчальна історія про хороше виховання

Повчальна історія про хороше виховання

Мені згадалася історія про хороше виховання.

Гарне виховання і добре серце іноді дуже заважають у житті. І одна жінка навіть сердилася на себе за хороше виховання. Інші б на її місці просто перестали б відповідати або заблокували б нецікавого кволого дідуся.

Справа була така: ця дама на сайті знайомилася з чоловіками, щоб влаштувати своє життя. Зараз багато хто так знайомиться. Справді, куди підеш в сорок років? В бар? Так там п’ють. А інтересу до пияцтва немає. У філармонію? Так там музику слухають, а не фліртують. В гості до родичів або до друзів? Так там родичі і друзі. Яких з дитинства знаєш… А працювала дама в науковій організації, де всіх колег знала. Прекрасні люди. З сім’ями і дітьми.
І ось на сайті вона знайомилася з найсерйознішими намірами. Шукала свою любов. Майбутнього чоловіка.

І їй став писати один дід. Їй багато писали, різні люди. А дід був старий, дуже-дуже старий, як мумія, вибачте. І виглядав так само. До того ж, він був з іншої країни і писав на своїй мові. Нічого цікавого, короткі повідомлення з картинками. І питання; мовляв, як справи, сеньйора? У мене справи добре і погода хороша. А у вас?
Жінка не збиралася з ним спілкуватися. Але вона через перекладач ввічливо відповідала, що справи добре. Світить сонце. Здоров’я в порядку, спасибі. Сподіваюся, Ви теж себе добре почуваєте.

Це було не надто обтяжливо. Але безглуздо. І хороше виховання не давало жінці припинити цю порожню переписку. Вона відповідала і зі святами вітала цього висохлого дідуся в картатій кепочці – це він таку фотографію розмістив. Напевно, думав, що кепочка його молодить…

Ну ось, це марне листування тривало півтора року. Дід писав трошки про себе. Про погоду. Про своє містечко. Дама йому відповідала. І на свято дідусь надіслав їй подарунок одного разу; вона сказала йому адресу, дорікаючи собі за поступливість. Він їй надіслав тендітну порцелянову чашечку з синіми квіточками. Прозору майже, всю в мережі дрібних тріщин. Старовинну кавову чашечку і музичну шкатулку. Її відкриєш – звучить ніжна мелодія … Просто сувеніри. Дама подякувала, звичайно. Щось зворушливе було в цьому подарунку, серце стиснулося на мить…

А потім жінка отримала довгий лист від юриста. І будинок на березі моря. І мільйони грошей, ось так. Дід був самотнім, дуже самотнім. І дуже стареньким. Таким, як висохлий осінній листок, який тихо впав з дерева… а будинок і гроші він залишив цій Юлі, – тому що у нього не було нікого близького. Ось він і сидів в інтернеті на сайті. Не з метою знайти любов, – просто йому було самотньо. І йому здавалося, що ним цікавляться, увагу приділяють, запитують про здоров’я, ніби як він і не один.

Ні, не здавалося. Так воно і було.

Гарне виховання іноді обтяжує. А іноді приносить багатство і свободу. І будинок на березі синього моря…
… Тільки Юля дуже плакала, коли все це сталося. Коли дізналася, що дід помер. Вона тримала в руках тендітну чашечку і плакала. Може, це була її людина, її споріднена душа, просто він вже постарів, поки її чекав?

Хто знає?

Анна Кир’янова