Наші діти нам не належать. Ось про що варто пам’ятати батькам!

Наші діти нам не належать. Ось про що варто пам’ятати батькам!

Наші діти нам не належать.

Вони прийшли пообідати, випити кілька цистерн молока, зносити сто пар взуття, розбити не один сервіз, вирости зі штанів, обзавестися бородою, дорости до бюстгальтера, басу, повноліття. Навчити нас фотошопу і спілкуванню в Telegram. Шити костюми Короля австрійського. Пекти печиво «Губка Боб». Тримати слово і стримувати крик. Дотримуватися спокою. Ладити з чоловіком, свекрухою і котом.

Переконавшись, що уроки вивчені напам’ять, вони йдуть, а ми залишаємося. Посивілі, постарілі, осиротілі. Звичайно, діти ще не раз забіжать до нас на чай, привітати маму з іменинами, а тата з Днем захисника Вітчизни. Але не залишаться назавжди.

Ось чому не можна розчинятися в них без залишку. Закривати з їхньою допомогою пробіли у відносинах з чоловіком. Заповнювати ними власні порожнечі.

Безперечно – діти найважливіша частина життя, але не все життя, тому їх виховання має бути по сусідству з отриманням другої вищої, відкриттям квіткового бутіка, подорожуванню Африкою та дослідженням впливу місяця на живі організми.

Індійська мудрість говорить:

«Дитина – гість у твоєму домі. Нагодуй, вивчи та відпусти».

Крім того, вони найкращі вчителі та супутники. Але не раби або боржники. Вони не зобов’язані мати наші параметри та стандарти, думати нашими думками. Вчитися в підходящих нам університетах, виходити заміж в білому і взагалі виходити заміж. Дитина приходить, щоб йти своєю дорогою, і завдання батьків – не нав’язати їй власних перонів, квитків і шляхів.

Ірина Говоруха