“Якби у мене було трохи життя”: прощальний лист Габріеля Гарсіа Маркеса

“Якби у мене було трохи життя”: прощальний лист Габріеля Гарсіа Маркеса

Письменник Габріель Гарсіа Маркес був хворий на рак. Відчуваючи наближення смерті, він написав прощального листа. У ньому Маркес говорить про те, чого зробити не встиг і що було дійсно цінним в його житті.

Прочитайте, адже у цієї людини є чому повчитися.

Якби Господь Бог на секунду забув про те, що я тряпчана лялька, і дарував мені трохи життя, ймовірно, я не сказав би всього, що думаю; я б більше думав про те, що кажу.

Я б цінував речі не за їх вартістю, а за їх значимістю.

Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із заплющеними очима – це втрата шістдесяти секунд світла.

Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б прокидався, коли інші сплять, я б слухав, коли інші говорять.

І якби я насолоджувався шоколадним морозивом!

Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, піднімався з першим променем сонця, оголюючи не лише тіло, а й душу.

Боже мій, якби у мене було ще трохи часу, я закував би свою ненависть у лід і чекав, коли зійде сонце.

Я малював би при зірках, як Ван Гог, мріяв, читаючи вірші Бенедетти, і пісня Серра була б моєю місячною серенадою. Я омивав би троянди своїми слізьми, щоб скуштувати біль від їх шипів і отримати яскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток.

Боже мій, якби у мене було більше життя… Я не пропустив би і дня, щоб не говорити рідним людям, що я їх люблю. Я б переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що люблю їх, я б жив у любові з любов’ю.

Я б довів людям, наскільки вони не праві, думаючи, що коли вони старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити!

Дитині я дав би крила і сам навчив би її літати.

Старих я б навчив того, що смерть приходить не від старості, а від забуття.

Я ж теж багато чому навчився у вас, люди. Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що істинне щастя чекає його на схилі.

Я зрозумів, що, коли новонароджений уперше бере батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди.

Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншу зверху вниз лише для того, щоб допомогти їй піднятися на ноги.

Я так багато чому навчився від вас, але, по правді кажучи, від усього цього небагато користі, тому що, набивши цим скриню, я йду…

Джерело