Історія про добро і чи варто робити його завжди

Історія про добро і чи варто робити його завжди

Добрі вчинки за своєю природою мають два результати впливу: добрі для благодійника та людини, якій це добро спрямовується, і навпаки — погані та негативні. Як таке буває?

Допомогла людині — втратила подругу

Нещодавно я прогулювалася з річною дитиною й зустріла давню подругу. Ми не бачилися уже понад 10 років. Софія розповіла, що вона — заміжня, мама трьох дітей, найменшій дитині було тоді до 6 місяців, чоловік тимчасово не працює. Моє серце стиснулося, я прийшла додому, зібрала пакет речей, якими вже не користувалася, і віднесла приятельці. Та моє добро стало рушієм її… підлості: Софія вимагала віддати їй дитячий візочок (“ви вже ним не користуєтеся”), мою куртку (“на тебе завелика”) та ще багато речей. Коли я відмовилася пожертвувати комбінезон сина (“він вже на нього замалий”), “подруга” обізвала мене егоїсткою. Ми попрощалися, недавно я знову зустріла її… вона знову була при надії.

Що штовхає людей допомагати іншим?

На своєму випадку з Софією я зрозуміла, що хотіла мати роль “рятівниці”: всім догодити, допомогти, бути оточеною похвалами й схваленнями. На роботі я користувалася значним авторитетом, а в декреті захотіла довести свою важливість саме на прикладі допомоги нужденної подруги. А вона цим вміло скористалася.

Інша моя подруга поділилася схожою історією: безвідмовний характер, бажання всім допомогти, розрадити, втішити. Вона навіть у суботу їздила прибирати до друзів! Якось вони з подружкою переглядали фільм і коли на екрані з’явився добродушний персонаж-дурник, колежанка пожартувала: “Твоя копія”. Відтоді все змінилося: знайома не пхається до інших з поміччю, відстоює свою думку, поважає себе та свою особистість.

Своєю “добротою” людина прагне закрити психологічні труднощі, залікувати душевні рани. Та якщо вас осиплють за це лиш зневажливим ставленням — рани лиш роз’ятряться з новою силою. Хочете допомогти людині, а від неї чекаєте на схвалення — вам бракує любові та впевненості в собі. Пропрацюйте ці проблеми — і все налагодиться.

Ще одним мотиватором до надання “безоплатної допомоги” є почуття провини перед близькими. І людина намагається його загладити своїми благородними вчинками.

Чому від допомоги стає гірше?

З часом я зрозуміла, що від вашої помочі людям може стати навіть гірше, як і вам, звісно. Благодійник у світлі слави не бачить, що людина, заради якої він старається, робиться грубою і нетактовною, вона звикає до того, що їй все мають принести й дати. І, що гірше, стає настільки зухвалою, що починає сама вимагати від вас благодійств.

Моя подруга — людина з великим серцем, і недавно вона взяла під свій патронаж одну багатодітну родину. Допомагає їм грішми, продуктами. Та з часом почула від неї, що вихованці нехтують її стараннями, поводяться дуже грубо та зухвало. Я порадила дозувати добро, адже не всі люди можуть адекватно його оцінити й прийняти.

Продовжуючи попередній випадок, можу ствердити, що люди знецінюють те, що одержують задарма. І якщо ви кидатиметеся на виручку людям за найменшої потреби, то станете для них ручним песиком, який слухняно виконає будь-яку команду. Вони плюватимуть на ваші почуття і плани та маніпулюватимуть, тиснутимуть на жалість заради самих себе.

Розповім ще про один яскравий випадок. Поруч зі мною мешкає 75-річна сусідка. Щоранку її правнучка привозить до неї свого сина, сама їде у справах, а старенька няньчить малого. Позавчора жінку з серцевим нападом забрали швидкою до лікарні, привезли лиш сьогодні вранці. І за пів години правнучка справно доставила правнука прабабусі, а сама спокійно собі поїхала. Що мене дивує більше — зухвальство молоді чи витривалість старшого покоління, — сама не знаю.

До слова, на думку вчених, альтруїзм в скорому часу робить благодійника таким нещасним, як йому і не снилося. Тобто, варто замислитися про розумний егоїзм, аніж про невиправдану жертвенність.

То варто допомагати чи ні?

Звісно, що треба! Треба і ще раз треба, але тим людям, які цього справді потребують. Не треба прикривати свої емоційні травми чи проблеми неймовірно широкою благодійністю, і ображатися потім, що ти не одержуєш натомість бажаних похвал.

Важливо визначити, що ти можеш віддати (а це те, чого в тебе є в надлишку). Як казали японці: “Хочеш нагодувати людину один раз? – Дай їй рибку. Хочеш нагодувати на усе життя? – Дай до рук вудку і навчи ловити цю рибку”.

Ще одна жінка розповіла історію, як взялася допомагати вдові з 4-ма дітьми. Жінка геть запустила і себе, і сім’ю, за домом не дбала. Моя знайома і продуктами допомагала, і одягом, і грошима. Принесла фарбу та шпалери — разом переробили ремонт, косметичний — та нехай. У вдови загорілися очі, з’явилася снага до життя: вона зібрала мізерні кошти, сама купила дешевої фарби й перефарбувала стелю в кухні. Оце — вудочка, добрий приклад, який таким людям треба показати.

А чи допомагаєте ви людям, які цього потребують? Чи вдячні вони вам за це? Поділіться своїм життєвим досвідом.

Джерело