Любов – це зустрічати в аеропорту…

Любов – це зустрічати в аеропорту…

Я летіла з однією милою жінкою і її братом з Варшави до Москви. Ми в літаку познайомилися. А коли приземлилися, вони мене запитали: “Тебе хтось зустрічає?”

Я згадала настанови чоловіка: “Коли прилетиш — бери таксі, не торгуйся” і похитала головою: “Ні, ніхто”. Тоді ці добродушні люди посадили мене в свій автомобіль, але попередили, що скоро їм прийде пора звертати на кільцеву, а мені потрібно рухатися по Ленінградці далі.


Я якось не звернула уваги на такі дрібниці. З тієї самої хвилини, як пройшла паспортний контроль в Шереметьєво і переконалася, що чоловік дійсно не жартував щодо таксі, я сильно засмутилася і міркувати могла тільки про одне: “Чому він мене не зустрів? Чому? “Однак мої нові знайомі досить швидко зупинилися і сказали, що далі нам не по дорозі.
Я дуже сердечно з ними попрощалася. Через хвилину мені вдалося визволити з пакетів праву руку і підняти її паралельно земній поверхні. Через десять хвилин я зрозуміла, що машину тут не зловити. Через п’ятнадцять хвилин я одягла на себе все, що у мене було, і попрямувала вздовж дороги.


Зрештою я натрапила на якусь зупинку, сіла на опівнічний автобус, потім проїхалася на тролейбусі, а потім мене все ж підібрав автомобіль, і досить швидко, всього за якихось три години мені вдалося дістатися додому. У передпокої я звалилася зі своїми сирами на підлогу. Чоловік сидів за комп’ютером – рятував Всесвіт, тому підійти відразу не міг, хоча на шум відреагував: “Ну що, зайка, приїхала?» А я лежала на підлозі, розкинувши руки, і не поспішала вставати.

“Якого біса — думала я. – Якого біса я роблю з цією людиною?”

Я знала все, що він мені зараз скаже. Що треба було брати таксі, а не шукати пригод на свою голову. Що нерозумно зустрічати людину вночі в аеропорту, якщо у тебе немає особистого автомобіля. Що я просто шукаю привід, щоб посваритися. Я знала всі його розумні і логічні доводи, на які практично нічого заперечити. Але серцем розуміла – щось тут не сходиться.
Тільки через кілька місяців я змогла чітко сформулювати проблему.

На МТВ якраз показували реаліті-шоу з життя сімейки Осборнів. Мама заганяла дітей в машину, щоб їхати в аеропорт — зустрічати тата. Діти вередували, бурчали: “Чому його обов’язково треба зустрічати?” і тут же, перекривлюючи маму, повторювали слідом за нею смішними голосами:” Тому що ми його любимооо!”Потім заспокоювалися, сідали в машину і їхали куди треба.


Тоді-то я все зрозуміла. Ми зустрічаємо близьких не тому, що у них важкі сумки. Ми зустрічаємо близьких, тому що любимо їх. Правда, відмінний слоган для старої доброї жуйки ” Love is»”: “Любов-це зустрічати в аеропорту”! Ми хочемо порадувати коханих. Підтримавши. Обійнявши. Сказати: “Як добре, що ти повернувся”.
Я ж створювала сім’ю не для того, щоб мені говорили: «Візьми таксі», «Не чіпай мене», «Не заважай», «Розберися як-небудь сама, це ж просто». Я створювала сім’ю для того, щоб хтось стояв у залі прильоту і шукав мене очима в натовпі…


Так, якщо підійти до справи тверезо і розважливо, всі ці зустрічі-проводжання майже завжди незручні, нелогічні і начебто не потрібні. Можна не їздити в аеропорт – пробки заважають, або там гра комп’ютерна. Можна не ходити в лікарню особисто, а надіслати кур’єра з апельсинами. Можна не відзначати річниці – все одно це безглузде свято, на яке навіть не варто витрачатися. Можна взагалі не здійснювати ніяких зайвих рухів тіла. І тупо сподіватися, що до тебе, такого байдужого, будуть небайдужі.


Але так не буває. Хороші відносини вимагають якихось зусиль. “Само собою” буває тільки погано. Оззі Осборн досить багатий для того, щоб дозволити собі автомобіль з особистим шофером. Але, повертаючись додому, він насамперед хоче бачити не шофера, а рідних людей. Я не Оззі, але я теж хочу того ж самого. Всі цього хочуть. Але не всі готові це робити.


А може ті, кому лінь зустрічати, вислуховувати, втішати і радувати своїх близьких, просто давним-давно їх розлюбили? Або взагалі ніколи не знали цього почуття.

Наталія Радулова