“Все що ми робимо – ми робимо для себе”… Мудра історія для кожного!

“Все що ми робимо – ми робимо для себе”… Мудра історія для кожного!

Зайшла в супермаркет. Краєм ока бачу маму з сином років 6-ти. Як то кажуть, бідненько, та чистенько. Славний такий хлопчисько. Видно було, що йому чогось хочеться, але не наважується просити.

Поки мама копалася в кошику з уціненими дрібницями, він обережно взяв коробку з фломастерами, погладив, понюхав, поклав на місце. Потім помацав якісь наклейки і зітхнув … так важко, як дідусь.

Жінка нахилилася і тихесенько сказала: “Немає грошей, синку”. А він тільки мовчки кивнув.

І йще … на ньому була така жалюгідна шапочка з помпончиком .. зовсім дитяча. Серце стиснулося.

Чомусь пригадала, що Анюта моя теж ніколи нічого не просила.

Пару секунд подумала … метнулася по залу, накидала в пакет ці фломастери, наклейки, коробку пластиліну і різні хлопчачі радості. Швидко оплатила, чек кинула в пакет.

Замислилася – а як віддати дитині, щоб не образити? Справа тонка …

Дочекалась, коли мама стала біля каси, підійшла до ньго і бадьоренько кажу: “Привіт, хлопчику. Сьогодні день шапок з помпончиками. Ти не знав?! Ну як же так? Ми проводимо конкурс на кращі помпончики на шапці. Ти виграв, ось тобі приз! “

Він так на мене подивився … Знаєте, у мене всього один раз в житті був такий погляд. У Болгарії. Рік постійніх судів вимотав і спустошив. Адвокат був ненаситний… і даремний. З роботи звільнили.

І ось я йду під дощем, в кишені всього 10 левів – маленька чашечка еспрессо. Іду і розумію, що останній суд я програла і у мене заберуть дитину. Тупик. Промокла вся і заскочила в кафе. Думаю – зігріюсь і вип’ю кави, а там вже побачимо …

Дивлюся – повно народу, а на столах якісь карти розкладені. Виявилося, грають в бінго. Я навіть не знала, що це. Присіла за один столик, як сирітка Марися … мені відразу картки несуть. Одна коштувала рівно 10 левів. Посоромилася відмовитися. У всіх по 10-20 штук, а у мене одна…. Ви не повірите – я виграла. І не просто, а зірвала джекпот.

Мені принесли повну корзину грошей. Шок був найсильніший, але вистачило розуму далі не грати. Та сума і поставила крапки в цьому процесі. Коли я зрозуміла, що бінго у мене … в загальному, саме так дивився на мене цей малюк.

Поки він не схаменувся, я вискочила на вулицю і по дорозі думала про те, що незнайома мені дитина, з благоговінням і вірою в чудеса, отримала своє маленьке дитяче щастя … мені реально полегшало.

Вірно кажуть: все, що ми робимо – ми робимо для себе, погане це чи добре.

О. Дмитрова