“Золоте яблучко”- повчальна історія для всіх батьків!

“Золоте яблучко”- повчальна історія для всіх батьків!

Жили-були чоловік з жінкою. Жили вони в достатку, ні в чому собі не відмовляючи, і ні в чому у них не було потреби. Якось раз увечері чоловік повернувся додому і розповідає дружині:

– Щовечора проходжу я повз будинок того бідняка, що живе неподолеку від нашого маєтку, і щовечора чую з вікна дружний сміх. Сміються і він, і його дружина, а чому сміються, чому радіють – незрозуміло.

Дружина йому і відповідає:

– Ах, як би і я хотіла також сміятися цілими вечорами безперервно, а то так нудно, коли настає темрява! .. Не забудь завтра запитати у того бідняка, чому він з дружиною так радіє.

Богач зробив, як йому веліла дружина. Назавтра, проходячи повз убогу хату, в якій жив бідняк, постукав у єдине вікно, через яке лунав завзятий сміх, і запитав визирнувшого на стукіт бідняка:

– Ось скажи мені: ти бідний, в твоїй хаті шаром покоти, а щовечора вона наповнюється радісним сміхом, а нам з дружиною вечорами нудно і зовсім не до сміху буває? Я дам тобі будь-які гроші, тільки відкрий мені, в чому твій секрет?

Бідняк примружився хитро і відповідає багатієві так:

– Та не треба мені твоїх грошей! Я тобі і так скажу: є у нас з дружиною «золоте яблучко». Так ось, перекочуємо ми це «яблучко»: я – дружині, а дружина – мені, і від того нам так весело! ..

Поспішив він додому, все дружині розповів, і зранку вирушив у місто, золоте яблуко купувати. Знайшов він золоте яблуко, за великі гроші купив, та ще продавцеві «на чай» накинув, і швидше назад, до дружини вернувся.

Ось, сіли вони і давай золоте яблучко перекочувати … Тільки щось не сміється їм від цього, не радісно.

Нічого не вдієш, лягли вони спати. Ранок вечора, як відомо, мудріший.

А назавтра багач знову до бідняка стукає:

– Купив я, – каже, – золоте яблучко, вже катали ми його з дружиною – перекочували, а тільки не весело чомусь від цього.

У той момент на порозі хати з’явилося дитя маленьке, тільки-тільки ходити навчилося. Бідняк, на дитину вказуючи, і каже:

– Нічого-то ти не зрозумів, дорогенький! Ось воно, наше «золоте яблучко»! Щовечора приходжу я додому з поля, втомлений, а тут мене дружина і дитя чекають. Повечеряємо ми, всі разом, чим Бог пошле, сядемо: я – в один кут хати, дружина – в інший, а малюк наш то до мене, то – до дружини. Йому смішно, і нам з дружиною – радісно. Ось і сміємося всі разом!

Так, мати дітей – величезна відповідальність і великий труд, але одна-єдина дитяча усмішка здатна спокутувати всі жертви, всі непосильні муки, і вона безцінна.

Джерело