У відносинах не буває тайм-аутів, якщо вони, ці самі відносини, справжні…

У відносинах не буває тайм-аутів, якщо вони, ці самі відносини, справжні…

Чоловік вирішив взяти тайм-аут, він втомився від сім’ї і відносин.
Поки він відпочивав, я знайшла себе.


Чоловік не подзвонив ні разу. Не запитав, чи є, що їсти синові, мені, чи є, чим оплатити комуналку хоча б за той місяць, коли він ще жив з нами.

Нічого, тиша.

– Я втомився від тебе, я втомився від сім’ї, я хочу пожити окремо, розібратися в собі, – чоловік вбив мене цими словами , – мені з тобою стало нудно, я так давно не був один, я беру тайм-аут.

Ми прожили в шлюбі 10 років, нам обом по 35. Нашому маленькому синові всього лише 3 роки. 6 довгих років ми намагалися завести дитину. Перевірялися, лікувалися, пробували, ловили сприятливі дні. Коли тест показав дві заповітні смужки, чоловік ридав від щастя, стоячи на колінах. Коли мене виписували з пологового будинку, в спальні не було вільного місця від квітів. І ось тепер він втомився.

Чоловік діловито збирав свої речі, залишивши тільки зимовий одяг, кидав їх у сумки, не помічаючи дитини, яка горнулася до його ніг, зрідка, роблячи перерву, щоб «хильнути» коньяку на кухні. Мабуть спиртне йому додавало хоробрості і впевненості. Він пішов. Я залишилась. Ми жили в моїй квартирі, тому хоча б з дому мене ніхто не вижене.

Він напевно когось собі знайшов, – запевняла мене подруга Ніна, – втомився він, важко з дитиною йому, бідному. Всі мужики такі, не будь дурепою, не чекай, йди і подавай на аліменти. Можна навіть до розлучення, на що ти жити будеш, поки твій благовірний буде відпочивати і життя обмірковувати!
Так, жити було ні на що. З роботи, за наполяганням чоловіка, я звільнилася, коли дитині було півтора року:

Ми так довго чекали сина, – сказав мені тоді Денис, – не місце йому в садках. Сиди і виховуй дитину. Я цілком вас обох прогодую.
Я сиділа з дитиною, жила інтересами чоловіка і сина, самовіддано створювала затишок, розділяючи всі забаганки свого чоловіка. Заробляв він досить, грошей на господарство і мої потреби давав, не питаючи звіту.


Через тиждень я пішла в суд, щоб подати на аліменти, а вдома гарячково шукала вакансію.
Мені пощастило, на моїй колишній роботі пішла на пенсію моя колега, виходь хоч завтра, питання тільки в тому, що місця в садку не було, я ж не ставала на чергу. Моя мама запропонувала свою допомогу в якості няні.

Будеш приводити онука до нас, – сказала мама, – так, мені важкувато буде на 7-му десятку з твоїм шустриком, але що ж тепер поробиш! Тільки підкидай грошенят трохи, щоб я продукти йому купувала.
Це було розумно і справедливо. Пенсія у мами маленька, на перших порах я зайняла грошей у тієї ж подруги: треба було і нам з сином їсти, і їздити на роботу і з роботи.
Чоловік не подзвонив ні разу. Не взнавав, чи є, що їсти синові, мені, чи є, чим оплатити комуналку хоча б за той місяць, коли він ще жив з нами.
Нічого, тиша …
Я все побачила сама. Наш тайм-аут у відносинах виглядав миловидною брюнеткою років 25-ти, стрункою і високою. Мій чоловік сидів з нею на відкритій веранді кафе недалеко від моєї роботи, ймовірно він навіть не подумав, що я зможу якось там знову опинитися. Я просто зняла солодку парочку на камеру і пішла своєю дорогою.


Моє життя стало налагоджуватися. І знаєте, я раптом зрозуміла, що без нього мені краще. Спокійніше і чистіше стало в будинку, не треба було купувати і готувати їжу, яку він любив, а я терпіти не могла. Ніхто не розкидав речі по квартирі і не залишав після себе брудну ванну. А ще я зрозуміла, що я інша. Зовсім не та, що була в шлюбі. Що, виявляється, я люблю більше хокей, ніж футбол. Що парфуми, які стоять на моєму туалетному столику, які так подобалися чоловікові, мені просто огидні. Що я ненавиджу свій колір волосся, на якому наполягав чоловік. Що мені йде коротка стрижка, а не довге волосся. Що кросівки чудово поєднуються з сукнею, а помада червоного відтінку – це абсолютно не моє.
Невже всі ці 10 років я розчинялася в своєму чоловікові, переставши бути самою собою?


Я стала повертати собі себе по шматочку, по крапельці.
Почавши заробляти, через три місяці я отримала підвищення і прибавку до зарплати. Змінила ненависні сукні на джинси і ділові брючні костюми. Перефарбувала у всій квартирі стіни в зовсім інші кольори, ті, які подобалися особисто мені. І подала на розлучення.
З моменту свого відходу, а пройшло 8 місяців, чоловік не подзвонив ні разу.
А за 2 дні до суду він з’явився. З квітами та фруктами.

Я подумав, розібрався в собі, я не проти повернутися, – заявив мені чоловік, – о, який у нас безглуздий колір стін в прихожій. І навіщо ти обрізала волосся, тобі так не йде.

Я теж розібралася в собі, – відповіла я чоловікові. – Цей безглуздий колір – мій найулюбленіший. Зачіска мене влаштовує, а як звуть наш з тобою «тайм-аут»? Вона дала тобі відставку?
Я показала чоловікові фото на телефоні.

Я не хочу, щоб ти повертався. Я теж подумала і зрозуміла: мені краще без тебе.
Чоловік почав говорити, що я егоїстка, що я не думаю про сина, який залишається без батька. Що я нікому не потрібна майже в сорок, та ще й з дитиною.

Про сина я думала всі ці 8 місяців, які його тато розбирався в собі. Я думала про те, чим нагодувати дитину, з ким його залишити в мої робочі години. І, так, я егоїстка, це, виявляється, так приємно. А на рахунок того, що я нікому не потрібна в сорок, ти не правий. Я потрібна. Дуже потрібна самій собі. Мене у себе так довго не було.
Я закрила двері за колишнім чоловіком.
Я ні про що не шкодую.
І я буду наполягати на розлучення.
У відносинах не буває тайм-аутів, якщо вони, ці самі відносини, справжні.

© Лаккі

Джерело