Коли ти поспішаєш туди, де тебе чекають – це безцінно…

Коли ти поспішаєш туди, де тебе чекають – це безцінно…

Я, не так давно, зрозумів одну страшну річ: все життя дорівнює слову «чекай».

Ти весь час щось чекаєш. Чекаєш, поки охолоне кава. Чекаєш літо.
Чекаєш Новий Рік. Чекаєш коли впаде астероїд, і коли твоя кішка нарешті наїсться. Ти чекаєш повідомлення в Фейсбук і дзвінка на телефон.


Не важливо скільки тобі, тридцять, сімдесят або п’ять.
У сорок ти чекаєш дружину з роботи, а в п’ять, коли мама забере з садочку. І все чекаєш і чекаєш: зарплату, закінчення фільму, біля моря погоди, коли підуть зайві кілограми, а прийде сиве волосся. Чекаєш перемогу над своїми страхами і поразки конкурента.


Чекаєш, чекаєш, чекаєш.
Чекаєш подарунка і просто доброго слова. Чекаєш підступу і трамвай. Чекаєш доставку піци і закінчення робочого дня. І знову чекаєш, чекаєш, чекаєш. Чекають всі, всього і завжди. І навіть полковник чекає на листа, хоча йому ніхто не пише.


Але найсолодше, що хтось чекає і тебе. Не тому, що від тебе щось потрібно, а просто чекає, тому, що ти є. Не важливо де тебе чекають: в мережі, вдома, або на небі… Поспішайте до тих, хто чекає. Інший раз їм достатньо звичайного «мурк», і їм спокійно, що ти ось, ти тут.

© Віктор Малахов