Ось в чому полягає головна проблема самотності…

Ось в чому полягає головна проблема самотності…

Нещодавно одна приятелька прислала мені фотографію своєї вечері. На красивій скатертині стояла розкішна тарілка з вишукано приготовленим м’ясом. Поруч лежало столове приладдя, у вазі стояли свіжі квіти, а в келиху – прохолодне вино.

– Ей, ти точно вечеряєш одна? – написала я їй, додавши підморгуючий смайлик.

Вона здивувалася. Якщо є можливість, чому б не побалувати себе смачною вечерею? Адже, я собі не чужа.

Згадалося, як одного разу я побачила рекламу фільму, на який дуже захотілося піти. А ось чоловік йти ніяк не хотів, я пішла одна. Це був денний сеанс, тому людей в кінозалі було небагато. Але по їх реакції було видно, що фільм їм не подобається. У режисера було дуже специфічне почуття гумору. Спочатку люди стали шепотітися, а потім йти, але мені було все одно. Я раптом зловила себе на думці, що сиджу в абсолютно порожньому залі, одна. Що я регочу вголос, повискую від сміху, насолоджуючись моментом. І мені та-а-ак добре …

А ось ще що згадала. Я знала одну дівчину, у якої були проблеми з обличчям. Не хочу вдаватися в подробиці, але це настільки впадало в очі, що у дівчини не було хлопця. І друзів у неї теж не було. І ось вона сиділа вечорами одна після роботи, і з сумом зітхала про нездійсненне. Мріяла про подорож в теплій дружній компанії. Але ж на це потрібні гроші, для цього потрібна компанія … А у дівчини тільки її косметичний дефект і п’ять тисяч «зайвих» грошей.

Дівчина спочатку посумувала, а потім плюнула на все і вирішила рвонути в дешевий автобусний тур в сусіднє місто. І їй це дуже сподобалося. Потім вона цілеспрямовано зібрала грошей і поїхала ще й ще. Поступово з нею здружилися кілька людей, фанатів таких поїздок. Тепер вони справжня команда.

Зараз вона стала досвідченою мандрівницею. Останній раз я бачила, як вона розповідала щось натхненне, а навколо неї зібрався гурток із слухачів. Вони дивилися на неї із захопленням, не звертаючи уваги на її недолік.

Мені здається, головна проблема самотності не в тому, що поруч немає когось. А в тому, що простір навколо себе, що фізичний, що емоційний, треба вміти наповнювати. Наповнювати не сумом, щербатими чашками, вимушеним сидінням вдома, несмачною їжею набігу, нецікавими передачами, непотрібними розмовами. А наповнювати тим, що тобі смачно, приємно, смішно, радісно і цікаво. А якщо цього немає під рукою, значить, це треба шукати.

Шукати, наповнювати свій простір, це, до речі, теж навик, якому сучасних дітей не вчать. Не встигнуть вони вирости з пелюшок, як їх починають розважати примусово, забивають щогодини гуртками, «Розвивашками» або, якщо батьки ліниві і інертні, інтернетом. Сучасна дитина, у якої батьки забрали кожну крихту вільного часу, підмінивши його амбіціями батьків, часто не знає, що в звичайній кімнаті 12 квадратних метрів можуть уміщатися десятки просторів і світів.

Нещодавно ми з мамою розбирали скриню зі старим речами, і я виявила там штори. Це були самі банальні радянські штори з якимись огидними флоксами. Я дуже здивувалася, тому що все дитинство була впевнена, що візерунок на шторах зображує чарівний парк і любляче сімейство кенгуру. Щовечора я придумувала собі про них казку на ніч, ми стільки пережили разом, і ось на тобі, виявляється, що вони – всього лише флокси.

І знаєте ще що? Хороший наповнювач власного життя прекрасний не тільки тим, що він може самостійно наповнити свою квартиру смачною вечерею, своє життя – радістю, а свою голову – цікавими сюжетами, надіями і передчуттям.

Хорошому наповнювачу власного життя є що привнести і в чуже життя, якщо поряд з’являється близька людина. І немає необхідності відчайдушно хапатися за штанини (спідниці) різноманітних «не тих» і терпіти їх неподобства, викрутаси і абьюз, щоб не дай бог не залишитися в задушливій, нудній самотності.

Морена Морана