Не забирайте в дітей віру в диво… Життя таке тяжке, а дитинство таке коротке!

Не забирайте в дітей віру в диво… Життя таке тяжке, а дитинство таке коротке!

Одного разу під’їжджаю до гіпермаркету. Справа була в серпні. Дивлюся – вільне місце є поруч з мотоциклом «Харлеєм». Паркуюсь, виходжу з машини, починаю розглядати його, так як люблю такі мотоцикли.

Поруч біля машини копошиться сім’я, укладає покупки. Мама, тато, і хлопчина років п’яти.

І тут з’являється господар Харлея. Класика – шкіряні штани, шкіряний жилет на голе тіло, на одному плечі тату ZZ Top, на іншому – AD/DC. І… величезна білосніжна шевелюра з кучериками, і така ж білосніжна борода до пупа.

Хлопчина як закричить: «Мамо, дивись, Дід Мороз!!!». А мама йому: «Ні, синку, це дядько-байкер».

У хлоп’яти починає надуватися нижня губа.

А дядько-байкер повертається до хлопчика, і каже добре поставленим басом (далі діалог з хлопчиком):

– Та ні, я і є Дід Мороз.

– А де твоя червона шуба і чому на мотоциклі?

– Так літо, у мене відпустка, катаюся ось, заодно дивлюся на дітей, хто добре поводиться, хто погано, щоб знати, кому дарувати подарунки на Новий рік, а кому – ні А на мотоциклі, тому що олені відпочивають, сил набираються, адже взимку скільки справ у нас буде.

– А Снігуронька де?

– А снігуронька на морі відпочиває.

– А вона не розтане?

– Та ні, казки це, не танемо ми від спеки.

Далі відкриває сумку, яка битком набита м’якими зайчиками. Бере одного і дарує хлопчиськові зі словами: «Поводься добре, слухайся маму з татом, і буде тобі на Новий рік хороший подарунок».

У того аж сльози на очах від щастя.

Потім повертається до мене «Дід Мороз», підморгує оком, і шепоче – «Третій за сьогодні».

Сідає на мотоцикл, і плавно від’їжджає… Мама пусміхається, тато усміхається, хлопчина обіймає зайчика. Я дивлюся на сонечко, і думаю – «Яке ж прекрасне це життя!»

Автор – Микола Ніколаєнко

Джерело