Заради справжнього кохання люди здатні на неймовірні вчинки. І ця історія тому підтвердження!

Заради справжнього кохання люди здатні на неймовірні вчинки. І ця історія тому підтвердження!

Ця історія трапилася на сході Індії. Там, де бамбукові зарості, гіллясті лічі та плантації священних фікусів. Пагорби кольору старої троянди й небесна річка Ганг, яка дивом спустилася на землю. У ній хлюпаються сліпі дельфіни та мирно плавають мерці. Трохи вище голубохвості птахи з бузковими шиями відкладають круглі яйця і співають так, наче катаються на скрипучих дверях. У цій провінції живуть бідні люди, яких називають «поїдачами щурів». Вони вірять у Бога, який присутній у кожній людині, і ставлять підпис, опускаючи палець у сажу або насип чорнильних олівців. Нанизують жасминові гірлянди й живуть на два долари в день.

Тут нічого не змінюється протягом останніх двох тисяч років. Так само немає шкіл, лікарень, доріг. Людина — ніхто, і її можна підкувати, як коня. Будинки — нори стрижів. Пагорби тягнуться нескінченно, і щоби їх обійти, потрібно декілька днів. Грунт курявий. Сонце пекуче, здатне зварити хоч манго, хоч баклажан. Саме тут, у селі Гехлор, прожив усе своє життя Дашратх Манджхі. Простий, худий, працьовитий. Усе його багатство — дружина на ім’я Фалгуні Дені, діти, небо, тарілка рису, десяток зірок, одна сорочка і дві втомлені руки.

Одного дня кохана впала зі скелі й розбилась. Закривавлену Фалгуні Дашратх ніс на собі в лікарню, але не встиг. Занадто довгим виявився шлях через гору. Наступного дня вдівець помолився, глянув на сонце, що ліниво жувало горизонт, і привітав кохану, яка літала разом із птахами. Перев’язав поперек, зробив перший удар молотом і не зупинявся багато років. У нього не вірили й називали божевільним, адже кварцит, особливо твердий, міцний і впертий. Дашратх мовчав, сидів, страждав від нестерпного м’язевого болю, але продовжував битися з каменем. Через двадцять два роки він здобув перемогу і скоротив дорогу до міста із сімдесяти кілометрів до одного. У день, коли був розколотий останній камінь, село вийшло з палаючими факелами й танцювало.

Літній Дашратх танцював разом з усіма, а поруч під радісний барабанний ритм «кружляла» його кохана. Ми всі живемо в ім’я й заради високих почуттів. Дбаємо, обіймаємо, цілуємо. Готуємо сніданки, плачемо на шкільних спектаклях, лікуємо садни й застуди. Хтось будує будинки й церкви, розбиває сквери, виводить нові сорти квітів і називає кораблі іменами дружин. Бетховен присвятив коханій «Місячну сонату». Граф Потоцький подарував Софії парк, Наполеон Жозефіні — Сицилію. Мій знайомий проїхав на роликах весь Київ від Пущі-Водиці до Козина, намагаючись продемонструвати масштаб своїх почуттів.

У книзі «Все заради любові» є чудові слова. Коли помирає кохана людина, зірки й сонце зникають і потрібно досить багато часу, щоби знову побачити світло. Дашратху Манджхі знадобилося на це два десятиліття, проте тепер щоранку сонце прокидається й насамперед освітлює створений його руками шлях.

Ірина Говоруха

Переклад: Чаювання поза часом

Джерело