Так важливо кожен день жити смачно. І це не про їжу…

Так важливо кожен день жити смачно. І це не про їжу…

Ми вчора з дівчатами вирішили сходити в дорогущий модний ресторан.

Ну, якщо чесно, це дівчата вирішили, а я пішла за компанію.

Коли в нашому дівочому чаті я прочитала, куди ми йдемо, всередині мене оселилася буркотлива скнара: це мав найдорожчий обід в моєму житті. Я не хочу називати суму, але щоб було зрозуміло: місяць харчування мого сина в школі (гарячі сніданки й обіди) коштує дешевше.

Я уявила, що ще можна купити за ці гроші, які я просто “з’їм” за один раз – і засмутилася.

Мені шкода грошей на їжу, і на себе – шкода. 

Але мені дуже подобалася компанія, тому не хотіла відмовлятися від зустрічі. 

І я домовилася сама з собою: ну коли я ще потраплю в таке місце і з такими людьми? І пішла.

І далі було захоплення! Якась неймовірна гастрономічна насолода завдовжки у дві з половиною години. У тому ресторані їжа – це формула, в якій слово “цікаво” помножене на “смачно”, там хотілося дивитися, і слухати, і смакувати, і – “о, Боже, що б ви не робили, тільки не зупиняйтеся”.

Це був цілий дегустаційний спектакль, де на сцені з’являлися все нові і нові герої, які дивували все сильніше і сильніше, хоча кожен раз здавалося: ну куди ще крутіше? І шеф-кухар, такий скромний, такий збентежений нашою увагою, такий закоханий в магію своєї неймовірної творчості.

Там я зрозуміла, що за таке – не шкода грошей. Ось ні копійки. Стільки емоцій, стільки захоплення, стільки вражень, скільки я купила за ці гроші, я мало де знайду. А це найкраща інвестиція – в життя, в інтерес, у смак.

Наповнена враженнями по вінця, я побігла виступати на свій захід. 

Там мене зустрічала одна з організаторів К.

Ми багато разів працювали разом, бачилися не вперше.

Мені здалося, що у К. були червоні очі, ніби заплакані. Я соромилася запитати, що сталося. Але коли ми залишилися наодинці, і я стала розповідати про свої гастрономічні пригоди, К. раптом перебила мене страшною фразою:

– Оль, я тільки-но чоловіка поховала…

Я врізалася в жах цієї фрази. Як? Чому? Коли? Інфаркт. Раптово, страшно і несподівано. 

Зовсім молодий ще, подзвонив з дачі, сказав, що в спину вступило ”встрелило”, вона зібралася і поїхала, крем повезла для спини, зігріваючий і… не встигла.

К. розповідає, що торік, ще до пандемії, вони з чоловіком назбирали на поїздку до В’єтнаму. Мріяли обоє.

В’єтнам – це дуже далеко і дуже дорого. А вдома – стільки фінансових “дірок”: і дачу добудовувати треба, і в машині щось ремонтувати, і вдома треба паркет перекласти… Але – В’єтнам. Ну, коли ще?

І вони взяли – і полетіли. І це була просто чудова поїздка двох щасливих людей.

К. дивиться на мене очима, повними сліз: “Я така щаслива, що ми тоді вибрали подорож, а не справи. Справи, вони завжди будуть. А враження – вони безцінні. Я рада, що у нього був В’єтнам. В’єтнам цінніший, ніж… паркет “. 

Ми обнялися з К. і разом поплакали.

І я ще раз до мурашок прожила думку про те: як важливо, як потрібно, як необхідно ЖИТИ СЬОГОДНІ.

Інвестувати в яскраве життя свої ресурси – час, гроші і можливості.

Тому що кожен день – це подарунок. Подарунок, який безцінний саме тим, що не нескінченний.

Приїхала додому сьогодні, а на столі записка від чоловіка: “Ми з сином тобі сніданок приготували”.

І сковорода, дбайливо загорнута в рушник, щоб не схолола. 

Я піднімаю кришку, а там – омлет з гріночками і скибочками помідорів.

Вчора я їла вишукану кухню, таку високу, що дух захоплювало. 

А сьогодні я їм омлет з яєць, молока і криво порізаних помідорів. Але серце завмирає від щастя і вдячності.

Так важливо кожен день жити смачно. І я зараз не про їжу…

© Ольга Савельєва

Джерело