Чому не треба повертатися до тих, хто вас не поважав і не цінував?

Чому не треба повертатися до тих, хто вас не поважав і не цінував?

Наші успіхи найважче сприймаються там, де ми виросли…Чому? – Бо інші там… цього не досягли! Або досягли зовсім не цього.

Якщо хочете досягти успіху, підіть від тих, хто вас знецінює. Хто не здатний оцінити ваші таланти, силу особистості, успіх.

Цих людей розпізнати легко: вони завжди говорять з вами або про вас з легкою такою зневагою. І завжди згадують ваші невдачі, промахи, помилки. І постійно звертаються до минулого, тому що вони там залишилися навічно. І вас хочуть залишити там назавжди.

Ваші успіхи вони не помічають. Або помічають, але не “перетравлюють” ніяк..

Ці люди можуть бути родичами, колишніми однокласниками, навіть начебто приятелями або нібито друзями дитинства. Насправді ніяких добрих почуттів до вас у них немає. А в їх телефоні ви записані як «бесштанний Хасан». Або ще гірше. І між собою вони вас так і звуть.

Ось і не треба повертатися до них. Ділитися успіхом. Взагалі ділитися з ними не треба.

Один успішний бізнесмен приїхав до тітки, яка в дитинстві глузувала з нього. Хотів обсипати її подарунками і заслужити прихильність; треба з родичами підтримувати хороші стосунки!

Сім’я ж. Це цінність!

А тітка з порога сказала: мовляв, дурник наш приїхав. А пам’ятаєш, як ти в дитинстві заїкався смішно? І якось раз опісявся при всіх?

Або на зустрічі однокласників, куди пішла відома актриса, їй нагадали, яка вона була страшненька в дитинстві. Як всі сміялися над нею. І з задоволенням поринули у спогади про те, як безглуздо вона виглядала. І як її відкинув гарний хлопчик. Ну і навіщо вона пішла на цю зустріч? Довести людям з минулого, що досягла, змогла, домоглася, красу свою показати, налагодити відносини? Зовсім це неможливо. Ті, хто сміялися над вами і вас не поважали раніше, НІКОЛИ не визнають свою помилку. А всіма силами намагатимуться повернути вас в попереднє положення.

Обікрасти. Знеславити. Очорнити. Спровокувати, зрештою.

Йти можна, тільки щоб переконатися – ставлення до нас не змінилося.

І ці люди так і живуть убогими спогадами про минуле. Живуть погано. І виглядають теж погано. Якщо треба назавжди розпрощатися з ілюзіями або з болісними спогадами, – йдіть. Сміливо і гордо. Але не здумайте там залишатися! Прийшов побачив переміг! – так римляни говорили.

Є стародавня казка про хлопчика Хасана, над яким сміялися рідні і сусіди. Він жив в маленькому селищі, цей хлопчик. І одного разу у нього розв’язався шнурок, який підтримував штанці. Гумок і гудзиків в ті часи не було. Хасан встав, а штанці впали. Дуже смішно! Всі реготали до сліз. І стали кликати хлопчика «бесштанним Хасаном», постійно згадуючи цю сміховинну історію.

Хлопчик підріс і поїхав геть із селища. Став великим полководцем і сильним лідером, підкорив багато земель, отримав багатство. А потім став правити. І сміливий, багатий, халіф Хасан вирішив відвідати рідне село. Він навантажив караван подарунками. Він дістався до рідних місць. Він спустився з чудового коня в чудових шатах. За його спиною стояли воїни і погоничі навантажених скарбами верблюдів. І самі верблюди.

Хасан простяг руки до родичів і сусідів. Відкрив рот для вітання. І почув, як хтось сказав: «дивіться, бесштанний Хасан до нас повернувся! Пам’ятаєте, як з нього штани впали? ».

Всі реготали і згадували цей випадок. Їм було абсолютно наплювати на успіхи Хасана і його добрий намір. Вони пам’ятали тільки те, як він втратив штани. І все. Решта їх не цікавило.

Хасан мовчки скочив на коня, зробив знак своєму каравану і відправився в багатий і процвітаючий величезний край, яким мудро правив. І більше ніколи не прагнув повернутися в минуле, до людей, для яких залишився «бесштанним Хасаном». Вони так і животіють в бідному селі, в пересудах, чварах і плітках. І в спогадах про чужі невдачі , які сталися давним-давно…Або і зовсім не сталися”.

Анна Кір’янова

Джерело