Повчальна розповідь про те, що добро завжди повертається!

Повчальна розповідь про те, що добро завжди повертається!

Цю дивну історію мені розповів один чоловік з «такою собі» репутацією. З темним минулим. Але цілком респектабельний зараз і багатий, – у нього великий бізнес. Він дивом уцілів в дев’яності. Втім, тоді багато дивом вціліли. Такі були часи.

Це історія про милостиню. Про жалість. Досить дивна і повчальна. У цього не дуже хорошого чоловіка було велике казино. Своє. І ще багато чого було, але він любив саме в казино сидіти і творити свої справи. Напевно, не дуже хороші – на початку дев’яностих самі знаєте, які були справи, які вирішувалися в казино.

І в це казино чомусь заходив з синдромом Дауна чи хлопчик, чи то чоловік. У шапочці з помпоном, в дитячому пальтечку. І дивився, як грають. І цей кримінальний авторитет не виганяв дивного чоловічка. Щось добре було в його душі. Щось людське.

І він наказував давати цьому відвідувачеві тістечко або морозиво. Що-небудь смачненьке. І дозволяв дивитися, як страшні люди грають в рулетку і стукають більярдними кулями.

І чоловічок стояв, їв акуратно тістечко і дивився на гру. Його не кривдили. Знали, що господар розсердиться.
А потім цей авторитет поїхав в іншу країну. Дуже далеко. Йому треба було там сховатися і теж якісь питання вирішити. І там теж сидів в казино зі своїми злочинними друзями. І на свій подив раптом побачив цього чоловічка з добрими коричневими оченятами, в дитячий шапці з помпоном.

Втім, люди з цим синдромом схожі зовні. Але шапка! Але пальто! І цей чоловічок потягнув авторитета за рукав і, посміхаючись безглуздо, витягнув на вулицю. Ну, не витягнув, а той сам пішов за чоловічком, заінтригований. Той щось белькотів і вабив за собою, мовляв, підемо, підемо!
І в цей момент пролунали постріли – всіх перестріляли ворожі бандити, з іншого угруповання. Неабиякі тоді творилися справи. А цей не дуже хороший чоловік залишився живим. Чоловічок ж в пальто і в дитячій шапці кудись загубився в метушні.

І цю історію не дуже хороший чоловік розповів мені одного разу. Він донині живий, і зараз не авторитет, а поважна людина. Хоча і не дуже хороший. Але ось – історія про милостиню. Про жалість. Про маленьку таку жалість. І про людське серце …

Анна Кір’янова