Одного разу люди запитали у Життя: «Чому я так живу?»

За все своє життя нам доведеться зустріти величезну кількість людей. Хтось з’явиться в ньому лише на мить, хтось на роки, а хтось назавжди. Одного разу, на своєму шляху ти зустрінеш людину і зміниш її життя. Для когось ти станеш справжнім подарунком долі, ковтком свіжого повітря, промінчиком світла у темному тунелі, чи просто рукою, яка витягне з безодні страху та невизначеності. Для когось ти станеш справжнім порятунком.  З твоїм приходом підуть всі страхи. Ти навчиш довіряти, дружити та кохати. Ти змусиш когось забути про минуле й сміливо будувати своє майбутнє. Ти подаруєш справжню свободу та щастя.  Завдяки тобі людина буде зростати, розвиватися та вірити у власні сили. Ти станеш тим майстром, який керує величезним будівництвом — будівництвом щастя та гармонії!  Разом із цим ти теж не лишишся без дару. Ти станеш вільним птахом, який до цього не відчував нічого подібного. Саме у цей момент ти пізнаєш, що таке справжнє кохання. Ти часто будеш питати себе: «А чому ж ми не зустрілися раніше?». А все тому, що ви ще не були готові до цієї зустрічі. Доля знає, коли потрібно зводити людей й ти одразу відчуєш це своїм серцем.  Джерело

– Принцеса! Прин-цес-са-а-а-а! – заволали під вікнами. – Прекрасна принцеса тут живе? Вона роздратовано зітхнула і висунулася з вікна:– Чого тобі?! Внизу стояв принц. Звичайний прекрасний принц, кінь в комплекті.Принц задер голову:– Принцеса, кажу, тут живе? Вона скривилася і закричала у відповідь:– Немає її! Гуляє в полях, і в лісах, квіти збирає. Завтра приходь! Принц уважно подивився вгору, потім витягнув шматок пергаменту і порівняв малюнок з білявою головою, яка зараз стирчала з вікна: – Я тебе впізнав! Ти ж принцеса, навіщо обманюєш ?! Принцеса зняла хустку, втомлено потерла чоло: – Не підеш, значить? Принц вперто хитнув головою: – Я одружитися приїхав! Відкривай!– Ну раз одружитися – то піднімайся. Клямку трохи на себе потягни, і тільки потім вгору, – заїдає вона, – пояснила принцеса і зникла у вікні. Принц акуратно прив’язав коня, кілька миттєвостей поборовся з непокірною клямкою – і, врешті-решт, опинився в світлій, просторій кімнаті. Біля вікна сиділа принцеса і щось майструвала з поліна. Як тільки принц з’явився, дівчина підняла на нього очі і задумливо запитала: – У тебе стамески немає? Принц трохи сторопів, бо у нього були з собою каміння дорогоцінні, тканини оксамитові і нитки. А стамески не було. – Ну ні, так ні, – кивнула принцеса.– Одружуватися, значить? Принц відкашлявся: – Прекрасна принцеса, чутки про вашу красу і доброту дійшли до нашого королівства. І вирішив я, що ви повинні бути моєю дружиною!– Прекрасний принц, я тебе бачу вперше в житті, і чутки про тебе ніяк не дійшли до мого королівства! – уїдливо відмовила принцеса.– Я не можу зараз заміж! У мене скоро сплав по високогірній річці – мені треба готуватися! І похід на байдарках! І ось – конкурс різьблення по дереву ще, а стамеску татко з собою відвіз! Принц зовсім розгубився. Він уявляв собі все це трохи інакше. Зовсім по-іншому, якщо бути відвертим. У його мріях прекрасна принцеса кидалася до нього в обійми і, сяючи посмішкою, дякувала йому за каміння, тканини і нитки, які він привіз їй в подарунок! А зовсім не вимагала стамеску і вже точно не перераховувала якісь дикі способи проведення часу! Принц був шокований і думав, як тепер пояснити батькові, чому він повернувся без нареченої. Ну не говорити ж правду, справді! Принцеса дивилася на всі ці митарства і думала, що їй знову влетить від татуся. Тому що татко кожен раз лаявся і нарікав, що їй треба було народитися хлопчиком, а то і зовсім в якийсь інший королівської сім’ї! Може, скажемо, що я закохана в когось іншого? – невпевнено запропонувала вона.Принц знизав плечима:– Дурниці якісь! Закохана, та ти що! Ні, коли справа стосується політики двох королівств – тут не до любові! Та й батько не повірить. У мене всі завжди закохуються з першого погляду, розумієш? Принцеса окинула його уважним поглядом і кивнула: – Ну да, ти симпатичний. Але у мене сплав! І байдарки!– І різьблення по дереву! – розвеселився принц. – Ти драконів, бува, не втихомирюєш у вільний час? Принцеса радісно підскочила і сплеснула в долоні: – Ну точно, який ти розумник! – вигукнула вона. Принц здивовано посміхнувся. – Скажеш, що мене викрав дракон! Триголовий! І що принцу, який мене визволить, – півкоролівства і незліченні скарби. З драконом я домовлюся – він мені в карти програв і за ним борг. У нього пересиджу поки, а там вже і зима настане, дорогу до нас замете, можна буде до літа не хвилюватися. Принц закивав, думаючи про те, що з такими вістями додому вернутися не соромно.Перестрибуючи через сходинки, спустився у двір, скочив на коня і обернувся.Принцеса махала йому з вікна рукою.– І скажи, що на дракона краще зі стамескою ходити! – прокричала принцеса, склавши руки рупором.Принц махнув на прощання рукою і поскакав геть. Принцеса сіла біля вікна, сховала під стіл поліно і підперла підборіддя рукою: –  Всі принци однакові! Хоч один б кулаком по столу стукнув, сказав би: «Ніяких більше байдарок, ти принцеса чи хто ?!» Ні ж, всі вірять, їдуть, а я сиди тут, вирізай по дереву!Чортова чаклунка, щоб їй провалитися крізь землю! Всього-то раз до неї в брюках вийшла, а в результаті – «прокляну-прокляну, будеш все життя сидіти і чекати, поки справжній мужик приїде! А до цього – сиди з поліном». І хоч би стамеску залишила! Джерело

Одного разу жінці поставили запитання: «Ваш чоловік робить вас щасливою?» У цей момент чоловік випростався, проявивши повну впевненість. Він знав, що його дружина скаже «так», тому що вона ніколи не скаржилася ні на що під час шлюбу. Однак його дружина відповіла на питання гучним «Ні». «Ні, мій чоловік не робить мене щасливою». Чоловік був збитий з пантелику, але його дружина продовжувала: «Мій чоловік ніколи не робив і не робить мене щасливою. Я щаслива”. «Щаслива я чи ні, не залежить від нього; я єдина людина, від якої залежить моє щастя ». Я вирішила бути щасливою в кожній ситуації і в кожен момент свого життя, тому що, якби моє щастя залежало від іншої людини, речей або обставин на Землі, у мене були б серйозні проблеми. Все в цьому житті постійно змінюється: людина, багатство, моє тіло, клімат, радості, друзі, моє фізичне і психічне здоров’я. Я могла б привести нескінченний список. Я повинна бути щасливою незалежно від того що відбувається. У мене є багато або мало, я щаслива! Я виходжу на люди або залишаюся вдома одна? Я щаслива! Я багата або бідна, я щаслива! Я заміжня, але я вже була щасливою навіть коли була одна. Я щаслива для себе. Є люди, які кажуть: «Сьогодні я не можу бути щасливий, тому що я хворий, тому що у мене немає грошей, тому що дуже жарко, тому що дуже холодно, тому що хтось образив мене, тому що хтось перестав любити мене, тому що я не знаю, як любити себе, тому що мої діти не радують мене, бо мої друзі не радують мене, бо моя робота посередня і так далі ». Я люблю своє життя не тому, що моє життя простіше інших, а тому, що я вирішила бути щасливою як людина. Я несу відповідальність за своє щастя. Коли я відбираю це зобов’язання від свого чоловіка або когось іще, я звільняю їх від тягаря носіння мене на плечах. Це робить життя кожного набагато легше. Ніколи не робіть когось іншого відповідальним за ваше щастя. Будьте щасливі, навіть якщо жарко, навіть якщо ви хворі, навіть якщо у вас немає грошей, навіть якщо хтось заподіяв вам біль, навіть якщо хтось вас не любить і в житті не дуже пощастило … Це стосується жінок і чоловіків різного віку. Джерело

За столиком кафе сидів хлопець, в якому помер великий спортсмен, тому що він занадто багато пив, і тому він став сторожем на складі. Хлопець розмовляв з дівчиною, в якій померла геніальна актриса, тому що в театральний можна поступити тільки по знайомству, і тепер дівчина працювала бухгалтером. За касою сиділа жінка, в якій померла знаменита балерина, тому що з такою фігурою в групу не беруть, і взагалі, треба було, шановна, 10 років тому приходити. Пройшов з підносом офіціант, в якому помер великий письменник, тому що ніхто не хотів видавати його рукописи, таких писак навалом, зараз всі пишуть. Повз по вулиці пройшла мама з дитиною, в якій вже почав вмирати геніальний музикант, тому що батьки віддали її в ліцей з фінансовим ухилом, а вчительку музики, яка їх просила не загубити талант малюка, послали подалі. У мамі померла відома художниця, тому що вона занадто рано вискочила заміж, народила і присвятила себе родині. Простір був наповнений примарами геніальних діячів культури, науки і мистецтва – великих членів суспільства, і реальними фігурами простих нудних смертних. А зверху за ними спостерігав хтось, в кому померло бажання всіх рятувати. Він давно не розумів, чому одні рятуються самі, а інші гинуть, як їх не рятуй. І тепер він просто дивився на них, як дивляться телевізор, перемикаючи з першого на сотий канал.

Раптом, одного дня ти прокидаєшся і все змінилося. В Дісней більше немає магії. У Париж не приїжджають закохані. Китайська стіна виявилася не такою міцною.Нью-Йорк тепер дійсно заснув, а дороги вже не хочуть вести в Рим. І раптом ми починаємо усвідомлювати нашу крихкість та вразливість. Ми не знаємо, чи була ця шкода спланована, чи це наша власна неспроможність. Але загроза там саме, вона чекає. Ми сміємося з картинок, щоб не плакати, бо у нас відняли рукостискання, обійми і поцілунки стали більш небезпечними, ніж зброєю. Відсутність продуктів на полицях показує нам зайвий раз наш егоїзм. Настільки великий егоїзм, що ми говоримо: «Проблеми не існує, це торкнеться тільки літніх», ніби не існує наших батьків або ми самі там не будемо. Планета сьогодні надягає маски не тільки заради захисту, але і для того, щоб приховати нашу вразливість. Так, є страх, але це не означає, що повинна бути ненависть. Так, є ізоляція, але це не говорить про те, що повинна бути самотність. Так, є покупки через паніку, але звідки егоїзм? Так, захворювання існує, але душа повинна залишатися здоровою. І так, смерті теж є, але ми завжди можемо відродитися в любові. Але кажуть, що через роки в Ухані люди побачили чисте небо без диму, на порожніх вулицях Ассіс люди не закривають двері на балконі, щоб самотні могли чути голоси сімей навколо. Кажуть, що готель на сході Ірландії пропонує їжу безкоштовно. Кажуть, що молоді люди залишають свої номери літнім, щоб їм було кому подзвонити, а церкви, мечеті і синагоги не закривають своїх дверей для тих, хто цього потребує. У всьому світі люди зупиняються і починають думати. У всьому світі люди починають по новому дивитися на своїх сусідів. У всьому світі люди прокидаються в новій реальності, розуміючи, що не мають над нею контролю і пробуджуючи те, що дійсно має значення – любов.Подумай сьогодні про свій вибір. Видихни, зроби паузу. Найо Ескобар Джерело

Одного разу Вчитель запитав учнів: – Чому люди при сварках підвищують голос? – Напевно, вони втрачають спокій, – припустили учні. – Але навіщо підвищувати голос, якщо друга людина знаходиться поруч з тобою? – запитав Вчитель. Учні здивовано знизували плечима. Їм це і в голову ніколи не приходило. Тоді вчитель сказав: – Коли люди сваряться і невдоволення між ними зростає, їх серця віддаляються. А разом з ними віддаляються і їх душі. Щоб почути один одного, їм доводиться підвищувати голос. І чим сильніша їх образа і злість, тим голосніше вони кричать. А що ж відбувається, коли люди закохані? Вони не підвищують голосу, а говорять дуже тихо. Їх серця знаходяться зовсім поруч, а відстань між ними практично повністю стирається. – А що відбувається, коли людьми править любов? – запитав Вчитель. – Вони навіть не говорять, а тільки перешіптуються. А іноді і слів не треба – їх очі говорять про все. Не забувайте, що сварки віддаляють вас один від одного, а слова, сказані на підвищених тонах, багаторазово збільшують відстань між вами. Не зловживайте цим, тому що настане день, коли відстань між вами збільшиться настільки, що дороги назад ви вже не знайдете. Джерело

Мандруючи світом, два ченці забрели в містечко. Там вони побачили жінку, яка не могла перейти дорогу, оскільки її затопило після сильного дощу. Дама ніяк не могла обійтися без сторонньої допомоги, щоб не забруднити одяг. Вона нетерпеливо стояла і похмуро дивилася на кожного, хто проходив повз. Зрідка вона лаяла своїх супутників, але вони ніяк не могли їй допомогти – у руках кожного з них був свій вантаж. Молодший чернець побачив жінку, нічого не сказав і пішов далі. Його супутник швидко переніс її на іншу сторону вулиці, де вона могла продовжити свій шлях. Жінка не подякувала, а лише повернулася до ченця спиною і пішла геть. Ченці продовжили свій шлях. Молодший монах йшов у роздумах. Через кілька годин він уже не міг мовчати і сказав: «Та жінка повела себе грубо і егоїстично. Але ви все одно допомогли їй! А вона вам навіть не подякувала!» На що мудрий монах відповів: «Я переніс жінку кілька годин тому. Чому ти все ще несеш її з собою? » Мораль: якщо злість змушує нас перебувати в минулому, ми не можемо проживати сьогодення. Більше того, минуле не дозволяє нам рухатися вперед. Ми не зобов’язані прощати тих, хто навмисно заподіяв нам біль. Але ми повинні сприймати дійсність такою, якою вона є, і відпускати погані моменти. Вибір завжди за нами: нести хворобливу ношу з собою або залишити її в минулому.

Мандруючи світом, два ченці забрели в містечко. Там вони побачили жінку, яка не могла перейти дорогу, оскільки її затопило після сильного дощу. Дама ніяк не могла обійтися без сторонньої допомоги, щоб не забруднити одяг. Вона нетерпеливо стояла і похмуро дивилася на кожного, хто проходив повз. Зрідка вона лаяла своїх супутників, але вони ніяк не могли їй допомогти – у руках кожного з них був свій вантаж. Молодший чернець побачив жінку, нічого не сказав і пішов далі. Його супутник швидко переніс її на іншу сторону вулиці, де вона могла продовжити свій шлях. Жінка не подякувала, а лише повернулася до ченця спиною і пішла геть. Ченці продовжили свій шлях. Молодший монах йшов у роздумах. Через кілька годин він уже не міг мовчати і сказав: «Та жінка повела себе грубо і егоїстично. Але ви все одно допомогли їй! А вона вам навіть не подякувала!» На що мудрий монах відповів: «Я переніс жінку кілька годин тому. Чому ти все ще несеш її з собою? » Мораль: якщо злість змушує нас перебувати в минулому, ми не можемо проживати сьогодення. Більше того, минуле не дозволяє нам рухатися вперед. Ми не зобов’язані прощати тих, хто навмисно заподіяв нам біль. Але ми повинні сприймати дійсність такою, якою вона є, і відпускати погані моменти. Вибір завжди за нами: нести хворобливу ношу з собою або залишити її в минулому. Джерело