Надзвичайно сильна історія для тих, кому зараз важко і опускаються руки

У темній кімнаті горіли чотири свічки. Тишу порушила розмова між ними.  Перша свічка сказала: “Я – СПОКІЙ, але, на жаль, люди не вміють мене зберігати… Думаю, мені не залишається нічого іншого як згаснути!…” І вогник цієї свічки згас.  Друга свічка мовила: “Я – ВІРА. На жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому і впадають у відчай. Дуже шкода, що люди втрачають мене. Людина яка вірить дуже схожа на могутнього дуба, а яка не вірить – на соломинку…” Ледве сказала таке – подув легкий вітерець і загасив свічку. Дуже засмутившись, третя свічка вимовила: “Я – ЛЮБОВ… У мене немає більше сил горіти далі… Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять тих, хто їх любить найбільше – своїх близьких, найдорожчих…” Довго не чекала і ця свічка – згасла, не догорівши до кінця.  Раптом… в кімнату зайшла дитина і побачила три згаслі свічки. Злякавшись, вона закричала: – Що ви робите?!… Ви ПОВИННІ горіти!!! Я боюся темряви! Промовивши це, вона заплакала. Схвильована четверта свічка сказала: “Не бійся і не плач! ПОКИ Я ГОРЮ, ЗАВЖДИ МОЖНА ЗАПАЛИТИ ІНШІ ТРИ СВІЧКИ…  Я – НАДІЯ!!!“ Джерело

Чому люди кричать один на одного? Мудра притча, яка відкриє вам очі!

Одного разу вчитель запитав учнів: – Чому люди при сварках підвищують голос? – Напевно, вони втрачають спокій, – припустили учні. – Але навіщо підвищувати голос, якщо друга людина знаходиться поруч з тобою? – запитав вчитель. Учні здивовано знизували плечима. Їм це і в голову ніколи не приходило. Тоді вчитель сказав: – Коли люди сваряться і невдоволення між ними зростає, їх сeрця віддаляються. А разом з ними віддаляються і їх душі. Щоб почути один одного, їм доводиться підвищувати голос. І чим сильніше їх образа і злість, тим голосніше вони кричать. А що ж відбувається, коли люди закохані? Вони не підвищують голосу, а говорять дуже тихо. Їх серця знаходяться зовсім поруч, а відстань між ними практично повністю стирається. – А що відбувається, коли людьми править любов? – запитав вчитель. – Вони навіть не говорять, а тільки перешіптуються. А іноді і слів не треба – їх очі говорять про все. Не забувайте, що сварки віддаляють вас один від одного, а слова, сказані на підвищених тонах, збільшують цю відстань багаторазово. Не зловживайте цим, тому що настане день, коли відстань між вами збільшиться настільки, що дороги назад ви вже не знайдете. Джерело

«Три уявлення про щастя». Гарна притча, яка навчить цінувати найдорожче

Три уявлення про щастя Жили-були на білому світі три товариша, і кожен мріяв про своє щастя. Але щастя уявлялося їм зовсім по-різному. Перший думав, що щастя — це багатство, розкоші, великі маєтки та подорожі. Другому щастям здавався талант, всесвітня слава, апплодисменти і палкі компліменти мільйонів шанувальників. А третій вважав, що щастя — це любляча сім’я, дитячий сміх, радість спілкування, спільні вечері, родинні традиції та подорожі. Чи довго, чи коротко, але всі вони досягли свого щастя. Однак у всього є кінець. Перед смертною годиною зібралися друзі, щоб підвести підсумки. Перший сказав: — Багатим я був, жив як душа хотіла, ні у чому собі не відмовляв… А щастя не відчув. Вмираю скнарою і людиноненависником. Другий сказав: — Талановитим я був, мав славу та шану від людей, але щастя так і не відчув. Йду з життя понівечений самотністю. Третій сказав: — А я пізнав, що таке щастя. Я кохав прекрасну жінку і був коханим, виростив чудових дітей, навчив їх усьому, що знав і вмів сам. Йду обласканий близькими і залишаю землі найцінніше — нових людей. Джерело

Повчальна притча булочника і маленьку дівчинку

Один багатий пекар попросив привести до нього дітей з найбільш убогих родин у містечку. Коли діти зібралися, він сказав їм: – У цьому кошику лежить хлібина для кожного з вас. Візьміть по одній. І завтра приходьте, я знову дам вам хліба. Діти зразу ж кинулись до кошика. Кожен намагався взяти хлібину більшу. Розхапавши хліб, діти розбіглися, навіть не подякувавши в поспіху пекарю. І тільки маленька, зовсім погано одягнена дівчинка тихо стояла осторонь і чекала, коли всі розійдуться. Потім вона підійшла, узяла ту хлібину, що залишилася на дні, найменшу, поцілувала руку пекаря й пішла додому. Наступного дня все повторилося знову, як і вчора. Але коли вдома мати дівчинки розрізала хлібину, усередині виявила срібні монети. Дівчинка принесла ці гроші назад, але пекар сказав: «Ні, дитино, це не випадковість. Я поклав їх у найменшу хлібину, щоб винагородити тебе”. Пам’ятаймо, що гордим і байдужим Бог противиться, а смиренним і вдячним дає благодать. Джерело

Актуальна притча для тих, хто вважає, що проблеми інших людей – не їхні проблеми

Одного разу миша помітила, що господар ферми поставив мишоловку. Вона розповіла про це курці, вівці і корові. Але вони повторювали їй лише одне: “Мишоловка – це твої проблеми, до нас вона ніякого відношення не має!” Трохи пізніше в мишоловку попалася змія – і вкусила дружину фермера. Намагаючись її вилікувати, дружині приготували суп з курки. Потім зарізали вівцю, щоб нагодувати всіх, хто приїхав відвідати хвору. І, нарешті, зарізали корову, щоб гідно нагодувати гостей на похоронах. І весь цей час, миша спостерігала за тим, що відбувається, через дірочку в стіні і думала про речі, які ні до кого ніякого відношення не мають! Мораль: Якщо Вас щось не стосується безпосередньо, не думайте, що це щось не вдарить Вас по голові. Джерело

Ось він основний секрет сімейного щастя та злагоди! Єврейська притча для всіх матерів

Жила-була бідна єврейська сім’я. Дітей було багато, а грошей як завжди не вистачало. Мати працювала не покладаючи рук – готувала, прала і кричала, роздавала підзатильники і голосно нарікала на життя. Нарешті, знесилившись, вирушила за порадою до рабина: як стати хорошою матір’ю? Вийшла вона від нього тиха і задумлива. З тих пір її як підмінили. Ні, грошей в сім’ї не додалося. І діти чемнішими не стали. Але тепер мама не сварила їх, а з лиця її не сходила привітна посмішка. Раз на тиждень вона йшла на базар, а повернувшись, на кілька годин закривалася в кімнаті. Дітей мучила цікавість. Одного разу вони порушили заборону і заглянули до мами. Вона сиділа за столом і … пила чай з солодкою булочкою! «Мамо, що ти робиш? А як же ми? »- обурено закричали діти. «Тихо, діти! – спокійно відповіла вона. – Я роблю вам щасливу маму! » Мораль: Перш ніж віддавати себе іншим – підготуйте те, що хочете роздати. Джерело

Мудра притча: різниця між розумною людиною і дурнем

Якось Учень прийшов до Вчителя і запитав: Вчителю, чим розумна людина відрізняється від дурної? Був тихий сонячний ранок, Вчитель пив зелений чай і думав про суть вічності. Але задля Учня він відставив недопитий чай, призупинив свої роздуми, піднявся і повів Учня за собою. Вчитель привів юнака до гори. До того схилу, де нещодавно стався невеликий обвал, і біля підніжжя гори лежало каміння різного розміру. Вчитель сказав Учневі, щоб той відніс усі камінці на вершину гори. Каміння було багато, і Учень тягав його цілий день, а Вчитель сидів у затінку дерева і читав працю великого філософа Та Ну. Учень дуже втомився, але до заходу сонця він все ж таки переносив усе каміння. Він підійшов до Вчителя, сповнений гордості за виконану роботу, і запитав: – Вчителю, тепер я можу почути відповідь на своє питання?– Ні, – похитав головою Вчитель, – ти ще не готовий.– А навіщо було тагяти усе це каміння?, – зарепетував Учень.– Ось, – підняв вказівний палець Вчитель, – Розумна людина запитала б про це до того, як почати носити каміння. Джерело: elims.org.ua

“Скільки ти коштуєш?” Мотиваційна притча для невпевнених в собі людей

Одного разу до Майстра прийшов молодий юнак і сказав: – Я прийшов до тебе, бо відчуваю себе настільки жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Всі навколо стверджують, що я невдаха, тюхтій і ідіот. Прошу тебе, допоможи мені! Майстер, мигцем глянувши на юнака, квапливо відповів: – Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, – і, трохи подумавши, додав: – Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі з твоєю. – З… з задоволенням, Майстре, – пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план. – Добре, – сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелику каблучку з гарним каменем. – Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати цю каблучку, щоб віддати борг. Постарайся взяти за неї побільше і ні в якому разі не погоджуйся на ціну нижче золотої монети! Йди і повертайся якомога швидше! Юнак взяв каблучку і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати каблучку торговцям, які з великою цікавістю розглядали його товар. Але варто було їм почути про золоту монету, як вони тут же втрачали до нього будь-який інтерес. Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець люб’язно пояснив йому, що золота монета – це занадто висока ціна за таку каблучку і що за неї можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну. Почувши слова старого, юнак дуже засмутився, адже він пам’ятав наказ Майстра ні в якому разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши каблучку добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад. Сильно пригнічений невдачею, він зайшов до Майстра. – Майстре, я не зміг виконати твого доручення, – з сумом сказав він. – У кращому випадку я міг би виручити за каблучку пару срібних монет, але ж ти велів не погоджуватися менше ніж на золоту! А стільки ця каблучка не коштує. – Ти тільки що вимовив дуже важливі слова, синку! – відгукнувся Майстер. – Перш ніж намагатися продати каблучку, непогано було б встановити її справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Скачи-но до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за каблучку. Тільки, що б він тобі не відповів, не продавай її, а повертайся до мене. Юнак знову виліз на коня і відправився до ювеліра. Ювелір довго розглядав каблучку через лупу, потім зважив її на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака: – Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше п’ятдесяти восьми золотих монет. Але, якщо він дасть мені час, я куплю каблучку за сімдесят, враховуючи терміновість угоди. – Сімдесят монет?! – юнак радісно засміявся, подякував ювеліру і щодуху помчав назад. – Сідай сюди, – сказав Майстер, вислухавши жваву розповідь хлопця. – І знай, сину, що ти і є ця сама каблучка. Дорогоцінна і неповторна! І оцінити тебе може тільки справжній експерт. Так навіщо ж ти ходиш по ринку, очікуючи, що це зробить перший зустрічний? Джерело

Сильна притча про порожні скарги. Прочитайте, вона здатна змінювати життя!

Одного разу чоловік йшов повз якийсь будинок і побачив стару бабусю в кріслі-гойдалці, а поруч з нею у такому ж кріслі дідок, який читав газету. Між ними на ганку лежав собака і скиглив так, наче його щось болить. Проходячи повз, чоловік здивувався, чому той пес так скиглить. Наступного дня він знову йшов повз цей будинок. Знову сиділа стара пара в кріслах-гойдалках, а між ними собака, який лежав і видавав той самий жалібний звук. Спантеличений чоловік пообіцяв собі, що, якщо і завтра собака буде скиглити, він запитає про нього у цієї пари. На третій день на свою біду він побачив ту ж сцену: старенька хиталася в кріслі, дідок читав газету, а собака лежав на своєму місці і продовжував скиглити. Він більше не міг це ігнорувати. – Вибачте, мем, – звернувся він до старенької, – що трапилося з вашим собакою?– З ним? – Перепитала бабуся. – Він лежить на цвяху. Спантеличений її відповіддю чоловік запитав: – Якщо він лежить на цвяху і йому боляче, чому він просто не встане? Старенька посміхнулася і сказала привітним лагідним голосом: – Значить, голубчику, йому боляче настільки, щоб скиглити, але не настільки, щоб зрушити з місця… В цьому уся суть: ми часто ниємо, що нас усе дістало, що треба щось змінювати, але при цьому нічого не робимо. А для початку треба хоча б «встати»!

Всі беруть дітей з дитбудинку, а я вирішила забрати чужу бабусю з будинку престарілих…

Всі беруть дітей з дитбудинку, а я вирішила забрати чужу бабусю з будинку престарілих. Жоден з друзів і сусідів не схвалив мого вчинку. Всі як один покрутили пальцем біля скроні зі словами: Тож зараз час важкий, а ти ще собі нахлібника в будинок взяла! Але я впевнена, ні, я знаю! Я чиню правильно.Раніше ми жили вчотирьох: я, дві мої дочки і моя мама. На жаль 8 місяців тому мами не стало і ми залишилися втрьох.За ці місяці, ми з дочками зрозуміли, що у нас є ще багато сил і часу, і ми можемо витратити їх на допомогу іншій людині. Ще зі школи у мене був близький друг, який до 30 років, замість того щоб побудувати сім’ю і кар’єру, просто спився. Найсумніше, що він вимагав на свої п’янки пенсію матері. Коли вона перестала її давати, він просто здав її в будинок престарілих, якимись махінаціями забравши і пропивши її квартиру. Я тітку Зіну знала з дитинства, як і вона мене. Раз на місяць з дочками заїжджали до неї в гості і привозили різноманітних смаколиків.На мою ідею доньки відреагували з величезним позитивом, а молодша Рита, якій зараз 4,5 року і зовсім радісно закричала: “урааа, у нас знову буде бабуся !!!” Але ви навіть уявити не можете, як моїй пропозиції зраділа бабуся Зіна! Вона так довго плакала від радості, що довелося накапати їй заспокійливого.Зараз вже майже 2 місяці, як ми живемо з бабусею Зіною душа в душу. Ми всі любимо її, а вона нас. Ось тільки ми ніяк не можемо зрозуміти, звідки у бабусі, якій вже йде восьмий десяток років, стільки енергії. Адже вона встає о 6 ранку кожен день, а прокидаємося ми під аромат свіжоспечених млинців або оладок. Джерело

Коли в однієї бідної жінки не вистачило грошей, вона зателефонувала на радіостанцію і залишила там звернення…

Коли в однієї бідної жінки не вистачило грошей навіть на те, щоб нагодувати дітей, вона зателефонувала на радіостанцію і залишила там звернення до Бога про допомогу.Один із слухачів був переконаним атеїстом і вирішив зробити собі приємність, познущавшись над незнайомкою. Чоловік дізнався її адресу, покликав секретарку і доручив їй купити дорогих продуктів.Дівчина повернулася з найкращим м’ясом, сирами і солодощами. Яке ж було її здивування, коли начальник дав таке розпорядження: доставити продукти за адресою і, якщо жінка запитає, хто надіслав їжу, сказати, що це від диявола. Коли секретарка вручила незнайомці продукти, та була настільки вдячна, що з її очей полилися сльози. Вона не переставала дякувати дівчині.Коли вони почали прощатися, секретарка запитала:– А Ви не хочете дізнатися, хто надіслав ці продукти? На що жінка відповіла:– Ні. Це абсолютно не важливо, тому що, коли БОГ наказує, навіть диявол підпорядковується ….. Джерело

В Аризоні об’єднали будинок пристарілих з притулком для тварин. Усі щасливі!

Притулок для тварин в Аризоні об’єднали з будинком пристарілих, щоб зробити щасливими і покинутих котят, і стареньких людей. Вжилися з першого дня! Джерело

92-річна жінка перетворила звичайну чернівецьку вулицю у квітучу алею

“Я хочу забезпечити всю вулицю магноліями. Як помру, то мої діти це зроблять”. Знайомтеся, це пані Валентина Проданчук. Їй 92 роки, але вона продовжує вести активне та енергійне життя. Саме завдяки їй зараз у Чернівцях на вулиці Естонській росте тридцять магнолій. Жінка заохотила своїх сусідів висаджувати на подвір’ях квітучі дерева. “Свою магнолію, яку мені подарував сусід, я посадила у 1986 році. Мій перший внук своїми ручками тримав ту маленьку гілочку… Тепер це величезне дерево. Саме з дітьми ми і вирішили: “Будемо вирощувати магнолії та засадимо ними всю вулицю”. Деякі мешканці вулиці вже пропонують перейменувати Естонську на вулицю Магнолій. Фото: Високий Замок Джерело: GoodNewsAboutUkraine

Найкращий монолог про кохання, який я будь-коли читала

Люди разом, поки вони хочуть бути разом. Ні борг, ні честь, ні мораль не приковують однієї людини до іншої. Коли людина хоче піти, піде і від будинку, і від дітей, і від вмираючої каліки. Поки не хоче – залишається поруч. Коли людина хоче бути разом, ніякі твої недоліки їй не завадять. Коли людина хоче піти, ніякі твої достоїнства її не втримають. Яким би ти був негарним і непривабливим, знайдеться хтось, кому ти сподобаєшся. Яким би ти був хорошим і бажаним, є хтось, хто відкине тебе. Якщо тебе відкинули, це нічого не значить. Ти не стаєш гіршим або меншим, нічого страшного насправді не відбувається. Твоя людина є на світі, і вона тебе прийме. Якщо тебе прийняли, то одного разу ви розлучитеся – не в житті, так в смерті. Дорожи тим, що є, не шкодуй про те, що втратиш, і не бійся втратити. Радій, що є людина, яка світить тобі. Світи сам: чим більше світла – тим менше страху, чим менше страху – тим менше темряви в душі. Листок, який хоче повернутися до дерева, може плисти проти течії і летіти проти вітру. Але дерево не приростить його до старої гілки. Чим більше любиш, чим більше даєш любові, тим більше залишається. Якщо ж, даючи любов, відчуваєш біль або ненависть – значить, ти дав людині отруту в шоколадній глазурі. Навряд чи варто вимагати подяки за такий дар. Відпускай. Дозволь людині бути кимось крім дзеркала твоєї любові, тим паче, що так воно і є. Розчинятися в коханій людині – рідкісний талант і рідкісне прокляття. Будь собою, будь гідним, забудь про страх – одного разу він все одно повернеться. Але не сьогодні. Вір. Довіряй. Грій. Дякуй. Не думай про те, що може бути – тільки про те, що тут і зараз, у вогні і воді, під зірками. Йди до того, як від мертвої любові почне смердіти. Приходь до того, як бажання обернеться одержимістю. Те, що куплено за гроші, варте тільки грошей. Те, що вимолене, виплакане, відібране і вкрадене, одного разу віднімуть сторицею. Те, що дано з доброї волі, від серця – безцінне. Як дізнатися, чи людина твоя? Просто. Ти підеш назустріч і зіткнешся з нею посередині дороги. Вона не знала. Ти не кликав. Ви знайшлися. І куди б ви не рухалися раніше, вам тепер по дорозі. © Ніка Батхен

У видатного лікаря-кардіолога, академіка Алмазова в кабінеті стояла склянка із заспиртованим серцем. Кожен студент знав історію цього серця…

У видатного лікаря-кардіолога, академіка Володимира Андрійовича Алмазова в кабінеті стояла склянка з заспиртованим серцем. Кожен студент знав історію цього серця. На самому початку 50-х, коли Алмазов був ще студентом 4-го курсу Першого медичного, в клініку інституту надійшла дівчина з підгострим бактеріальним ендокардитом. Це страшне захворювання досі дає великий відсоток смертності, а тоді хворим взагалі не давали шансів. Її вважали безнадійною. У дівчини трималася температура під 40, серце відмовляло. Її без особливих результатів оглядали провідні професори і, як звично, низка інтернів. У числі практикантів був одногрупник Володимира Андрійовича, талановитий і уважний студент. Ні, він не запропонував революційного методу лікування ендокардиту, він просто закохався: дівчина була дуже симпатичною. Почав щодня навідуватися в палату, носив квіти. Вмираюча дівчина теж його полюбила. І стала потихеньку одужувати. Вони одружилися, народили дітей, на своє срібне весілля запросили лікарів, які лікували дівчину. А коли через багато років вона вмирала, своє серце заповіла Першому медичному інституту. Щоб пам’ятали: хворе серце лікується серцем люблячим… Джерело: Сушнева Мадина

Притча про те, чому так важливо вміти відпускати

Мандруючи світом, два ченці забрели в містечко. Там вони побачили жінку, яка не могла перейти дорогу, оскільки її затопило після сильного дощу. Дама ніяк не могла обійтися без сторонньої допомоги, щоб не забруднити одяг. Вона нетерпеливо стояла і похмуро дивилася на кожного, хто проходив повз. Зрідка вона лаяла своїх супутників, але вони ніяк не могли їй допомогти – у руках кожного з них був свій вантаж. Молодший чернець побачив жінку, нічого не сказав і пішов далі. Його супутник швидко переніс її на іншу сторону вулиці, де вона могла продовжити свій шлях. Жінка не подякувала, а лише повернулася до ченця спиною і пішла геть. Ченці продовжили свій шлях. Молодший монах йшов у роздумах. Через кілька годин він уже не міг мовчати і сказав: «Та жінка повела себе грубо і егоїстично. Але ви все одно допомогли їй! А вона вам навіть не подякувала!» На що мудрий монах відповів: «Я переніс жінку кілька годин тому. Чому ти все ще несеш її з собою? » Мораль: якщо злість змушує нас перебувати в минулому, ми не можемо проживати сьогодення. Більше того, минуле не дозволяє нам рухатися вперед. Ми не зобов’язані прощати тих, хто навмисно заподіяв нам біль. Але ми повинні сприймати дійсність такою, якою вона є, і відпускати погані моменти. Вибір завжди за нами: нести хворобливу ношу з собою або залишити її в минулому.

Лист 83-річної бабусі до подруги, який варто прочитати кожному

Зупинитися на хвилинку і задуматися про своє життя змушує лист 83-річної бабусі до своєї подруги. Його з упевненістю можна назвати надихаючим. Слова, написані жінкою похилого віку, будуть близькі кожному з нас, особливо коли настає Новий рік. “Дорога Берта, я все більше читаю і все менше витираю пил. Я сиджу у дворі і насолоджуюся видом, а не переживаю про бур’ян у саду. Я проводжу більше часу з сім’єю і друзями і менше працюю. По можливості життям потрібно насолоджуватися, а не терпіти його. Зараз я намагаюся усвідомити це і почати цінувати. Я більше не економлю на собі. Мої порцелянові чашки і кришталеві сервізи я використовую для кожної особливої ​​події, такиї як втрачений фунт, прибирання у ванній або перше цвітіння амариліса. Я вдягаю на ринок свій найкрасивіший одяг. Думаю, якщо я буду виглядати успішною, мені буде простіше розлучатися з грошима. Я не чекаю важливого приводу, щоб скористатися своїми улюбленими парфумами. Насолоджуючись ароматом, я йду в банк або в поліклініку. Я більше не використовую фрази «коли-небудь» і «днями». Якщо щось варто подивитися, почути або зробити, я хочу бачити, чути і робити це зараз. Я не знаю, що зробили б інші, якби знали, що їх тут не буде завтра. Адже ми вважаємо життя чимось само собою зрозумілим. Думаю, вони б покликали членів сім’ї і кілька близьких друзів. Можливо, вони б комусь зателефонували і попросили вибачення за минулі слова і вчинки. Мені подобається думати, що вони підуть в хороший ресторан, де подають їх улюблену їжу. Я здогадуюсь. Я ніколи цього не дізнаюся. Це ті дрібниці, які я не доробила. Я б дуже шкодувала, що не написала близьким всі важливі слова, які хотіла до них донести. І я дуже переживаю, що рідко говорила чоловікові і батькам, як сильно я їх люблю. Я намагаюся не економити і не відкладати те, що могло б додати сміху і щастя в моє життя. І щоранку, коли я відкриваю очі, я кажу собі, що цей день особливий. Кожен день, кожна хвилина, кожен вдих дійсно є подарунком. Можливо, життя виявилося не тією партією, на яку ми сподівалися. Але поки ми тут, ми можемо танцювати.” Джерело

Як Генрі Форд платив своїм працівникам

На одному із заводів Генрі Форда бригада працівників отримувала гроші за те, що відпочивала. Це була сервісна бригада, яка відповідала за безперебійну роботу конвеєра. Простіше кажучи – ремонтники. Вони отримували зарплату, тільки коли сиділи в кімнаті відпочинку. Як тільки запалювалася червона лампа поломки, зупинявся лічильник, який нараховував їм гроші. По-перше, вони завжди оперативно робили ремонт, щоб швидше повернутися в кімнату відпочинку. По-друге, вони робили ремонт завжди якісно, ​​щоб їм не доводилося залишати кімнату найближчим часом через ту ж несправність. Джерело

Світ не змінюється насильством і лихослів’ям, він змінюється добрим словом і шанобливим ставленням до людини

«Сестра Фаїни Раневської, Ізабелла, жила в Парижі. В силу певних обставин вона переїхала в Радянський Союз. У перший ж день приїзду, не зважаючи на літню спеку, Ізабелла натягнула фільдеперсові панчохи, одягла шовкове пальто, рукавички, капелюшок, побризкала себе “Шанель”, і повідомила сестрі: – Фаіночка, – я йду в м’ясну лавку, куплю бон-філе і приготую вечерю.– Не треба! – З жахом вигукнула Раневська. У країні панували процвітаючий дефіцит і вічні черги. Вона розуміла, як це подіє на непідготовлену жительку Парижа.– Не треба! – я сама куплю! – Фаіночка, бон-філе треба вміти вибирати, а я це вмію, – з гордістю заявила Ізабелла і попрямувала до вхідних дверей. Раневська стрімголов кинулася до сестри.– Я піду з тобою!– Один фунт м’яса вибирати удвох – це нонсенс! – заявила сестра і вийшла з квартири. Раневська зробила останню спробу врятувати сестру від шоку радянської дійсності:– Але ти ж не знаєш, де наші магазини!Та обернулася і з поблажливою посмішкою дорікнула:– Ти думаєш я не зможу знайти м’ясну лавку?І зникла в ліфті. Раневська впала в крісло, уявляючи собі наслідки першої зустрічі іноземки-сестри з розвиненим радянським соціалізмом.Але кажуть же, що Бог допомагає юродивим і блаженним: буквально через квартал Ізабелла Георгіївна натрапила на маленький магазинчик, вивіска над яким обіцяла “М’ясні вироби”.Вона заглянула всередину: біля прилавка юрбилася і гула черга, спітнілий м’ясник кидав на ваги відрубані їм хрящі і жили, називаючи їх м’ясом, а в касовому віконці товста касирка з вежею фарбованого волосся на голові, як собака з будки, періодично визвірялась на покупців покупців.Бочком, бочком Ізабелла пробралася до прилавка і звернулася до продавця: – Добрий день, мосьє! Як ви себе почуваєте?Покупці зрозуміли, що це цирк, причому, безкоштовний, і, як в стоп-кадрі, всі завмерли і затихли. Навіть спітнілий м’ясник НЕ доніс до ваг чергову порцію “м’ясних виробів”. Колишня парижанка тим часом продовжувала: – Як ви спите, мосьє? … Якщо вас мучить безсоння, спробуйте перед сном прийняти дві столові ложки вина ….. А як ваші діти, мосьє? Ви їх не караєте? ..Не можна карати дітей – можна втратити духовний зв’язок з ними. Ви зі мною згодні, мосьє?– Так, – нарешті видавив із себе зніяковілий м’ясник і схвально кивнув. – Я і не сумнівалась. Ви схожі на мого вчителя словесності: у вас на обличчі проступає інтелект.Не дуже розуміючи, що саме проступає у нього на обличчі, м’ясник на всякий випадок змахнув з лиця піт.– Мосьє, – перейшла до справи Ізабелла Георгіївна, – мені потрібно півтора фунта бон-філе. Сподіваюся, у вас є.– Так, – кивнув м’ясник і пірнув в комору. Його довго не було, очевидно, він ловив теля, зловив його, зарізав і приготував бон-філе. Повернувся вже з виваженою і загорнутою в папір порцією м’яса.– Дякую, – подякувала Ізабелла. І додала: – Я буду приходити до вас по вівторках і п’ятницях, о четвертій годині дня. Вас це влаштовує?– Так, – втретє кивнув м’ясник. Розраховуючись в касі, Ізабелла Геогіевна потішила товсту касирку, вказавши на її знебарвлене перекисом волосся, закручене на голові у важку вежу:– У вас дуже модний колір волосся, мадам, в Парижі всі жінки теж фарбуються в блондинок. Але вам краще розпустити волосся, щоб кучері лежали на плечах: розпущене волосся, мадам, прикрасить ваше привітне обличчя. Задоволена касирка засунула два вказівні пальці собі за обидві щоки і стала з силою розтягувати їх, намагаючись посміхнутися.Коли, повернувшись додому, Ізабелла розгорнула пакет, Фаїна Георгіївна ахнула: такого свіжого м’яса вона давно не бачила, очевидно, м’ясник відрізав його зі своїх особистих запасів. – Бон-філе треба вміти вибирати! – гордо заявила Ізабелла. З тих пір щовівторка та щоп’ятниці вона відвідувала “М’ясні вироби”. У ці дні, рівно о четвертій годині, м’ясник відпускав касирку, закривав магазин, вішав на двері табличку “Переоблік”, ставив поруч з прилавком велике старовинне крісло, куплене в антикварному магазині, запрошував в нього свою дорогу гостю, і вона годинами розповідала йому про паризьке життя, про Лувр, про Ейфелеву вежу, про Єлисейські поля… А він, підперши голову долонею, все слухав її, слухав, слухав… І на обличчі його раптом з’являлася несподівана, наївна, дитяча посмішка…» Яків Сегель Навколишній Світ не змінюється насильством і лихослів’ям, він змінюється добрим словом і шанобливим ставленням до людини. Олександр Каневський, “Сестра з Парижа”. Джерело

Це Джим Торп – американський спортсмен, легкоатлет. На фото видно, що на ньому різні шкарпетки і туфлі…

Це Джим Торп – американський спортсмен, легкоатлет. На фото видно, що на ньому різні шкарпетки і туфлі. Це не було модним виходом. Це були літні Олімпійські ігри 1912 року, американський індіанець Джим з Оклахоми представляв США з легкої атлетики. Вранці перед змаганнями його взуття вкрали. Джим знайшов дві туфлі в сміттєвому баку, але одна була занадто великою, тому йому довелося надіти додаткову шкарпетку. У цих туфлях в той же день Джим узяв дві золоті медалі. Ідеальне нагадування про те, що не потрібно миритися з виправданнями, які вас гальмують. Не страшно, що життя іноді несправедливе – головне, що ви збираєтеся з цим робити. Що б вас не спіткало цього ранку – вкрадене взуття, стан здоров’я, невдалі стосунки, провальний бізнес, не дозволяйте цьому перешкодити вам брати участь в своїй гонці. Життя покаже себе з яскравою боку, якщо ви перестанете виправдовуватися і будете впевнено йти до поставленої мети, незважаючи ні на що. Джерело

Про силу слова: Як один лист зробив із розумово відсталого хлопчика великого генія

Якось маленький Томас Едісон повернувся з школи і передав мамі лист від вчителя. Мама, зі сльозами на очах, прочитала лист вголос: “Ваш син – геній. Ця школа надто маленька, і тут нема вчителів, які можуть його чомусь навчити. Будь ласка, вчіть його самі.” За кілька років після смерті матері (Едісон на той час вже був одним з найбільших винахідників століття), чоловік якось переглядав старі сімейні архіви, і натрапив на цей лист. Він відкрив його і прочитав: “Ваш син – розумово відсталий. Ми не можемо більше вчити його разом з усіма. Тому рекомендуємо вам вчити його самостійно вдома.” Едісон проплакав кілька годин, а після цього залишив у своєму щоденнику такий запис: “Томас Алва Едісон був розумово відсталою дитиною. Завдяки своїй героїчній мамі він став одним з найбільших геніїв свого століття”. Джерело: truthorfiction.com

Притча про щастя. Ви прочитаєте її за 30 секунд, але запам’ятаєте надовго

Одного разу три брати побачили Щастя, що сидить у ямі. Один з братів підійшов до ями і попросив у Щастя грошей. Щастя обдарував його грошима, і він пішов щасливий. Інший брат попросив красиву жінку. Тут же отримав і втік разом з нею у нестямі від щастя. Третій брат нахилився над ямою: – Що тобі потрібно? – Запитало Щастя – А тобі що потрібно? – Запитав брат. – Витягни мене звідси, – попросило Щастя. Брат простягнув руку, витягнув Щастя з ями, повернувся і пішов геть. А Щастя пішло за ним слідом… Джерело

Повітряні кульки: Вчитель провів в школі експеримент, про який заговорив увесь світ…

Учитель приніс в школу повітряні кульки, попросив дітей надути їх і написати на них свої імена. Після цього він попросив дітей винести всі повітряні кульки в коридор і змішав їх. Потім дав дітям 5 хвилин, щоб кожен знайшов кульку зі своїм іменем. Діти побігли шукати, але час минув, і ніхто так і не знайшов своєї іменної кульки. Тоді вчитель попросив дітей: “Візьміть кульку, яка лежить поблизу і віддайте її людині, чиє ім’я написано на ній”. Минуло менше 2 хвилини і у кожного в руках була його кулька. Тоді вчитель сказав: “Повітряні кульки – як щастя. Ніхто не знайде його, якщо шукає тільки для себе. Зате, якщо всі піклуються одне про одного, можна знайти щастя набагато швидше!”

Життєва притча про те, хто створює нам проблеми

«Якби вам вдалося надавати під зад людині, яка винна у більшості ваших неприємностей, ви б тиждень не змогли б сидіти». – Євген Гришковець Приголомшлива притча про винуватця всіх наших проблем. Варто періодично замислюватися: Йшов пустелею один лицар. Довго йшов. За весь шлях встиг загубити і коня, і всі важливі обладунки, зберігся лише один меч. Втома, голод і спрага були його вірними попутниками. І ось чоловік побачив поперед себе невелике озеро. Зібрав всі залишки сил і пішов до води. Дійшовши до озера, лицар побачив великого триголового дракона. Дістав меч, та й давай ним розмахувати. Добу бився, другу.Відрубав чудовиську дві голови, після чого той впав на землю. Поруч впав і лицар, більше воювати у нього не було ні сил ні бажання. І тоді, зібравши останню волю в кулак, дракон запитав: – Чуєш, лицар, так а що ти хотів?– Води попити.– Так ну і пив би… Мораль: не ускладнюйте собі життя самі. Джерело