“Не залишайся там, де тебе не цінують”. Мудра притча, яка змінить ваше ставлення до себе

Перед смертю батько сказав своєму єдиному синові: “Ось годинник, який мені подарував твій дідусь. Йому майже 200 років. Перш ніж я дам його тобі, сходи у ювелірний магазин у центрі міста. Скажи їм, що я хочу продати його, і подивись, скільки вони тобі за нього запропонують”. Після відвідин ювелірного салону син сказав батьку: “Вони запропонували 150 доларів, тому що годинник дуже старий”. Тоді батько сказав: “Іди до ломбарду”. Сходивши у ломбард, син сказав: “Ломбард запропонував 10 доларів, тому що годинник виглядає дуже зношеними”. Батько попросив сина піти до музею і показати годинник там. Коли син повернувся з музею, він сказав батьку: “Куратор запропонував 500 000 доларів за цю дуже рідкісну річ, яку буде включено до їх дорогоцінної антикварної колекції”. На це батько відповів сину: “Я хотів, щоб ти знав – у правильному місці тебе оцінять правильно. Не знаходься у неправильному місці і не гнівайся, якщо тебе не цінують. Ті, хто знає твою цінність – берегтимуть і дорожитимуть тобою завжди. Не залишайся там, де тебе не цінують”. Джерело

Зло, яке ви робите, залишається з вами, а добро повертається до вас…

Одна бідна жінка кожного дня випікала дві хлібини. Одну вона подавала на стіл родині, а іншу клала на підвіконня для випадкової людини, яка потребувала допомоги. Кожного разу, коли жінка клала хліб на підвіконня, вона промовляла молитву в якій просила захисту для свого сина. Він пішов в інше місто на навчання та зник. Вже пройшло багато часу, але жінка не втрачала надії, що її дитина повернеться додому. Одного разу, вона помітила, що хліб забирає одна й таж людина кожного дня. Це був старий горбатий чоловік, який постійно промовляв замість подяки такі слова «Злодіяння, яке ви робите, завжди залишається з Вами, а добро повертається у відповідь!». З часом це почало дратувати жінку. Замість простого дякую він постійно промовляв одне й те саме. Слова, сенс яких вона не розуміла. На наступний день вона була вже на межі й вирішила отруїти невдячного безпритульного. Жінка поклала отруту в хлібину, але коли вже майже піднесла здобу до підвіконня, щось в душі зупинило її. Вона викинула отруєну їжу в піч та скоріш спекла новий хліб й поклала на заведене місце. Чоловік, як завжди, взяв їжу, промовив незмінні слова: «Злодіяння, яке ви робите, завжди залишається з Вами, а добро повертається у відповідь!» та пішов далі. В той же день у двері хтось постукав. Жінка відчинила двері й побачила свого сина. Він мав жахливий вигляд: худий, голодний та дуже слабкий. — Мамо, я такий радий тебе бачити. – зі сльозами на очах промовив її син.- Я майже дійшов додому, але за рогом втратив свідомість від голоду. Мене розбудив якийсь горбатий чоловік та дав хлібину, щоб я набрався сил та зміг рухатися далі. Це була його єдина їжа, а він пожертвував нею заради мене. Почувши цю розповідь жінка ледь не втратила свідомість. Якби вона лишила на підвіконні хліб з отрутою, то її дитини вже б не було в живих. В ту мить жінка зрозуміла, про що кожного дня говорив старець, коли забирав її пожертву. Джерело

Надзвичайно сильна історія для тих, кому зараз важко і опускаються руки

У темній кімнаті горіли чотири свічки. Тишу порушила розмова між ними.  Перша свічка сказала: “Я – СПОКІЙ, але, на жаль, люди не вміють мене зберігати… Думаю, мені не залишається нічого іншого як згаснути!…” І вогник цієї свічки згас.  Друга свічка мовила: “Я – ВІРА. На жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому і впадають у відчай. Дуже шкода, що люди втрачають мене. Людина яка вірить дуже схожа на могутнього дуба, а яка не вірить – на соломинку…” Ледве сказала таке – подув легкий вітерець і загасив свічку. Дуже засмутившись, третя свічка вимовила: “Я – ЛЮБОВ… У мене немає більше сил горіти далі… Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять тих, хто їх любить найбільше – своїх близьких, найдорожчих…” Довго не чекала і ця свічка – згасла, не догорівши до кінця.  Раптом… в кімнату зайшла дитина і побачила три згаслі свічки. Злякавшись, вона закричала: – Що ви робите?!… Ви ПОВИННІ горіти!!! Я боюся темряви! Промовивши це, вона заплакала. Схвильована четверта свічка сказала: “Не бійся і не плач! ПОКИ Я ГОРЮ, ЗАВЖДИ МОЖНА ЗАПАЛИТИ ІНШІ ТРИ СВІЧКИ…  Я – НАДІЯ!!!“ Джерело

Притча для тих, хто хоче прожити життя в гармонії з усім світом

Хлопчик уважно дивився, як бабуся пише листа. Раптом він запитав:– Про що ти пишеш? Це історія про мене? Бабуся перестала писати і сказала онукові:– Так, я пишу про тебе, але набагато важливішим за написане є олівець, яким я користуюся. Сподіваюся, що коли ти виростеш, то будеш таким, як олівець. Хлопчик здивовано глянув на олівець, а потім на бабусю:– Це звичайний олівець… Як я можу бути схожим на нього? Бабуся загадково всміхнулася і пояснила:– Усе залежить від того, як дивитися на речі. Олівець має п’ять властивостей, якщо ти також їх матимеш, будеш людиною, яка приносить добро у світ. По-перше, щоб олівець писав, потрібна рука, яка ним водитиме. Ти можеш творити великі речі, але не забувай, що є Рука, яка тебе провадить. Це Бог. По-друге, щоб олівець добре писав, його треба підстругати. Від цього він стане трохи коротшим, але набагато гострішим. Так само і нам іноді доводиться терпіти, але це робить нас кращими. По-третє, написане олівцем можна стерти, якщо ти помилився. Це нагадування нам, що завжди можна виправитись, було б лише бажання. По-четверте, насправді важлива не дерев’яна оболонка олівця, а його серцевина – графіт. Для тебе теж головним має бути те, що діється у твоєму серці. І, нарешті, по-п’яте, олівець завжди залишає слід. Так само і ти пам’ятай: усе, що робиш у цьому житті, залишить слід. Тож старайся, щоб кожний твій вчинок був гарним. Джерело

Чому люди кричать один на одного? Мудра притча, яка відкриє вам очі!

Одного разу вчитель запитав учнів: – Чому люди при сварках підвищують голос? – Напевно, вони втрачають спокій, – припустили учні. – Але навіщо підвищувати голос, якщо друга людина знаходиться поруч з тобою? – запитав вчитель. Учні здивовано знизували плечима. Їм це і в голову ніколи не приходило. Тоді вчитель сказав: – Коли люди сваряться і невдоволення між ними зростає, їх сeрця віддаляються. А разом з ними віддаляються і їх душі. Щоб почути один одного, їм доводиться підвищувати голос. І чим сильніше їх образа і злість, тим голосніше вони кричать. А що ж відбувається, коли люди закохані? Вони не підвищують голосу, а говорять дуже тихо. Їх серця знаходяться зовсім поруч, а відстань між ними практично повністю стирається. – А що відбувається, коли людьми править любов? – запитав вчитель. – Вони навіть не говорять, а тільки перешіптуються. А іноді і слів не треба – їх очі говорять про все. Не забувайте, що сварки віддаляють вас один від одного, а слова, сказані на підвищених тонах, збільшують цю відстань багаторазово. Не зловживайте цим, тому що настане день, коли відстань між вами збільшиться настільки, що дороги назад ви вже не знайдете. Джерело

«Три уявлення про щастя». Гарна притча, яка навчить цінувати найдорожче

Три уявлення про щастя Жили-були на білому світі три товариша, і кожен мріяв про своє щастя. Але щастя уявлялося їм зовсім по-різному. Перший думав, що щастя — це багатство, розкоші, великі маєтки та подорожі. Другому щастям здавався талант, всесвітня слава, апплодисменти і палкі компліменти мільйонів шанувальників. А третій вважав, що щастя — це любляча сім’я, дитячий сміх, радість спілкування, спільні вечері, родинні традиції та подорожі. Чи довго, чи коротко, але всі вони досягли свого щастя. Однак у всього є кінець. Перед смертною годиною зібралися друзі, щоб підвести підсумки. Перший сказав: — Багатим я був, жив як душа хотіла, ні у чому собі не відмовляв… А щастя не відчув. Вмираю скнарою і людиноненависником. Другий сказав: — Талановитим я був, мав славу та шану від людей, але щастя так і не відчув. Йду з життя понівечений самотністю. Третій сказав: — А я пізнав, що таке щастя. Я кохав прекрасну жінку і був коханим, виростив чудових дітей, навчив їх усьому, що знав і вмів сам. Йду обласканий близькими і залишаю землі найцінніше — нових людей. Джерело

Цією мудрістю мамам точно потрібно скористатися! Хоча б іноді!

Жила-була бідна єврейська сім’я. Дітей було багато, а грошей мало. Бідна мати працювала на знос – готувала, прала і кричала, роздавала потиличники і голосно нарікала на життя. Нарешті, знесилившись, вирушила за порадою до мудреця : як стати хорошою матір’ю?Вийшла від нього задумлива. З тих пір її як підмінили. Ні, грошей в сім’ї не додалося. І діти слухнянішими не стали. Але тепер мама не сварила їх, а з лиця її не сходила привітна посмішка. Раз на тиждень вона йшла на базар, а повернувшись, на весь вечір, закривалася в кімнаті. Дітей мучила цікавість. Одного разу вони порушили заборону і заглянули до мами. Вона сиділа за столом і … пила чай з солодкою булочкою! «Мама, що ти робиш? А як же ми? »- обурено закричали діти. «Тихо, діти! – відповіла вона.- Я роблю вам щасливу маму!» Джерело

Повчальна притча про Божу благодать

Один багатий пекар попросив привести до нього дітей з найбільш убогих родин у містечку. Коли діти зібралися, він сказав їм: – У цьому кошику лежить хлібина для кожного з вас. Візьміть по одній. І завтра приходьте, я знову дам вам хліба. Діти зразу ж кинулись до кошика. Кожен намагався взяти хлібину більшу. Розхапавши хліб, діти розбіглися, навіть не подякувавши в поспіху пекарю. І тільки маленька, зовсім погано одягнена дівчинка тихо стояла осторонь і чекала, коли всі розійдуться. Потім вона підійшла, узяла ту хлібину, що залишилася на дні, найменшу, поцілувала руку пекаря й пішла додому. Наступного дня все повторилося знову, як і вчора. Але коли вдома мати дівчинки розрізала хлібину, усередині виявила срібні монети. Дівчинка принесла ці гроші назад, але пекар сказав: «Ні, дитино, це не випадковість. Я поклав їх у найменшу хлібину, щоб винагородити тебе”. Пам’ятаймо, що гордим і байдужим Бог противиться, а смиренним і вдячним дає благодать. Джерело

Віра в себе – це стартова складова будь-якого великого успіху

Одного разу, в двері самотньої жінки хтось наполегливо постукав. Жінка підійшла до дверей і відкрила їх. На порозі стояв чоловік. Добрий день! Чи не дасте ви мені трохи грошей? Чому я повинна давати вам гроші? – запитала жінка. Хоча б тому, що у мене немає однієї руки. Добре, я дам вам грошей, тільки ви перенесіть цеглини з двору в будинок. І як я це зроблю? У мене ж немає однієї руки! Жінка демонстративно завела одну руку за спину, підійшла до цеглин, які лежать на вулиці, взяла один і занесла його додому. Показавши на власному прикладі як це зробити. Чоловік носив цеглу в будинок весь день, а коли виконав роботу і всі цеглини були перенесені, жінка розплатилася з ним.Пройшли роки і в двері жінки знову постукали. Коли вона відкрила двері, побачила на порозі незнайомця, в дорогому одязі і супроводі слуг, позаду яких стояли дорогі автомобілі. Незнайомець простягнув жінці товсту пачку грошей і сказав: Ось, візьміть, це ваші гроші! І за що така винагорода? – запитала жінка. Кілька років тому, саме ви подарували мені віру в себе і свої сили! Жінка придивилася і побачила, що у багатого незнайомця немає однієї руки. Вона подивилася йому в очі, задумливо посміхнулася і сказала: Візьміть ці гроші і віддайте тому, у кого немає жодної руки. Джерело

«Так буде не завжди» – чому варто пам’ятати цю просту істину

Якось, чоловік середнього віку, прогулювався та зустрів біля краю тротуару дідуся. — Діду, Ви мудра людина, дайте пораду. Я ще не стара та сильна людина, однак не можу знайти гарну роботу. Син мій нероба, донька дуже сильно гуляє, а дружина взагалі нічого не робить. Як мені змінити своє важке становище? А дідусь відповідає: — На своїх вхідних дверях, повісь табличку з написом “так буде не завжди”. Чоловік послухав поради старенького й через деякий час життя змінилося. Син почав свою справу, донька вийшла гарно заміж, а дружина стала турботливою господаркою. Сам чоловік знайшов хорошу роботу та почав заробляти багато грошей. Проїжджаючи на своєму новому автомобілі, чоловік зустрів того ж старенького на дорозі. — Ну що, стариган, все сидиш на узбіччі? А в мене все пречудово! Що ж ти мені порадиш цього разу? Дідусь подивився на чоловіка та відповів: — Не знімай ту табличку! Джерело

Як потрібно реагувати на виклики, перед якими нас ставить життя?

В одній старій єврейській притчі, фермерський осел провалився в колодязь. Поки фермер думав, як йому вчинити, тварина годинами видавала жалібні звуки. Нарешті, фермер прийняв рішення. Він порахував, що осел вже старий, не потрібен фермі, а колодязь давно пересох, і запросив всіх своїх сусідів вирішити дві справи відразу: засипати колодязь і заодно закопати ослика. Всі дружно взялися за лопати. Осел відразу ж зрозумів, до чого йде справа, і почав голосно кричати. Потім, на загальний подив, він притих. Через деякий час фермер вирішив подивитися, що відбувається внизу. Він був здивований побаченим. З кожною грудкою землі, що падала на його спину, ослик проробляв абсолютно неймовірне: він струшував і ставав поверх скинутої землі. Поки сусіди фермера продовжували закидати землю в колодязь, кожен раз тварина струшувала і ставала поверх насипаної землі. Дуже скоро всі здивувалися, бо побачили, як ослик піднявся наверх, перестрибнув через край колодязя і помчав як очманілий! У житті вам буде зустрічатися багато бруду, і кожен раз доля буде посилати вам все нову і нову порцію. Всякий раз, коли впаде ком бруду, струсніться і піднімайтеся наверх. Кожна з виникаючих проблем – це можливість стати вище. Якщо не зупинятися і не здаватися, то можна вибратися з будь-якого, навіть самого глибокого колодязя. Джерело

Мудра притча для тих, хто вважає, що проблеми інших людей – не їхні проблеми

Одного разу миша помітила, що господар ферми поставив мишоловку, і розповіла про це курці, вівці і корові. Але всі вони відповіли: Мишоловка – це твої проблеми! Вранці в мишоловку потрапила змія – і вкусила дружину фермера. Намагаючись її вилікувати, приготували суп з курки. Потім зарізали вівцю, щоб нагодувати всіх, хто приїхав відвідати хвору. І нарешті, закололи корову, щоб гідно нагодувати гостей на поминках … А миша спостерігала за тим, що відбувається через дірку в стіні і думала про речі, які ні до кого ніякого відношення не мають … Джерело

Основний секрет щасливої сім’ї. Стара притча, яку варто прочитати кожному

Жила-була бідна єврейська сім’я. Дітей було багато, а грошей як завжди не вистачало. Мати працювала не покладаючи рук – готувала, прала і кричала, роздавала підзатильники і голосно нарікала на життя. Нарешті, знесилившись, вирушила за порадою до рабина: як стати хорошою матір’ю? Вийшла вона від нього тиха і задумлива. З тих пір її як підмінили. Ні, грошей в сім’ї не додалося. І діти чемнішими не стали. Але тепер мама не сварила їх, а з лиця її не сходила привітна посмішка. Раз на тиждень вона йшла на базар, а повернувшись, на кілька годин закривалася в кімнаті. Дітей мучила цікавість. Одного разу вони порушили заборону і заглянули до мами. Вона сиділа за столом і … пила чай з солодкою булочкою! «Мамо, що ти робиш? А як же ми? »- обурено закричали діти. «Тихо, діти! – спокійно відповіла вона. – Я роблю вам щасливу маму! » Мораль: Перш ніж віддавати себе іншим – підготуйте те, що хочете роздати. Джерело

Притча: різниця між розумною людиною і дурнем

Якось Учень прийшов до Вчителя і запитав: Вчителю, чим розумна людина відрізняється від дурної? Був тихий сонячний ранок, Вчитель пив зелений чай і думав про суть вічності. Але задля Учня він відставив недопитий чай, призупинив свої роздуми, піднявся і повів Учня за собою. Вчитель привів юнака до гори. До того схилу, де нещодавно стався невеликий обвал, і біля підніжжя гори лежало каміння різного розміру. Вчитель сказав Учневі, щоб той відніс усі камінці на вершину гори. Каміння було багато, і Учень тягав його цілий день, а Вчитель сидів у затінку дерева і читав працю великого філософа Та Ну. Учень дуже втомився, але до заходу сонця він все ж таки переносив усе каміння. Він підійшов до Вчителя, сповнений гордості за виконану роботу, і запитав: – Вчителю, тепер я можу почути відповідь на своє питання?– Ні, – похитав головою Вчитель, – ти ще не готовий.– А навіщо було тагяти усе це каміння?, – зарепетував Учень.– Ось, – підняв вказівний палець Вчитель, – Розумна людина запитала б про це до того, як почати носити каміння. Джерело: elims.org.ua

Скільки ти коштуєш? Мудра притча, яка вчить впевненості в собі

Одного разу до Майстра прийшов молодий юнак і сказав: – Я прийшов до тебе, бо відчуваю себе настільки жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Всі навколо стверджують, що я невдаха, тюхтій і ідіот. Прошу тебе, допоможи мені! Майстер, мигцем глянувши на юнака, квапливо відповів: – Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, – і, трохи подумавши, додав: – Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі з твоєю. – З … з задоволенням, Майстре, – пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план.– Добре, – сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелике кільце з гарним каменем. – Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати це кільце, щоб віддати борг. Постарайся взяти за нього побільше і ні в якому разі не погоджуйся на ціну нижче золотої монети! Йди і повертайся якомога швидше! Юнак взяв кільце і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати кільце торговцям, які з великою цікавістю розглядали його товар. Але варто було їм почути про золоту монету, як вони тут же втрачали до кільця будь-який інтерес. Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець люб’язно пояснив йому, що золота монета – це занадто висока ціна за таке кільце і що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну. Почувши слова старого, юнак дуже засмутився, адже він пам’ятав наказ Майстра ні в якому разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши кільце добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад. Сильно пригнічений невдачею, він зайшов до Майстра. – Майстре, я не зміг виконати твого доручення, – з сумом сказав він. – У кращому випадку я міг би виручити за кільце пару срібних монет, але ж ти велів не погоджуватися менше ніж на золоту! А стільки це кільце не вартує. – Ти тільки що вимовив дуже важливі слова, синку! – відгукнувся Майстер. – Перш ніж намагатися продати кільце, непогано було б встановити його справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Скачи-но до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за кільце. Тільки, що б він тобі не відповів, не продавай кільце, а повертайся до мене. Юнак знову виліз на коня і відправився до ювеліра. Ювелір довго розглядав кільце через лупу, потім зважив його на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака: – Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше п’ятдесяти восьми золотих монет. Але, якщо він дасть мені час, я куплю кільце за сімдесят, враховуючи терміновість угоди. – Сімдесят монет?! – юнак радісно засміявся, подякував ювеліру і щодуху помчав назад. – Сідай сюди, – сказав Майстер, вислухавши жваву розповідь хлопця. – І знай, сину, що ти і є це саме кільце. Дорогоцінне і неповторне! І оцінити тебе може тільки справжній експерт. Так навіщо ж ти ходиш по ринку, очікуючи, що це зробить перший зустрічний? Джерело

Сильна притча про порожні скарги. Прочитайте, вона здатна змінювати життя!

Одного разу чоловік йшов повз якийсь будинок і побачив стару бабусю в кріслі-гойдалці, а поруч з нею у такому ж кріслі дідок, який читав газету. Між ними на ганку лежав собака і скиглив так, наче його щось болить. Проходячи повз, чоловік здивувався, чому той пес так скиглить. Наступного дня він знову йшов повз цей будинок. Знову сиділа стара пара в кріслах-гойдалках, а між ними собака, який лежав і видавав той самий жалібний звук. Спантеличений чоловік пообіцяв собі, що, якщо і завтра собака буде скиглити, він запитає про нього у цієї пари. На третій день на свою біду він побачив ту ж сцену: старенька хиталася в кріслі, дідок читав газету, а собака лежав на своєму місці і продовжував скиглити. Він більше не міг це ігнорувати. – Вибачте, мем, – звернувся він до старенької, – що трапилося з вашим собакою?– З ним? – Перепитала бабуся. – Він лежить на цвяху. Спантеличений її відповіддю чоловік запитав: – Якщо він лежить на цвяху і йому боляче, чому він просто не встане? Старенька посміхнулася і сказала привітним лагідним голосом: – Значить, голубчику, йому боляче настільки, щоб скиглити, але не настільки, щоб зрушити з місця… В цьому уся суть: ми часто ниємо, що нас усе дістало, що треба щось змінювати, але при цьому нічого не робимо. А для початку треба хоча б «встати»!

Всі беруть дітей з дитбудинку, а я вирішила забрати чужу бабусю з будинку престарілих…

Всі беруть дітей з дитбудинку, а я вирішила забрати чужу бабусю з будинку престарілих. Жоден з друзів і сусідів не схвалив мого вчинку. Всі як один покрутили пальцем біля скроні зі словами: Тож зараз час важкий, а ти ще собі нахлібника в будинок взяла! Але я впевнена, ні, я знаю! Я чиню правильно.Раніше ми жили вчотирьох: я, дві мої дочки і моя мама. На жаль 8 місяців тому мами не стало і ми залишилися втрьох.За ці місяці, ми з дочками зрозуміли, що у нас є ще багато сил і часу, і ми можемо витратити їх на допомогу іншій людині. Ще зі школи у мене був близький друг, який до 30 років, замість того щоб побудувати сім’ю і кар’єру, просто спився. Найсумніше, що він вимагав на свої п’янки пенсію матері. Коли вона перестала її давати, він просто здав її в будинок престарілих, якимись махінаціями забравши і пропивши її квартиру. Я тітку Зіну знала з дитинства, як і вона мене. Раз на місяць з дочками заїжджали до неї в гості і привозили різноманітних смаколиків.На мою ідею доньки відреагували з величезним позитивом, а молодша Рита, якій зараз 4,5 року і зовсім радісно закричала: “урааа, у нас знову буде бабуся !!!” Але ви навіть уявити не можете, як моїй пропозиції зраділа бабуся Зіна! Вона так довго плакала від радості, що довелося накапати їй заспокійливого.Зараз вже майже 2 місяці, як ми живемо з бабусею Зіною душа в душу. Ми всі любимо її, а вона нас. Ось тільки ми ніяк не можемо зрозуміти, звідки у бабусі, якій вже йде восьмий десяток років, стільки енергії. Адже вона встає о 6 ранку кожен день, а прокидаємося ми під аромат свіжоспечених млинців або оладок. Джерело

Коли в однієї бідної жінки не вистачило грошей навіть на те, щоб нагодувати дітей, вона зателефонувала на радіостанцію і залишила там звернення до Бога про допомогу

Коли в однієї бідної жінки не вистачило грошей навіть на те, щоб нагодувати дітей, вона зателефонувала на радіостанцію і залишила там звернення до Бога про допомогу.Один із слухачів був переконаним атеїстом і вирішив зробити собі приємність, познущавшись над незнайомкою. Чоловік дізнався її адресу, покликав секретарку і доручив їй купити дорогих продуктів.Дівчина повернулася з найкращим м’ясом, сирами і солодощами. Яке ж було її здивування, коли начальник дав таке розпорядження: доставити продукти за адресою і, якщо жінка запитає, хто надіслав їжу, сказати, що це від диявола. Коли секретарка вручила незнайомці продукти, та була настільки вдячна, що з її очей полилися сльози. Вона не переставала дякувати дівчині.Коли вони почали прощатися, секретарка запитала:– А Ви не хочете дізнатися, хто надіслав ці продукти?На що жінка відповіла:– Ні. Це абсолютно не важливо, тому що, коли БОГ наказує, навіть диявол підпорядковується ….. Джерело

В Аризоні об’єднали будинок пристарілих з притулком для тварин. Усі щасливі!

Притулок для тварин в Аризоні об’єднали з будинком пристарілих, щоб зробити щасливими і покинутих котят, і стареньких людей. Вжилися з першого дня! Джерело

92-річна жінка перетворила звичайну чернівецьку вулицю у квітучу алею

“Я хочу забезпечити всю вулицю магноліями. Як помру, то мої діти це зроблять”. Знайомтеся, це пані Валентина Проданчук. Їй 92 роки, але вона продовжує вести активне та енергійне життя. Саме завдяки їй зараз у Чернівцях на вулиці Естонській росте тридцять магнолій. Жінка заохотила своїх сусідів висаджувати на подвір’ях квітучі дерева. “Свою магнолію, яку мені подарував сусід, я посадила у 1986 році. Мій перший внук своїми ручками тримав ту маленьку гілочку… Тепер це величезне дерево. Саме з дітьми ми і вирішили: “Будемо вирощувати магнолії та засадимо ними всю вулицю”. Деякі мешканці вулиці вже пропонують перейменувати Естонську на вулицю Магнолій. Фото: Високий Замок Джерело: GoodNewsAboutUkraine

Найкращий монолог про кохання, який я будь-коли читала

Люди разом, поки вони хочуть бути разом. Ні борг, ні честь, ні мораль не приковують однієї людини до іншої. Коли людина хоче піти, піде і від будинку, і від дітей, і від вмираючої каліки. Поки не хоче – залишається поруч. Коли людина хоче бути разом, ніякі твої недоліки їй не завадять. Коли людина хоче піти, ніякі твої достоїнства її не втримають. Яким би ти був негарним і непривабливим, знайдеться хтось, кому ти сподобаєшся. Яким би ти був хорошим і бажаним, є хтось, хто відкине тебе. Якщо тебе відкинули, це нічого не значить. Ти не стаєш гіршим або меншим, нічого страшного насправді не відбувається. Твоя людина є на світі, і вона тебе прийме. Якщо тебе прийняли, то одного разу ви розлучитеся – не в житті, так в смерті. Дорожи тим, що є, не шкодуй про те, що втратиш, і не бійся втратити. Радій, що є людина, яка світить тобі. Світи сам: чим більше світла – тим менше страху, чим менше страху – тим менше темряви в душі. Листок, який хоче повернутися до дерева, може плисти проти течії і летіти проти вітру. Але дерево не приростить його до старої гілки. Чим більше любиш, чим більше даєш любові, тим більше залишається. Якщо ж, даючи любов, відчуваєш біль або ненависть – значить, ти дав людині отруту в шоколадній глазурі. Навряд чи варто вимагати подяки за такий дар. Відпускай. Дозволь людині бути кимось крім дзеркала твоєї любові, тим паче, що так воно і є. Розчинятися в коханій людині – рідкісний талант і рідкісне прокляття. Будь собою, будь гідним, забудь про страх – одного разу він все одно повернеться. Але не сьогодні. Вір. Довіряй. Грій. Дякуй. Не думай про те, що може бути – тільки про те, що тут і зараз, у вогні і воді, під зірками. Йди до того, як від мертвої любові почне смердіти. Приходь до того, як бажання обернеться одержимістю. Те, що куплено за гроші, варте тільки грошей. Те, що вимолене, виплакане, відібране і вкрадене, одного разу віднімуть сторицею. Те, що дано з доброї волі, від серця – безцінне. Як дізнатися, чи людина твоя? Просто. Ти підеш назустріч і зіткнешся з нею посередині дороги. Вона не знала. Ти не кликав. Ви знайшлися. І куди б ви не рухалися раніше, вам тепер по дорозі. © Ніка Батхен

У видатного лікаря-кардіолога, академіка Алмазова в кабінеті стояла склянка із заспиртованим серцем. Кожен студент знав історію цього серця…

У видатного лікаря-кардіолога, академіка Володимира Андрійовича Алмазова в кабінеті стояла склянка з заспиртованим серцем. Кожен студент знав історію цього серця. На самому початку 50-х, коли Алмазов був ще студентом 4-го курсу Першого медичного, в клініку інституту надійшла дівчина з підгострим бактеріальним ендокардитом. Це страшне захворювання досі дає великий відсоток смертності, а тоді хворим взагалі не давали шансів. Її вважали безнадійною. У дівчини трималася температура під 40, серце відмовляло. Її без особливих результатів оглядали провідні професори і, як звично, низка інтернів. У числі практикантів був одногрупник Володимира Андрійовича, талановитий і уважний студент. Ні, він не запропонував революційного методу лікування ендокардиту, він просто закохався: дівчина була дуже симпатичною. Почав щодня навідуватися в палату, носив квіти. Вмираюча дівчина теж його полюбила. І стала потихеньку одужувати. Вони одружилися, народили дітей, на своє срібне весілля запросили лікарів, які лікували дівчину. А коли через багато років вона вмирала, своє серце заповіла Першому медичному інституту. Щоб пам’ятали: хворе серце лікується серцем люблячим… Джерело: Сушнева Мадина

Притча про те, чому так важливо вміти відпускати

Мандруючи світом, два ченці забрели в містечко. Там вони побачили жінку, яка не могла перейти дорогу, оскільки її затопило після сильного дощу. Дама ніяк не могла обійтися без сторонньої допомоги, щоб не забруднити одяг. Вона нетерпеливо стояла і похмуро дивилася на кожного, хто проходив повз. Зрідка вона лаяла своїх супутників, але вони ніяк не могли їй допомогти – у руках кожного з них був свій вантаж. Молодший чернець побачив жінку, нічого не сказав і пішов далі. Його супутник швидко переніс її на іншу сторону вулиці, де вона могла продовжити свій шлях. Жінка не подякувала, а лише повернулася до ченця спиною і пішла геть. Ченці продовжили свій шлях. Молодший монах йшов у роздумах. Через кілька годин він уже не міг мовчати і сказав: «Та жінка повела себе грубо і егоїстично. Але ви все одно допомогли їй! А вона вам навіть не подякувала!» На що мудрий монах відповів: «Я переніс жінку кілька годин тому. Чому ти все ще несеш її з собою? » Мораль: якщо злість змушує нас перебувати в минулому, ми не можемо проживати сьогодення. Більше того, минуле не дозволяє нам рухатися вперед. Ми не зобов’язані прощати тих, хто навмисно заподіяв нам біль. Але ми повинні сприймати дійсність такою, якою вона є, і відпускати погані моменти. Вибір завжди за нами: нести хворобливу ношу з собою або залишити її в минулому.

Лист 83-річної бабусі до подруги, який варто прочитати кожному

Зупинитися на хвилинку і задуматися про своє життя змушує лист 83-річної бабусі до своєї подруги. Його з упевненістю можна назвати надихаючим. Слова, написані жінкою похилого віку, будуть близькі кожному з нас, особливо коли настає Новий рік. “Дорога Берта, я все більше читаю і все менше витираю пил. Я сиджу у дворі і насолоджуюся видом, а не переживаю про бур’ян у саду. Я проводжу більше часу з сім’єю і друзями і менше працюю. По можливості життям потрібно насолоджуватися, а не терпіти його. Зараз я намагаюся усвідомити це і почати цінувати. Я більше не економлю на собі. Мої порцелянові чашки і кришталеві сервізи я використовую для кожної особливої ​​події, такиї як втрачений фунт, прибирання у ванній або перше цвітіння амариліса. Я вдягаю на ринок свій найкрасивіший одяг. Думаю, якщо я буду виглядати успішною, мені буде простіше розлучатися з грошима. Я не чекаю важливого приводу, щоб скористатися своїми улюбленими парфумами. Насолоджуючись ароматом, я йду в банк або в поліклініку. Я більше не використовую фрази «коли-небудь» і «днями». Якщо щось варто подивитися, почути або зробити, я хочу бачити, чути і робити це зараз. Я не знаю, що зробили б інші, якби знали, що їх тут не буде завтра. Адже ми вважаємо життя чимось само собою зрозумілим. Думаю, вони б покликали членів сім’ї і кілька близьких друзів. Можливо, вони б комусь зателефонували і попросили вибачення за минулі слова і вчинки. Мені подобається думати, що вони підуть в хороший ресторан, де подають їх улюблену їжу. Я здогадуюсь. Я ніколи цього не дізнаюся. Це ті дрібниці, які я не доробила. Я б дуже шкодувала, що не написала близьким всі важливі слова, які хотіла до них донести. І я дуже переживаю, що рідко говорила чоловікові і батькам, як сильно я їх люблю. Я намагаюся не економити і не відкладати те, що могло б додати сміху і щастя в моє життя. І щоранку, коли я відкриваю очі, я кажу собі, що цей день особливий. Кожен день, кожна хвилина, кожен вдих дійсно є подарунком. Можливо, життя виявилося не тією партією, на яку ми сподівалися. Але поки ми тут, ми можемо танцювати.” Джерело