Притча про здійснення бажань

Жив собі чоловік. Була в нього одна цікава особливість: йому яблука завжди падали прямо в руки. Він проходив повз яблуні, протягував руку – і обов’язково ловив одне яблуко. Те, яке він хотів, і прямо в руку! Усі дивувалися. І, звісно ж, хотіли дізнатися – як так виходить. А чоловік пояснював: “Я вмію хотіти. Я хочу, щоб яблуко впало, і воно падає”. Люди теж хотіли, але їм яблука в руки не падали. – Ви не вмієте правильно хотіти, – відповідав їм чоловік. Люди не розуміли, витріщали очі, хотіли, але, мабуть, якось не так як треба. Усі почали дратуватися: ніхто не міг повторити подвиг цього дивака. Почали називати його чаклуном і навіть подумували спопелити своєю заздрістю. Тоді чоловік вирішив навчити цих невігласів правильно хотіти. – Попереджаю зразу, мій урок не полегшить вам життя. Скажіть мені, як ви вмієте хотіти? – Ну…ми думаємо: добре було б, якби яблуко впало нам в руки. Думаємо дуже завзято, молимось Богу… Не грішимо, робим хороші справи. Загалом, робимо так, як нас вчили, – майже хором мовили люди. – І все? А ось як хочу я, – сказав чоловік, дістаючи паралельно шнурки, пружини, цвяхи та шурупи. – Я хочу, щоб яблуко впало, і роблю для цього все. “Чаклун” почав пояснювати про пристрій, який треба кріпити до яблука і проходити повз у точно зазначений час; натискати на прожину і ловити яблуко. – Це нечесно, – сказали люди. – Чому ж? Я хочу і моє бажання здійснюється! Джерело

Притча про людину, яка ніколи не сперечалась

В одному селищі жив чоловік, відомий тим, що він ніколи ні з ким не сперечався. І ось приїхав кореспондент, щоб написати про нього в газеті. — Скажіть, а це правда, що ви прожили 90 років, і жодного разу ні з ким не сперечалися? — Так це правда. — Ну що, взагалі ні з ким? — Взагалі ні з ким! — І що, навіть з дружиною? — Навіть з дружиною. — Навіть зі своїми дітьми? — Навіть з дітьми. — І що, за 90 років жодного разу? — Жодного разу. — Ніколи-ніколи, ні з ким? — продовжував кореспондент. — Так, — спокійно відповідав старий. Нарешті кореспондент роздратовано сказав: — Та не може цього бути, щоб ви за все життя жодного разу ні з ким не сперечалися! — Сперечався, сперечався … — примирливо відповів старий. — Бажаєте чаю? Джерело

Притча: “Цінність всередині вас”

Один дуже відомий психолог почав свій семінар з психології, піднявши вгору 50-доларову купюру. У залі зібралося близько 200 чоловік. Психолог запитав, хто хоче отримати купюру. Всі, як по команді, підняли руки. Перш, ніж один з вас отримає цю купюру, я дещо з нею зроблю, – продовжив психолог. Він зім’яв купюру і потім запитав, чи хоче хто-небудь все ще її отримати. І знову всі підняли руки. Тоді, – відповів він, – я роблю наступне, і, кинувши купюру на підлогу, легко повозив її черевиком по брудній підлозі. Потім він підняв купюру, вона була пом’ята і брудна. «Ну кому з вас вона потрібна в такому вигляді?» І всі знову підняли руки. Дорогі друзі, – сказав психолог, – тільки що ви отримали цінний, наочний урок. Незважаючи на все те, що я зробив з купюрою, ви всі хотіли її отримати, так як вона не втратила своєї цінності. Вона все ще купюра вартістю в 50 доларів. У нашому житті часто трапляється, що ми опиняємося викинутими з сідла, розтоптаними, в повному лайні. Це реалії нашого життя. У таких ситуаціях ми відчуваємо себе нікчемними. Але не важливо, що сталося або станеться, ти ніколи не втратиш своєї цінності. Брудна або чиста, пом’ята або відпрасована – Ви завжди будете безцінним для всіх тих, хто Вас любить. Джерело

Який вовк живе в тобі?

Колись давно старець відкрив своєму онукові одну життєву істину:  В кожній людині йде боротьба, дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк представляє зло: заздрість, злість, ревнощі, жаль, егоїзм, амбіції, брехню. Інший вовк представляє добро: мир, любов, надію, істину, доброту і вірність.  Онук, зворушений до глибини душі словами діда, задумався, а потім запитав: – А який вовк в кінці перемагає? Старий усміхнувся і відповів:     – Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш. Джерело

Повчальна притча “Щоб ти став кращим”

Дідусь з онуком йшли великим лісом. Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами. Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку. – Дідусю, он хатинка! – радісно вигукнув онук. – Може, в ній переночуємо? – Так, це хатинка для дорожніх, – сказав дідусь. Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості. Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому хлібинку та глечик з медом. Поруч лежала маленька гілочка ялинки. На вікні – відро з водою. Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти. – Хто це все поставив на стіл? – питає онук. – Добрий чоловік, – мовив дідусь. – Як це так? – дивується онук. – Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він. Для чого ж він старався? – Щоб ти став кращим, – відповів дідусь. Джерело

Минуле, теперішнє чи майбутнє?

Три мудреця сиділи в тіні великого дерева і насолоджувалися бесідою. Вони сперечалися про те, що важливіше для людини – минуле, сьогодення або майбутнє. Один з них сказав: – Моє минуле робить мене тим, хто я є. Я вмію те, чому я навчився в минулому. Мені подобаються люди, з якими мені раніше було добре, або схожі на них. – З цим неможливо погодитися, – сказав інший, – людину робить її майбутнє. Не важливо, що я знаю і що вмію зараз, – я буду вчитися тому, що потрібно мені в майбутньому. Мої дії зараз залежать не від того, яким я був, а від того, яким я збираюся стати. Мені подобаються люди, несхожі на тих, кого я знав раніше. – Ви зовсім випустили з уваги, – втрутився третій, – що минуле і майбутнє існують тільки в наших думках. Минулого вже немає. Майбутнього ще немає, і незалежно від того, згадуєте ви про минуле або мрієте про майбутнє, дієте ви тільки в сьогоденні. І довго ще сперечалися мудреці, насолоджуючись неспішною бесідою. Джерело

Чого боятись? Притча про страх

Одного разу почалася сильна злива. Всі діти прибігли додому, але наймолодшої доньки не було. Мати занепокоїлася і пішла шукати її. Надворі йшов дощ, безперервно виблискували блискавки і гримів грім. Від цих блискавок ставало страшно і моторошно. Мама кожен раз лякалася при виблискуванні блискавки. Незабаром, жінка знайшла свою дочку, дівчинка бігала і гралася під дощем. Вся змокла, але щаслива вона стрибала і танцювала. І кожен раз, коли в небі вдаряла блискавка, дівчинка піднімала своє обличчя та сміялась! Мама була дуже здивована: – Що ти робиш? – запитала вона. –Тобі не страшно? Невже ти зовсім не боїшся грози? – А чого тут боятися? – Весело відповіла дівчинка.- Мамо, дивись, я танцюю, – а небо мене фотографує! Джерело

До вас повернеться все, що ви робите – притча, яку варто прочитати

Один старий чоловік переїхав жити до свого сина, невістки і чотирирічного внука. Його руки тремтіли, очі погано бачили, а хода була вкрай незграбною. Сім’я їла разом за одним столом, але старі, тремтячі дідусеві руки і слабкий зір ускладнювали цей процес. Горошини сипалися з ложки на підлогу, а коли він затискав в руках стакан, – молоко завжди проливалося на скатертину. Син і невістка стали все більше дратуватися через це. – Ми повинні щось зробити, – сказав син. – Мені набридло слухати, як він шумно їсть, витирати пролите молоко та прибирати розсипану їжу з підлоги. Потрібно з цим щось робити. Чоловік і дружина вирішили поставити окремий маленький столик в кутку кімнати. Там дідусь став їсти на самоті, в той час як інші члени сім’ї насолоджувалися обідом за спільним столом. Після того, як дідусь двічі розбивав тарілки, йому стали подавати їжу в дерев’яній мисці. Коли хтось із родини мигцем поглядав на дідуся, іноді у нього були сльози в очах, тому що він був зовсім один. З тих пір єдиними словами, які він чув на свою адресу, були колючі зауваження, коли він кидав виделку або розсипав їжу. Чотирирічний хлопчик спостерігав за всім мовчки. Одного вечора, перед вечерею, батько помітив його граючим з дерев’яною тріскою на підлозі. Він лагідно запитав малюка: – Чим ти займаєшся? Так само довірливо хлопчик відповів: – Я роблю маленькі тарілочки для тебе і мами, з яких ви будете їсти, коли я виросту. Хлопчик посміхнувся і продовжив працювати. Ці слова так приголомшили батьків, що вони втратили дар мови. Потім їхні очі наповнилися сльозами. І хоча жодного слова не було сказано, обидва знали, що треба зробити. Того вечора чоловік підійшов до дідуся, взяв за руку і ніжно провів його назад до сімейного столу. Всі наступні дні він їв разом з сім’єю. І чомусь ні чоловік, ні дружина більше не турбувалися, коли падала виделка, розливалося молоко чи забруднювалася скатертина. Джерело

“Як знайти добру школу” – мудра притча, яку варто прочитати всім батькам!

Батьки шукали для сина хорошу школу і вчителя, і нарешті, вони вибрали для сина найкращого вчителя. Уранці дід повів онука до школи. Коли дід і онук зайшли у двір, їх оточили діти. – Який смішний дід, – засміявся один хлопчик. – Агов, малий опецьку, – кривлявся інший. Діти кричали і стрибали навколо діда і внука. Тут учитель задзвонив у дзвоника, сповіщаючи про початок уроку, і діти втекли. Дідусь рішуче узяв онука за руку і вийшов на вулицю. – Я що не піду до школи? – запитав хлопчик. – Підеш, але не сюди, – сердито відповів дід. – Я сам знайду тобі школу. Дід завів внука додому, віддав його під опіку бабусі, а сам пішов шукати кращого вчителя. Побачивши якусь школу, дід заходив у двір і чекав, коли вчитель відпустить дітей на перерву. У деяких школах діти не звертали на дідуся уваги, у других – дражнили його. Дід мовчки повертався і йшов далі. Врешті-решт він зайшов у маленький дворик невеликої школи і втомлено прихилився до огорожі. Задзвенів дзвоник, і діти сипнули у двір. – Дідусю, вам погано, принести води? – почувся голосок. – У нас у дворі є лавка, сідайте, будь ласка, – запропонував один хлопчик. – Хочете, я покличу учителя? – запитала інша дитина. Незабаром у двір прийшов молодий учитель. Дід привітався з ним і сказав: – Нарешті я знайшов найкращу школу для свого онука. – Ви помиляєтеся, дідусю, наша школа не найкраща. Вона маленька і тісна. Дідусь не став сперечатися. Він про все домовився з учителем і пішов. Увечері мама хлопчика запитали діда: – Батьку, ви неписьменний. Чому ж ви думаєте, що знайшли найкращого вчителя? – Учителів пізнають за їхніми учнями, – відповів дід. Джерело

«Я не залишу тебе, мамо»: історія фотографії, яка облетіла світ

Ці дві коали доводять, що любов між матір’ю і дитиною – найсильніше почуття, яке доступне будь-якій живій істоті на планеті. Саша Дем’янова В середині грудня в Австралії на дорозі автомобіль збив двох коал, Ліззі і її малюка Фантома. Шестимісячна дитина коали не постраждала, однак його мама отримала численні травми. Ліззі потрібна була операція, оскільки у неї були пошкоджені легені і передня частина голови. Під час процедури Фантом відмовлявся залишати свою маму, чіпляючись за її тіло лапами. Лікарі вирішили, що заважати йому не можна, адже це може завдати шкоди і малюкові, і його мамі. Під час операції був зроблений знімок, на якому Фантом зворушливо обіймає Ліззі. «Я не залишу тебе, мамо», – зворушливо назвали цей кадр журналісти порталу про тварин We love animals. Фото швидко поширилося в Мережі і стало одним з найпопулярніших у 2019 році. Відомо, що зараз коали почуваються набагато краще. Їх перевели у відкрите відділення австралійського зоопарку, де Фантом з інтересом вивчає нове оточення. Джерело

Мудра історія про те, як обставини змінюють людей

Одного разу до батька прийшла донька і з сумом сказала: – Тату, я так втомилася від усього, у мене постійні труднощі на роботі і в особистому житті, вже просто немає сил… Як справлятися з усім цим? Батько відповів:– Давай я тобі покажу. Він поставив на плиту 3 каструлі з водою і приніс моркву, яйце і каву. Опустив кожен інгредієнт в окрему каструлю. Через кілька хвилин вимкнув плиту і запитав дочку:– Що стало з ними? – Ну морква і яйце зварилися, а кава розчинилася, – відповіла дівчина. – Правильно, – сказав батько, – але якщо ми подивимося глибше, то виявиться, що морква, яка була твердою, в окропі стала м’якою і податливою. Яйце, яке раніше було крихким і рідким, стало твердим. Зовні вони залишилися такими ж, але внутрішньо змінилися під впливом однакового ворожого середовища – окропу. Те ж відбувається і з людьми: сильні зовні люди можуть розклеїтися і стати слабаками там, де крихкі і ніжні лише затвердіють і зміцніють… – А як же кава? – здивовано запитала дочка.– О, кава – це найцікавіше. Вона повністю розчинилася в агресивному середовищі і змінила його – перетворила окріп в чудовий ароматний напій.  Джерело

Не витрачай час даремно

Один мудрець взяв порожній глечик і наповнив його доверху невеликим камінням. Зібрав своїх учнів і поставив їм перше питання: «Скажіть, шановні, чи повний мій глечик?» На що ті відповіли: «Так, повний». Тоді мудрець взяв повну банку з горохом і висипав вміст в глечик з камінням. Горох зайняв вільне місце між каменями. Задав мудрець друге питання: «Чи воний тепер мій глечик?» Учні знову підтвердили, що повний. Тут мудрець взяв коробку з піском і його теж висипав у глечик. Пісок просочився крізь горох і камені і зайняв все вільне місце. Ще раз запитав мудрець своїх учнів, чи повний глечик і знову почув ствердну відповідь. Тоді він дістав кухоль з водою і вилив її в глечик до останньої краплі. Засміялися учні, бачачи все це. Сказав мудрець: «Я хотів, щоб Ви усвідомили, що глечик – це наше життя. Камені – найголовніша складова життя кожного: діти, сім’я, друзі, здоров’я. Горох – це речі, які мати приємно: будинок, робота, машина, цінності та ін. Пісок символізує дрібниці, яких багато в житті будь-якої людини. Якщо спочатку глечик наповнити піском, не залишиться місця для гороху і, тим більше, для каменів.  Джерело

Хто ці люди в скромному поношеному одязі? Сьогодні їх прізвище знає весь Світ

Президент Гарварду вважав їх бідними, не гідними перебувати в престижному університеті. Ох, знав би він тоді, хто перед ним сидить … Складно впізнати їх на цій фотографії, якщо не знаєте історію повністю і не намагалися колись самі в це заглибитися. Жінка в вицвілому платті, в супроводі свого чоловіка, одягненого в скромний костюм, зійшли з поїзда на Бостонському вокзалі і попрямували до офісу президента Гарвардського університету. Їм не була призначена зустріч. Секретар з першого погляду визначив, що таким провінціалів нічого робити в Гарварді. — Ми б хотіли зустрітися з президентом, — сказав чоловік низьким голосом. — Він буде зайнятий цілий день, — сухо відповів секретар. — Ми почекаємо, — промовила жінка. Протягом декількох годин секретар ігнорував відвідувачів, в надії, що в якийсь момент вони розчаруються і підуть. Однак, переконавшись, що вони нікуди йти не збираються, він все ж таки зважився потурбувати президента, хоча дуже цього не хотів. — Може, якщо ви приймете їх на хвилинку, вони швидше підуть?», — запитав він у президента. Той з обуренням зітхнув і погодився. У такої важливої людини як він, точно немає часу приймати у себе людей одягнених в вицвілі картаті сукні і бідні костюми. Коли відвідувачі увійшли, президент, з суворим і зарозумілим виглядом подивився на пару. До нього звернулася жінка: — У нас був син, протягом одного року він навчався в вашому університеті. Він любив це місце і був дуже щасливий тут. Але, на жаль, рік тому несподівано помер. Мій чоловік і я хотіла б залишити про нього пам’ять на території університету. Президент зовсім цьому не зрадів, а навіть навпаки став роздратованим. — Пані! — зарозуміло відповів він, — ми не можемо ставити статуї всім, хто навчався в Гарварді і помер. Якби ми робили так, то це місце скидалося б на кладовище. — Ні, — поспішила заперечити жінка, — ми не бажаємо встановлювати статую, ми хочемо побудувати новий корпус для Гарварду. Президент оглянув вицвіле картате плаття і бідний костюм і вигукнув: — Корпус! Ви уявляєте, скільки коштує один такий корпус? Всі Гарвардські будівлі коштують понад сім мільйонів доларів! Жінка помовчала. Президент посміхнувся. Нарешті вони підуть! Жінка повернулася до чоловіка і тихо сказала: — Так мало коштує побудувати новий університет? Чому ж тоді нам не побудувати свій університет? Чоловік ствердно кивнув. Президент Гарварду зблід, він виглядав розгубленим. Містер і місіс Стенфорд встали і вийшли з кабінету. Вони заснували в Пало-Альто, в Каліфорнії в пам’ять про свого улюбленого сина університет, який носить їхнє ім’я — Стенфордський університет. З Вікіпедії: Стенфордський університет — приватний дослідницький університет, один з найпрестижніших в світі інститутів, що займає верхні позиції в численних академічних рейтингах вузів США і світу. У 2011 році Стенфордський університет зайняв другу позицію в Академічному рейтингу університетів світу, п’яте місце в рейтингу кращих вузів США за версією Forbes, четверте місце в національному рейтингу від видання Washington Monthly і п’яте місце в рейтингу US News & World Report. Розташований біля міста Пало-Альто (60 км на південь від Сан-Франциско), штат Каліфорнія, США. Заснований в 1891 році залізничним магнатом, сенатором США і колишнім губернатором Каліфорнії Леландом Стенфордом і його дружиною Джейн Стенфорд. Університет названий на честь їхнього єдиного сина Леланда Стенфорда (молодшого), який помер в 1884 році і не дожив до 16-річчя. Стенфорд вирішили присвятити університет своєму єдиному синові, і Леланд сказав дружині: «Діти Каліфорнії будуть нашими дітьми». Джерело

Притча про те, як реагувати на заздрість, злість і образи навколишніх

Жив-був старий мудрий самурай. У нього була група учнів і він навчав їх мудрості та бойового ремеслу. Одного разу під час занять до нього зайшов молодий воїн, що прославився своєю нечемністю і жорстокістю. Його улюбленою тактикою був прийом провокації: він ображав противника, той виходив з себе, брав виклик, але в люті здійснював одну помилку за іншою і програвав бій. Так сталося і цього разу: воїн вигукнув кілька образ і став спостерігати за реакцією самурая. Але той незворушно продовжував вести заняття. Так повторювалося кілька разів. Коли самурай ніяк не відреагував і в третій раз, боєць в роздратуванні пішов геть. Учні уважно і з цікавістю спостерігали за процесом. Потім один з них не витримав: – Учителю, навіщо ви терпіли його нападки? Потрібно було викликати його на бій! Мудрий самурай відповів: – Коли вам приносять подарунок і ви не приймаєте його, кому він належить? – Своєму колишньому хазяїну, – відповіли учні. – Те ж стосується заздрості, ненависті і образ. До тих пір, поки ти не приймеш їх, вони належать тому, хто їх приніс. Джерело

Повчальна притча про багатство

Одного разу дуже багатий чоловік взяв свого сина в подорож з єдиною метою – показати хлопчикові, що означає жити без грошей.Кілька днів вони провели на фермі у дуже бідній сім’ї. Після повернення додому батько запитав, чи сподобалася йому поїздка.– Сподобалася, батьку, – відповів хлопчик.– Бачив, якими бідними можуть бути люди? – запитав чоловік.– О, так! – була відповідь. – А який висновок зробив із подорожі? – знову запитав батько.– Я бачив, що у нас один пес, а у них чотири. У нас басейн до середини саду, а у них струмок, якому немає кінця. У нас в саду світять заморські ліхтарі, а у них вночі сяють зірки. У нас тераса до переднього двору, а у них простори до самого горизонту. У нас невелика ділянка землі, на якій ми живемо, а у них безкраї поля, які не можна окинути поглядом. Ми купуємо їжу, а вони вирощують її самі. У нас навколо будинку стіни для захисту, а у них друзі. Батько хлопчика онімів. І тут син додав:– Я зрозумів, які ми насправді бідні. Джерело

Чи потрібен тобі цей тягар?

Учень спитав учителя: –          Ти такий мудрий. Ти завжди в доброму настрої, ніколи не сердишся, поможи і мені стати таким. Учитель згодився і попросив учня принести картоплю і прозорий пакет. –          Якщо ти на когось розсердишся і задаєш кривду, то візьми цю картоплину: з одного боку напиши своє ім’я, а з іншого ім’я людини з якою в тебе конфлікт і поклади цю картоплину в пакет. –          І це все? – незрозуміло спитав учень. –          Ні, – відповів учитель. – ти маєш завжди носити цей пакет зі собою і щоразу, коли образишся на когось, класти в нього картоплю. Учень згодився. Минув певний час, пакет учня поповнився ще кількома картоплинами і став досить важким. Його було дуже незручно завжди носити з собою. Крім того, та картопля, яку він поклав першою почала псуватися і неприємно пахнути. Учень прийшов до учителя і сказав: –          Усе це годі носити з собою. По перше – пакет надто важкий, а по друге – картопля зіпсувалася. Запропонуйте щось інше. Вчитель відповів: –          Те саме відбувається у твоїй душі, коли ти на когось ображаєшся і сердишся то кладеш на душу важкий камінь. Просто ти відразу цього не помічаєш, потім каміння стає дедалі більше. Вчинки обертаються у звички, звички у характер який породжує смердючі пороки. Я дав тобі змогу спостерігати збоку весь цей процес. Щоразу, коли ти вирішиш образитись на когось, або навпаки – самому когось скривдити, подумай, чи потрібен тобі цей тягар. Ми самі породжуємо свої пороки. Навіщо носити мішок гнилої картоплі у своїй душі. Джерело

Тільки в дорозі людина набуває свого щастя

Одного дня до премудрого Соломона прийшов знатний городянин і сказав: – Царю, я не знаю, що мені робити. Кожен мій день схожий на іншій, я не відрізняю світанку від заходу. У мене все є, але чому я такий нещасний? Соломон якраз сидів на березі ставка і роздивлявся риб. – А чого ти хочеш? Яка в тебе мрія? – запитав він городянина. – Спочатку я мріяв позбутися рабства, і це сталося. Потім я мріяв, щоб моя торгівля приносила прибуток. Тепер я багатий, мені більше нічого бажати. – Людина, яка не має мрії, подібна рибі в цьому ставку, – сказав Соломон. – Кожен їх день схожий на попередній, вони теж не відрізняють світанку від заходу. Різниця лише в тому, що ти сам замкнув себе в цьому ставку. І якщо в твоєму житті не з’явиться нової мрії, ти так від нудьги тинятимешся по дому, а перед смертю зрозумієш, що жив даремно. – Чи означає це, що всякий раз досягаючи мети, я повинен шукати наступну? А коли виконається одна заповітна мрія, відразу ж думати про іншу? – Так, – сказав Соломон. – Тільки в дорозі людина набуває свого щастя. Джерело

Притча про материнську любов: “Кого із дітей ти любиш найбільше?”

Одного разу у матері запитали: – Кого із дітей ти любиш найбільше?Мати відповіла: – Найменшого, доки не виросте! – Хворого, поки не стане здоровим! – Того, хто покинув дім, поки не повернеться! – І кожного, поки я жива! Джерело

Що важливіше: бути розумним чи мудрим?

Два брати росли разом. З часом старший брат став професором ботаніки, а молодший – простим робітником. У кожного з них були сім’ї, і часто брати збиралися разом зі своїми сім’ями і балакали про життя. Бувало, професор замовкав і уважно слухав міркування молодшого брата, які примушували прислухатися все оточення. Якось дружина старшого брата сказала своєму чоловіку:– Чому ти слухаєш молодшого брата? Адже ти професор, а він – простий робітник! – Так, я – професор, але усього лише ботаніки, а не самого життя! – відповів розсудливий чоловік. Джерело

Притча про те, як навчитися бути щасливим

Ішов якось по запиленій дорозі старий і навчений життям чоловік. Він не поспішав: то зупиниться, щоб помилуватися птахами в небі, то подивиться на польові квіти, що ростуть біля дороги. Тут він побачив чоловіка, який йшов йому назустріч і ніс на плечах важку ношу. Одного погляду на цю людину було достатньо, щоб зрозуміти, наскільки їй важко. – Чому ти вибрав собі шлях тяжкої праці і нескінченних стpaждань? – запитав зустрічного старий. – Я стpaждаю не просто так! Я терплю випробування для того, щоб моїм дітям і онукам довелося жити в благополуччі і щасті, – відповів нещасний. – Всі мої предки робили це: прадід прирікав себе на непосильну працю заради діда, дід гарував заради батька, батько тягнув лямку заради мене, а я буду терпіти страждання заради благополуччя моїх дітей. – Скажи, а хтось із членів вашої родини взагалі був колись щасливим? – запитав мудрий мандрівник. – Поки що ні, але мої діти і внуки вже точно стануть щасливими! – захоплено промовив бідний чоловік. – Знаєш, є така мудрість: неграмотний нікого не може навчити читати, а заєць ніколи не виховає сокола, – промовив мудрець. – Спочатку потрібно спробувати самому бути щасливим, і тільки потім ти сам зможеш навчити своїх дітей мистецтву щастя. Це і буде найцінніше, що ти можеш їм залишити після себе! Запам’ятайте цю мудрість! Джерело

Мудра притча про ідеальну жінку

Був один чоловік , який уникав шлюбу усе життя, і коли він помupав у віці дев’яноста років, хтось запитав його:  – Ти так і не одружився, але ніколи не говорив чому. Зараз, стоячи на порозі смepті, задовільни нашу цікавість. Якщо є якийсь секрет, хоч зараз розкрий його – адже ти помupаєш, покидаєш цей світ. Навіть якщо твій секрет дізнаються, шкоди це тобі не заподіє. Старий відповів: – Так, я тримаю один секрет. Не те щоб я був проти шлюбу, але я завжди шукав ідеальну жінку. Я провів весь час у пошуках, і так пролетіло моє життя. – Але невже на всій величезній планеті, населеній мільйонами людей, половина з яких – жінки, ти не зміг відшукати одну-єдину ідеальну жінку? Сльoза скотилася по щоці вмupаючого старого. – Ні, одну я все-таки знайшов. Той, що питав, був спaнтеличений. – Тоді що ж сталося, чому ви не одружилися? Старий зітхнув: – Та жінка шукала ідеального чоловіка… Джерело

У чому полягає секрет успішного подружжя?

— Ви одружені вже чимало років. Яка таємниця успіш­ного подружжя? — Я повсякчас захоплююся своєю жінкою. Якщо у тво­го сусіда трава зеленіша – це значить, що ти не поливаєш свою траву. Я кажу жінці раз у раз: «Ти прекрасна. Ти жа­дання мого серця. Ти пречудова». Навіщо? По-перше, це допомагає їй квітнути, тому що жінка відображає любов свого чоловіка. По-друге, це допомагає моєму серцю бути повсякчас закоханим у неї. їй кажуть, що вона виглядає на­багато молодшою за свої літа. Вона відповідає: «Це тому, що чоловік мене дуже любить». Жінка – відображення любові свого чоловіка. Джерело

“В житті, всім не вгодиш”: мудра притча, яка вчить не звертати уваги на чужі думки

Якось батько з сином мандрували. Батько сидів на віслюку, а син вів віслюка за вуздечку. Раптом вони почули, як один перехожий каже іншому: – Поглянь на цього бідного хлопчика. Його маленькі ніжки ледь встигають за віслюком. А жорстокий батько не знає жалю. Чоловік взяв ці слова близько до серця. Він зліз з віслюка і звелів сину їхати верхи. Не минуло й кількох хвилин, як вони зустріли інших перехожих, які почали показувати на них пальцями і хитати головами: – Яка ганьба! Малий їде верхи, як султан, а його бідолашний батько біжить слідом. Хлопчик страшенно зніяковів і попросив батька сісти позаду нього. – Люди добрі, подивіться на це, заголосила жінка під чадрою. – Як вони мучать нещасну тварину! У неї вже хребет провис, а старий і малий нероби сидять на ньому, як на канапі. Батько з сином мовчки злізли з віслюка і, понуривши голови, побрели далі. За рогом вони зустріли інших перехожих, які почали насміхатись з них: – Чого це ваш віслюк нічого не робить, не приносить жодної користі, навіть не везе когось із вас на собі?Батько зітхнув, пригостив віслюка соломою і сказав синові: – Хоч би що ми робили, хлопче, обов’язково знайдеться той, хто з нами не погодиться. Гадаю, ми самі маємо вирішувати, як нам мандрувати. Джерело

Історія про цуценя, що змінило життя

Денис був хорошим хлопцем, ввічливим, вихованим, ще й гарно вчився. У всіх спортивних змаганнях брав першість, адже швидко бігав та стрибав, однокласники його підтримували, бо він був лідером. Будь-яке святкування днів народжень, не обходилось без Дениса, він завжди був у числі тих, кого хотіли бачити однолітки. Проте ситуація швидко змінилась. Одного разу на змаганнях хлопець отримав травму, після якої вже не міг займатись спортом. Денис почав шкутильгати. Однокласники не знали, як з ним поводитись. Ніхто його вже не запрошував гуляти, чи то в гості, бо їхні  ігри завжди були рухливими. Усі  боялись образити, тому майже не спілкувались з хлопцем. День за днем, не маючи підтримки, підліток щоразу більше нарікав на своє життя. Чому саме з ним це трапилось? Чому його життя розлетілось на шматки? І в один із таких осінніх днів на  вулиці дощило і було доволі холодно, Денис як завжди сидів на лавці біля свого під’їзду, бурмотів собі під ніс, продовжував злитися на життя, на себе, на погоду. І раптом помітив, що під лавкою труситься промокле цуценя. Хлопчина усміхнувся, взяв його на руки і помітив, що у нього не було однієї лапки. –     Біднятко, хто ж тебе так? А? Ну нічого, зараз ми тебе нагодуємо і висушимо. А тобі, все ж гірше ніж мені. Я просто шкутильгаю, проте маю сім’ю, батьків, де жити і що їсти. А ти? Ти без однієї лапки, мокрий, голодний  та самотній. З тобою може трапитись що завгодно. Та не переживай, тепер ти будеш моїм другом. Я про тебе дбатиму. Тепер ми ніколи не будемо сумувати, адже ми разом. Дениc справді більше ніколи не нарікав, бо зрозумів, що завжди є хтось, кому потрібна його допомога та підтримка.  Тож радіймо кожному дню, не нарікаймо, навіть, якщо трапляються якісь випробування, якщо сьогодні важко, пам’ятаймо про Господа. Він завжди нам дасть силу їх подолати. Допомагаймо одні одним, бо не знаємо, що з нами буде завтра! Джерело