Де насправді заховане щастя? Мудра притча, яку варто прочитати кожному

Стара мудра кішка лежала на траві і грілася на сонечку. Тут повз неї промайнув маленьке спритне кошеня. Воно шкереберть прокотилося повз кішки, потім жваво підскочило і знову почало бігати колами. – Що ти робиш? – ліниво поцікавилася кішка.– Я намагаюся зловити свій хвіст! – захекавшись, відповло кошеня.– Але навіщо? – засміялася кішка.– Мені сказали, що хвіст – моє щастя. Якщо я зловлю свій хвіст, то зловлю і своє щастя. Ось я і бігаю вже третій день за своїм хвостом. Але він весь час вислизає від мене. Стара кішка усміхнулася так, як це вміють робити тільки старі кішки і сказала: – Коли я була молодою, мені теж сказали, що в моєму хвості – моє щастя. Я багато днів бігала за своїм хвостом і намагалася схопити його. Я не їла, не пила, а тільки бігала за хвостом. Я падала без сил, вставала і знову намагалася зловити свій хвіст. У якийсь момент я втратила надію. І просто пішла, куди очі дивляться. І знаєш, що я раптом помітила? – Що? – з подивом запитало кошеня.– Я помітила, що куди б я не йшла, мій хвіст скрізь йде за мною. За щастям не треба бігти. Треба вибрати свою дорогу, і щастя буде йти разом з тобою. Джерело

Тест на те, яка людина ви у стосунках

Велика кількість тестів допомагає нам трішки більше взнати себе, про певні риси характеру, поведінку у стосунках. Ми підібрали для вас тест, який розповість вам про поведінку в теперішніх стосунках і який ви. Оберіть ту картинку, на якій вам здається, що пара найбільш щаслива. Якщо ви обрали картинку під номером 1, то ви перебуваєте у повній гармонії із самим собою. Вам здається, що зараз все так, як має бути. Постити щодня фото із своєю коханою людиною не про вас. Ви дотримуєтесь правила, що кохання полюбляє тишу і намагаєтесь всіляко його вберегти.  Якщо ви обрали картинку під номером 2, то вам важлива думка інших. Намагаєтесь робити так, щоб про ваші стосунки були на виду у всіх. Але тут напевно справа в іншому. Ви просто настільки щасливі, що хочете, щоб про це знав весь світ.  Якщо ви обрали картинку під номером 3, то це означає, що ваш партнер зрілий і чітко знає чого хоче. Разом ви доповнюєте себе, створюєте спільні цілі і плани. Ваша пара сповнена лише позитивними та гармонійними відносинами. Вам байдуже що про вас подумають інші. Джерело

«Опусти склянку!» – незвичайна притча про те, як треба ставитися до проблем

На одній з лекцій професор несподівано підняв велику склянку з водою. Він тримав її і уважно стежив за присутніми в аудиторії. Минуло десять хвилин, але викладач так і не опускав свою ношу. Він тримав цю склянку, поки всі студенти не звернули на неї уваги, а потім запитав: – Скільки, на вашу думку, важить ця склянка? – 50 грам! – 100 грам! – 125 грам! – припускали студенти. – Я і сам не знаю, – продовжив професор, – щоб дізнатися це, потрібно її зважити. Але питання в іншому: що буде, якщо я потримаю так стакан протягом декількох хвилин? – Нічого, – відповіли студенти. – Добре. А що буде, якщо я потримаю цю склянку протягом години? – знову запитав професор. – У вас заболить рука, – відповів один із студентів. – Так. А що буде, якщо я таким чином протримається стакан цілий день? – Ваша рука окам’яніє, ви відчуєте сильне напруження в м’язах, і навіть вам може паралізувати руку, і доведеться відправити вас в лікарню, – сказав студент під загальний сміх аудиторії. – Дуже добре, – незворушно вів далі професор, – однак чи змінилася вага склянки протягом цього часу? – Ні, – була відповідь. – Тоді звідки з’явився біль у плечі і напруга в м’язах? Студенти були здивовані і збентежені. – Що мені потрібно зробити, щоб позбутися від болю? – запитав професор. – Опустити склянку, – була відповідь з аудиторії. – Ось, – вигукнув професор, – точно так само відбувається і з життєвими проблемами і невдачами. Будете тримати їх в голові кілька хвилин – це нормально. Будете думати про них багато часу – почнете відчувати біль. А якщо буде продовжувати думати про це довгий, тривалий час, то ви не зможете ні чим іншим займатися. Також в кінці дня важливо відпустити всі проблеми і спокійно лягти спати. Все це для того, щоб прокинувшись вранці наступного дня, ви були сповнені сил і енергії для вирішення будь-яких завдань, які вам підносить доля. Ілюстрація: ЗатишокДжерело

Філософська казка про образу

Образа, маленька тваринка, на вигляд зовсім нешкідлива. При правильному поводженні ніякої шкоди не приносить. Якщо не намагатися її одомашнити, образа прекрасно живе на волі і нікого не чіпає. Але всі спроби заволодіти нею закінчуються плачевно… Звірятко це маленькt і спритне, може випадково потрапити в тіло будь-якої людини. Людина це одразу відчуває. Їй стає прикро. Звірятко починає кричати людині: «Я ненавмисно попався! Випусти мене! Мені тут темно і страшно! Відпусти! » Але люди давно розучилися розуміти мову тварин. Є такі, які відразу відпускають образу, поки вона маленька – це кращий спосіб розпрощатися з нею. Але є такі, які ні за що не хочуть її відпускати. Вони відразу називають її своєю і носяться з нею, як з писаною торбою. Постійно думають про неї, дбають… А їй все одно не подобається в людині. Вона крутиться, шукає вихід, але оскільки у неї зір поганий, сама вихід знайти не може. Такий ось недолуге звірятко. Та й людина теж… стиснула, і ні за що не випускає образу. А звір-то голодний, їсти хочеться – ось і починає потихеньку їсти, що знайде. І людина відчуває це. То там заболить, то тут … Але не випускає людина з себе образу. Тому що звикла до неї. А та їсть і росте … Знаходить всередині людини що-небудь смачненьке, присмоктується і гризе. Так і кажуть: «Образа гризе». І в кінці кінців приростає до чого-небудь в тілі людини і проти своєї волі стає його частиною. Слабшає людина, хворіти починає, а образа всередині продовжує рости… І невтямки людині, що тільки і треба – взяти і відпустити образу! І їй без людини краще, і людині без неї легше живеться… Мораль: Образа – це стан душі. По суті, ми самі приймаємо рішення бути скривдженими. І коли в черговий раз ви захочете образитися, подумайте: чи так уже приємно жаліти себе? Хижак завжди відчуває слабкого і нападає саме на нього. Не дарма в народі кажуть: «На ображених воду возять». Джерело

10 мудрих порад, які допоможуть почати ваше життя заново – і на цей раз правильно

Закон 1: Ми стаємо тим, про що думаємо. До нас притягується лише те, чим є ми Закон 2: У вас є лише два виходи із ситуації: прийняти все, так як  є, або взяти на себе  ініціативу і відповідальність за зміни. Ми розплачуємося  не тільки за якісь дії, а й за бездіяльність – щоправда, це різна ціна. Закон 3: Пам’ятайте про взаємозв’язок між тілом та емоціями! Клітини реагують навіть на найменші психологічні зміни, що негативно впливає на нашу імунну систему. Закон 4: Людина, яка намагається зробити всіх щасливими, зазвичай найсамотніша людина у світі. Найперше щасливим потрібно зробити себе. Ви не повинні нести відповідальність за чуже щастя. Закон 5: Якщо дружба триває понад 7 років, тоді вона справжня. Дружба, яка проходить семирічне випробування, ніколи не підведе! Справжні друзі – це гарантія якісного та повноцінного життя. Закон 6: Гнів – це механізм захисту від болю. Коли хтось злиться, він страждає. Людина не може правильно висловити свої негативні емоції, тому реагує агресивно. За гнівом ховається багато болю. Закон 7: Справжня любов – це повага до вибору коханої людини, і навіть якщо вона вирішила вас залишити. Адже тільки так вона може бути щасливою! Закон 8: Завжди вибирайте те, що лякає вас найбільше – тільки так ви не будете стояти на місці. Закон 9: Чоловік схильний забувати і не прощати, а жінка навпаки – простити й не забути. Закон 10: Іноді вам потрібно пройти через неприємності, щоб зрозуміти, на кого із близьких людей можна розраховувати. А іноді просто викинути цих людей зі свого життя, щоб вони зрозуміли, наскільки важливі ви. Змінити те, що вже сталося у минулому або трапиться у майбутньому, ми не в силах, тому живіть сьогоденням! Джерело

Притчa, кoтрa переверне вaшe життя вcьoгo зa 1 хвилину. Ви кaрдинaльнo змiнитe cвoї пoгляди!

У oднoгo cултaнa булo чoтири дружини. Нaйбiльшe вiн любив cвoю чeтвeрту дружину – нaймoлoдшу i нaйлacкaвiшу. Cултaн дaрувaв їй бaгaтий oдяг, кoштoвнocті, дoглядaв її бiльшe вciх. I вoнa булa вeceлою i приносила йому радість. Вiн любив i cвoю трeтю дружину – виняткoву крacуню. Вирушaючи в iншi крaїни, вiн зaвжди брaв її з coбoю, щoб вci бaчили її крacу, i зaвжди бoявcя, щo oднoгo рaзу вoнa зaлишить йoгo i втeчe дo кoгocь iншoгo. Cултaн любив i другу cвoю дружину – хитрoмудру i дocвiдчeну в iнтригaх. Вoнa булa йoгo дoвiрeнoю ocoбoю, якa дoпoмaгaлa приймaти мудрi рiшeння. Кoли у cултaнa були прoблeми, вiн дoвiряв їх другiй дружинi, i вoнa дoпoмaгaлa чoлoвiкoвi вийти iз cклaднoї cитуaцiї тa пeрeжити cкрутний чac. Пeршa дружинa булa нaйcтaршою i дicтaлacя йoму у cпaдoк вiд пoкiйнoгo cтaршoгo брaтa. Жiнкa булa дужe вiддaнa чoлoвiкoвi i рoбилa вce мoжливe для збeрeжeння i примнoжeння бaгaтcтва як caмoгo cултaнa, тaк i вciєї йoгo крaїни. Cултaн нe любив cвoю пeршу дружину, нeзвaжaючи нa тe, щo вoнa глибoкo йoгo пoвaжaлa i цiнувала. Вiн нe звeртaв нa нeї нiякoї увaги. Якocь кoли cултaн зaхвoрiв, вiн пoчaв згaдувaти cвoє прoйдeнe життя, cпoвнeнe рoзкoшi: «Зaрaз у мeнe чoтири дружини, aлe кoли я пoмру, зaлишуcя oдин». Вiн пoкликaв cвoю чeтвeрту дружину i зaпитaв: – Я любив тeбe бiльшe зa вciх iнших, вiддaвaв тoбi вce нaйкрaщe, бeрiг тeбe з ocoбливим cтaрaнням. Зaрaз, кoли я вмирaю, ти гoтoвa пocлiдувaти зa мнoю дo цaрcтвa нeбecнoгo? – Звicнo, нi! – вiдпoвiлa вoнa i вийшлa, нe зрoнивши бiльшe нi cлoвa. Її cлoвa, як кинджaл, врaзили ceрцe чoлoвiкa. Тoдi зacмучeний cултaн зaпитaв cвoю трeтю дружину: – Я зaхoплювaвcя тoбoю вce мoє життя. Зaрaз, кoли я вмирaю, ти гoтoвa пocлiдувaти зa мнoю в пoтoйбiччя? – Нi! – вiдпoвiлa йoгo трeтя дружинa. – Життя тaкe прeкрacнe! Кoли ти пoмрeш, я думaю щe рaз вийти зaмiж! Ceрцe cултaнa зaщeмiлo: тaкoгo бoлю вoнo щe нiкoли нe знaлo. Тoдi вiн зaпитaв cвoю другу дружину: – Я зaвжди прихoдив дo тeбe зa дoпoмoгoю, i ти зaвжди дoпoмaгaлa мeнi i булa для мeнe нaйкрaщим рaдникoм. Зaрaз, кoли я вмирaю, ти гoтoвa cлiдувaти зa мнoю туди, дe блiдi тiнi cтoгнуть i мoлять вoлoдaря душ прo пoщaду? – Дужe шкoдa, щo нe мoжу тoбi дoпoмoгти в цeй рaз, – вiдпoвiлa другa дружинa.- Єдинe, щo я мoжу зрoбити, цe з чecтю тeбe пoхoвaти. Її вiдпoвiдь врaзилa cултaнa, як тиcячi грoмoвих блиcкaвoк, a в цeй мoмeнт вiн пoчув гoлoc: – Я пiду з тoбoю туди, куди ти мeнe пoведeш i буду пoруч з тoбoю дo кiнця! Cултaн oбeрнувcя i пoбaчив cвoю пeршу дружину. Вoнa виглядaлa блiдoю, зaплaкaнoю i виcнaжeнoю гoрeм дo нeвпiзнaння. Вiн тихo зi cмуткoм вiдпoвiв: – Я пoвинeн був увaжнiшe cтaвитиcя дo тeбe рaнiшe! У кoжнoгo з нac є чoтири дружини. Нaшa чeтвeртa дружинa – цe нaшe тiлo; нe мaє знaчeння, cкiльки cил i чacу ми вклaдaємo в тe, щoб виглядaти дoбрe, вoнo нac зaлишить, кoли ми пoмрeмo. Нaшa трeтя дружинa – цe нaшa кaр’єрa, cтaнoвищe, грoшi, бaгaтcтвo, coцiaльнe cтaнoвищe. Кoли ми пoмрeмo, вoни нaлeжитимуть iншим. Нaшa другa дружинa – цe нaшa ciм’я i рoдичi. Нe вaжливo, cкiльки вoни нaм дoпoмaгaли тут, нaйбiльшe, щo вoни мoжуть зрoбити для нac прoвecти нac нa тoй cвiт з пoшaнoю. I нaшa пeршa дружинa – цe нaшa душa, яку чacтo iгнoрують чeрeз гoнитву зa удaчeю, влaдoю, бaгaтcтвoм i зaдoвoлeннями. Нeзвaжaючи нa цe, душa зaвжди з нaми. Cтaвлячиcь дo нeї з турбoтoю i увaгoю, oбeрiгaючи i рoзвивaючи її, ми мoжeмo пoдaрувaти cвiту i coбi нaйбiльший пoдaрунoк. Джерело

Життя потрібно смакувати, а не терпіти — лист 83-річної жінки, адресований її подрузі

«Дорога Берта! Я читаю все більше, а пил витираю все менше. Я сиджу у дворі і насолоджуюся природою, не турбуючись про бур’яни у саду. Я проводжу більше часу з моєю родиною і друзями і менше часу присвячую роботі. Життя треба смакувати, а не терпіти. Тепер я намагаюся усвідомити ці моменти і цінувати їх. Я не «економлю» нічого: я користуюся сімейною порцеляною і кришталем кожного дня. Я вдягаю хороше пальто на ринок. Я не зберігаю улюблені парфуми для особливих випадків, а користуюсь ними, коли йду в магазин або в банк. Слова «коли-небудь» і «одного разу» втрачають свою силу в моєму лексиконі. Якщо це варто бачити або чути, або робити, я хочу це бачити і чути, і робити прямо зараз. Я не впевнена, що зробили б інші, якби вони знали, що їх не буде тут завтра, але ж ми все приймаємо як належне. Я думаю, вони б подзвонили члeнам сім’ї і деяким близьким друзям. Вони могли б зателефонувати кільком колишнім друзям, щоб вибачитися і налагодити відносини. Я думаю, вони б пішли в кафе, щоб поїсти улюблених смаколиків. Це ті дрібниці, які я не доробила, і це б мене розлютило, якби я знала, що мої години закінчуються. Злилася, тому що я не написала деякі листи, які я хотіла написати. Злилася і шкодувала, що я не достатньо часто говорила чоловікові і батькам, наскільки сильно я їх люблю. Я дуже намагаюся не відкладати і не затримувати що-небудь, що може додати сміху і блиску в наше життя. І щоранку, коли я відкриваю очі, я кажу собі, що цей ранок особливий. Кожен день, кожна хвилина, кожен подих – це справжній дар. Життя не може бути постійною вечіркою, але поки ми тут, ми повинні танцювати. Джерело

Мудра казка про те, чому не можна жертвувати собою

Ми самі ковалі свого щастя. І майже все в житті залежить від нас – наших думок, дій і прийнятих рішень. Усвідомлених або не дуже… І ми самі любимо ускладнювати своє життя. Говорити за інших, додумувати, фантазувати, чекати якоїсь певної реакції від інших, а потім ще й засмучуватися, що ніхто не оцінив наші старання… – Тут займають чергу на жертвоприношення? – Тут, тут! За мною будете. Я 852, ви – 853. – Ой, мамочки… Це коли ж черга дійде? – Не турбуйтеся, тут швидко. Ви в ім’я чого жертву приносите? – Я – в ім’я любові. А ви? – А я – в ім’я дітей. Діти – це моє все! – А ви що в якості жертви принесли? – Своє особисте життя. Аби діти були здорові і щасливі. Все, все віддаю їм. Заміж кликав хороший чоловік – не пішла. Як я їм вітчима в будинок приведу? Роботу улюблену кинула, бо їздити далеко. Влаштувалася нянькою в дитячий сад, щоб під наглядом, доглянуті, нагодовані. Все, все дітям! Собі – нічого. – Ой, я вас так розумію. А я хочу пожертвувати відносинами… Розумієте, у мене з чоловіком давно вже нічого не залишилося… У нього вже інша жінка. У мене начебто теж чоловік з’явився, але… От якби чоловік перший пішов! Але він до неї не йде! Плаче… Каже, що звик до мене… А мені його шкода! Плаче ж! Так і живемо… Відчиняються двері, лунає голос: «№ 852, проходите!». – Ой, я пішла. Я так хвилююсь!!! А раптом жертву не приймуть? № 853 стискається у грудочку і чекає виклику. Час тягнеться повільно, але ось з кабінету виходить № 852. – Що? Ну що? Що вам сказали? Прийняли жертву? – Ні… Тут, виявляється, випробувальний термін. Відправили ще подумати. – А як? А чому? Чому не відразу? – Ох, люба, вони мене запитують: «А ви добре подумали? Це ж назавжди!». А я їм: «Нічого! Діти подорослішають, оцінять, чим мама для них пожертвувала». А вони мені: «Присядьте і дивіться на екран». А там таке кіно дивне! Про мене. Неначе діти вже виросли. Дочка заміж вийшла за тридев’ять земель, а син дзвонить раз на місяць, як з-під палки, невістка крізь зуби розмовляє… Я йому: «Ти що ж, синку, так зі мною, за що?». А він мені: «Не лізь, мама, в наше життя, заради бога. Тобі що, зайнятися нічим?». А чим мені зайнятися, я ж, крім дітей, нічим і не займалася. Це що ж, не оцінили дітки мою жертву? Даремно, чи що, я намагалася? З дверей кабінету доноситься: «Наступний! № 853!». – Ой, тепер я… Господи, ви мене зовсім з колії вибили… Це що ж??? – Проходьте, сідайте. Що принесли в жертву? – Відносини… – Зрозуміло… Ну, показуйте. – Ось… Дивіться, вони, загалом, невеликі, але дуже симпатичні. І свіженькі, нерозношені, ми всього півроку тому познайомилися. – Заради чого ви ними жертвуєте? – Заради збереження сім’ї… – Чиєї, вашої? А що, є необхідність зберігати? – Ну, так! У чоловіка коханка, давно вже, він до неї бігає, бреше весь час, прямо сил ніяких немає. – А ви що? – Ну що я? З’явилась в моєму житті інша людина, з одного боку відносини у нас. – Так ви ці нові відносини – в жертву? – Так… Щоб сім’ю зберегти. – Чию? Ви ж самі кажете, у чоловіка – інша жінка. У вас – інший чоловік. Де ж тут родина? – Ну і що? За паспортом-то ми – все ще одружені! Значить, сім’я. – Тобто вас все влаштовує? – Ні! Ні! Ну як це може влаштовувати? Я весь час плачу, переживаю! – Але проміняти на нові відносини ні за що не погодитеся, так? – Ну, не такі вже вони глибокі, так, проведення часу… Загалом, мені не шкода! – Ну, якщо вам не шкода, тоді нам – тим більше. Давайте вашу жертву. – А мені говорили, у вас тут кіно показують. Про майбутнє! Чому мені не показуєте? – Кіно тут різне буває. Кому про майбутнє, кому про минуле… Ми вам про сьогоднішнє покажемо. Включаємо, дивіться. – Ой ой! Це ж я! Боже мій, я що, ось так виглядаю??? Брехня! Я за собою доглядаю. – Ну, це ваша душа таким чином на зовнішності проектується. – Що, ось так? Плечі вниз, губи в лінію, очі тьмяні, волосся повисло… – Так завжди виглядають люди, якщо душа плаче… – А це що за хлопчик? Славненький який… Дивіться, як він до мене притискається! – Не впізнали, так? Це ваш чоловік. У проекції душі. – Чоловік? Що за нісенітниця! Він доросла людина! – А в душі – дитина. І притискається, як до матусі… – Так він і в житті так! Тулиться. Тягнеться! – Значить, не ви до нього, а він до вас? – Ну, я з дитинства засвоїла – жінка повинна бути сильнішою, мудрішою, рішучішою. Вона повинна і сім’єю керувати, і чоловіка направляти! – Ну так воно і є. Сильна, мудра рішуча матуся керує своїм хлопчиком-чоловіком. І посварить, і пошкодує, і приголубить, і простить. А що ви хотіли? – Дуже цікаво! Але ж я йому не матуся, я йому дружина! А там, на екрані… Він такий винуватий, і до коханки своєї ось-ось знову побіжить, а я його все одно люблю! – Звичайно, зрозуміло, так воно і трапляється: хлопчик пограє в пісочниці, і повернеться додому. До рідної матусі. Поплаче в фартух… Гаразд, кінець фільму. Давайте завершувати нашу зустріч. Будете любов в жертву приносити? Не передумали? – А майбутнє? Чому ви мені майбутнє не показали? – А його у вас немає. При такому сьогоденні – втече ваш «малюк», не до іншої жінки, так захворіє. Або зовсім – в нікуди. Загалом, знайде спосіб вирватися з-під маминої спідниці. Йому ж теж рости хочеться… – Але що ж мені робити ??? Заради чого я тоді себе буду в жертву приносити??? – А вам видніше. Може, вам бути матусею шалено подобається! Більше, ніж дружиною. – Ні! Мені подобається бути коханою жінкою! – Ну, матусі теж бувають улюбленими жінками, навіть часто. Так що? Чи готові принести жертву? Заради збереження того, що маєте, і щоб чоловік так і залишався хлопчиком? – Ні… Не готова. Мені треба подумати. – Звичайно звичайно. Ми даємо час на роздуми. – А поради ви даєте? – Охоче ​​і з задоволенням. – Скажіть, а що потрібно зробити, щоб мій чоловік… ну, виріс, чи що? – Напевно, перестати бути матусею. Повернутися обличчям до себе і навчитися бути Жінкою. Звабливою, хвилюючою, загадковою, бажаною. Такій квіти дарувати хочеться і серенади співати, а не плакати у неї на грудях. – Так? Ви думаєте, допоможе? – Зазвичай допомагає. Ну, це в тому випадку, якщо ви все-таки виберете бути Жінкою. Але якщо що – ви приходьте! Відносини у вас чудові просто, ми їх із задоволенням візьмемо. Знаєте, скільки людей в світі про такі відносини мріють? Так що, якщо надумаєте пожертвувати на користь нужденних – ласкаво просимо! – Я подумаю… № 853 розгублено виходить з кабінету, судорожно притискаючи до грудей відносини. № 854, завмираючи від хвилювання, заходить до кабінету. – Готова пожертвувати своїми інтересами заради того, щоб матуся не засмучувалася. Двері закриваються… По коридору походжають люди, притискаючи до грудей бажання, здібності, кар’єру, таланти, можливості – все те, що вони готові самовіддано принести в жертву… Джерело

Бог посилає труднощі, щоб ви стали тими, ким повинні стати

Одне знаю напевно: в житті ви будете постійно стикатися з неприємностями та долати їх, тому що труднощі неминучі. Але чого можна уникнути, так це страждань. Те, як ви сприймаєте ситуацію, як її вирішуєте та як живете далі – все це питання вибору. А ще знаю, як складно мислити позитивно, якщо ви застрягли в безодні хаосу. Знаю, як це боляче та як все це ламає людину. Навчіть свій розум знаходити дещицю оптимізму в кожній непростій ситуації. Оберігайте її, поки не проб’єте собі шлях до світла. Через рік, місяць або тиждень з того часу, як у вас виникла проблема, ви озирнетеся й будете вдячні за речі, які склалися так, як вони склалися. Пам’ятайте, всі пройдені труднощі дали вам незліченну кількість уроків. Труднощі навчили вас, як потрібно любити, а як любити не потрібно. Труднощі навчили вас, кому можна вірити, а кому ні. Труднощі вказали вам, куди рухатися далі, а в куди в жодному разі не можна повертатися. Труднощі надали вам мужність, щоб змінити своє слабке «ні» на впевнену відмову. Труднощі вказали вам на важливість любові до себе, перш ніж жадати любові від когось ще. Кожна життєва ситуація не лише спонукає вас рости, а саме ваш розвиток є результатом всіх цих ситуацій. Ваші злети та падіння ніколи не закінчуються – цикл триватиме знову й знову, тому що одному лише Богу відомо, який у вас потенціал. Він сам направлятиме вас до того часу, поки ви його не реалізуєте. Він направлятиме до того часу, поки ви не припините шукати відповіді на запитання, чому в деякі двері вам так важко увійти. Він направлятиме до того часу, поки ви не почнете вірити в його вищий задум. Він направлятиме до того часу, поки ви не навчитеся бачити світлу сторону речей в найскладніші моменти. Він направлятиме до того часу, поки не знайдете в собі джерело сили й мужності. Він направлятиме до того часу, поки не почнете вірити в кожну частину свого тіла. Він направлятиме вас до того часу, поки ви не станете воїном. Він направлятиме до того часу, поки ви одного разу не навчитеся вселяти надію в таку ж безнадійну людину, якою колись були самі. Джерело

Тест: як ти виглядаєш в очах оточуючих? Точність 91%

Варіант 1 Перед людьми ви посміхаєтеся і завжди вітаєтесь першими. В очах інших, ви – ніжна особистість і ви часто думаєте про інших. Для незнайомців ви, як правило, перебуваєте на безпечній відстані. Тільки після того, як ви зміцните довіру і прихильність, зможете розкрити свою справжню природу і показати зовсім інший аспект своєї зовнішності. Варіант 2 Ти виглядаєш сильним, холодним і спокійним в очах інших, але трохи непередбачуваним. У серці є незліченні секрети, якими можна поділитися з найближчими людьми. Багато навколишніх відчувають велику відстань між вами, не намагайтеся скоротити її. Нелегко розкрити свій темперамент і серце, але цього заслуговує людина, яка робить все сумлінно і від чистого серця. Варіант 3 Ти виглядаєш, як дуже оптимістична людина в очах інших, і завжди притягаєш оптимізм, як магніт. Ви маєте схильність до сили і наполегливості. Знаєте, як прожити багате і прекрасне життя, при цьому залишаючись в очах інших все тією ж звичайною людиною, яка любить життя і знає, як отримувати задоволення. Варіант 4 Ти виглядаєш по-дитячому в очах інших, завжди як маленька дитина. Пристрасть до сміху і дрібниць, які змушують тебе посміхатися, все це невід’ємні речі. Іноді ви недостатньо уважні, і оточуючі вважають, що такій людині довіряти не варто, принаймні, коли мова заходить про якісь серйозні речі. Варіант 5 Ви добре виглядаєте в очах інших, знаєте толк в романтиці і залицянні. А друзі часто звертаються до Вас за допомогою. Ваш інтелект високий, знаєте, коли що потрібно сказати. Насправді, ви ненавидите складні речі. Коли інші намагаються сподобатися вам, ви можете запідозрити це з першого погляду. Зовнішній вигляд теплий і гостинний. Джерело

Історія, яка змінить ваше життя: Бог дає можливості, а далі все залежить від нас

Існує легенда про те, що до кожного з нас один раз у житті приходить Бог. Обов’язково прочитайте її Причому Він може з’явитися в будь-якому образі: мокрого кошеняти, старого дідуся чи жебрачки. А наша доля складеться залежно від того, як ми поведемо себе в мить такої зустрічі… А ще є така притча. Жив-був на світі чоловік, і було у нього три мрії: мати хорошу роботу з високим заробітком, одружитися з красивою доброю дівчиною та стати відомим усьому світу. Протягом життя з ним траплялося чимало історій, але ми розповімо вам про три з них. Зимового холодного ранку юнак поспішав на співбесіду до відомої компанії. До зустрічі залишалося п’ять хвилин, а йому ще треба було пробігти квартал. Раптом просто перед ним послизнувся і впав незнайомий літній чоловік. Наш герой поглянув на нього бігцем, подумав, що то п’яний і, не подавши руки, побіг далі. На щастя, він устиг на співбесіду вчасно. На жаль, на роботу мрії тоді його так і не взяли. Літнього теплого вечора чоловік прогулювався містом. Помітивши кілька вуличних артистів, він зупинився, щоб насолодитися видовищем. Глядачів було небагато, але п’єса була веселою і захопливою. Після закінчення вистави почулися оплески і люди почали розходитися.  Наш знайомий теж уже обернувся щоб іти, але хтось несміливо торкнувся його плеча. Це була головна героїня п’єси — старенька клоунеса. Вона стала розпитувати його про те, чи сподобався йому спектакль, чи задоволений він акторами. Але молодий чоловік навіть не захотів вести бесіду зі старою та, гидливо відвернувшись, пішов додому. Одного осіннього дощового вечора чоловік поспішав додому з дня народження свого знайомого. День видався важким, і він мріяв скоріше прийняти ванну та заснути в теплій м’якій постелі. Раптом він почув чиєсь приглушене ридання. Це плакала жінка. Вона сиділа на лавочці біля будинку нашого героя. Вона була одна, без парасольки. Помітивши нашого героя, вона звернулася до нього по допомогу. В її родині сталося щось жaхливе, тому їй конче потрібно було поговорити з кимось. Чоловік задумався, але перед його внутрішнім поглядом постали ванна та ліжко; він пробурмотів, що зайнятий, і поспішив до під’їзду. Наш герой прожив цілком звичне, нещасливе життя, а потім пoмeр. Потрапивши на небеса, він зустрів свого Ангела-хранителя. — Ти знаєш, я прожив зовсім нещасливе, майже нікчемне життя. У мене були три мрії, але жодна з них не збулася. Як шкода — Хм … Друже мій, я зробив усе, щоб всі твої мрії втілилися в життя, але для цього тобі потрібно було всього лише раз подати руку, відкрити очі та зігріти серце. — Про що ти? – Пам’ятаєш чоловіка, що впав на слизькій зимовій дорозі?  Я зараз покажу тобі цю картину… Той чоловік був генеральним директором фірми, в яку ти так хотів потрапити. На тебе чекала карколомна кар’єра. Все, що від тебе було потрібно тоді, — це подати руку. Пам’ятаєш стару клоунесу, яка після вуличної вистави підійшла до тебе з питаннями? Це була юна красуня-актриса, яка закохалася в тебе з першого погляду. На вас чекало щасливе майбутнє, діти, незгасна любов. Все, що від тебе вимагалося, — це відкрити очі. А пам’ятаєш жінку, яка плакала біля твого під’їзду?  Був дощовий вечір, вона наскрізь промокла від дощу і сліз… То була відома письменниця. Вона переживала сімейну кризу і їй дуже потрібна була душевна підтримка. Якби ти допоміг їй зігрітись у своїй квартирі, вислухав і втішив, вона б написала книжку, в якій розповіла би про цей випадок. Книжка прославилась би на весь світ, і ти разом із нею, бо на головній сторінці авторка вказала б ім’я того, хто став натхненням цього твору. Все, що від тебе було потрібно тоді, — лише невелика іскра твого серця. Ти був неуважний, мій друже. Джерело

Найдобріша казка в світі, яка навчить не судити людину по зовнішності

— Де дівчинка? — накинулася на кота Баба-Яга. — Тільки що тут була, куди поділася? — Втееекла, — промуркав кіт, облизуючи лапку. — Як — втекла? — сторопіла Баба-Яга. — Не могла вона втекти! Ти тут для чого сидиш? Повинен же був накинутися на неї і подряпати! — Розумієш, яка справа, господиня… — кіт задумливо втупився на свої кігтики, — вона мені сметани дала. — Тобі? — Мені. — Сметани? — Мням. — Та хіба ж так можна? І ти з’їв?! — А що такого? — кіт потягнувся і широко позіхнув. — Я тобі вже служу без малого сто років, а ти мені навіть кефіру не наливала. А тут — сметана! — Я ж тобі забороняла! — Я тебе, господиня, дуже поважаю, — смикнув вухами кіт, — але сметану я теж поважаю. — І це замість подяки! — докірливо похитала головою Яга. — Ні щоб сказати “дякую” старенькій за сто років, що ти прожив. Ще й кефіром дорікає! Ти взагалі знаєш, скільки кішки в середньому живуть? — Та ну, дурниця, господиня. Не переживай. Нічого мені не буде від однієї мисочки сметани. — Від цілої мисочки?! — Баба-Яга прикрила очі. — Одним життям більше, одним менше, — знизав плечима кіт. — У мене їх ще вісім залишиться. Баба-яга насупилася і задумливо подивилася у вікно.— Та-ак… А собаки її чомусь пропустили? Е-ей, ви там! Ану йдіть сюди! — Та не кричи ти, — позіхнув кіт. — Не прийдуть вони. Сплять. — Як сплять? — Так. Наїлися і перетравлюють. — Що… перетравлюють? — Ковбасу. — Кіт примружився і ледве помітно зітхнув. — Ковбаса — це добре. Хоча… ладно вже, сметана теж непогано. — Іроди! — Баба-Яга сіла на перевернуту ступу і схлипнула. — Я вас для чого годую строго по дієті? Щоб ви мені відразу повмирали від гастриту? — Перестань, господиню, — примирливо муркнув кіт, — собакам теж треба розвіятися. Сто років у роті черствої шкірки не було, страшно сказати! — А страшно — так і мовчи! — гримнула стара. Кіт поступливо замовк, повернувся на бік і став ловити свій хвіст, голосно муркочучи. — Наздогнати її, чи що? — задумливо протягла стара через деякий час. — На чому, на помелі? — пирхнув кіт. — Між іншим, — недобро примружилася Баба-Яга, — в Європі, як я чула, відьми літають верхи на чорних котах. — Я необ’їжджений, — осклабился кіт, — і норовистий. Баба-Яга відвернулася і замовкла. — Господиню, а господиню? — Чого тобі? — А що б ти з нею зробила, якщо б догнала? Засмажила і з’їла? — Та що я, звір який? — образилася стара. — Як же я можу її з’їсти? Триста років живу, і все мені: «Баба-Яга, костяна нога…» А вона — бабусею назвала! Стара схлипнула і втерла очі куточком хустки. — Я ось тут їй яблучків на доріжку зібрала… І пиріжків з повидлом… — зізналася вона і зніяковіло усміхнулася приголомшеному коту. Джерело

Притча про здійснення бажань

Жив собі чоловік. Була в нього одна цікава особливість: йому яблука завжди падали прямо в руки. Він проходив повз яблуні, протягував руку – і обов’язково ловив одне яблуко. Те, яке він хотів, і прямо в руку! Усі дивувалися. І, звісно ж, хотіли дізнатися – як так виходить. А чоловік пояснював: “Я вмію хотіти. Я хочу, щоб яблуко впало, і воно падає”. Люди теж хотіли, але їм яблука в руки не падали. – Ви не вмієте правильно хотіти, – відповідав їм чоловік. Люди не розуміли, витріщали очі, хотіли, але, мабуть, якось не так як треба. Усі почали дратуватися: ніхто не міг повторити подвиг цього дивака. Почали називати його чаклуном і навіть подумували спопелити своєю заздрістю. Тоді чоловік вирішив навчити цих невігласів правильно хотіти. – Попереджаю зразу, мій урок не полегшить вам життя. Скажіть мені, як ви вмієте хотіти? – Ну…ми думаємо: добре було б, якби яблуко впало нам в руки. Думаємо дуже завзято, молимось Богу… Не грішимо, робим хороші справи. Загалом, робимо так, як нас вчили, – майже хором мовили люди. – І все? А ось як хочу я, – сказав чоловік, дістаючи паралельно шнурки, пружини, цвяхи та шурупи. – Я хочу, щоб яблуко впало, і роблю для цього все. “Чаклун” почав пояснювати про пристрій, який треба кріпити до яблука і проходити повз у точно зазначений час; натискати на прожину і ловити яблуко. – Це нечесно, – сказали люди. – Чому ж? Я хочу і моє бажання здійснюється! Джерело

Притча про людину, яка ніколи не сперечалась

В одному селищі жив чоловік, відомий тим, що він ніколи ні з ким не сперечався. І ось приїхав кореспондент, щоб написати про нього в газеті. — Скажіть, а це правда, що ви прожили 90 років, і жодного разу ні з ким не сперечалися? — Так це правда. — Ну що, взагалі ні з ким? — Взагалі ні з ким! — І що, навіть з дружиною? — Навіть з дружиною. — Навіть зі своїми дітьми? — Навіть з дітьми. — І що, за 90 років жодного разу? — Жодного разу. — Ніколи-ніколи, ні з ким? — продовжував кореспондент. — Так, — спокійно відповідав старий. Нарешті кореспондент роздратовано сказав: — Та не може цього бути, щоб ви за все життя жодного разу ні з ким не сперечалися! — Сперечався, сперечався … — примирливо відповів старий. — Бажаєте чаю? Джерело

Притча про двох вовків. Читається 20 секунд, а запам’ятовується назавжди

Колись давно старий індіанець відкрив своєму онукові одну життєву істину. — Кожна людина постійно веде внутрішню боротьбу. Це відбувається тому, що в всередині нас живе два вовки – почав мудрий індіанець. — Як два вовка? – запитав маленький хлопчик, чиє безневинне обличчя світилося непідробною цікавістю. — Один з них є Злом! Це страх, гнів, заздрість, образа, гординя, жадібність, его, підлість, зарозумілість, жалість і почуття провини. Але інший вовк – це Добро! Радість, мир, любов, надія, м’якість, милосердя, щедрість, істина і віра! – сказав старий індіанець. — А … Який вовк перемагає, дідусю? – запитав хлопчик, чиї очі були наповнені хвилюванням. — Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш! – посміхаючись, сказав, мудрий дідусь. Джерело

До вас повернеться все, що ви робите – притча, яку варто прочитати

Один старий чоловік переїхав жити до свого сина, невістки і чотирирічного внука. Його руки тремтіли, очі погано бачили, а хода була вкрай незграбною. Сім’я їла разом за одним столом, але старі, тремтячі дідусеві руки і слабкий зір ускладнювали цей процес. Горошини сипалися з ложки на підлогу, а коли він затискав в руках стакан, – молоко завжди проливалося на скатертину. Син і невістка стали все більше дратуватися через це. – Ми повинні щось зробити, – сказав син. – Мені набридло слухати, як він шумно їсть, витирати пролите молоко та прибирати розсипану їжу з підлоги. Потрібно з цим щось робити. Чоловік і дружина вирішили поставити окремий маленький столик в кутку кімнати. Там дідусь став їсти на самоті, в той час як інші члени сім’ї насолоджувалися обідом за спільним столом. Після того, як дідусь двічі розбивав тарілки, йому стали подавати їжу в дерев’яній мисці. Коли хтось із родини мигцем поглядав на дідуся, іноді у нього були сльози в очах, тому що він був зовсім один. З тих пір єдиними словами, які він чув на свою адресу, були колючі зауваження, коли він кидав виделку або розсипав їжу. Чотирирічний хлопчик спостерігав за всім мовчки. Одного вечора, перед вечерею, батько помітив його граючим з дерев’яною тріскою на підлозі. Він лагідно запитав малюка: – Чим ти займаєшся? Так само довірливо хлопчик відповів: – Я роблю маленькі тарілочки для тебе і мами, з яких ви будете їсти, коли я виросту. Хлопчик посміхнувся і продовжив працювати. Ці слова так приголомшили батьків, що вони втратили дар мови. Потім їхні очі наповнилися сльозами. І хоча жодного слова не було сказано, обидва знали, що треба зробити. Того вечора чоловік підійшов до дідуся, взяв за руку і ніжно провів його назад до сімейного столу. Всі наступні дні він їв разом з сім’єю. І чомусь ні чоловік, ні дружина більше не турбувалися, коли падала виделка, розливалося молоко чи забруднювалася скатертина. Джерело

Притча про те, як обставини змінюють людей. Прочитаєш 1 раз, а запам’ятаєш на все життя!

Одного разу до батька прийшла дочка, молода жінка, і з сумом сказала: – Тату, я так втомилася від усього, у мене постійні труднощі на роботі й в особистому житті, вже просто немає сил… Як справлятися з усім цим? Батько відповів: – Давай я тобі покажу. Він поставив на плиту 3 каструлі з водою і приніс моркву, яйце і каву. Опустив кожен інгредієнт в окрему каструлю. Через кілька хвилин вимкнув плиту і запитав дочку: – Що стало з ними? – Ну морква і яйце зварилися, а кава розчинилася, – відповіла дівчина. – Правильно, – сказав батько, – але якщо ми подивимося глибше, то виявиться, що морква, яка була твердою, в окропі стала м’якою і податливою. Яйце, яке раніше було крихким і рідким, стало твердим. Зовні вони залишилися такими ж, але внутрішньо змінилися під впливом однакового ворожого середовища – окропу. Те ж відбувається і з людьми: сильні зовні люди можуть розклеїтися і стати слабаками там, де крихкі й ніжні лише затвердіють і зміцніють… – А як же кава? – здивовано запитала дочка. – О, кава – це найцікавіше. Вона повністю розчинилася в агресивному середовищі і змінила його – перетворила окріп в чудовий ароматний напій. Є люди, яких не можуть змінити обставини, – вони самі змінюють їх і перетворюють на щось нове, отримуючи для себе користь і знання з обставин. Ким стати у важкій ситуації – вибір кожного. Джерело

Хто ці люди в скромному поношеному одязі? Сьогодні їх прізвище знає весь Світ

Президент Гарварду вважав їх бідними, не гідними перебувати в престижному університеті. Ох, знав би він тоді, хто перед ним сидить … Складно впізнати їх на цій фотографії, якщо не знаєте історію повністю і не намагалися колись самі в це заглибитися. Жінка в вицвілому платті, в супроводі свого чоловіка, одягненого в скромний костюм, зійшли з поїзда на Бостонському вокзалі і попрямували до офісу президента Гарвардського університету. Їм не була призначена зустріч. Секретар з першого погляду визначив, що таким провінціалів нічого робити в Гарварді. — Ми б хотіли зустрітися з президентом, — сказав чоловік низьким голосом. — Він буде зайнятий цілий день, — сухо відповів секретар. — Ми почекаємо, — промовила жінка. Протягом декількох годин секретар ігнорував відвідувачів, в надії, що в якийсь момент вони розчаруються і підуть. Однак, переконавшись, що вони нікуди йти не збираються, він все ж таки зважився потурбувати президента, хоча дуже цього не хотів. — Може, якщо ви приймете їх на хвилинку, вони швидше підуть?», — запитав він у президента. Той з обуренням зітхнув і погодився. У такої важливої людини як він, точно немає часу приймати у себе людей одягнених в вицвілі картаті сукні і бідні костюми. Коли відвідувачі увійшли, президент, з суворим і зарозумілим виглядом подивився на пару. До нього звернулася жінка: — У нас був син, протягом одного року він навчався в вашому університеті. Він любив це місце і був дуже щасливий тут. Але, на жаль, рік тому несподівано помер. Мій чоловік і я хотіла б залишити про нього пам’ять на території університету. Президент зовсім цьому не зрадів, а навіть навпаки став роздратованим. — Пані! — зарозуміло відповів він, — ми не можемо ставити статуї всім, хто навчався в Гарварді і помер. Якби ми робили так, то це місце скидалося б на кладовище. — Ні, — поспішила заперечити жінка, — ми не бажаємо встановлювати статую, ми хочемо побудувати новий корпус для Гарварду. Президент оглянув вицвіле картате плаття і бідний костюм і вигукнув: — Корпус! Ви уявляєте, скільки коштує один такий корпус? Всі Гарвардські будівлі коштують понад сім мільйонів доларів! Жінка помовчала. Президент посміхнувся. Нарешті вони підуть! Жінка повернулася до чоловіка і тихо сказала: — Так мало коштує побудувати новий університет? Чому ж тоді нам не побудувати свій університет? Чоловік ствердно кивнув. Президент Гарварду зблід, він виглядав розгубленим. Містер і місіс Стенфорд встали і вийшли з кабінету. Вони заснували в Пало-Альто, в Каліфорнії в пам’ять про свого улюбленого сина університет, який носить їхнє ім’я — Стенфордський університет. З Вікіпедії: Стенфордський університет — приватний дослідницький університет, один з найпрестижніших в світі інститутів, що займає верхні позиції в численних академічних рейтингах вузів США і світу. У 2011 році Стенфордський університет зайняв другу позицію в Академічному рейтингу університетів світу, п’яте місце в рейтингу кращих вузів США за версією Forbes, четверте місце в національному рейтингу від видання Washington Monthly і п’яте місце в рейтингу US News & World Report. Розташований біля міста Пало-Альто (60 км на південь від Сан-Франциско), штат Каліфорнія, США. Заснований в 1891 році залізничним магнатом, сенатором США і колишнім губернатором Каліфорнії Леландом Стенфордом і його дружиною Джейн Стенфорд. Університет названий на честь їхнього єдиного сина Леланда Стенфорда (молодшого), який помер в 1884 році і не дожив до 16-річчя. Стенфорд вирішили присвятити університет своєму єдиному синові, і Леланд сказав дружині: «Діти Каліфорнії будуть нашими дітьми». Джерело

Притча про те, як реагувати на заздрість, злість і образи навколишніх

Жив-був старий мудрий самурай. У нього була група учнів і він навчав їх мудрості та бойового ремеслу. Одного разу під час занять до нього зайшов молодий воїн, що прославився своєю нечемністю і жорстокістю. Його улюбленою тактикою був прийом провокації: він ображав противника, той виходив з себе, брав виклик, але в люті здійснював одну помилку за іншою і програвав бій. Так сталося і цього разу: воїн вигукнув кілька образ і став спостерігати за реакцією самурая. Але той незворушно продовжував вести заняття. Так повторювалося кілька разів. Коли самурай ніяк не відреагував і в третій раз, боєць в роздратуванні пішов геть. Учні уважно і з цікавістю спостерігали за процесом. Потім один з них не витримав: – Учителю, навіщо ви терпіли його нападки? Потрібно було викликати його на бій! Мудрий самурай відповів: – Коли вам приносять подарунок і ви не приймаєте його, кому він належить? – Своєму колишньому хазяїну, – відповіли учні. – Те ж стосується заздрості, ненависті і образ. До тих пір, поки ти не приймеш їх, вони належать тому, хто їх приніс. Джерело

Тільки в дорозі людина набуває свого щастя

Одного дня до премудрого Соломона прийшов знатний городянин і сказав: – Царю, я не знаю, що мені робити. Кожен мій день схожий на іншій, я не відрізняю світанку від заходу. У мене все є, але чому я такий нещасний? Соломон якраз сидів на березі ставка і роздивлявся риб. – А чого ти хочеш? Яка в тебе мрія? – запитав він городянина. – Спочатку я мріяв позбутися рабства, і це сталося. Потім я мріяв, щоб моя торгівля приносила прибуток. Тепер я багатий, мені більше нічого бажати. – Людина, яка не має мрії, подібна рибі в цьому ставку, – сказав Соломон. – Кожен їх день схожий на попередній, вони теж не відрізняють світанку від заходу. Різниця лише в тому, що ти сам замкнув себе в цьому ставку. І якщо в твоєму житті не з’явиться нової мрії, ти так від нудьги тинятимешся по дому, а перед смертю зрозумієш, що жив даремно. – Чи означає це, що всякий раз досягаючи мети, я повинен шукати наступну? А коли виконається одна заповітна мрія, відразу ж думати про іншу? – Так, – сказав Соломон. – Тільки в дорозі людина набуває свого щастя. Джерело

Притча про материнську любов: “Кого із дітей ти любиш найбільше?”

Одного разу у матері запитали: – Кого із дітей ти любиш найбільше?Мати відповіла: – Найменшого, доки не виросте! – Хворого, поки не стане здоровим! – Того, хто покинув дім, поки не повернеться! – І кожного, поки я жива! Джерело

Притча про те, як навчитися бути щасливим

Ішов якось по запиленій дорозі старий і навчений життям чоловік. Він не поспішав: то зупиниться, щоб помилуватися птахами в небі, то подивиться на польові квіти, що ростуть біля дороги. Тут він побачив чоловіка, який йшов йому назустріч і ніс на плечах важку ношу. Одного погляду на цю людину було достатньо, щоб зрозуміти, наскільки їй важко. – Чому ти вибрав собі шлях тяжкої праці і нескінченних стpaждань? – запитав зустрічного старий. – Я стpaждаю не просто так! Я терплю випробування для того, щоб моїм дітям і онукам довелося жити в благополуччі і щасті, – відповів нещасний. – Всі мої предки робили це: прадід прирікав себе на непосильну працю заради діда, дід гарував заради батька, батько тягнув лямку заради мене, а я буду терпіти страждання заради благополуччя моїх дітей. – Скажи, а хтось із членів вашої родини взагалі був колись щасливим? – запитав мудрий мандрівник. – Поки що ні, але мої діти і внуки вже точно стануть щасливими! – захоплено промовив бідний чоловік. – Знаєш, є така мудрість: неграмотний нікого не може навчити читати, а заєць ніколи не виховає сокола, – промовив мудрець. – Спочатку потрібно спробувати самому бути щасливим, і тільки потім ти сам зможеш навчити своїх дітей мистецтву щастя. Це і буде найцінніше, що ти можеш їм залишити після себе! Запам’ятайте цю мудрість! Джерело

Ніколи не шукайте ідеальних людей. Чому? Ви дізнаєтеся прочитавши цю історію!

Був один чоловік , який уникав шлюбу усе життя, і коли він помupав у віці дев’яноста років, хтось запитав його:  – Ти так і не одружився, але ніколи не говорив чому. Зараз, стоячи на порозі смepті, задовільни нашу цікавість. Якщо є якийсь секрет, хоч зараз розкрий його – адже ти помupаєш, покидаєш цей світ. Навіть якщо твій секрет дізнаються, шкоди це тобі не заподіє. Старий відповів: – Так, я тримаю один секрет. Не те щоб я був проти шлюбу, але я завжди шукав ідеальну жінку. Я провів весь час у пошуках, і так пролетіло моє життя. – Але невже на всій величезній планеті, населеній мільйонами людей, половина з яких – жінки, ти не зміг відшукати одну-єдину ідеальну жінку? Сльoза скотилася по щоці вмupаючого старого. – Ні, одну я все-таки знайшов. Той, що питав, був спaнтеличений. – Тоді що ж сталося, чому ви не одружилися? Старий зітхнув: – Та жінка шукала ідеального чоловіка… Джерело

Жінка – це відображення кохання свого чоловіка!

– Ви одружені вже чимало років. Яка таємниця успішного подружжя? – Я постійно захоплююся своєю дружиною. Якщо у твого сусіда трава зеленіша — це означає, що ти не поливаєш свою траву. Я безперервно кажу Лізі: – Ти чудова. Ти бажання серця мого. Ти чудова. Для чого я це роблю? По-перше, це допомагає їй розквітати, бо жінка відображає кохання свого чоловіка. По-друге, це допомагає моєму серцю бути завжди закоханим у неї. Сила і життя у владі язика. Лізі зараз 51 рік. Недавно вона була в Києві і один лікар їй сказав: – Я думав, що Вам ще й сорока немає. Вона відповіла: – Це тому, що мій чоловік мене дуже любить. Запам’ятайте, жінка є відображенням кохання свого чоловіка. Джон Бівер Джерело