“Маленьке поліпшення тягне за собою велике”… Текст, який варто прочитати кожному!

Того дня, коли помер мій батько, я купував банани в овочевому магазині. Пам’ятаю, що подумав: «Це ж ненормально! Твій батько щойно помер – якого біса ти купуєш банани?» Але мені потрібні були банани. Завтра вранці я прокинуся, а бананів на сніданок немає. Ось я й пішов за ними. В наступні дні також потрібно було робити багато різного: шукав в навігаторі паркування, чекав у черзі, сидів на лавці в парку – намагаючись проковтнути сльози, намагаючись триматися прямо. Насправді я був на межі таких ридань, від яких навколишні розбіглися б з переляку. Ніхто й не здогадувався, що відбувається у мене всередині, не заглянувши в мої почервонілі очі, не чуючи, як тремтить мій голос. Ніхто й гадки не мав про біль у моїй душі. У такий момент мені б не завадила табличка з написом «МЕНІ ЗАРАЗ ДУЖЕ ВАЖКО. БУДЬ-ЛАСКА, БУДЬТЕ ДБАЙЛИВІШИМИ» Вона підказала би людям навколо мене дотримуватися дистанції або говорити м’якше або рухатися обережніше. І таке делікатне ставлення могло зробити неможливе майже терпимим. Всі, хто нас оточує – люди, з якими ви стоїте в черзі в гастрономі, штовхаєтеся в транспорті, сидите на роботі, перетинаєтеся в соціальних мережах, дивитеся в очі через кухонний стіл – всі вони в певний момент теж відчувають певну втрату. Через когось хвилюються, за кимось сумують, про щось турбуються. Можливо, руйнується їхній шлюб, або вони не можуть вчасно заплатити іпотеку, або чекають на результати аналізів своєї дитини, а може божеволіють у річницю смерті близької людини і намагаються стримати сльози, тому що біль від втрати так само гострий. Майже кожна людина, з якою ви сьогодні зіштовхнетеся, намагається знайти мир у душі, заспокоїтися, побороти тривогу. Намагається прожити цю добу з усіма буденними клопотами, не зламавшись перед прилавком з бананами або в черзі на паркування. Сотні тисяч людей поруч несуть свою важку ношу, хоч ми її не помічаємо. Люди, чиї рідні невиліковно хворі.Пари в процесі розлучення.Жінка, що довідалася про зраду.Мати-одиначка, що сама виховує своїх дітей.Діти, яких принижують однолітки.Сім’ї, які не знають, як звести кінці з кінцями.Батьки, які переживають за своїх підлітків в депресії. Ніхто з них не скаже: «Мені нелегко. Будь ласка, будьте делікатніші, терпиміші, побережіть мене». І поки немає таких розпізнавальних табличок, нам усім варто бути уважнішими до тих, хто поруч: на роботі, на заправці, в черзі за бананами. Хтось із них саме зараз висить на «емоційній волосині». І не дати їй обірватися може проста людська делікатність. Джон Павловіце,з книги “Надія та інші надздібності” Джерело

Прекрасний текст, який написав сенегальський актор і філософ Букар Діуф (1966 р.н.): “День лиш настав, а вже шоста вечора. Тиждень щойно почався у понеділок, а вже п’ятниця. … і місяць пройшов …. і рік майже закінчився …. і пройшло 40, 50 або 60 років нашого життя …. і ми усвідомлюємо, що втратили своїх батьків і друзів. І ми розуміємо, що вже пізно повертатися. Так … Давайте спробуємо максимально використати решту часу. Не потрібно соромитися шукати заняття, які нам подобаються. Давайте додамо кольору до нашого сірого. Давайте сміятися тим дрібницям життя, які є бальзамом для наших сердець. І врешті-решт, давайте продовжувати насолоджуватися цим часом, який залишився нам. Давайте спробуємо виключити це вічне «потім» … Я зроблю це пізніше … Я скажу потім … Я подумаю про це пізніше … Ми залишаємо все на потім, як ніби «потім» було наше. Тому, що ми не розуміємо, що: потім – кава холодна … потім – пріоритети змінюються … потім – рік закінчується … потім – здоров’я погіршується … потім – діти дорослішають … потім – батьки старіють … потім – обіцянки забуваються … потім – життя закінчується … І потім часто буває занадто пізно … Не залишайте нічого на потім тому, що, чекаючи «потім», ми можемо втратити кращі моменти, ми можемо втратити друга, ми можемо втратити нашу справжню любов і людини, яку ми любили. І тоді це вже не можна повернути назад, не дивлячись на наш жаль… Кращий досвід. Кращі друзі. Найкраща сім’я. Сьогодні відповідний день… Цей момент «зараз» … Ми вже не в тому віці, коли можемо дозволити собі відкласти те, що потрібно зробити негайно. Тому, давайте подивимося, якщо у вас знайдеться час прочитати це повідомлення, то поділіться ним. Чи, може, ви відкладете його теж на «потім»? І ви вже не поділитеся цим більше ніколи…” Джерело

Навіть якщо ви прекрасний фахівець і чудова людина – все одно обійдуться. Посумують, згадають кілька разів і знайдуть, ким замінити. Мільярди людей живуть на планеті, і є серед них і фахівці, і просто – чудові особистості. Так влаштоване життя і соціум, незамінних немає. І довго бути відсутнім ризиковано – замінять. Нічого особистого, це життя. А якщо помреш – ще швидше замінять, чекати тепер нема кого. І людям треба швидше заповнити порожнечу, що виникла, щоб комусь передати наші обов’язки. Не обійдуться тільки люблячі: батьки, діти, чоловік-однолюб. Хоча мало таких пар. І це завжди треба пам’ятати. У татовому кабінеті прийматиме інший лікар. А у мене не буде іншого тата. І з гіркотою в серці я думаю про те, як багато він працював і як його не шкодували – лікарів не особливо щадять. І легко замінюють іншими, це нормально. Всіх замінюють і без усіх можуть обійтися. А ваші діти, батьки, навіть собака – на все життя залишаться без вас. І обійтися не зможуть ніяк, просто змушені будуть змиритись. І тому – не залишайте нас!Вибирайте своїх. Бережіть здоров’я. Лікуйтеся і відпочивайте. І скиньте занадто важкий вантаж, який, нібито, тільки ви можете тягнути. Нехай інших профі пошукають, а без вас якось обійдуться – а обійтися цілком зможуть, запевняю. Хоча нас так часто переконують у протилежному; але ви не вірте. І бережіть себе. © Анна Кир’янова Ілюстрація: Lisa Aisato Джерело

Піти красиво … Мене завжди дивувало, чому багато людей пов’язують свій відхід з чийогось життя з заподіянням болю, сльозами і обов’язковою умовою зробити “западло”. Навіть якщо ображені, навіть бажаючи помститися, навіть якщо просто поставити на своє місце. Але що ж тут красивого? Піти красиво – це коли ти залишаєш людину з відчуттям, що вона тебе втратила, а не звільнилася від чергової огидної тварюки в своєму житті. Красиво – це коли людина шкодує, що тебе більше немає в її житті. А прикидаючись або стаючи падлюкою, єдине, що може тішити око в тому, що ви пішли, – це двері, які нарешті зачинилися за вашою спиною! Ідіть достойно, зберігаючи людяність.  А замість помсти, злості і страждань, використайте цей час на самовдосконалення, саморозвиток і особисте щастя. Повірте, це – найхолодніша помста і найкрасивіший спосіб піти з будь-яких відносин. Немає нічого більш болючого, ніж намагатися кусати власні лікті від жалю і морально стояти колінами на битому склі! Автор: Настя Поручикова Джерело

Сучасний світ – це життя напоказ. Пішов у кафе – фотографуєш каву і їжу, сходив на манікюр- обов’язково треба тицьнути нігтя в камеру. А якщо вже взяли заміж, народилась дитина чи ви поїхали закордон, то буде мільйон фотографій з різних ракурсів. Порадіти тихо? Та ну, це ж так ніби й все пройшло мимо! Як можна “злупити” кілограм полуниці і не викласти це в Інтернет? А як можна залізти в ріпак, макове поле, піти збирати чорницю до лісу і не сказати про це? Я теж хотіла гарну фотографію у сонячному ріпаку. Але виявилось, що там так запаморочливо гули бджоли і запах у нього такий п’янкий… Що набагато приємніше було просто насолоджуватися цією красою, закинувши телефон десь далеко. А для чого показувати своє щастя взагалі? Бо у вас його багато і конче треба поділитись? Навряд чи, комусь легше від того, що ви на Ейфелевій вежі чи чоловік подарував вам новий перстень. Хочете ділитися щастям, то купіть у старенької бабці яблук, дайте безхатьку кілька гривень, усміхніться комусь. Або заведіть собі кішку: вона два рази в рік буде народжувати кошенят, а ви віддаватимете їх людям і будете ділитися муркотливим, м’яким реальним щастям! Мене особливо вразив один луцький “бізнесмен”: так щиро ділиться фотками себе і жінки у Венеції, Відні, Будапешті… Беріть, людоньки, радість – не шкода! А сам зарплату працівникам затримує, видає її так, ніби робить величезну послугу, оплачує наполовину менше, ніж обіцяв… А, може б, він замість своєї щасливої пики краще б найманим робочим премію дав або, принаймні, не обманював їх? Ні, якось не “того” ? Хто дізнається, що ви добру справу зробили, якщо не буде відео, фотки і поста в мережі? І не цікаво, навіть. А парочки, які викладають мільйони “мімімішних” фото? Особливо мило, коли вони вітають один одного в мережі і шлють смайлики, живучи разом. Вони дома не ночують і змушені спілкуватись у мережі? Чи любити тихо тепер не в моді?Щастя – це добре. І його прагне кожен. Але на Землі мільйони нещасних, самотніх, втомлених, ображених, хворих. Від вашого щастя їм не легше. А іноді й важче, щоб хто не казав. Зате їм стане приємніше від вашого доброго слова, маленького дарунку, банального жесту від серця. Робіть когось щасливим не тому, що це в тренді. А тому що від цього всім стане ліпше на душі. І вам також.автор: Anna SavchukДжерело

Одного дня тебе не стане… Як би жорстоко не звучало, але це правда, з якою треба просто… змиритися.В ту секунду ти покинеш усе, що надбав за життя, залишиш усіх, кого любив чи ненавидів і назавжди підеш кудись, звідки не повертаються. Ніколи. Світ не помітить твого відходу. Того дня сонце зійде, як сходило раніше. Квіти будуть цвісти і пахнути. Люди будуть ходити, як завжди, цілеспрямованим натовпом пливучи кожен в свою сторону.І тільки рідні плакатимуть над твоїм бездиханним тілом, проводжатимуть в вічну дорогу, аж доки не поселишся ти в землі – в місці останнього спочину, в місці, з якого ти почався… Аж тоді тобі стане все одно… Але поки живеш, подумай про це, коли знервовано проведеш очима останній автобус.Коли з вуст зриватимуться мати через загублені гроші.Коли не встиг перейти на зелене світло і мусиш (злий) чекати цілих 3 хвилини!Коли захочеш образити дитину за принесену в щоденнику двійку.Коли, не взявши парасолю, промокнеш до нитки під холодним дощем і в думках проклинатимеш небо.І ще в багатьох подібних моментах, коли ти будеш на межв зриву. Через дрібниці. Через такі несуттєві дрібниці! Люби це життя, поки ти тут, поки дихаєш на повні груди, поки можеш обійняти рідних. Поки здорові й живі всі, хто тобі близький.І ніколи, (чуєш?), ніколи не нарікай на життя!Адже це таке благословення – ходити своїми власними ногами цією прекрасною землею… О. Сапріянчук

Вiрність — вона в голові. Вона не підвладна ні обставинам, ні алкоголю. Вірність — це стан відрази до чужих дотиків і поцілунків. Вірність — це стан відторгнення і відчуження від галасливих компаній і різних справ. Вірність – це повідомлення пізньої ночі, незважаючи на бурхливі емоції. Вірність — це усвідомлення і відчуття того, що ти не в тому місці і не з тими людьми. Вірність — вона в голові. Вірність — це спогади. Це легка усмішка на обличчі і бажання, дике бажання якомога швидше розчинитися в дорогих серцю обіймах. Вірність — це рішення. Тверде і впевнене. Внутрішнє. Зовсім неусвідомлене, але від того і справжнісіньке. Не пафосне і словесне. А мовчазне і здійсненне. Вірність — це гармонія — душевна рівновага і сексуальна ідилія. Вірність — це повнота. Повнота відносин. Вірність — це не протистояння спокусам. Вірність — це інше сприйняття спокусливих ситуацій. Вірними можуть бути тільки кохані. Вірними можуть бути тільки щасливі. Джерело

Б л и з ь к і с т ь… Це не про поруч… Це про внутрішнє… Це між рядків бачити… Між звуків чути… Шкірою відчувати… Близькість — це не просто зв’язок. Це нерозривність… Близькість — це не причина, через яку люди не розходяться… Це те, чому вони один одного знаходять… Одні думки… Затишок усамітнення удвох… Сприйняття без обмежень… Співчуття болю й радості… Спокою і збудження… Близькість не приходить із роками… Близькість приводить нас до потрібної людини… Автор невідомий Джерело