Чи знаєте ви, що королева Англії Єлизавета – потомок нашої королеви Агати? (На фото)

Київ дав 158 королів і королев Європі! В Європі було найбільше(!!!) королев і королів, які були з Києва чи мали родинні зв’язки. Цей історичний малюнок, якому до тисячі років (на фото), увіковічнений в Софії Київській. На ньому чотири славетних королеви. Франції – Анна, Угорщини – Анастасія, Норвегії, а потім Данії -Єлизавета, Англії – Агата.Всі вони доньки Ярослава Мудрого, великого князя Київської Русі. В цей час чоловіком Польської принцеси був їхній брат Ізяслав, королевою сестра батька. Інший Володимир був чоловіком принцеси Німеччини. Мама їхня була принцесою Швеції Інгігердою, брати якої були королями Швеції і Данії. Вся Європа без виключення мала родинні зв’язки з Київською Руссю – Україною! Чи знаєте ви, що королева Англії Єлизавета – потомок нашої королеви Агати?(На фото). Чи не тому Англія вірний друг України в ці визначальні часи?Чого лиш Борис Джонсон вартий! А донька Агати Маргарита стала не лише королевою Шотландії, але й її святою! Бо за життя найбільше храмів Божих побудувала і добрих справ зробила. А далі і Річард Хоробре серце, і Марія Стюард – з нашим, тобто Агатиним, королеви з Києва корінням! Шановний Макроне, а вам слід нагадати про легендарну Анну Київську, яка стала королевою Франції, знаючи 4-ри мови. Привезла Євангеліє, на якому присягали чи не всі королі Франції, написане у Києві. Кров королеви Анни текла у 18-ти королів Франції (!). А ще про те, як саме цей легендарний портрет 4-х сестер з Києва, які стали королевами Європи, врятував святу Софію! І тут ще угорцям варто нагадати нашу- їхню королеву Анастасію.Бо саме завдяки заступництву Києва і могутніх Київських князів угорський король Андруш, чоловік Анастасії, був врятований від смерті.Бо на той час Київська Русь була НАЙБІЛЬШОЮ державою Європи.І найвпливовішою!Може тому так впевнено вела себе і не визнавала жодних ультиматумів вже відома нам королева вікінгів Єлизавета? Рідна сестра згаданих королев. Ну ви ще чули десь, щоб одна жінка стала за життя спочатку королевою Норвегії, а потім Данії?А наша Єлизавета стала! І ще й доньку королевою зробила. А ще врятувала принцесу Англії сироту Гіту від ненависного шлюбу… А потім віддала ту англійську принцесу Гіту за київського короля Володимира Мономаха! Бачите скільки у нас англійського? Французького, нормандського, датського, шведського, польського, норвежського, угорського? Ось яке у нас, українці міцне коріння ВЖЕ було ЄВРОПЕЙСЬКОГО роду! А хто сумнівається – розкажіть їм ось цю історію!І те що Київ дав 158 королев і королів Європі!І ще дасть!Разом до перемоги! Тетяна Редько Джерело

Як мотивувати дитину на успіх: 20 правил, які працюють

Усі батьки хочуть, щоб їхні діти стали успішними та самодостатніми, добре вчилися, багато знали та багато вміли. У своєму прагненні виростити успішну дитину, дорослі починають посилено займатися її розвитком, водять на курси та різні заняття. Але чи завжди це дає очікувані результати? Може, справа зовсім в іншому? Відкриємо вам 20 простих секретів, які допоможуть вам зарядити дитини на майбутні досягнення – пише moirebenok.ua Для того щоб дитина була успішною, досить просто ввести кілька корисних звичок і дотримуватися нехитрих правил. Якомога частіше говоріть дитині, що ви її любите, вона повинна знати і чути слова кохання від своїх найближчих людей. Обов’язково спілкуйтеся з дитиною перед сном, цікавтеся, як минув його день. Знявши з себе вантаж вражень, він зможе спокійно заснути та добре виспатися. Критикуйте не дітей, а їхню поведінку. Вони повинні засвоїти, що погані не вони, а їхні вчинки. Обіймайте дитину, з тактильним контактом передається увага та любов, а це невід’ємні складові повноцінного розвитку. Заохочуйте та хвалите дитину, щоб у неї формувалася правильна самооцінка та впевненість у собі. Ця віра закладається на все життя, те і скільки ви дасте малюкові в дитинстві, виявиться повною мірою у дорослому житті. Чим більше адекватної похвали та правильної батьківської підтримки, тим ближчі ви на шляху до успіху. Не забувайте говорити, за що саме хвалите. Жартуйте та смійтеся разом зі своїми улюбленими непосидями. Обов’язково навчіть дітей самоіронії. Вміти сміятися над собою та своїми недоліками – важлива якість для успішної та впевненої в собі людини. Завжди говоріть дитині «дякую». Будьте йому вдячні і за те, що він є, і за те, що він робить. Не забувайте, що найефективніший метод виховання — ваш приклад. Намагайтеся знаходити час тільки для дітей, коли ви можете просто бути поруч, не думаючи ні про що інше, не будуючи планів на майбутнє. Не спілкуйтеся з дітьми поспіхом. Виділяйте щодня хоча б 5 хвилин – тільки ви та дитина. Ніколи не лайте дитину на ніч. Завжди перед сном миритеся. Ви та ваше чадо повинні засипати завжди з чистим серцем. Дозволяйте дитині виявляти свої почуття. Якщо він переходить межі, кажіть, що це вам неприємно. Навчайте дитину висловлювати свої емоції, не тримати все в собі – це ще одна складова успіху. Навчіться змінювати кут спілкування з дитиною у міру її дорослішання. Розмовляйте із сином чи донькою, як з дорослим: цікавтеся його думкою та враховуйте його. Вчіться домовлятися, пропонуючи дитині варіанти та вибір. Дитину можна і потрібно просити про допомогу. Можна замінити слово «допомога» на «важливе доручення» з подякою: «Дякую, молодець, ти впорався». Не бійтеся вибачатися перед дитиною та визнавати свою неправоту. Пам’ятайте, що ви навчаєтесь його комунікації своїм власним прикладом. Робіть щось разом. У вас із дитиною має бути загальне заняття. Наприклад, ви разом готуєте їжу, малюєте, прибираєте. Дізнайтесь, що йому подобається і робіть це разом. Не бійтеся залишатися самою собою перед дитиною. Визнайте, що ви чогось не знаєте чи не вмієте. Якщо ви злитесь, то це нормально. Якщо ви любите, це покажете. Щирість формує довіру у стосунках. Ніколи не критикуйте батька за дитини. Ваші з чоловіком стосунки з’ясовуйте наодинці. Тут знову працює приклад, лише у таких випадках із приставкою «анти». Все, що бачить і чує дитина, особливо це стосується батьківських вчинків, вона все «бере із собою» у доросле життя. Нехай ваша дитина стане вам другом. Діліться з ним вашими думками, поглядом. Не бійтеся відкриватися. Дозволяйте дитині робити власні помилки. Єдине, що важливо для його майбутнього життя, це здатність вчитися. Ставтеся до негативних емоцій дітей спокійно. Не ігноруйте та не чекайте, що вони самі пройдуть. Обговоріть з дитиною, що спричинило поганий настрій. Завжди слухайте дитину. Коли він каже, дивіться на нього та слухайте. Нехай домовить. Якщо ваша дитина тараторить і багато каже, швидше за все, її ніхто не слухає. Що таке успіх? Здоров’я, сім’я, кар’єра, самореалізація … Ви теж так вважаєте і хочете виростити успішну дитину? Вчіть його простим і важливим речам, працюйте над собою, ведіть здоровий спосіб життя, вибирайте правильну і здорову їжу, ваш приклад і ваше кохання – найголовніші помічники на шляху до успіху.

Саша Путря з Полтави: Дівчинка-індиго, яка за 11 років життя створила понад 2000 картин

Саша (Олександра) Путря – юна талановита художниця, яка померла в 11 років від лейкемії. За своє коротке життя створила 2280 малюнків та композицій. Нагороджена посмертно Золотою медаллю Христа Спасителя «За життя гідне людини» (1998 р.), Орденом Святого Миколи Чудотворця «За примноження добра на Землі» (2000 р.), старовинною іконою в срібному окладі «Христос Вседержитель» (2001 р.), національною премією Всеіндійського дитячого об’єднання «Неру Бал Саміті» – «Каласарі Авангард» (2001 р.). В Полтавському художньому музеї (Галереї мистецтв) ім’ям Саші Путрі названа зала дитячої творчості. 2 грудня 1977 року в Полтаві народилася Олександра Путря – одна з найбільш незвичайних художниць за всю історію образотворчого мистецтва. Саша прожила на Землі всього 11 років, але за цей час вона встигла створити 2279 робіт: 46 альбомів з малюнками, безліч виробів і навіть технічних креслень, які повинні були, на її думку, допомогти дорослим досягти Місяця і зробити асфальтове покриття доріг без тріщин. Малювання для Сашеньки було таким же природним, як сон і їжа, нерідко воно замінювало їй друзів і дитячі ігри. Уже в три роки Саша впевнено тримала в руках олівець і пензлик. Малювала вона, не перестаючи, і часто засинала вся забруднена фарбами. Її батько зробив з маленької спальні художню майстерню і намагався навчати дівчинку за академічною програмою, але натрапив на делікатну відсіч. Як художник Саша формувалася самостійно, керуючись власними враженнями та уявою. Коли дівчинці виповнилося п’ять років, їй поставили страшний діагноз – лейкоз. Намагаючись абстрагуватися від болю, Саша почала присвячувати набагато більше часу своєму улюбленому заняттю. В цей час на зміну кумедним звірятам і казковим персонажам прийшли образи з індуїстської філософії, а також вражають уяву автопортрети – то у вигляді багаторукого бога Шиви, а то і зовсім в образі дорослої індіанки, в очах якої відбилася глибока печаль за нашу Землю. Саша боролася за життя шість років, після чого попросила батьків відпустити її. Незадовго до свого відходу вона попросила тата прикласти руку до білого аркуша і обвела її. Потім зверху приклала свою руку і виконала з нею те ж саме. Закінченим малюнок був знайдений вже після 24 січня 1989 року, коли дівчинки не стало. На ньому була зображена зірка Сіріус, на яку Сашенька мріяла полетіти. З 1989 року відбулося більше ста персональних виставок Саші Путрі в багатьох країнах світу, про дівчинку було знято кілька документальних фільмів і написана документальна повість. На стіні дитсадка, де вона виховувалася, встановлено меморіальну дошку і відкритий музей. У Полтаві працює Дитяча художня галерея імені Саші, в якій під егідою Фонду захисту і підтримки талановитих дітей проводяться міжнародні конкурси дитячого малюнка. Джерело

Повчальна історія про взаємодопомогу. Ось з кого потрібно брати приклад…

Одного разу, будучи на природі, я спостерігав дивовижне видовище: прокинувшись рано-вранці, бачу, що в мій п’ятилітровий прозорий бачок з водою потрапило кілька десятків мурах. Спочатку вони борсалися нарізно, але потім поступово почали збиратися в купку. Побачивши, що мурахи підіймаються одна на одну і, як мені здалося, топлять своїх же, щоб вижити, – я відмовився від думки їм допомогти. Яке ж було моє здивування, коли за дві години побачив мурах живими. Вони створили маленький плаваючий живий острівець, розташувавшись один на одному у вигляді піраміди. Мене зацікавила живучість цих комах, і я почав спостерігати за ними. Ті, що були внизу, звичайно ж, були у воді, але до певного часу. Їх добровільно змінювали мурахи із верхнього ряду. Вони спускалися у воду і тільки після цього, втомлені тримати своїх родичів, комахи вилазили на цей живий острівець для відпочинку, щоб потім знову змінити своїх друзів. Причому жоден з них не намагався якнайшвидше піднятися на верх, навпаки, поспішали спуститися у воду, туди, де було найважче. Я був вражений їхньою героїчною самопожертвою та взаємовиручкою і тому вирішив швидше їм допомогти. Коли мурахи побачили порятунок, вони організовано по одному вилізли на сушу, але один, все-таки знесилений, не зміг зачепитися за край ложки і залишився борсатися у воді. Помітивши це, останній мураха, що замикає колону, повернувся назад. Я ніби чув, що він кличе його і благає: “Тримайся, брате, я тебе не кину!”. Розуміючи, що з “берега” не дотягнутися, мурашка стала спускатися у воду, але тут я не міг більше дивитися на цю щемливу картину серця і посунув ложку ближче. Тоді він легко дістався до свого побратима і витяг його. Таким чином, ця жива плаваюча піраміда вижила завдяки взаємодопомозі. Весь процес спостереження викликав у мене безліч різноманітних почуттів. Спочатку осуд, коли я подумав, що мурахи топлять один одного. Потім подив, що вони залишилися живими після довгого плавання у воді. Потім було просто цікаво спостерігати за ними, але, побачивши чітко налагоджену систему самопорятунку, я був у захваті. Кожна комаха знала, що їй треба робити. І, звичайно, я шкодував, що з самого початку не допоміг їм. Вони своєю поведінкою змусили мене засоромитися. І останнє почуття, яке я пережив у цей час, — велика прикрість. Безперервним потоком до мене йшли думки про людську — байдужість, розбіжність та недоброзичливість тощо. Хотілося закричати на весь світ: — «Люди! Якщо ви не знаєте, як треба жити, навчіться хоча б у мурах». Немає користі від людських молитов, якщо вони не підкріплюються справами. Давайте будемо як мурахи… пам’ятайте, в єдності сила! © Сергій Хібар, «Навчися у мурахи»

Рецепт життя від Блаженнішого Любомира Гузара:

Рецепт життя від Блаженнішого Любомира Гузара: “Дозвольте, я дам такий невеличкий рецепт для вашого життя, для життя кожного з нас. Ввечері, коли ми вже готові іти на спочинок, поставмо собі три запитання: 1. Що Господь Бог зробив для мене сьогодні? Нема такого, щоб Господь Бог мене забув – кожного дня, кожної хвилини він є з нами.2. Що я зробив для себе доброго: чи я добре вчився сьогодні, чи я використав свої таланти…3. Що я доброго зробив сьогодні для моїх ближніх, для інших таких, як я. Я думаю, якщо б ми дуже серйозно і послідовно ці три питання ставили собі кожного вечора, наше життя набирало б дуже великого значення”.

Іван Пулюй – українець, який першим відкрив Х-промені, відомі нині як рентгенівські

Він прочитав звістку про Рентгенове відкриття, лежачи ще в ліжку. Підірвавшись із нього і схопившись руками за голову, він раз у раз скрикував: “Моя лямпа! Моя лямпа!”. Так згадував син Пулюя про день, коли батько довідався, що його відкриття приписано іншому. Пулюй одразу сів писати листа колезі – Вільгельму Рентгену. Він запитував Рентгена, чи користувався той подарованими йому “лампами Пулюя”, Рентген не відповів… Пише – mors.in.ua Пулюй 20 років досліджував невидимі Х-промені, відомі нині як рентгенівські. Із його експериментами Вільгельм Рентген був добре знайомий. У Страсбурзі вони працювали в одній лабораторії. Свою першу трубку Пулюй сконструював на 14 років раніше за Рентгена. Саме Пулюй пояснив природу виникнення Х-променів. Йому належить і перший знімок повного людського скелета. Чому ж так сталося, що відкриття українця відоме світові під іншим іменем? Це у листі до Пулюя так пояснив Альберт Ейнштейн, котрий був його добрим товаришем: “Не можу Вас нічим утішити: що сталося — не змінити. Хай залишається при Вас сатисфакція, що й Ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А коли на тверезий розум, то все має логіку. Хто стоїть за Вами, русинами, — яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, та куди дінешся від своєї долі? А за Рентгеном — уся Європа”. Іван Пулюй, як справжній український патріот, спробував почати свою наукову діяльність в Київському університеті, відіславши запит на кафедру фізики. Але, його захопленість українською культурою йому зашкодила – він отримав відмову, оскільки поліція Російської імперії вважала його неблагонадійним (Київ тоді був у складі Російської імперії, а щодо вживання української мови діяв Валуєвській циркуляр). Крім того, поліцейські чиновники в науково-популярній статті Пулюя “Про нерухомі зірки і планети” вмудрилися знайти критику самодержавства. Отримавши відмову, молодий вчений залишається у Віденському університеті на скромній посаді асистента на кафедрі фізики, потім якийсь час він викладає фізику у Військово-морській академії в місті Фіумі (нині хорватське місто Рієка). В 1875 році Іван Пулюй стає стипендіатом австрійського Міністерства освіти і його відряджають удосконалювати свої професійні знання в Страсбургській університет до професора Августа Кундта. Там вперше і відбулася його зустріч з Вільгельмом-Конрадом Рентгеном, який був у той час асистентом професора Кундта. Через деякий час Пулюй знайомиться з молодим Ніколою Теслою, який також проходить стажування у Кундта. Удвох вони починають цікавитися явищами, породжуваними електричним струмом у вакуумі. Для виготовлення трубок, необхідних для проведення наукових експериментів, Пулюй з Теслою попутно освоюють ремесло склодувів. Рентген же, за свідченням деяких істориків, мав інші наукові захоплення, але був в курсі успіхів Пулюя і Тесли. Успіхи на науковій ниві дозволили Івану Пулюю в 1877 році одержати ступінь доктора натуральної філософії Страсбургського університету, що стало першим визнанням його таланту науковою громадськістю. Іван Пулюй – збудував першу в Австро-Угорській імперії електростанцію, удосконалив телефон, першим дослідив неонове світло, налагодив промислове виробництво люмінесцентних ламп власної конструкції. Був першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету, радником цісарського двору. Отримав пропозицію стати міністром освіти Австро-Угорської імперії, але відмовився за станом здоров’я. Крім того Пулюй знав 15 мов. Переклав на українську мову Біблію. Батьки, які були дуже релігійними, хотіли аби він став священиком. Відмовившись від цього Пулюй втратив їхню фінансову підтримку, але зумів досягти всього сам. Фізик виявився не лише талановитим вченим та винахідником, але й сімейною людиною: з дружиною, яка була на 18 років молодшою за нього, у них народилося 15 дітей, із яких живими до смерті Пулюя залишилося лише шестеро. Джерело

Марія Башкірцева: українська художниця, яка підкорила Париж

Щодня ми переглядаємо телевізор, блукаємо просторами інтернету, гортаємо глянцеві журнали чи не дуже приємні на дотик газети, і читаємо про великих людей, котрі зробили щось неймовірне і котрі живуть десь там.. десь далеко від України. А тоді питаємо себе, чому так мало українських імен отримали світове визнання? А може проблема в іншому? Можливо, світове товариство знає про цих українців, але не знаємо ми? Пише – uamodna.com Ось, наприклад, вам відомо, що у 19 столітті у Парижі жила українка Марія Башкірцева? Та не просто жила… Вона стала однією з перших українок і першою жінкою-художницею, чиї картини потрапили до Лувру. “Кар’єра” її почалась у 1877 році, коли вона переїхала до Парижу. Тут Марія поступила до академії Жуліана, де і навчалася живопису. Працювала вона наполегливо і вже через рік отримала золоту медаль майстерні. Після цього художниця почала демонструвати свої картини на відомих французьких салонах. Рік за роком вона завойовувала золоті медалі, славу, визнання і серця парижан. На її реалістичних картинах присутні звичайні люди з її часу, прості життєві ситуації, які нікого не залишали байдужим. Людей вражали її сміливість та вміння майстерно поєднати кольори. Сама художниця у своєму щоденнику писала: “Радості від перемог немає, тому що це досягнуто тривалою та копіткою працею, в них немає нічого неочікуваного, я відчуваю себе на шляху до більш високого і досконалого, і створене вже не задовольняє”. Викладачі дивувалися, що в такому юному віці їй вже вдалось стати професіоналом (на той час Марії було лише 19 років). Однак її таланти не обмежились тільки живописом. Вона дуже гарно співала. Вартель – відомий французький професор вокалу – був переконаний, що Марію чекає світова слава співачки. Але хвороба позбавила її цього. Через проблеми зі здоров’ям вона почала поступово втрачати голос та слух. Хоча це не заважало їй грати на багатьох музичних інструментах. Марія знала кілька іноземних мов, у 14 років читала в оригіналі Платона та Аристотеля. А з 13-річного віку сама складала для себе програму навчання. Славу їй також приніс щоденник, який вона писала з 15 років французькою. У ньому вона була відвертою, не приховувала справжньої себе. Марія хотіла, щоби його прочитали, щоби всі пізнали її життєві переживання. Однак, через 100 років після появи славнозвісного щоденника Марії Башкірцевої в одній з російських бібліотек було знайдено його оригінал. Стало зрозуміло, що більшість книги була змінена родичами художниці, аби приховати деякі “скелети у шафі”. А життя у неї видалось справді нелегке, а точніше коротке. Народилась Марія у селі Гавронці, в Полтаві, у сім’ї землевласника і дочки полковника-аристократа. До речі мати її походила з українізованої татарської родини, досить давньої та шляхетної. Після розлучення батьків, почались мандри Україною, а згодом і Європою. Про Україну дівчина пам’ятала небагато. Поїхала вона звідси ще дитиною, гостювала лише раз. Але у щоденнику залишився запис: “За красою саду, парку, споруд Диканька може позмагатися з віллами Боргезе і Доріа в Римі… Дуже шкода, що в світі навіть не підозрюють про існування цього місця”. Однією з причин переїзду до іншої країни стала хвороба майбутньої художниці. У 16-річному віці Марії поставили діагноз – туберкульоз. Уявіть, яким це стало ударом для молодої дівчини, котра тільки-но розпочала жити. Дехто вважає, що саме тому вона так багато працювала. Адже стільки хочеться сказати та зробити, а часу так мало… Померла дівчина у віці 26 років, похована у Парижі. Розповідають, що у її мавзолеї досі зберігаються кілька її полотен, мольберт і скульптура. Цікаво, що коли Марію ховали, вона була оточена білим кольором: одяг, труна, квіти, колісниця і коні – все сніжно-біле. Прощаючись із нею, Мопассан (з яким вона листувалася деякий час) сказав: “Це була єдина Троянда в моєму житті, чий шлях я всіяв би трояндами, знаючи, що він буде таким яскравим і таким коротким!” На жаль, сьогодні її картини – рідкість. Окрім тих, котрі збереглись у музеях, всі інші були знищені в часи Другої Світової війни внаслідок бомбардуваннь. Незважаючи на те, що її творчий доробок був набагато меншим, ніж міг би бути,  ім’я художниці викарбували на французькій статуї, яка символізує безсмертя, поряд з іменами найвизначніших французьких діячів культури. Найвідомішою прихильницею творчості Башкірцевої була Марина Цвєтаєва. Поетеса навіть присвятила їй свою першу збірку віршів під назвою “Вечірній альбом”. Марію у Європі не забувають і досі. У Ніцці одна з вулиць носить її ім’я, французи вшановують пам’ять про неї виставками її робіт. Окрім того, у Франції існує нагорода молодим художникам, яка носить ім’я Марії Башкірцевої.   Особистість художниці викликає дуже багато суперечок. Одні вважають її геніальною особистістю, яка за такий короткий час так багато подарувала світу. Її щоденником зачитуються і сьогодні. Інші ж вважають, що вона була розбещеною, егоцентричною, самозакоханою дитиною. Варто зазначити, що вона таки походила з багатої сім’ї, її оточувала розкіш і вона могла дозволити собі усе, що хотіла. Але, погодьтеся, хвороба в такому молодому віці, усвідомлення приреченості не могли пройти безслідно для 16-річної Марії. Тому не будемо її судити надто суворо.

Іван Годяк – українець, ім’я якого викарбоване на Алеї слави у Голлівуді

Популярність як Джон Годяк здобув у 1944-ому після гри у трилері режисера Альфреда Хічкока “Рятувальний човен”. За 12 років кінокар’єри Годяк зіграв у майже 40 фільмах. Іван народився у США через два роки після того, як його батьки – Володимир та Анна – емігрували. Вони мешкали біля Старого Самбора у селі Грушатичі (тепер близько 500 осіб населення). Цікаво, що у Голівуді йому радили змінити прізвище на щось звичніше для американського глядача, проте Годяк цього не зробив. В дитинстві Івана оточували українці, зокрема, у Детройті він навчався у студії знаменитого хореографа та балетмайстра Василя Авраменка. Годяк грав у театральних виставах при греко-католицькій церкві. Пізніше також брав участь у діяльності “Молодих українських націоналістів”, до створення якої був причетний Євген Коновалець, коли у 1929-ому перебував у США. Іван був найстаршим серед чотирьох дітей і вже в 19 років найнявся робітником на фірмі Шевроле. Старався отримати роботу диктора на радіо, але отримував відмову через акцент. Це спонукало Годяка багато працювати над собою і в 1938 році його таки взяли радіоактором на WMAQ у Чикаго. У 1940-их почав працювати на студіях «ХХ століття – Фокс» і «Метро–Ґолдвін–Маєр», дебютував у стрічці «Чужинець у місті» у 1943-ому. Часто виконував ролі американських солдатів. Помер Іван Годяк у віці 42 років від серцевого приступу, перебуваючи у будинку своїх батьків у Лос-Анджелосі саме тоді, коли збирався на кіностудію для завершення роботи над фільмом «На межі всесвіту». В Українському національному музеї у Чикаго збереглися фотографії із Годяком, що засвідчують – він часто виступав з концертами та цікавився життям громади. У Голлівуді на Алеї зірок викарбувано його ім’я. Джерело

В історії світу є лише два полководці, які не програли жодної битви, і один з них – українець!

Маловідомий факт: на світі є лише два полководці, які не програли жодної битви, всі походи закінчили успішно, захопили всі міста які брали в осаду – пише amazing-ukraine.com Один з них це Олександр Македонський неофіційно визнаний найкращим полководцем всіх часів та народів. А другий це український козак Іван Сірко (1605)-1680) він обирався запорожцями на посаду кошового отамана рекордну кількість раз. Сірко мав феноменальний військовий талан за життя він провів 55 походів проти Османської імперії та 65 великих битв та 179 сутичок з ворогами і у всіх з них здобув перемогу. Під його керівництвом козаки захоплювали: Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, Ясси, Кафу, Бахчисарай, Трапезунд. Перша велика перемога під командуванням Сірка сталася в 1646 року в ході тридцятирічної війни запрошений французами 2500 тисячний загін запорізьких козаків на чолі яких стояли Богдан Хмельницький та Іван Сірко за одну ніч взяли іспанську фортецю Дюнкерк, яку французька армія принца Конде не могли захопити п’ять років. Фортеця Дюнкерк знаходилася в руках іспанців, і мала стратегічне значення — її називали «ключом від Ла-Маншу» Вдячні французи на честь перемоги Івана Сірка встановили пам’ятник козакам на березі Ла-Маншу. На початку 1670-х років на переправі в пониззі Дніпра Сірко з 2 тисячами козаків розбив 10 тисячну татарську армію. 1675 у битві біля Чортомлицької січі під його керівництвом була розбита 15 тисячна турецька армія. Унаслідок нічного бою з 15 тисяч яничарів урятував лише 3 тисячі, а втрати козаків не перевищили 50 душ. Часом з цією перемогою пов’язують лист Мухаммеда IV до запорожців і славнозвісну відповідь йому, Наступного року Сірко здійснив з 20 тисячною козацькою армією похід у Крим і став першим козацьким отаманом кому вдалося захопити столицю Кримського ханства Бахчисарай. Цікаво, що його полководницький талант породив серед козаків міф, що Сірко є характерником (чаклуном, ясновидцем). Після його смерті висушену праву руку, запорізькі козаки брали на всі важливі походи намагаючись закликати військову вдачу. Похований І.Сірко біля Чортомлицької Січі тепер село Капулівка, Нікопольського району Дніпропетровської області. Козак поляже, але слава козацька не вмре не поляже, слава буде жити до кінця віку людей. Українці, шануйте своїх героїв. Джерело

А ви знали про найсильнішу людину світу XX століття? Українець, про якого європейці складали легенди

А ви знали про найсильнішу людину світу XX століття. Якщо ні, тоді знайомтесь. Іван Фірцак — український самородок, про якого європейці складали легенди. У народі його називали Іваном Силою, а весь світ запам’ятав його циркове прізвисько — Кротон. Про закарпатського богатиря говорили змалечку. То почують, що юнак сам запряг себе у плуг, то побачать, як на плечах несе теля. Батьки розуміли, що сина біля себе тримати не варто і вирішили відправити Івана до Чехії. Спочатку йому жилось не солодко і зірок із неба він не хапав. Працював Іван Фірцак то на заводі, то вантажником на вокзалі, аж доки не почув вихваляння мандрівного силача, який запевняв, що переможе кожного. “Чому б не спробувати?”, — подумав українець. Він спробував і здобув перемогу, після якої тренери помітили його талант. Іван Фіцак -найсильніша людина планети у XX столітті У 23 роки Іван Фірцак став чемпіоном із важкої атлетики, 70 разів перемагав у змаганнях із гирьового спорту. Але спорт не приносив великих заробітків, і український силач вирішив спробувати свою силу у цирку. Долонею Іван прибивав дубову дошку 20-сантиметровими цвяхами, а потім зубами їх витягував. Вигинав серце із металевої арматури та багато інших цікавих трюків. Подивитися на це видовище приходив і президент Чехословаччини, і навіть королева Британії. Їй заманулося побачити українського силача на рингу із чемпіоном світу у суперважкій категорії Джоном Джексоном. Та ідея виявилась невдалою, оскільки Іван не розрахував свої сили і пробив боксеру грудну клітку. Удар був таким потужним, що тріснула боксерська рукавичка. Після поєдинку Джексон не витримав і викинувся з вікна багатоповерхового будинку. Після цього випадку Іван Фірцак зазнав нападу прихильників Джона Джексона, які травмували голову спортсмена, унаслідок чого йому діагностували відкритий перелом черепа. Лікарі змушені були імплантувати золоту пластину в пошкоджену кістку черепа. Два місяці атлет ходив із забинтованою головою, а надалі виступав у перуці. Як компенсацію та визнання Івана Фірцака королева Англії подарувала йому чемпіонський пояс, манжети й шолом, прикрашений діамантами й рельєфним зображенням левів. Іван Фіцак у подарованих королевою Англії шоломі, поясі та манжетах З «Герцферт-цирком» Іван Фірцак об’їздив півсвіту, полонивши своєю майстерністю Угорщину, Болгарію, Грецію, Румунію, Францію, Данію, Нідерланди, Польщу, Канаду, США та багато інших країн. Загалом виступав у 64-х країнах світу і скізь його виступи приймали з оваціями. Тріумфальний історичний виступ відбувся у США, де Іван Сила вразив американців своїм трюком, коли лягав на землю, а машина переїжджала колесом через його горло. Цей виступ приголомшив аудиторію, а керівництво заводу Форд за здійснення цього неймовірного трюку подарувало українцю іменний автомобіль. Доречі, коли Іван Фірцак повернувся на Батьківщину, місцева адміністрація хотіла конфіскувати автомобіль, але Іван взяв кувалду та розтрощив американський подарунок. За такий вчинок він був покараний: його посадили до в’язниці й побили. Іван Фірцак 70 разів перемагав у змаганнях з гирьового спорту, став переможцем конкурсу краси тіла в Парижі. За його феноменальну силу, трюки та унікальні рекорди світова громадськість нарекла Фірцака ім’ям античного героя Кротона. У 1928 році був визнаний найсильнішою людиною планети. Деякі силові трюки Івана Фірцака-Кротона досі ніхто не може повторити. Іван Фірцак розірвав 10-річний контракт із цирком раніше домовленого терміну й через суд виплатив власникові велику компенсацію — 100 тис. крон. Повернувся в рідне село в кінці 1930-х років, де на нього чекала велика родина — Іван був батьком 8 дітей. На бітьківщині, після встановлення радянської влади, НКВД конфіскувало у легендарного Кротона всі його нагороди, відзнаки й навіть фотографії. У замовчуванні феномена Івана Сили в радянські часи відіграла значну роль доля його сина: 18-річний Іван Фірцак-молодший у повоєнні роки був засуджений за сфабрикованою справою у належності до ОУН на 25 років таборів, із яких майже 8 відсидів. Він був великою надією для свого батька, адже завжди виступав із ним у парі й був чемпіоном УРСР з боксу в перші повоєнні роки. Іван Фіцак з дітьми Заробляти на прожиття великої родини довелося знову ж таки виступами. Іван Сила Їздив селами, сурмив у ріг і скликав у місцевий клуб усіх охочих. Плата за вхід — 20 копійок. Хоч був далеко не молодим, але й далі гнув арматуру, тягнув автомобілі та підіймав одночасно декілька людей. Згодом Іван Фірцак заснував закарпатську циркову школу і школу силових мистецтв. Багато його учнів здобули чемпіонські титули у важкій атлетиці. Однією з причин смерті Івана Фірцака стала імплантована золота пластина, яка потребувала заміни. За часів Радянського Союзу не було можливості виїхати за кордон для її планової заміни, тому рана під пластиною почала загнивати. Лікар, який регулярно приїздив до атлета з Іршави, не зміг нічого вдіяти. Помер Іван Фірцак 10 листопада 1970 року в рідному селі Білки. Похорон атлета був багатолюдний — попрощатися з Кротоном приїхало багато спортсменів Іван Фіцак у рідному Закарпатті. Дякуємо що читаєте нас! Джерело

“Я люблю тебе не за оцінки…” Батькам обов’язково до прочитання!

Привіт, Друже! В наших домівках стільки непотрібних речей. Я останнім часом захопилася мінімалізмом і тепер хочу максимально очистити свій простір. Але є речі, яких я не можу, чи то пак, не хочу позбуватися. Вчора я перебирала старі альбоми з фотографіями і знайшла свій табель за 8 клас. До 7 класу я була відмінницею, а потім перейшла у нову школу і в табелі за 8 клас окрім звичних п’ятірок, трохи четвірок, вигнувши спинки, красувалися дві трійки: з біології та географії. Я пам’ятаю, як мені не хотілося показувати цей табель своїм батькам, особливо татові. Він так пишався тим, що я гарно вчуся. А тут така халепа. Та показати таки довелося. Я пам’ятаю здивування тата (він протягом року не заглядав у мій щоденник і для нього трійки стали несподіванкою). Думаю, що він був розчарований, але тоді цього не показав. Він спитав мене: «Ти сильно засмутилася? – І коли я мляво кивнула, додав, – Хай це буде найбільшою твоєю проблемою». Я тоді подумала, що він хоче, щоб я все життя гризлася тими трійками. Та він мав на увазі інше: в моєму житті не повинно бути дрібних приводів для смутку. «Не засмучуйся через дрібниці», – таким було головне послання мого тата. Я зберігаю цей табель, бо він особливий, хоча в той момент мені хотілося його спалити. Пам’ятаю, що тато довго крутив його, а потім поклав у фотоальбом. Я закінчила школу з срібною медаллю і чесно скажу, більше ніколи не переймалася оцінками. А свій табель я знайшла, коли вже вчилася в університеті. І була дуже вражена, адже на ньому красувався напис, зроблений татовою рукою: «Я люблю тебе не за оцінки. Я люблю тебе, бо ти – мій скарб». І ось цей табель неможливо викинути. І хоча мій тато покинув цей світ 14 років тому, я знаю, що для нього я і досі «Скарб». Любов не минає. Вона вічна. P.S. Сьогодні я зробила напис: «Я люблю тебе не за оцінки. Я люблю тебе, бо ти – мій скарб» на табелі свого п’ятикласника, де (на відміну від попередніх відмінних «років») серед десяток, дев’яток і вісімок красується одна сімка зі світової літератури. Olena Morol

Таємниця старого лікаря, або історія про те, що добро має бути тихим

Заслужений терапевт Платон Гігінеїшвілі помер у 1949 році. Під час похорону несподівано з’ясувалась дивовижна річ… Добра історія, одна з тих, що спонукають нас ставати краще… У відчинене вікно міської поліклініки Батумі увірвався порив вітру з моря. Запахло рибою. За столом немолодий чоловік у білому халаті дивився папери з результатами аналізів. Перед ним сиділа жінка і вичікувально дивилася на лікаря. — Що скажете, шановний Платоне? – М-м-м, – лікар чомусь уважно подивився на пацієнтку і запитав, що не стосується справи: – Ваш чоловік на фронті? – Так. П’ятий місяць немає звісток. Повз вікно хтось пройшов з пакунком, загорнутим у газету. У кімнаті запахло білим хлібом. І лікар, і пацієнтка на секунду глянули у бік джерела аромату. – Офіцерський пайок, мабуть, хтось отоварив, – сказала пацієнтка, відводячи очі. Лікар нічого не відповів, він щось писав пером на зеленому папірці. Потім доклав іменний друк, на якому було вигравіровано: «Платон Гігінеїшвілі». – Ось вам рецепт. Ліки візьміть в аптеці через дорогу. Приймати тричі на день після їди. За місяць знову зайдіть до мене на обстеження. Всього найкращого. Покличте наступного. Жінка вийшла: – Зайдіть хто наступний. Маленька дівчинка, яка сидить у черзі, раптом запитала: – Мамо, а чому у цієї тітки білий листок, а от у цієї зелений? Що там написано? – Це рецепт, дитинко. Не став дурні питання. Пацієнтка вийшла з поліклініки, зайшла у вказану аптеку та подала рецепт. Від її уваги не вислизнула цікава деталь. Аптекар, літній чоловік із залисинами, простягнув мікстуру, а її зелений рецепт відклав кудись убік, окремо від інших рецептів. – Скільки з мене? – Анітрохи. Ви вільні. Наступний. Жінка знизала плечима і пішла до виходу. Наприкінці місяця, як завжди, у ту саму аптеку ввійшов лікар і сказав аптекарю: – Порахуй мої рецепти… Скільки виходить? Аптекар дістав рахунки, переглянув папірці з рецептами, клацнув і назвав суму. Лікар розплатився і вийшов. Заслужений терапевт Платон Гігінеїшвілі дожив до перемоги та мирно помер у 1949 році. Під час похорону несподівано з’ясувалась дивна річ, про яку розповів той самий однорукий аптекар. Для виписування рецептів та призначень у нього було два блокноти: білий та зелений. Усю війну він виписував пацієнтам із сімей фронтовиків рецепти на зелених листках, а іншим на білих. Наприкінці кожного місяця він йшов в аптеку і оплачував із своїх коштів суму, що накопичилася за зеленими рецептами. Це був його посильний внесок сім’ям захисників батьківщини, який він старанно зберігав у таємниці. Автор: Марія СараджишвіліНа фото Платон Георгійович Гігінеїшвілі Джерело

Українка у вишиванці на обкладинці журналу 1928 року в США

На передовиці жіночого журналу “Good Housekeeping” – молода українка із немовлям на руках. Одягнена вона у традиційну вишивану сорочку. У мережі віднайшли старовинну обкладинку популярного у США та Канаді журналу, де зображена українка у вишиванці, повідомляє VIDIA. Зазначимо, “Good Housekeeping” – відомий жіночий журнал, що виходить з 1885 року. Перший випуск вийшов у Нью-Йорку. Журнал публікує матеріали на жіночу тематику, серед них – рецепти, дієти, матеріали про здоров’я та літературу. Журнал видається й нині. Джерело

Це доможе врятувати мільйони бджіл: Перед тим, як піти з дому, завжди залишайте на вулиці ложку цукру

Це врятує мільйони бджіл Деяким людям не подобаються бджоли. Багато хто думає, що вони — головна перешкода між ними і пікніком. Але справа в тому, що ці маленькі комахи вимирають. Це важливо, тому що бджоли допомагають знайти їжу 90% земного населення. І насправді ми б не змогли вижити без них! Вам не обов’язково жити в лісі, щоб поважати природу! І, на щастя, є деякі дивно прості речі, які може зробити кожен, щоб допомогти планеті. Ми несемо відповідальність за збереження нашого прекрасного світу і повинні навчити того ж наших дітей і онуків. 92-річний Девід Аттенборо все життя боровся за тварин і навколишнє середовище. Британський зоолог, автор багатьох книг і телеведучий хоче передати дуже важливе послання кожній людині на Землі: «Якщо бджоли зникнуть з лиця землі, то у людства залишиться 4 роки. Максимум», — нещодавно написав він на своїй сторінці в Фейсбуці.Девід Аттенборо, звичайно, не перша людина, яка про це розповідає, але його повідомлення ще раз нагадує про те, що це проблема, яку ми повинні сприймати всерйоз. Бджоли можуть здаватися маленькими і незначними, але у них величезне завдання — близько третини їжі, яку ми їмо, запилюють ці комахи. «За останні 5 років чисельність бджіл знизилася на 1/3», — пише Девід Аттенборо. Але ситуація не безнадійна! Девід Аттенборо пропонує взяти чайну ложку цукру, додати трохи води і залишити її на задньому дворі, городі, або просто під дверима! Це допоможе врятувати життя на Землі! Чоловік пише: Бджоли можуть втомитися і їм просто не вистачає енергії, щоб повернутися у вулик, що часто може привести до безглуздої смерті. Якщо ви знайдете мляву бджолу в своєму будинку, просте рішення — це цукор з водою! Ця суміш поверне в лад змучену бджолу. Просто змішайте дві столові ложки білого, гранульованого цукру з однією столовою ложкою води і помістіть її у дворі. Розкажіть про це своїм знайомим і друзям — про це повинні дізнатися якомога більше людей». Ось ще один спосіб допомогти бджолам і людству: Посадіть квіти на балконі або дозвольте польовим бджолам захопити куточок вашого двору. Їм це шалено сподобається! А ви раніше замислювалися про це? Джерело

“Батьком” першого мобільного телефона був син українських емігрантів

Мартін Купер – син українських емігрантів, який винайшов мобільний телефон. Без цього маленького пристрою неможливо уявити наше життя і навіть важко зрозуміти, як ми раніше без нього обходились. Подякувати світ повинен не лише йому, а й його батькам, розповідає Експрес. Переїхавши у Штати з маленького містечка під Києвом, ті намагались зацікавити сина інженерією з самого малечку. Мартін не протестував і згодом без жодних проблем отримав диплом магістра Іллінойського інституту технологій. У 1954 році йому вдалося влаштуватись у компанію Motorola. Це зараз її назва відома в усьому світі, а от у ті часи це була малопомітна телекомунікаційна компанія. Справа в тому, що на ринку існував один монополіст – фірма AT & T, яка повністю забезпечувала країну телефонним зв’язком. Саме їй вдалося, здавалось, неможливе – перенести телефони в автомобілі. Хоча все устаткування важило 15 кілограмів, та можливість їхати по місту в автомобілі і спілкуватися зі світом приголомшила людей. І тільки в компанії Motorola розуміли — такі телефони все одно обмежують людину, приковуючи її до певного місця. Одного дня керівництво зібрало інженерів у своєму кабінеті і в наказовому тоні заявило, що чекає від них інноваційних рішень. За роботу взявся Мартін Купер – і не минуло 2 місяців, як на столі в боса з’явився перший прототип: довжина 25 см, вага – більше кілограма, заряду акумулятора вистачало на 20 хвилин. Усі розуміли — це успіх. Залишалось лише ефектно представити свій винахід світу, тобто, сучасними словами, провести яскраву PR-акцію. Довірили її, звісно, Куперу. 3 квітня 1973 року, взявши свій мобільний, Купер вийшов у центр Манхетена, запросивши при цьому журналістів та фотографів. Це була перша мобільна телефонна розмова. Вона увійшла в історію. Диво-пристрій негайно захотіли побачити в Білому домі, кажуть, президент Рейган був зачарований ним. Втім, простим людям довелося чекати ще 10 років, доки новинка з’явилась у звичайних крамницях. За цей час Motorola вдалося зменшити вагу телефона до 800 грамів. Утім, дозволити їх могли лише багаті. Ціна, м’яко кажучи, кусалась – 3500. За ці гроші можна було купити автомобіль. Невдовзі Мартін Купер заснував власну компанію і став мільйонером. А от на батьківщині його батьків мобільний зв’язок з’явився ще через десятиліття — 1 липня 1993 року, коли тодішній президент Леонід Кравчук поспілкувався з послом України в Німеччині. Джерело

За які винаходи весь світ досі завдячує українцям?

Щорічно українські вчені створюють близько 15 тис. винаходів. Завдяки їм з’явилися і такі, які зараз активно використовуються в Україні та світі 1. Гелікоптер  Винахідником гелікоптеру є київський авіаконструктор, який емігрував до США, Ігор Сікорський. У 1931 році він запатентував проект машини з двома пропелерами – горизонтальним на даху і вертикальним на хвості. У вересні 1939-го почалися випробовування гелікоптера VS-300 спочатку на прив’язі, а 13 травня 1940-го конструктор вперше підняв свою машину у вільний політ. Їхній успіх сприяв отриманню першого замовлення від американської армії. Поступово скромна фірма Сікорського перетворилася на потужний концерн, який щороку випускає сотні гвинтокрилів цивільного й військового призначення. Понад півстоліття всі президенти США користуються послугами гелікоптерів Сікорського. 2.Гасова лампа Лампа на основі згоряння гасу була створена львівськими аптекарями Ігнатієм Лукасевичем і Яном Зехом у 1853 році. Одночасно з лампою був винайдений і новий спосіб отримання гасу шляхом дистиляції і очищення нафти. 3.Поштовий індекс  У 1932 році в Харкові була створена унікальна система маркування листів. Спочатку в ній використовувалися цифри від 1 до 10, а пізніше формат змінився на число-буква-число. З початком Другої світової війни цю систему індексації скасували, однак пізніше продовжили використовувати в багатьох країнах світу. 4.Ракетний двигун і перший супутник Землі Уродженець Житомира Сергій Корольов є конструктором радянської ракетно-космічної техніки і засновником космонавтики. У 1931 році він разом з колегою Фрідріхом Цандером домоглися створення громадської організації з вивчення реактивного руху, яка згодом стала державною науково-конструкторської лабораторією з розробки ракетних літальних апаратів. У 1957 році Корольов запустив на навколоземну орбіту перший в історії штучний супутник Землі. 5.Гнучкий суперконденсатор Фахівці з Львівської політехніки придумали гнучкий тканинний суперконденсатор, який працює на сонячній батареї і може зарядити навіть мобільний телефон. Пристрій являє собою компактну систему енергозбереження, котра гнеться і кріпиться до будь-якої поверхні. Це український винахід увійшов у топ-100 кращих досліджень і розробок світу 2011 року за версією впливового американського журналу R&D Magazine. 6.Годинник-глюкометр для діабетиків Вчений із Закарпаття Петро Бобонич винайшов глюкометр у вигляді наручного годинника. З його допомогою діабетики можуть дізнаватися рівень цукру в крові в будь-який момент. Для цього не потрібно здавати кров. 7.Екологічно чисте паливо Інженер зі Славутича Володимир Мельников сконструював машину, яка перетворює відходи деревини в паливні брикети. Піч під надвисоким тиском розігріває тирсу до 300 градусів, внаслідок чого утворюється рослинний клей. Далі працює прес, який стискає масу з силою 200 тонн на квадратний сантиметр. В результаті виходить паливний брикет, схожий на антрацит. 8.Кінескоп Йосип Тимченко – людина, яка за два роки до відкриття братів Люм’єр, спільно з фізиком Миколою Любимовим розробив скачковий механізм “равлик”. Його принцип дії був покладений в основу створення кінескопа. У 1893 році в Одесі були показані два фільми, знятих за допомогою першого кінескопа. Тимченко випередив західних винахідників кінематографу, однак його пристрій не був запатентований. 9.Зварювання живих тканин Ідея зварювання живих тканин з’явилася серед вчених інституту електрозварювання ім. Євгена Патона. Ще в 1993 році під керівництвом Бориса Патона – сина винахідника різних методів електрозварювання, були проведені експерименти, які довели можливість отримання зварного з’єднання різних м’яких тканин тварин способом біполярної коагуляції. Пізніше почалися експерименти зі зварювання тканин видалених органів людини. 10.Рентген Українець Іван Пулюй за 14 років до німця Вільгельма Рентгена сконструював трубку, яка згодом стала прообразом сучасних рентгенівських апаратів. Він набагато глибше, ніж Рентген, проаналізував природу і механізми виникнення променів, а також на прикладах продемонстрував їх суть. Саме Іван Пулюй першим у світі зробив рентгенівський знімок людського скелета. 11.Гіпсова пов’язка Микола Пирогов – засновник військово-польової хірургії, започаткував використання анастезії при оперативних втручаннях, вперше в історії світової медицини застосував гіпсову пов’язку. 12.Вакцини проти чуми та холери Володимир Хавкін створив перші в історії вакцини проти чуми і холери. Він працював у лабораторії Мечникова спочатку в Одесі, а пізніше в Парижі. У Франції Володимир Хавкін винайшов протихолерну вакцину. Уряд царської Росії відмовився застосовувати винахід політичного противника московської імперії. Після відмови застосовувати протихолерну вакцинацію в ряді країн Європи, Хавкін з 1896 року працював в Індії, де створив першу в історії вакцину проти чуми. Зусилля вченого знайшли підтримку в уряду Великої Британії. Експерименти з винайденими вакцинами Хавкін найчастіше проводив на своєму організмі. В Індії було вакциновано понад 4 мільйонів людей. Видатний вчений був призначений головним бактеріологом країни та директором Бомбейської протичумної лабораторії. Пізніше ця лабораторія була перетворена в Інститут Хавкіна. 13.Місцева імунізація Олександр Безредка відкрив спосіб місцевої імунізації, створив учення про рецептивні клітини й антивіруси, увів термін — анафілактичний шок. Безредка — автор теорії “місцевого імунітету”, яка піддавалась критиці з боку опонентів вченого за його спробу ізолювати явище іммунітету від захисних реакцій організму вцілому. 14.Перша пересадка нирки Юрій Вороний здійснив першу в світі пересадку нирки. Надзвичайно важливо, що в клінічних умовах Вороний довів, що “нирки свіжих трупів у стані оживати і функціонувати при пересадці іншій людині”, і що “поза всяким сумнівом трупні органи при пересадці людині не дають якою б то не було специфічної інтоксикації або анафілаксії”. Своєю операцією Вороний надовго випередив розвиток трансплантології. У більшості країн світу клінічні пересадки кадаверних нирок почали робити тільки в 50-60-ті роки. 15.Безкровний аналіз крові Харківський вчений Анатолій Малихін придумав, як зробити аналіз крові безкровним. Він створив прилад, п’ять датчиків якого прикріплюються на певні ділянки тіла людини, після чого на екран комп’ютера виводиться 131 показник здоров’я. Прилад активно використовується медиками в Китаї, Саудівській Аравії, Німеччини, Єгипті та Мексиці. 16.Антибіотик батумін Вчені з Інституту мікробіології і вірусології НАН України створили новий антибіотик, що володіє високою активністю до всіх видів стафілококу. За своїм хімічним складом цей препарат не має аналогів. 17.Компакт-диск Мало хто знає, що прообраз компакт-диска в кінці 1960-х винайшов аспірант Київського інституту кібернетики В’ячеслав Петров. Тоді розробка носила науковий характер і не мала нічого спільного з музикою. Оптичний диск був створений для супер ЕОМ. 18.Електричний трамвай На початку 1870-х полтавчанин Федір Піроцький розробив технологію передачі електроенергії через залізний дріт. У 1880 році Піроцький представив проект застосування електрики “для руху залізничних потягів з подачею струму”. Через рік в Берліні поїхав перший трамвай, вироблений компанією Siemens за схемою українця. 19.Рукавичка для людей з проблемами зору Хлопець із Луганська Іван Селезньов представив на міжнародному конкурсі “Intel International Science and Engineering Fair” свій проект “Нове чуття: ультразвукова рукавичка для просторової орієнтації людей з вадами зору”. Така річ може стати досить корисною з точки зору орієнтації у просторі. Винахід молодого українця потрапив до трійки кращих винаходів світу у 2013 році, а американські інвестори вже ним зацікавились і пропонують співпрацю. Однак Іван все ще чекає, коли матиме змогу розвинути проект в Україні. 20.Вміння комп’ютера розпізнавати обличчя Киянину Єгору Анчішкіну було 26 років, коли він зацікавився проблемою розпізнання відео та фотоінформації. Разом з колегами він створив фірму, яка поставила собі за мету навчити комп’ютер впізнавати людські обличчя. Наприклад, розробка українських програмістів могла б швидко знайти горезвісного “караванського стрільця”. Але фантастична технологія вже не належить Україні. Інтернет-гігант Google викупив усіх, хто розробляв перспективну технологію. 21.Червоні лазери у CD- та DVD-програвачах Нік Голоняк працював у Головній лабораторії напівпровідників “Дженерал Електрик Компані” у місті Сіракузі (штат Нью-Йорк), де зробив кілька важливих відкриттів у галузі напівпровідникових приладів, серед яких — перший функціональний світловипромінювальний діод і напівпровідниковий лазер. Надзвичайно економічні світлодіоди почали використовувати під час виготовлення фар автомобілів, світлофорів, електронної і побутової техніки, конструювання інформаційних табло на транспортних вузлах, стадіонах тощо. Його винаходи дали змогу розробити червоні лазери, які функціонують у видимому спектрі й використовуються у CD- та DVD-програвачах. Нік Голоняк брав участь у винайденні тріода — пристрою, на базі якого працюють комп’ютери, телевізори й інші сучасні електронні прилади. 22.Один з “батьків” Інтернету  Леонард Кляйнрок 1961 року, ще будучи студентом Массачусетського Технологічного Інституту, описав технологію, здатну розбивати файли на частини й передавати їх різноманітними шляхами через мережу. Молодий вчений опублікував свою наукову працю, присвячену цифровим мережевим зв’язкам – “Інформаційний потік у великих комунікаційних мережах”. Ці ідеї лягли в основу його докторської дисертації, висновки з якої він опублікував у виданні “Комунікаційні мережі” (1964). У цій книжці Л.Кляйнрок виклав основні принципи (разом з його наступними теоретичними розробками) пакетної комунікації, які лежать в основі сучасної технології Інтернету. Ідеї Кляйнрока випереджали час, тому знайшли своє широке застосування лише в кінці 60-х років XX століття, коли ними зацікавилось Агентство з науково-дослідних проектів (ARPA), одним з напрямків діяльності якого стало створення комп’ютерних технологій для військових цілей, зокрема, зв’язку. Українці – талановита нація і цей перелік винаходів цьому доказ. Шкода, що, як і раніше, українські вчені не отримують підтримку від держави. Тому і зараз доводиться реалізовувати свої плани та винаходи на теренах інших країн, які дуже зацікавлені у наших вчених. Джерело

Перший у світі електричний трамвай – досягнення українського винахідника!

Трамваї щодня перевозять мільйони пасажирів по всьому світу. Для наших співвітчизників тут є особливий момент гордості, бо появі першого електричного трамваю світ завдячує українцеві. Саме фізику з Полтавщини — Федорові Піроцькому — вперше спало на думку по дротах підвести електрику до рейок, на яких стояв трамвай, щоб звідти вона надходила до мотора. У червні 1892 року в Києві рушив електричний трамвай – вперше у Східній Європі і тодішній Російській імперії. З 1 червня (14 червня за новим стилем) 1892 року розпочався регулярний пасажирський рух. До речі, в цьому плані губернський Київ обійшов столичні Санкт-Петербург і Москву, де конку замінили електричною тягою лише в 1907 і 1899 роках. Для Києва електричний трамвай іноді був єдиною альтернативою. Дніпрові схили настільки круті, що з ними не могли впоратися парові трамваї — не те що кінні. На сучасному Володимирівському узвозі навіть шестеро коней не могли підняти невеличкий вагон з пасажирами. У червні 1892 року з Володимирського узвозу до вулиці Садовської рушив перший електричний трамвай. Згодом почався справжнісінький трамвайний бум: за 9 років такі машини з’явились у 15 містах імперії. Джерело

Ними захоплювалися, їх боялися: чим козаки найбільше вразили тогочасну Європу

Українське військо відзначалося неабиякою силою та відвагою й було знане не лише на своїх землях. Воно допомагало й іншим народам. Козаків називали рятівникам Європи. І хоч європейці плутали їх із… татарами, але саме на козаків покладали надії у протистоянні з ісламським світом. Перші свідчення про це з’явилися у Західній Європі ще в XV столітті. Якими ж бачили козаків європейці і що думали про них? Спілкуємось на цю тему з Дмитром Наливайком, професором, академіком НАНУ, лауреатом Шевченківської премії, та Кирилом Галушком, кандидатом історичних наук, координатором проекту “ЛікБез. Історичний Фронт”. – Отже, коли Європа дізналася про наших козаків? Д. Наливайко: – Найпершими до нас дійшли свідчення генуезької хроніки 1474 року про події у місті Кафа. Щоправда, дослідники досі сперечаються: це свідчення про запорізьких чи про так званих татарських козаків. Поляк Мацей Меховіт у своєму “Трактаті про дві Сарматії” від 1518 року вже розділив “казаків” і “козаків”. Перші для нього були татарами, а вже другі – рутенським етносом, тобто українцями. Чому не можна інтерпретувати козаків як татарів, переконливо пояснив і польський шляхтич італійського походження, історик та філософ Алессандро Гваньїні. Він писав: козаки – це народ руський, вони войновичі, але “вже не тільки грабіжники”. Наголосив, що козаки – теж християни, які здійснюють походи на мусульман. Завдяки йому європейці вже бачили козаків як військових, що боронять християнський світ. – А чому козаків плутали з татарами? У них було щось спільне? – Козаки здебільшого використовували східну модель військової справи. Це часто спантеличувало європейців. Бій починала піхота, яка, до речі, у ХVІ столітті вважалася найкращою і найчисленішою в усій Європі. Козаки вишикувались у три шеренги, позаду стояли кінні війська. Перша шеренга стріляла, друга після першого пострілу подавала їй заряджені третьою шеренгою рушниці. Завдяки цьому вогонь був дуже щільним, а головне – безперервним. Тому ворог зазнавав значних втрат і часто втікав. І тоді в бій вступала кіннота, переслідуючи його і добиваючи. Атака супроводжувалась гучним криком, щоб налякати ворога і підбадьорити себе – так, як це робили татари. Цікаво, що був у козаків свій особливий прийом – так звана битва галасом, коли військо козаків змішувалося з ворожим. А ще козаки добре билися від оборони, вибудовуючи міцні чотирикутні укріплення – табори, оточуючи себе возами і будуючи барикади з усього, що було напохваті. К. Галушко: – Козаків боялися, адже вони були універсальними бійцями. Скажімо, аж до середини ХVІІ століття кіннота не була окремим родом військ: піхотинець міг сісти на коня і перетворитися на вершника, а кіннотник, навпаки, битися пішим. Як свідчить французький інженер і військовий картограф Гійом де Боплан у своєму відомому „Описі України“, у війську козаків завжди були гарні майстри: ковалі, теслі, майстри з будівництва плотів, поромів, мостів і ті, хто лагодив зброю. Це давало змогу швидко долати будь-яку проблему і робило військо дуже маневреним. Крім того, у війську були “попередники” – аналог саперних військ у сучасній армії. “Козак воює стільки ж мушкетом, скільки й мотикою та лопатою, – свідчать європейські записи. – Козак має ці обидва знаряддя на одному держаку, прив’язаному до пояса. Ними він насипає землю й робить укріплення проти кінноти серед безмежних рівнин свого краю”. Боплан описав, як ретельно козаки готувалися до морських походів, збираючи припаси, зброю, будматеріали і розділяючись на екіпажі. Не можна не згадати і про оригінальний човен козаків. Він складався з двох днищ, між якими розміщували вантаж, аби занурити судно у воду. Так козаки непомітно підкрадалися до ворога. А перед атакою баласт викидали – і судно раптово спливало над водою. – Козаки часто згадуються в історичних джерелах як захисники православної віри. Чи це лякало католицьку Європу? Д. Наливайко: – Набагато більшою загрозою для Європи у ті часи був іслам. Після тотального розширення Османської Порти Європі були конче потрібні “лицарі Христові”. І певною стіною від турків стала Східна Європа. Знаємо із джерел, що європейські народи пильно стежили за Хотинською битвою 1621 року, де гетьман Петро Сагайдачний очолював 42-тисячне військо і був найбільш небезпечним ворогом султана Османа III. Її навіть називали “битвою за Європу”. Один із найвідоміших істориків того часу, француз Мішель Бодьє, назвав військо Сагайдачного найвідважнішим, адже воно “зуміло зупинити османів та врятувати Європу”. Загалом, у ті часи боротьба козацтва з мусульманським світом чимось схожа на боротьбу українців із “рускім міром” сьогодні. Європа вичікувала і покладала надії на козаків, сподіваючись, що вони зруйнують імперію турків та визволять поневолені християнські народи. А ті билися! Козаків нерідко порівнювали із рицарями-хрестоносцями, які несли у далекі краї свою віру і переконання. Конфлікт православ’я і католицизму виник уже пізніше, коли постало питання утворення козацької держави. Польський король Владислав IV просив Папу про “поновлення грецької релігії”. Інакше, казав він, “побачимо руїни королівства, а можливо, й Християнської Церкви”. Утім Ватикан на це не пішов. Ростислав КАМЕРІСТОВ, газета Експрес Джерело

Історія українця, який став одним із найкращих художників ХІХ століття

Народився Рєпін у Харківській губернії і прожив на українських землях 20 років. Саме тут спочатку опанував акварель, а потім долучився до місцевої іконописної школи. Талант був очевидний, тож сім’я вирішує відправити сина до легендарної Академії мистецтв у Петербурзі. Так юнак з провінції стає її кращим випускником. Після мандрів старою Європою, його тягне у рідне містечко Чугуїв. Тут пише портрети селян і ескізи для майбутніх робіт. Протягом усього життя Рєпін постійно повертатиметься до українських мотивів. Це й вечорниці, українські жінки і козаки. Останні прославлять художника особливо, а саме робота “Запорожці пишуть лист турецькому султану”. Задум з’явився у 34 роки, а реалізувати вдалось тільки у 47. Художник ретельно підійшов до справи – вивчав козацьку зброю і одяг, постійно радився з українським істориком Яворницьким і ще довше шукав моделей. Вони тут непрості. Картину придбав імператор Олександр III за 35 тисяч рублів – просто гігантську суму. Українські сліди бачимо й в іншій культовій роботі “Не чекали”. Якщо придивитися до картин на стіні, то помітимо портрет Шевченка. Рєпін любив вірші українського кобзаря. Коли вперше з’явилася ідея поставити йому в Києві пам’ятник, Рєпін запропонував одразу 4 проекти, плюс намалював його портрет. Образ самого художника доповнювали його численні дивацтва. На вході до його дому висіла табличка “Прислуги немає. Знімайте пальта і калоші самі.” Посеред їдальні стояв круглий стіл з рухомою серцевиною, так щоб гості самостійно брали собі добавку, а не просили їм щось подати. А ще, будь-якої пори року художник спав при відчинених вікнах. У період лютих морозів прокидався з інеєм на ковдрі, але спокійно струшував його і бадьоро брався до роботи. Не менше дивувала людей і скромність художника. Попри всі схвальні відгуки й величезні гонорари, сам Рєпін називав себе працелюбною посередністю. В останні роки життя, коли художник вже жив у Фінляндії, він знову звернувся до теми України та запорозьких козаків. Джерело

У 19 сторіччі цей лікар врятував життя тисячам породіль, змусивши акушерок виконувати одну просту дію

Ім’я Ігнаца Земельвейса, ймовірно, знайоме не всім, однак результати праць цієї людини досі неоціненні для більшості сучасних сімей. У 1847 році цей лікар врятував життя тисячам породіль, змусивши акушерок виконувати одну просту дію. Він народився в Буді (нині Будапешт, Угорщина) 1 липня 1818 в родині заможного купця. У 1844 році Ігнац закінчив Віденський університет за спеціалізацією з хірургії і акушерства. Через 7 років Земельвейс повернувся в Будапешт, де очолив лікарню Святого Роха. У ті роки в Європі спостерігалася тенденція смерті жінок від пологової гарячки. При цьому кількість летальних випадків при пологах в лікарні набагато перевершувала смертність при домашніх пологах, попри те, що в медичних установах їх брали дипломовані фахівці. Молодий угорський лікар все намагався з’ясувати причини страшної тенденції, поки в один прекрасний день його врешті не осяяло. У 1847 році Земельвейс припустив, що інфекції в пологові палати приносили з інфекційних і патологоанатомічних відділень, оскільки приймати пологи часто доводилося відразу після розтину, а ні про яку санітарію в той час не йшлося. Ігнац одним з перших почав боротьбу за чистоту в лікарнях. Він зобов’язав персонал перед взаємодією з вагітними занурювати руки в розчин хлорного вапна. Багато колег висміювали пропозицію Земельвейса, проте незабаром результати цього нововведення дали про себе знати – смертність серед жінок та новонароджених знизилася більш ніж в 7 разів – з 18 до 2,5%. Просування фундаментального відкриття угорського лікаря раз у раз зустрічало різні перешкоди. Гіпотеза Земельвейса породила хвилю критики як проти методу дезінфекції, так і проти самого Ігнаца. Керівництво лікарні навіть заборонило йому публікувати статистику зменшення смертності після впровадження стерилізації рук, а потім і зовсім звільнило лікаря. Доля Земельвейса закінчилася трагічно: в 1865 році він потрапив до психіатричної лікарні, де, за іронією долі, помер від сепсису – того самого зараження, від якого помирали породіллі до його революційного відкриття. На жаль, роль лікаря у винаході та впровадженню антисептиків була визнана лише після його смерті. Нащадки навіть встановили Ігнацу пам’ятник за вагомий внесок у розвиток медицини, на якому написали: «Спаситель матерів». Існує безліч захворювань, яких можна уникнути, якщо вчасно вимити руки. До них відносяться: дизентерія; черевний тиф; холера; кишкові інфекції; гепатит. Безліч людей потрапляють до лікарень саме через свою халатність, забуваючи вчасно помити руки, наприклад, перед прийомом їжі, після відвідування туалету або громадського транспорту. Важливо розуміти, що питання гігієни не є проблемою однієї людини. Ви можете стати розповсюджувачем важких захворювань в колі сім’ї або своїх колег. Виробіть у себе звичку по кілька разів на день ретельно мити руки, постарайтеся зробити цей процес природним і виконуйте його без зайвих нагадувань. Шкода, що працю угорського лікаря не встигли оцінити при житті, однак ми й наші діти зобов’язані йому донині! Джерело

Українська художниця, яка вразила Пабло Пікассо та всю Європу

Критики називали Катерину Білокур геніальною, а батьки вдома — дурнуватою і при цьому ламали її пензлики і полотна. Художниця протягом всього життя виборювала право малювати. В дитинстві збирала з печі вуглинки й розмальовувала стіни, потайки забирала олівці брата і прикрашала квітами зошити. Спочатку батьки просто сварились, потім відверто непокоїлись. Замість того, щоб шукати чоловіка, готувати їсти, вишивати рушники, тікала в поля і малювала. Часто на звичайному полотні, яке прала, аби малювати знову. Пензлики робила сама, фарби також з настоїв буряка, бузини, калини. Усе сама, ніхто не вчив. Між іншим писати й читати теж вчилась самотужки. До школи не ходила. Відсутність атестату пізніше й завадить вступити до художнього технікуму. Катерина Білокур навіть залишила на подвір’ї закладу свої роботи, сподівалась, що вони переконають приймальну комісію, але марно. Сватам й далі відмовляла, бо знала сімейні клопоти не дозволять їй малювати. Батьки вже й не приховували свого розчарування. У 34 роки наслухавшись докорів вирішила втопитись. На щастя, вчасно побачила мати. Катерину зупинили і з того часу батьки змирились з її дивакуватим заняттям. Хай малює, і навіть привели їй іконописця, щоб навчив правильно ґрунтувати полотна. На картинах Білокур сотні квітів, та жодну з них не зривала, називала дітьми. Що не вдалось засіяти на горді, шукала за кілометри від дому. Популярною її зробить співачка Оксана Петрусенко. Катерина надішле їй одну картину і цього вистачить щоб продемонструвати талант. Спочатку виставки проходитимуть в області, далі Київ, Москва, і нарешті Париж. Тут їх побачив Пікассо. Художник ніяк не міг повірити, що їх створила проста селянка. «Якби у Франції була така жінка, ми б змусили весь світ говорити про неї» — захоплено сказав художник. В селі такого захоплення не розділяли. Після її смерті в хату поселились чужі люди, картини закинули на горище. Односельчани знаходили своє застосування картинам десь ними загороджували прохід для свиней, десь ставили на них відро з помиями. За своє життя художниця створила лише близько сотні творів. Джерело

“Якщо діти не привчені до розкоші, вони вміють виживати”: правила виховання мами Ілона Маска

Мей Маск народилася в ПАР, рано вийшла заміж, народила трьох погодок — Ілона, Кімбал і Тоска — а в 31 рік пішла від чоловіка-тирана. Життя довелося починати з нуля, і у неї вийшло: Мей стала не тільки відомою моделлю і дієтологом, а й виховала трьох успішних дітей. Як їй це вдалося, розказано в новинці видавництва «Бомбора», книзі «Жінка, у якої є план». Ми вибрали з неї найяскравіші уривки про сім’ю, кохання і виховання. 1. У моїх батьків був літак, і вони любили пригоди. Мама з татом літали через Канаду, Америку, Африку, Європу, Азію та Австралію на невеликому літаку з пропелерами й полотняною обшивкою, на борту якого не було ні супутникового навігатора, ні радіопередавача. Дітьми ми щозими подорожували разом з ними по пустелі Калахарі в пошуках загубленого міста. Згадуючи ті дні, зараз я розумію, наскільки ризиковано було перетинати пустелю з компасом і тритижневим запасом їжі та води в компанії п’ятьох дітей. Але тато з мамою планували наші поїздки в найдрібніших деталях. «Жити з ризиком і здоровим глуздом» — це був наш сімейний девіз. Батька тягнуло до мандрівок, але він знав, що потрібно бути готовим до несподіванок. Мабуть, тому в мені до сих пір не вщухають цікавість і інтерес до всього нового. І я готова ризикувати — якщо знаю, що як слід підготувалася. 2. Тато був незвичайною людиною — безстрашною і невгамовною. І ми повністю йому довіряли. Він вчив нас своїм прикладом. Працював від зорі до зорі, був проникливий і ласкавий. Великий добряк, скупий на слова. Мої діти не пам’ятають його, тому що він помер, коли хлопчики були зовсім маленькими, а Тоска ще росла у мене в животі. Всі троє люблять насвистувати мелодії, що дуже мені подобається. Це нагадує мені батька, який постійно щось мугикав собі під ніс. І це радує: я переконана, що насвистувати або наспівувати буде тільки той, хто задоволений своїм життям. 3. Нам довелося рано навчитися відповідальності — що було незвично навіть на ті часи. З чотирьох років ми з сестрою-близнюком разом ходили в садок, тримаючись за руки. Ми проходили приблизно кілометр в супроводі нашої старшої сестри Лінн (якій було сім) — вона допомагала нам перейти три проїжджі частини на шляху до школи. Наш садок був приблизно на триста метрів далі, ніж її школа, так що останній відрізок дороги ми з Кей проходили вдвох. На зворотному шляху ми доходили до школи Лінн і чекали її. Вона відводила нас додому. У нас заохочували незалежність. 4. Ми з рідними завжди жартуємо, що не підозрювали, якими підлими бувають люди, поки не виїхали з дому! Усередині нашої сім’ї завжди панували доброта і турбота один про одного. Але коли ми потрапляли до зовнішнього світу, то стикалися з суворою реальністю. Я вірила, що кожен наділений добротою від природи. Звісно, я поплатилася за наївність. На жаль, мені знадобилося чимало часу, щоб навчитися берегти себе. 5. Мої діти — краще, що я зробила, але шлюб був помилкою. Коли після розлучення я оселилася в Дурбані (місто в ПАР. – Прим. Ред.) — самотня матір з трьома маленькими дітьми, — на мої плечі лягла турбота про всіх нас. У маленькому місті для розведеної матері з малолітніми дітьми розваг не було, але я і так була повністю занурена у своє навчання. Ми з дітьми жили в гуртожитку для лікарів. Дитяча була в спальні, а я ночувала в вітальні, яка була також і кухнею. Але мене не бентежили незручності, тому що зміна місця проживання принесла мені нові радості. Дуже важливо було опинитися там, де ніщо не нагадувало про пережиті страждання. Так, ми тулилися в крихітній квартирі — і не раз. Так, ми з дітьми часто харчувалися бутербродами з арахісовим маслом. Так, ми постійно їли квасолевий суп. Ну і що з того? Ми любили один одного. Нам було весело разом. Це найголовніше. 6. Коли я розлучалася, мати сказала мені: «Сім’я — це головне». Вона мала на увазі, що діти завжди повинні бути на першому місці. Я терпіла шлюб заради дітей. І заради них же я потім розлучилася. «Сім’я — це головне» — це девіз моєї сім’ї. Ми намагаємося регулярно зустрічатися. Зібрати разом натовп з сорока дуже зайнятих людей, що живуть в різних містах, не завжди легко, але для нас це принципово важливо. Якось раз вся наша величезна родина вирушила у Коста-Рику. На другий рік ми поїхали в Коста-Брава, в Іспанію. Ми відшукали містечко, де можна було забронювати невеликий готель цілком і розмістити там всю сім’ю. Нам так добре разом зокрема тому, що кожен може робити що хоче. Поки одні займаються спортом, інші читають. Хтось плаває або гуляє. Хтось спить, хтось їсть. У таких поїздках ти знаходишся в оточенні людей, які тебе люблять, але при цьому ти вільний робити те, що тобі подобається. Ніякого примусу. Коли в плані є групові розваги, в них можна брати участь, а можна й ні. Якщо хочеш зависнути з телефоном — будь ласка. Хочеш посидіти за ноутбуком — та скільки завгодно. 7. Я вирощувала у своїх дітях ті ж якості, якими батьки намагалися наділити нас з братами та сестрами: самостійність, доброту, чесність, розсудливість і ввічливість, працьовитість і чуйність. Я не ставилася до них як до малюків і не дістаю їх. Я ніколи не вказувала їм, чому вони повинні вчитися. Вони просто повідомляли мене, які предмети вибрали (або не обрали). Я не перевіряла їх домашню роботу — вони самі за неї відповідали. На їх кар’єри це не вплинуло. Я думаю, що і ми з сестрами та братами, і мої діти тільки виграли від того, що з раннього віку привчилися до відповідальності. Подорослішавши, вони й далі самостійно вирішували, що робити зі своїм майбутнім. Тоска знайшла собі старшу школу. Діти самі відправили документи до обраних ними університети та самі подали заяви на стипендії та студентські кредити. Я навіть не бачила ці папірці. 8. Дітей не варто оберігати від реалій відповідальності. Мої діти бачили, скільки мені доводиться працювати, щоб забезпечити нам дах над головою, їжу та одяг з секонд-хендів, і це пішло їм на користь. Вони хочуть, щоб і ви знали, що моє життя не завжди було схоже на казку. Якщо діти не привчені до розкоші, вони вміють виживати. Ви не зобов’язані їх балувати. Коли переконаєтеся, що з вашими дітьми все в порядку, дозвольте їм самостійно про себе піклуватися. 9. Робота повністю мене займала, так що у дітей було більш ніж достатньо часу на всякі витівки — підозрюю, я до сих пір не в курсі, що вони витворяли. (Краще думати, що я була строга з винуватими, але вони кажуть, що заговорити мене було нескладно.) Діти нагадали, що, коли я зустрічалася з курцем — який їм не подобався, тому що ми були категорично проти куріння, — вони засовували маленькі петарди в його сигарети. Він підпалив одну таку, і трапився ВИБУХ! Вони вмирали зі сміху. Мені теж було смішно. А ось він не сміявся. Але покарання так і не відбулось. 10. До дванадцяти років мої діти визначилися зі своїми захопленнями, які пізніше стали справою життя для кожного з них. Я душі не чую у своїх дітях і дуже пишаюся всім, чого вони домоглися. Мій старший, Ілон, розробляє електромобілі заради турботи про навколишнє середовище і запускає ракети в космос. Мій середній, Кімбал, відкриває ресторани з концепцією «з ферми на стіл» і по всій країні вчить дітей з малозабезпечених шкіл розбивати сади та городи. У моєї молодшої, Тоски, власна кінокомпанія, і вона продюсує і знімає фільми за любовними романами-бестселерами. У всіх у них різні інтереси. Ми з братами та сестрами були такими ж: кожен з нас пішов своїм шляхом. Батьки із задоволенням підтримували наші різноманітні захоплення. Те ж трапилося і з моїми дітьми: вони проявили свої інтереси ще в ранньому віці й досі захоплено займаються все тим же. Багато хто запитує, як я виховала таких успішних дітей. Моя відповідь — просто дозволяла їм займатися улюбленою справою. 11. Я з раннього віку вчила дітей вголос просити те, чого їм хочеться. Коли Тосці було одинадцять, я взяла її з собою на концерт американської співачки Лори Бреніган. Тоска була її фанатом. У мене був знайомий фотограф в клубі, де проходив концерт. Він дав нам квитки на концерт, тому що самі ми не могли їх собі дозволити. А ще він подарував Тосці фотографію з Лорою, що співає на сцені. На наступний день ми були в ресторані, і поруч, за неймовірним збігом обставин, обідала сама Лора Бреніган. Тоска мріяла мати її автограф, але страшно соромилася. Вона повторювала: «Я не можу просто піти і попросити у неї автограф». – Ну, якщо ти не підійдеш, то точно його не отримаєш. Але якщо попросиш, то є шанс, що вона погодиться. Тобі дадуть відповідь або «ні», або, що цілком можливо, «так». Тоска подумала і сказала: «Гаразд». Вона підійшла до співачки та попросила автограф. Спочатку Лора сказала: «Почекай! Звідки у тебе це фото? ». Вона його ще не бачила. Тоска розповіла, що це фотографія з клубу. І Лора її підписала. Тоска сяяла. Це був величезний успіх. Вона ніколи не забувала про цей випадок. 12. Ваші рішення щодо власного життя не повинні ґрунтуватися на тому, що говорять сторонні люди. Коли Тосці було тридцять сім років, вона вирішила народити дітей. Перш вона була зосереджена на особистому житті та кар’єрі й ідея народження дітей відійшла десь на задній план. Але тут її спіткало відчуття, що шанси народити власну дитину зменшуються з кожним днем. Вступати з кимось у відносини виключно заради запліднення їй не хотілося. Вона повідомила нам, що хоче зробити ЕКО і самостійно виховувати дітей, і наша сім’я підтримала її в цьому рішенні. Зрозуміло, були й ті, хто її відмовляв. Її запевняли, що тягнути дітей самі важко, що це неправильно, це зіпсує її кар’єру або погано позначиться на самих дітях. Але всі ці люди просто озвучували власні страхи. Само собою, народження дітей — це серйозна зміна в житті, яким би не було ваше сімейне положення. Пам’ятаю, що я просто сказала: «Вперед! Я допоможу тобі вибрати донора сперми!». А ще я розповіла їй, що куди простіше буде обійтися без участі чоловіка, — і з цим вона згодна досі. Джерело

61-річний Австралійський фермер виграв супермарафон, бо не знав, що під час нього можна спати

Дистанція австралійського супермарафону від Сіднея до Мельбурна становить 875 км, що займає понад 5 днів від старту до фінішу. У забігу зазвичай беруть участь легкоатлети світового класу, які спеціально тренуються для цієї події. У більшості атлети не старше 30 років і спонсоруються великими спортивними брендами, які надають спортсменам форму і кросівки. У 1983-му році багато хто був здивований, коли в день забігу на старті з’явився 61-річний Кліфф Янг (біографія у вікіпедії). Спочатку всі думали, що він прийшов подивитися на старт забігу, бо був одягнений не як усі спортсмени: у робочий комбінезон та калоші поверх черевиків. Але коли Кліфф підійшов до столу, щоб отримати номер учасника забігу, всі зрозуміли, що він має намір бігти з усіма. Коли Кліфф отримав номер 64 і став на лінії з іншими атлетами, то знімальна бригада, яка робить репортаж з місця старту, вирішила взяти невелике інтерв’ю. На Кліффа навели камеру та запитали: — Вітання! Хто ти такий і що тут робиш? — Я Кліфф Янг. Ми розводимо овець на великому пасовищі неподалік Мельбурна. — Ти справді братимеш участь у цьому забігу? — Так. — А ти маєш спонсора? — Ні. — Тоді не зможеш добігти. — Та ні, я зможу. Я виріс на фермі, де ми не могли дозволити собі коней або машину до останнього часу: лише 4 роки тому я купив машину. Коли насувався шторм, то я виходив заганяти овець. Ми мали 2000 овець, які паслися на 2000 акрах. Іноді я ловив овець по 2-3 дні, це було непросто, але я завжди ловив їх. Я думаю, що можу брати участь у забігу, адже він лише на 2 дні довший і становить лише 5 днів, тоді як я бігаю за вівцями по 3 дні. Коли марафон почався, то професіонали залишили Кліффа у його калошах далеко позаду. Деякі глядачі йому співчували, а деякі сміялися з нього, оскільки він навіть не зміг правильно стартувати. По телевізору люди спостерігали за Кліффом, багато хто переживав і молився за нього, щоб він не помер на шляху. Кожен професіонал знав, що для завершення дистанції потрібно близько 5 днів і для цього щодня необхідно 18 годин бігти та 6 годин спати. Кліфф Янг не знав цього. Наступного ранку після старту люди дізналися, що Кліфф не спав, а продовжував бігти всю ніч, досягнувши містечка Mittagong. Але навіть без зупинки на сон Кліфф був далеко позаду всіх легкоатлетів, хоч і продовжував бігти, при цьому встигаючи вітати людей, що стояли вздовж траси забігу. Щоночі він наближався до лідерів забігу, і в останню ніч Кліфф обійшов усіх атлетів світового класу. На ранок останнього дня він був далеко попереду всіх. Кліфф не лише пробіг супермарафон у віці 61 року, не померши на дистанції, а й виграв його, побивши рекорд забігу на 9 годин і став національним героєм. Кліфф Янг подолав забіг на 875 кілометрів за 5 днів, 15 годин та 4 хвилини. Кліфф Янг не взяв собі жодного призу. Коли Кліфф був нагороджений першим призом у $10,000, він сказав, що не знав про існування призу, що брав участь у забігу не заради грошей і без роздумів вирішив віддати гроші п’ятьом першим легкоатлетам, які прибігли після нього, по $2,000 кожному. Кліфф не залишив собі жодного цента, і вся Австралія просто закохалася в нього. Багато тренованих спортсменів знали цілі методики про те, як треба бігти і скільки часу відпочивати на дистанції.Тим більше, вони були переконані, що в 61 рік супермарафон пробігти неможливо. Кліфф Янг цього не знав. Він навіть не знав, що атлети можуть спати. Його розум був вільний від обмежуючих переконань. Він просто хотів перемогти: уявляв перед собою вівцю, що тікає, і намагався її наздогнати. Джерело

Історія знаменитої шкільної парти. Обов’язково прочитайте!

У 1870 році лікар-офтальмолог Федір Федорович Ерісман запропонував конструкцію шкільної парти, яка змусила школяра сидіти правильно. Лікар народився у Швейцарії, справжнє ім’я Фрідріх Гульдрейх Ерісман. Здобув медичну освіту в Цюріхському університеті. Працював у Петербурзі. Ерісман був уважним лікарем, він помітив: зір у гімназистів до випускних класів псується. Почав цілеспрямовано вести спостереження, проводив дослідження зору в учнів 15 гімназій, збирав матеріал, який ліг в основу праці «Про вплив школи на виникнення короткозорості». У ній простежено і доведено залежність появи очних та тілесних захворювань від неправильного положення учня за столом. Ерісман придумав конструкцію парти – скріплені між собою лаву та стіл. Стільниця нахилена, учень сидить рівно: спинка лави підтримує поперек, підставка дає упор ногам, тому, сидячи за партою, зіщулитися стало неможливо. Провідна ідея конструкції: текст у книзі чи зошити можна читати лише під прямим кутом. Ерісман врахував оптимальну відстань для читання – 30-40 сантиметрів від ока до стільниці. На винахід Ерісмана звернув увагу Олександр II, він підписав указ: поставити парти в усіх освітніх закладах. Наказ царя виконали неухильно. Парти виготовляли з дуба, випускали у чотирьох розмірах – для різного віку учнів. Міністерство охорони здоров’я СРСР 1958 року розробило методичку щодо заходів профілактики розладів зору в дітей дошкільного віку й у роки шкільного навчання. У документі був зазначений сприятливий вплив парти не лише на зір, а й на весь дитячий організм. Тоді ж, у 50-ті роки, було розроблено ГОСТ на виготовлення цього предмета шкільних меблів. Стандарт визначав п’ять розмірів парт – залежно від віку учня висота заднього краю кришки столу від підлоги була від 54 до 78 сантиметрів, а висота сидіння – від 32 до 48 см. Джерело