Історія про те, як дивна порада 11-річної дівчинки допомогла Лінкольну стати президентом

Всі знають Авраама Лінкольна, першого президента Сполучених штатів Америки, який носив бороду. Але мало хто знає, що цю бороду йому порадила відростити 11-річна дівчинка, яка проживала в маленькому містечку штату Нью-Йорк. 15 жовтня 1860 року президент США Авраам Лінкольн отримав лист від 11-річної дівчинки Грейс Беделіа, яка мешкала в містечку Вестленд (штат Нью-Йорк). Юна американка була прихильницею Лінкольна. Однак вона вважала, що у президента дуже худе обличчя і тому дівчинка дала президенту пораду відростити бороду. Лист звучав ось так: «У мене є чотири повнолітніх брата, один з яких без сумнівів проголосує на виборах за Вас. Але, в разі якщо Ви відпустите бороду, я спробую переконати інших наслідувати його приклад. З бородою Ви будете виглядати більш поважно, оскільки у Вас дуже худе обличчя. Всім леді подобаються бороди й тому вони спробують умовити своїх чоловіків і коханих, щоб вони віддали за Вас свої голоси й, таким чином, Ви станете Президентом.» Відповідь Лінкольна на цей лист датується 19 жовтня 1860: «Я ніколи раніше не носив бороду. Чи не думаєте Ви, що всі вважатимуть мене дурним, якщо я почну носити бороду зараз?» Однак, Авраам Лінкольн послухався до поради дівчинки й 6 листопада 1860 року був обраний 16-м Президентом США, випередивши своїх суперників від Демократичної партії. У той час йому було 51 рік і, можливо, він подумав, що з бородою він буде виглядати більш мужнім. Його борода подобалася не всім, а для деяких це взагалі стало трагедією. Наприклад, бізнесмен зі Спрингфілда, Мілтон Бредлі, надрукував серію фото із зображенням гладко поголеного Авраама Лінкольна. Однак, незабаром вони стали неактуальними й вирішивши, що на них не буде попиту, бізнесмен спалив тисячі примірників фотокарток. Лінкольн носив бороду останні чотири роки свого життя і не раз говорив про те, що вирішив відпустити її, слідуючи порадам юної американки, мешканки північної частини штату Нью-Йорк. Цікавий факт: Під час переїзду Президента з Іллінойсу в Вашингтон, Лінкольн зупинився в містечку Вестленд зі своєю інавгураційною промовою. Перш ніж почати виступ, він запитав, чи є серед присутніх дівчинка на ім’я Грейс. У натовпі піднялася рука, і прозвучало гучне «Так!». Коли юна американка виявилася близько біля Президента, він підняв її на руки й сказав, що завдяки їй він став президентом Сполучених штатів Америки. Джерело

Легендарна розмова дружини Черчилля з двірником

Вінстона Черчилля називають найвеличнішим англійцем століття. При цьому сам Черчилль в кінці кар’єри говорив: «Найвидатнішим досягненням мого життя було те, що я зміг переконати мою майбутню дружину вийти за мене заміж». Одного вечора Черчилль з дружиною вирішили прогулятися по Лондону. Коли вони проходили через один із затишних двориків, до них підійшов двірник. На подив прем’єр-міністра, двірник заговорив не з ним, а звернувся до першої леді. Після цієї розмови Черчилль запитав у своєї дружини: “Чому він був так зацікавлений в спілкуванні з тобою?”. Вона відповіла, що в її підліткові роки, він був шалено закоханий в неї. Черчилль сказав: “Бачиш, якби ти вийшла за нього заміж, ти б зараз була дружиною двірника …”. Дружина Черчилля дала просто легендарну відповідь: “Ні. Якби я вийшла за нього заміж, він би став прем’єр-міністром. “ Джерело

«У школі її вважали безнадійною, а вона здивувала весь світ!» Історія про дівчинку-непосиду, яку варто прочитати всім батькам!

У школі її вважали безнадійною. Хтось зі шкільних викладачів написав її батькам записку в якій говорилося, що у дівчинки були проблеми з навчанням. Вона не могла зосередитися, вічно метушилася. Зараз би сказали, що у неї синдром дефіциту уваги. Але в 30-х роках минулого століття ніхто не знав про такий синдром. Такої хвороби просто не було. Ніхто не знав що існує такий вид розладу. Її відвели до лікаря. Кімната оброблена дубовими панелями. Вона прийшла туди з матір’ю. Її посадили в крісло в дальньому кінці кімнати, де вона просиділа, підклавши долоні під ноги, цілих 20 хвилин, поки лікар розмовляв з нею і її мамою про її проблеми в школі. Вона всім заважала, не вчасно здавала свою домашню роботу, не встигала і так далі. Зрештою лікар сів з нею поруч і сказав, що вислухав всі її проблеми, але тепер хотів би поговорити з мамою віч-на-віч. Він попросив дівчинку почекати трохи та вийшов разом з мамою з кімнати. До того як вийти, він включив радіо. Як тільки дорослі вийшли, лікар попросив матір поглянути на те, що робить її дочка. Вона відразу ж схопилася на ноги й почала рухатися в такт музиці. Лікар і мати дівчинки дивилися на це пару хвилин, потім лікар повернувся до матері та сказав: – Вона не хвора. Вона танцівниця. Віддайте її в танцювальну школу. Мама послухалася поради лікаря. Через якийсь час мама і донька увійшли в кімнату, де були схожі на її дочку люди, такі ж непосиди, яким потрібно було постійно рухатися. Там вони навчалися балету, степу, джазового стиля, займалися джаз-модерном і сучасним танцем. Згодом дівчинку прийняли в королівську балетну школу. Вона стала солісткою. Зробила чудову кар’єру в королівській балетній трупі. Врешті-решт вона закінчила королівську балетну школу і заснувала власну танцювальну компанію. Пізніше вона зустріла Андрю Ллойда Веббера. Разом з ним вона зробила одну з найвідоміших хореографічних постановок в історії. Принесла радість мільйонам людей і стала мультимільйонером. Але ж інший лікар міг би посадити її на таблетки та змусити заспокоїтися… *** Ця історія – про Джилліан Лінн, видатного хореографа сучасності, танцювального експериментатора, актрису і режисера. За своє творче життя вона поставила кілька десятків шоу, опер, балетів і мюзиклів, серед яких легендарні “Кішки” (Cats) і “Привид опери” (The Рhantom of the Opera) і стала володаркою незліченної кількості нагород і премій. Батьки повинні навчитися слухати та головне – чути своїх дітей. Радити, але аж ніяк не змушувати щось робити. Підтримувати, але ніколи не перешкоджати. Пропонувати, а не змушувати робити так, як вони сказали. Пояснювати, а не забороняти. І тільки тоді ваші діти зможуть досягнути успіху! Джерело

Уілл Сміт розповідає про різницю між успішними людьми і тими, хто тільки мріє про зміни

У кожної людини є мрія, і всі ми ставимо перед собою цілі. Але що відрізняє тих, хто досягають поставлених цілей, від тих, хто просто продовжує мріяти? Актор Вілл Сміт поділився своїми міркуваннями з цього приводу: “Якось увечері один чоловік сказав мені, що хоче стати таким же актором, як і я. І тут мене осінило – але ж 99% людей говорять майже те ж саме, але не готові робити все, що необхідно для реалізації їх мрії. У морських піхотинців є приказка: “Кожна людина хоче потрапити в рай, ось тільки ніхто не хоче вмирати”. Стати реальністю будь-якої мрії допомагає сувора самодисципліна. Кожен день ми вибираємо речі, які не мають нічого спільного із задоволенням наших інтересів. Якщо світ нападає на вас і намагається перешкодити рухатися далі, то ви просто допоможете йому в цьому? Ви так просто візьмете і відмовитеся від своєї мрії? Самодисципліна лежить в основі будь-якого матеріального успіху. Пам’ятайте, що самодисципліна-це не річ, яку можна мати або не мати. Одні люди можуть володіти більшою силою волі, ніж ви, або здатні краще протистояти спокусам. Але це ніяк не пов’язано з тим, що вони народилися, наділені чимось особливим. Вони просто знайшли спосіб зберегти свою рішучість і силу волі, щоб витратити їх на дійсно важливі речі. Такі люди мають неймовірну самодисципліну не тому, що її у них більше, а тому що вони вміють нею користуватися. А роблять вони наступне: Уникають вибору там, де це можливоУ всіх нас є обмежена кількість розумової енергії, яку можна витратити на освоєння техніки самоконтролю. Чим більше рішень вам доводиться приймати протягом дня, тим складніше дотримуватися свого шляху і легше піддатися спокусам. А після цього ви починаєте приймати небажані рішення, і утриматися від них вже майже неможливо. На цьому етапі у вас вже закінчилася розумова енергія, яка необхідна для самодисципліни. Ось чому головна мета – скоротити до мінімуму кількість прийнятих вами рішень. Використовуйте для цієї мети архітектуру вибору. Наприклад, якщо ви хочете пити більше води, нехай на вашому столі стоїть більше пляшок з рідиною. Якщо ви хочете їсти менше солодощів, не тримайте їх у себе в холодильнику. Якщо ви хочете витрачати менше часу на соціальні мережі, просто вимкніть свій телефон і залиште його в сусідній кімнаті. Іншими словами, зробіть так, щоб прийняти неправильне рішення було складно, а не легко. Спочатку роблять найскладнішеНайбільший запас розумової енергії у людини (і, отже, сильна самодисципліна) в першій половині дня. Результати дослідження, проведеного Національною академією наук США, показало, що винесення сприятливого рішення суддями комісії з умовно-дострокового звільнення найчастіше відбувається вранці, а перед настанням обіду шанси на такий результат справи знижуються. Зосереджуються не тільки на діях, а й на результатіГоловне для досягнення успіху-це думати не про дії, а про результат. Результаті, який з’являється після ваших витрат часу і зусиль, спрямованих на досягнення певного рівня професіоналізму. Припустимо, ви є керівником якогось департаменту. Спочатку ви думаєте тільки про управління ним, але з часом починаєте розглядати себе як лідера. Ваша позиція-це вже не те, що саме ви робите, а те, ким ви є. Результат – ви стали лідером. Або візьмемо як приклад гітариста Metallica Кірка Хемметта. На вершині своєї кар’єри він просто грав на гітарі, а потім почав займатися музикою. Результат – він став музикантом. Навіть незважаючи на величезну привабливість «результату», коли ви дійсно стаєте лідером, підприємцем, спортсменом, музикантом (або ким ви хочете стати), після цього вам більше не потрібна така сильна самодисципліна. Вам вже не потрібно вишукувати в собі силу волі, щоб продовжувати розвиватися. Просто робіть, що повинні, адже це і є те, ким ви є. Джерело

Міцний горішок з серцем ангела: ось чому кожному варто знати історію Кіану Рівза

Кіану Рівз, безумовно, талановитий актор, але що дійсно виділяє його серед інших зірок, так це неординарна особистість. Він сильний і дуже добрий одночасно. А ще Кіану, мабуть, один з найбільш надихаючих людей у світі… Тата маленького хлопчика відправили до в’язниці за торгівлю наркотиками, а потім і зовсім він їх з мамою кинув. Юна і прекрасна жінка прийняла рішення продовжити пошук щастя в особистому житті, віддавши на деякий час свого 3-х річного сина своїм стареньким батькам. Дідусь і бабуся жили бідно, але хлопчика взяли до себе, і, як могли дбали і оточували любов’ю. Він не відрізнявся успішністю в школі. Та й до всього додалася дислексія. Його однокласники сміялися над ним, а вчителі ставилися поблажливо і презирливо. Однак хлопчик ріс добрим. За копійки у вільний час працював тим, що точив ковзани, стриг газони. Грошей, яких він заробляв, вистачало на один великий і смачний сендвіч. Хіба це не щастя? Пізніше на симпатичного, рослого хлопчину звернули увагу рекламні агенти. Він став зніматися в прохідних рекламних блоках. З цих телевізійних афіш його і побачив культовий режисер Олівер Стоун і запропонував головну роль у фільмі «Взвод» — про війну у В’єтнамі. Не можу! – твердо відмовив хлопчина. Я – пацифіст. Я проти війни і будь-яких конфліктів. “Якщо вас жорстоко підвели, але у вас вистачає мужності залишатися добрим по відношенню до інших людей, тоді ви міцний горішок з серцем ангела», — Кіану Рівз. Цей хлопець у підсумку так і не зміг отримати ні середньої, ні вищої освіти. Кіану Рівз витрачає мільйони на допомогу людям і спонсорує організації із захисту тварин. Успіх в житті залежить не стільки від розуму, скільки від душевних якостей. Знаннями і вміннями можна протягом життя розжитися. І дислексія з часом пройде. А ось емпатія – це розум серця. “Кожна битва у вашому житті зробила вас такими, якими ви є. Будьте вдячними за труднощі, адже тільки вони можуть зробити вас сильнішими», — Кіану Рівз. Нейробіолог Річард Девідсон сказав, що доброта і справедливість — ознаки розвиненого інтелекту. Це успішні люди. Серце розумніше розуму. Дуже важливо залишаючись один на один з собою, знімаючи позолоту і іншу пиху, частіше задавати собі питання: А яка я людина? Хто моїй присутності щиро радий? Автор: Даурен Муса

Історія про те, як я припинив поспішати і домігся успіху

Я – підприємець. У мене є кілька прибуткових онлайн-бізнесів у фітнес-індустрії. Я працюю за суворим графіком з 9 до 5, щоб проводити багато часу з сім’єю. Враховуючи, що багато хто з нас працюють по 80 годин, я знаю, що це може звучати, як блюзнірство. Мені знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що щоденний “поспіх” не приведе мене до бажаної мети. Я вирішив зупинити цю метушню і правильно розставив пріоритети. Я визначив, що для мене важливо в роботі, як і коли мені проводити вільний час і зрозумів, що робить мене щасливим. Результат? Я домігся успіху в бізнесі і високої якості життя. Дозвольте мені трохи повернутися. Кілька років тому я був персональним тренером, який створив хороший бізнес у цій сфері. Я брав 97 доларів на годину і у мене не було відбою від клієнтів. Це – мрія кожного особистого тренера. І тому я вважав, що і моя. Я був молодий і відчував себе непереможним, оскільки готівка текла, як нескінченний шоколадний фонтан. Але я був фізично і морально виснажений. Емоційне банкрутство замість “жирного” банківського рахунку – такий ось компроміс. Озираючись назад, я розумію чому. Я працював по 14 годин на день протягом багатьох років. Я тренував і залучав клієнтів. У мене не було часу ні на що інше. Моїми друзями були колеги – тренери та клієнти. Дівчина? Ха, не сьогодні. Я думав, що як тільки я зароблю невизначену суму грошей, життя буде краще. Я хотів сім’ю і знав, що я не хочу бути “тим” татом, якого ніколи не буде поруч. Я хотів бути другом, який знає, що відбувається в житті його близьких. Чоловіком, який приходить додому вчасно. Це було не те життя, яке я хотів. І я вирішив, що більше не повернуся до того способу життя, який вів. І несвідомо я почав займатися бізнесом, який і привів мене до успіху. Щоб допомогти собі прийняти правильні рішення, я розробив ряд “когнітивних фільтрів”. Ці фільтри є об’єктивними питаннями, які я задаю собі, коли хочу запитати себе. Вони допомагають мені сказати ” так “або, що більш важливо, впевнено сказати “ні”. Сподіваюся, ці фільтри допоможуть і Вам відрізати відволікаючі фактори з Вашого життя. Фільтр 1: “Це дійсно вплине на мій бізнес, особисте життя чи суспільство?” Я кажу “ні” майже всім виступам на заходах, навіть якщо вони готові заплатити мені багато тисяч доларів. Гроші не вплинуть на мій бізнес, але зашкодятьв моєму особистому житті. А я, виступаючи на іншому заході, присвяченому підприємництву або фітнесу, не буду робити нічого для загального блага. Фільтр 2: “Я дію емоційно чи нераціонально прямо зараз?” У такому випадку Я ніколи не скажу “так”. Незважаючи ні на що, я заспокоююся, рахую до десяти і чесно задаю собі це питання. Завдяки цьому я можу швидко позбутися ситуації і зрозуміти, що для мене важливо. А головне без зайвих емоцій. Фільтр 3: “Те, що я роблю, може змінити що-небудь?” Якщо ви новачок у бізнесі, вам не потрібно відволікатися на потоки інформації, які нас оточують. Вам потрібно витратити свій час на створення кращого продукту, поліпшення свого сервісу і поліпшення всього, що ви робите. Фільтр 4: “Це дозволить мені більше знаходиться на роботі або з тими, кого я люблю?” Знати, коли сказати ” ні ” – найважливіший бізнес – актив, який у мене є. Якщо щось не допоможе мені поліпшити роботу або провести більше часу з коханою, я кажу “ні”. Джерело

Хочете виховати успішних дітей? П’ять порад від матері Ілона Маска

Ілон Маск відомий завдяки багатьом речам, але перше місце в цьому списку по праву належить його одержимості роботою. Він часто повторює слова: “ще нікому не вдавалося змінити світ, працюючи всього по 40 годин на тиждень”. Звичайно, при цьому винахідник в своїх інтерв’ю також не раз відзначає те, яку ціну за це доводиться платити. Так, в інтерв’ю для НВО Маск сказав: “Ніхто не повинен змушувати вас стільки працювати. Це недобре. Люди не повинні працювати так багато. Це виносить мені мозок і викликає біль у серці. Були часи, коли я працював по 120 годин на тиждень. Такого і ворогові не побажаєш”» Добре це чи погано, але звідки у Маска з’явилася ця божевільна тяга до роботи? Що ж, якщо запитати про це його маму, то вона напевно визнає, що зіграла в цьому далеко не останню роль. Мати Ілона Маска Колишній канадській моделі і дієтологу Мей Маск зараз 72 роки. У неї є 2 сини — Ілон і Кімбал, а також дочка Тоска. Нещодавно вона опублікувала свою нову книгу. Перед публікацією Мей написала есе, де розповіла про ключові моменти виховання своїх дітей. Якщо коротко, то вона з дитинства вчила їх працьовитості і дозволяла дітям робити те, що їм подобалося. “Жахлива людина» Дитинство Маска було складним. Він народився в сім’ї Мей і Еррола Масків. Коли йому було 9 років, його батьки розлучилися, і хлопчик залишився з батьком. Пізніше в інтерв’ю для Rolling Stone підприємець зізнався: «батько був»жахливою людиною”. Закінчивши університет, Маск переїхав з Південної Африки в Канаду, куди незабаром переїхали його брат, сестра і мати. “Я не відчувала провини» У сформованих умовах Мей доводилося постійно працювати, але вона «не відчувала провини за це, оскільки іншого вибору просто не було». Можна виділити п’ять ключових моментів, які допомогли жінці виростити таких успішних дітей: Я з самого дитинства їх привчала до роботи. Тут Мей наводить кілька своїх прикладів, але, незалежно від того, усвідомлювала Вона це чи ні, користь такого підходу вже давно науково доведена. Так, згідно з результатами одного з досліджень, діти, що займаються роботою по дому, в майбутньому стають успішнішими своїх однолітків. 2. Навчіться бачити в них дорослих. Дивлячись на те, як ріс Ілон Маск, можна зробити висновок, що йому доводилося дорослішати в поспіху. Мей же називає це особливістю свого стилю виховання, а не його промахом. Так, вона пише: “Мої батьки поводилися з нами як з дорослими, на яких можна покластися. Очікувано, що це наклало слід і на мій метод виховання”» 3. Нехай вони роблять те, що їм подобається. Мей Маск написала: “Я не змушувала їх вчитися і не перевіряла те, як вони виконали домашнє заздалегідь. Це була повністю їх відповідальність”. І це спрацювало, враховуючи неймовірну кількість часу, який Маск зараз проводить на роботі. Не привчайте до розкоші. Мей виступає проти того, щоб батьки балували дітей і дозволяли їм звикати до розкішного життя до того, як зможуть собі її дозволити. Поки це не позначається на їх безпеці, нехай вони самі про себе піклуються. Мати винахідника каже: “під час навчання в коледжі вони жили дуже бідно: матрац на підлозі, по шість сусідів по кімнаті або взагалі напівзруйнований будинок. Але це їм не заважало. Якщо ваші діти не звикли до розкішного життя, вони з усім впораються”. 5. Зробіть дітей відповідальними за їхнє майбутнє. Її порада тут обмежується словами “не хвилюйтеся”. Мей пише: “багато батьків занадто сильно турбуються про своїх дітей. Хочете пораду? Дозвольте дітям бути відповідальними за їхнє майбутнє. Навчіть їх хорошим манерам, але нехай вони самі вирішують, чого хочуть від життя». Джерело

7 українців, винаходи яких знає увесь світ

Ігор Сікорський Знаймотеся, це –творець гелікоптера! Київський авіаконструктор, який емігрував до США, Ігор Сікорський розробив проект машини з двома пропелерами – горизонтальним на даху і вертикальним на хвості – у 1931 році. Після численних випробовувань 13 травня 1940-го український конструктор вперше підняв свою машину у вільний політ. Опісля Сікорський отримав перше замовлення – й одразу для армії США. Загалом, фірма Сікорського (“Sikorsky Aircraft”) створила 17 базових літаків та 18 гелікоптерів. Також українець є автором літаків-велетнів “Ілля Муромець” (1913, Росія), Sikorsky S-29-A (США) та першого в Штатах літака-амфібії. Йосип Тимченко Український механік Йосип Тимченко спільно з фізиком Миколою Любимовим за два роки до відкриття братів Люм’єр розробив скачковий механізм “равлик”. Саме його принцип дії був покладений в основу створення кінескопа. Уже в 1893 році в Одесі показали два фільми, знятих за допомогою першого кінескопа. Тому цілком справделиво вважати батьком кінематографу саме українця, адже він випередив своїх західних колег. Чому ж всі знають лише Люм’єрів? Є один прикрий нюанс: пристрій Йосипа Тимченка не був запатентований. Євген та Борис Патони Євген Патон – винахідник різних методів електрозварювання. Його методи й досі використовує весь світ. Ще в 1993 році під керівництвом сина винахідника Бориса Патона науковці провели експерименти, які довели можливість отримання зварного з’єднання різних м’яких тканин тварин способом біполярної коагуляції. Пізніше почалися експерименти зі зварювання тканин видалених органів людини, що стало важливим відкриттям для медицини. Іван Пулюй Українець Іван Пулюй ще за 14 років до німця Вільгельма Рентгена сконструював трубку, яка згодом стала прообразом сучасних рентгенівських апаратів. Він набагато глибше, ніж Рентген, проаналізував природу і механізми виникнення променів, а також на прикладах продемонстрував їх суть. Саме Іван Пулюй першим у світі зробив рентгенівський знімок людського скелета. Сергій Корольов Уродженеця Житомира Сергія Корольова вважають конструктором радянської ракетно-космічної техніки і засновником космонавтики. Саме під його керівництвом було запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, а в 1957 році Корольов запустив на навколоземну орбіту перший в історії штучний супутник Землі. Він також був куратором першого польоту людини в космос та виходу людини в космос. Микола Амосов Людина-легенда та визнаний геній медицини Микола Амосов. Цей хірург першим здійснив протезування мітрального клапана серця. Також він перший у світі ввів у вживання протезування клапанів серця, що мають антитромботичні властивості. Також Амосов відомий як розробник власної системи зміцнення здоров’я. Його книга “Роздуми про здоров’я” була видана 7-мільйонним тиражем! Марина В’язовська Нещодавно світ вразила ще одна молода українська вчена: Марина В’язовська розв’язала одну з найскладніших математичних задач сучасності, над якою науковці ламали голову уже кілька століть. Досягнення українки має велике значення для корекції помилок у мобільних телефонах, інтернеті й космічних дослідженнях. Зараз вона живе у Німеччині, бо досягти успіху в Україну, на жаль, дуже складно. Джерело

Найкращі поради “фінансового Моцарта” і консультанта №1 в Європі Бодо Шефера

Бодо Шефер – фінансовий консультант номер один в Європі, письменник і бізнесмен. Він є неперевершеним практиком в області тайм-менеджменту і по управлінню фінансами, володіє неординарним мисленням, за що і отримав широку популярність, а за його внесок у фінансову грамотність його охрестили «Фінансовим Моцартом». Бодо Шефер вже у віці тридцяти років міг жити на відсотки від свого капіталу. Його книги і записи семінарів популярні в усьому світі, в тому числі і у нас, для багатьох вони стали навчальними посібниками з фінансових питань і управлінні своїм часом, а його семінари з успіхом проходять у багатьох країнах світу. Найращі цитати легендарного фінансового консультанта Бодо Шефера, які допоможуть нам поглянути на природу грошей і успіху з нового боку: Успіх при найближчому розгляді виявляється всього лише результатом великої роботи і ретельної підготовки. Якщо Ви вирішили щось зробити, але не почали це робити протягом 72 годин – в 85% випадків Ви не зробите це ніколи. Той, хто робить, очікує успіх. Той, хто «пробує», очікує, що йому щось завадить. Половинне зусилля дає не половину результату, а нульовий результат. Хто весь день працює – тому немає коли заробляти гроші. Найбільший талант полягає в тому, щоб вміти знаходити мотивацію для власних дій. Фінансове благополуччя неможливе без фінансових обмежень і планування своїх витрат. Фінансова свобода йде через фінансові обмеження. Краще погано починати, ніж добре бездіяти. Думайте про своє здоров’я. Успіх неможливий без хорошого здоров’я. Багатство без здоров’я не принесе радість. Краще йти до мети зі швидкістю черепахи, ніж зі швидкістю світла придумувати виправдання, чому ти стоїш на місці. Візьміть своє улюблене хобі і побудуйте на ньому кар’єру. Для хороших заробітків потрібні хороші знання. Намагайтеся постійно вчитися, читати, розширювати кругозір. Дурням щастить тільки в казино, і то рідко. Багатство – це не скільки Ви витратили в казино, ресторані, на курорті або в магазині. Багатство – це те, що Ви відклали і зберегли. Один раз щастить тільки дурням. Розумним везе завжди. Ви відповідальні не за всі події. Але Ви завжди відповідаєте за Вашу інтерпретацію подій і за Вашу реакцію на них. Сидіти і чекати дива так само безглуздо, як спортсмену сидіти вдома перед телевізором, дивитися Олімпійські Ігри і сподіватися отримати на них золоту медаль. Гроші завжди мають саме те значення, яке ми їм надаємо. Гроші самі по собі нікого не роблять щасливим або нещасним. Вони не хороші і не погані. Щаслива людина з грошима стане ще щасливішою. Песиміст, який з усього робить проблему, з грошима отримає ще більше проблем. Гроші виявляють характер власника. Вони як збільшувальне скло. Ніхто не стає багатим лише в силу того, що багато заробляє. Ви багаті тільки тоді, коли можете жити на відсотки від Вашого капіталу без необхідності працювати: гроші працюють на Вас. Принципова позиція: ніколи не приймайте пораду людини, яка не є тим, ким Ви охоче б стали. Жити без відповідальності – значить деградувати до стану безсилої жертви. Це означає жити за правилами, які написали для Вас інші. Більшість людей переоцінюють те, що можуть зробити за рік, і недооцінюють те, що можуть зробити за десять років. Ми бачимо троянди, але не помічаємо шипів. Ми бачимо успіх, але не підготовку до нього. І ми не бачимо чужих невдач. Ми будемо вражені, дізнавшись, як ретельно готують свою удачу «щасливчики». Існує принципова відмінність між грою, яку ви ведете, щоб не програти, і тієї, в якій ви хочете виграти. Вам не платять стільки, скільки Ви варті? Ні, якщо Ви працюєте за ці гроші – значить, стільки Ви варті. Якщо щось не влаштовує – змінюйте роботу, спосіб життя, змінюйте себе. Джерело

«Я можу бути розумною, коли це потрібно, але чоловікам це не подобається». Чесна історія Мерилін Монро

Образ Мерилін Монро досі живе в кінематографі — у пародіях і відвертих запозиченнях манери поведінки зірки. Але лише деякі люди як за життя, так і після смерті актриси змогли розгледіти талановиту та освічену особистість, що ховається за сліпучою посмішкою й іміджем фатальної блондинки. 1. Мерилін працювала на авіаційному заводі під час Другої світової війни У 1944 році ще нікому не відома Норма Джин Мортенсон (справжнє ім’я актриси) після невдалого шлюбу повертається в місто своїх прийомних батьків. Там вона влаштовується працювати на авіаційний завод, де відбувається збірка дронів і літаків. І хоча, за словами біографів Мерилін, її обов’язки не торкалися технічної частини збірки, на цьому фото вона збирає перший у світі безпілотник. Фотографія була зроблена армійським фотографом Девідом Коновером у рамках пропагандистського проекту Рональда Рейґана. Саме завдяки цьому знімку яскраву дівчину помітили й запропонували їй контракт із модельним агентством. 2. В її бібліотеці було понад 400 книг У дитинстві Мерилін не отримала хорошу освіту. Тому в дорослому житті вона стала пристрасним книголюбом. В її бібліотеці було понад 400 книг, серед яких була присутня як художня, так і наукова література. Особливо легендарна блондинка виділяла для себе Гемінґвея, Флобера, Камю і Фройда. Коли один із режисерів побачив її з томом «Листів до молодого поета» Рільке, він запитав, чому її вибір припав саме на цю книгу. Мерилін відповіла: «Увечері, коли мені нема чим зайнятися, я йду в книжковий магазин і там просто розгортаю книги навмання. Знайшовши в них сторінки або абзаци, які мені подобаються, я їх купую. Так я і купила цю». 3. Монро намагалася довести до досконалості свою акторську гру, незважаючи на думку скептиків Мерилін не хотіла задовільнятися ролями чарівних провінціалок, які їй пропонувала студія, тому регулярно відвідувала акторські курси. За словами одного з її вчителів — легендарного Лі Страсберґа, Мерилін Монро і Марлон Брандо були його найкращими учнями, оскільки тільки вони могли так глибоко зануритися в життя свого персонажа. Цілеспрямованість актриси також відзначали її однокурсники й інші викладачі. Однак режисери не поспішали давати актрисі серйозних ролей. Тому Мерилін ставала кращою в наявних умовах. Її образ — ще один результат кропіткої роботи над собою. Вона вигострювала кожен жест, щоб той виглядав кінематографічно і переконливо. Наприклад, для фільму «Ніагара» вона навіть винайшла особливу ходу. До неї так в кіно ще ніхто не ходив. 4. Вона вміло маніпулювала керівництвом кіностудії і думкою публіки Монро спритно вміла обходити гострі кути і досягати поставлених цілей. Це підтверджує біографічна книга Ентоні Саммерса «Богиня. Таємниці життя і смерті Мерилін Монро» і безліч інших творів про життя зірки. У 1952 році під час одного інтерв’ю актриса сказала, що знімалася оголеною для календаря. Студія намагалася відрадити її зізнаватися в тому, що на фото вона, але актриса не погодилася. У результаті Мерилін зніяковіло розповіла громадськості, що була занадто бідна, щоб відмовлятися від заробітку, тим самим здобула для себе ще більше народної любові. Зі студією 20th Century Fox у Монро завжди були складні відносини. Актриса хотіла більше творчої свободи і відповідних статусу гонорарів, але через особисту неприязнь керівництва не отримувала бажаного. Тоді вона заснувала власну кіностудію і розпочала активну самопіар-кампанію, змусивши 20th Century Fox здатися і надати їй вигідний контракт. До слова, студія Монро зняла всього лише один фільм — «Принц і танцівниця» з Ловренсом Олів’є. 5. Актриса розвивалася у всіх сценічних напрямках Згідно з біографією актриси, написаної Дональдом Спото, Мерилін витрачала час на навчання не тільки акторської майстерності. Вона займалася танцями, вокалом, важкою атлетикою, йогою. Показовим був випадок, який описав в одному інтерв’ю глава студії 20th Century Fox Бен Лайон. Дізнавшись про завантажений графік актриси, він запитав її, навіщо вона так багато працює над собою. І ось що відповіла Мерилін: «Одного разу мені може представитися шанс, і я не хочу його втрачати». 6. Вона активно займалася благодійністю Ось лише короткий список добрих справ знаменитої блондинки: виступала з благодійними концертами для американських солдатів в Кореї; фінансово підтримувала організації, що допомагають дитячим будинкам та іншим організаціям, які займаються проблемами дітей; виступала за скасування ядерної зброї; виписала чек на $ 10 тис. дитячому будинку під час візиту в Мексику; заповіла 25% майна своєму психологові, яка повинна була проспонсорувати психіатричні лікарні. 7. Вона боролася за рівність у цивільних правах Знаменита співачка Елла Фіцджеральд в 1950 році постраждала від расової дискримінації на сцені. Її не пускали виступати в знаменитому голівудському клубі «Мокамбо». Через багато років після смерті Мерилін Фіцджеральд в інтерв’ю зізнавалася, що знаходиться в неоплатному боргу перед нею. Як виявилося, актриса особисто зв’язалася з власником клубу і, пригрозивши тому пресою, вимагала включити Фіцджеральд у програму виступів. У разі згоди Монро пообіцяла брати столик в передньому ряду, залучаючи тим самим публіку. Господар погодився, Монро стримала обіцянку, а Елла Фіцджеральд більше не виступала в маленьких клубах. Спадщина Мерилін Монро Багато біографів сходяться на думці, що образ, яким Мерилін підкорила світ, зіграв з нею злий жарт: вона стала його заручником. А побажавши вибратися, актриса не знайшла підтримки. Сутність цієї думки добре відображають слова письменниці Сари Черчвелл, авторки біографії актриси: «Найбільший міф полягає в тому, що вона була дурною. Другий міф полягає в тому, що вона була дуже слабкою. Третій міф — у тому, що вона не могла грати. Вона була далеко не дурною, хоча вона не була офіційно освіченою, і вона дуже переживала щодо цього. Але вона була дійсно дуже розумною і дуже сильною. Вона повинна була обіграти студійну систему Голлівуду в 1950-х роках. Вона не була дурною блондинкою — вона була актрисою, заради Бога! Така гарна актриса, що зараз ніхто в це не вірить. Вона була ким завгодно, але не тим, кого вона зображувала на екрані». А ось що говорила сама Мерилін устами своєї героїні Лорелей: «Я можу бути розумною, коли це потрібно, але чоловікам це не подобається». Джерело

Інженер українського походження, без якого Apple не мав би шансів на успіх

Він став одним із перших творців персональних комп’ютерів і засновником однієї з найуспішніших компаній світу. Стів Возняк – людина, без якої Apple не мав би шансів на успіх. Інженерний хист проявився ще змалку. Вочевидь свою роль відіграли батьківські гени: тато теж був інженером, він після Другої світової війни переїхав до Штатів з Буковини. Від мами-німкені Стів перейняв любов до порядку й перфекціонізм. Незабаром ці риси стали йому в нагоді. Розчарувавшись у класичній університетській освіті, Стів уже після першого курсу бере “академку” і влаштовується у фірму Hewlett-Packard. Тут йому довірили розробляти калькулятори. Усе б нічого, але на 80 інженерів був всього-на-всього один комп’ютер, і до нього постійно стояла черга. Саме тоді й визріла ідея персонального комп’ютера. Залишалось знайти однодумця. Ним і стане Стів Джобс. Спочатку в кімнаті Джобса, потім у його гаражі хлопці розробляли модель комп’ютера , якому не потрібно було проводити надскладні обрахунки, натомість достатньо було виконувати запити простих користувачів. Apple 1 вражав своєю компактністю, Apple 2 став ще меншим. Успіх був феноменальним, а двоє самоучок за декілька років стали мільйонерами. До речі, саме Возняк написав більшість програмного забезпечення, розробив мову Кельвін і був куратором наукових проектів. А от стосунки з Джобсом були непростими. Останній часто підвищував голос на співробітників, а то й взагалі зривався на них. Після авіакатастрофи, в якій Возняк чудом залишився живим, він починає поступово відходити від компанії Apple. Відкриває власні фірми, займається благодійністю і навіть знаходить час для телевізійних шоу. У проекті “Танці з зірками” його партнеркою стала Каріна Смірнофф, професійна танцюристка родом із Харкова. До речі, сам Возняк якось зізнався: “Я деякою мірою бажав би бути українцем. З усіх європейців вони здаються найбільш подібними до американців”. Джерело

ТОП-8 ідей Тоні Роббінса, за які віддають мільйони

У нього вчаться всі коучі світу, його програми саморозвитку залучають знаменитостей, спортсменів, успішних бізнесменів і провідних політиків. Що ж такого особливого розповідає мотиваційний спікер Тоні Роббінс? Вперше з Тоні Роббінсом я познайомилася в Лондоні на одному з його найбільш затребуваних семінарів – «Розкрий свій потенціал». Навколо зібралися сотні слухачів з різних країн світу. Цілі участі у кожного були свої: наповнитися енергією, знайти відповідь на важливе питання, позбутися страхів, почати діяти. Але найпопулярнішою причиною було бажання «отримати свій чарівний стусан». Програми саморозвитку Тоні Роббінса затребувані серед олімпійських чемпіонів, членів королівських сімей, підприємців з мільярдним доходом. Крім того, він сам – успішний бізнесмен, чого не можна сказати про багатьох інших коучів, які навчають успіху. У 2007 році журнал Forbes включив його до списку «100 найвпливовіших знаменитостей». Що допомогло Тоні Роббінсу домогтися такого успіху? Його головний постулат – все відбувається спочатку в голові, а потім в реальності. Щоб розкрити свій творчий хист у всіх сферах життя, потрібно зробити ряд кроків. Давайте розглянемо 8 основних ідей, які мені вдалося почерпнути на цьому тренінгу. ІДЕЯ 1: ФІЗІОЛОГІЯ Настрій на нулі, в голові тільки одна думка: «я невдаха». Вам це знайомо? Всі дії і рішення йдуть в порожнечу. Ви працюєте, але результату немає. Тоні Роббінс переконаний: фізіологія – ось з чого потрібно почати. Змінюючи фізіологію, ви міняєте життя. Механізм. Спорт, будь-які фізичні навантаження – важливо рухатися, відчувати, як тіло стає більш атлетичним, бути готовим до змін і привчати себе до успіху в потрібній області. Використовуйте здатність мозку вибудовувати стратегію руху, виходячи з звичної реальності. Що ви хочете отримати від життя? Які емоції викликає цей результат? Знайдіть відповідь, відчуйте цю емоцію і тренуйте до тих пір, поки вона не втілиться в життя завдяки реальним подіям. ІДЕЯ 2: СТРЕС І НЕГАТИВ Кожен з нас стикається з проблемами на роботі, в сімейному житті. Найчастіше ми думаємо, що доля до нас неприхильна. Скаржимося і хвилюємося, що все йде не так, як було задумано. Нам хочеться позбутися від цих неприємних відчуттів. Механізм. Потрібно змінити фокус сприйняття. Кожна проблема – це ситуація з плюсами і мінусами. Проаналізуйте як позитивні, так і негативні сторони. Щоб уникнути подібного негативу, щодня налаштовуйтесь на позитив. Будь-яка дія загрожує виходом із зони комфорту. Але дійте не зі страху втрати і ризику, а з любові до своєї справи, мети, в напрямку якої рухаєтеся. Нагадуйте собі, що у фінальній точці вас чекають радість і любов, тоді дії приведуть до потрібного результату.  ІДЕЯ 3: ОТОЧЕННЯ Хто вас оточує? Як на вас впливають ці люди? Допомагають рухатися вперед або гальмують розвиток? Іноді все, що потрібно для прориву, – познайомитися з людиною, яка відкриє нові перспективи. Механізм. Поруч повинні бути ті, хто володіє чимось, чого немає у вас. Подивіться, яке їхнє життя, що наповнює їх день, які риси вони використовують, як реагують. Потім погляньте на свій потенціал. Але будьте уважні: не можна міряти себе і свій рівень успіху результатами інших людей або компаній. Подібний шлях знижує очікування від самого себе. Виміряйте власний успіх своїм потенціалом і можливостями. Подивіться, як можна діяти і реагувати, виходячи з реальних можливостей, і чиніть по-новому. ІДЕЯ 4: ВІЗУАЛІЗАЦІЯ Що робити, щоб здійснити мрію? Уявляти її в найдрібніших подробицях. Подумайте, що будете робити, коли вона втілиться в реальність. Це сила для прориву, вона дає впевненість, налаштовує мозок на потрібну хвилю. Механізм. Сідайте, глибоко вдихніть і видихніть. Намалюйте в уяві момент досягнення мети. Уявіть найдрібніші подробиці того, що відбувається, включаючи кольори, запахи, тактильні відчуття. Чим жвавіше будуть почуття і емоції, тим ближча ваша мрія. ІДЕЯ 5: ПРАЙМІНГ Емоції контролюють наші дії, роблять нас сильнішим чи слабшим. Тоні Роббінс пропонує використовувати праймінг – особливу техніку, яка через подяку налаштовує мозок, дозволяючи швидко змінити стан. Спробуйте виконувати цю вправу щоранку. Механізм. Використовуйте техніку дихання, яка в йозі називається Капалабхаті. Займіть зручне положення, випряміть спину, розгорніть плечі. Зробіть спокійний вдих-видих. При завершенні видиху швидко і сильно стисніть черевні м’язи, щоб різко виштовхнути повітря, що залишилося. Живіт втягніть до хребта. Видих повинен бути максимально потужним і повним. Зробіть три підходи по 10 повторів. Допомагайте собі руками, щоб «розправити» легені і наситити кров киснем. Зробіть ще два підходи по три повторення. Потім покладіть руки на коліна долонями догори. Згадайте момент з життя, за який особливо вдячні долі. Проникніться цієї вдячністю. Уявіть, як промінь золотого світла проходить через голову, тіло, ноги, йде в землю, закручується там спіраллю і повертається назад. Це очистить вас. Відчуйте в собі енергію і почніть новий день з сильного старту. ІДЕЯ 6: ДІЯ Ви можете дуже довго ставити цілі і візуалізувати їх. Але поки не почнете діяти, результату не буде. Механізм. Почніть робити важливі кроки вже сьогодні: Подбайте про свій організм: спорт, здорове харчування, очищення організму. Складіть план дій на найближчий тиждень, місяць, рік. Ви можете коригувати пункти, але загальний план повинен бути. Розробіть свій особистий графік з активностями, які наблизять мрію. Кожен день виконуйте хоча б одну дію з плану. Працюйте продуктивно, а не просто багато. Якщо ви втомлюєтеся, подумайте про оптимізацію процесів. ІДЕЯ 7: ЕНЕРГІЯ Організм звикає до нових навантажень і починає сприймати їх, як норму. Саме в цей момент настає прорив. Механізм. Здійснюючи нові дії, які наближають до мети, ви відчуваєте дискомфорт, вам складно і незвично. Але якщо дія вірна, ви незабаром відчуєте прилив енергії і побачите результат. Після цього буде важко зупинитися. Це знайоме спортсменам: м’язи без звичного навантаження починають вимагати чергового походу в спортзал. Зрозуміло, будуть моменти релаксації. Але навіть в стані розслабленості ви відчуєте, що планка вище колишньої норми. ІДЕЯ 8: СТРАХ Семінар Тоні Роббінса був примітний ще одним моментом – ходінням по розпеченому вугіллю. Вугілля і перший крок – це символ подолання себе і внутрішніх перешкод, побоювань. Давно доведено і багаторазово озвучено, що ми не діємо, а втілюємо ідеї через страхи. Боїмося провалитися, зганьбитися, здатися невігласом. Важливо зрозуміти: страх = сила. Що зробити, щоб перестати боятися? Треба діяти, зробити крок по розпеченому вугіллю! Якщо зможете пройти по вугіллю, ви зможете все. Долаючи страх, ми стаємо сильнішими, і вправа Тоні – наочний тому приклад. Ходіння по вугіллю – древня східна практика, але в подачі Тоні вона сприймається дуже зрозуміло і повчально. Механізм. Уявіть, ви робите перший крок, і це половина перемоги. Найскладніше – розпочати, наважитися стати на вугілля, спробувати щось незвідане. Зробивши другий і третій кроки, ви зрозумієте, було не так складно. Озирнувшись назад, відчуйте, що здатні на багато що. Шоу Тоні Роббінса і його ідеї розраховані на роботу з емоціями. Семінар був наповнений прикладами з його життя та інших великих людей. Важке дитинство, стосунки з матір’ю, умови, в яких він жив, – ніщо не зламало його. Тоні майже 60 років, а виглядає він значно молодшим і легко утримує увагу десятитисячного залу протягом 12 годин. Його приклад, вміння донести істину дуже надихають. Джерело

ТОП-5 українських танцюристів, які підкорили світ та прославилися за кордоном

Українські танцюристи, які стали відомими на весь світ та здобули всесвітнє визнання завдяки своєму яскравому таланту. Серж Лифар Сергій Лифар, відомий світу як французький хореограф Серж Лифар, один із найвидатніших танцівників XX століття. Його називали “богом танцю”, “добрим генієм балету XX століття”. Однак Лифар – уродженець України, він народився та провів юність у передмісті Києва. Пізніше його родина емігрувала до Парижа, де Лифар став зіркою балету та видатним хореографом. Заслуга Сержа Лифаря в тому, що він фактично відродив французький балет, його репертуар, трупу, його школу та славу після смерті тодішніх зірок балету. У Франції, “співбатьківщині” балету, Лифар став основоположником нового напрямку в цьому мистецтві – неокласицизму. Однак Лифар залишився українцем у душі: “Навіть прекрасний, блискучий Париж не зміг примусити мене, киянина, забути мій широкий, величавий Дніпро”. Денис Матвієнко Талант цього сучасного танцівника важко переоцінити. Денис Матвієнко – справжня зірка свого часу та своєї справи. Він – єдиний в світі володар чотирьох Гран-прі міжнародних конкурсів артистів балету. У активі 36-річного Матвієнка вже близько десяти нагород та премій. Уродженець Дніпропетровська, Денис Матвієнко закінчив Київське хореографічне училище, а зараз – прем’єр Маріїнського театру, Заслужений артист України, Запрошений соліст Великого театру, Нового національного театру (Токіо, Японія), Ла Скала (Мілан, Італія), Гранд Опера (Париж, Франція) та Американського театру балету (Нью-Йорк, США). Матвієнко живе в Санкт-Петербурзі, але вважає себе українцем і каже, що не планує змінювати громадянство. У листопаді 2011 року Денис Матвієнко став художнім керівником балетної трупи Національної опери України, де завзято взявся до реалізації цікавих ідей. Тоді в репертуарі з’явилися два одноактних балети: “Клас-концерт” і “Radio and Juliet”. Для постановки Матвієнко залучив Михайла Мессера та Едварда Клюга. Балет “Radio and Juliet” став першим в історії театру репертуарним балетом в стилі contemporary. Однак за рік Матвієнка нахабно усунули від виконання обов’язків. Матвієнко і далі плідно працює. Він продовжує танцювати та ставити прекрасні балетні вистави. Однією з останніх, яка стала справжнім відкриттям, привернувши увагу всього світу до українського хореографічного мистецтва, є THE GREAT GATSBY. Григорій Чапкіс Григорію Чапкісу – 85, а він і досі на публіці та частенько танцює: буває, проводить майстер-класи, відвідує молодих танцюристів. Григорій Чапкіс танцює все своє життя. Вперше вийшов на сцену у віці 10-11 років. Серйозну творчу діяльність розпочав вже після війни. Чапкіс працював хореографом у Театрі імені Івана Франка, а з 1955 виступав у складі Державного ансамблю танцю під керуванням Павла Вірського. Наразі, окрім бурхливої діяльності в Україні, Чапкіс – головний танцмейстер Віденського балу, який відбувається щороку в Австрії. Чапкіс розповідав, що особисто був знайомий з Елвісом Преслі та з Івом Монтаном. Гурт KAZAKY Українські хлопці відомі, передусім, своєю епатажністю. Однак неординарність їхніх танців – KAZAKY танцюють на величезних підборах – не завадила та, скоріше, сприяла їхній популярності за кордоном. Український синті-поп гурт став відомим в 2010 році завдяки відео “In the middle” із хореографією на підборах. Гурт був започаткований такими танцюристами як Олег Жежель, Артур Гаспар, Кирило Федоренко та Стас Павлов. Основними елементами хореографії групи є акробатичний танець та вакінг. Найвідоміша їхня робота за межами України – зйомки в кліпі поп-зірки Мадонни. Менеджери Мадонни самі знайшли хлопців та запропонували їм співпрацю. Визнання Мадонною багато чого варте. Сергій Полунін Ще один талановитий український танцюрист розповів за кордоном про нашу країну за допомогою танцю. Сергій Полунін – 25-річний артист балету, уродженець Херсону – у 19 років став прем’єром Британського королівського балету. Окрім цієї роботи, яка тривалий час була для Полуніна основною, український танцюрист нещодавно привернув до себе увагу, знявшись в альтернативному кліпі ірландського музиканта Hozier на пісню Take Me to Church. Відомого танцюриста помітив легендарний фотограф і режисер Девід Лашапель. Весь сюжет кліпу побудований навколо танцю Полуніна, якому без жодного слова вдалося передати неймовірний спектр емоцій. І це саме те, що заповідав Новер і на честь чого світ відзначає Міжнародний день танцю. Джерело

Істoрiя кoлишньoгo бeзхaтчeнкa, який ствoрив у Львові вiдoмий бренд рюкзаків

Йoгo рюкзаки пoлюбили i в США, i в Європі. Ta зa брeндoм Horondi стoїть нe прoстa iстoрiя йoгo зaснoвникa. Чoлoвiк y пiдлiткoвoмy вiцi пoтрaпив дo пoгaнoї кoмпaнiї, дe мoлoдший вiддaвaв вкрaдeнi грoшi стaршим. Сашко змyшeний бyв тiкaти в iншe мiстo, дe пeвний чaс жив нa вyлицi, шyкaв їжy y смiтникaх тa нaвiть дyмaв прo сaмoгyбствo. Ta сaмe рюкзaки стaли свoєрiднoю тeрaпiєю для Сaшкa. Прoйшлo чимaлo рoкiв пeрш нiж чoлoвiк нaвaжився рoзпoвiсти свoю iстoрiю. Сашко Горонді родом з Мукачева. Переїхав до Львова, де опинився у соціальному гуртожитку “Оселя”. Саме тут почав створювати рюкзаки. Брeнд Horondi спeцiaлiзyється нa вигoтoвлeннi рюкзaкiв, сyмoк, гаманців з рiзних мaтeрiaлiв. Знaєтe, я, як дизaйнeр, пoстiйнo в пoшyкy нoвих мaтeрiaлiв i нoвих пoєднaнь. Toмy при вирoбництвi викoристoвyю дeрмaнтин, eкoшкiрy, пoлieстeр, гoбeлeни i бaгaтo iншoгo. Нaшa фiшкa в тoмy, щo ми ствoрюємo якiснi тa дoстyпнi рюкзaки. Нaмaгaємoсь шити тaк, щoб вoни слyгyвaли дoвгo, a щe мaємo дoвiчнy гaрaнтiю нa oбслyгoвyвaння тa рeмoнт. Toмy нaвiть якщo людинa нoсить нaшy сyмкy 3-5 рoкiв, тo спoкiйнo мoжe принeсти її дo нaс нa рeмoнт. Унікальність полягає в тoмy, щo клієнт сaм мoжe oбрaти кoлiр i дoдaти щoсь свoє. Людинa сaмa дизaйнeр свoгo вирoбy. У нaс нeмaє фaбричнoгo шиття. Нa вибiр є 18 кoльoрiв i дeсь 15 орнаментів – мoжнa вибрaти всe, щo дyшa зaбaжaє. Пeрший свiй рюкзaк я ствoрив, кoли прoживaв y сoцiaльнoмy гyртoжиткy для бeзпритyльних. Сюди чaстo принoсили стaрий oдяг, який вoлoнтeри сoртyвaли i прoдaвaли. Tкaнинy для свoгo рюкзaкa я взяв y цьoмy мaгaзинi, цe бyли якiсь стaрi сoрoчки i кyртки. Взaгaлi я випaдкoвo взявся зa цю спрaвy. Я хoдив нa рoбoтy i oсoбливo нe зaмислювaвся нaд життям. A пoтiм пoчaв якoсь шyкaти сeбe y цьoмy свiтi, хoтiлoсь вiдкрити y сoбi тaлaнти i рoбити тe, щo бyдe принoсити зaдoвoлeння. І тoдi спрoбyвaв пoшити пeрший рюкзaк. Meнi спoдoбaлoсь, бo цe стaлo тeрaпiєю i пoчaткoм брeндy Horondi. Пoтрaпив y кoмпaнiю, дe дoвoдилoсь крaсти грoшi для стaрших. Зaрaз я живy y Львові. Oпинився тyт 10 рoкiв тoмy, кoли сiв нa пoїзд y нeвiдoмoмy нaпрямкy, який їхaв з Myкaчeвa. Дeсь y 7-8 клaсi я пoтрaпив y пoгaнy кoмпaнiю. Знaєтe, цeй вiк кoли oбирaєш сoбi oтoчeння i нe мoжeш вiдрiзнити дe дoбрe, a дe пoгaнo. Я пoтрaпив y кoмпaнiю, дe бyлa вeртикaльнa стрyктyрa — мoлoдший нoсив грoшi сeрeдньoмy, a тoй — стaршoмy. Цe бyлa тaкa вeликa бaндa, дe всi oднe oднoгo зaхищaли. Сюди зaзвичaй пoтрaпляли дiти з мaлoзaбeзпeчeних сiмeй. У мeнe нe бyлo тaтa, a мaмa прaцювaлa нa зaвoдi i якoсь нe придiлялa мeнi чaсy. У шкoлi бyв дyжe сильний бyлiнг чeрeз тe, щo я з бiднoї сiм’ї. І сaмe в цiй кoмпaнiї я знaйшoв зaхист вiд yсiх. Meнi бyлo кoмфoртнo з ними, пoки ми нe пoчaли зaймaтись крaдiжкaми. Цe всe прoдoвжyвaлoсь – я вжe бyв “сeрeднiм” i мeнi мaлi принoсили грoшi. Пoтiм я oтримaв yмoвнy сyдимiсть i зрoзyмiв, щo я рaб цiєї систeми i нiчoгo хoрoшoгo мeнe тyт нe чeкaє. Ta прoстo тaк вийти з тaкoї кoмпaнiї нeмoжливo — цi люди пoчинaли зaймaтись i нaркoтикaми, i збрoєю. Я нe мaв жoднoгo зaхистy i прoстo пiшoв нa вoкзaл, сiв в eлeктричкy, якa їхaлa в oдин кiнeць. Toдi я нaвiть нe знaв, щo їдy дo Львова. Tyт я нoчyвaв нa вoкзaлi, прoстo нa вyлицi, шyкaв їжy y смiтникaх, шyкaв якiсь книги чи oдяг, щoб вiддaти бaбyсям, якi тoргyвaли бiля вoкзaлy. Нa рoбoтy я пiти нe мiг, бo y мeнe бyлa сyдимiсть i я ввaжaв, щo мeнe всi рoзшyкyють. Дo тoгo ж нaвряд чи рoбoтoдaвцi бyли б мeнi рaдi. Пoтiм я дiзнaвся, щo є спiльнoтa взaємнoї дoпoмoги “Eмayс-Oсeля”, дe мoжнa пeрeнoчyвaти бeзкoштoвнo. Я нe вiрив в тe, щo хтoсь мoжe пiклyвaтись прo iнших прoстo тaк. Toмy бoявся тyди йти, бo дyмaв щo тo якaсь рeлiгiйнa сeктa. Aлe всe виявилoсь зoвсiм нe тaк. “Eмayс-Oсeля” дoпoмaгaє бeзпритyльним i тим, хтo пoтрaпив y склaднe стaнoвищe, пoвeрнyтись y сoцiyм, дaє рoбoтy i зaбeзпeчyє житлoм. Цe тaкий сoцiaльний гyртoжитoк, дe всi рaзoм живyть. Koли я oпинився в Oсeлi, тo oдрaзy пoчaв чистити снiг нa вyлицi. Цe вжe бyлo прoгрeсoм — я нe бeздoмний. Згoдoм я прaцювaв нa пeрeвeзeннях, ми їздили пo мiстy, збирaли нeпoтрiбний oдяг тa вeзли йoгo нa сoртyвaння. A дaлi я пoчaв шити мeблi. Aлe якщo рoбoтa aдмiнiстрaтoрoм сoцiaльнoгo гyртoжиткy мeнi пoдoбaлaсь, тo рeстaврyвaти мeблi — нi. Toмy, вeчoрaми пiсля рoбoти я нaмaгaвся шити рюкзaки. Цe бyлa якaсь тaкa вiддyшинa для мeнe, бo oснoвнe зaняття нe принoсилo нiякoгo зaдoвoлeння. Знaєтe, y мeнe бyв зaвжди пoтяг дo гaрних рeчeй, мoжливo, сaмe тoмy я зaйнявся рюкзaкaми. Дo мeблiв я нiчoгo нe вмiв шити i нaвчaвся мeтoдoм спрoб i пoмилoк. Згoдoм “Oсeля” нaпрaвилa мeнe нa нaвчaння, дя я oсвoїв “сoцiaльнe пiдприємництвo”. Всi цi “крaпeльки” зaрoдили в мeнi бaжaння дo чoгoсь нoвoгo. “Чувак, роби свій бренд”. Перший рюкзак з обрізків тканин я пошив для себе, а згодом друзі попросили. Наступні кілька наплічників я зробив для гаражного розпродажу. І так потроху шив, але це було непомітно, поки я не познайомився з львівським блогером Володимиром Бєгловим. Він купив у мене рюкзак та виставив пост у Фейсбуці. Люди почали позитивно реагувати на мої вироби. А потім Богдан Логвиненко із “Ukraїner” вмовив мене дати інтерв’ю. І після цього почали звертатись люди з замовленнями. Тоді я подумав, що настав час кидати основну роботу і якось починати виживати на рюкзаках. На своїй сторінці у Фейсбук я виставляв фото рюкзаків і люди цікавились. Toдi мeнi писaли, мoвляв, чyвaк, дaвaй ствoрюй свiй брeнд i oкрeмy стoрiнкy. Спoчaткy я нe сприйняв цe сeрйoзнo, aлe згoдoм зaдyмaвся, пoчaв вигaдyвaти нaзвy. Люди прoгoлoсyвaли зa мoє прiзвищe. Taк i нaрoдилaсь нaзвa брeндy. Скaжy чeснo, я мiльйoн рaзiв дyмaв прo тe, щoб зaкинyти цю спрaвy. Oсoбливo спoчaткy: я нe знaв як шити рюкзaки, щoсь нe вихoдилo, дeсь пoмилявся. Ta я нaвiть зaрaз iнoдi хoчy пoкинyти цю спрaвy! Чoмy? Oт влaснe, чeрeз тe, щo брeнд стaв yспiшний i вимaгaє рoзширeння. A я цьoгo нe хoчy, бo мeнi пoдoбaється бyти тaким мaлeньким кoм’юнiтi людeй. Я нe хoчy зaрoбляти бiльшe грoшeй i бyти бiльш yспiшними. Я хочу просто отримувати задоволення від життя і кайфувати від того, що шию рюкзаки. Я міг би давним-давно бути просто дизайнером, але я й досі сиджу у майстерні разом зі своїми швачками. Чотири швейні машинки і одна – на зап’ясті. Спoчaткy я кoристyвaвся швeйними мaшинкaми, якi мeнi дaвaли вoлoнтeри. В Oсeлi вдeнь я шив мeблi, a ввeчeрi зaлишaвся нa двi гoдини i рoбив рюкзaки. A вжe нa влaснy швeйнy мaшинкy я пoзичив кoшти. Пiзнiшe вигрaв грaнт вiд Бритaнськoї рaди нa рoзвитoк пiдприємствa. Toмy я i кaжy, щo цe нe я щoсь сaмoстiйнo дoсягнyв, a кoжнa людинa з мoгo oтoчeння внeслa свoю чaсткy. Зaрaз y мeнe вжe є влaснi чoтири мaшинки i п’ятa — нa зaп’ястi. Цe тaтy oсoбливe, бo вiдoбрaжaє мoю дyшy. Всe мoє виробництво бyлo зoсeрeджeнo y пiдвaлi сoцiaльнoгo гyртoжиткy. Tiльки двa тижнi тoмy ми пeрeїхaли в iншe примiщeння. Mи тaк дoвгo тyт бyли, бo для мeнe цe нe прoстo пiдвaл, a знaкoвe мiсцe — тyт нaрoдився мiй брeнд, я тyт вирiс i пeрeрoдився. У мoїй кoмaндi зaрaз є п’ятeрo людeй — швaчки i мaркeтoлoг. В мaйбyтньoмy змoжeмo рoзширювaтись, бo зaрaз зaмoвлeнь є нa 2-3 тижнi впeрeд. Я хoчy рoзвивaти брeнд y сoцiaльнoмy нaпрямкy i тoмy нaйняв нa рoбoтy людeй з Oсeлi. A згoдoм хoчeмo спрoбyвaти взяти людинy з вyлицi, щoб дaти їй шaнс. Як кoлись дaли мeнi. Taкoж плaнyю вiддaвaти чaстинy зaрoблeних кoштiв нa сoцiaльнi прoєкти. Щoб мoя кoмaндa рoзyмiлa, щo ми нe прoстo прaцюємo i шиємo, a й рoбимo вклaд y сyспiльствo. Рюкзаки Horondi купують в Америці та Європі. Рaнiшe я шив свoї рюкзaки зi стaрих рeчeй, якi кyпyвaв нa сeкoнд-хeндaх. Зaрaз ми кyпyємo нoвy ткaнинy i мoжeмo викoристoвyвaти oрнaмeнти з клaптикiв. Koлись я нaвiть зрoбив бaнaнкy зi стaрoгo бaнeрy, який висiв нa мoємy вiкнi. Йoгo бyлo шкoдa викидaти нa смiтник, тoмy я вирiшив щoсь пoшити. Людям спoдoбaлoсь, вoни хoтiли бiльшe тaких вирoбiв. Aлe тoдi я пoдyмaв, щo є брeнди, якi спeцiaлiзyються сaмe нa цьoмy. Meнi нe хoтiлoсь зaбирaти чиюсь iдeю, бo цe їх зaрoбiтoк. Toмy я зрoбив тiльки oднy тaкy сyмкy. Рюкзaки Horondi кyпyють нe тiльки в Укрaїнi, a й зa кoрдoнoм. Mи нe вихoдили нa iнoзeмний ринoк цiлeнaпрaвлeннo, бo я дyжe сaмoкритичний i дyмaв, щo вирoби щe нe нaстiльки хoрoшi. Aлe клiєнти з’явились сaмi. Зaрaз стaбiльнo 10 зaмoвлeнь щoмiсяця є з Aмeрики, Kaнaди, Єврoпи. Нaм дyжe приємнo, щo клiєнти є нaшoю рeклaмoю. Вoни хoдять пo мiстy з рюкзaкaми, люди цiкaвляться дe кyпити тaкi сaмi. Taк щoмiсяця є близькo 100 зaмoвлeнь. Я не успішний, мені просто пощастило. Вперше я наважився розповісти про свою історію, коли мені було 21 чи 22 роки. Зараз мені 29 років. Приходили журналісти, які просили поділитись, щоб інші могли надихнутись і повірити в себе. Та насправді, багато людей, які жили в “Оселі”, набагато більше пережили і є успішнішими за мене. Бо вони змогли створити сім’ю. Але про це чомусь не пишуть. A я…мeнi прoстo пoщaстилo i я рoблю тe, щo мeнi пoдoбaється. Moя гoлoвa пoстiйнo зaбитa тiльки рюкзaкaми. A щe oстaннi 3 рoки я пoлюбляю пoдoрoжyвaти aвтoстoпoм. Koлись я жив звичaйним життям i мрiяв прo тe, щoб кyдись пoїхaти сaмe aвтoстoпoм. Пeршa мoя пoїздкa бyлa y Koлoмию, a дaлi вжe пoдoрoжyвaв Укрaїнoю. A минyлoгo рoкy я дiстaвся зa пoлярнe кoлo. З сoбoю бyлo 300 єврo i кiлoгрaм 20 їжi в рюкзaкy. Maндри дaрyють мeнi свoбoдy, якoї тaк кoлись нe вистaчaлo. І цe крyтo. Джерело

Ілон Маск – найбагатша людина у світі. Ось шість принципів його успіху

Ілон Маск став найбагатшою людиною на планеті, його загальні статки перевищили 185 мільярдів доларів. Це сталося після того, як вартість акцій його автомобільної компанії Tesla в черговий раз зросла під час торгів у четвер. З 2017 року перший рядок у рейтингу найбагатших людей світу займав засновник Amazon Джеф Безос. У чому ж секрет успіху Ілона Маска? Кілька років тому кореспондент ВВС Джастін Роулатт майже годину обговорював це з ним самим. У світлі його останніх успіхів ми вирішили знову звернутися до того інтерв’ю. Ось його принципи успіху в справах. 1. Річ не в грошах Це ключовий пункт в поглядах Маска на ведення бізнесу. Під час інтерв’ю у 2014 році він зізнався ВВС, що не знає розміру своїх статків. “Це ж не мішок з грошима, – говорив він. – Просто у мене є певні частки у Tesla, SpaceX, SolarCity, а ринок оцінює їхню вартість”. Він нічого не має проти прагнення до багатства, якщо воно носить “етичний і пристойний” характер, але стверджує, що ним рухає щось інше. І такий підхід виразно себе виправдовує. Статки Маска, який був прообразом Залізної людини (Тоні Старка) в однойменних фільмах, оцінювалися у 10 млрд доларів, коли ми розмовляли в 2014 році. Зараз вони перевищили 185 млрд. Особливо гарні показники має його компанія-виробник електромобілів Tesla. У 2020 році її акції подорожчали на 700%, а капіталізація перевищила 600 млрд доларів. За ці гроші можна купити такі автомобільні компанії, як Ford, General Motors, BMW, Volkswagen, Fiat Chrysler – і ще залишиться на Ferrari. Але Маск, якому в цьому році виповниться 50 років, не планує помирати багатим. Він говорив, що розраховує витратити більшу частину своїх грошей на створення бази на Марсі, і не здивується, якщо на цей проєкт підуть усі кошти. Насправді цілком можливо, що він, подібно до Білла Гейтса, не захоче, щоб його гроші лежали мертвим вантажем у банку. І захоче використовувати їх для чогось доброго і цікавого. 2. Слідуйте за тим, що вас захоплює Та сама база на Марсі багато в чому пояснює, що саме Маск вважає ключем до успіху. “Хочеться, щоб в майбутньому все було краще, – сказав він кореспонденту ВВС. – Хочеться, щоб з’явилися нові й захопливі речі, завдяки яким наше життя покращиться”. Візьміть, наприклад, SpaceX. Маск розповів нам, що створив цю компанію, оскільки його розчаровувала недостатня масштабність американської космічної програми. “Я продовжував чекати, що ми вирушимо за межі Землі, відправимо людину на Марс, створимо місячну базу. І польоти на орбіту стануть частішими”, – говорив бізнесмен. Цього не сталося, і тоді Маску спала на думку ідея “Місії марсіанського оазису”, завданням якої мала стати відправка на Марс невеликої оранжереї. Він сподівався, що цей проєкт допоможе повернути інтерес до теми космічних досліджень і переконати американський уряд збільшити фінансування НАСА. Поки Маск намагався реалізувати свій задум, він зрозумів, що головна проблема – це “не відсутність бажання, а відсутність способів”. Виявилося, що космічні технології коштують набагато дорожче, ніж могли б. І – вуаля! На світ народився бізнес зі створення найдешевших у світі космічних ракет. І ось що тут найголовніше: в його основі лежав не намір заробити, а бажання відправити людину на Марс. Маск розповів ВВС, що вважає себе скоріше інженером, аніж інвестором. Він зізнається, що його головна мотивація в роботі – пристрасть до вирішення технічних завдань. І саме це, а не кількість доларів у банку, є для нього мірилом успіху. Він знає, що всі перешкоди, які доводиться долати його компаніям, допомагають усім іншим в індустрії вирішувати ті ж проблеми. І це завжди працює. Саме тому незадовго до нашої зустрічі Маск оголосив, що відкриває для загального використання патенти Tesla – таким чином він сподівався прискорити розробку електромобілів по всьому світу. 3. Не бійтеся ставити масштабні завдання Одна з найбільш незвичайних особливостей компаній Маска – це те, наскільки зухвалі завдання вони вирішують. Він хоче зробити революцію в автомобільній індустрії, колонізувати Марс, побудувати супершвидкісні поїзди, які будуть пересуватися по вакуумних тунелях, інтегрувати штучний інтелект з мозком людини і перевернути індустрію сонячної енергії та виробництва батарей. В цьому немає якоїсь однієї загальної лінії. Усі ці проєкти – рівно ті самі футуристичні фантазії, які можна було знайти в дитячих журналах, що видавалися на початку 1980-х років. Досить сказати, що його бізнес із будівництва тунелів називається “The Boring Company” (що можна перекласти як “нудна компанія”, хоча слово “boring” також означає “буріння”). Маск і не приховує, що його багато в чому надихають книги і фільми, якими він захоплювався, коли ріс у ПАР. І це приводить нас до третьої поради Ілона Маска – не стримуйте своїх амбіцій. Він вважає, що нездатність реалізувати масштабні завдання буквально вбудована у більшість наявних нині компаній. Дуже багато бізнесменів вважають за краще рухатися крихітними кроками, каже Маск. “Якщо ви керуєте великою компанією і хочете домогтися незначних змін на краще, а у вас щось не виходить або затягується, ніхто вас не стане звинувачувати”, – сказав Маск. Наприклад, можна сказати – я тут ні до чого, це все постачальники. Але якщо ви ставите дійсно масштабні завдання – і з ними не справляєтеся, вас точно звільнять, запевняє Маск. Саме тому, продовжує він, більшість компаній дуже повільно змінюють на краще свої продукти – і не наважуються думати про щось зовсім нове. Тому він радить зосередити свої зусилля “на чомусь дійсно важливому”. В особистому рейтингу речей, які по-справжньому важливі для Маска, можна виділити дві. По-перше, він хоче прискорити відхід людства від органічного палива. Ось що він говорить з цього приводу: “Ми користуємося запасами газу і нафти, витягуємо все це на світло, хоча воно перебувало під землею з Кембрійського періоду. Якщо якась субстанція не бачила світла з моменту, коли найскладнішим організмом на Землі була губка, то потрібно задатися питанням, наскільки мудро її піднімати зараз”. І по-друге, він має намір забезпечити довгострокове виживання людства за допомогою колонізації Марса і “перетворення людства на мультипланетарний вид”. Як ми вже говорили, потрібно ставити дійсно масштабні завдання. 4. Не бійтеся ризикувати Тут усе очевидно. Щоб досягти успіху, потрібно бути готовим до ризику, але Маска це стосується навіть більшою мірою, ніж більшості його колег. До 2002 року він продав частки у своїх перших двох проєктах – інтернет-путівнику по містах Zip2 і компанії PayPal, що здійснює онлайн-платежі. Тоді йому тільки виповнилося 30 років, а на його рахунках було майже 200 млн доларів. Маск каже, що планував використовувати половину своїх статків для бізнесу, а другу половину – приберегти. Але все вийшло трохи інакше. Коли ми зустрічалися, у Маска якраз закінчився найважчий період його бізнес-життя: його нові компанії переживали безліч складнощів зростання. Перші три запуски SpaceX закінчилися невдачею, а Tesla переслідували різні проблеми при проєктуванні, на виробництві і в стосунках з постачальниками. А потім почалася фінансова криза. У Маска був дуже непростий вибір. “Я міг залишити собі гроші – і тоді мої компанії напевно не вижили б. Або інвестувати те, що у мене було, і тоді міг з’явитися якийсь шанс”, – розповідає він. Маск вирішив розлучитися з грошима. У якийсь момент у нього було настільки багато боргів, що йому довелося позичати гроші у друзів, просто щоб оплачувати свої особисті повсякденні витрати, зізнався він ВВС. Але чи лякала його перспектива стати банкрутом? Він стверджує, що не лякала: “Можливо, моїм дітям довелося б піти в державну школу. Теж мені, велика справа! Я сам ходив у державну школу”. 5. Не зважайте на критику Що його дійсно засмучувало – це радість, яку багато експертів і оглядачів відчували після його невдач. “Ліберальна зловтіха була просто вражаюча, – каже Маск. – Дуже багато блогерів постійно вели хроніку смерті “Тесли”. На питання кореспондента ВВС про те, що багато хто бачив у його амбіціях самовпевненість і зарозумілість, бізнесмен відповів так: “Самовпевнено було б обіцяти, що ми це точно зробимо. А ми говорили, що хочемо чогось добитися і докладемо для цього усіх можливих зусиль”. І це – ключ до наступної бізнес-поради Ілона Маска – не слухайте тих, хто вас критикує. Маск зізнався в інтерв’ю ВВС, що на момент створення SpaceX або Tesla він не вірив, що ці компанії коли-небудь почнуть приносити прибуток. І ніхто інший теж у це не вірив. Але Маск не звернув уваги на апокаліптичні прогнози і все одно пішов уперед. Чому він це зробив? Згадаймо, що йдеться про людину, яка судить про успіх не за кількістю зароблених грошей, а за кількістю важливих проблем, які вдалося вирішити в процесі. Подумайте, наскільки це дозволяє розкріпачити розум. Він не турбується, що хтось вважатиме його ідіотом, оскільки його фінансовий розрахунок не виправдався. Для нього по-справжньому цінна тільки реалізація важливих ідей. В результаті приймати рішення стає набагато простіше, тому що можна приділяти увагу тільки тому, що дійсно важливо. І ринок, судячи з усього, приймає його роботу на ура. У жовтні минулого року інвестиційний банк Morgan Stanley оцінив SpaceX у 100 млн доларів. Компанія змінила правила гри на ринку космічних польотів, але Маск найбільше гордий тим, що їй вдалося вдихнути нове життя в американську космічну програму. У 2020 році космічні кораблі Маска Crew Dragon відправили на Міжнародну космічну станцію шість астронавтів. Це були перші подібні запуски, здійснені з американської території, з 2011 року, коли закінчилася програма польоту “шатлів”. 6. Отримуйте задоволення Якщо ви будете дотримуватися цих порад, то за наявності певної удачі теж зможете стати неймовірно знаменитим і багатим. І тоді можна трохи розслабитися. Загальновідомо, що Маск – трудоголік, він хвалиться, що працює 120 годин на тиждень над підтриманням виробництва автомобіля Tesla Model 3. Але після нашої зустрічі у нього, ймовірно, з’явилося більше часу для того, щоб отримувати більше задоволення від життя. Він ставав героєм численних скандалів: на нього подавали до суду за наклеп, він вживав легкі наркотики в прямому ефірі і не раз писав м’яко кажучи неоднозначні пости в соціальних мережах. У 2018 році проти нього ополчився американський фінансовий регулятор, оскільки він заявив у Twitter, що планує вивести Tesla з ринку і зробити її приватною корпорацією. А коли пандемія Covid-19 призвела до закриття заводу Tesla в Сан-Франциско, він став публічно протестувати проти карантинних обмежень. У своєму Twitter він назвав паніку через коронавірус “дурістю”, а рекомендації не залишати свої будинки “примусовим позбавленням волі”, описуючи їх як “фашистські” і такі, що порушують конституційні права. Влітку він оголосив про плани позбутися від усього, що у нього є, оскільки майно його “обтяжує”. А через кілька днів після цього Маск порадував Twitter новиною, що його новонародженого сина зватимуть “X Æ A-12 Маск”. Втім, схоже, що подібна непередбачувана поведінка не заважає бізнесу Ілона Маска, і його амбіції зараз високі, як завжди. У вересні Маск пообіцяв, що протягом трьох років виведе на ринок “чарівну” машину вартістю 25 тис. доларів, а всі нові автомобілі виробництва Tesla будуть їздити на повному автопілоті. А минулий рік закінчився для Маска справжнім яскравим спалахом, коли в грудні SpaceX випробувала свою нову ракету Starship, на якій планують відправляти людей на Марс. Гігантська ракета вибухнула під час посадки після шести хвилин успішного польоту. Ілон Маск назвав ці випробування “приголомшливим” успіхом. Джерело

Маруся Чурай: правда і вигадки про українську Сапфо

Саме так – українською Сапфо – полтавчанку Марусю Чурай називають історики, літератори і знавці її творчості: за створення фактично першої української жіночої і романтичної лірики. А ще Марусю Чурай іменують дівчиною-легендою: в її житті художні образи тісно переплетені з реальними фактами. Навіть дата її народження не є точною – близько 1625 року, у часи Хмельниччини. Тому кожне нове покоління, читаючи про народну співачку, лише здогадується, що ж правда, а що ні… Маруся Чурай походила з козацького роду Батько Гордій Чурай був полковим осавулом, запальним та відважним, і страчений у Варшаві після битви проти поляків, коли Марусі ледь сповнилося 13 років. Гордія вважали народним героєм, а до вдови та доньки ставилися з великою шаною. Марусю вважали дуже вродливою Письменник середини XIX сторіччя Олексій Шкляревський у нарисі “Маруся Чурай, малоросійська співачка” так описував дівчину: «Дрібненька (тобто невелика на зріст, трохи худорлявенькая, мініатюрна складена), струнка, як струна, з маленьким, але рельєфно окресленим під тонкою вишитою сорочкою бюстиком, з маленькими ручками і ніженьками. з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглого личка, на якому виступав рум’янець, з карими очима під густими бровами і довгими віями… Голівку дівчини покривало розкішне, чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу широку косу до колін. Чарівність дівчини довершував маленький ротик з білими, як перламутр, зубками, закритий, мов червоний мак, рожевими губками… Але при цьому у Марусі було круте, трохи випукле гладеньке, сухе чоло і трохи дугоподібний, енергійний, з горбинкою ніс». Маруся Чурай склала понад 40 пісень Власне, завдяки цьому вона стала знаною не лише на Полтавщині, а й серед простого українського люду. За переказами, вона віршувала і наспівувала просто у розмові, і її рядки вмить підхоплювали інші – молодь, козаки, селяни. Її найвідоміші пісні: “Засвистали козаченьки”, “Віють вітри, віють буйні…”, “Сидить голуб на березі”, “Зелененький барвіночку”, “Нагороді верба рясна”, “Котилися вози з гори”, які досі співають в народі. Нещасливий любовний трикутник Марусю без тями кохав Іван Іскра – син гетьмана Якова Остряниці, а вона сохла за Григорієм Бобренком, сином полкового хорунжого. Навіть потайки з ним заручилася, що у перекладі на наші часи означає – віддалася. Чотири роки Маруся чекала його з війни, а після повернення дізналася про його зраду. Начебто під впливом матері Гриць одружився із донькою заможного осавула Галею Вишняківною. Маруся страждала, злягла і хотіла втопитися, але від самогубства її врятував закоханий Іван Іскра. Однак хлопець не зміг запобігти іншому відчаю дівчини. За переказами, незабаром Маруся побачила на вечорницях молоде подружжя і не витримала. Знайшла спосіб закликати Гриця на перемовини, зварила отруйне зілля – собі, щоб накласти руки, якщо він не прийде. Гриць прийшов до Марусчі Чурай, ненароком випив зілля й тут же помер. Марусю судили за навмисне вбивство. Дівчину приговорили до відсічення голови. Але від страти дівчину знову врятував закоханий Іван – він привіз грамоту Богдана Хмельницького про помилування. Документ досі зберігається у матеріалах козацького законодавства XV-XVII ст. у Центральній науковій бібліотеці АН України. Написано в ньому наступне: «В розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отже, і карати без розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, заради чудових пісень, що вона їх складала. Надалі ж без мого наказу смертних вироків не здійснювати. Марусю Чурай з-під варти звільнити». Втім, це не продовжило життя народній співачці. Маруся Чурай померла у 28 років Справжня причина її смерті так і залишилася загадкою. Одні джерела вказують, що Маруся у в’язниці підхопила сухоти і після звільнення дуже хворіла, що й призвело до смерті. Інші джерела свідчать про кількарічну покуту в монастирі, куди Маруся відправилася після суду, аби замолити свій гріх. Начебто її поховали у Полтаві. Запис про смерть Марусі був у повітових книгах, але всі вони згоріли після пожеж різних часів Половина пісень Марусі Чурай дійшла до наших днів завдяки невідомому бухгалтеру на прізвище Селегень. Він записав їх у рукописний альбом ще у 1853 році з припискою, що пісні ці створенi “Марусею, дочкою бравого полтавського урядника Гордія Чурая». Серед них були: “Засвистали козаченьки”, “Віють вітри, віють буйні…”, “Сидить голуб на березі”, “Зелененький барвіночку”, “На городі верба рясна”, “Котилися вози з гори”, «Шумить-гуде дібровонька». Авторству Чурай приписують також відому пісню “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” саме після трагічної події і вбивства коханого. Увічнена жіноча доля Любовна історія Марусі Чурай лягла в основу багатьох творів та досліджень. Велику кількість матеріалів про неї зібрав Григорій Квітка-Основ’яненко. Але на жаль, вони загублені разом з архівом письменника. Перший художній твір про співачку написав Григорій Бораковський середини ХІХ сторіччя зі слів старого козака з Полтавщини. Через кілька років Володимир Самійленко присвятив їй віршовану драму «Маруся Чураївна», Ольга Кобилянська – повість «У неділю рано зілля копала». Левко Боровиковський склав свою «Чарівницю», а Степан Руданський – «Розмай». Борис Олійник – поему «До тієї Чураївни (Парубоцька балада)», Михайло Старицький написав драму «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», а Ліна Костенко – історичний роман у віршах, відзначений Шевченківською премією. Джерело

Таємниці Кобилянської: про що не розповідають на уроках

«Ольга Кобилянська – дуже несподівана для української літератури зламу ХІХ–ХХ століть. Від нескінченних жінок-селянок – дівчат, молодиць, покриток, кумась, свекрух, невісток – її героїні відрізнялися не тільки своєю інтелігентністю, емансипованістю, нескінченними пошуками ідеалу, а й досить виразними сексуальними пориваннями. Навіть уявити складно, щоби Маруся Квітки-Основ’яненка, Мотря Нечуя-Левицького чи навіть розбещена й люта панночка-інститутка Марка Вовчка пішли в своїх просторікуваннях трохи далі за «брівоньки, як шнурочки», «віченьки, як зорі» тощо. Твори Ольги Кобилянської просто дихають непідробною живою тілесністю. «Розгубленість і страх чоловіків перед фемінізмом узагалі, і Кобилянською зокрема, пояснювалися й тим, що вона торкнулася сфери, яка не існувала для патріархальної культури. Йдеться про сексуальність», – пише Соломія Павличко. Хтозна, може, саме цей чоловічий страх і завадив Кобилянській бути щасливою? Шляхетна не “татова донька” Народилася Ольга Кобилянська в містечку Гура-Гумора на Південній Буковині 27 листопада 1863 року. Можна сказати, що їй пощастило з родиною. Мати – наполовину німкеня, наполовину полька, родичка відомого німецького поета-романтика, вивчила українську мову та прийняла греко-католицьку віру з пошани та любові до чоловіка. Батько – дрібний урядовець, шляхетського роду, з Наддніпрянщини. Ольга була вже четвертою в багатодітній родині. Великих статків не було. Незважаючи на це, мати старалася навчити доньок – хороших манер, умінню підтримати розмову, триматися в товаристві. Батько ж гадав, що його обов’язок – дати добру освіту хлопцям, а дівчата самі заміж повиходять та якось і будуть. «Якби я правильно могла описати злидні, які в нас панують… який жахливий батько… Ні я, ні Євгенія не одержуємо без лайки навіть п’ять крейцерів на листи. Ох Боже!.. Я не маю ні пошани, ні серця для мого батька… Коли батько хворів, була я цілком байдужа – це не моя вина», – ось у таких барвах описує Кобилянська свої дитячі роки. Романтична товаришка Кобилянська Своє перше кохання Ольга переживає в містечку Кімполунг, куди родина переїхала через батькову хворобу. То був хлопчик-школяр – мабуть, її ровесник. Певно, саме тоді Кобилянська і спізнала вперше страшенну неподатливість, мінливість, дуалістичність власної натури. Відмовлялася, коли хотілося погодитись. Казала «ні», коли серце твердило «так». Утікала – і прагнула залишитись. «Коли я віддавалась свобідно враженням серед природи і мрії роїлись в голові та викликали чудні почування в душі, а очі наче бачили постаті між деревами, – просилися опинитися на папері»… Усе в ній дивно перепліталося, навіть переплутувалося, змінювалося одне іншим. І все це швидко, як вітерець, що брижить воду. Згодом закохалася в родича – студента Ґеня, який приїздив на канікули. Проте він бачив в Ользі тільки товаришку, начитану й розумну дівчину. Коли він поїхав, Ольга цілий рік чекала від нього листів. Марно… Уявне життя однієї дівчини Свої перші літературні спроби Кобилянська ретельно від усіх приховувала, бо вважала їх чимось майже гріховним. Наступне кохання – урядник Альфонс Кучинський – живиться теж тільки з її багатої уяви. Щоденникові записи все сміливіші, відвертіші, з них уже прозирає щось виразно феміністичне: «Наколи б був він зажадав її від батька за жінку – її було б то щастя, здається, убило. Так інтенсивно, сильно, так безтямки любила вона його. Була б виробилася така жінка, що мужам своїм утирають ноги волоссям своїм не з покори, а з любові. Велика любов не знає жодного упокорення…» Кобилянській – сімнадцять. Сила її емоцій просто збиває з ніг. Вона спрагла, таємнича, витончена. Полюбляє їздити верхи. У неї тонкі доглянуті руки. «Гортенза, або Нарис про життя однієї дівчини» – її перша автобіографічна повість. Уявне життя однієї дівчини Свої перші літературні спроби Кобилянська ретельно від усіх приховувала, бо вважала їх чимось майже гріховним. Наступне кохання – урядник Альфонс Кучинський – живиться теж тільки з її багатої уяви. Щоденникові записи все сміливіші, відвертіші, з них уже прозирає щось виразно феміністичне: «Наколи б був він зажадав її від батька за жінку – її було б то щастя, здається, убило. Так інтенсивно, сильно, так безтямки любила вона його. Була б виробилася така жінка, що мужам своїм утирають ноги волоссям своїм не з покори, а з любові. Велика любов не знає жодного упокорення…» Кобилянській – сімнадцять. Сила її емоцій просто збиває з ніг. Вона спрагла, таємнича, витончена. Полюбляє їздити верхи. У неї тонкі доглянуті руки. «Гортенза, або Нарис про життя однієї дівчини» – її перша автобіографічна повість. “Я страшенно самотня зі своєю любов’ю, своїм болем, своїми думками й ідеями, зі своєю фантазією…” І сексуальність, і жіночий мазохізм Ользі – двадцять. Коли вона пише і їздить верхи, вона зовсім інша – смілива, вольова, незалежна. Але про це знову майже ніхто не знає. Нове її захоплення – Ернест Зерглер. Вони знайомі, спілкуються, але чоловік не сприймає Ольгу як об’єкт пожадань. Вона для нього – товаришка, рівна. «Так, мені щастить з усіма… Для них я маю надто багато в голові», – пише Кобилянська в цей час. Згодом батька звільняють з роботи, родина переїздить у Димку, а потім – у Чернівці. Ольга багато пише. Проте її стосунки з українською мовою були непростими. Більшість своїх оповідань Кобилянська писала німецькою, а потім власноруч перекладала їх українською. «Саме тому, що Кобилянська була свого роду чужинкою в українській літературі, вона і переступала через її межі, перебувала в стані трансгресії, демонструвала і сексуальність, і жіночий мазохізм… Не думаю, щоби усі жінки в ті часи вміли так писати – у цьому відношенні Кобилянська являє собою тип нової жінки», – Тамара Гундорова. Головне кохання Кобилянської З Осипом Маковеєм, редактором газети «Буковина», Ольга Кобилянська знайомиться в 1895 році. Йому – 28. Їй – 32. Вона вже тоді знала, що полюбить його. «…Я нічого від Вас не хочу вимушеного – це мене не тішить. …часом мені так, ніби в мені жили дві істоти. Одна, що думає практично, на котру можна зі всіма справами спуститися, та, що варить їсти, торгується з хлопцями о добрі вчинки і делікатно заховується – одним словом, робить всяку християнську роботу. А друга то є погана “мімоза” – шукає вибране життя: спокій, гармонію, тонкість, красу – і в’яне, як не може все найти, а як найде, то дуже щаслива, і вона йде до Вас – не зачиняйтеся перед нею, пане Маковей – бо вона не зробить Вам нічого злого”, – писала Осипу Маковею Кобилянська. “…Вона йде до Вас – відповідайте їй, бо до Вас говорить моя “поранкова душа…” Десятирічна мука серця Листи Маковея – зовсім іншої тональності: «А я… ну, я такої журби не завдам тій, котру, справді, високо ціню. І все моє поступування з Вами було досі таке, що я хотів Вас як найбільше щадити, не обіцювати того, що взагалі нікому не обіцював. …Остається симпатія душ, приязнь між нами, якої не відрікаюся, якої шукаю з Вами, знаючи, що вона мене ублагороднює…» Ці стосунки тривали десять років. Для Маковея то була просто літературна дружба, а Кобилянська вмирала від любові. Вона фамільярно називала його ведмедем. Обіцяла присвятити йому новелу, якої так ніколи й не написала. Вони жили в одному місті, але спілкувалися здебільшого листами, майже не зустрічаючись… Жінка, яка освідчилася «Я отворилася! Зрозумійте, що Кобилянська ніколи не переставала Вас любити, і перестане аж тоді, коли її серце застигне. …Тепер я переконуюсь, що страшно нещасні ті, котрі вірні так по-собачому, як я! Що Вам була моя вірність? – Нічим. Любов? – Нічим. Я завжди була нічим у Ваших очах. Як я впаду – то загину з Вашим іменем в душі», – зізнається вона. Він відповідає стримано. Часто взагалі лаконічно. Іноді – не відповідає зовсім. Врешті Кобилянська не витримує і… робить пропозицію руки й серця Маковею: «…Я би Вам ніколи такого предложенія не робила, якби не було можливості разом жити. Ви не будете під тим терпіти і не будете від нікого зависимим. … Чи маєте відвагу розпочати життя так, як Вам пропоную. Я – маю. Але Ви скажіть рішуче слово, я піду за Вами. Я би хотіла щоби Ви на мене дивилися, як на рівного собі товариша, не як на “немічну жінку”. …Про любов я тут не пишу нічого. Се свята, велика, окрема річ. … Я від Вас старша о 3 цілісінькі роки. …Я не відчуваю тої різниці… Я їх затру, тії роки, і они не стануть нам на заваді…” “Не знаю, як приймете мої слова, звичайно, дівчата самі їх не кажуть. Але я не іду звичайною дорогою дівчат» Як вбити душу свою… Маковей замовк. Відсторонився. Відсахнувся. Злякався? Не зважився? Хотів іншого? Вона б не мала сама пропонувати? Вона би мала терпляче чекати його пропозиції? Але ж – вона не йде «звичайною дорогою дівчат», вона не якась обивателька, вона – Кобилянська, зрештою. Утім, Маковей теж пише їй. Проте не відсилає листів. Пише так: «…бо з ніякої моєї відповіді, що я можу дати, ви не можете бути вдоволені, але, вірте мені, я хочу остатися вашим приятелем, і хоч вам того замало, я думаю, що се більше, як любов». Не знаючи про ці листи, Кобилянська страждає. Звіряється то Лесі Українці, то Василеві Стефанику: «Можете собі уявити мій настрій душевний. Та я про те не можу з ніким говорити. На моїй долі написано, ні – нап’ятновано, що вона від початку життя до кінця лиш коритися має. Скажіть, що робити, аби скам’яніти, аби вбити душу свою, заморозити чувство своє – і стати людиною розумною, котра має що їсти і пити, і котрій не слід нічого більше? Розумієте?» Згодом Осип Маковей одружиться з молодою, з двадцятип’ятирічною Біла мрія пані Ольги Осип Маковей переконуватиме всіх, що саме такого одруження і життя хотів. Кобилянська так і не зможе повірити, що він щасливий з тією «куркою домовою». Думатиме, що він одружився на грошах. До кінця так думатиме. Вона ще отримає офіційну пропозицію одружитися – від чеха Франца Правнічка. Але їй уже не хотітиметься заміж. У 1919 Ользі Кобилянській уже 56. Вона пише заповіт: «Будьте здорові і згадуйте мене. Я ніколи не була щаслива. Найкращі хвилини були в мене, коли я писала і закінчувала мої твори. До так званої “слави” була я в глибині душі холодна. Любила я мої мрії, гори, зірками засіяне небо, іноді – рівнини, осінь і свого Небесного суддю. Всіх тих небагатьох чоловіків, яких я любила, я пізніше зневажала, за виключенням Сріблянського і одного лікаря з Наугайма… Все інше було некультурне і зневажливе»… Осип Маковей помер у 1925 році. У день його похорону Кобилянська блукала в горах і плакала. За щастям, за своєю «білою мрією», врешті – за морем, якого так і не побачила. За тим, що так і не встигла повести коханого до двох своїх улюблених гір – Рунга і Магури. «Здавалося, що Рунг і Магура розділені навіки. В долині, що їх розлучала, лежало множество гострого каміння…» До речі, найкраща подруга Ольги Кобилянської Софія Окуневська – не менш видатна жінка. Уродженка Тернопільського повіту Королівства Галичини і Володимирії Австро-Угорської імперії, вона була першою українською жінкою лікаркою-гінекологом. Вона рятувала тисячі жінок, але не змогла врятувати себе і своє жіноче щастя…  Джерело

Історія «Щедрика»: від колядки до всесвітньо відомого хіта

Увесь світ підхопив українську щедрівку, і співають “Carol of the Bells” не задумуючись, чия це Різдвяна пісня і хто створив аранжування. Але ось питання: звідки увесь світ насправді дізнався про українську щедрівку в хоровому опрацюванні вчителя музики з Поділля Миколи Леонтовича ?Найвірогідніша версія є такою: у 1919 р. у Києві за дорученням С.Петлюри була заснована Українська республіканська капела, завданням якої було популяризувати українську музику закордоном. Ця капела і справді об’їздила всю Європу і Північну Америку, створюючи фурор своїм виконанням народних пісень та творів українських композиторів. Ось як писали про виступ капели американські рецензенти: «Серце України таємниче й зворушливе: воно або б’є джерелом в своєрідному гуморі, або сумує в трагедії; народна душа, під тягарем репресії заховала ідеали в традиції такі ж старі, як стара історія їх раси. Все це знаходить вираз в музиці України. … Знову й знову слухачі сиділи зачаровані коли мелодія досягла своєї повноти, або затихала в єдиному акорді чудової гармонії. Людина могла чути тріпочучі тони віолончелі, делікатні обертони скрипки, журливий комиш і дерево… аж поки це не ставало неймовірним, що там не має супроводу, окрім чоловічого голосу». Ось і існує версія, що у виконанні Української республіканської капели, яка виступала з “Щедриком” навіть в “Карнеґі-Холі” у Нью-Йорку, світові так сподобався українська щедрівка, що вони без вагань почали її виконувати з англійським текстом. Автором тексту “Carol of the Bells” є, до речі,  виходець з української діаспори Петро Вільховський (у більшості англомовних статей подається як популярний американський композитор – Peter Wilhousky). Ось так і співає увесь світ українську щедрівку в аранжуванні та англійські слова українських діячів. Підтвердженням цьому є навіть найпопулярніший американський різдвяний фільм – “Сам удома” (Home Alone), де також звучить “Щедрик”! Джерело

Як хлопець з українського села став мільярдером: історія успіху засновника WhatsApp

Уродженець України Ян Кум, який імігрував у США, за 20 років пройшов шлях від виживання завдяки соціальній допомозі до створення найпопулярнішого в світі мобільного месенджера. Всі ми хотіли б прокинутися одного ранку успішними людьми: мати гроші і всесвітню славу. Нам хочеться досягти певних вершин у своєму житті. Це одна з небагатьох причин, за якими ми звертаємося до історій успіху відомих людей, адже в їхніх історіях ми намагаємося почерпнути цінні поради для себе. Людина, про яку ми вам сьогодні розповімо, змінила світ, створивши ту річ, про яку зараз знає кожен, хто використовує смартфон – месенджер WhatsApp. Цю людину звуть Ян Кум, він народився і виріс в невеликому селі неподалік від Києва у кінці 70-х. У 16 років Кум разом з матір’ю емігрував в США. За програмою соціальної підтримки вони отримали маленьку квартиру з двома спальнями. Його батько перебратися за океан так ніколи і не зміг. Мати Кума перевезла валізи, набиті ручками, олівцями і стосом з 20 радянських зошитів, щоб не витрачатися на канцелярію в США. На перших порах вона підробляла нянею, а Ян підмітав підлоги в продуктовому магазині. Сім’я ледве зводила кінці з кінцями. Коли матері Кума діагностували рак, їм доводилося виживати за рахунок її допомоги по інвалідності. Ян навчився вільно спілкуватися англійською, але ніяк не міг звикнути до поверхневого стилю спілкування американських студентів, постійно згадуючи про українських друзів, з якими пліч-о-пліч провів десять шкільних років. “Там ти встигаєш дізнатися про людину практично все”, – каже він. У школі, як і всі хлопці, Ян міг годинами грати з друзями в футбол, а взимку – в хокей. Однак, найбільше до душі йому стали заняття боксом. Напевно, не випадково підліток вибрав саме цей вид спорту, адже він простий і зрозумілий, має суворі правила і вимагає повної самовіддачі. Але головне, що засвоїв Ян від свого тренера – не дивлячись на все, тримати удар. Оскільки життя було нелегким, Кум віддавав навчанню всі свої сили та без особливих зусиль вступив до Університету Сан Хосе. На одному з підробітків він познайомився зі співробітником Facebook Браяном Актоном, який розгледів у студентові талант і допоміг йому влаштуватися в Yahoo, що була в той час однією з найбільш престижних компаній, мрією багатьох. Заради “роботи мрії” Кум кинув університет. Саме в Yahoo Кум отримав неоціненний досвід, дізнавшись зсередини інтернет-індустрію і познайомившись з людьми, які потім стануть інвесторами WhatsApp. Кум продовжував підтримувати близьку дружбу з Актоном. За час роботи в Yahoo Кум зумів назбирати непогані заощадження – близько півмільйона доларів. Вони могли дозволити йому деякий час не хвилюватися про пошук роботи і оцінити, чим він хоче зайнятися тепер. Кум відчував, що майбутнє за “соціальними” проектами і намагався влаштуватися працювати в Facebook, проте отримав відмову. Кум не розумів, куди докласти свій талант, до тих пір, поки в 2009 році не купив собі iPhone і не усвідомив, наскільки великі перспективи відкриває App Store. Тоді розробник вирішив, що зараз – ідеальний час для створення мобільного додатку. Буквально через кілька місяців програма вийшла в App Store, проте популярністю не користувалася. Додаток не завантажили і сотні разів. Кум розчарувався і був готовий все кинути і спробувати влаштуватися хоч на якусь роботу, проте його умовили ще трохи почекати. Допоміг випадок – якраз в цей час Apple реалізувала функцію push-повідомлень в iOS і Кум швидко додав їх підтримку в програму. Кум перепрофілював WhatsApp в повноцінний месенджер і незабаром отримав чверть мільйона завантажень. З тих пір популярність проекту почала зростати вірусними темпами: чим більше з’являлося користувачів, тим швидше починала рости абонентська база. На початку 2013 року додатком активно користувалися понад 200 мільйонів людей по всьому світу, що перетворило його в безумовного лідера галузі. Після цього стало ясно, що WhatsApp – це всерйоз і надовго, так що розробники вирішили знову зробити програму безкоштовною для скачування. Доленосним для Яна Кума став 2014 рік, коли Facebook придбав його месенджер WhatsApp за космічні 19 мільярдів доларів. Це була одна з найбільших угод в інтернет-індустрії. Ян Кум вибрав символічне місце для укладення угоди про продаж месенджера WhatsApp соціальній мережі Facebook. Разом з другим засновником сервісу Брайаном Ектоном і партнером венчурного фонду Sequoia Capital Джимом Гетцем Кум відправився в непримітний нежитловий білий будинок в декількох кварталах від штаб-квартири WhatsApp в каліфорнійському Маунтін-В’ю. Тут раніше розташовувався офіс некомерційної організації North County Social Services, куди 37-річному Куму свого часу доводилося звертатися, щоб отримувати їжу по соціальних талонах. Тепер три ключових для WhatsApp фігури поставили в історичній будівлі підписи під документом, затвердивши угоду, яка відразу зробила засновників месенджера мільярдерами. Сьогодні Ян Кум – головний виконавчий директор компанії і входить до Ради директорів Facebook. Його стан оцінюється в майже 9 мільярдів доларів. При цьому він залишається простим працьовитим хлопцем. Як і раніше всі будні, а іноді і вихідні проводить на роботі. А ще Ян не любить, коли його називають підприємцем, оскільки таким себе не вважає. І гроші для нього не самоціль. Мовляв, створював компанію зовсім не з метою заробити побільше, а щоб зробити життя людей зручним. Джерело

“Він був дуже гордим українцем”: донька зірки Голлівуду розповіла про оскароносного батька

Поки каліфорнійська спека полудня присипляє блакитну траву на Голлівудських пагорбах, її чорний приземистий Пріус стрілою ріже каньйони цієї місцини. Американка Голлі слухає курс із вивчення української й – напружено стежить за дорогою. Щоразу її рука тягнеться до кнопки й відмотує запис, щоби знову почути незнайомі слова. “ТАТУ, ЧОМУ Ж ТИ НАС НЕ НАВЧИВ УКРАЇНСЬКОЇ ЩЕ В ДИТИНСТВІ, КОЛИ ЦЕ БУЛО ТАК ЛЕГКО?”, – КАЖЕ ВОНА. За кермом 67-річна Голлі Паланс. Наприкінці 1970-х її зірка засвітилася спершу в британському, а згодом і американському кіно. Проте їй, дочці знаменитого голлівудського актора українського походження Джека Паланса, не судилося досягнути батькової слави. Але саме це хвилює Голлі найменше. Тато навчив її головному – понад усе треба бути чесною з собою. А ще – він прищепив їй любов до далекої України. Це тому через більш ніж десятиліття від дня його смерті, за кермом автомобіля в далекій Каліфорнії, вона вчить українську й планує мандри на далеку Тернопільщину, щоби вперше відвідати село свого дідуся. Її батько Джек Паланс походив із української родини шахтаря, що приїхала на заробітки до штату Пенсильванія. Перш, ніж стати зіркою голлівудських вестернів й отримати “Оскар” за кращу роль другого плану у 1992 році, він спробував себе в найнеймовірніших професіях: боксера, двірника, пілота. В історії кіно він запам’ятався ролями грубуватих ковбоїв, друзям – простотою й запальним гумором, а от для Голлі все це лише узагальнення. Бо її Джек Паланс був “неймовірним – складним і дуже простим водночас”. – Я була татовою донькою і я його обожнювала, – пригадує Голлі. – Саме тому мені дуже важко виокремити якийсь один спогад про нього. Коли я вийшла заміж й народила дітей, мій чоловік, як кінорежисер, часто мусив їздити на локації. Тоді батько приїжджав й залишався з нами. В той час татові було десь 70. Він був найкращим дідусем в усьому світі. Він був настільки добрим з моїми дітьми – Лілі та Спенсером… вони називали його Пакі. Це ім’я вигадала моя донечка, якій все не вдавалося вимовити “грендпа”. Ми багато мандрували родиною, коли він знімався у Європі. Тож зі своїх дитячих спогадів я теж маю купу історій. Він дуже любив читати нам, коли ми були маленькими. Моєю улюбленою книжкою була фантастична новела Мері Нортон “Позичальники”. То була історія про малесеньких чоловічків, які під дошками підлоги мали власний дім й любили позичати речі з горішнього будинку, де живуть “звичайні” люди. Наприклад, чоловічки могли взяти сірникову коробку і перетворити її на ліжко. А кришечку від пляшки – на свій стіл. Ще батько готував неперевершені голубці. Часом він влаштовував змагання з братом і сестрою на кращі голубці. Вони завжди сперечалися чи класти в них квашену капусту або гриби. Мій тато клав і те, й інше. Саме він навчив мене робити голубці. Але навіть краще за мене їх робить моя сестра Брук. В цьому вона просто фантастична. Часто він допомагав мені писати вірші в школу. Коли мені було 11-12 років, нам дали домашнє завдання: написати поезію для школи. Пам’ятаю, як ми сиділи на задньому дворику й він давав мені поради. Він був дуже гарним слухачем. І казав мені: “Про що ти хочеш написати?”. А я відповідала: “Це має бути щось про Абраама Лінкольна. Я написала перший рядок: Abraam Linkoln was big and strong”, і тато перепитав мене: “А якою може бути рима до слова “Strong?” Я відповіла: “Не знаю тато, а ти як думаєш?” Він відповів: “А як щодо того щоб сказати wrong? Відтак я написала: “Abraam Linkoln was big and strong, I’ve heard that he never did anything wrong” (Абрагам Лінкольн був великим і сильним, І я чула, що він ніколи не помилявся – в перекладі з англ. – авт.). Одні з найщасливіших років ми провели з ним на ранчо. Коли мені було 16, моїй сестрі Брук 14, а брату Коді 11 років, тато купив ранчо за Лос-Анджелесом. Ранчо нагадувало йому Пенсильванію, де він народився й виростав і, думаю, це була головна причина, чому він його купив. На той час наші батьки були розлучені, але ми їздили до батька на вихідні. Він вчив нас – їздити верхи на конях, не боятися підходити до корів і годувати їх. Також у нього було маленьке телятко Вакка, яке він безмежно любив. Він ставився до нього так, ніби це була його величезна собака. Вацці та ще одному улюбленцю – півню Емілі – було дозволено заходити в дім. Батько багато чому мене навчив. І хоча зараз у моєму домі не живуть ані кури, ані телята, той час залишається в моїх спогадах незабутнім і кумедним. Мій батько був ексцентричним, складним і йому надзвичайно важко давалося життя в місті. Саме тому у нього були тисячі акрів біля Тегачапі, в Каліфорнії. Там йому подобалося жити. Так само, як йому подобалося жити в Пенсильванії, де він також мав ферму. Я б сказала, що він був сільською людиною. Любов до села передав йому мій дідусь Джон Палагнюк, якого ми називали Джеджі. Джеджі помер, коли мені було п’ять чи шість років. Я його бачила всього кілька разів у Пенсильванії. Мій батько його ідеалізував. У селі всі кликали дідуся – Великий Джон. Він був у церковному хорі, працював актором, писав книжки, а ще був надзвичайно знаменитий тим, що міг підняти стіл у барі за допомогою самих лише зубів. Я ніколи не бачила фотографії на підтвердження цього, і в таке, звісно ж, важко повірити, але мій тато розповідав цю дивовижну історію безкінечну кількість разів. Мій дід не став актором: він помер від захворювання крові, коли йому було 55 років, але він передав любов до акторської гри сину… Цікаво, що в Голлівуді батько не соціалізувався, оскільки не почувався там комфортно. З ним ніколи не було тяжко, але він був непростим. Він був дуже складним і водночас дуже скромним. Коли він приїхав з моєю мамою до Каліфорнії на початку 1950-х, спершу вони ходили на вечірки в Голлівуді, але щоразу він почувався там ніби був не в своїй тарілці. Навіть не знаю як це пояснити. Він був тим, хто відправився з рідного штату на пошуки нового життя. Я не хочу сказати, що він почувався винним, але, думаю, він хотів бути чесним із собою й зі своєю родиною в тому, ким він був насправді. Він був дуже гордим, і його батьки так само дуже-дуже пошилася його досягненнями. На Оскарівську церемонію він попросив мене піти разом із ним. І ви ж знаєте, що сталося? Він впав на підлогу й почав відтискатися. Важко описати, що я тоді переживала. Адже коли у вас є батьки, вам хочеться просто, щоб вони були нормальними… Але коли він почав відтискатися, я подумала: “О, Господи… о, Господи, що він робить?” Та наш друг, який сидів поряд заспокоїв мене: “Припини хвилюватися, – сказав він. – Це тобі здається, що він витворяє щось недоладне, бо він твій батько, а решті здається, що зараз він фантастичний”. Коли через багато років я переглядала запис того моменту, я думала, що батько тоді й справді був чудовим. Він як ніхто вмів скрізь залишатися тим, ким він був. Він ніби заявляв усім: “Я є я. І вам не обов’язково мене любити. Я сподіваюсь, що ви будете, але якщо ні, то біс із вами”. До Голлівуду він був боксером і двірником. Не було жодної справи, яку б він вважав нижчою чи негідною. Він дуже тяжко працював і хотів досягнути успіху. І якщо він і вчив нас чомусь, то робив це своїм прикладом. Він був свого роду тихим чоловіком. Не надто любив багато розповідати, що саме нам треба робити. Він ніколи не казав: “Ти маєш стати лікарем, або ти мусиш вивчитися на юриста”. Ні. Все що він казав було: “Працюй старанно, роби те, що тобі до душі, й будь щасливою”. Він був людиною з величезним відчуттям поваги, тож ніколи не втручався в моє життя, щоб сказати, що мені слід робити. Здається, професію я обрала під його впливом. Це було щось на кшталт – або ти виходиш із системи або залишаєшся у ній. Я мала дуже багато щасливих дитячих спогадів із наших мандрів Європою – ми жили в Берліні, Женеві, Римі. Я ходила до школи у всіх цих трьох містах, поки він працював. Отже Європа для мене була дуже щасливим місцем. Відтак, коли мені було 19 років, я вступила до Лондонської школи драми, де вивчилася на актрису. Лондон – і досі моє улюблене місто. Після навчання я залишилася працювати в Британії на сім чи вісім років. Тоді я працювала в театрі, на ВВС. Зіграла епізодичні ролі в таких фільмах, як “Омен” (Голлі виконувала роль доглядальниці Омена – авт.). Але після цього я повернулася до США – в Нью Йорк. Батько давав мені багато професійних порад, коли я почала зніматися в кіно. Він казав наскільки важливо бути справді присутньою в момент зйомок і цілковито відкриватися, дозволяти камері наближатися до тебе. Згодом, коли я пішла з кіно в журналістику, батько час від часу запитував мене: “Ти точно оце вирішила, що більше не повернешся в кіно?” І я йому відповідала: “Не хвилюйся тато, я зробила правильний вибір”. У мене не було того захоплення акторським ремеслом, яке мав мій батько, не було тієї пристрасті. Коли я вийшла заміж і народила дітей, я відпустила думку, що обов’язково маю стати актрисою. Я не була настільки успішною, як мені хотілося, і вважала, що якщо вже бути акторкою, то великою, а коли не бути великою, то не варто нею бути взагалі. Так я стала журналісткою. Цікаво, що батько був випускником Стенфорда саме за спеціальністю журналістика, але працювати журналістом він не захотів бо зрозумів, що журналісти багато не заробляють. З ним не завжди було легко, але він був дуже оригінальною людиною. Він також був письменником. Ми навіть не знали, що написати на його могильному камені в Пенсильванії. Нам справді треба було добре подумати, що саме там написати, і в решті решт ми вирішили – актор, художник і письменник. Він був чесний сам із собою і навчив цьому також і нас. Не минуло і дня, щоби я за ним не сумувала. Але знаєте – наші батьки насправді нас не залишають, вони завжди поряд із нами в наших серцях. Я вибрала на небі зірку, його зірку – і тепер щоразу, коли хочу з ним поговорити, я звертаюся до неї. Я вперше відвідаю Україну у вересні цього року. Батько був дуже гордим українцем і завжди підкреслював, що походить із України. Тому це для мене буде особлива поїздка. Зараз слухаю україномовні курси, коли веду машину і кажу сама собі: “Тато, а чому ти не навчив нас української, коли ми були малими і це було так легко зробити?” Зараз це набагато важче… До речі можливість поїхати в Україну була дуже несподіваною. У вересні у Львові відбудеться конгрес ПЕН-клубу. Там мій чоловік буде представляти США. Коли я довідалася, що конгрес ПЕН-клубу буде у Львові, я вигукнула: “Чудесно! Я їду з тобою!” Ця подія здалася мені гарною нагодою, відвідати село Іване-Золоте на Тернопільщині, звідки походив мій дід. Я знаю, що там у мене є кузина – Ліда. Сподіваюся її зустріти. Мені 67 і я думаю, що вона має бути такого ж віку. Рішення відвідати Україну я прийняла після того, як побачила документальний фільм “Переломний момент”. Це неймовірно сильний фільм. Після його перегляду мені стало зрозуміло, наскільки ми американці ігноруємо всю ту ситуацію, що нині є в Україні. Я хочу вірити всім моїм серцем, що світ буде стежити за тим, що відбувається на східному кордоні України. Джерело

Історія українки, що підкорила одного з наймогутніших правителів світу

Роксолана, улюблена дружина султана Османської імперії, муза для письменників та художників, і при цьому вправний дипломат та політик. Історія українки Насті Лісовської, що підкорила серце одного з наймогутніших правителів Османської імперії, окутана легендами. За деякими даними, доньку рогатинського священика викрали татари, коли їй ще не було 16. У Стамбулі на невільницькому ринку її помітив  візир султана і подарував її падишаху як наложницю. В гаремі українку одразу почали називати  “Хюрем” – тобто та, що сміється. Таке прізвисько  дівчина отримала за гострий язик та розкутий сміх. Вона була дуже жадібна до знань, одразу почала вчити турецьку мову та читати Коран. Після першої ночі, проведеної з Сулейманом, вона відмовилась від коштовностей, та попросила одного – доступу до бібліотеки. Темперамент та розум відразу полонили султана, він забув про інших своїх жінок та наложниць. Адже з Роксоланою він  не лише проводив ніч, з нею він міг обговорювати й важливі політичні процеси. Роксолана була розумна, розсудлива та холоднокровна. Вона розуміла, що у статусі наложниці ані в неї, а ні у її дітей, народжених від султана, – майбутнього нема. Тож  аби стати справді важливою персоною в імперії вона вдалась до хитрощів. Роксолана заявила Сулейману, що хоче побудувати мечеть, аби спокутувати свої гріхи. Але будувати храм має право лише вільна жінка. Султан в ту ж мить подарував коханій волю. А вже наступної ночі темпераментна українка нахабно вигнала володаря Османської імперії зі свого ліжка, мовляв, вільна жінка не має права ділити ложе з чоловіком без шлюбу. Про це  вчить Коран.   Так, за 200 років існування Османської імперії проста наложниця вперше стала дружиною султана. З часом Настя стала в Туреччині серйозним політичним гравцем. Вона приймала послів, султан радився з не щодо важливих державних справ. Провела українка в імперії цілий ряд реформ. Зокрема, дослідження документів імперії свідчать, що саме Роксолана стала ініціатором створення системи регулярних надходжень коштів для догляду святинь в Єрусалимі. Їй належала ідея поглибити бухту порту на березі Стамбулу. Це неабияк пожвавило торгівлю країни.  Також Роксолана будувала мечеті, лікарні та притулки біля невільницьких базарів у Стамбулі. Історія Насті Лісовської, що стала могутньою Роксоланою цікавить не лише українців. Нею надихались художники та поети. Про неї писали польські, німецькі та фінські письменники.  А портрет Роксолани та Сулеймана можна побачити в самому Луврі. Джерело

Послухай інших і зроби навпаки: історія успіху Ілона Маска

Скільки разів вам радили зосередити свої зусилля на чомусь одному, на тому, в чому ви дійсно гарні? Ким би ви не були – спортсменом, або художником – загальноприйнята мудрість протягом десятиліть для усіх звучить однаково: спеціалізація веде до набуття майстерності, яке є запорукою успіху. Безумовно, це правило спрацьовувало незліченну кількість разів, інакше воно не стало б загальноприйнятим. Але ось одного разу з’явився Ілон Маск, який, здається, зосередився на всіх речах відразу – роблячи революцію в кожній галузі, на яку він звертає увагу. Звичайно, прийнято вважати, що великий успіх до Маска прийшов після його роботи в PayPal, а також завдяки його легендарній трудовій етиці. Але деякі особливо спостережливі експерти підозрюють, що головним секретом його численних успішних проектів є відсутність у нього концентрації на будь-якій одній спеціальності або галузі. Підприємець і автор книг Майкл Сіммонс уважно вивчив особистість Ілона Маска і його кар’єру. «Я називаю таких людей, як Ілон Маск,« експертами-універсалами », – написав Сіммонс. – Вони займаються ґрунтовним вивченням відразу цілого ряду різних областей, що дозволяє їм прийти до розуміння більш глибоких принципів, які пов’язують ці області, а потім застосовуючи ці принципи в своїй основній діяльності ». Дійсно, в деякій мірі успіх Маска, як пояснює Сіммонс, полягає в тому, що замість того, щоб стати всезнаючим фахівцем в якійсь вузькій області, як це заохочується більшістю, Ілон завжди жадібно цікавився тим, як працюють найрізноманітніші області. І це дозволяло йому з користю застосовувати інформацію, яку він дізнавався в одній сфері, в абсолютно інших областях. Очевидно, що саме завдяки цій якості Маска відбулися деякі одні з найбільш його інноваційних починань. Він встановив, як можуть бути пов’язані сонячна енергія і електромобілі «Тесла», а також штучний інтелект і то, завдяки чому електромобілі будуть їздити на автопілоті. Цей спосіб «передачі знань» дозволяє домагатися ще більшого прогресу – може бути, одного разу з’явиться можливість до «Тесла» приєднувати нейронний «шнур», з’єднаний з мозком водія. Заклики до міждисциплінарних досліджень і співпраці між різними областями звучать давно. Але ринок все більше переповнюється, і конкуренцію на ньому здатні витримати тільки справжні фахівці будь-якого вузького профілю. І чим більше такі фахівці набувають досвіду, тим вище вони цінуються. Тому на універсалів і вішають ярлик невдах. Але, як показує історія Маска, правда може полягати в тому, що через бум на фахівців вузького профілю в зв’язках між галузями існують величезні прогалини. Джерело

Українці розробили плавучий сміттєпереробний завод, який почистить океани

«Творча група NiceCube з Миколаєва на замовлення компанії Ocean Polymers розробила унікальний інноваційний проект розміщення сміттєпереробного заводу прямо на борту корабля. За основу взятий старий корабель та обладнаний плазмовою установкою для піролізу (теплова деградація – «розчинення вогнем») органічних та неорганічних речовин для інтенсивного очищення морських акваторій від поверхневого сміття. Такі судна зможуть плавати океанами, річками та навіть озерами», – йдеться у повідомленні. Зокрема, розробники пишуть, що пластик та інше сміття буде зібране кораблем, висушене, подрібнене і підготовлене для трансформацій, а потім зберігатиметься як чистий синтетичний газ, що використовуватиметься для подачі палива на човні. Джерело

Вражаюча історія українки Віти Кін, яка перетворила вишиванки на світовий тренд

Вишиванка пройшла шлях століть, щоб стати традицією і кілька модних сезонів, щоб стати об’єктом бажання для мільйонів дівчат у всьому світі. До еволюції народного одягу доклала руку Віта Кін – український стиліст, дизайнер і фотограф створила лінію Vyshyvanka by Vitakin, базою яких стали наряди, декоровані контрастною вишивкою. У 2014 році вона придумала сукні-вишиванки, які миттєво стали Instagram-феноменом, а в 2015 році The Wall Street Journal назвав їх найпопулярнішими літніми сукнями року. Їх зняли головні глянцеві журнали світу, за право їх продавати билися головні світові ритейлери. На Net-a-Porter весь запас вишиванок розкупили за півгодини. Віта Кін здобула всесвітню популярність завдяки своїй колекції оригінальних вишиванок, що отримала назву VYSHYVANKA BY VITA KIN. Автентичні сукні, блузи та комбінезони, випущені під девізом Chic Nationale, викликали фурор серед київських модниць і не тільки – Віта отримує величезну кількість замовлень з різних країн. Ім’я українки Віти Кін все частіше згадується на сторінках провідних тематичних видань. Наприклад, Harper’s Bazaar зазначив: дизайнер придбала культовий статус. Підтримав таку оцінку і The Telegraph, охрестивши її марку «хітом нинішнього літа». А редактор Playing Fashion Роберт Міщенко появу Віти серед вітчизняних дизайнерів вважає феноменом. Давно стежу за її особистим стилем, який відрізняється від того, що можна побачити в Києві, – коментує він для преси. Створення VYSHYVANKA BY VITA KIN У Нью-Йорку українському дизайнеру порадили зосередити свою увагу на чомусь конкретному, щоб не роздумувати на кількома ідеями одночасно. Оскільки Віті подобаються орнаменти, то в неї з’явилась ідея робити автентичні светри. Купивши кашемір та спільно з ілюстратором придумавши орнаменти, українка передала ескізи на фабрику. Коли светри пішли у виробництво, дівчина випадково познайомилася з людиною, яка приголомшливо вишивала – так і народилась ідея вишиванки. Найщасливіший день був, коли Віті подзвонили з фабрики і повідомили, що всі її яскраві светри випадково пофарбувалися в чорний колір. Вона їх забрала, викинула і навіть не сварилася з фабрикою – просто забула про светрах і адаптувала свою ідею на тканину. Льон в Україні дуже хорошої якості, а для вишивки український дизайнер використовує високоякісні нитки з Німеччини – ось формула успіху Віти. Пристрасть Віти – сімдесяті: на них припало її дитинство. Мама Кін була модницею: Я стояла в школі і сподівалася, що вона прийде, поки діти ще не розійшлися, щоб всі побачили, яка вона крута. Я пам’ятаю стиль сімдесятих, він був дійсно приголомшливим і дуже доброзичливим, – згадує дівчина. Свої роботи дизайнер продає через Instagram. Сторінки в соціальній мережі їй вистачило, щоб відчути, що таке успіх. Зараз же клієнткам доводиться чекати по кілька тижнів на бажану вишиванку, яка до того ж коштує більше тисячі фунтів. Незважаючи на цю популярність, дизайнер заявляє, що не має амбіцій створювати модну імперію, названу своїм ім’ям. Їй цілком комфортно творити в нинішніх умовах, а все, що потрібно – тільки час для створення нових зразків одягу. Все, що я хочу робити – це лежати на пляжі сонячним днем, придумувати нові моделі вишиванок та продавати їх в Instagram. Мої умови: 100% передоплата, 21 день очікування, оплата доставки і тільки два розміри на вибір, – розповіла Кін. Джерело