Історія українки, що підкорила одного з наймогутніших правителів світу

Роксолана, улюблена дружина султана Османської імперії, муза для письменників та художників, і при цьому вправний дипломат та політик. Історія українки Насті Лісовської, що підкорила серце одного з наймогутніших правителів Османської імперії, окутана легендами. За деякими даними, доньку рогатинського священика викрали татари, коли їй ще не було 16. У Стамбулі на невільницькому ринку її помітив  візир султана і подарував її падишаху як наложницю. В гаремі українку одразу почали називати  “Хюрем” – тобто та, що сміється. Таке прізвисько  дівчина отримала за гострий язик та розкутий сміх. Вона була дуже жадібна до знань, одразу почала вчити турецьку мову та читати Коран. Після першої ночі, проведеної з Сулейманом, вона відмовилась від коштовностей, та попросила одного – доступу до бібліотеки. Темперамент та розум відразу полонили султана, він забув про інших своїх жінок та наложниць. Адже з Роксоланою він  не лише проводив ніч, з нею він міг обговорювати й важливі політичні процеси. Роксолана була розумна, розсудлива та холоднокровна. Вона розуміла, що у статусі наложниці ані в неї, а ні у її дітей, народжених від султана, – майбутнього нема. Тож  аби стати справді важливою персоною в імперії вона вдалась до хитрощів. Роксолана заявила Сулейману, що хоче побудувати мечеть, аби спокутувати свої гріхи. Але будувати храм має право лише вільна жінка. Султан в ту ж мить подарував коханій волю. А вже наступної ночі темпераментна українка нахабно вигнала володаря Османської імперії зі свого ліжка, мовляв, вільна жінка не має права ділити ложе з чоловіком без шлюбу. Про це  вчить Коран.   Так, за 200 років існування Османської імперії проста наложниця вперше стала дружиною султана. З часом Настя стала в Туреччині серйозним політичним гравцем. Вона приймала послів, султан радився з не щодо важливих державних справ. Провела українка в імперії цілий ряд реформ. Зокрема, дослідження документів імперії свідчать, що саме Роксолана стала ініціатором створення системи регулярних надходжень коштів для догляду святинь в Єрусалимі. Їй належала ідея поглибити бухту порту на березі Стамбулу. Це неабияк пожвавило торгівлю країни.  Також Роксолана будувала мечеті, лікарні та притулки біля невільницьких базарів у Стамбулі. Історія Насті Лісовської, що стала могутньою Роксоланою цікавить не лише українців. Нею надихались художники та поети. Про неї писали польські, німецькі та фінські письменники.  А портрет Роксолани та Сулеймана можна побачити в самому Луврі. Джерело

Послухай інших і зроби навпаки: історія успіху Ілона Маска

Скільки разів вам радили зосередити свої зусилля на чомусь одному, на тому, в чому ви дійсно гарні? Ким би ви не були – спортсменом, або художником – загальноприйнята мудрість протягом десятиліть для усіх звучить однаково: спеціалізація веде до набуття майстерності, яке є запорукою успіху. Безумовно, це правило спрацьовувало незліченну кількість разів, інакше воно не стало б загальноприйнятим. Але ось одного разу з’явився Ілон Маск, який, здається, зосередився на всіх речах відразу – роблячи революцію в кожній галузі, на яку він звертає увагу. Звичайно, прийнято вважати, що великий успіх до Маска прийшов після його роботи в PayPal, а також завдяки його легендарній трудовій етиці. Але деякі особливо спостережливі експерти підозрюють, що головним секретом його численних успішних проектів є відсутність у нього концентрації на будь-якій одній спеціальності або галузі. Підприємець і автор книг Майкл Сіммонс уважно вивчив особистість Ілона Маска і його кар’єру. «Я називаю таких людей, як Ілон Маск,« експертами-універсалами », – написав Сіммонс. – Вони займаються ґрунтовним вивченням відразу цілого ряду різних областей, що дозволяє їм прийти до розуміння більш глибоких принципів, які пов’язують ці області, а потім застосовуючи ці принципи в своїй основній діяльності ». Дійсно, в деякій мірі успіх Маска, як пояснює Сіммонс, полягає в тому, що замість того, щоб стати всезнаючим фахівцем в якійсь вузькій області, як це заохочується більшістю, Ілон завжди жадібно цікавився тим, як працюють найрізноманітніші області. І це дозволяло йому з користю застосовувати інформацію, яку він дізнавався в одній сфері, в абсолютно інших областях. Очевидно, що саме завдяки цій якості Маска відбулися деякі одні з найбільш його інноваційних починань. Він встановив, як можуть бути пов’язані сонячна енергія і електромобілі «Тесла», а також штучний інтелект і то, завдяки чому електромобілі будуть їздити на автопілоті. Цей спосіб «передачі знань» дозволяє домагатися ще більшого прогресу – може бути, одного разу з’явиться можливість до «Тесла» приєднувати нейронний «шнур», з’єднаний з мозком водія. Заклики до міждисциплінарних досліджень і співпраці між різними областями звучать давно. Але ринок все більше переповнюється, і конкуренцію на ньому здатні витримати тільки справжні фахівці будь-якого вузького профілю. І чим більше такі фахівці набувають досвіду, тим вище вони цінуються. Тому на універсалів і вішають ярлик невдах. Але, як показує історія Маска, правда може полягати в тому, що через бум на фахівців вузького профілю в зв’язках між галузями існують величезні прогалини. Джерело

Українці розробили плавучий сміттєпереробний завод, який почистить океани

«Творча група NiceCube з Миколаєва на замовлення компанії Ocean Polymers розробила унікальний інноваційний проект розміщення сміттєпереробного заводу прямо на борту корабля. За основу взятий старий корабель та обладнаний плазмовою установкою для піролізу (теплова деградація – «розчинення вогнем») органічних та неорганічних речовин для інтенсивного очищення морських акваторій від поверхневого сміття. Такі судна зможуть плавати океанами, річками та навіть озерами», – йдеться у повідомленні. Зокрема, розробники пишуть, що пластик та інше сміття буде зібране кораблем, висушене, подрібнене і підготовлене для трансформацій, а потім зберігатиметься як чистий синтетичний газ, що використовуватиметься для подачі палива на човні. Джерело

Вражаюча історія українки Віти Кін, яка перетворила вишиванки на світовий тренд

Вишиванка пройшла шлях століть, щоб стати традицією і кілька модних сезонів, щоб стати об’єктом бажання для мільйонів дівчат у всьому світі. До еволюції народного одягу доклала руку Віта Кін – український стиліст, дизайнер і фотограф створила лінію Vyshyvanka by Vitakin, базою яких стали наряди, декоровані контрастною вишивкою. У 2014 році вона придумала сукні-вишиванки, які миттєво стали Instagram-феноменом, а в 2015 році The Wall Street Journal назвав їх найпопулярнішими літніми сукнями року. Їх зняли головні глянцеві журнали світу, за право їх продавати билися головні світові ритейлери. На Net-a-Porter весь запас вишиванок розкупили за півгодини. Віта Кін здобула всесвітню популярність завдяки своїй колекції оригінальних вишиванок, що отримала назву VYSHYVANKA BY VITA KIN. Автентичні сукні, блузи та комбінезони, випущені під девізом Chic Nationale, викликали фурор серед київських модниць і не тільки – Віта отримує величезну кількість замовлень з різних країн. Ім’я українки Віти Кін все частіше згадується на сторінках провідних тематичних видань. Наприклад, Harper’s Bazaar зазначив: дизайнер придбала культовий статус. Підтримав таку оцінку і The Telegraph, охрестивши її марку «хітом нинішнього літа». А редактор Playing Fashion Роберт Міщенко появу Віти серед вітчизняних дизайнерів вважає феноменом. Давно стежу за її особистим стилем, який відрізняється від того, що можна побачити в Києві, – коментує він для преси. Створення VYSHYVANKA BY VITA KIN У Нью-Йорку українському дизайнеру порадили зосередити свою увагу на чомусь конкретному, щоб не роздумувати на кількома ідеями одночасно. Оскільки Віті подобаються орнаменти, то в неї з’явилась ідея робити автентичні светри. Купивши кашемір та спільно з ілюстратором придумавши орнаменти, українка передала ескізи на фабрику. Коли светри пішли у виробництво, дівчина випадково познайомилася з людиною, яка приголомшливо вишивала – так і народилась ідея вишиванки. Найщасливіший день був, коли Віті подзвонили з фабрики і повідомили, що всі її яскраві светри випадково пофарбувалися в чорний колір. Вона їх забрала, викинула і навіть не сварилася з фабрикою – просто забула про светрах і адаптувала свою ідею на тканину. Льон в Україні дуже хорошої якості, а для вишивки український дизайнер використовує високоякісні нитки з Німеччини – ось формула успіху Віти. Пристрасть Віти – сімдесяті: на них припало її дитинство. Мама Кін була модницею: Я стояла в школі і сподівалася, що вона прийде, поки діти ще не розійшлися, щоб всі побачили, яка вона крута. Я пам’ятаю стиль сімдесятих, він був дійсно приголомшливим і дуже доброзичливим, – згадує дівчина. Свої роботи дизайнер продає через Instagram. Сторінки в соціальній мережі їй вистачило, щоб відчути, що таке успіх. Зараз же клієнткам доводиться чекати по кілька тижнів на бажану вишиванку, яка до того ж коштує більше тисячі фунтів. Незважаючи на цю популярність, дизайнер заявляє, що не має амбіцій створювати модну імперію, названу своїм ім’ям. Їй цілком комфортно творити в нинішніх умовах, а все, що потрібно – тільки час для створення нових зразків одягу. Все, що я хочу робити – це лежати на пляжі сонячним днем, придумувати нові моделі вишиванок та продавати їх в Instagram. Мої умови: 100% передоплата, 21 день очікування, оплата доставки і тільки два розміри на вибір, – розповіла Кін. Джерело

“Гуцулка Ксеня” неймовірна історія створення легендарної пісні

Гуцулка Ксеня – легендарна українська пісня-танго, роками не втрачає популярності. Її переспівували десятки, а то й сотні разів. Та мало хто знає, що оспівують у ній не якусь вигадану Ксеню або ж збірний дівочий образ, а цілком реальну дівчинку, родом із Шешор. Її ім’я – Ксенія Бурачинська-Данилишин. Живе вона у Чикаго. Найвідоміша у світі гуцулка розповіла Ukrainian Chicago, як було створено безсмертний хіт та чому вона разом із родиною опинилася за океаном. Багато з українців узагалі не знають, що у славнозвісної ‘‘Гуцулки Ксені’’ є автор та вважають пісню народною. Втім це не так. Коли маленькій Ксені Бурачинській було 13 років, її дядько, Роман Савицький, написав для неї пісню. Трапилось це наприкінці літа, приблизно на початку 1930-их років. Мама Ксені – Ірина Бурачинська – влаштувала прийом, на який з’їхалось дуже багато гостей. Тоді ж Ксеня й попросила дядька скласти таку пісню, щоб уся Гуцульщина співала. Створену спонтанно пісню шалено полюбили. Газети одна за одною публікували фото із тією самою дівчинкою з ‘‘Гуцулки Ксені’’ та описували її вроду. Здавалося, про неї знали всі. Сама Ксеня від раптової популярності, зізнається, була не в захваті. Її впізнавали зовсім чужі люди, навіть коли просто дізнавались її ім’я – в той час воно було не надто поширеним. ‘‘Мені це не подобалось, я не хотіла, щоб на мене звертали увагу’’, – розповідає вона. Із початком війни Ксениній родині довелось утікати, її брата хотіли арештувати. Деталі втечі Ксеня пам’ятає з труднощами, адже минуло понад 70 років. Пригадує, у них була велика хата посеред мальовничих гір, поруч – річка. Та усе довелось залишити, біжучи спершу до Словаччини, а згодом до Німеччини. В останній затримались надовше – Ксеня навіть вступила в університет у Мюнхені, але перебиватись без роботи було непросто: ‘‘Німці не були злі до нас, але не було праці, – згадує Ксеня. – Згодом американці закликали мого чоловіка до себе, він був ветеринаром, а вони потребували доброго харчу для армії’’. До США вирушили кораблем. Ксеня з мамою дуже складно пережили подорож, цілу дорогу практично не піднімались з ліжка. Врешті прибули до Нью-Йорка, а уже звідти перебрались до Чикаго. Перші роки в еміграції минали у скруті. Будучи новими переселенцями, англійську знали погано. Щоб придбати власний дім, довелося довго і важко працювати. Незважаючи на усі складнощі, своїх дітей вирішили виховувати в українських традиціях, навчали їх рідної мови. ‘‘Після років життя у діаспорі вони досі розмовляють правильно’’, – пишається Ксеня і скромно додає – має звичайне життя, як у всіх інших людей. Після виїзду з України на рідній Гуцульщині побувала двічі. По приїзді односельчани гостю впізнали одразу – знали її від маленької. Хвалились неушкодженими церковними дзвонами, які ще до війни купив батько Ксені, а пізніше їх довелось сховати від більшовиків. Щоб допомогти поратись на могилі батька та діда, ціле село зібралось. Згадує і неприємні моменти: що авторство присвяченої Ксені пісні приписував собі інший чоловік. ‘‘Мені навіть листи у США присилали, щоб я відмовилась від своїх слів про дядькову пісню. Але я цього не зробила’’. Ксеня Бурачинська-Данилишин не сперечалась через авторство, яке, за однією з версій, належить композитору Ярославу Барничу. Зайвий раз доводити, що вона та сама Ксеня, не потребує. Та й хіт, який зробив її ім’я відомим на увесь світ, давно зажив своїм власним життям. Джерело

8 маловідомих українок, які змінили світову моду, кіно та уявлення про жінку

Про жінок, котрі народилися в Україні та прославили своє ім’я у світі моди й кіно, розповіла історикиня моди Марина Кацура. Барбара Каринська У 1948 році отримала «Оскар» як художниця по костюмах за кольоровий голлівудський фільм «Жанна д’Арк» Віктора Флемінга. Це був перший «Оскар» для художників по костюмах. У 1962 році нагороджена премією за заслуги в танці. Барбара Каринська зробила той костюм, в якому сьогодні виступають балерини, вона дуже полегшила його. Алла Назімова Актриса німого кіно. Вона заслужила зірку на Алеї слави в Голлівуді за свої заслуги як сценаристка, продюсерка, режисерка. Народилася в Ялті, закінчила гімназію та консерваторію в Одесі. Алла одразу зрозуміла, що хоче бути актрисою, поїхала до Станіславського вчитися, але усвідомила, що їй не дуже подобається його метод, їй в ньому тіснувато. Вона закохалася у відомого актора. Разом вони організували театральну трупу, яка їздила по Україні, Росії і була дуже успішна. В той час театр був одним з головних розваг. Досвідчений бізнесмен знаходив якесь приміщення в місті, запрошував зірку, на яку підуть люди. Навколо цієї зірки організовував акторів. Вони кілька місяців виступали в одному місті, потім їхали до іншого. Театральна трупа Назімової була дуже успішною у нас. Потім вони поїхали в Європу, там теж сподобалися публіці. Далі рушили в Голлівуд, в Америку. Алла Назімова вирішила там залишитися і почала грати на Бродвеї. П’єсу з нею побачив Сельцник, який тоді був власником «Метро Пікчерз». Він запропонував за цією п’єсою зняти фільм. Стрічка була дуже успішною, з акторкою підписують контракт, вона починає зніматися, стає успішною в Голлівуді. Алла стає високооплачуваною актрисою німого кіно, починає брати участь у продюсуванні фільмів, пропонувати нові інструменти зйомок. Жінки-актриси тоді були об’єктом, чоловіки ліпили з них героїнь, давали амплуа. Вона вперше починає працювати як об’єкт, на рівні з чоловіками. В Голлівуді вона була вагомою людиною в ті часи. Анна Стен Родом з Києва. Вона цікава тим, що встигла позніматися в кінематографі трьох країн — радянському, німецькому та голлівудському. Анна грала у фільмі «Дівчина з коробкою», який став дуже популярним в Радянському Союзі. Її обличчя впізнавали. В 30-і роки було модно переймати досвід колег. Анна зі своїм чоловіком поїхала в Берлін. Там знялася у фільмі «Вбивця Дмитрій Карамазов». Кіно було успішним не тільки в Європі, а й в Голлівуді, що мало не дуже хороший ефект в Радянському Союзі. Анна вирішує не повертатися і продовжує зніматися в Європі. В цей час її зустрічає Семюель Ґолдвін. Він шукає таланти і бачить її в цьому фільмі, пропонує контракт. Анна їде в Голлівуд, Семюель вкладає в неї дуже великі гроші, знімає одразу три фільми з нею, вони не мають успіху, особливо касового, з Анною розривають контракт. Семюель Ґолдвін був упевнений, що вона стане зіркою. Про її стиль говорили навіть костюмери Голлівуду. Водночас в тих же умовах у Семюеля Ґолдвіна відбулося спілкування з Марлен Дітріх. Вони дуже схожі зовнішньо, але Марлен Дітріх стала легендою, Анна Стен — ні. Вона згадувала про своє коріння, казала, що до 12 років жодною мовою, окрім української, не говорила. Валентина Саніна Про неї добре знають в Америці. У 2009 році в музеї міста Нью-Йорк їй була присвячена персональна виставка. Валентина Саніна спілкувалася з Левом Бакстом, допомагала як художниця по костюмах. Коли він побачив, що вона робить, сказав, що їй потрібно йти в моду. Вони з чоловіком вирішують їхати в Америку. Разом з іншою емігранткою з Російської імперії Сонею вони відкривають модний дім. Стає зрозуміло, що справа не піде, бо вони по-різному дивляться на естетику, тому вона відкриває свій дім «Валентина» на Мангеттені. Її клієнти були«багаті, відомі та дуже багаті». У 30-40-х роках Валентина Саніна була законодавицею нью-йоркської моди. Вона казала: якщо ви робите моду, ви повинні забути, який рік, і творити на століття. Валентина ввела в моду сіточку для волосся, капелюхи, які ми можемо бачити у фільмі «Віднесені вітром», балетні туфлі на зав’язках. Соня Делоне Всі принти та написи в моду ввела вона. Соня рано залишилася без батьків, але її виховували родичі, вони змогли дати їй хорошу освіту. Викладачі побачили, що у дівчини хороші дані для живопису, її відправили вчитися до Парижа. Соня почала там навчатися, зрозуміла, що методи навчання не для неї, почала спілкуватися з постімпресіоністами. Згодом вона відкриває модний дім спочатку в Іспанії, потім у Франції. Коли у неї народився син, Соня зробила для нього ковдру з клаптиків, об’єднавши дуже яскраві кольори. Вона казала, що любить яскраві кольори, що це кольори її дитинства, кольори України. Коли дивишся на ці поєднання, з’являється ілюзія руху. Вона зрозуміла, що поєднання яскравих кольорів створює ритміку, і почала робити це в одязі. Джерело

Зигмунд Фрейд – хлопець з української родини, що став культовим вченим та “батьком психоаналізу”

Зігмунд Фрейд – єврей, що жив у Відні та народився на території, що зараз належить до Чехії. Здавалось би, який тут зв’язок з Україною? Так от: батько видатного науковця походив з містечка Тисмениця, що за 12 кілометрів від Івано-Франкіська, а мати – з Бродів Львівської області. Лібідо, комплекс Електри та комплекс Едіпа, сексуальний інстинкт, сублімація, витіснення реального у несвідоме – теорії Фрейда були настільки дивними та разючими на початку ХХ століття, що спершу їх просто заперечували або ж і висміювали. Критика не вщухала, але Фрейд продовжував розвивати свої теорії. Також і тоді, коли від нього відвертались найближчі послідовники. Попри усю суперечливість психоаналізу, саме цьому вченому вдалось закріпити за собою титул чи не головного психолога усіх часів. Особливого потягу до медицини Фрейд ніколи не відчував. Втім, захоплений теорією Дарвіна, вирішив, що медичний факультет дозволить якнайкраще у ній розібратись. Одне з перших його досліджень – статеве життя вугрів. Мав Фрейд ще одне наукове зацікавлення – кокаїн. До того ж, вивчав його дію на собі. Описував, що він пригнічує відчуття голоду, сну, втоми та підвищує розумові здібності. У ті часи білий порошок називали ліками і приписували для лікування найрізноманітніших хвороб. Фрейд, наприклад, намагався кокаїном вилікувати свого друга від залежності до морфію та навіть давав своїй нареченій, аби надати її щічкам рум’янцю. Мине кілька років, доки вчений побачить негативний вплив порошку. Коли ж Фрейд взявся за лікування неврозів, то виявив, що сеанси гіпнозу допомагають вивідати у пацієнтів приховані причини їх душевного неспокою. Згодом виявив, що ефективнішим методом є вільні асоціації – пацієнти лягали на канапу, ділились асоціаціями та говорили все, що їм спаде на думку. Найбільше Фрейда цікавили дитячі спогади, сновидіння, обмовки – вони дозволяли пригадати витіснені події з свідомості. У 1938 році Австрія приєдналась до Німеччини і нацисти підняли справжню кампанію проти психолога. Він лише віджартовувався: мовляв, у середньовіччі за його психологічні теорії він би був спалений на вогнищі, а зараз усього лиш кидають у вогонь його книги. Попри цькування, з країни не випускали – вченому довелось підписати принизливу подяку гестапо “за ряд добрих послуг”, а його учениця, принцеса Марі Бонапарт, виплатила Третьому Рейху 100 тисяч шилінгів викупу. Фрейд емігрує до Лондона, але хвороба вже остаточно забрала усі сили. “Батько психоаналізу” довгі роки викурював десяток сигар на день, і в результаті наприкінці життя у нього діагностували рак піднебіння. Справу батька продовжила донька – Анна, яка розвинула напрям дитячого психоаналізу. Джерело

Як жінка з Тернопільщини стала другою мамою для легендарного боксера Майка Тайсона: зворушлива історія

Жінка з села на Тернопільщині — Камілла Евальд стала другою мамою для відомого боксера, наймолодшого чемпіона світу Майка Тайсона. Вона була поруч з ним у найскладніші часи його життя, завжди захищала та підтримувала. “Ви ставитесь до нього так, наче він машина, а не людина з душею”, – відповідала вона на цькування преси, пише 24 канал. Інформацією про походження родини Камілли Евальд з журналістами поділився тернополянин Володимир Гевко. Що відомо про Каміллу Евальд? Камілла була донькою емігрантів із Галичини (с.Староміщина, зараз Підволочиський район Тернопільської області) – Гната і Насті Іващук (пізніше родина змінила прізвище на Евальд). Сім’я мешкала в містечку Кетскіл за 160 кілометрів від Нью-Йорка. Згодом, після Другої світової війни Камілла познайомилася зі знаним тренером у Нью-Йорку – італійцем Касом Д’Амато, який зі звичайних хлопців з вулиці робив професійних боксерів. Коли Кас переїхав до Камілли, він відкрив на горищі поліцейського відділку тренажерний зал, а найздібніших учнів поселяв просто в її домі. Як Камілла Евальд стала другою мамою Майка Тайсона? Одного дня до тренера Каса Д’Амато привели 13-річного хлопця, який навчався у школі для неповнолітніх злочинців і за бійки часто відсиджувався у карцері. Це був Майк Тайсон. Його поставили у спаринг і після трьох раундів Кас зупинив бій. “Якщо будеш мене слухатись, зроблю тебе наймолодшим чемпіоном у суперважкій категорії”, – сказав він Майку. А Каміллі ввечері повідомив – “На цього хлопця я чекав усе життя”. Якщо Кас муштрував хлопців у залі, то Камілла тримала дисципліну вдома. За кожним були закріплені обов’язки. Наприклад, Майк виносив сміття. До такого режиму не звик, тож за перший рік тричі тікав із дому. Коли йому виповнилося 15 років, Кас та Каміла вирішили всиновити його. Батько Майка давно покинув сім’ю, а мама не дуже переймалася сином, тож була не проти. Каміла навчала підлітків манерам за столом, показувала, як готувати їсти, прати речі, іноді навіть вчила писати й читати. Камілла огортала хлопців любов’ю і турботою – пекла для тих торти, вислуховувала їхні переживання, а Майку допомогла змайструвати клітки для голубів, адже хлопець весь вільний час проводив із птахами. Коли рідна мама Майка померла, хлопчина запитав, чи тепер Камілла буде його мамою і чи може він її так називати. Вона відповіла “Так, Майку”. І з того часу стала його мамою. Кас не дожив рік, аби побачити, як його прийомний син у 20 років підносить над головою пояс чемпіона світу, будучи наймолодшим у цьому статусі за всю історію. Камілла пройшла з ним найважчі для боксера часи – розлучення, судовий позов щодо зґвалтування, ув’язнення, приписування маніакально-депресивного стану. Що б не довелося пережити, у її домі на Майка завжди чекала його кімната. Він часто приїздив просто посеред ночі, щоб поговорити або побути в місці, де його по-справжньому люблять. Мені дуже пощастило, що вона благословила мене своєю любов’ю і турбувалась про мене більшу частину мого життя. Я страшенно сумуватиму за нею, – сказав розчулений Майк, коли Камілла Евальд померла. Джерело

Український бренд, що підкорив Америку: історія одного успіху

Віктор Олексин та Павло Пранник і досі згадують швейну машинку, на якій пошили свій перший шкіряний гаманець.Їхня діяльність розпочалась із невеличкої майстерні у власній київській квартирі і виросла в успішний бізнес із виробництва шкіряних аксесуарів, якими користуються покупці з усього світу. Американська мрія українців Першими клієнтами молодих підприємців були переважно друзі та родичі. Віктор займався пошиттям, а Павло шукав шляхи збуту. Одним із таких шляхів стала всесвітня торгова інтернет-платформа для хенд мейд товарів Etsy. Робота на Etsy відкрила нові можливості для невеликого сімейного бізнесу. Товари почали замовляти покупці з-за кордону, у тому числі і з Америки. Це не могло не тішити, хоча й завдавало клопотів із досткавкою. Закордонні покупці часто не готові були чекати свого замовлення більше двох тижнів. Вирішення проблеми було кардинальне – переїзд у США. Це було чи не найскладніше рішення в житті підприємців. Залишити Україну, свої сім’ї та бізнес заради сумнівних перспектив за кордоном. Не кожен на таке наважиться. Та вони змогли!Вже через декілька місяців роботи у США, до чоловіків приєдналися їхні дружини. Так дружина Віктора – Тетяна, почала домопомагати чоловіку із виробництвом, а Юля – дружина Павла, перебрала на себе відповідальність за всі фінансові справи, в той час як сам Павло зайнявся маркетингом і продажем. Улюблена справа Зараз в olpr. можуть похвалитися замовленнями в понад 11 тис. виробів на рік. Серед їхніх клієнтів – всесвітньо відомі компанії, такі як Hulu та Baсardi. Унікальність olpr. не лише у хенд мейд виробах, але, насамперед, у матеріалах, які використовуються у виробництві. Постачальниками шкіри для olpr. в Америці є одна з найстаріших дубилень у США – Horween Tannery, яка виготовляє шкіру понад століття.Що цікаво, засновником Horween був українець, киянин Ізадор Горовіц. Віктор: “Кожного ранку ми приходимо в офіс, який дуже круто пахне. Важко передати запах шкіри натурального дублення без жодної хімії чи токсичних речовин. Цю шкіру вимочували в корі дерев (дуба, наприклад) за старими технологіями. Коли вже бачиш готовий виріб, з’являється відчуття, що ти й сам готовий його купити.” Виробники дуже відкрито заявляють, що вони з України, це додає особливої родзинки їхньому брендові там, за океаном. Вони часто отримують схвальні відгуки від клієнтів, які не можуть стримати захоплення від співпраці з українцями.На жаль, постійна робота не дозволяє виробникам відвідувати Україну, хоча така потреба у них є. Адже компанія olpr. відважилася на ще один крок – продавати свої вироби на рідній землі. Компанія olpr. вже декілька років співпрацює із українськими майстрами та постачальниками шкіри. Ще у лютому, цього року, olpr. відкрили онлайн-магазин і для українських покупців. У найближчих планах – запуск виробництва в Україні. Дехто може подумати, що відчайдушним українцям просто пощастило за океаном. Та в масштабах Америки – вони всього лишень маленька сімейна майстерня. Але от у власних масштабах – вони ті, хто повірив у реалізацію своїх ідей і доклав чимало зусиль для цього.Дві сімейні пари, які повірили у свою мрію, підкорили американський ринок і вже п’ятий рік поспіль вражають світ. Вони започаткували маленьке виробництво з п’яти людей, та навіть ведення справ самотужки не стало на заваді великому успіхові. На думку Павла, немає рецепта успіху ідеального сімейного бізнесу. Але працювати з рідними завжди легше, з ними простіше домовитись, знайти якісь спільні рішення. Гадаємо, це так круто, коли досвідчені люди щиро діляться своїми знаннями тут, в Україні. Двоє звичайних чоловіків разом зі своїми сім’ями зуміли підняти великий та ризикований бізнес у Штатах, без великої кількості робітників. Просто на своєму ентузіазмі та вірі один в одного. І тепер Україна може із гордістю додати до списку успішних брендів і їхнє ім’я. Джерело

«Змінюйте світ на краще»: влучні цитати Скрябіна

Пропонуємо згадати його позитивні та влучні думки: Якщо у вас немає гармонії – то беріть гармонь і гармонуйте! Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете! Краще бути оптимістом, який нічого не знає, ніж загинатися і ростити в собі горб від того, що навколо самі проблеми. Поки китайці побудували Великий китайський мур, вони попутно винайшли будівельну тачку. Ще протягом якогось часу вони винайшли порох, папір і купу всяких різноманітних речей. А українці тим часом винайшли дачу, і до цих пір думають, що з нею зробити. Помітив, що для того, щоб зробити людину щасливою, не потрібні якісь величезні простори. Достатньо включити фантазію і облаштувати той мінімум, який маємо, щоб почувати себе краще. Мій дім – єдине в світі місце, де мене люблять і чекають незалежно від того, хто я і скільки заробляю. Я ніколи не зраджу найближчих мені людей. Краще висушити одну дитячу сльозу, ніж пролити ріки крові. Патріотичні пісні треба писати весь час, а не тоді, коли їх писати треба. Бо до того, як в країні таке сталося, ніхто їх не писав, а зараз всі стали такими патріотами – понадівали собі вишиванки і поналіплювали їх на машини. Їх ще “вишиватниками” називають. Начепив вишиванку – і вже думаєш, шо все помінялося. Та вишиванка має бути десь глибше, зашита мамою і татом… Джерело

Від банкрута до мільйонера: 4 уроки від успішного американського бізнесмена

Американський бізнесмен Томас Горний радить не зациклюватись на грошах. Якщо ви справді хочете стати успішним підприємцем, то для вас основними мають стати ваш продукт та клієнти. Томас Горний стверджує, що створення великих підприємств є більш важливим, аніж накопичення багатства. Якщо ви хочете стати успішним підприємцем, перестаньте ганятись за грошима Перш ніж усвідомити цю істину, Горному довелось пройти важкий шлях. Він ріс в бідній Польщі, в підлітковому віці іммігрував в США, потім долучився до стартапу, заробляв мільйони, і одного дня все втратив і почав свій шлях заново. Томасу Горному двічі доводилось підійматись з колін, поки він не став одним із засновників своєї нинішньої компанії Nextiva, яка знаходиться в Скоттсдейлі, штат Аризона, зараз він контролює більше 500 працівників. Горний стверджує, що протягом свого життя він, як підприємець, засвоїв чотири основних уроки, з якими ми сьогодні вас ознайомимо. 1. Не варто недооцінювати людей, опираючись на їхню зовнішність та мову На початку своєї кар’єри Горний відчував брак поваги в бізнесі через його східноєвропейський акцент. “Мене сприймали як молодого і дурного хлопця з Польщі”, – пояснив підприємець в одному із інтерв’ю. Для того, щоб зупинити неприємні коментарі в свою сторону та добитись прихильності від постачальників і ділових партнерів, він багато працював. І це тривало до тих пір, поки його не почали поважати. Тому бізнесмен стверджує, що не можна недооцінювати людину через її зовнішність, манеру поведінки, акцент чи одяг. Сьогодні, коли Горний розглядає кандидатуру для прийняття на роботу, він оцінює характер людини, її життєву позицію, рівень кваліфікації та те, наскільки компанії підходить її культурний потенціал. 2. Не бійтесь зазнавати невдач Однією з перших компаній Горного була дистриб’юторна компанія в Німеччині (йому тоді було 17). Він продав її в 1996 році, щоб мати гроші для імміграції в США. Але їх вистачало лише на 6-8 місяців проживання. Тоді Горний приєднався до стартапа, жив на $3 в день і збирав гроші для власного бізнесу, підпрацьовуючи паркувальником та в місцях громадського харчування. Тяжка робота принесла свої плоди, і коли Горний побачив, що бізнес став успішним, продав його в 1998 році. Але через те, що він вклав гроші в ризиковані підприємства, які мали справу з операціями з нерухомості, втратив майже весь свій статок. Через п’ять років після прибуття в США, Горний повернувся до того, з чого колись починав. Але ця невдача не змусила його відступити. Однак цього разу, щоб знову досягнути успіху, працювати довелось ще важче. Маючи приблизно $6000, він запустив компанію веб-хостингу і побудував другий за величиною в цій галузі бізнес. 3. Підходьте до всього з точки зору клієнта Найкращий вчитель для підприємця — це його клієнти. Бізнес, який випускає якісний продукт, може вирішити проблеми клієнта, стане неоціненним і завдяки рекомендаціям приведе нових клієнтів. Вам, як власнику бізнесу, розумно буде мислити так, як і ваш клієнт: з якими проблемами він стикається? і як ви можете полегшити його життя? Горний рекомендує підтримувати зворотній зв’язок з клієнтами, а не припускати, що ваше рішення може бути правильним. Вперше, коли він відвідав Штати, то дізнався про цінність довіри до потреб клієнтів. Одного разу йому потрібна була нова пара взуття. Горний прийшов в магазин і побачив дві пари взуття за ціною однієї. І хоча йому була непотрібна друга пара, концепція маркетингу застрягла в його голові, як щось, що завжди привертає увагу покупців в Америці. Цей досвід сформував його підхід для постійного розвитку в бізнесі. 4. Фокусуйтесь на побудові бізнесу та забудьте про гроші і стратегію виходу Процес успіху та невдач навчив Томаса Горного не зациклюватись на грошах. Коли я втратив гроші, то дізнався, що для досягнення успіху потрібно зосередитись на наданні цінності клієнту, а не на тому, скільки грошей він може мені принести “Тепер я живу за цим принципом, і він добре служить як мені, так і моїм компаніям”, – зазначив підприємець. Також Горний вважає, що брати капітал ззовні, щоб побудувати бізнес, може бути короткочасним рішенням, тому що це заставляє підприємців зосереджувати увагу на стратегії виходу, а не на розвитку бізнесу. “В той час, як деякі компанії потребують венчурного капіталу, я надаю перевагу не мати справ з інвесторами, – каже він. – Я вважаю, що власники бізнесу і підприємці повинні зосередитись на створенні власного бізнесу, а не на стратегії виходу”. Якщо ви тільки зосереджені на стратегії виходу, то можете забути, що маєте будувати свій бізнес. Якщо ви зосередитися на створенні вашого бізнесу, результат може виявитись набагато кращим, ніж ви могли б собі уявити Підсумок: Особиста історія Томаса Горного доводить, що краще зосередитись на продукті та клієнтах, аніж на грошах, тому що створення компанії — це щось набагато більше, аніж накопичення багатства. Джерело

Правила життя Одрі Хепберн

Одрі Хепберн – всесвітньо відома актриса, що зачарувала всіх своєю красою та вишуканістю. Хепберн зіграла у десятках фільмів, проте глядачам вона найбільше запам’яталася завдяки своїм ролям у стрічках “Сніданок у Тіффані” та “Римські канікули”, після яких Одрі стала символом справжньої жіночності, яка не покидала її до самої смерті. Друг актриси, Джонатан Сміт, розповів у своїх спогадах про 10 принципів краси, які вивела для себе Хепберн, і якими ділилася з усіма оточуючими. 1. Щоб губи стали спокусливими, кажи добрі слова. 2. Щоб очі були красивими, випромінюй добро. 3. Щоб фігура була стрункою, ділися їжею з голодними. 4. Щоб волосся було гарним, дозволяй дитині проводити по ньому пальчиками раз в день. 5. Для впевненості ходи з усвідомленням того, що ти не одна. 6. Люди більше, ніж речі потребують реставрації, заохочення, прощення і т.д. Ніколи нікого не викидуй. 7. Якщо тобі знадобиться рука допомоги – вона завжди при тобі, твоя власна. Коли станеш старшою, зрозумієш, що в тебе дві руки – одна для того, щоб допомагати собі, а друга – щоб допомагати оточуючим. 8. Краса жінки – не в зачісці, одязі чи фігурі. Вона – у блиску очей. Саме очі – це ворота в серце, де живе любов. 9. Краса жінки не у її зовнішності, істинна краса відображена в її душі. Це турбота, яку вона дарує з любов’ю та пристрасть, яку вона проявляє. 10. Краса жінки зростає разом з віком! Джерело

Історія успіху Ніка Вуйчича

Нік Вуйчич – людина, що народилася без рук і ніг, але яка змогла не просто реалізувати себе в житті, але й надихнути своїм прикладом тисячі чи, може, мільйони людей на життя без виправдань. Життя Ніка Вуйчича схоже на міф, красиву, повчальну, але нереальну історію. Вдумайтеся, хлопчик, який народився без ніг і рук, у 31-річному віці – всесвітньо відомий мотиваційний оратор, щасливий чоловік і батько. Він об’їздив півсвіту. Він виступав на стадіоні, а 110 тисяч осіб його слухали. Хіба так буває? Буває. Якщо щодня здійснювати маленький подвиг. Ми розповімо вам про 12 подвиги Ніка Вуйчича, завдяки яким в його щирій усмішці читається: «Я щасливий». Вважайте ставлення до світу пультом дистанційного керування. Якщо програма, яку ви дивитеся, вам не подобається, ви просто хапаєте пульт і переключаєте телевізор на іншу програму. Так само і з відношенням до життя: коли ви незадоволені результатом, змініть підхід, незалежно від того, з якою проблемою ви зіткнулися. У 19 років Ніку запропонували виступити перед студентами університету, де він навчався (Університет Гріффіта). Ніколас погодився: вийшов і коротко розповів про себе. Багато людей в аудиторії плакали, а одна дівчина піднялася на сцену і обняла його. Хлопець зрозумів – ораторство його покликання. Нік Вуйчіч об’їхав 45 країн, зустрічався з 7 президентами, виступав перед тисячами глядачів. Щодня йому приходять десятки прохань про інтерв’ю і запрошень виступити з промовою. Чому люди хочуть слухати його? Тому що його виступи не зводяться до банального: «У тебе проблеми? Та ти подивися на мене – ні рук, ні ніг, ось у кого проблеми!». Нік розуміє, що страждання не можна порівнювати, у кожного свій біль, і не намагається підбадьорити людей, мовляв, «у порівнянні зі мною у вас все не так вже й погано». Він просто розмовляє з ними. Джерело

Стів Джобс і його 12 правил успіху

Нині важко знайти людину, яка б не чула про Стіва Джобса. Але мало хто знає як нелегко було Стіву на шляху до своєї мрії.Далеко не всі знають, що Стів Джобс так і не здобув вищої освіти. У юності він зробив для цього кілька спроб, однак через постійний брак грошей Стів був змушений відмовитися від навчання. Коли Джобсу виповнилося 20 років, він разом із другом, Стівом Возняком, організував власну компанію Apple.Оскільки спочатку на випуск комп’ютерів хлопці не мали коштів, вони були змушені продати своє майно. Виручивши деякі засоби, два Стіви – Джобс і Возняк – спромоглися випустити і продати перші кілька комп’ютерів Apple. Згодом маленька компанія перетворилася у величезну корпорацію із капіталом у понад $800 млрд дол. Отож пропонуємо ознайомитися з правилами, які сприяли успіху всесвітньовідомої нам нині людини. • Любіть справу, якою ви займаєтесьЯкщо ви знайдете своє справжнє покликання, і будете отримувати від цього задоволення, ви можете з упевненістю називати себе щасливою людиною. • Намагайтеся виділитись із загальної сірої маси, не будьте схожими на іншихЯкщо ви хочете досягти чогось у житті, постарайтеся думати нестандартно. • Будь-яка бізнес ідея, на яку інші можуть навіть не звернути увагу, може стати відкриттям рокуЯкою б справою ви не займалися, завжди старайтеся зробити її якнайкраще, старайтеся у всьому бути досконалим. • Прийшовши на роботу в будь-яку компанію або створивши свою першу справу, складіть список як сильних, так і слабких сторін, як своїх, так і компанії в цілому. • Не бійся поступати так, як підказує вам ваша інтуїція, будьте добримиБудь-які нові ідеї малого бізнесу потребують рішучих дій, тому вам треба створити великий прорив для втілення цієї ідеї. Найскладніше зробити перший крок, але треба вірити в успіх і бути готовим до нього. • Всі великі люди починали колись з чогось малогоНе беріться за безліч справ одразу, а зосередьтесь на досягненні однієї цілі. Починаючи з найпростіших ідей, поступово переходьте до більш серйозних. І постійно уявляйте своє майбутнє! • Займаючись своєю улюбленою справою, потрібно не просто любити її, а намагатися виділитись серед інших, стати лідеромЯкою б справою ви не займалися, ваша технологія має бути передовою, навіть якщо крім вас її ніхто не використовує. Нехай це вас не засмучує – станьте першовідкривачем, зробивши цю технологію стандартною галуззю. • Сконцентруйтеся на досягненні позитивного результату, звернувши увагу на дизайн. • Для досягнення успіху в просуванні товару обов’язково прислухайтесь до думки споживачів, адже кожен із них може сказати щось корисне. • Ваша ідея малого бізнесу має відрізнятися від інших інноваційНе беріться одразу за втілення кількох ідей, сконцентруйте свою увагу лише на найважливіших. • Учіться на своїх помилках, без них точно не обійтисяЯкщо ви бачите, що робите помилку, краще одразу це визнати. • Постійно вчіться – завжди є щось нове, чого ще не знаєтеВашими наставниками можуть бути всі – конкуренти, покупці, партнери. Джерело

«Жінка-легенда», яка назавжди змінила світ моди

Є люди, імена яких стали по-справжньому визначними. Як правило, їхнє життя оповите таємницями, які навіть через сторіччя дають привід для нових легенд і чуток. Але, погодьтеся, мало кому з відомих людей вдається так естетично, так граційно, так “зі смаком” завуалювати своє буття, як це зробила вона: жінка-легенда, жінка-епоха, ікона стилю 20 сторіччя – Коко Шанель… Вона довела, що жінка – це не безпорадне створіння, яке не спроможне навіть одягнутися, не модний чоловічий аксесуар, а особистість, яка може заробляти кошти власним розумом та інтелектом. Саме Коко відповіла на вічне запитання жінок, що ж одягнути. Кар’єра КокоУ 1910 році Шанель відкрила в Парижі магазин капелюшків, який відразу став прибутковим. З появою власного бізнесу Коко дала волю фантазіям, а відсутність досвіду її не бентежило. Згодом вона стала дизайнером і підприємцем. Шанель була справжньою бунтаркою. Їй вистачило сміливості використовувати для пошиття костюмів, які згодом стали легендою, матеріал “джерсі”, який вважався винятково чоловічим. З появою елегантного одягу від Шанель жінки нарешті відчули себе вільними. Вона одягнула жінок в брюки, які подарували їм свободу та швидкість пересування. Шанель належить авторство багатьох геніальних для світу моди речей: твідовій костюм – вузька спідниця і обшитий тасьмою жакет без коміра з золотистими ґудзиками і накладними кишенями, перлова біжутерія – елегантні прикраси поза часом, двоколірні туфлі. “Шанель № 5”“Жінки носять парфуми, які їм дарують чоловіки, а повинні носити власні”, – сказала колись Коко Шанель і створила легендарний аромат “Шанель № 5”, який став справжнім викликом для суспільства. У час, а на дворі був 1925 рік, коли існували лише монотонні аромати, “Шанель № 5” однозначно розвіював стереотип монотонності у парфумах. За легендою, парфумер Ернест Бо помилився з концентрацією альдегідів і в результаті вийшов складний аромат із 8 інгредієнтів. Так закінчилася епоха монопарфумів, і сьогодні “Шанель № 5” входить до 10 найпопулярніших парфумів в світі. Маленька чорна сукня Шанель зробила популярним маленьке чорне плаття, яке можна носити у будь – яку пору дня, залежно від прикрас, якими його доповнювати. Її маленьке чорне плаття і в наш час входить у базовий гардероб кожної жінки. Джерело

Хто ці люди в скромному поношеному одязі? Сьогодні їх прізвище знає весь Світ

Президент Гарварду вважав їх бідними, не гідними перебувати в престижному університеті. Ох, знав би він тоді, хто перед ним сидить … Складно впізнати їх на цій фотографії, якщо не знаєте історію повністю і не намагалися колись самі в це заглибитися. Жінка в вицвілому платті, в супроводі свого чоловіка, одягненого в скромний костюм, зійшли з поїзда на Бостонському вокзалі і попрямували до офісу президента Гарвардського університету. Їм не була призначена зустріч. Секретар з першого погляду визначив, що таким провінціалів нічого робити в Гарварді. — Ми б хотіли зустрітися з президентом, — сказав чоловік низьким голосом. — Він буде зайнятий цілий день, — сухо відповів секретар. — Ми почекаємо, — промовила жінка. Протягом декількох годин секретар ігнорував відвідувачів, в надії, що в якийсь момент вони розчаруються і підуть. Однак, переконавшись, що вони нікуди йти не збираються, він все ж таки зважився потурбувати президента, хоча дуже цього не хотів. — Може, якщо ви приймете їх на хвилинку, вони швидше підуть?», — запитав він у президента. Той з обуренням зітхнув і погодився. У такої важливої людини як він, точно немає часу приймати у себе людей одягнених в вицвілі картаті сукні і бідні костюми. Коли відвідувачі увійшли, президент, з суворим і зарозумілим виглядом подивився на пару. До нього звернулася жінка: — У нас був син, протягом одного року він навчався в вашому університеті. Він любив це місце і був дуже щасливий тут. Але, на жаль, рік тому несподівано помер. Мій чоловік і я хотіла б залишити про нього пам’ять на території університету. Президент зовсім цьому не зрадів, а навіть навпаки став роздратованим. — Пані! — зарозуміло відповів він, — ми не можемо ставити статуї всім, хто навчався в Гарварді і помер. Якби ми робили так, то це місце скидалося б на кладовище. — Ні, — поспішила заперечити жінка, — ми не бажаємо встановлювати статую, ми хочемо побудувати новий корпус для Гарварду. Президент оглянув вицвіле картате плаття і бідний костюм і вигукнув: — Корпус! Ви уявляєте, скільки коштує один такий корпус? Всі Гарвардські будівлі коштують понад сім мільйонів доларів! Жінка помовчала. Президент посміхнувся. Нарешті вони підуть! Жінка повернулася до чоловіка і тихо сказала: — Так мало коштує побудувати новий університет? Чому ж тоді нам не побудувати свій університет? Чоловік ствердно кивнув. Президент Гарварду зблід, він виглядав розгубленим. Містер і місіс Стенфорд встали і вийшли з кабінету. Вони заснували в Пало-Альто, в Каліфорнії в пам’ять про свого улюбленого сина університет, який носить їхнє ім’я — Стенфордський університет. З Вікіпедії: Стенфордський університет — приватний дослідницький університет, один з найпрестижніших в світі інститутів, що займає верхні позиції в численних академічних рейтингах вузів США і світу. У 2011 році Стенфордський університет зайняв другу позицію в Академічному рейтингу університетів світу, п’яте місце в рейтингу кращих вузів США за версією Forbes, четверте місце в національному рейтингу від видання Washington Monthly і п’яте місце в рейтингу US News & World Report. Розташований біля міста Пало-Альто (60 км на південь від Сан-Франциско), штат Каліфорнія, США. Заснований в 1891 році залізничним магнатом, сенатором США і колишнім губернатором Каліфорнії Леландом Стенфордом і його дружиною Джейн Стенфорд. Університет названий на честь їхнього єдиного сина Леланда Стенфорда (молодшого), який помер в 1884 році і не дожив до 16-річчя. Стенфорд вирішили присвятити університет своєму єдиному синові, і Леланд сказав дружині: «Діти Каліфорнії будуть нашими дітьми». Джерело

Як Генрі Форд платив своїм працівникам

На одному із заводів Генрі Форда бригада працівників отримувала гроші за те, що відпочивала. Це була сервісна бригада, яка відповідала за безперебійну роботу конвеєра. Простіше кажучи – ремонтники. Вони отримували зарплату, тільки коли сиділи в кімнаті відпочинку. Як тільки запалювалася червона лампа поломки, зупинявся лічильник, який нараховував їм гроші. По-перше, вони завжди оперативно робили ремонт, щоб швидше повернутися в кімнату відпочинку. По-друге, вони робили ремонт завжди якісно, ​​щоб їм не доводилося залишати кімнату найближчим часом через ту ж несправність. Джерело

Це Джим Торп – американський спортсмен, легкоатлет. На фото видно, що на ньому різні шкарпетки і туфлі…

Це Джим Торп – американський спортсмен, легкоатлет. На фото видно, що на ньому різні шкарпетки і туфлі. Це не було модним виходом. Це були літні Олімпійські ігри 1912 року, американський індіанець Джим з Оклахоми представляв США з легкої атлетики. Вранці перед змаганнями його взуття вкрали. Джим знайшов дві туфлі в сміттєвому баку, але одна була занадто великою, тому йому довелося надіти додаткову шкарпетку. У цих туфлях в той же день Джим узяв дві золоті медалі. Ідеальне нагадування про те, що не потрібно миритися з виправданнями, які вас гальмують. Не страшно, що життя іноді несправедливе – головне, що ви збираєтеся з цим робити. Що б вас не спіткало цього ранку – вкрадене взуття, стан здоров’я, невдалі стосунки, провальний бізнес, не дозволяйте цьому перешкодити вам брати участь в своїй гонці. Життя покаже себе з яскравою боку, якщо ви перестанете виправдовуватися і будете впевнено йти до поставленої мети, незважаючи ні на що. Джерело