Ціла скринька мудростей від мого батька, які я запам’ятав на все життя…

– Синку, будь ласка, прошу, не зв’язуйся з гулящими жінками. Ці жінки не зроблять тебе сильнішим, вони наповнять твоє життя помилками, помилками щодо всіх жінок, а цей цинізм не додасть тобі ні мудрості, ні глибини. – Будь розбірливий. Не розкидайся компліментами і похвалами, але будь поблажливим, поважай жінок, якими б вони не були, бо ти чоловік – не просто слово, але сила. Сила, яка не дозволить собі принизити або образити людину, яка оступилася. – Будь відповідальний. За себе і за свою справу, за свої вчинки. Кожен твій крок має бути відповідальним перед людиною, перед собою і перед Богом. – Не дозволяй собі легковажності. Помиляйся, вчися, але рухайся далі і знай: кожна помилка робить тебе сильнішим. – Не шкодуй себе. Допомагай людям, не живи тільки на догоду собі, і тобі воздасться і в цьому світі, і в тому. Будь великою людиною, душею і серцем. Будь вольовим і нічого не бійся, май страх, але май сили і волю цей страх придушити. Май можливість називатися чоловіком. Май чистий погляд і вільні думки. Нехай серце твоє не запаморочиться забобонами – чужих людей і помилкових цінностей. – І, повір мені, жінка, яку ти полюбиш, буде як дві краплі води схожа на тебе. Така ж сильна і мудра. Така ж як і ти, що збилася зі шляху, але йде своєю дорогою, своєю правдою і вірою. – І нехай у неї будуть шрами на серці, нехай вона помилялася, але це буде усвідомлений вибір, один вибір на все життя. Хай вона буде гостра на язик, але щира. Така, яка ніколи тебе не обдурить і не зрадить. Ти пізнаєш її по очах, тому що правда світиться шаленим вогнем. Не лякайся і слухай свого серця – воно підкаже тобі. І, повір мені, синку, вона точно так само шукала тебе. – Ви впізнаєте один одного за поглядом, ніби бачили його все своє життя. Автор невідомий

Не намагайтеся виховувати літніх батьків

Цій жінці було близько п’ятдесяти років. Активна, весела, успішна — у неї виходило все, за що вона бралася: сім’я, бізнес, дружба… Тільки одне її турбувало — батьки. Вони якось швидко і різко постаріли. З таких же активних та веселих перетворилися на тихих крохоборів. Коли вона влітала в їхню квартиру — вся в духах, планах, надіях, вони зустрічали її важким запахом приміщення, що давно не провітрювалося, і прокислої їжі. Вона кидалася до холодильника, вигрібала з нього давно засохле, зацвіле, прокисле. Заповнювала холодильник гарними баночками із готовою їжею із дорогого кафе. Підходила до шафи, розвішувала на плічках обновки: татові сорочку, мамі халатик. Батьки їй не суперечили. Дивилися на неї, завмерши. Нічого не казали. І коли вона приїжджала до них у гості за тиждень-півтора, баночки з їжею з кафе залишалися стояти недоторканими. А поряд з ними борщ з торішньої цибулі та капусти. Борщі батьки варили та їли. А ресторанну їжу – ні. Тато зустрічав її у своїй улюбленій, протертій на ліктях до дірок картатій сорочці. Мама – в улюбленому, старенькому халатику. Її обновки висіли в шафі незайманими. Якось жінка не витримала. Схопила мамине зимове пальто з каракулевим коміром («Мамо, ти його носиш останні 20 років, це неможливо! Від цього пальта залишилися тільки спогади!») і викинула його на смітник. А замість пальта — На, мамо, примір! – Подарувала лисячу шубу. М’яку, легку, сіреньку (немарку!). Мама приміряла. — Ой, чисто наречена, – усміхнулася. Обережно зняла, повісила в шафу. — Ось тепер її й носи! – розквітла дочка. …Мама померла за рік. Її дочка, розбираючи шафу з маминим одягом, наткнулася на пакунок. Далеко в самій глибині шафи лежала акуратно згорнута лисяча шуба. Нова, із бирками. Не ношена. Вона ридала навзрид — жінка, яка викинула на смітник старе мамине пальто, яка купила мамі шубку і яка зрозуміла: усю зиму її мама виходила на вулицю чортзна в чому. А може, й не виходила зовсім. Цю історію мені розповіла учениця. У мене серце стискалося, поки її слухала — здавалося, вона розповідає мені про мої помилки, які я робила зі своїми батьками. У мене було те саме: холодильник, з якого я вигрібала недоїдки. — Це курячі кісточки для котів, — пояснювала мати. Вона годувала котів у дворі. І так довго збирала для них кісточки, що згортки з тухлятиною спочатку займали весь холодильник, а потім розповзалися по морозильнику. Був розбір гардеробу, коли я намагалася викинути їхній старий одяг. І натикалася на їхні погляди — перелякані та смиренні. Їм це не було в радість. При цьому мені пощастило: у мене, можна сказати, зразкові батьки. Вони прожили разом 71 рік — дружно, мирно, у коханні. Вони приймали мою допомогу – і моральну, і матеріальну. Вони цікавилися моїм життям. Але навіть із такими «еталонними» батьками я часом помилялася. Це важко: зрозуміти, що літні батьки — вже не ті мама та тато, що ходили з нами в походи, витирали сльози розчулення на нашому ранку в дитячому садку або на нашому випускному в школі. Вони інші. І ставитися до них треба по-іншому. Я вивела для себе 5 правил – не впевнена, що вони підійдуть для всіх (батьки бувають різні), але, сподіваюся, вони допоможуть і вам. 1. Не ламайте звички батьків. Вам дуже хочеться викинути старий одяг батьків та купити новий? Купуйте. Але нехай нова татова сорочка зовні буде точнісінько як стара. Нехай нове мамине пальто теж буде з каракулевим коміром, і приблизно такого ж кольору. 2. Не лякайте батьків своїми витратами. У старості багато людей стають економними. Купівля нової речі засмучує їх, навіть якщо річ була вкрай потрібна: їм шкода розлучатися з грошима. Причому якщо річ купуєте ви, їм шкода ваших грошей так само, як своїх. Якщо ця особливість є і у ваших батьків, не вмовляйте їх змінити ставлення до грошей: вони не змінять. Просто, приносячи їм новий халат або нові туфлі, наперед обріжте всі бирки і викиньте всі чеки. Скажіть: — Мамо, я ось собі купила, поміряла — мені не пасує. Може, будеш носити, бо шкода викидати. І мама точно носитиме, навіть якщо раніше не збиралася: вона не може допустити, щоб річ була викинута. Якщо батьки відмовляються лікуватись у платних поліклініках, просять не викликати їм платного лікаря додому (а ви розумієте, що це необхідно), обдуріть їх. Скажіть: — Тату, це знайомство. Ця лікарка – дочка моєї подруги, я її попросила. Будьте певні: лікар теж підтримає вашу брехню (знали б ви, як часто їм доводиться таке підтримувати!). Так, літніх батьків можна обманювати — заради їхнього блага. 3. Веселіть своїх батьків. Іноді кажуть: люди похилого віку, як діти. На жаль, це неправда. Кожен новий день дитини це підйом. Кожен новий день літньої людини – це спад. Діти сміються по триста разів на добу. Як часто ви бачите своїх батьків, які сміються? 4. Якщо це можливо, спробуйте навчити своїх батьків користуватись соцмережами або сервісами, де вони можуть дивитися улюблені серіали. Так, це займе у вас багато часу, зажадає багато терпіння. Але коли батьки не просто зареєструються в «Фейсбук» або на форумах садівників, а й почнуть активно спілкуватися – ви будете винагороджені блиском у їхніх очах. Літнім людям потрібне спілкування – і вони зможуть отримати його в соцмережах. Якщо у вас не вистачає на це терпіння, найміть людину, яка їх навчить. «Репетитори з соцмереж для літніх» — це вже не рідкість. 5. Якщо у ваших батьків починається деменція, не намагайтеся протистояти їй. Я не розуміла, що причиняю біль своїй мамі, коли на її запитання відповідала: — Мамо, давай згадувати, про що ми щойно говорили? Її очі ставали зляканими та тривожними. Вона відчувала, що не відповідає моїм очікуванням і розуміла: вона не може вже зовсім не може їм відповідати. Її це жахливо мучило, а я мучилася, не розуміючи, як їй допомогти. Правильну тактику мені підказав мамин лікар. Він сказав: — Не мучте її оперативну пам’ять — ви нічого не виправите. Звертайтеся до довготривалої пам’яті – вона функціонує набагато краще. Я почала розпитувати маму про дитинство — її дитинство, моє дитинство. Ми стали говорити з нею на абстрактні теми — що таке кохання, що таке сім’я… Ми були щасливі в такі моменти: і я, і вона. А це найголовніше для нас — дорослих дітей похилого віку батьків: щоб наше спілкування приносило нам щастя. Ніна Звєрєва Джерело

Захворів – залишайся вдома!

Пам’ятаєте, у Агати Крісті у повісті «Дзеркало тріснуло» одна добра жінка прийшла на зустріч з улюбленою актрисою, незважаючи на хворобу! Захворіла, але все одно прийшла. І потім акторка, заразившись, народила хвору дитину… Або до лікаря прийшла жінка з грипом, коли лютувала епідемія. Людям рекомендували посидіти вдома та уникати контактів. Вона вирушила до фахівця, щоб поставити запитання: «Звідки той кашель? Може послухати, подивитись горло? У чому причина такого?». Вона спитала це і чхнула прямо в обличчя лікарю. І страшенно образилася, коли він попросив її повернутися додому та продовжити лікування. Ви ж лікар! А лікар повинен допомагати людям! Або до майстра-перукаря прийшла дама із заразним захворюванням і сказала, що настав час зробити нову стрижку і змінити колір волосся. Їй від цього полегшає. Нудно так сидіти вдома на карантині. Дома у дівчини-майстра було немовля. А клієнтка була постійною, знала майстра і навіть дружила з нею. Вона попросила налити філіжанку кави і дати журнал. Коли майстер попросила даму піти, та розлютилася. І написала в мережі поганий відгук про перукаря. І таких випадків безліч. Людина добре знає, що вона хвора або може бути переносником інфекції. Але йде до інших, порушуючи всі правила, про які теж добре знає. Може вона не розуміє наслідків? А може, просто егоїстична, і якось забула про інших людей, просто забула, і все? Здається головне у такій поведінці — прихований злий умисел. Бажання заразити інших. Якщо до вас прийшла така людина, пам’ятайте, вона чудово розуміє, що робить. Попросіть її залишити приміщення, – ввічливо та по-доброму. А потім подивіться на реакцію. І все стане ясно, коли агресія, що накопичилася, виллється на вас. Але це краще, ніж віруси та мікроби. Автор: Анна Кір’янова

Цінуйте свій час, бо його не можна ні повернути, ні купити!

Один чоловік все життя працював. Він завжди знаходив виправдання тому, що дуже мало часу проводив з сім’єю.  Треба було добудувати дім, придбати авто, заощадити на відпочинок… Потреби зростали з кожним роком, а життя проходило дуже швидко. Будучи на схилі літ, він пишався тим, що зміг дати дітям достойну освіту, забезпечив їх матеріально. Одного зимового вечора, сидячи перед каміном, чоловік задрімав. І наснився йому сон, що прийшов час підбити підсумки прожитого. З’явився перед ним Ангел – посланець Бога. Чоловік зрозумів, що відбувається і сказав, що так і не встиг насолодитися життям, бо завжди працював. Попросив, щоб Ангел дозволив повернутися до рідні, попрощатися. Ангел поставив перед чоловіком терези і сказав: «Постав на одну шальку ніжні спогади про перші кроки своїх дітей, перші слова, першу шкільну виставу, танець, пісеньку, а у другій з’явиться кілька хвилин для того, щоб ти попрощався з рідними». Чоловік довго думав, та не міг пригадати нічого. Його охопив розпач, він зрозумів, що пропустив все найважливіше. Прокинувся дуже стривоженим. Серце стискала печаль, бо нічого вже не можна було змінити. Він вирішив покликати своїх дітей до себе. Коли всі зібралися за столом, батько сказав: «Я важко працював, намагаючись купити для вас все необхідне, але не знав, що любові, уваги, ласки та спогадів купити не можна. Не робіть моїх помилок. Цінуйте свій час, бо його не можна ні повернути, ні купити». Джерело

Чому не варто їсти їжу, яку приготувала хвора чи нещасна людина

Смак та користь їжі залежать від того, в якому стані вона була приготовлена. Хто її готував; що ця людина відчувала; яке в неї здоров’я та які думки? – це важливо. Особливо, якщо у нас є якийсь емоційний зв’язок із цією людиною. Ось тоді приготовлена ​​нею їжа особливо сильно впливає на нас. …Я не завжди встигаю готувати. І ми іноді купуємо у добре знайомому кафе їжу навинос, у зручних прозорих коробочках: лагман, плов. Все свіже, відмінної якості. Проста гарна їжа. І завжди смачна. Їжа – це енергіяА одного разу ми купили їжу та всю викинули. Не те що несмачно; огидно. Хоча причепитися нема до чого: все свіже. Та сама локшина і той самий рис. І м’яса достатньо, не поскупилися. Але несмачно до того, що неможливо їсти. Як пінопласт. Хоча є і сіль, і спеції. Це було дивовижно. І потім ми заїхали купити пару гарячих коржів. Офіціант у віконці запитав: чому ми не беремо обід? Довелося сказати, що чомусь було дуже несмачно. І довго зберігався неприємний присмак у роті. Офіціант зітхнув і зізнався, що багато хто поскаржився – несмачно. Ні, кухар не змінився. Все той же працює. Хоча й журиться сильно – у нього батько помер, якого він дуже любив. Переживає, плаче, але працює. Сім’ї жити треба, так? Так. Але у стані гострого горя людина передає свою енергетику продуктам. Змінюються їх органолептичні властивості, змінюється смак, – експерименти показали, що є зв’язок. Адже недарма за давнім повір’ям при відьмі скисало свіже молоко і опара не піднімалася. А відьмами вважали часто людей, які хворіли психічно або відрізнялися крайньою злісністю та заздрісністю. Або хворіли на важку депресію, – її вважали “поробленням”. І продукти псувалися від “пороблення”. Так вважалося.Тому їжа може стати несмачною навіть у досвідченої кухарки. А якщо нас пригощає зла людина, можна навіть отруїтися – енетрична нервова система відреагує на таке “частування”. І брати їжу у хворих, нещасних чи бідних теж заборонялося зазвичай – разом із їжею можна взяти й чужий негатив. Особливо, якщо ви знаєте людину чи очевидно спостерігаєте ознаки хвороби чи злиднів. Або злості… Їжа – це енергія. Калорії; але не лише калорії. Це і тонша “емоційна енергія”, як зараз це називають деякі вчені. Тому будьте уважні до того, що ви їсте і хто це приготував, якщо ви людина з високою чутливістю. Джерело

Задала чоловікові одне питання і зрозуміла, що він давно мене розлюбив

Напевно, будь-якій жінці було б цікаво дізнатися, які почуття відчуває до неї її коханий чоловік і чи є вони взагалі. Звичайно, людина може говорити про своє ставлення безпосередньо, проте, далеко не завжди її слова є правдою. Так було і в моєму випадку. Я була твердо впевнена, що чоловік любить мене по-справжньому, але одне єдине питання допомогло мені змінити свою думку… З чоловіком ми познайомилися ще в університеті. Наша зустріч, після якої почалося спілкування, відбулася в бібліотеці. Так, все відбулося, немов в романтичному фільмі. Я і не вірила, що таке може статися в моєму житті. Через якийсь час ми почали зустрічатися і після закінчення навчання одружилися. Наш шлюб був прекрасний і багато хто заздрив нашому щастю. Ми придбали власне житло, автомобіль і регулярно їздили разом на відпочинок. Чоловік був турботливим, розуміючим і завжди намагався зробити для мене щось приємне. Я ж, в свою чергу, теж проявляла до нього теплі почуття і намагалася зробити наше спільне життя гармонійним. Хто ж знав, що все це було даремно… Я вірила в свого чоловіка, а тому, намагалася підтримувати у всіх починаннях. Так я переконала його відкрити власний бізнес, який в майбутньому виявився досить прибутковим. Після цього, ми вирішили завести дитину. Загалом, наше життя було ідеальним і я була впевнена, що все буде тривати так завжди. Як же я помилялася… Останнім часом я стала помічати, що чоловік став до мене трохи холодним. І звичайно, я заспокоювала себе тим, що він сильно завантажений на роботі і не в силах приділяти мені і дитині багато часу. Я дуже довго терпіла і намагалася не сваритися з ним, проте, в якийсь момент я зважилася на відверту розмову. Саме ця бесіда і допомогла зрозуміти, що чоловік вже давно мене не любить… Розмова відбулася за вечерею. Як завжди, я зустріла чоловіка після роботи і накрила стіл. Дитина в цей час була у бабусі. Я почала розмову: – Треба переїжджати з цієї квартири. Я знайшла варіант цікавіший: там поруч і магазини, і аптека, і школа. Мені буде зручніше. І до речі, тобі до роботи звідти всього 5 хвилин їхати. – Давай не будемо про це. Зараз у мене немає таких планів, різко відповів чоловік. – Зрозуміло – сказала я. А яким ти взагалі бачиш своє життя через пару років? І тут я почула те, після чого переконалася в тому, що у чоловіка немає до мене почуттів. – Ну я планую внести деякі зміни в бізнес, з’їздити відпочити в Європу. Ще хочу купити дачу, щоб я міг там спокійно відпочивати літніми вечорами… Чоловік ще довго розповідав про свої плани, а я мовчки слухала і робила висновки. Так, саме питання про те, яким чоловік бачить своє життя через пару років і допомогло мені відповісти на питання, чи любить він мене. Допомогла проста розмова. Я переконалася, що він вже давно розлюбив… Як же я зрозуміла це? Справа в тому, що чоловік, розповідаючи про своє майбутнє життя, жодного разу не згадав мене, не сказав про наші спільні справи або плани. Він говорив тільки про себе. Його розповідь була побудована так, ніби мене і немає в його житті через пару років. До речі, після його розповіді, я запитала прямо чи любить він мене, на що отримала чесну відповідь про те, що почуттів уже давно немає, а на розлучення чоловік не зважується через дитину. Якщо чоловік любить свою жінку, вона абсолютно точно буде присутньою в його планах на майбутнє. На жаль, в моєму випадку, цього не сталося… Джерело

Чому треба робити манікюр і мити голову у важкий період

Може настати поганий час у житті. Наприклад, людина втратила роботу. Або опинилася у замкнутому просторі, звідки не може вийти з власної волі. Або ослабла і захворіла, – будь-що може статися. Що нам робити? Як можна зберегти себе та свої сили, зменшити втрату енергії? Ось навіщо лорд Мортімер у страшній камері Тауера щоранку голився? Вода в балії покривалася скоринкою льоду – так було холодно. І замість бритви був звичайний ножик, який в’язню можна було мати. То ж було сотні років тому. Але лорд розбивав лід і голився ножем без мила. Це було дуже боляче і неприємно, а він голився. Хоча, окрім тюремника, ніхто його не бачив. Та й дзеркала не було!А голився він, щоб не опуститись і зберегти сили. Зовнішній вигляд дозволяє нам зберегти самоповагу та самооцінку, а від них залежить наш ресурс боротьби та терпіння. Успіх, здоров’я, сили прийдуть до тих, хто охайний і доглянутий, нехай і за допомогою найпростіших засобів. Немає коштів на дорогі салони та процедури? Прийдеться самим шукати вихід. Енергію забирають неохайні нігті, немите волосся, запах, брудний одяг… Якщо неможливо «навести красу», як раніше, це не страшно та не небезпечно. Небезпечні руїни краси, мерзота запустіння, коли людина не використовує тих засобів, які ще доступні. Лорд Мортімер не вимагав поїздки до бабершопа, він користувався тим, що мав. Але користувався завзято та регулярно. А потім почав правити країною. Як багато сильних духом людей, які в ув’язненні не нехтували своєю зовнішністю. І лікарі знають: коли пацієнт стежить за зовнішністю – це гарна ознака. Швидше за все, він видужає навіть від тяжкої хвороби. Турбота про зовнішність – прояв енергії життя. Значить, її достатньо! Треба самостійно покращувати зовнішність у скрутний час. Не носити брудні та рвані речі вдома чи в лікарні – вони викликають бідність і хворобу. Треба зачісуватися самостійно, регулярно мити голову. У волоссі сила. Чисте та причесане волосся – наш захист. Нігті – стародавній символ захисту. І символ здоров’я. Треба полікувати та зміцнити нігті, дати їм відпочити. У важкий період краще робити скромний та охайний манікюр. Ось чому: Довгі яскраві нігті символізують готовність до нападу, виклик долі. Не найкращий період для битви. Особливо, якщо ви поки що вдома, серед своїх, або проходите лікування. Жінкам бажано користуватися косметикою. Це і є – наш маленький світ, наш особистий, інтимний засіб гармонізації. І ніжний тонкий аромат дуже корисний, майже невідчутний, таємний. Це теж захист та дар добрим духам, фіміям. Свій вигляд треба підтримувати у скрутний час усіма доступними способами. Це надасть сил і підвищить захист. І ви правильно мислитимете. Думки теж упорядкують, прийдуть вірні рішення. Нерви заспокояться. Тривога знизиться … Багато позитивних змін приверне скромна і завзята турбота про зовнішність. Не відразу. Але через два тижні ви можете відчути, що все стає кращим. Контроль повертається до вас. І краса вас не покине, ображена зневагою. Навпаки, ви можете розцвісти. Автор: Анна Кір’янова Ілюстрація: Світлана Шанталь

Чому не можна заздрити? Прочитайте, у цих словах стільки мудрості!

Не заздріть ніколи, нікому й нічому. Заздрість — це рак душі. Це духовна смерть, а згодом і невиліковні хвороби тіла. Не проси Бога, аби щось для тебе зробив. Проси, щоби навчив, що ти маєш зробити для себе сам. Вчіться віддавати, бути щирими перед людьми. Боріться зі своєю скупістю. Бо не гріш ви затискаєте в руці — ви затискаєте своє дихання, биття серця, гамуєте кровотоки в жилах. Нагромаджуючи, затискаючи в кулак і душу, перев’язуєте міцними вузлами всі артерії Божої благодаті. Чи знаєш ти, людино, що немає на землі нічого вищого понад людяність? Якщо послужиш ближньому — і тобі послужать. Якщо допоміг досягти успіху іншій людині — ти сам його досягнеш. Не змагайся ні з ким. Поступайся в усьому і всім. Бог тебе ніколи не залишить. Не вважай зайвим поклонитися добрій людині, навіть дитині. Найменше діло, яке вручив тобі світ, роби совісно і не думай про результат. Бог заплатить тобі за все сповна. Умій чекати. Не нав’язуй свою думку комусь, не сперечайся до оскаженілості. Нехай це роблять дурні. Джерело

Найдавніші українські імена: скільки їм років?

Жива народна мова відображає сліди такої глибокої давнини, яку письмові джерела засвідчити не можуть. Величезну історичну інформацію приховують у cобі також імена. За останні півсторіччя наука зробила спроби дешифрування слів-імен. Але це лише спроби. До цього часу неясні, наприклад, ще такі найменування, як скіфи, фракійці, гети, кіммерійці, алазони, неври, кгуни… Загадку являють собою й імена людей. Скажімо, такі як Володимир, Василій (Василь), Борис, Сидір, Варвара, Пелагея (Палажка), Парасковія (Параска), Уляна (Уля) та ін. На жаль, словники відсилають нас до назв і міфів грецьких та римських, хоча саме давні греки і римляни запозичили їх у наших предків. Адже за часів високої цивілізації трипільської археологічної культури (III тис. до н.е.) Греції і Риму ще не було і в згадці. Коротко розповім у тій мірі, в якій вдалося це дослідити, про історію виникнення деяких імен. Сидір. Давньогрецьке Ісідор – перекладалося як «дар Ісіди (Ізіди)». Міф, який зберігся, розповідає, що єгипетська богиня материнства, сестра і дружина Осіріса Ісіда пожаліла голодних пастушків і послала їм ситний сніданок. Це й був Ісідор – Ісіди дар. Грецькому походженню імені Сидір суперечать такі обставини. Міф належить до III тис. до н.е. Греки з’явилися на Балканському півострові на тисячу років пізніше, а культуру, міфи і елементи лінгвістики запозичили у своїх попередників, яких називали лелегами. Завдяки дешифруванню трипільської писемності.встановлено, що населення трипільської археологічної культури (III тис. до н. є.) було пеласгами-лелегами, попередниками і предками Русі на Дніпрі і попередниками греків на Балканському півострові. Пеласги-трипільці підтримували безпосередні культурні зв’язки з Єгиптом, мали великі протоміста, розвинені металургію, астрономію і писемність з першим у світі літеро-звуковим алфавітом, який передали фракійцям, а останні – грекам. Міф про ім’я Сидір і саме ім’я також було передано грекам пеласгами. Це підтверджується тим, що сліди міфа, забуті в Греції, добре збереглися у нашому народі. І в наші дні колгоспні пастухи, збираючись на пасовище, кажуть один одному: «А сидора взяв?» Це означає: чи взяв ти сніданок пастуха? Пелагея (Палажка). На початку 60-х років, під час моєї роботи як одного з авторів першого видання «Української радянської енциклопедії», академік І.Г.Підоплічко якось зауважив, що, на його думку, ім’я Палажка означає «пеласгська жінка», тобто «жінка і племені пеласгів». Пізніше, коли завдяки дослідженням київського вченого М.З.Суслопарова стало відомо, що населення трипільської археологічної культури було пеласгами – попередниками і предками русичів, до пеласгів в ученому світі виник особливий інтерес. Палажка – це зменшене від Пелагея. Ім’я складається з двох частин: Пела і Ген. Відомий вітчизняний мовознавець та історик О. Партицький встановив, що перша частина імені Пела – вказує на належність до племені пеласгів. Друга – Гея (Гео) – означає «земля». Як відомо, в культі природи (Всесвіту) у пеласгів символом землі був образ жінки-матері. Отже, ім’я Пелагея означає земля-мати пеласгів (трипільців). Це – Берегиня київських літописів, шанована в народі богиня. Сільські вишивальниці донині зображують її на рушниках у вигляді символу Прадерева Світу – землі і галактики. Варвара. Ім’я Варвара на заході вимовляється як Барвара, що означає «іноземка». Іноземці – грецькою барбари (βαρβαροι), латиною – bаrbаrі. У переносному значенні варвари – це грубі, жорстокі люди. Таке ім’я, а з ним уявлення про чужоземців, виробилося ще у спільних попередників еллінів – пеласгів-лелегів у межиріччі Дніпра – Дунаю і на Балканах. їхні племена заселяли також Кріт й острова Егеїди до появи еллінів. Пеласги були поклонниками астрального культу природи (Всесвіту). їхні головні божества: тріада Лада, Зоря (Венера) і Артеміда (велика богиня Місяця) – управляли космічною водою, генетичними процесами і нічним відпочинком. У Вавілоні головним культом був жорстокий культ бога сонця, котрого називали Бар-Баром. Людей, призначених у жертву Бар-Бару, кидали всередину розпеченого мідного бика. Племена, що поклонялися гуманному культу, під загрозою винищення змушені були відходити з міста Ура на північ – у район Харрана (Мала Азія), на Балкани і в межиріччя Дніпра – Дністра – Дунаю. Побували там і вавілоняни. Завдяки цьому і поширилася серед пеласгів назва барбари за іменем культу Бар-Бара. Пізніше вона була передана еллінам і Русі, і вважати її грецькою, як бачимо, нема підстав. Такі історичні картини малюються при вивченні слів варвари і Варвара – «іноземці», «іноземка». Либідь. Усі ми добре знаємо легенду про Кия, Щека й Хорива та сестру їхню Либідь – засновників княжого Києва. Але що означає ім’я Либідь? Зазначимо, що, вивчаючи міфічне ім’я (міфонім), треба знати дані міфології відповідного часу й народу і вміти . користуватися ними. Деякі вчені-мовознавці вважали, що арабська назва Києва – Куяба складається з двох слів: скіфського Кий (Скит) і кіммерійського (іберійського) – ба, що означає дитя. Тому Куяба означає «дітище Кия; будова Кия» і датується VII ст. до н.е. Цей висновок грунтується на морфологічному та лінгвістичному аналізі назви Куйаба. У створенні назви міста, а тому й самого Києва, взяли участь і скіфи, і кіммерійці (зрубна археологічна культура), а значить його заснування треба датувати VII ст. до н.е. Така давність назви міста, названого на честь легендарного Кия, потверджується відомими й авторитетними античними істориками. В античних повідомленнях йдеться про подібну до відомої нам легенди про Кия, що відносять події до VII ст. до н.е. Повідомляється, що Кий, друг Геракла, повернувшись з Колхіди, заснував місто й назвав його своїм ім’ям. Мова йде про місто Кіос, що й нині існує на території Туреччини. Але деякі дослідники (О. Партицький та ін.) вважають, що саме в той час відбулося переселення мешканців Кіоса на чолі з Києм на територію сучасного Києва. Нашу лінгвістично-етнографічну розвідку ми присвячуємо сестрі легендарного Кия – Либеді. Згадки про Кия зроблено, щоб орієнтовно визначити час дії персонажів легенди. Ім’я Либідь можна вважати цілком кіммерійським (VII ст. до н.е.), що складається з двох слів: ала – «жінка» і ба – «дитя». Алаба означає «жінка-дитя», тобто «дівиця». За довгий час, що минув від кіммерійців до княжого Києва, ім’я Алаба на Русі набрало форми Либідь. Ця гіпотеза потверджується народною пам’яттю. У гирлі річки Либеді є Дівич-гора. Вона ж зветься Либідь-гора, або Лиса гора1, бо там за язичництва відбувалися поганські свята – купальські «соботки» на честь Купали (Кубелі; Кибели) та бога неба (Див; Дій). Навпроти Дівич-гори – Бусова гора і Бусове поле, де було розіп’ято готами вождя антів Буса і 70 старійшин (375 р.). З’ясування стародавньої семантики імені Либідь ще потребуватиме досліджень з історичної етнографії, міфології та етимології. Проте й нині цікаво розглянути деякий фольклорно-лінгвістичний матеріал. Фольклор і лінгвістика свідчать, що в імені Либідь узагальнюються якісь гарні, високі й добрі якості. На Україні збереглося багато слів із стародавнім коренем -либ-. Нагадаємо значення деяких з них. 1. Либати – пастися з насолодою по росяній траві або вибирати трави й рослини, які до смаку.2. Либати очима – підморгувати (дівчині).3. Либавка – коза, яка визбирує й поїдає смачні вершечки улюблейих трав. Деякі етнографи вважали, що коза-тотем і предок українського народу. Водночас вона – атрибут Артеміди, фракійської і слов’янської Мендіді – великої богині Місяця. Коза на Україні – пестливий епітет дівчини. Мати каже гостям: «А от і наша коза з батьком». На санскриті коза – Аjа (Аджа), – як нам відомо, вживається на означення і тварини, і Місяця. Язичництво Київської Русі в основі своїй мало люнарний культ. Головним божеством священної тріади, як уже мовилося, був Місяць. Про нього зокрема казали: «Цап на полі басує з цапенятами». Таким чином, либавка-коза стародавнього фольклору це – не просто коза-тварина, а ще й тотем народу й богиня Місяця – Артеміда – головне астральне божество на Середньому Дніпрі. Свято народження Місяця – Щедрий Вечір донині (впродовж тисячоліть) супроводжується водінням кози з відповідними містеріями й ритуалами.4. Либці – приманка з м’яса для риболовлі.5. Либити – брати, збирати щось цінне, краще.6. Либка – сітка на жердині для збирання яблук.7. Либак – робітник, що збирає нафту з поверхні води, або людина. що збирає вершки з молока.8. Либець – старець, що просить (збирає) милостиню – жебракує. Бачимо, що корінь -либ- визначає процес збирання або нагромадження.9. Либитись – посміхатися без явної причини, від підсвідомого переповнення добрими і приємними почуттями. Слова з коренем -либ- пов’язані з міфологічними уявленнями. Ця коротенька розвідка показує, що семантика імені Либідь – «дівиця» – імовірна. Це потверджує й дослідження назви однойменної річки Либеді у Києві. Відомо, що імена річок не давалися людям чи богам, а навпаки,– імена людей і богів ставали назвами річок. Так виникли назви: Ганг, Марна, Бористенес, Істр, Волхов та ін. Походження слов’янських імен є цікавою й переконливою аргументацією етногенезу й високої культури Стародавньої Русі. Збереглося їх багато. Розуміння язичницьких імен дає змогу правильно читати середньовічні київські літописи, художньо-історичні твори. Ігор-Юрій. Імена ці, як і Всеволод, Володимир, Святослав, мали князі кінця XII ст., що брали участь у поході новгород-сіверського князя Ігоря на половців і стали героями «Слова о полку Ігоревім». Імена Ігор і Юрій пов’язані з сільським господарством та божеством весняного Сонця. Для обох імен було введено грецьке християнське свято Георгія. Ім’я Георгій походить від грецького Георгос – «ратай, орач, хлібороб». Імена Ігор і Юрій символізували Сонце, Дажбога, який, за язичницькими міфами, подарував людям плуга й навчив хліборобства та одруження. На Русь і далі на північ, у Скандінавію, ім’я Ігор потрапило ще за доби тракійців і кіммерійців й походило від назви єгипетського божества Сонця – Гор (з префіксом і). Всеволод. Це ім’я означає «володар Всесвіту». У слов’янських племен за різних епох Всеволод означало і «сонце», і «Перун». Згадаймо зі «Слова о полку Ігоревім» величальне: «Яр Туре Всеволоде!». Це означає: «Сонце (Ярило) сузір’я Тельця (Тура) Всеволоде!». Проте епітет Володар Всесвіту належить і Перунові. У VI ст. н.е. Прокопій Кесарійський писав: «Слов’яни вірують у єдиного бога, творця перунів – Володаря всього світу». Перун, за міфами, – батько Сонця, Місяця й Зорі, символізувався також Сонцем. Володимир. Ім’я означало «володар миру, світу». Цей епітет Місяця на Наддніпрянщині існує кілька тисяч років. Коли князь Володимир прийняв християнстві), йому змінили ім’я на Василь, що означає «Місяць» (старовірменське «Уаціля»). Святослав. Це язичницьке ім’я означало на Русі дослівно «світе славний». Наведені імена учасників походу Ігоря на половців асоціювалися з чотирма сонцями, як це й видно з тексту «Слова о полку Ігоревім». Звернімо увагу: знання стародавніх імен дає змогу прочитати важливі місця «Слова», які протягом стількох років усе ще лишаються не прочитаними дослідниками. Академік Б.Греков колись писав, що «якби ми знали життя слів, то вся історія розкрилася б перед нами»… Джерело

Як зрозуміти, що це саме та людина, яка є Вашою долею? Святі отці кажуть наступне:

Як зрозуміти, що це саме та людина, яка є Вашою долею? Святі отці кажуть наступне: – якщо Ви усвідомлюєте, що кохана людина рано чи пізно втратить молодість, постаріє, може захворіти і це вас не зупиняє; – якщо Ви хочете бачити продовження вашої духовної любові у дітях; – якщо Вас не бентежать матеріальні та інші життєві труднощі; – якщо Ви готові до можливого болю і страждання, яке свідомо чи мимоволі може заподіяти Вам близька людина; – якщо Вас не дратують найнеприємніші звички коханої людини, і Ви готові їх терпіти і після весілля, то, швидше за все, це Ваша доля. Джерело

Це остаточне охолодження, це розрив – коли люди окремо їдять…

Чоловік і дружина стали окремо їсти. Спочатку були сварки та примирення. Потім сварок не стало. І примирень також. Вони стали спати у різних кімнатах; кімнат було дві, якраз вистачило. Вони разом прожили двадцять років. А потім стали окремо їсти. Це остаточне охолодження, це розрив – коли люди окремо їдять. Вони не говорили про розлучення. Просто кожен жив своїм життям. Чоловік познайомився із приємною жінкою у санаторії, куди їздив один, і з нею переписувався. Вона його розуміла. А дружина ні з ким не познайомилася. Вона просто жила та мовчала. Про що говорити, коли все сказано та все ясно. Коли тебе більше не люблять. І нічого не хочуть вирішувати. І ось одного ранку вона стояла на кухні в халаті. Потрібно було на роботу збиратися. Стояла і на маленькій, майже ляльковій сковорідці, смажила яєчко. Одне. Правильно – яйце. Але сковорідка та яєчко були крихітними, як і дружина. Зменшувальні вони були, ці предмети… Крихітна жінка з не дуже гарною «хімією», у халаті, смажила одне-єдине яєчко на сковорідці. І чоловік зайшов на кухню, налити собі чаю. Він теж збирався працювати. І взагалі – збирався він. Іти. І дружина так сумно й винно зиркнула на нього. І спитала, простягаючи сковорідку: «Будеш яєчко?» Він усе згадав. Були часи, коли тільки одне яйце було на двох. І з речей – одна сковорідка, дві вилки. Склянка. Ковдра солдатська. Гуртожиток. І дружина була молода, весела студентка у халатику. І дивилася не зацьковано і винно, а весело і навіть грайливо. Він відставив сковорідку та обійняв дружину. І почав говорити, що з ним щось таке було погане. Помутніння якесь найшло. Він не знає, що це було. І він вибачався і, можливо, плакав – дружина не бачила: він був високий, а вона – маленька. І сковорідка стояла на плиті із золотим кругом яєчка. Всяке буває у житті. Але іноді можна подумати і все згадати. І притиснути до себе близьку людину, особливо якщо вона маленька. Близькі бувають маленькими. Та й ми також. І кохання іноді здається маленьким… Але воно є, і його потрібно берегти. Автор: Анна Кір’янова Ілюстрація: Katarzyna Karpowicz

Ось кого не можна брати в хресні ні в якому разі! Знати б це раніше…

Хресні батьки — ангели на землі, які покликані допомогти маленькій людині почати духовне життя і будуть захищати її від спокус. Вибір хрещених впливає на майбутнє дитини, про це треба пам’ятати завжди. Кого не можна брати в хресні Хрещеними не можуть бути батьки дитини. Кого можна брати в хресні всупереч забобонам У народі вважається, що не можна брати в хресні матері для дівчинки незаміжню жінку, а в хресні для хлопчика — неодруженого чоловіка. Віднесе щастя, все забере собі! Звичайно ж, це безглузде марновірство. Ніяких християнських коренів воно не має. Ще одне марновірство — про вагітних жінок, яких не можна брати в хресні матері. Церква не забороняє цього! Єдиний момент, який може викликати хвилювання: чи буде зручно хрещеній матері вистояти все хрещення, чи вистачить у неї сил. Багато в чому це залежить від стану здоров’я та строку вагітності у жінки. Що таке самовіддана любов, як усвідомити межі між добром і злом, що таке віра, совість, терпіння і милосердя: про все це повинні розповідати хрещенику духовні батьки при кожній зустрічі. Це головний подарунок! Складно зрозуміти і прийняти таке твердження. У нас прийнято нести в будинок хрещеника гроші, іграшки, прийнято проводити з дитиною час бездіяльно. Це чудово, звичайно! Але багато хто забуває, що хресні батьки — насамперед духовні наставники. Таїнство хрещення дитини проводиться один раз. Ні в якому разі перехрещувати дитину не можна, що б не трапилося! Джерело

Чи може 40-річна жінка бути кращою за 20-річну

Не хочу нікому нічого доводити… Нещодавно мені на очі потрапила стаття із серії «чим 40-річні жінки кращі за 20-річних». Далі, як завжди, йшли «конкурентні переваги» зрілих жінок, які звучали як образи. Якщо коротко, то 40-річні жінки зручніші, досвідченіші, доступніші в спілкуванні і за ними не треба доглядати. Цим і беруть. Незважаючи на те, що стаття начебто мала зробити мені комплімент, почуття після неї з’явилося гидке. Начебто мене без мого відома використовували для чогось… Тільки ось для чого? І раптом до мене дійшло: адже нас, жінок, дійсно постійно лякають одна одною. Стравлюють між собою, змушуючи витрачати час на спроби довести собі та всім іншим, що ти не гірша. Тих, хто старший, лякають підростаючим поколінням. Мовляв, бережіться, пані, вам на зміну вже йде покоління школярок з довгим волоссям, тонкими таліями та пухкими губами. Так що якщо не хочете залишитися в прольоті, то не зображайте з себе неприступну королеву, а проявляйте ініціативу самі, та приїжджайте якнайшвидше до чоловіка в гості. Можете привезти із собою борщу, як компенсацію за свою «не юність». Юним чарівницям, втім, теж не дають спокою, тримають у тонусі. Мовляв, школярко, не розслабляйся. Пам’ятай, що поки ти висуваєш підвищені вимоги і витрачаєш дорогоцінний час на залицяння, десь за рогом твого чоловіка вже чатує досвідчена сорокарічна, з матрацом та борщем. Так що не гордуй особливо, пам’ятай, що скоро твоя карета перетвориться на гарбуз. І знаєте, деякі жінки дійсно на це ведуться. Зрілі жінки кладуть життя на відчайдушну боротьбу з віковими змінами, з жахом дивлячись на кожну зморшку або ямку. Молоді дівчата з таким же відчаєм намагаються стрибнути в останній вагон, поки пружні — а то потім і цього не буде. Це нагадує мені процес торгівлі на ринку. Коли покупець, зацікавлений купити ковбасу в одного продавця, починає відчайдушно нахвалювати товар іншого, розповідаючи, що той кращий чи принаймні дешевший. Іноді це справді допомагає збити ціну. Питання в тому, чи потрібне нам це відчайдушне суперництво, і чого ми від нього хочемо. Щодо мене, то я здаюся без бою. Я не хочу бути «краще», у сенсі «зручніше» і «дешевше» юних дівчат, доводячи свою затребуваність. Я взагалі нічого нікому не хочу доводити. Тому що людина, яка любить, ніколи не вимагатиме «знижок» у зв’язку з тим, що товар вже залежав, або у зв’язку з тим, що за рогом дешевше. А споживач, який не любить, — навіщо він взагалі потрібен? Що в двадцять років, що в сорок, що у вісімдесят. Автор: Morena Morana Джерело

Ніколи не бийте своїх дітей! Історія, яку варто прочитати усім батькам

Ця подія відбулася в аеропорту коли ми летіли за кордон. Маленька дівчинка перекинула гарячий чай собі на ноги. Вона так голосно закричала, що люди були окутані жахом, до мами дівчинки почали бігти всі, щоб трішки допомогти їй. А маленька дівчинка кричала та крізь сльози благала мати не бити її. Дівчинка була настільки залякана та знала, що її будуть бити. За той випадок, що дитина вилила ненавмисно на себе чай. У голосі малечі був страх та відчай, що навіть бувши  багатодітною мамою просто почала лити сльози від того, що я нічого не можу зробити. Я ніколи не бачила такої моторошної картини – йшла дівчина за стюардесою, її ноги намащені кремом для опіків, а поруч йшла її мама, на якій були дорогі речі й вона постійно промовляла – «я тебе попереджала, обережніше». Я дуже прошу не треба бити своїх чад. Не дозволяйте собі цього робити, навіть, якщо вони отримали погану оцінку, або якщо ви бачите, що вони не вчать та не розуміють уроки навмисно. Та не треба бити через незграбність, вони в цьому не винні. Наша малеча – це наше кохання. Знайдіть сили та краще трохи потерпіти та нормально пояснити, щоб потім не пошкодувати. Будьте гарними, вихованими батьками, гарним співрозмовником, захисником, а не тираном. Намагайтесь стати для дитини супергероєм або супергероїнею. Це необхідно зробити заради дітей та самих себе. Потім ви подякуйте за це. Джерело

5 речей, про які не треба розповідати стороннім

Зараз епоха загальної відвертості: люди розповідають найінтимніші речі, виступають на ток-шоу, пишуть у соцмережі, при першому знайомстві розкривають усю піднігтьову… А колись «піднігтьовою» називали інформацію, яку отримували за допомогою тортур: кат пхав людині голки під нігті і від болю та розповідала правду. Зізнавалася, видавала спільників, а може, обмовляла себе… Але так могли змусити розповісти все, відверте. Люди тоді чудово розуміли: не треба забагато говорити і про себе розповідати. Це небезпечніше, ніж катування. Одна дівчина років сорока скаржилася на маму; варто їй мамі розповісти про якийсь випадок, про невдачу або, навпаки, про знайомство з приємною людиною, як тут же відбувалося ось що: потенційний наречений зникав з життя, конфлікт посилювався, мрія не збувалася… А найголовніше — мама використала почуте, щоб уколоти дочку потім, знецінити, зачепити. Мовляв, правильно тебе начальник назвав ледаркою! Люди все бачать! Дуже прикро, так? Тільки навіщо ж розповідати знову та знову речі, які використовують проти нас згодом? З дитинства мама вселяла дочці цю манеру: розповідати абсолютно все! Викладати усі подробиці! Мама зрозуміє та пошкодує! І дочка сама не помічала, що під впливом «батьківського гіпнозу» розповідає зайве. І псує своє життя. У цієї доньки не було друзів, ось вона з мамою і розмовляла. Але друзів не було саме через надмірну відвертість. Людям не дуже подобається, коли їм довго, з непотрібними подробицями, розповідають про себе інтимні, особисті речі. Таких людей уникають. Розповідаючи про себе дуже багато, ми стаємо вразливими. Спочатку нас можуть з цікавістю вислухати або прочитати емоційну особисту розповідь у мережі. А потім скористатися інформацією можуть. Можуть позаздрити. Можуть випробувати зневагу і піднятись за наш рахунок. А можуть просто припинити спілкування, тому що особисті виливання не подобаються людям. І тому, хто надмірно відвертий, не довіряють — раптом він і наші таємниці так само вибалакає? Проблеми у житті можуть бути пов’язані зі звичкою про себе розповідати надто багато. Ось про що розповідати не треба: погані батьки: агресори, алкоголіки, нечесні люди… Про це можна розповісти тільки професіоналу або близьким друзям, у яких ви впевнені. Сторонні люди можуть вас і звинуватити, якщо у них були хороші батьки. Скажуть, що ви обмовляєте своїх чи викликаєте жалість. А можуть упитися вашою відвертістю, відчути себе вищим і кращим, а потім вас обговорювати і про вас пліткувати. І довіряти нащадку алкоголіків чи агресорів теж не будуть. При будь-якій нагоді згадають прислів’я про яблуко від яблуні… Але ж ви самі розповіли це! Самі собі зашкодили. висловлювати ненависть до когось і ділитися планами помсти теж не треба, навіть якщо ви праві. Оточуючі миттєво вас позначать як «агресивну небезпечну людину»; вони побояться, що наступного разу ви захочете їм помститися або на них напасти. І вас почнуть уникати, навіть якщо ви тисячу разів маєте рацію. Ніхто не любить агресивних людей. розповіді про свій успіх, про тріумф теж краще приберегти для найближчих. Навколишні важко іноді виносять чужий успіх. Вас підсвідомо розпізнають як «хвалька», «вискочку», потім зрівняють себе з вами; а порівняння – мати заздрощів. Заздрість може виявитися у шкідливих вчинках на вашу адресу. Успіхами треба обережно ділитися, а не захлинаючись розповідати про них усім підряд. Шубу раніше носили хутром усередину. Так цінне хутро краще гріло і зберігалося. І менше було заздрісних поглядів. власні, інтимні подробиці теж розповідати не треба. Спочатку вас із захопленням слухатимуть і читатимуть. І навіть прибувати почнуть слухачі чи читачі: це цікава тема — особисте життя та інтимні стосунки! Тільки потім ви залишитеся на самоті. Люди розуміють, що такій людині не можна довіряти і вступати з нею у стосунки — вона потім усе розкаже. І в соцмережі викладе! І репутація буде зіпсована. Люди тільки роблять вигляд, що вони лояльні та терпимі. Насправді вас вважатимуть розбещеною людиною — і говоритимуть про це між собою. розповіді про хвороби, аналізи, фізіологічні відхилення відштовхнуть від вас людей. Несвідомо всі прагнуть психогігієни, до захисту від негативних емоцій і неприємної інформації. Один раз вас вислухають, поспівчують, а потім почнуть уникати. Про хворобу можна згадати, але показувати свої хворі місця та передавати барвисто відчуття не треба… Але звичка розповідати про себе виникла ще у дитинстві. І доросла людина іноді не може побачити проблему; вона вважає себе щирою, відвертою. Але це небезпечна інфантильна поведінка. Деякі психологи спеціально створюють групи в мережі або на своїх сторінках спонукають людей ділитися інтимними переживаннями та розповідати особисту інформацію. Це не від доброти душевної; так можна викликати залежність людини, дізнатися про її таємниці і привчити до виливів — як та мати привчила дочку. Не все про себе треба казати. Це шкідливо та небезпечно. Крім того, ви непомітно видаєте ще й секрети інших людей — тих, що фігурують у ваших оповіданнях. Позбавившись звички «виливати душу», можна набути покращення у всіх сферах життя. Непотрібна відвертість позбавляє сили. Джерело

Один стаканчик кави змінив моє життя на “до” та “після”. Обов’язково прочитайте цю історію!

Львів, субота, 7 ранку. Поки хтось ще солодко спав у ліжку, я тупцювала на Стрийському вокзалі та чекала водія. Забронювала машину на одному сайті, BlaBlaCar. Там ти вказуєш маршрут та тоді програма пропонує водіїв. Виходить дешевше та швидше, аніж автобусом. Тим паче зараз так багато студентів, що у автобусі яблуку ніде впасти.  Пан Василь зателефонував вчора ввечері та забув попередити, що він виїжджає не о 9, а о 7 ранку. “Ну, нічого, швидше приїду в Франківськ, додому”. – Вітаю. Вибачте, що так вийшло просто плани змінилися, – ніяково каже дідусь та відчиняє мені дверцята.  – Нічого. Все добре Як на зло, телефон не встиг зарядитися та я не слухала музику в навушниках. Водій – літній дідусь, такий приємний, ввічливий. Я сіла біля нього, прищепилася… – Тьфу, така кава гірка. Ех, моя жінка робить в рази кращу, – каже дідусь. – Так чому гірка? Дають цукор, можна ще додати сиропу..  – Все смачно тільки вдома, – підморгує дідусь.  Я знизила плечима. Вже гадала, що мені трапився той цікавий вид водіїв – “а в нас час”, “а ця золота молодь”, “а ось я”.  – Знаєте, я просто навчився цінувати все те, що дарує тобі щастя, тепло, затишок, позитивні емоції.  – Ну мене кава зранку зігріває. – То таке. От ти купуєш каву, а вона у звичайному стаканчику. Випила, викинула та побігла. Нема тої насолоди. Каву треба пити правильно. – Це як? – аж брови від подиву підняла.  – От зранку прокидаєшся, цілуєш кохану людину. Йдеш тихенько на кухню, але діток не розбудити. Заглядаєш у кімнату, а вони так кумедно сплять. Ставиш чайник, дістаєш хліб – то обов’язковий атрибут. Шукаєш цукор, вираховуєш кожну ложечку, аби було не гірко, але й не солодко. Обережно наливаєш води та накриваєш блюдцем. Нарізаєш сир, ковбаску, щедро даєш масла. Останній штрих – прикрасити стіл, підсунути кріселка та накрити серветкам чи скатертиною поверхню. І обов’язково без телефону чи телевізора – треба зранку спілкуватися!  – Ох, ви так розповідаєте, що у мене живіт проскиглив, – посміхаюся.  – Знаєш, я ж не все так життя провів. Тільки на старості років дійшло, що то все – не головне.  …Мені було 20. Працював на заводі день та ніч, аби додому принести якусь копійку. Потім вже допетрав, що треба більше квартиру купити, бо в одній кімнатці в гуртожитку не могли з жінкою та двома дітками тіснитися. Знаєш, я за малюків якось навіть не хвилювався – з ними завжди жінка. Ну що може трапитися? Вона їсти наготує, одягне, поприбирає, заколисає і все.  Тому пішов на будівництво. За це моя спина “спасибі” не сказала, ходжу раз в тиждень на масаж спеціальний. Жінка влаштувалася вчителькою у школі, паралельно доглядала як нянька за сусідськими дітками. Ми тоді копійка до копійки складали, економили на всьому. Борони Боже купити якусь шоколадку чи нову футболку. Але жінка так хотіла поїхати в Крим на море. Дурень я такий, завжди казав “не треба тобі того моря, їдь до батьків у село, там все набагато краще та дешевше!” Купили трикімнатну квартиру, зробили ремонт. Знаєш, я так завжди гнався за грішми, а ось озирнувся – хлопці вже дорослі, один в Польщі вчиться, другий працює в Києві. А їх малими не згадаю, чесно. Жінка навчила їх і футбол грати, краватку зав’язувати, і молотком користуватися. От я є, але вони росли так, ніби мене нема. Чесно, так соромно. Картаю себе ледь не щоразу, як з ними розмовляю у Скайпі. Де була моя голова? Де було моє серце? Мене хвилювали тільки гроші – все хотів працювати та працювати, заробляти та заробляти… Тому моя порада – цінуйте коханих людей, які поруч з вами. Так, каву можна купити в магазині. Але хіба від цього вона буде смачнішою?  Я розлучилася від такої розповіді. Адже у мене була схожа ситуація – батьки поїхали на заробітки, а мене залишили на бабусю та дідуся. Мені так їх бракувало, я так сумувала та плакала.  – І куди ви їдете?  – Син молодший приїхав з нареченою, ось, їду їх зустрічати. Того так і різко змінив плани, бо вони швиденько проїхали кордон. Жінка вже стільки смачного приготувала, що у стола ніжки прогинаються! От, хочу все виправити. Адже мене  по суті, не було поруч, коли вони малі бігали. А зараз думаю, що Бог дав мені другий шанс. Тепер у мене родина на першому місці, а гроші – ну то таке, день є, день нема. Так що навіть ранкова кава з жінкою для мене – то найбільша насолода!  Першим ділом, що я зробила, коли приїхала до батьків у гості – заварила смачної кави, вимкнула телефон та приготувала канапки. Вони ще спали, коли я зайшла додому.  Такий урок я запам’ятаю надовго. Адже гроші – це не те що подарує вам радість та щастя. Озирніться навколо. Родина – річ, яку ніколи не купиш за жодні долари чи євро світу.  А Ви погоджуєтеся з такими словами? Родина – це найбільше щастя у нашому житті?  Джерело

Як відвести від себе біду: два способи

Користі в переживаннях і в проливанні сліз немає… Треба свідомо намагатись відвести від себе нещастя, як у народі говорили. Відвести біду, горе, хворобу, бідність — не дати нещастю прийти у ваше життя… По-перше, не треба надто вдивлятися у погане. Занадто поринати у похмурі історії, в опис поганих подій, втрат, хвороб, негативних подій. Читати та дивитися, слухати – це одне. Поринати в історію повністю, емоційно з’єднуватися з нею — це інше. Співчуття це правильно, це природно. Але брати на себе всю інформацію не треба. Особливо це може зашкодити людям емоційним, вразливим. У відомому експерименті навіть температура тіла знижувалася у тих, хто дивився на оголену людину у ванні з льодом. По-друге, якщо вас щось зачепило, викликало емоції, співпереживання, схвилювало, просто допоможіть. Допоможіть так, як можете. Візьміть участь у ситуації; допоможіть грошима, якщо потрібно. Запропонуйте іншу допомогу. Якщо просто потрібна підтримка добрим словом, підтримайте добрим словом.Не дійте. Якщо допомогти конкретній людині чи бідній тварині нічим не можна, а ситуація вас зачепила і мучить, допоможіть іншим. Іншим, які потрапили до схожої ситуації, тим, з ким трапилося подібне. Здійсніть хорошу справу. Таким чином, ми не відвертаємось байдуже від чужого нещастя. І не рвемо собі душу безплідними переживаннями, не сприймаємо тяжких вражень. І не поринаємо у ванну з льодом. Ми чинимо дію, діяння, — правильне діяння. І воно відводить нещастя. Так вважалося у народі. А користі в переживаннях і в проливанні сліз немає. Навпаки, це може призвести до «емпатичного стресу» — до переживання насправді того, що пережито «через інших». Тож користуйтесь простим способом самозахисту. Він справді працює. Автор: Анна Кір’янова

Життя в шлюбі складається з 7 етапів. Якби сучасна людина знала – розлучень не було б…

Ми самі вибираємо собі чоловіка або дружину. Однак, щоб відчути справжню любов у сімейному житті, потрібно пізнати одне одного, потоваришувати, а потім вже полюбити. Багато хто помилково вважають любов’ю перший цукерково-букетний період. Адже, як тільки романтика йде, рожеві окуляри падають, партнери стикаються першими труднощами, першими випробуваннями відносин. А хтось вважає, що любов пройшла.Відданість і терпіння – головні якості любові. Якщо Ви вирішили, що у Ваших стосунках «любов закінчилася», будьте впевнені, що вона ще й не починалася.Ці сім етапів відносин, які покажуть вам, чому справжня любов і справжні стосунки приходять з часом: 1. Цукерково-букетний етапЦукерково-букетний період триває близько 18 місяців. Так як у чоловіка і жінки, коли вони закохуються в один одного, виробляється в організмі гормони, які допомагають бачити світ у яскравих фарбах. У цей період їм все здається дивним у їх партнера. Вони відчувають себе, як ніби у стані наркотичного сп’яніння.Не слід в цей період приймати доленосні рішення, адже дія цього сп’яніння рано чи пізно припиниться, все стане на свої місця. 2. Етап перенасиченняУ цей період ви починаєте тверезо дивитися на ваші відносини і вашого партнера, море почуттів вщухає, ви поступово звикаєте один до одного. Наслідком цього є зміна вашої поведінки — ви починаєте вести себе більш розкуто і природно. 3. Етап відразиЕтап відрази не уникнути за будь-яких тривалих відносинах. Сварки і виявлення недоліків один одного характерні для цього етапу. Вам здається, що найпростіший спосіб уникнути всього цього — розставання або розлучення. Розлучившись, ви незабаром знову вступите в цукерково-букетний етап з іншою людиною, і почнете проходити етапи наново, поки не дійдете до цього і не перейдете до наступного. 4. Етап терпінняНа цьому етапі партнери набувають мудрість. Сварки вже не носять такий драматичний характер, адже обидва знають, що сварка закінчується, а відносини необхідно продовжувати. Якщо обидва роблять все, щоб розвинути у собі терпіння, з роками приходить мудрість. Це закон. 5. Етап боргу, або повагиЦе перший етап справжньої любові, адже до цього кохання ще не було. Партнери починають розуміти свої обов’язки, не думаючи про те, що йому має інший партнер, а про те, що він може зробити і дати своєму коханому. 6. Етап дружбиУ цей період партнери стають дуже близькі один одному. Вони довіряють один одному, як самим близьким друзям. Етап дружби відкриває дорогу до справжньої любові. 7. Етап справжньої любовіДо справжньої любові йдуть дуже довгий час, проходячи спільно через складні життєві етапи і ситуації. Справжня любов — це не те, що несподівано падає вам з неба, як вважають багато. Для справжньої, дорослої любові людина дозріває, відмовляючись від егоїзму і забобонів. Джерело

Правило 10 кроків підкаже, коли варто піти та забути людину

Іноді ми не цінуємо те, що маємо, а іноді знецінюємо саме себе, свій час, життя, ресурси. У Китаї немає культу егоцентричності, але є розуміння того, що кожна людина — неогранений дорогоцінний камінь. Хтось закопує його глибше в багнюку, думаючи, що це просто камінь, а інша людина дістане, помиє та обробить. Коли китайці розуміють, що не варто утримувати людину у своєму житті, а прямо зараз потрібно розвернутися та попрямувати до виходу? Насправді є одна китайська мудрість. Правило 10 кроків Якщо ви робите 5 кроків, але людина стоїть на місці і чекає, коли зробите решту 5, то вам варто йти. У будь-якому випадку ваші спроби кращі за тиху бездіяльність. Якщо ж людина робить ці 5 кроків повільніше, ніж ви, неквапливо, то це привід почекати трохи, підлаштуватися під її темп. Людина, що пройшла свої 5 кроків назустріч вам, так чи інакше виявиться поряд. Будь-який досвід — цінний, будь-яка практика — не безрезультатна, будь-яка людина — це перешкода у вашому житті, яка перетвориться на винагороду чи покарання. Джерело

“Я люблю тебе…” – слова, які краще сказати прямо зараз!

«Я люблю тебе», — ось що встигали написати люди, які гинули під час атаки терористів, і з літаків, що падають. Із затопленого підводного човна та з-під завалів після землетрусу. Останніми секундами встигали написати ці слова тим, кого любили. Замість скарг, благань про порятунок, прокльонів чи повчальних афоризмів. Хоча всі вони йшли з дому в різному стані. Вони ж не знали, що більше не повернуться. І деякі сварилися; лаялися, що не можуть знайти ключі; сніданок несмачний; знову ти лізеш під ноги; де мої туфлі?.. Прийду і на розлучення подам! Так-так, такі думки бувають. У всіх. Але потім сталося страшне і всі ці люди писали одне: «Я люблю тебе!» Начебто зрозуміли, що це найголовніше. Саме ці слова треба встигнути написати чи сказати. А все дріб’язкове лушпиння: образи, роздратування, гнів — вони нічого не означають. Дурниці це! І ревнощі – дурість, і жадібність, і все інше. Потрібно встигнути написати головне! Отже, любов — вона є в кожному серці; і в кінці шляху тільки вона і залишається, тільки вона має значення. Тільки треба частіше про це згадувати; не завжди є можливість написати це і вибачитися — як не дивно, всі ці люди вибачалися. Якщо встигали. Автор: Анна Кір’янова

“Як казала моя бабуся”: 11 порад дорослим онучкам на всі випадки життя

Наші бабусі… Збірки мудрості, доcвіду і фраз-перлин, які ми потім згадуємо і переказуємо своїм дітям та онукам, посміхаючись або наставляючи «Як казала моя бабуся». Часом жалкуємо, що не зібрали бабусині розповіді, приказки, дотепності, історії та повчання в «антологію бабусиних порад». Напевно, вийшов би багатотомник!  От авторка Катерина Бруснік зібрала те, що чула від своєї бабусі – 17 фраз на всі випадки життя. і навіть крупинки лайки – бабусям можна! 1. Ти не зможеш виховати в дитині Людину, розмовляючи з нею людською мовою, а поводячись як тварина. 2. Про порятунок душі зазвичай замислюються люди, які такого порятунку не потребують. Ті, кому дійсно варто подумати про душу, думають про порятунок своєї дупи. 3. Жоден чоловік не має на тебе прав. Ти нічого йому не винна. Зовсім. Але якщо вийшла заміж, будь дружиною – його партнером, його підтримкою. Навіть якщо всі навколо вважають, що твій чоловік неправий, нездара чи божевільний ентузіаст, показуй їм, що для тебе він завжди і в усьому найкращий. Якщо доведеться, доводь це з дробовиком в руках. Ти не уявляєш, як наша безумовна підтримка потрібна навіть дуже сильним чоловікам… 4. Змирися з тим, що лайно не тоне. Але знай, що поруч з лайном не плавають. 5. Тільки у психопатів і ледарів настрій і рівень життя залежать від весни, ранку, магнітних бур, атмосферного тиску і президента. У нормальних людей життя залежить тільки від них самих. 6. Як тільки чоловік говорить тобі: «Хочу, але не можу», відправляй його до лікаря, нехай йому й описує свої симптоми. 7. Гідна людина всюди приносить користь. Нікчемна всюди приносить тільки себе і своє самовираження. 8. Вічним жебракам хочеться відсипати трохи почуття власної гідності. 9. Залежні від громадської думки люди, жагучі до слави й уваги, як ексгібіціоністи в плащах, так і шукають кому б своє причандалля показати. 10. Не проси Бога, щоб він когось покарав. Проси у нього допомоги для себе: коли у тебе буде все добре, вони самі себе покарають. 11. Все життя я була, як вогонь. А тепер пишаюся, що я вугілля, яке розпалює всіх вас. Джерело

Повчальна історія про те, як потрібно реагувати на злість інших

Ми з мамою в дитинстві ходили відвідувати одну сліпу бабусю. Тоді лікарі відвідували пацієнтів на дому – це було нормально. Мама була хірургом-офтальмологом. Вона рятувала очі бабусі – залишки зору. І по вихідним іноді заходила до своєї пацієнтки; ну, і мене брала з собою. І ще брала з собою різні частування. Тоді продуктів було мало; цукерки, котлети, шматочок ковбаси, сир, масло, печиво – все просте, всі тоді так жили. Бабуся – вона зовсім бідна була. З мізерною пенсією – у неї не було трудового стажу. Вона жила разом з родичами; але окремо харчувалася. Я не розуміла в дитинстві всіх цих складних відносин. Але прекрасно розуміла, що про нас говорять. Про мене, про маму і про продукти. Мама викладала молоко; і тітка в халаті голосним шепотом повідомляла лисому дядькові: «Молоко принесли. Напевно, скисло, ось і принесли!». Мама викладала курку; і тітка коментувала: «Курку принесли. Тухлу. Самі їсти не стали і принесли!». А про шоколадні цукерки повідомлялося, що у лікарів шафи ломляться від цукерок. Ось вони запліснявілі цукерки і роздають. І про ліки теж коментували так: це крадені ліки. Вкрали і принесли. Або безкорисні; які не допомагають. І моя мама, гостра на язик, нічого на цей отруйний шепіт не відповідала. Мовчала спокійно. І просила бабусю сісти ближче до світла, закапувала їй ліки і тільки з нею розмовляла. І кивала, давала рекомендації, радила … Немов родичів не було. І ще іноді приносила святу воду – мама у мене віруюча була. І родичі злобно шепотіли, що такій людині не можна бути лікарем. Про воду вони чомусь боялися погане говорити … Я ще маленькою запам’ятала, як ненависне іншим чуже добро. Як воно злить і змушує шаленіти. Як злі хочуть знецінити все, що ми даємо і чим ділимося. А коли не виходить – хочуть знецінити нас. Стареньку було дуже шкода; дуже. А по мамі я дуже сумую – її два роки немає на світі. Але вона мене багато чому навчила. Правильно реагувати на злий шепіт – іноді ніяк не реагувати. Просто робити свою справу. А Бог всіх розсудить, як тихо говорила бабуся. Всі ТАМ будемо. Але поки ми тут – краще печивом пригощати, ніж знемагати від злості і лаяти чуже добро ..”. Автор: Анна Кір’янова Джерело

Наш дім теж може захворіти: 7 ознак того, що дім хворий

Наш дім теж може захворіти. Наш простір, в якому ми живемо: будинок або квартира, неважливо. Підсвідомість розпізнає наше місце проживання як “наш дім”. І будинок може почати хворіти. Причини хвороб в точності як у людини, можуть бути зовнішніми і внутрішніми. “Хворіти” наш будинок може заразними хворобами; недарма негативні програми і впливи академік Бехтерев називав “психічними мікробами”. А може захворіти через внутрішні причини і погані звички господарів. Так як і людина може зруйнувати своє здоров’я пияцтвом, непомірністю, екстремальними витівками… Ми відчуваємо, що наш дім хворий: він перестає бути психологічним притулком.  Зникає затишок і відчуття безпеки. Нам не хочеться залишатися вдома і поспішати туди після роботи. Підсвідомо ми шукаємо причину затриматися в гостях або на роботі. «Мені не хочеться йти додому», – так говорить людина. Ми нічого не можемо робити по дому або робимо через силу.  Важко навіть витерти пил. Важко помити посуд. А раніше ми із задоволенням все робили і містили свій будинок в чистоті. А зараз стало якось не дуже прибрано і чисто. І немає сил, ось що дивно; як ніби будинок їх пожирає, забирає. Постійно щось ламається.  Деякі побутові прилади так і стоять, зламані. Перегорають лампочки. Губляться речі.Можуть гинути квіти і хворіти – домашні вихованці. І люди відчувають якесь нездужання постійно: то голова болить, то слабкість здолає, трапляються дрібні травми на зразок порізів і ударів. Можуть лунати сторонні звуки.  То скрипить підлога, то вітер підвиває, то лунає дивне гудіння або дзижчання. Іноді створюється враження, що хтось ходить по хаті. Можуть чути зітхання і слабкий шепіт. Але ми переконуємо себе, що це ілюзія. Хоча кішки і собаки теж щось чують… Відбуваються конфлікти і скандали.  Не встигла людина переступити поріг будинку, а вже почала лаятися і сердитися. Якась напруженість і дратівливість немов витає в повітрі. Гості теж відчувають себе некомфортно, можуть вступити в сварку або образитися на рівному місці. Вони можуть відчувати і фізичний дискомфорт. Губляться речі.  А потім дивним чином знаходяться, іноді – на тому місці, де ми три рази подивилися, як мінімум, і нічого не знайшли. А потім документ або ключ виявилися саме там! Якась психологічна сліпота опановує людьми… Будинок може захворіти після візиту недоброї людини: немов хвора рибка потрапила в акваріум і всіх заразила. І воду інфікувала. Навмисне або ненавмисно, недобра людина вносить в систему свій негатив, своїх «мікробів». Будинок може захворіти після тривалої хвороби когось із членів сім’ї або після його смерті. Не випадково є стільки захисних ритуалів для очищення будинку у всіх народів світу.У християн освячення дому Водосвятний Молебен. Будинок може захворіти від стресу: сталася якась погана, важка подія. Ви її обговорювали, переживали, думали про неї, – неприємності скінчилися, а будинок тепер хворий. Це наслідок потрясіння. Будинок може отруїтися: якщо часто п’ють і багато курять, лаються брудними словами, сваряться і б’ються в будинку, це теж може стати причиною хвороби. І будинок може захворіти через чужі предмети-це теж ті самі інфекції. Багато причин для хвороби будинку; і не завжди хворобу можна усунути. Вилікувавши. Простір іноді стає настільки токсичним, що господарі вважають за краще продати квартиру, змінити місце проживання. Так важко перебувати в «згущеній», похмурій, тяжкій атмосфері; дім стає як у Діккенса, «холодним будинком». Але таке буває не часто, на щастя. В інших випадках будинок слід «лікувати». Але для початку треба усунути причину. Знайти її. © Анна Кір’янова

Повчальна історія про те, як карають добрих людей за їх добро

Думаєте, якщо робити добрі вчинки і допомагати людям, вам не зроблять поганого? Ще як зроблять. Злодія пробачать, розбійника не спіймають, тиран зможе відмінно захиститися. А ось добро не прощають. На жаль, так. І приклади історії дуже сумні і повчальні. Філософ Сократ вчив жити по совісті. А також роздавав безкоштовні добрі поради. За доносом бездарних і заздрісних “поетів” і “ораторів” Сократа засудили до смерті. Сократ був так збентежений безглуздими звинуваченнями, що не захищався в повну силу. І що? Сімдесятирічного Сократа стратили. Або ось лікар Земмельвейс. Він порадив колегам-лікарям мити руки перед тим, як пологи приймати. А не відразу лізти немитими руками до породіллів. Сам Земельвейс мив руки. І у нього жінки рідко помирали від зараження крові. Такий він помітив дивовижний факт. Він так всім остогид з миттям рук, що його запроторили до божевільні. Тоді часи були гуманними. Страчувати не стали. Лікар помер в лікарні для божевільних. Або ось акушерка була, Анжеліка дю Кудро. Здобула освіту і почала роз’їжджати по провінції, навчати жінок акушерському ремеслу. Чотири тисячі жінок безкоштовно навчила цієї потрібної професії. Їздила по всій Франції без відпочинку, займаючись своєю благородною справою. Чим скінчилося? Одному лікареві не сподобалося, що нахабна акушерка вчить бідних жінок. Тільки лікар може приймати пологи! І цю дю Кудро позбавили права викладати. А потім убили, за деякими відомостями. Або вона сама померла від гіркоти і образи? Вона вже немолода була. І пізно було їй пояснювати, що добрі вчинки ще швидше призводять до покарання. Злочинці готові брехати, ховатися і захищатися. З тиранами зв’язуватися небезпечно. Ну їх. Обійдемо їх стороною. Від них всього можна очікувати. А ось доброго карати – мила справа. Безпечно і зручно. І це я далеко не всі випадки розповіла, коли добрі люди були покарані. Так що спокушатися не треба. Робите добро – будьте готові до того, що доведеться захищатися. Або бігти. Мені сумно писати про це, повірте. Але це гірка правда. І багато хто переконався в цьому на власному досвіді … Автор: Анна Кір’янова