Звісно, ​​треба брати відповідальність за свої невдачі на себе. Усвідомлювати, опрацьовувати, враховувати, виправляти свої промахи та помилки. Потрібно також враховувати об’єктивні обставини: економічну кризу, наприклад… Це зрозуміло. Але іноді причина невдач та хвороб у тому, що вам хтось навмисне шкодить. Але ви цього не помічаєте, не хочете вірити в це. І оточуючі стверджують, що ви самі винні. Або зла доля… Одна жінка не могла знайти роботу у фінансовій сфері; спочатку начебто була хороша вакансія. А потім їй або не дзвонили більше, або повідомляли, що вакансію закрито. І потім з’ясувалося: роботодавці зверталися на минулу роботу жінки, щоб більше про неї дізнатися – робота вимагала високого ступеня відповідальності. Великі гроші, важливі документи… А на минулій роботі начальниця, цілком мила пані, говорила і писала про цю співробітницю жахливі речі. Просто жахливі! І її внесли до таємного «чорного списку» – бездоказово, але так сталося. Пояснювати роботодавці нічого не збиралися; просто відмовляли. Тільки через особисті зв’язки вдалося дізнатися причину і вжити заходів, але з фінансової сфери їй все ж таки довелося піти. Репутація виявилася зіпсованою. Є ознаки того, що хтось вам шкодить. Хтось використовує дезінформацію, свої зв’язки, всі доступні засоби, щоб заважати вам і завдавати шкоди.  Ось ознаки токсичних впливів: 1. Все зривається буквально в останній момент. Ви вже отримали запрошення чи обіцянку, але потім вам відмовляють. І так повторюється кілька разів. Зриваються угоди в бізнесі, потенційний партнер втрачає до вас інтерес; 2. Ви відчуваєте тривогу; абсолютно безпричинну. Або вам здається, що хтось слідкує за вами. Ви відчуваєте недоброзичливу увагу, але не можете зрозуміти – від кого? І звинувачуєте себе в параної; 3. До вас доходять уривки дивних чуток про вашу скромну персону. Джерело чуток знайти важко чи неможливо; 4. Від вас відписуються у мережі без видимих ​​причин. Ви отримуєте менше запрошень на заходи; 5. Ви можете знайти вдома або на роботі дивні речі, які хтось вам підклав з незрозумілою метою. Одна жінка знаходила в сумці пакетики з котячим кормом; інша – голки у пальто; третя – мідні монети… Може, річ не в самих предметах. Вони просто ясно доводять – хтось таємно шкодить вам та бажає зла. Це «побутова магія», речовий доказ шкідливого наміру; Якщо є кілька ознак – треба обміркувати стан справ. Хтось може навмисне завдавати вам шкоди, от і все. Зазвичай це людина, на яку важко подумати. Вона старанно приховує свою ворожість. Але якщо повірити собі та виявити увагу – джерело шкоди можна виявити. І вжити заходів – якщо їх ще можна вжити…

Ми зовсім забули про цих людей, ми їх не згадували та про них не думали. Давним-давно нас зіштовхувало з ними життя. І раптом з’являється людина із минулого: вона знаходить вас у соцмережі, дзвонить чи передає привіт через спільних знайомих… І хоче зустрітися. Або взагалі просто приходить до вас, наприклад, на роботу. Випадково чи навмисно. І ви відчуваєте дивне почуття: ви й самі ніби повернулися в минуле, у ті часи, коли спілкувалися з цією людиною. Іноді це приємне відчуття. Але частіше ми відчуваємо напругу. Начебто ця людина небезпечна. Неприємна. Ми приховуємо це і чемно спілкуємося, виявляючи люб’язність. Тільки дуже часто людина з минулого – це вісник та сигнал серйозних змін. Якщо з’явилася приємна нам, добра та світла людина – це знак того, що ми на правильному шляху. Ми впоралися з якимось важливим завданням, подолали перешкоду та опрацювали проблему. Ми завершили цикл і вийшли на новий рівень, як у спіралі. Хороша людина з минулого – вісник змін на краще та винагороди за працю. Добра вихователька, мама шкільної подруги, посивілий хлопчик, який любив нас у дитинстві, добрий сусід із дому, де ми жили в юності, – все це добрі вісники прийдешнього щастя. Якщо з’явилася людина, яка завдавала нам неприємностей, була недобра і агресивна, якщо з нею пов’язані неприємні спогади – треба подумати про свій захист. Про те, чи навчилися ми протистояти нападам, що з нашою самооцінкою та самоповагою – можливо, ми в глибині душі не впевнені у собі, незважаючи на всі свої успіхи та досягнення? Така людина – сигнал ворожості. Потрібно зміцнити свою безпеку у всіх сферах життя. Непогано і замки поміняти, і подвоїти пильність. Справа у сигналі. А сигнал простий – ми надто безтурботні та вразливі, надто розслабилися… Якщо ця людина, як і раніше, кличе нас так: «Танька», «Володька» – і виявляє недоречну фамільярність, пускається у спогади про наші конфузи чи провини, які були сто років тому, – ми незабаром можемо втратити своє місце, свою посаду , свої здобутки. Така людина – символ неповаги. Зазвичай такий «вісник» намагається отримати щось від нас, але робить це без поваги, панібратськи вимагає, згадуючи, як ми були «ніким». Чи дасте ви те, що йому потрібно – справа ваша. Але обережність і увагу треба подвоїти, ваше положення хитке! Потрібно зміцнити свої позиції вдома та на роботі. Люди з минулого трапляються не просто так. Часто ми зустрічаємо кілька людей із минулого за короткий період. Ми ніби самі повернулися в минулі часи, щоб опрацювати якісь проблеми, впоратися з чимось чи отримати нагороду за те, що впоралися добре! Але найчастіше – це сигнал вжити заходів. І підказка – у тій ситуації, яка колись була у вас із цією людиною. Один чоловік зустрів солдата, який знyщався з нього в армії. Старого, спитого. Він допоміг йому; не зміг інакше вчинити. Але за кілька днів був змушений дати відсіч грабіжнику на стоянці. І дав! Підсвідомо він був готовий до відсічі. Тож є глибинний зміст у цих зустрічах. Минуле кидає тінь на сьогодення. І треба обов’язково подумати – що символізує така людина, добро чи зло? Радість чи небезпеку? Тоді багато чого проясниться.

Сили вичерпалися і жити більше не було чого, так вирішила одна жінка і лягла на ліжко. Лягла і лежить. Закрила очі і уявляє себе померлою, – так добре відпочивати і нічого не відчувати. Не думати, що грошей немає. Що чоловік невідомо де живе, приходить п’яний та скандалить – хоче забрати квартиру. І треба піднімати близнюків півторарічних – це так важко. Діти плачуть, кричать, лізуть всюди, просять їсти, а їсти буває немає що. Треба прибирати, адже не можна, щоб діти росли в бруді. І кіт теж кричить і просить їсти. А ще линяє. І виходу нема. Нікому вона не потрібна, ніхто не допоможе та не врятує. Померти – це спати. Жінка давно не спала нормально, може рік… Вона хотіла померти. І старалася рідше дихати, може, дихання саме припиниться? І прийде кінець її мукам. Вона навіть не плакала, до того вона втомилася і таким сильним був розпач. І поринула в похмуру дрімоту, впала в забуття… І тут відчула, що діти пальчиками розплющують їй очі. Щось воркують лагідно, влізли на ліжко і пальчиками так очі їй розколупують. І наполегливо лагідно воркують. А кіт тикається мордочкою в обличчя і теж стурбовано муркоче дуже голосно. Мовляв, вставай, чого ти нас лякаєш? Відкривай очі зараз же! І жінка засміялася. Не розсердилася, а розреготалася до сліз, як у молодості. Так, власне, вона й була ще юна – двадцять два їй було. Майже як коту. Але кіт був старий, а вона молода. Все життя попереду. І полежала вона хвилин п’ятнадцять, а сили повернулися. І очі їй розплющили її малюки – пальчиками. Відкрили те, що нічого жахливого не відбувається. Вона всім потрібна.бЯкщо не мамі і не чоловікові, то своїм малюкам і дідусю-коту. Вони не дадуть заснути, звісно. Але вони й померти не дадуть, що вона зрозуміла. А потім все якось втихомириться. Зрештою, можна продати страший візок. І курточку. І ще зайняти у сусідів, вони добрі та дадуть на їжу. І дали, звісно. І ще смаколиків поклали різних. Поганий день минув, уночі близнюки поспали спокійно, і настрій став зовсім іншим. Цілком померти не хотілося, хотілося жити і радіти. І потім справді все налагодилося: робота віддалена знайшлася, чоловік відмовився від претензій на квартиру. І багато всього сталося різного, і хорошого теж, звичайно. Бо діти розплющили жінці очі. Пальчиками. Насильно, можна сказати. І змусили побачити життя та можливості. І тих, хто від неї залежить. А хвилинна слабкість пройшла після короткого відпочинку – так часто буває. Полежить людина, розплющить очі і встане. Підніметься. І продовжить жити. Бо жити таки треба. Життя сповнене можливостей. Автор: Анна Кір’янова

Одна дівчина купувала булочку з родзинками. І виколупувала родзинки, дуже їй родзинки подобалися. А тісто не подобалося. І булочку дівчина викидала. Примхлива така ласунка. Любителька родзинок. Булочки коштували дешево. Могла собі дозволити цю примху. Але це було погане заняття. І у житті таких людей чимало. Вони виколупують те, що їм подобається. Подобається, коли людина безкоштовно та цілодобово працює на них. А коли попросить сплатити працю чи виставить цінник – це не подобається. Подобається, коли людина розповідає смішне чи бадьоре. А коли говорить про серйозні проблеми чи про своє життя – це не подобається. Відкидається, як булочка. Подобається, коли їм усі дають. А коли приходить їхня черга дати хоч щось, інтерес зникає. Їм подобаються оповідання. А автор категорично не подобається, особливо коли він вимагає не красти його працю. І не подобається, що інша людина потребує відпочинку. Сміє мати свої проблеми. Характер має. Свої переваги та уподобання. Кошеня їм подобається. А те, що кошеня хоче їсти, пити і в туалет ходити – це не подобається. Дитину вони хочуть. Подобаються їм дітки. А те, що дитину треба годувати, одягати та виховувати, – це не родзинки. Це тісто. Несмачна булка. Ну, її. Я ж булку заради родзинок беру, які мені подобаються! Вони виколупують родзинки із людей, з роботи, навіть із країни, в якій живуть. Ось подалі від цих любителів родзинок треба триматися. Коли вони з’їдять все солодке, решту викинуть без жалю. Особливо, якщо це дісталося їм задарма або за три копійки. Людина – не булочка із родзинками. Доводиться приймати її цілком. Щось дуже подобається. Щось не дуже. Але брати тільки хороше, а потім викидати людину, якщо родзинки скінчилися – це дуже поганий вчинок. І можна залишитись зовсім без нічого, як та дівчина. Яка втратила гроші та можливості. Довелося їй працювати. І зараз булочки вона купує рідко. І з’їдає цілком, коли вечеряє на самоті… Автор: Анна Кір’янова

Є фрази-дзвінки, можна сказати – виклики долі, якими ви можете накликати на себе великі неприємності. 1. «Гірше й бути не може!», – це найнебезпечніша фраза. “Це найгірше, що могло статися”, – різновид цього небезпечного твердження. Їх багато, різновидів. Ось, наприклад: «Швидше скінчився б цей поганий рік, і настав би новий!». Цю фразу говорили та писали 1940-го. В особистих щоденниках. Говорили та писали ті, хто переживав особисті невдачі. І якось не думали, що можуть прийти інші події. Адже нічого гіршого за моє особисте нещастя бути не може! Може. Проводити такими словами етап життя, що завершується, дуже небезпечно і безглуздо. Це самовпевнене переконання, що має настати гарний час. Мабуть, і все тут! Це виклик для долі: нічого гіршого ти мені вже не завдаси! Ну що ти ще можеш мені зробити погане, якщо в мене і так прострочення кредиту та розлучення? І начальник накричав? Що може бути гіршим? Навіть перераховувати не буду те, що може бути гіршим. І людині можуть це довести на практиці; вона сама попросила. 2. «Я б на його місці поводився зовсім інакше!», – і дуже швидко можна опинитися на місці того, кого критикуєш і себе ставиш за приклад. Наступний епізод фільму – за участю у головній ролі того, хто говорив про місце. Сам напросився! 3. «Я ніколи так не вчиню!», – і теж виникнуть обставини, коли вчиниш саме так. Тому що сам напросився, підняв руку, запропонував долі звернути увагу на себе та випробувати свою стійкість. Заявив себе героєм – отримав тест на героя. Ось три способи самому напроситися на випробування та нещастя. Стати мішенню для ударів долі. І багато хто це помічав. Самовпевненість, вихваляння, жарти з долею та Вищою силою до доброго не призводять. І краще утриматись від цих фраз. Зараз особливо важливим є контроль мови та усвідомлене ставлення до кожного слова. Автор: Анна Кір’янова

Так буває: допомагали ви людині. Рятували її в найтемніший і безпросвітний час її життя. Може, вона переживала втрату або важку хворобу, може, її позбавили майна, посади, вигнали звідкись, може, вона опинилася в боргах і в принизливій бідності. І, якби не ви, загинула би. Або так і залишилася б на дні… А потім ви людину врятували і підтримали. Весь важкий період ви були поруч. Людина піднялася на ноги, видужала, положення її покращилося, гроші з’явилися… І вона вийшлазі стосунків. Пішла від вас. Або стала уникати спілкування. “Вернути ніс”, як в народі кажуть. Якщо ви телефонуєте або пишете – неохоче відповідає. Або не відповідає зовсім. А може і зовсім зробити вигляд на вулиці, що вас не помітила. Стосунки охололи і випарувалися. І ви ламаєте голову, переживаєте: що сталося? Адже ви ж рятували людину, вилікували від бід і страждань! А ось що трапилося: ви були ліками. Бинтами і ватою для лікування рани. Таблетками для знеболювання. Людина вами лікувалася, ось в чому справа. А коли одужала, – викинула і бинти, і непотрібні таблетки. Тепер вони нагадують про погане, а кому хочеться згадувати про погане? Ви нагадуєте людині про поганому періоді лих і принижень. І у вас тепер немає ніякої необхідності, все ж уже добре. Охолодження настає через дві причини: в вас немає більше користі. Користі немає. Як в ліках після одужання. І друге: ви нагадуєте про поганий часу і знижуєте самооцінку своїм виглядом. У пам’яті такої людини ви пов’язані з поганими подіями. Так одужавший пацієнт психіатра або венеролога переходить на іншу сторону вулиці при зустрічі з лікарем – щоб не вітатися… Так чинять не дуже благородні і порядні люди. Люди, які схильні використовувати інших, коли їм потрібні ліки, притулок і допомога. Якщо людина дистанціюється, – ну що ж, хоча б причина зрозуміла. І зрозуміло, чому вона опинився тоді в скрутному становищі. І чому крім вас їй ніхто не хотів допомагати. Тепер і ви не хочете. Вона обділила насамперед себе. А вас винагородить саме життя. Занадто засмучуватися не варто… Автор: Анна Кір’янова

Якщо вам повернули подарунок, ви зазнаєте неприємного почуття. Це дуже погано, якщо ваш подарунок повернули назад. Це ознака сварки. Неприязні. Бажання порвати стосунки. Або в кращому разі це байдужість до ваших почуттів. І зневага до подарунка.  Повернення подарунка без вимоги повернути – образа. І заподіяння страждання. Це дуже погана ознака, якщо ваш подарунок не прийнято. Потрібно насторожитися. І уважно поглянути на своє життя, здоров’я, включити пильність. Подарунки раніше дарували духам і богам, які втілювали сили природи. Дарували, щоб умилостивити богів. Це була жертва, ось чим був подарунок. Жертва для викупу свого життя та благополуччя. Людям подарунки дарувати стали пізніше, як відлуння цієї жертви. І жертва мала бути прийнята. Тоді можна було бути спокійним; боги благоволять! Такі були давні вірування. А якщо жертва не прийнята, значить, чекай на біду і загибель. Або ти осквернений своїми злими діяннями, або ти невгодний богам. І доля твоя вирішена наперед. Жертва не прийнята, даремно старався! Твій дар не сподобався. Твоє частування відкинуто. І ти теж. Тебе ніби вже немає. Або ти осквернений, нечистий. Повернення подарунка людиною – міні-версія такого розвитку подій. Подарунок не беруть у неприємної людини. Одна жінка ніяк не могла пожертвувати гроші на добру справу. Через збій їй поверталася сума. Знову і знову. Поки жінка не задумалася. Вона хотіла пожертвуванням довести собі, що вона добра! А насправді вона ненавиділа невістку і потай бажала їй усілякого зла. Або жебрак гукнув чоловіка і повернув купюру, яку добрий перехожий поклав йому в шапку. Подивився шаленими очима і сказав: «Не треба мені від тебе, забери!». Чоловік знизав плечима і взяв гроші назад. А потім цей чоловік загинув в аварії буквально через день. Дружина його згадувала цей епізод. Так щасливому Полікрату повернувся в животі риби кинутий у море перстень. Полікрат хотів принести жертву, та не вийшло! Дар повернувся. І сталися різні жахи, страшно скінчилося життя щасливого Полікрата. Коли ми даємо, даруємо, жертвуємо безкорисливо, треба радіти, що це прийнято. Це дуже добре. І тому не варто вимагати повернути подароване вами. Якщо ви дарували доброю волею і від душі.  А якщо дар не прийнято, якщо не виходить дати, якщо гроші, наприклад, повертаються назад, а подарунок не доходить до адресата і теж повертається, щось не так. Порушено наші стосунки зі світом. Дарунок відкинутий. І треба шукати причини. І радіти кожному прийнятому подарунку та пожертвуванню… Джерело

Моя бабуся була незвичайною жінкою. Вона була мудра, добра і завжди була готова допомогти оточуючим. Бабуся завжди на мене справляла враження такої собі мудрої наставниці з якогось фільму. Ще 17 років тому моя улюблена бабуся дала мені три прості поради, як заслужити на повагу оточуючих, які я продовжую використовувати і донині. Я впевнена, що вони допоможуть і вам. Досить допомагати всім Я вже згадала, що бабуся була готова допомогти оточуючим, але фокус у тому, що робила вона це дозовано і завжди вибирала правильний момент та правильних людей. Мені здається, тут потрібно багато емоційної витримки та пильного ока щодо розуміння людей, щоб усе це визначити. Так от, бабуся моя завжди казала, що не варто прагнути лізти допомагати. На це є дві причини. По-перше, людині може бути не потрібна наша допомога. Все-таки вже не дитина. Тому найкращий варіант — запитати безпосередньо, чи потрібна людині допомога, чи вона впорається сама. А далі вже діяти за обставинами. По-друге, є такі люди, які тільки й прагнуть сісти на шию. Таким допомогу пропонувати взагалі заборонено. Вони тільки на це чекають і маніпулюють іншими, щоб самим нічого не робити. Ну і якщо постійно допомагати людині, то також може скластися ситуація, що вона просто “ніжки звісить”. Тому потрібно ретельно обирати тих, кому допомагати та дозувати допомогу. Не бійтеся образити інших Я хочу, щоб зараз ви запитали себе: чи вмієте ви говорити “ні”? Уявіть ситуацію, що у вас про щось попросили. Що ви, швидше за все, відповісте – “так” чи “ні”? Чи будете ви жертвувати своїм власним часом заради виконання прохання? Чи погодитеся ви на виконання прохання, незважаючи на погане самопочуття? Особливо, коли справа стосується близьких людей. Чи можете ви висловити свою щиру думку, не боячись бути засудженими та відкинутими? Моя бабуся вважала, що не кожен так може. Це тому, що кожен з нас має бажання подобатися іншим. Можливо, і не на 100%, але загалом. Почніть поважати насамперед себе Моя бабуся вважала, то на повагу інших неможливо заслужити, якщо ви не поважаєте самі себе. Прийняття себе, а тим більше, любов до себе — це складна штука. Багато людей схильні, швидше, бути комфортними для оточуючих, але такими прагненнями ніякої поваги не досягнеш. Важливо цінувати свій час, стан, наявність енергетичного ресурсу. Хтось може сказати, що це егоїстично, але самі подумайте. Яка людина принесе велику користь оточуючим — той, хто віддаватиме всього себе чи той, хто правильно зберігатиме енергію? Чи поважатимуть людину, яка зневажає своєю думкою для інших? Я вважаю, що ні. Джерело

1. Позбувайся мотлоху. Щодня прибирай там, де їси і спиш. Не менш важливо викидати мотлох із голови й душі: те, що не приносить користі й краси, не радує тебе. 2. Лягай і вставай в один час. Бажано й за стіл так сідати. Ритм, узвичаєний режим дня і ночі – дуже важливі речі. Се – лад життя. 3. Щодня споживай зеленину, овочі, фрукти, ягоди. 4. Пий на ніч кисле молоко. 5. Виходь щодня на прохідку. Диво само не прийде. 6. Ходи прямо. Нехай тіло буде прямим, а душа рівною. 7. Змивай ноги холодною водою. А ще ліпше – все тіло. Змивай рот після їжі. І очі – росою чи джерельною водою. Можна й дощовою після грози. 8. Честуй своє тіло. Хороше тіло – як хороше вино, довше зберігається. 9. Частіше всміхайся. Коли всміхаєшся – весь світ усміхається тобі. Якщо плачеш – то плачеш сам. 10. Плекай любов, яку відчув, і даруй її иншим. Це головний сенс життя. 11. Не думай про погане. Не думай про того, хто тобі неприємний. Ані хвилини. 12. Прощай усе і всім. Не заздри і не помщайся. Собі принесеш більше шкоди, ніж тим, кому заздриш і мстиш. 13. Дай часові час. Він лікує все. 14. Не марнуй їжі, часу і грошей. Той, хто не рахує, вмирає без сповіді. 15. Не вивчай натужно життя. Просто живи. Так, як умієш, як знаєш, як можеш. 16. Якщо не годен пересилити свої слабости, то навчися жити з ними в мирі. 17. Спостерігай за життям, помічай його цікаві й радісні моменти. Якщо не вистачає часу, щоб помічати се, значить у тебе не вистачає часу, щоб жити. 18. Роби стільки, скільки встигнеш. 19. Більше здобудеш, коли навчишся розуміти, що потрібно иншим, а не тобі. 20. Нестатків, злиднів не бійся. Остерігайся, щоб злидні не були в тобі. 21. Не бійся хворот. Вони посилаються тоді, коли людина готова. Тим, хто не зазнав хворот тіла, важче дійти здоровля духу. 22. Вір у чудо. І воно прийде. Навіть якщо ти його не втямиш, то Бог не проморгає. Мирослав Дочинець. “Триб” Джерело

Філософ Сенека вважав, що старість сповнена задоволень. Потрібно лише навчитися нею користуватися. Старість – не вирок… Марк Твен говорив, що вік це те, що існує лише в наших думках. Якщо про нього не думати, його немає. А філософ Сенека заявляв, що старість сповнена задоволень. Потрібно лише навчитися нею користуватися. Старість – це не вирок для щастя. Вироки ми виносимо самі собі. І саме від нас залежить, який буде третій етап життя. Страх самотності Коли живеш серед людей, хочеться втекти на безлюдний острів. Коли довго живеш один, тягне до людей. Старість – це те місце, в якому людина повинна навчитися жити сама. Це вік, у якому приходить розуміння: незалежно від того, скільки у вас родичів та друзів, розраховувати все одно потрібно тільки на себе, не перекладати свої справи на інших та не розчиняти свою нудьгу у суспільстві третіх осіб. Той, хто прагне уваги, як правило, вкрай нещасливий у похилому віці. Літня людина, яка усвідомлює, що людей навколо неї поменшало, відчуває страх і намагається повернути колишнє, вимагає уваги до себе. І що більше вимагає, то менше отримує. Вихід із цієї проблеми лише один — навчитися жити на самоті. Щастя губить нудьга Кожній людині, незалежно від віку, необхідне емоційне піднесення. Але де черпати сили, якщо робота, галасливі компанії, побачення та кар’єрні здобутки залишилися десь позаду? Необхідно знайти собі справу до душі, щоб боротися зі нудьгою. «Коли людина не зайнята справою, яка їй до вподоби, вона повільно пожирає себе зсередини нудьгою та нереалізацією. Скільки б у людини не було грошей, рідні, випивки та жінок, якщо вона не може зайняти саму себе, вона ніколи не буде до кінця щаслива». Самоідентифікація Як то кажуть, як корабель назвеш, так і попливе. Не треба вішати на себе тавро старого, який зобов’язаний поступитися дорогою молодим і відійти в тінь, щоб не заважати. Квапитися не треба, але й заздалегідь ховати себе — теж. Мозок дуже чутлива штука. Як тільки ви дозволите собі вважати себе людиною, що «віджила своє», ви позбавите себе безлічі думок, вражень і планів. Джерело

1. Батьки мусять ставитися до своєї дитини як до людини, тобто дати їй відчути, що вона людина. Завдання, безумовно, дуже складне, але, знехтувавши ним, можна поставити дитину на фальшивий шлях. 2. Необхідний елемент – це виховувати дитину в атмосфері тепла та мудрої любові. Діти, які цього не одержали, – це ті, що в той чи інший спосіб втікають з дому і блукають вулицями наших міст. 3. Нещаслива та дитина, між батьком і матір’ю якої є постійна незгода та непорозуміння, а ще гірше, коли батьки знущаються з дитини – як у фізичному, так і в моральному плані. 4. Батьки, закохані в гроші, можуть навіть свідомо передати дітям свій матеріалістичний світогляд. 5. Передавання позитивних чи негативних вартостей відбувається природним шляхом: що батьки думають, про що говорять, як поводяться – формує їхню дитину. 6. Безумовно, дитина має відчути, що її люблять, але батьківська любов повинна бути, наважуюся сказати, мудрою. 7. Розпещена дитина раніше чи пізніше почуватиметься нещасною, тому що не завжди зможе отримувати все так легко, як їй це вдавалося в дитинстві. 8. Батько й мати, створюючи атмосферу любові, повинні дати відчути дитині її гідність і гідність інших людей – старших і таких самих, як вона, дітей. 9. Дисципліні повинні підпорядковуватися всі члени сім’ї, передусім батьки: на все є свій час і щодо всього певна позиція. 10. Кожну дитину належить виховувати в дусі бажання робити добро іншим: чи батькам, чи товаришам, чи братам і сестрам. Джерело

Індійського мультимільярдера зі статками 291 мільярдів доларів Ратана Тата в телефонному інтерв’ю радіоведучий запитав: – Сер, коли Ви були найщасливіші у своєму житті? – Я пройшов чотири стадії щастя у своєму житті і нарешті зрозумів значення справжнього щастя. Першим кроком було накопичення багатства та ресурсів. Але в цей момент я не одержав того щастя, якого хотів. Потім настав другий етап накопичення цінностей та предметів. Але я зрозумів, що ефект від цього теж тимчасовий і блиск коштовностей триває недовго. Потім настав третій етап великих проектів. У мене було 95% запасів нафти в Індії та Африці. Я також був власником найбільшого сталеливарного заводу в Індії та Азії. Але й тут я не досяг того щастя, яке собі уявляв. Четвертий крок настав, коли мій друг попросив мене купити інвалідні візки для дітей-інвалідів. Близько 200 дітей. За рекомендацією друга одразу купив коляски. Але друг наполяг, щоб я поїхав з ним і подарував коляски дітям. Ми приготувалися і вирушили. Там я своїми руками подарував цим дітям інвалідні візки. Я бачив дивне сяйво щастя на обличчях цих дітей. Я бачив, як вони всі сиділи в своїх візках, рухалися та гралися. Начебто вони прибули на місце для пікніка, де й розділили свій виграний приз. Я відчував себе таким щасливим усередині! Коли я вирішив піти, одна дівчинка схопила мене за ноги. Я спробував повільно вивільнити мої ноги, але дитина подивилася мені в обличчя і ще міцніше стиснула їх. Так що я нахилився і запитав її, тобі потрібно щось ще? Реакція цієї дівчинки не тільки вразила мене, а й повністю змінила мій погляд на життя. Вона сказала: «Я хочу запам’ятати твоє обличчя, щоб, коли я побачу тебе на Небесах, я змогла впізнати тебе і ще раз подякувати! Щастя вимірюється не статками, якими володієш, а тим, що дано тобою в дар нужденному … Джерело

Віночок обов’язково оздоблювали стрічками різних кольорів. Стрічки вимірювали по довжині коси, розрізали нижче коси, щоб її сховати. Найпершою по центру в’язали світло-коричневу — символ землі, по обидві сторони від неї жовті — символ сонця; за ними — світло-зелені й темно-зелені — краса та молодість; голубі й сині — небо і вода, що надають силу і здоров’я. Далі йшли жовтогаряча — символ хліба, фіолетова — мудрість, малинова — душевність і щирість, рожева — достаток. Білу вплітали лише тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом (на лівому — сонце, на правому — місяць). Не вишита стрічка не пов’язувалася, це був символ пам’яті про померлих. Дівчата, що вплітали у віночок мак, підв’язували до нього червону стрічку — символ печалі й магічності. Сирота вплітала в косу та у вінок блакитні стрічки. І люди при зустрічі обдаровували таку дівчину подарунками, хлібом, грошима, бажали їй стати щасливою й багатою. Дівчина ж у вдячність дарувала тим людям стрічку з вінка. Ось такий символічний наш український віночок! Джерело

Раніше як було? Стоїть під вікном хлопець із букетом, отже, закоханий. Приймай його пропозицію, якщо він тобі подобається. Або жени геть, якщо він не симпатичний. За ніс водити не треба. Тепер усе змінилося. Форуми та сайти переповнені інформацією про те, як розпізнати справжнє кохання та відрізнити його від брехливого. Які перевірки треба зробити, які питання поставити. Для чого? Щоб не схибити з вибором. Ось, наприклад: три фрази молодої людини, від якої треба бігти без оглядки: “Мені подобається жити з мамою” “У мене кредити, я не можу дозволити собі балувати тебе” “Я не готовий до відповідальності, я сам ще дитина” Але, як мені здається, те, що ми приймаємо за прогрес, якраз усе псує. І поки ти зайнята строгими кастингами, зростає шанс упустити “свою” людину. А потім – доросле життя. І там свої “пункти”, на які треба звернути увагу. Наприклад, чоловік не слухає те, про що ви йому кажете, вважаючи за краще уткнутися в телевізор. З’їдає найсмачніші шматочки. Не радиться, не питає вашої думки про майбутню відпустку, вирішує все сам, вас лише перед фактом ставить. Платить тільки за ремонт машини, а комуналка та інтернет – на вас. Перестав робити сюрпризи та подарунки. На думку експертів, з таким чоловіком треба розлучатися – безжально та швидко, щоб знайти іншого. Щоб не було потім жалю: “На кого я витратила найкращі роки життя…” Але ж є нюанси. Що дарувати жінці, яка витрачає величезну суму на місяць? Якій не догодити? Яка місяць коливатиметься між Італією та Іспанією, і так і не зуміє дати остаточну відповідь. Може, чоловік не хоче слухати плітки, а хоче подивитися новини. А хіба стосунки з батьками, дітьми, братами та сестрами – безхмарні? Але як зрозуміти, чи люблять нас щиро, і, головне, чи любимо ми? В Італії кажуть: “Якщо любиш когось по-справжньому, то в тебе болять його рани”. Є негласне правило: ніколи не розповідай батькам про дрібні проблеми та сварки з коханою людиною. Молодята сваряться – миряться, а батьки три ночі не спатимуть. Люблячі діти на питання батьків: “Як ти?”, відповідають: “У мене все чудово!”. Бережуть їхні нерви.Буває, розкажеш близькій людині про свої проблеми, а вона рукою махає: подумаєш, ось у мене… Не накручуй себе, це нісенітниця! А хтось зітхає і з усіх сил намагається допомогти. Дзвонить, питає, пропонує всіляку допомогу. Якось моєму колезі зателефонувала мати. Їй треба було їхати на перев’язку до лікарні, на вулиці була ожеледиця, вона розповіла, що вчора вже впала, але все обійшлося. Сьогодні не ризикує йти сама. Вона попросила сина відвезти її. Ця справа займе не більше години. Син скривився: “У мене взагалі справи важливі, ну добре …” Я спостерігала за ним. Він із кимось листувався, обговорював із колегою відомий фільм. Довелося нагадати про прохання матері. “Тобі їхати треба до лікарні” Він стукнув себе по лобі: “Точно, а я й забув”. Рани його матері в ньому, на жаль, не відгукувалися. Джерело

Стою в черзі в банку і чую як по телефону жінка з кимось починає говорити, що чоловік її не привітав із днем ​​народження, образив, принизив. А дорослий син надіслав повідомлення, і все. Більше взагалі ніхто не привітав, усім байдуже. І ось вона сидить одна вдома та плаче. А їй п’ятдесят років виповнилося. Вона розуміє, що скаржитися недобре. Просто так вийшло, вибачте. Нема кому розповісти. А інша жінка її запитала: – Давайте я зараз куплю дорогою смачні гамбургери та піцу з шинкою і щоб сир так тягнувся. І цибулька з перчиком нарізана зверху. Куплю шипучий напій. І картоплю хрумку, брусочками. І ми все це з’їмо, а потім у кіно підемо. Якщо ж не хочете, самі зараз все це собі замовте. Або купіть інше, але щоб смачне. Радійте життю! Не дозволяйте вкрасти свій день народження. Кожен день – подарунок, кожен день життя – це свято. Я це знаю по роботі. І пані, яка поскаржилася, запитала: – Ви психолог, так? А друга жінка відповіла: ʼ – Ні. Я медсестра у реанімації. Так. Це правильна рекомендація професіонала. Просто чудова.  Я тільки можу приєднатися до цих слів. Не дозволяйте вкрасти навіть один день життя. Навіть одну годину не дозволяйте вкрасти. Поганому настрою, злим чи байдужим людям, скандалістам, – не дозволяйте вас обікрасти. Купуйте собі щось хороше, підіть у хороше місце, спілкуйтеся і одягніть найкращу сукню. Так порадив фахівець, який щодня бачить, яке тендітне життя, яке воно дороге. Джерело

Одну дівчину, звали її Інна, вигнали з роботи. Змусили написати заяву “за власним бажанням”, хоча жодного бажання йти в неї не було. Вона мала бажання, щоб у вихідні можна було б відпочивати, щоб не доводилося до ночі переробляти чужі документи… Щоб начальник не кричав. Щоби платили трохи більше. Ці бажання були. Але вона й висловити їх не наважилася! Бо боялася звільнення. Їй треба було жити на щось і стареньким батькам допомагати. Які теж жахалися при думці про те, що Інна втратить роботу. Ну от її і вигнали. Часто виганяють того, хто цього боїться. І терпить те, що не можна терпіти. Інна гірко заплакала. Почала шукати іншу роботу, – нічого немає. Тоді була криза. Ходила на співбесіди, та без толку.  А потім Інна влаштувалася прибиральницею, у клінінгову компанію. Яке жахливе падіння для людини з двома вищими освітами! І ще вечорами Інна підробляла – розвозила гарячі страви від одного закладу. А батькам вона нічого не сказала, не хотіла хвилювати їх. Натомість з’явилися гроші, якщо з чайовими – майже стільки ж, скільки на минулій престижній роботі. Ну ось, колишня начальниця зустріла Інну. Як же Інна цього спершу боялася! Боялася, що колишні колеги побачать її падіння. Її приниження. І скажуть: ах, недарма ми вигнали її! Вона нічого знайти не змогла.  Колишня начальниця виглядала жахливо. Бліда, опухла, вона лежала, прикута до ліжка – вона захворіла. І не дивно. Обстановка на роботі була як у ядерному реакторі. І ця начальниця широко розплющила очі від подиву – так добре виглядала Інна. Волосся стало густішим і завилося. Рум’янець повернувся. Очі блищать. Фігура струнка – це від фізичних помірних навантажень. Інна просто ожила. І дуже бадьоро, добродушно поговорила з колишньою начальницею. Мовляв, усе гаразд. Мені все подобається. Дякую, що вказали мені правильний шлях. Я мало не погасла на тій роботі, але сама цього не розуміла. Думала, так і має бути. Думала, що усі так працюють. А зараз я у хорошому колективі. І працюю стільки, скільки можу. Рухаюся ось, на свіжому повітрі буваю. У перерві розмовляємо з дівчатами. І наводити чистоту мені подобається. І смачні страви подобається розвозити. Ось саме вам бульйон. До нього пиріжки. Дуже свіже та смачне, я поставлю на столик біля ліжка. Або вам допомогти поїсти? Начальниця знову Інну вигнала. Трохи нерозбірливо, але гнівно. Жалюгідне видовище, сумна ситуація. Люди не змінюються. Але змінюються обставини. І чіплятися за свій реактор іноді немає сенсу. Там, звісно, ​​платять. І годують. Тепло та світло. Але можна втратити головні речі: здоров’я та час життя, свободу. І повагу до себе – теж. А потім і себе втратити можна. Інна потім відкрила своє маленьке кафе – і щасливо почала жити. Батькам зізналася, вони переживали, але потім теж заспокоїлися. Кафе – це була їхня мрія. Тільки вони боялися мрію здійснити. І втратили здоров’я на нестерпній та нудній роботі. Це історія про зміни, які спочатку лякають та засмучують. А потім можуть привести до мрії. Так буває. Хоча дуже страшно та важко спочатку, я знаю та розумію. Але набагато страшніше непомітно витратити своє життя на тяжку і нудну справу серед злих людей. Джерело

Сидячи в машині о 2-й годині ночі на парковці кафе, мій чоловік сказав мені: «Думаю, ми повинні розлучитися». Годиною раніше я взяла його телефон, щоб дізнатися, з ким він весь вечір листувався. Він розповів мені про два його випадкові зв’язки за останні півроку, але я почала згадувати, коли насправді все це почалося. Два роки тому. Я знайшла точку відліку. І ось 6 ознак, які я зовсім пропустила, і як це вплинуло на мою самооцінку. 1. Він почав занадто чепуритися Це добре, коли чоловік стежить за собою, але коли він починає голитися там, де раніше ніколи не голився, і ретельно за цим стежити… Він більше дивиться на своє тіло, ніж на твоє? Це тривожна ознака. Мій колишній навіть почав голити собі поперек, і про що я навіть не підозрювала, що я сама допомагала йому голитися для його коханок. Він став одержимий своїм зовнішнім виглядом, постійно ходив на тренування, пропускаючи вечори зі мною, а мене звинувачував, що я не ціную те, як він намагається забезпечувати нашу сім’ю. 2. Він перестав запрошувати мене на свої зустрічі Раніше я часто ходила з ним на зустрічі з його друзями і навіть на ділові зустрічі. Але потім він перестав мене брати з собою, хоча пізніше я дізнавалася, що інші приводили своїх парнерів. Він казав, що не хотів відчувати себе напруженим і відповідальним за мене. Це знижувало мою самооцінку. 3. Він став часто злитися Можливо, так виявляється його почуття провини. Він не може сказати вам правду, і тому звинувачує у всьому вас – це його захисний механізм. Мого колишнього почали дратувати всякі дрібниці, він казав, що я не поважаю його та не розумію. Він злився буквально з кожного приводу. А я не розуміла. Я теж звинувачувала себе. 4. Він почав робити щось нове у спальні Де ти цьому навчився? Саме це я запитала, коли він зробив щось нове у спальні. Якщо ви самі не вивчаєте нові пози, це справді тривожний знак. Ще він зненацька попросив мене повністю поголитися там. Я питала, навіщо, але тільки тепер зрозуміла, що, напевно, так було в однієї з його коханок. Я рада, що цього не зробила. Переживати розлучення і так було важко, і без нагадування про його зраду. 5. Він почав пити, палити та уникати мене Почуття провини може виливатися у погані звички. З моїм колишнім ми обоє почали більше пити, але в нього алкоголь посилював агресію, а в мене заглушував біль. Не найкраще поєднання, оскільки це призводило до сварок, звинувачень та похмілля. Впевнена, що він пив, щоб приглушити почуття провини або його сильне бажання втекти від мене, але нездатність сказати про це. Ще він ховав цигарки так само, як ховав своїх коханок. Фактично будь-які зміни у його поведінці говорять про те, що щось відбувається. Може, він знаходить привід, щоб не проводити з вами час: затримується на роботі, більше гуляє з друзями, просто дивиться телевізор і надто втомлюється, щоб розмовляти. Особисто я навіть думала, чому він залишався зі мною, тоді як всі його вчинки показували, що він не хоче бути зі мною. 6. На його телефоні раптом з’явився пароль Коли я взяла телефон чоловіка тієї ночі, він відмовився сказати пароль. У мене всередині все стислося. Раніше він ніколи нічого не ховав від мене: ні сторінки в соцмережах, ні паролі від пошти. Довіряйте своїй інтуїції. Намагайтеся все відпустити і подивитися на ситуацію збоку. А потім дослухайтеся до свого внутрішнього голосу. Джерело

В однієї жінки виникло відчуття, що життя вдалося: професія, улюблена робота, троє синів. Усвідомлення щастя прийшло у 60. І відразу зникло: не стало чоловіка. Але це – життя. З його законами не посперечаєшся. Сини стали вмовляти мати піти з роботи: “Мамо, гроші є, навіщо тобі працювати? Мамо, ти краще частіше до нас у гості приїжджай, з онуками спілкуватися” – говорили вони. Жінка довго не наважувалася піти з колективу. Але начальник дав зрозуміти, що повага повагою, але треба давати дорогу молодим. З гулянням та піснями проводили на пенсію. А далі – найцікавіше. Стала жінка дітей відвідувати. Старший син – сувора, ділова людина. І дружина у нього під стать. Внуки, навпаки, розпещені, ліниві. Вони безперервно лаялися і сварилися, але вважали, що це нормально. Робота напружена, великі гроші даремно не даються. У жінки тиск піднімався, їй хотілося швидше поїхати від них. Син не затримував: мамо, ти погано виглядаєш, піди по лікарях, лікуйся. Більше відпочивай. Мати за кілька місяців поїхала до середнього сина. Він цілими днями сидів носом у комп’ютері. Майже з нею не розмовляв. Внуків побачила та поїхала. Була гостею, нічого не робила, але відчувала втому. А коли приїхала до молодшого сина – сама здивувалася. І містом годинами ходили, і делікатеси їли, а тиск – як у космонавта. Дуже багато сміялися, жартували, згадували. Син сказав: “Мамо, ти зараз виглядаєш краще, ніж 10 років тому”. Подивилася жінка на себе в дзеркало, і справді красуня з рум’янцем на щоках! Ні харчування, ні навантаження, ні погода її “не брали” поруч із цим сином та його сімʼєю. Через рік вона знову відвідала синів, а потім ще через рік. І як під копірку: у старшого погано почувається, а у молодшого – розквітає. Спочатку думала, що збіг. Але ні, таких збігів не буває. Це люди так впливають. Їхнє ставлення. Коко Шанель, революціонерка у світі моди, прожила 87 років. Вона говорила: Старість не захищає від любові, але любов захищає від старості. В Індії кажуть: Один клоун, який приїжджає до міста, дає людям більше здоров’я, ніж сто ішаків, навантажених ліками. Але одній – не весело. Сміятися краще в компанії своїх людей. Сміх – це ліки. А любов та повага – якість життя, його фарби. Джерело

ЯКЩО… Якщо не можеш щось змінити – забудь про це. Якщо ти молодий, ти невпевнений у собі; якщо ти зрілий – ти не впевнений у інших. Якщо хочеш відмовитися від усього заради великої любові, подумай, що залишиться, якщо любов відмовиться від тебе. Якщо перейматися кожною думкою про себе, то ніколи не виправдати всі чужі очікування. Якщо хочеш завершити велику працю, для цього є тільки один спосіб – полюбити її. Якщо слухаєш чужі поради, проживеш чуже життя. Якщо пізно повертатися, аби правильно почати, то ніколи не пізно рушити вперед, аби правильно завершити. Якщо тебе цінують, а не оцінюють, дорожать тобою, а не використовують, радіють за тебе, а не заздрять тобі, то справді люблять. Якщо в мовчанні володіємо словами, то сказані вони вже володіють нами. Якщо твій план на рік – сій пшеницю; якщо твій план на десятиліття – сади дерева; якщо твій план на все життя – вчи дітей. Якщо хочеш, аби тебе боялися, роби так, щоб тебе любили. Якщо вкинеш у воду жменьку ягід, розкраяне яблуко, огірок чи іншу садовину або городину, то вода стане м’якшою, чистішою, смачнішою і здоровішою. Якщо, розв’язуючи вузлик, легенько дути на нього, зав’язь одразу піддається; так само і з ґудзями життя – видихай свої клопоти і гризоти разом із повітрям і побачиш, що вони поволі розплутаються самі собою. Якщо берешся до робити, то дій не гаючись, бо доведеться шукати час, вибирати час, наздоганяти його, а зроблене невчасно майже те саме, що незроблене. Якщо десь якось ти почув про себе незугарну, неприємну правду твого приятеля, то ця ложка правди, як дьоготь, згірчить бочку ваших солодких стосунків. Якщо не хочеш тримати зла – тримай дистанцію. Якщо тебе забувають, не нагадуй про себе; той, кому ти потрібен, не забуде.Якщо за все треба платити, то за дещо – переплачувати. Якщо хочеш мати гострий розум, то обточуй його об розум інших. Із книги “Якщо послухати мудреців”. (2000 Якщо… від мудреців усіх часів і народів). За матеріалами: Мирослав Дочинець

Є ознака того, що стосунки скоро порвуться. Дуже проста ознака, помітна тільки вам: ви постійно вмовляєте себе потерпіти. Стриматись. А якщо не виходить, якщо ви припускаєте погані думки на адресу людини або слова, ви докоряєте собі за це! І обіцяєте собі терпіти краще. Людина не заслужила такого. Це добра людина, вона старається, добре до вас ставиться, треба терпіти! Це як із туфлями, з яких ви виростаєте. Туфлі тиснуть. Але це ви невдячна та погана людина! Це хороші туфлі, натуральна шкіра, хороша підошва. Можна трохи підібгати пальці і носити. Трішки потерпіти. Це ж дрібниці! Але нога росте. Туфлі сильніше тиснуть… Це вже не туфлі, а іспанський чобіт. Ось ці самоумовляння та самопримус до терпіння – ознака того, що стосунки скоро порвуться. Ось у чому річ: ми більше не любимо людину. Вона нам набрила своїми вухами, голосом, своїм супом, манерою їсти, розмовами, запахом, диханням… І ми думаємо, що це несправедливо! Як ми могли розлюбити, втратити симпатію та добрі почуття? Ми винні. І цю провину ми намагаємося загладити терпінням. Стримуємось і переконуємо себе, що треба терпіти! Але терпіння нестерпне. І роздратування через дрібниці виплескується назовні. Прокляті гарні туфлі, та що вони так тиснуть?! І ось цей стан терпіння, що перемежується спалахами роздратування через дрібниці, – вірна ознака швидкого кінця відносин. Туфлі будуть скинуті. І маски теж. Що буде далі? Хто знає. Іноді треба просто вийти зі стосунків та відпочити один від одного. Або від друга. Або від колишнього коханого. Ця ознака говорить про величезну моральну втому. І примушувати себе до терпіння, докоряти собі та звинувачувати, намагатися говорити добрим голосом – це забирає останні сили. І той, заради кого ми примушуємо себе, стає все більш неприємним. І дратує дедалі більше. І сил для терпіння треба більше. І це проста ознака того, що стосунки скоро порвуться. Автор: Анна Кір’янова Джерело

Одна жінка не могла знайти роботу. Співбесіди проходила, а потім їй не писали і не передзвонювали. Чесно сказати, і на співбесіди рідко кликали. Хоча вона дуже старалася. Багато проблем зійшлося в одній точці; роботу втратила. Кредити висять. Чоловік пішов. Мама хворіє. Син кинув навчання. І здоров’я підводить. Лікарі не знаходять нічого страшного, але сил немає. Жінка сіла на лавку. Вона рано прийшла на співбесіду; вирішила у парку почекати. Сидить під квітучим кущем бузку, на теплому сонечку, занурена у похмурі думи. Підійшов молодий хлопець. Спритно глянув. І простяг 100 гривень. І сказав так по-доброму: – Візьміть, бабусю! Вам знадобиться. І пішов. Жінка злякалася і не встигла нічого відповісти. Машинально взяла гроші. – Яка я тобі бабуся? Мені сорок шість! Я ще молода! Я не злиденна!, – тільки сказати це не було кому. Собі це треба сказати, – ось що вона зрозуміла. Справді, вона сиділа, згорбившись. Руки безсило впустила. Обличчя жалібне і похмуре. Окуляри у немодній оправі, потворні, запасні. Гарні розбилися, немає сил замовити скло. Так ось як вона виглядає збоку! Це тому, що у голові похмурі думки. Вони старять і спотворюють. І добрі люди сунуть милостиню. А звичайні – не беруть на роботу. Кому потрібна нещасна згорблена бабуся? Просто жінка не думала, як вона виглядає. Одягнена чистенько, розмовляє ввічливо, хоч і ниючим голосом. Бабуся. Треба ж. І жінка розправила плечі. Випрямилась. Окуляри зняла та сховала у сумочку. І в короткозорому тумані пішла на співбесіду. Де впевнено та голосно розписала свої вміння та заслуги. Намагаючись стежити за обличчям. Гнів на жалісливого юнака дуже її підбадьорив. Хоча він допоміг дуже, цей хлопчина. Роботу жінка отримала! Окуляри замовила. Плечі розправила. І зрозуміла, як наші думки перетворюють нас на бабусь, дідусів та жалюгідних невдах. А ті сто гривень вона зберегла як талісман. З цієї милостині до неї прийшло щастя. І розуміння: у рішучі моменти життя треба викинути погане з голови. Випрямитись. І рішуче йти вперед, прямо дивлячись у вічі долі. Щоб отримати гідну винагороду, а не милостиню. І не стати передчасно бабусею.

Відплата ходить накульгуючи. Тому що очікування відплати – це теж частина покарання. «Відплата ходить накульгуючи», це давній вислів. Всі знають про бумеранг; і картина перед уявним поглядом постає така: людина кинула бумеранг, той описав криву і бац! – прилетів назад у лоб. Так, що зірки з очей посипалися, як в мультфільмі. Або в комп’ютерній грі. Це асоціація така – бумеранг швидко летить. Але життя – не комп’ютерна гра. Відплата повертається повільно, невідомими стежками, як кульгавий демон, якого поганий вчинок створив, наситив енергією, матеріалізував. У кожної без винятку людини в підсвідомості є табу, заборона на вчинення зла, програма, яка «закачана» в нас ще при народженні. Вона називається «моральним законом», як писав Іммануїл Кант. Відключити цю програму – значить, перестати бути людиною. Втратити приналежність до людського роду. Маніяки, шкуродери втратили приналежність до людей. Їм судилося повне знищення особистості; вірніше, вони самі свою особистість знищили. І після смерті їх чекає – та нічого не чекає. Небуття. Вони і в цьому світі вже мертві, але дуже небезпечні, «ходячі мерці» з фільмів. Мова не про них, а про тих, хто робить погані вчинки, але залишається людиною. Цей хитрун думає, що знайшов спосіб «обійти» програму заборони зла. І взагалі, це ніяке не зло. Це просто розумна і вигідна поведінка. А те, що при цьому хтось страждає, це не має значення. Важливо, щоб самій людині було добре. У романі «Острів Скарбів» Біллі Бонс в страху чекав появи кульгавої людини. Він напивався, горлав пісні, перераховував награбоване, але жив в постійному страху. Ніхто про цей страх не знав. А потім пірата розбив параліч і він помер. Скарби йому не знадобилися. Ось так живе людина, яка вчинила зло. Їсть яєчню з грудинкою, горланить пісні, лається і чогось вимагає від життя. А сама з жахом чекає, що в двері постукає Сліпий П’ю або Одноногий Сільвер. Кульгавий переслідувач уже в дорозі. Одноногий, сліпий, але він безсумнівно прийде і знайде того, хто скоїв погане. Ось так виглядає «бумеранг», а не як стрімко летить вигнута паличка. У відплати найстрашніше – ось це очікування. А очікування у того, хто скоїв злочин, обов’язково є. На вигляд він цілком задоволений і успішний. Але він відмінно знає, що його розшукує кульгавий чоловік, щоб все відняти і заподіяти шкоду. Він відганяє від себе погані думки і страхи, намагається бути бадьорим і веселим, навіть поводиться нахабно, зарозуміло. Але в підсвідомості у нього живе страх. А ми бачимо тільки зовнішню сторону, фасад, благополучну оболонку. Відплата ходить накульгуючи. І ніхто не знає, як людина, яка зробила зло прокидається в страху, живе в тривозі, а кожну погану подію у своєму житті вважає початком відплати. Навіть якщо це поки просто випадковість. “Ось воно! Почалося! », – так думає той, хто заподіяв іншим зло. Але коли приходить справжня відплата, така людина не впізнає її. Вона не розуміє зв’язку між своїми справами і їх поверненням. Вона все розуміє занадто пізно і вже нічого не може виправити. Адже часу для виправлення було досить – кульгава відплата довго добиралася до неї! Давала шанси виправити скоєне і змінити життя, загладити провину, хоч щось змінити на краще. Ось тому той, хто зробив зло, покараний ще і очікуванням розплати. Бумеранг – це не так страшно. Бац! – і все. А очікування кульгавої і сліпої відплати, яка повільно, але неухильно йде до людини – це нестерпно. Але ось так вони і живуть. Регочуть, горланять пісні, їдять і п’ють, перераховують монети, а самі чекають появи кульгавої відплати. Не вірте бравадам. Чим голосніше бравада, тим сильнішим страх. Автор: Анна Кір’янова Джерело

Людина набуває повноцінної незалежності лише тоді, коли намагається пожити повністю самостійно – готує, пере, прибирає – все сама. І поза чотирма кутами батьківської квартири. Зважитися на такий крок часто буває непросто. Тому що люди за своєю природою такі істоти, які звикають до чогось. І перша перевага, яку отримує доросла дитина – можливість збільшити власну незалежність.  Слідом за цим незмінно тягнеться «шлейф» з поліпшення стосунків не лише з самими батьками, а й з навколишнім світом – тому що самостійна, незалежна людина інакше сприймається в суспільстві. Навіть на рівні ходи, жестів, манери мови, що транслюються у світ. Наступне – покращення психічного здоров’я. Навіть з’їжджаючи в орендовану квартиру, знімаючи її і заробляючи на це гроші, доросла дитина починає себе більше поважати. Це її нехай і невелике, але власне досягнення. Негативні наслідки спільного проживання з батьками у дорослому житті. Перше, що потрібно зрозуміти дорослій дитині – і в неї, і в батьків життя зовсім різне. Живучи з кимось, під цих людей треба підлаштовуватися. Незмінно відчуватиметься дискомфорт по обидва боки «бар’єру». Далі – особистий простір, вірніше, його незмінні порушення. На ґрунті всього перерахованого, рано чи пізно, виникатимуть скандали . Навіть якщо їх сьогодні немає, можна бути впевненим у тому, що чаша поки не переповнена . Але як тільки з неї «поллється» , це запустить ланцюгову реакцію. Внаслідок реакції, що вийшла, погіршиться не тільки спільне проживання, а й відносини з батьками в цілому.  Чим раніше доросла дитина, незважаючи на зовнішні обставини, вирішує бути самостійною – тим більше у неї шансів реалізуватися у власному житті. Все починається із простого прийнятого рішення. Не можна завжди шкодити і собі, і батькам. Навіть під приводом «ще рік поживу з ними, назбираю грошей» . Тому що безгрошів’я можна обернути собі на благо – навчитися шукати способи заробити більше. Джерело

Почула я одного разу від свого чоловіка якесь дуже елементарне питання з очевидною відповіддю, якої він не міг не знати зі своїм інтелектом і пам’яттю… Здивувалася… Він посміхнувся і сказав слова, які я запам’ятала назавжди: – Мені важливо просто тебе чути. Важливо знати, що ти скажеш. Це важливо для нашої близькості. Можеш ніколи мені не готувати, не прасувати сорочки, і не робити генеральних прибирань… Але – говори зі мною! Говори про все! І про все питай! Кажу. Питаю. Чую. Пройшли роки… І тепер я точно знаю, що він був правий! Близькість тримається не на обідах з п’яти страв, і не на тілі. Ми цікаві один одному рівно до тих пір, поки нам важливо обмінюватися словами і думками. Там, де поговорити немає про що – “немає про що” і жити, друзі! Хочете зберегти те, що є – ГОВОРІТЬ, а НЕ КОНТРОЛЮЙТЕ! Автор: Ліля Град