Сьогодні ми з молодшим синочком повернулися з лікарні. Лежали в «інфекції». У нас все добре і мова не про це. А про дивовижну людину Галю. Вона доярка з далекого села. Виросла в багатодітній сім’ї і сама мама трьох дітей. З молодшеньким вона якраз і потрапила в лікарню в одну палату з нами. Дитина у Галі була одна з найбільш спокійних і адекватних… Сама вона також відрізнялася ввічливістю, простотою і притягуючою природністю. Загалом, Галя навела мене на багато різних думок… Хочу поділитися ними. За моїми спостереженнями в лікарню мами тягнуть багато (навіть дуже багато) іграшок. Пізніше родичі ще доносять що-небудь цікавого. Насправді це зручно. Дитина хворіє: ниє і плаче, а ти сунеш її в ліжечко, покладеш крутий ігровий центр і можна відпочити, «позависати» в фейсбуці, обдзвонити всіх і розповісти про те, як тобі погано і важко. Галя прийшла без іграшок. Точніше було одне брязкальце-їжачок. Я подумала грішним ділом – ну треба ж, яка біднота (в прямому і переносному сенсі). Але через кілька годин я зрозуміла, що Галі і її дитині це не потрібно. Вона так часто брала малюка на руки (без роздратування). Вона його цілувала і лоскотала, розповідала віршики і примовки (я навіть дві вивчила), що ніякі іграшки, ніякі розвиваючі центри не потрібні. Вона отримувала насолоду від спілкування з ним. Серед моїх знайомих питання грудного вигодовування обговорюється досить активно. Мами міркують: годувати не годувати дитину грудьми, втрачає вона форму після цього чи ні, який захват повинен бути у дитини, де більше поживної цінності в молоці або в суміші, як швидко після пологів можна «відтягнутися» і «потусити» з друзями. У Галі цього немає. У неї немає навіть таких думок і запитань. Для неї годування грудьми – це природно. Це норма. Ви думаєте, у неї просто не було проблем? Були… Просто вона не розуміє, як своє чадо можна годувати чимось ще, як можна кудись прагнути – якщо з тобою такий теплий маленький клубочок… Молоко після пологів у неї приходило десь через тиждень-два з труднощами. Але це я називаю їх труднощами. Вона їх вважає нормою. І весь цей час вона, знаючи, що це абсолютно нормально, вела себе природно. Зазвичай в лікарні до кінця перебування першої доби, максимум двох, матусі дзвонять близьким і виносять їм мозок (втомилися і все таке) по всяких дурних причинах. Я теж винесла. І взагалі ми часто скаржимося, що втомилися і це при незліченній кількості няньок. У Галі так йдуть справи: у неї троє дітей, чоловік, дім, господарство (корова, 2 теляток, хтось ще), город (вона сама там все садить). Далі ще цікавіше! У неї немає пральної машини, ні водопроводу, ні опалення. Воду вони носять з колодязя. Пере вона руками. Є правда дошка для прання. І при всьому при цьому вона, о диво, не скаржиться. Я її питаю: «Ти втомлюєшся?» Вона каже: «Ну втомлююся, але ж це моя сім’я, це моє життя, моє щастя… І втома – теж моя». Ну і мозок вона нікому не виносила ні до кінця першої доби в лікарні, ні в другої… Взагалі не виносила і не вередувала… За чотири доби Галя нікого не засудила і не «облила брудом», з великою повагою розповідала про своїх батьків, чоловіка, братів і сестер… Хоча дуже гламурні панночки за нинішніми мірками із сусідньої палати неабияк дістали медперсонал і елегантно обматюкали працівників відділення… І не тільки їх… До чого все це я? Мені здалося що у такої простої людини, як Галя, досвіду, життєвої мудрості і просто щастя набагато більше, ніж у сучасного середньостатистичної освіченої людини. І взагалі, чим більше спілкуюся з такими ось простими людьми, тим більше дивуюся скільки в нас егоїзму, дурості, ниття і споживацтва… У гонитві за сучасними цінностями, ми втрачаємо щось дуже важливе в своєму житті… Наталя Козирева

Якщо вам завжди було цікаво, що думає про вас хлопець, коли ви роздягаєтеся, кілька чоловіків відкрили завісу таємниці і відверто зізналися, що вони бачать і як реагують на ваше оголене тіло. «Все індивідуально. І насправді це для мене не важливо. Усі ми люди і не ідеальні. Ну і що?”. «Мені начхати на фізичні недоліки, виняток становить те, що не виглядає природно або погано пахне». «Якщо я доходжу до стадії оголення з дівчиною, я думаю, швидше щось на кшталт: «Ура, груди!», ніж починаю уважно вишукувати її зовнішні недоліки. І ще одна важлива річ: якщо ми з нею дійшли до ліжка, я вже вирішив, що вона мені дуже подобається і це буде складно змінити кількома розтяжками на тілі». «Жодна з дівчат не зможе завжди мати вигляд зірки. Це нереалістичні очікування. На мій погляд, якщо вона цікава як особистість, вам добре разом і вона елементарно доглядає себе, вам пощастило. Ми всі старіємо, повніємо і стаємо невпізнанними, саме тому я вибираю неідеальну жінку, а з якою приємно проводити час і бути поруч». «Ми сприймаємо ваше тіло нижче ваших побоювань і вище ваших надій». «Коли ви соромтесь себе – це виглядає мило, я можу запевнити, що з вами все ОК і мені це подобається. Напевно, я просто люблю корчити із себе героя. Наші недосконалості роблять нас унікальними». «Ваші недосконалості не грають ролі у 99% випадків». «Ніколи не чув, щоб така річ мала значення. Я просто не помічав такого». «Особисто я ніколи не звертаю на це уваги. Як тільки вона переді мною роздягнеться – я вважаю це перемогою. Але це не означає, що всі думають так, як я». Джерело

За рідкісним винятком, але всі жінки виглядають на стільки років, скільки їм насправді. Тобто, на свій вік! Не може жінка у п’ятдесят років виглядати на тридцять і у сорок років на двадцять. І мені завжди кумедно чути таке від жінок. Вважаю, що я у свої 51 і виглядаю на свій вік, на менше і не претендую. І то лише завдяки різним косметичним засобам. Якщо не нафарбуюся, а тим більше не висплюсь, то одразу можна додавати +5 років до моїх п’ятдесяти. І багато жінок не хочуть визнавати, що виглядають на свій вік і старше. У мене є такі на роботі. Із завзятістю стверджують, що виглядають молодо. Я якось пожартувала з однієї сорокарічної колеги і запитала: «Напевно, у тебе паспорт вимагають, коли різні напої купуєш у магазині?» “Не вимагають, але в очі вдивляються і намагаються зрозуміти скільки мені років”, – образливо сказала жінка. Погодьтеся, безглуздо стверджувати, що якщо тобі сорок, то навряд чи ти виглядаєш на сімнадцять. Що навіть у магазині не можуть збагнути скільки тобі років. Деякі особи і в п’ятдесят намагаються виглядати на тридцять, але це рідко у кого виходить. Навіть якщо на обличчі мінімум зморшок та овал обличчя не сплив на шию, то варто поглянути на руки жінки, одразу все стає зрозумілим. Руки видають вік жінки. Очі теж видають вік. У мене є подруга. Вона до сорока років дуже молодо виглядала просто дівчинка. Чоловік на п’ятнадцять років молодший був. А після сорока п’яти вона різко постаріла, вік її перегнав. Насправді треба просто адекватно ставитися до свого віку і приймати його таким, яким він є. Багато проблем відразу відпадуть… Джерело

Якщо вам здається, що у вас проблеми у відносинах з іншою людиною тому, що вона якось неправильно поводиться, неправильно «будує відносини», то це вам здається. Якщо вам здається, що у вас проблеми у відносинах з іншою людиною тому, що вона якось неправильно поводиться, неправильно «будує відносини», то це вам здається. Кожен живе так, як він має. Якщо у вас щось не виходить з іншою людиною – це У ВАС не виходить. Можливо, тому, що вона вам не підходить для таких стосунків, можливо, тому, що ви їй не підходите. У будь-якому випадку йдеться про те, що це ВАС щось не влаштовує, а ви намагаєтеся переробити іншу людину. Дайте партнеру спокій, займіться собою. Якщо ви дійсно хочете у відносинах задоволеності та надійності. Якщо йому важливо з вами зближуватись — він сам здогадається і вирішить, як йому це зробити, без ваших намірів. А якщо не важливо, то це вже не його проблема. Ніна Рубштейн Джерело

Мені нагадали старий жарт: як дізнатися, дорога сумка у дівчини чи дешева? На вигляд іноді не відрізнити. Дуже просто. Під час дощу дорогу сумку дівчина прикриває собою. А дешевою – прикривається сама. Як парасолькою… Це чудовий спосіб розпізнати, дорога людина чи ні. Дорогу людину у важкий період бережуть і прикривають собою від життєвої бурі. А користуються тим, ким не дуже дорожать. Мати не дзвонить багатому синові, якщо захворіла чи побутова проблема трапилася. Син багато працює. Його треба поберегти. Він і так стомлюється. Вона дзвонить дочці, у якої троє дітей і роботи багато. І грошей обмаль. І потребує негайно допомогти. Кому мати залишить свій дім? Це легко зрозуміти наперед. Тому, хто їй дорогий. Або ось один чоловік брав гроші у коханки. Кредит величезний на неї оформив. Виливав душу, розповідав про всі проблеми, а свою родину беріг. І всі кошти у цю сім’ю вкладав. Дружина знати не знала про неприємності та борги. Потім цей чоловік коханку покинув разом із невиплаченими кредитами. Що й слід було чекати. І благополучно поїхав із дружиною та дітьми в іншу країну. Кого бережуть і ховають від проблем – той і дорогий. А за ким ховаються і ким користуються – той не дуже і потрібний. Хоча у сонячний день ставляться однаково. І на вигляд не відрізниш підроблене кохання від справжнього. Хоча це й не кохання іноді. Просто одні люди дорожчі за інші. І користуються тим, хто дешевший. А бережуть того, хто дорожчий… Цінують і люблять – коли бережуть і покривають собою. А якщо тобою прикриваються від дощу – це використання. І кохання немає. Автор: Анна Кір’янова

Мене привабила тема, яку обговорювали в інтернеті. Звучала вона так: “Найкраща порада, яку ви отримали у своєму житті”. Дивно, але жінки майже не відповідали. Проте посипалися відповіді від чоловіків. Я була приголомшена, коли читала. Напевно, це найкращий спосіб дізнатися про чоловіка експрес-методом. Не те, що він розповідає про себе, не те, що він говорить про інших – не відображає так точно його сутності, як це питання. Це майже те саме, що в лоб запитати: “Хто ти?”. Відповіді були різними. Мені не терпиться вас з ними познайомити. Хтось одразу позначав себе як фахівця у житті. “Краща порада, яку я отримав, звучала так: Вже з 5 класу починай наполегливо вивчати математику та англійську”. Не сумніваюся, що людина здобула хорошу освіту, якщо згадує саме ці слова. “Моя найкраща порада: якомога раніше їдь з цього маленького містечка і шукай місце під сонцем у великому місті”. Чоловік бачить себе як мандрівника, орієнтованого на успіх. Це важливо, оскільки багато хлопців взагалі не мають жодних орієнтирів у житті. І живуть спочатку як скаже мама, а потім підкоряються дружині. Деякі чоловіки писали про кохання та стосунки. Це говорило про те, як багато для них означає емоційна сфера: Жінку треба любити, але настільки, щоб будь-якої миті свого життя мати можливість піти. В ту секунду, як тільки ти закохаєшся в неї повністю і без оглядки, станеш її pабом. Були й жартівливі, життєві поради, але з часткою мудрості: “Не май справи з дуrnями, вони не передбачувані”. Але найбільше мене вразило таке. Навіть я б сказала – неприємно здивувало. Величезна кількість відповідей-порад стосувалася заходів безпеки та обережності. Але не газ перевіряти перед виходом з дому, а ретельно контролювати свій телефон та ховати соціальні мережі від дружини: “Дозволь дружині знати, де твоя заначка. Це підвищить довіру між вами, самооцінку дружини та безпеку основної заначки.” “Коли зустрінеш жінку своєї мрії, подумай, як приховати її від дружини.” І ще тридцять три поради про те, як важливо бути пильним і пускати пилюку в очі дружині. Неприємний осад залишився після прочитання цього форуму. Отак живуть жінки і вірять, що їм дістався найчесніший і найвірніший на світі чоловік. А він просто добре шифрується. Джерело

О, а ці чортові жінки після 35 … Ті, у яких годинник все цокає, цокає, цокає … Це ж нестерпно! Нещодавно мені написав невідомий хлопець в Instagram. Він стверджував, що побачив мій профіль в додатку для знайомств ще два роки тому. Я йому сподобалася зовні і таке інше. Він написав – я не відповіла. Ну і, як кажуть, не минуло й два роки, як він зважився спробувати щастя вдруге і написати вже в Instagram. Він розповів про себе. 39 років. Зріст – 182 сантиметри. Працює (вказана престижна посада). Одружений не був. Дітей немає. І ось що він пише далі: «Я уважно вивчив інформацію, зазначену у вашому профілі додатку для знайомств, і зважився на« другий шанс». Повідомлення закінчувалося словами: «Сподіваюся, ви сходите зі мною на побачення. Заінтригую: я розповім вам багато цікавого. Посміємося – обов’язково!». Отже, повністю зачарована і розгублена, я порушую своє головне правило побачень і погоджуюся зустрітися ввечері. Поясню: в перший раз я зустрічаюся з хлопцями виключно вдень. Приїжджаю в ресторан. Ми ніяково вітаємося, розгублено посміхаємося. Звичайна світська бесіда про роботу, погоду, про те, чого ми хочемо в житті. Проходить 15 хвилин, і я починаю усвідомлювати, що він далеко не такий дотепний і кмітливий, як у дипломатичному листуванні. Чесно кажучи, наша розмова відверто нудна. Нічого дивного – так майже завжди. На першому побаченні люди ще дуже затиснуті і відчувають себе невпевнено. Просто я очікувала чогось іншого, чогось особливого, виходячи з манери його листування. Ми ввічливо балакаємо про життя, про плани і очікуваннях. Одночасно я жую настільки ж несмачну пасту. Я сподіваюся попрощатися з ним через 1,5 години, максимум. І зрозуміло, більше ніколи не зустрічатися. Протягом перших десяти хвилин він проникливо розповідає мені, що хоче дітей. Двох. А, можливо, навіть трьох, якщо кар’єра піде в гору. Він є акціонером компанії, в якій працює, так що перспективи – дуже навіть багатообіцяючі. Так що таки да, напевно, трьох. Мене, зізнаюся, вразило, як він легко і ненав’язливо «попередив» мене про те, що у нього є гроші. Значить троє дітей не будуть ні в чому мати потребу! Ніяких романтичних почуттів ні він, ні його мова не викликали, тому вирішую просто отримати досвід комунікації з протилежною статтю. Стане в нагоді для майбутніх побачень. А він все говорить-говорить … А, я слухаю, слухаю, слухаю … Природно, що практично не чую – не цікаво. Але ось він починає розповідати мені, що не так з 30-річними жінками. І, чорт візьми, тут я включаюся: для 30-річної жінки це дійсно повчально! Одна з його найбільших претензій полягає в тому, що 30-річним чоловікам хочеш-не хочеш, а доводиться знижувати свої стандарти. Причому суттєво! Показовий приклад: його дуже красивий друг. “Уяви собі, – продовжує він, – він просто дивно гарний. І що ж? Він почав зустрічатися з дівчиною, на яку б навіть не глянув, коли був молодшим”. «А що з нею не так?» – питаю. Він вказує на своє обличчя: «Щось дуже навіть не так». Я думаю, він мав на увазі, що вона просто страховисько. Однак легкість і невимушеність, з якою новий знайомий виступає в ролі «експерта», мене реально вразила. Його поверховість – вбиває. Але він продовжує. Це, виявляється, ще не все. За його словами, він часто розглядає профілі красивих дівчат в Instagram. Так біда в тому, що за допомогою фільтрів будь-яка з них може зробити себе суперкрасунею! Якось він листувався з однією карколомною блондинкою 4 (!) місяці. На фотографіях вона виглядала настільки гарячою і спекотною, що … (у цьому моменті своєї розповіді він поцілував свої пальці і хтиво прошепотів: «вауууу …»). Але коли вони зустрілися … Він просто трохи не впав. Щоб надати свої розповідь більшої виразності, мій співрозмовник зобразив на обличчі відчай і закотив очі. Потім показав жестами, що у неї були зморшки під очима. Я оторопіла: «Зморшки?». «Ага, – каже він. – Глибокі і помітні. Ну майже як мішки якісь». Я – в шоці. Але він – не звертає уваги і продовжує викладати свої скарги: «Жінки старше тридцяти п’яти … Скільки тобі років, нагадай, будь ласка?». «Мені 32 роки», – відповідаю. «Ага, добре. Отже, я помітив, що жінки старше 34 років в повідомленнях багато жартують і кепкують. Але коли зустрічаєшся з ними в реальному житті, то вже серйозні і ніяких жартів». «Так, – думаю я, – це безперечно тому, що їм більше 34 років. І зовсім ніяк не пов’язане з тим, що вони нудні і позбавлені почуття гумору!». «А жінки старше 35? – продовжує він. – З ними взагалі неможливо зустрічатися! Вони навіть підборами стукають в унісон своїм біологічним годинникам!» (після цих слів він імітує цей звук і стукає по своєму годиннику). «Вони починають заводити розмови про дітей вже через місяць після знайомства» – майже кричить від обурення він. (Господи, у мене просто відвисає щелепа: адже він сам кілька хвилин тому, вже на першому побаченні, заливався про те, що хоче двох, а краще за все – трьох дітей). Він роздратовано зітхає. «Це просто жахливо, – каже мій «кавалер». – Ну як так можна? Тиснути на хлопця своїми мріями про дітей? Може, ми просто спочатку познайомимося один з одним?». («Цікаво, чи згадують ці жінки, що хочуть вони двох або трьох дітей? – думаю я. – Ці «чортові» жінки старше 35 … У них же цей годиннии все цокає, цокає, цокає …»). Я дивлюся на годинник. «Тік-так» – дійсно «цокає». Залишилося три хвилини. «Звучить досить сумно», – кажу я. Він киває: «Це дуже жахливо». Я піднімаюся, мило прощаюся з ним і «розуміюче» киваю головою: «Звичайно». Джерело

Вас мучить совість? Заважає жити? Чи робити вигідні, але непорядні вчинки заважає? А якщо зробиш помилку, потім страждаєш і намагаєшся її виправити. Без совісті жити було набагато легше. У оповіданні Марка Твена герой убив своє сумління. До того воно йому набридло! І спокійнісінько став чинити різні злочини, — йому нічого не заважало тепер. Але є одне важливе роз’яснення. Найпростіший спосіб залишитися без свого Ангела, та взагалі без ангелів і без Творця, – це робити безсовісні вчинки. Совість можна вбити. Це не важко. Треба просто систематично робити безсовісні вчинки. Зрештою обмежувач зламається. Якщо топтати свою Совість, то вона загине. І більше не заважатиме. Але Совість – це зв’язок із Ангелом. Який, у свою чергу, пов’язаний із Творцем. Якщо совість убити, знищити пияцтвом, підлістю, злістю та безчесними вчинками, це як телефон розбити. Або комп’ютер, через який здійснюється зв’язок. Це не Ангел кидає людину. Це людина методично та систематично ламає систему зв’язку. І більше така людина не отримає ні підтримки згори, ні застережень, ні допомоги. Нічого не отримає. Бо нема кому її наставити на правдивий шлях. Система зламана. Вона сама її зламала. У земному житті вона може жити цілком зручно та непогано. Навіть добре. Адже ця людина має величезну перевагу, її не обмежує совість. Але Ангел більше не може допомогти. Ангели більше не пов’язані із цим персонажем. І тимчасові успіхи, процвітання, гроші все це можливо. Але кінець шляху визначено тепер. Дорога веде донизу, ніхто не подасть руку і не допоможе. Треба сподіватися лише на себе. І звертатися до Ангела безглуздо. Як говорити в іграшковий телефон. Тож совість — це тягар. Тяжка рація навіть, а не телефон. Іноді вона боляче б’є струмом. Якщо ми щось робимо неправильно. Але через цю рацію ми отримуємо поради, підтримку та порятунок, ось у чому річ. Тому треба її берегти. І приймати сигнали, навіть якщо вони не надто приємні. Автор: Анна Кір’янова Джерело

Бувають фільми, кожен кадр яких нагадує полотно художника. Їх хочеться ставити на паузу і годинами насолоджуватися красою і неймовірною естетикою. У цій добірці підібрано саме такі візуальні шедеври. Приємного перегляду! “Тіло і душа” (Testről és lélekről) Незвичайна і зворушлива історія кохання. Сором’язлива Марія влаштовується працювати на бійню. Незабаром вона дізнається, що їй і фінансовому директору підприємства Ендре сниться один і той же сон. Це допомагає їм зблизитися і повірити в те, що їм судилося бути разом. У 2017 році фільм став кращим на Берлінському міжнародному кінофестивалі. “Відьма” (Thelma) Містичний трилер з незвичайним сюжетом. У центрі історії – молода студентка Тельма, яка приїхала навчатися в Осло. Дівчину виховували в традиціях християнського фундаменталізму. Як тільки Тельма дозволяє собі порушити табу батьків, з нею починають відбуватися паранормальні речі. Критики називають “Відьму” фільмом жахів для тих, хто не любить жахи. “Лицар кубків” ( Knight of Cups) Фентезійна мелодрама, яка створює власну реальність. Головний герой фільму – сценарист з Лос-Анджелеса, який, незважаючи на успішну кар’єру, відчуває себе зайвим у власному житті. Його внутрішні монологи і філософські роздуми грають значно більшу роль, ніж фактичні події на екрані. “Лицар кубків” – авторське кіно для тих, хто втомився від голлівудських кліше. “45 років” (45 Years) Фільм, який доводить, що справжнє кохання живе значно довше, ніж 3 роки. У центрі історії – літня сімейна пара, у якої намічається 45-а річниця весілля. З цього приводу Кейт і Джефф готують урочистий прийом. Несподівано Джефф отримує лист з інформацією про жінку, яку любив до весілля з Кейт. За роль Кейт Шарлотта Ремплінг в 2016 році номінувалася на “Оскар”. “Аномаліза” (Anomalisa) Анімаційний ляльковий фільм, який назвали людяною історією року. Він розповідає про письменника Майкла, який зазнає труднощів у спілкуванні з людьми. Під час ділової поїздки Майкл знайомиться з Лізою, яка кардинально змінює все його життя. На Венеціанському кінофестивалі 2015 року “Аномаліза” була нагороджена Гран-прі журі. “Фото за годину” (One Hour Photo) Психологічний трилер, який відкриває всі межі самотності і одержимості. Головний герой фільму, літній Сей Перріш, працює в фотосалоні. Щотижня він проявляє сімейні фотографії родини Йоркін, але його прихильність до постійних клієнтів стає занадто сильною. “Фото за годину” розкриває Робіна Уїльямса як неймовірно талановитого драматичного актора. Кращий фільм іноземною мовою 2018 року за версією премії “Оскар”. “Острів собак” (Isle of Dogs) Мультфільм переносить глядачів в Японію майбутнього, де через “собачий грип” всіх собак помістили на спеціальний острів. Туди потрапив і домашній улюбленець Атарі. Хлопчик відправляється на пошуки свого чотирилапого друга. “Острів собак” – нова робота Уеса Андерсона, режисера, який знімає найбільш естетичне і візуально красиве кіно. Джерело

Іде жінка, йдуть сили та здоров’я… У чоловіка є Головна жінка його долі. Він зустрічає її зазвичай після того, як пережив якісь захоплення чи навіть кохання. Є в нього за плечима досвід і шрами на серці, а може — просто подряпини… Але він зустрічає Головну жінку своєї долі і між ними спалахують почуття. Дуже сильні почуття. І потім починаються неминучі конфлікти чи просто нерозуміння; на жаль, так часто буває при сильних почуттях. Якщо чоловік та жінка розлучаються, все складається трагічно. Як не дивно, чоловік часто гине, ніби втративши джерело енергії. Загострюються його хвороби, настають проблеми, а потім він гине. Як Шопен, який пішов від Жорж Санд, своєї коханої жінки. Він тяжко хворів на туберкульоз, але поки він був зі своєю коханою, він написав безліч великих творів і протистояв хворобі. Він жив і творив! А після розриву втратив творчі сили та швидко помер… Так і Наполеон покинув Жозефіну, яку дуже кохав, хоча між ними були важкі та складні стосунки. А потім усе втратив і втратив імперію. Чоловік іноді не до кінця розуміє, наскільки важлива для нього Головна жінка його долі. Можливо, вона втілює образ матері; можливо, стародавньої богині… Але так трапляється, коли чоловік втрачає свою Головну жінку — йдуть сили і життя. Чоловік не розуміє іноді, наскільки кохана важлива для нього. Не усвідомлює, як багато енергії отримує і як виживає завдяки цьому за найважчих обставин. А потім розлучається зі своєю Жінкою і гине. Спершу психологічно, а потім фізично. Багато прикладів можна навести. І у звичайному житті ми часто це бачимо. Пізно усвідомлює чоловік, що означала для нього Головна жінка. Що давали її кохання та присутність. І перед смертю кличе своє кохання і тільки його згадує. І часто чоловік каже такій жінці, поки вони разом: «Ти моє життя!». Але сам не до кінця розуміє, що це чиста правда… Автор: Анна Кір’янова Джерело

Мені знадобилося понад 20 років на усвідомлення того, що я давала оточуючим надто багато влади над собою… Мені знадобилося понад 20 років на усвідомлення того, що я давала навколишнім надто багато влади над собою – навіть більше, ніж давала собі. І мені знадобилося 20 з лишком років на усвідомлення того, що сама в цьому винна. Я сама дозволяла панувати над собою та над своїм розумом. Сама дозволяла голосам довкола впливати на мої думки. Необхідно вміти тримати себе під контролем, щоб заплющувати очі на думки і постійні підказки оточуючих, тим більше, якщо ці люди старші, мають великий досвід, якщо вони змогли досягти великого успіху і якщо вони ті, кого ви любите. Але я вивела цікаву закономірність – щоразу, коли мені вистачало сміливості зробити все по-своєму, я досягала більшого успіху: я ставала щасливішою і відчувала гармонію з собою і тим, чим займаюся. Жодна інша людина, крім вас, по-справжньому не розуміє, що вас мотивує, на що ви здатні і чого хочете досягти в житті. І якщо ви не перестанете віддавати свою силу оточуючим, вони зрештою стануть вашою найбільшою перешкодою. І тепер точно можу сказати, що чим більше ви даєте влади людям, тим більше вони пригнічують вас. Я почала боятися всього на світі, поступово втрачала себе і перетворювалася на ту людину, якою вони хотіли мене побачити, якою, за їхніми уявленнями, я мала бути. Я не хотіла їх втрачати і розчаровувати, тому докладала всі сили, щоб відповідати їхнім очікуванням. І, звичайно, перестаралася в цьому, щоб не втратити їх схвалення. Все це тривало доти, доки я не усвідомила, що найжахливіше, що може статися, це втратити себе. Немає нічого гіршого, ніж відчувати, що ви застрягли в тому житті, яке не було обрано вами. Але знаєте, що – насправді у вас завжди існує вибір: одне ваше рішення – і ви зміните своє життя, себе і почнете все спочатку. Так, все це можете зробити саме ви – людина, пригнічена порадами оточуючих, нав’язаною культурою поведінки, членами сім’ї чи своїми однолітками. Людина намагається вирватися з задушливого кокона і вдихнути свіже повітря. Немає нічого прекраснішого за усвідомлення того, що ви за власним рішенням змогли створити для себе життя, яким вам хочеться жити. Щодня ви самі вирішуєте не звертати уваги ще на одного порадника, ще один раз ризикнути, ще один раз повірити у будь-що або будь-кого. Щодня ви самі вирішуєте вибрати себе, незважаючи на те, що тим самим ви змусите відчути розчарування кільком людям, що вас оточують. Щодня ви самі вирішуєте струсити з себе те, чого вчили інші, і стати тим, ким ви насправді хочете бути – саме таким чином відбувається ваш розвиток та особистісне зростання. Ви поступово повертаєте собі силу і берете своє життя під контроль, тому що рішучість стати і заявити про своє справжнє бажання бути собою, незважаючи на страх зазнати невдачі, обов’язково буде винагороджена найдостойнішим чином. Це дозволить вам знайти у своєму житті пристрасть і сенс. Найнеприємніші життєві помилки трапляються тому, що ви самі віддаєте свою силу оточуючим, а найпрекрасніші речі відбуваються після того, як ви повертаєте цю силу собі. Тому що ви народилися не для того, щоб задовольнятися роллю пасажира, а для того, щоб самим вести авто. Джерело

– Слухай, ну не стара я ж ще, щоби все забувати – каже 49-річна Надя. – Але вже третю річ за тиждень загубила. І добре б, на вулиці, або в транспорті, але ж вдома! І знайти не можу. Ми – перше покоління, яке шукає відповіді на свої запитання в інтернеті. Заради жарту я набрала: “Куди пропадають речі з дому та як їх знайти?” і знайшла 2 кардинально різні відповіді. Перша була такою: “Речі пропадають з вашого поля зору через сильну емоційну напругу: це може бути образа, страх, панічний настрій, ненависть до когось. Ця чорна буря застилає вам очі та стирає пам’ять. Як тільки ви заспокоїте нерви, ви виявите річ там, де ви її залишили. Друга відповідь гласила: “Зникла річ – добрий знак. Значить, у вашому житті скоро з’явиться щось нове і хороше. Не шукайте старе, побалуйте себе новим”. Але найбільше мене здивувала стаття, яка пов’язувала невдачі людини із вмістом її домівки. Чим більше старого мотлоху – тим гірше йдуть справи. Як це можливо? На рівні психології. Як говорив Ніцше: “Якщо занадто довго вдивляєшся в безодню, безодня починає вдивлятися в тебе…” Моєму молодому колезі батьки на 25-річчя подарували трикімнатну квартиру.  Але вони поставили умову: щоб жодна річ із неї не пропала, нехай усе буде так, як є. І він жив – з стільцями, які вже хиталися, з старими валізами на антресолях, з купою стертих до дірок чужих штанів у шафі. Спав на продавленому дивані. Посуд мив у раковині, яка вже покосилася від часу. А у ванній кімнаті по стінах повзла пліснява. Він багато разів заводив розмову про те, що заробить грошей та зробить ремонт, але батьки й слухати не хотіли. Квартира зберігає в собі пам’ять про бабусю та дідуся. Не смій нічого викидати! Хлопець із квітучого молодого чоловіка почав перетворюватися на старого мужика. Став гірше виглядати, гірше вдягатися. Все частіше скаржився на конфлікти з друзями та жінками, на безгрошів’я та повну безперспективність його життя. Зробити в квартирі ремонт – йому було по плечу, він хотів цього. Але батьки зв’язали руки за спиною. Купити квартиру з нуля – надто висока планка, поки досягнеш мети – життя пройде. Так він і жив – дихав майном примарного минулого, вбирав у себе його запахи та кольори. І, зрештою, зійшовся з жінкою на 15 років старшою з поганими нахилами. Хороші дівчата жити у такій квартирі не погоджувалися. Якщо живеш як на смітнику – життя перетворюється на смітник. Злидні та бідність – це не про зарплату. Це про думки людини. Вони не самі в голові заводяться, а потрапляють до неї завдяки нашому оточенню та середовищу, в якому ми знаходимося. Ілюстрація: sheincar Джерело

Декілька золотих порад, які допоможуть уникнути непотрібних ситуацій та неправильних стосунків. Вибір ЗАВЖДИ за вами! Ось вам, дорогі мої, список «поганих порад»… Користуватися не примушую, але просто скажу, що вони мене жодного разу не підводили, дозволивши уникнути пекла нерозділених і токсичних стосунків будь-якого виду — від дружби до кохання… Вибір завжди за вами! Отже, станьте лінивими там, де вас змушують перевертати гори, щоб заслужити схвалення. Станьте «тупими по геометрії», коли нескінченно вимагають доказів почуттів… Станьте «бездушною худобою», коли вимагають те, що ви не хочете, або не можете дати… Станьте поганими танцюристами там, де змушують танцювати на одній ніжці навколо капризних «принцес і султанів», що зарвалися… Станьте глухими до цинічних питань… Станьте сліпими глядачами в театрі, де невротики та маніпулятори розігрують для вас свої дешеві драми з надією на оплески. Станьте не вміючими бігати там, де вас втравлюють у ігри з приходами та відходами, очікуючи, що ви побіжите услід, намагаючись повернути… І станьте нахабними настільки, щоб не відчиняти двері тим, хто повернувся, побігавши по чужих адресах, і пострибав по чужих ліжках у пошуках шматка солодшого, тіла молодшого і товстішого гаманця… Сядьте на березі свого життя, і вголос скажіть: Усі найкращі почуття взаємні та вільні! Того, хто любить, не треба тримати! Той, хто зрадив і вдарив, зробить це знову — другого шансу не повинно бути! У будь-якій ситуації, де мене намагаються поламати чи використати, я оберу себе! Ось і все, дорогенькі… мій “кодекс” простий… Вибір за вами! Джерело

Після кохання не буває дружби. Після кохання не буває щирості. Після кохання не буває ніжності. Після кохання не буває … нічого не буває після кохання. Деякі відношення не відродити і не виправити … Не склеїти і не замазати тріщини позолотою … Не вирвати з голови сторінку і не переписати заново … Незграбні спроби спробувати ще раз, ще сто перший раз, заспокоїти совість і маму, залишитися добрими друзями в пам’ять про минуле і «тому що інтелігентні» … Не варто. Не варто ні ваших випотрошених зусиль, ні загального нудотного схвалення . Не варто, бо не вийде. Справжнє кохання ніколи не зможе дружити. Розлучитися без соплів і докорів – варто спробувати. Але дружба … Все ж дружбу залиште іншим. Тим, хто не змушував вас люто здирати з себе вени, в яких тече одне ім’я. Дружіть з милими колишніми з тих, хто не літав з вами до сонця рука в руці. Хто не ділив з вами повітря, віру і вічність. З ким не падали ви з висоти в бруд, збираючи по міліметру заново своє обличчя і своє ім’я, розуміючи, що ваші долоні вже розімкнулися. Після кохання не буває дружби. Після кохання не буває щирості. Після кохання не буває ніжності. Після кохання не буває … Нічого не буває після кохання. Ідіть, не озираючись. Назустріч новому повітрю і новій вічності. Автор: Олена Андрейчикова Джерело

Є три речі, за які розплата буде швидкою та потужною. І несподіваною. Тому що це цілком безневинні, по суті речі. Не злочини і навіть не провини. Просто слова.  Але розплата неминуче настає у таких випадках. Наче людина викликала “чорних колекторів” за прямим номером у своє життя. 1. Небезпечно повчати та звинувачувати інших у їхніх проблемах. Неврожай у вас? То ви самі винні. Треба було не так зерно зберігати і не так землю орати. Зрадили вас чи пограбували? Це ви притягнули нещастя, неправильно поводилися. Ось це найостанніші слова перед тим, як на повчальника звалиться камінь. І він сам звалиться в яму, де сидять ті, кого він хвалькувато повчає. Коли він скаже ці слова, хапайте шапку і біжіть геть. Потім можете обернутися, згодом. Щоб переконатися у правоті моїх слів. 2. Розплата чекає на тих, хто хвалиться своїм здоров’ям і ставить його собі в заслугу. І розповідає, що він проживе сто років з таким здоров’ям. Він сам це здоров’я створив. І ретельно це здоров’я береже. А хто хворіє – той сам винен. Хвалиться така людина своїм здоров’ям та здоров’ям близьких. Швидше за все, незабаром йому доведеться зрозуміти, що здоров’я не завжди залежить від нас. І особливо хвалитися нічим; краще мовчки порадіти своєму здоров’ю. 3. І третя небезпечна річ – похвалятися своїм щастям і виставляти напоказ свої почуття. Не розповідати, а саме хвалитися і похвалятися своїм чоловіком, дитиною, коханою людиною – у сліпій впевненості, що щастя буде вічним. І почуття будуть вічними. І той, кого демонструєш привселюдно, завжди, як цінний експонат, теж вічний. Але це не так. І публічна самовпевнена демонстрація кохання спричиняє погані наслідки. Усі три небезпечні похвальби містять засудження інших. І демонструють перевагу того, хто засуджує та хвалиться. Людина привертає на себе недобру увагу темних сил. Підсвідомо напрошується на випробування. Може, в глибині душі ці люди вважають своє щастя незаслуженим і потай прагнуть бути пограбованими та приниженими? Так буває. Але звинувачувати інших, наголошуючи на своїй перевазі, не варто. Тому що це коштує надто дорого потім. Автор: Анна Кір’янова

У важку хвилину не шукайте підтримки у тих, хто не страждав ніколи і болю не переносив. І сипле бадьорими гаслами: Посміхнись! Думай позитивно! Ти сам винен у своїх нещастях – треба просто позитивно мислити! І не шукайте підтримки у тих, хто постраждав. Та так в цьому стражданні і залишився. Здався і програв. І каже тепер: життя – біль! Давай разом ридати над втраченим здоров’ям і безповоротним щастям! А шукайте людей, хто страждав – але знайшов в собі сили пережити, встати і йти. З такими буде легше. І багато чого вони навчать, і виведуть до світла. Поранених в бою шукайте; зумілих знову стати до лав. Старих солдатів. Тих, хто знав і перемоги, і поразки. Хто відступав і знову наступав. Падав і піднімався. Тільки вони можуть навчити, як далі воювати і боротися. І так, потроху, будемо просуватися вперед, до мети і до спасіння. Боротися з ворогами і хворобами – і перемагати. Автор: Анна Кір’янова

Не треба радіти тому, що він подзвонив на хвилину аби дізнатися, що ти вільна ввечері. Ваші побачення у ліжку це не кохання. Не вигадуй собі причини через які чоловік може усю ніч бути онлайн і навіть не спитати як у тебе справи. Не думай, що він тебе любить просто соромиться своїх почуттів. Повір, кохання нестримне почуття і приховати його неможливо. Припини вірити у безрезультативні обіцянки.  Досить вже дивитися жіночі тренінги і думати: “Я стану кращою і він мене полюбить”. Ні. Це просто не твоя людина.  Почни вже себе поважати.  Зрозумій нарешті, той, хто хоче, буде поряд. Він відкладе свої справи, якщо не зможе приїхати, то принаймні подзвонить. Всередині у тебе завжди буде відчуття підтримки і спокою.  Немає виправдань для байдужості. Поважай себе. Не дозволяй нікому і ніколи вбивати твою самооцінку. Ти варта кращого. Не треба розмінюватися на бозна-що. Джерело

Чоловік завжди відповідає на жіночі думки, які вона допускає: він робить рівно те, про що вона думає або чого боїться, але продовжує прокручувати думку, як ручку м’ясорубки. Наше життя – результат наших думок та бажань… Кожен чоловік чинить так, як дозволяє жінка. Якщо він бреше, зраджує — значить, відчув її внутрішню готовність до його брехні та зрад. Він упевнений, що все проковтнеться і зап’ється водою, як пігулка фолієвої кислоти. Чоловік завжди відповідає на жіночі думки, що допускаються: він робить рівно те, про що вона думає або чого боїться, але продовжує прокручувати думку, як ручку м’ясорубки. Він виконує все, що вона просить, як і Всесвіт виконує все до грама, не роблячи знижку на частинку «не». Якщо вона думає про його можливі захоплення на стороні, він захоплюється. Якщо вона сповнена безумовної любові, він відповідає любов’ю. Якщо вона зависає ідеями у його зраді — він зраджує. Впевнена у його професійному зростанні — він росте, у його невпевненості та страхах — він опускає руки та боїться. Жінка формує чоловічі вчинки у відповідь на кожен свій поклик. Не зуміла відкинути погане — він усе почув, переварив і вчинив, як йому наказали. Подумала про нього, як про сильну успішну особистість, і він відповість силою Геракла та успіхом Білла Гейтса. Але якщо вона уявила, що чоловік фліртує з іншою, значить, попросила і навіть наказала йому фліртувати. Ми запускаємо своє бажання, а він виконує, мов дерев’яна маріонетка, перебуваючи з нами в одному енергетичному полі. Всесвіт відгукується на прохання та синхронний з будь-яким станом. Він ніби підказує: «Хочете вірності – вірте у вірність. Кохання – просто любіть. Хочете музики – співайте! Тиші — говоріть тихо. Хочете солодкого – варіть джеми. Осені – перефарбовуйте листя. Неба – дивіться вгору. Сиру – кип’ятіть молоко. Повітря – відкривайте вікна. Сонця – зніміть окуляри. Хочете щирості – тримайте відкритим серце». Наш світ у нашій голові. Наше життя – результат наших думок та бажань. А ми, чомусь побоюючись снігу, продовжуємо наполегливо шукати норкову шубу. Мріємо вирушити до лісу, але чекаємо на жвавому перехресті. Дратуємося від пилу, але тупцюємо в черевиках по старому паркету. Боїмося заторів на дорозі, але вчасно не розбираємо старі завали в квартирі. Хочемо зберегти життя квітам і наполегливо їх зрізаємо, забуваючи, що наше життя лише в наших руках, і лише ми є автором його сценарію. Автор: Ірина Говоруха Джерело

Розбилась улюблена чашка в однієї жінки. Ця чашка з дитинства була улюленою. Її подарувала бабуся. Порцелянова, із золотим обідком та червоними квітами. Цю чашку жінка берегла, це пам’ять.  Чашка була з жінкою завжди, в радості та в горі. У щасливі дні жінка пила чай із неї – і було свято! У гіркі дні пила чай – і була втіха. А в звичайні дні чашка підсвічувала своїми фарбами. Крізь тонкий фарфор проникало світло. Чашка впала і розбилася вщент. І жінка гірко плакала, ніби втратила живе, що її любило і що вона любила. Вона відслужила свій термін, прожила своє життя, сповна послужила і всю свою добру енергію віддала. І померла. Самознищилася, щоб не нашкодити господині. Так судилося статися. Це ангел жінки розбив чашку. І так буває з речами та з людьми. Річ губиться чи непоправно ламається. Вона стала шкідливою та небезпечною. Дорога каблучка могла залучити розбійника. Він напав би одного разу на вас. Холодильник міг стати причиною пожежі або струмом вдарити. А втрачений чи вкрадений квиток був на «Титанік». І людина пішла зі стосунків. Подруга перестала дзвонити чи сварку спровокувала. Може, в невидимій оком тріщинці скупчилися отруйні мікроби? Заздрість? А чоловік міг принести такі страждання, що звалилося б все ваше життя? У ньому також тріщина була? І робота могла зашкодити, стара улюблена робота? Вона вже забирала сили, стала токсичною, але ви цього не бачили, не помічали? І можна поплакати, посумувати про розбите. Подякувати за хороше. Але в усьому є сенс, ось у чому річ. Іноді розбивається, ламається і губиться те, що стало небезпечним та несприятливим. І треба знайти нове. Іноді це найкращий вихід. Це знак. Почався новий період. І незабаром з’являться нові речі та нові люди. Якщо ми докладемо зусиль. Автор: Анна Кір’янова

Якщо у стосунках були проблеми, а потім раптом жінка ніби різко змирилася – можливо, це зовсім не капітуляція перед чоловічими вимогами. Спостерігаючи за парами, що розлучилися з ініціативи жінки, помітила один цікавий нюанс, який практично ніколи не помічають чоловіки. Я назвала його «лебедина пісня». Сенс його в тому, що перед відходом жінка часто ніби намагається зробити останній ривок у стосунках. Вкладає в них максимально сил та енергії. І якщо це останнє зусилля не призводить до якоїсь зміни у чоловіка, а стикається з проявами байдужості та невдячності, перериває спілкування. Одна жінка, наприклад, десь пів року жила зі своїм коханим, від якого чекала пропозиції руки та серця. Він же відмовлявся коротким “зараз не час” і “мені треба подумати”. Якось вона була з ним особливо ласкава. Накрила шикарний стіл, на якому чого тільки не було. І різні вишукані страви, і його улюблені млинці за особливим рецептом. Квартира була вилизана до блиску, сама героїня акуратно нафарбована, із зачіскою, одягнена у витончений новий халатик, який особливо підкреслював її крихкість. Чоловік щиро зрадів вечору, впевнений, що в нього закохалися по вуха, і питання шлюбу можна відкладати на скільки завгодно. Але наступного дня він отримав свої речі, зібрані у дві великі сумки, та повідомлення про розрив. Інша жінка розповіла відверто про останній суп, який зварила своєму чоловікові перед тим, як від нього піти. Ви ж не забули ще, яким спекотним було це літо? Так ось, щоб врятуватися від спеки, вони поїхали на дачу, де бродили лісом, збирали гриби і знаходилися в стані стабільності. Насправді у жінки, звичайно, було багато претензій, але озвучувати їх вона втомилася, і зараз хотіла просто насолодитися відпочинком та тишею. І тут чоловік захотів грибного супу. Сонце продовжувало нещадно шпарити, кухня розжарилася страшенно, але жінка мужньо чистила грибочки, різала та смажила їх, моркву та цибулю. Відварювала бульйон, щось тушкувала, додавала, знову ж таки за особливим рецептом, намагаючись догодити. Потім дивилася, як він їсть, потім відмивала посуд… А коли чоловік наситився, попросила спустити каструлю у погріб. Щоб не пропало. – Вічно мені доводиться з твоїми каструлями возитися! – роздратовано буркнув чоловік, що обтяжів від супчика. А жінка в ту ж мить ясно зрозуміла – це кінець. І нічого не виправити. Історій насправді набагато більше. Але їх поєднує одне. У нашій культурі перед жінкою ставиться завдання бути хранителькою домашнього вогнища. З усіх сил зберігати стосунки. І робити всі методи для їх збереження. Буває й по-іншому, звісно. Але ж ви теж багато разів чули це «все було добре, чого це вона?». Так от, якщо чоловік зі свого боку не бажає дотримуватися якогось балансу, і споживає в один бік, то рано чи пізно жінка відчує, що її зусилля летять у прірву. Що вона, простіше кажучи, надірвалася тягнути все на собі. І чим більше було зусилля, тим гіршою здається невдячність, тим вища ймовірність розриву. А чоловік у цей момент якраз найбільше розслаблений, думаючи, що тепер все добре. Так що, джентльмени, мотайте на вус. Якщо у стосунках були проблеми, а потім раптом жінка ніби обм’якла і стала дуже старанною – можливо, це не капітуляція перед вашими вимогами. А така ось лебедина пісня. Відповідайте симетричним кроком, якщо не хочете втратити її прямо зараз. Автор: Мorena-Мorana Джерело

“Нам ніхто не належить: ні наші чоловіки, ні діти. Ми можемо лише чимось ділитися з людьми, яких ми любимо”. До Моніки Беллуччі успіх прийшов після 30, а щастя материнства вона пізнала майже в 40… Актриса вже кілька десятиліть очолює списки найкрасивіших жінок планети, доводячи, що розкішно можна виглядати у будь-якому віці, а справжня краса не має терміну придатності… «Замість того, щоб ходити в спортзал, я ношу чорне — це набагато практичніше та приємніше». «Коли я була зовсім молодою, я всім хотіла довести, що маю ще й мізки. Зараз мені байдуже». «Бути красивою у 20 років – природно. Однак, коли ви красиві в 35 або 55 — це вже життєва позиція». “Нам ніхто не належить: ні наші чоловіки, ні діти. Ми можемо лише чимось ділитися з людьми, яких ми любимо». “Я поважаю секрети. Зберігати їх уміють дорослі люди». «Ні за що не хотіла б, щоб мені знову було двадцять». «Фарбувати губи – це еротичний жест, гарний та чуттєвий. Це ритуал, що передається від жінки до жінки, – так робили мої мама та бабуся. Дуже зворушливо згадувати, як бабуся у 80 років фарбувала губи перед виходом із дому. І це було сміливо: вона показувала, що хоче ще подобатися і бути молодою». «Глибинний зв’язок із чоловіком можливий, тільки якщо у вас спільні діти. Адже це не випадковість, що ви їх народили саме від цієї людини. Ви її обрали, це не просто збіг, це доля». “Моя мантра – їж, люби, живи!”. «Краса — великий шанс, за це можна лише дякувати. До того ж вона пройде, треба лише зачекати. Як сказав хтось недурний, її дії відводиться лише три хвилини, а потім ти маєш зуміти утримати на собі погляд». «Ти гарна, коли вважаєш себе такою. Зовсім не важливо, що думають інші». «Я почуваюся віч-на-віч із собою добре і комфортно, але не тому, що я красива. Я знаю багатьох дуже гарних людей, чиє життя жахливе. І їм дуже погано наодинці із собою. Відчувати внутрішній комфорт це не те, як ти виглядаєш зовні, а те, як ти відчуваєш себе всередині. Я щаслива людина, тому що зазнала багато любові до себе — у мене дуже велика родина». «Час все руйнує. Допустимо, у вас є гарне червоне яблуко. Мине зовсім небагато часу, і воно зморщиться, в ньому кишітимуть черв’яки. Отак і з людьми». Джерело

У душі нам усім 18 і хочеться кохання. А якщо є мізки, то можна налаштувати життя на потрібну тональність так, що віку взагалі не відчуватимеш. Не треба ходити на співбесіди і знати, що віддають перевагу молодим, не треба ходити на побачення і засмучуватися, що тобі не передзвонюють. Не треба отримувати мізерну зарплату, як у випускника ВНЗ, сидіти на макаронах і латати шкарпетки. І все-таки вік не приховати. Ні від сторонніх очей, ні від самої себе. «Тільки зберешся спокійно старіти…! То дітей невиховала, то косметика нова з’явилася…». Тому кілька жіночих одкровень про те, як жінки відчули, що перейшли до нового, осіннього етапу свого життя: 1. “Моя подруга живе на 5 поверсі, раніше я любила забігати до неї на чай, а тепер все рідше і рідше заходжу, до себе її кличу, на другий”. 2. «Дожилася… У мене з’явилася улюблена аптека…». «Зрозуміла, що старію, коли млинці та пиріжки стали виходити все краще та краще». «Повна відмова від компромісів. Тепер усі мають робити лише те, що я скажу». 3. «Перестали очі зупинятися на чоловіках. Іду вулицею і розумію, що ніхто не подобається. Дуже шкода. Мені б хоча б співрозмовника знайти цікавого, прогулятися до театру та кіно, у кафе посидіти. Але таких не бачу. Бачу не стрижених, занедбаних, які живуть на маленьку пенсію. Один такий «лицар» дуже хотів на мені одружитися. Ледве відбилася від нього. Якось так… Але треба жити далі, жити гідно. Бог бачить наші зусилля і допомагає. Не треба з ранку і до вечора товкмачити про старість! Не програмуйте себе! Живіть!». 4. “Спочатку незнайомці гукали мене «дівчино!», потім «жінка», а минулого тижня «бабусею» назвали. А мені всього 65 років!”. 5. “До 50-ти років я не замислювалася над харчуванням, могла з’їсти чи випити будь-що і на мені це ніяк не відображалося, організм терпів усе. Тепер усе змінилося. Від однієї крупинки солі обличчя може надутися… Неприємно вранці дивитись на себе у дзеркало”. 6. “Усі мої подруги, які раніше любили говорити про вбрання, косметику та чоловіків, обговорюють, де добре лікують зуби і як вигнати каміння з жовчного міхура”. 7. “Гучні компанії з музикою та ґоготом давно в минулому. До душі тепер затишні діалоги. Вектор інтересів змістився, хочеться говорити про вчинки, наслідки, про долі. Аналізувати прожите. Усі люди похилого віку трохи філософи”. “Років …дцять тому, коли називала свій вік, усі дивувалися, думали, що набагато менше. І раптом… Приходжу в поліклініку, повідомляю, скільки мені років, і чекаю, що від здивування всі знепритомніють. Нічого подібного, прийняли як належне, отже, вік уже написано на лобі. А в магазині взагалі спитали про пенсійне посвідчення (пенсіонерам знижки були). Ну приїхали!”. 8. “Підвищена потреба у тиші та самоті. Тягне до землі, до всього натурального. До садівництва та городництва”. 9. “Дратує сучасна культура та мистецтво”. 10. “Немає бажання комусь і чомусь відповідати. Якби була моя воля — я б ходила в шапці невидимці. Але її поки не винайшли”. Джерело

Коли до тебе приходить гість, а ти постановив собі постити – залиш піст, прийми гостя і не дай йому відчути, що от він їсть, а ти постиш. Бо йому це буде прикро. Їж разом з ним. Пропонуємо розповідь Блаженнішого Любомира Гузара про те, що найважливіше у пості. Якось мене запросили австрійці до міста Грац на зустріч. Один чоловік, який був там, хотів зробити щось добре для мене – і запросив мене до ресторану. Він – дуже хороша людина і покликав мене у поважний ресторан, хоча я дуже швидко зорієнтувався, що цей ресторан був далеко понад його можливості, що він міг заплатити за добру вечерю. А була п’ятниця. Я подивився у меню, у п’ятницю би випадало рибу їсти. Але я зорієнтувався, що вечеря з риби тут коштує удвічі більше, ніж вечеря з м’яса і я був би цього чоловіка фінансово розорив. Тому, довго не думаючи, я замовив віденську котлету і зі смаком з’їв її, бо я не хотів зробити йому великої прикрості. Бувають різні моменти. Один із висловів єгипетських старців вчить: “Коли до тебе приходить гість, а ти постановив собі постити – лиши піст, прийми гостя і не дай йому відчути, що от він їсть, а ти постиш. Бо йому це буде прикро. Їж разом з ним”. Головне – не робити іншій людині прикрості. Блаженніший Любомир Гузар

Колись я була в гостях у дуже багатого чоловіка. Він багато добився своїм розумом і працею, багато чого пережив. Це була дуже сильна людина. Багато всього довелося йому витримати у житті. І він витримав. Він був як немолодий лев, – потужна особистість, повірте. Сиділи біля каміна у його величезному особняку. Дивились на полум’я. Він згадував минуле. Згадував правильно – свої перемоги. Можна було назвати його господарем життя. Він міг майже все, тепер його становище було непорушне. А сила його не пішла, здоров’я було міцним, розум – ясним, плани – чіткими. Він керував своїм життям та життями інших. Владно керував. Бо міг. Він говорив вагомо і тихо про те, як досяг успіху. І тут його дворічний онучок Микитка незручно впав обличчям прямо на камінну решітку! Бігав і впав. І голосно заплакав, від переляку, не від болю, як потім з’ясувалося, на щастя. Усі схопилися, звичайно. Кинулися до дитини. І цей Король Лев першим підскочив. Підскочив, підхопив на руки і почав кричати, голосніше Микитки: “Що з ним? Що з малюком? Він пошкодив голову, зубки могли випасти! Збирайте зубки, шукайте, треба вертольотом у клініку, там допоможуть! А-а-а, що з моїм онуком, він не дихає!” Я навіть не згадаю, що він кричав. Руки в нього тремтіли, щоки тремтіли, – він роздивлявся дорогоцінного онука, той навіть плакати перестав з переляку. Тільки белькотів: “Діда, діда!”. Діда був схожий на божевільного. Але швидко прийшов до тями. І навіть сам потім посміявся трохи над своєю реакцією. Коли переконався, що дитина у повному порядку. Жодних пошкоджень! Ось так воно є. І потім ми про це говорили, – ти можеш бути яким завгодно сильним. Скільки завгодно перенести страждання, скільки завгодно здобути перемог. Ти можеш вважати себе господарем життя! Але якщо щось трапляється з тим, кого ти любиш, ти беззахисний, як дворічний малюк. Так щиро сказав Король Лев. І не треба надто пишатися і хизуватися своєю силою. Навіть у думках. І підноситися над іншими не треба. А треба благати, щоб усе було добре з тими, кого ми любимо. І дякувати за це щодня. Тому що у найсильнішої людини є слабке місце, яке зовсім від неї не залежить – ті, хто їй дорогий, кого вона любить. Можливо, вони й роблять нас сильними, ці діти, ці люди, заради яких ми живемо. І перемагаємо… Автор: Анна Кір’янова Джерело